.

Облік та аудит результатів діяльності комерційного банку (Тисменицьке відділення Івано-Франківської філії ТАС-Комерцбанку). (дипломна робота)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
964 15324
Скачать документ

Диплом

Облік та аудит результатів діяльності комерційного банку (Тисменицьке
відділення Івано-Франківської філії ТАС-Комерцбанку).

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Роль обліку в системі управління комерційним банком

1.1. Основи побудови бухгалтерського обліку в банках України

1.2. Особливості застосування рахунків у банківських установах

1.3. Організація аналітичного обліку в банках

Розділ II. Методика складання звітності комерційних банків

2.1. Організація касової роботи в банках України

2.2. Організаційні основи ведення фінансової звітності

2.3. Техніка складання, подання та оприлюднення фінансової звітності
комерційних банків

Розділ III. Внутрішній аудит комерційного банку

3.1. Внутрішньобанківський аудит у системі внутрішнього контролю

3.2.Особливості внутрішнього аудиту акціонерів засновників комерційних
банків

Висновки

Література

Додатки

ВСТУП

Актуальність теми. Перехід України до ринкової економіки потребував
суттєвої перебудови фінансової системи, зокрема банківського сектора,
оскільки він є одним з найризикованіших видів підприємництва. В період
становлення ринкової економіки змінювались вимоги до повноти та
достовірності банківської інформації. Це пов’язано з розширенням кола не
тільки внутрішніх, а й зовнішніх користувачів економічної інформації у
зв’язку з інтегруванням вітчизняної економіки в світову систему
господарювання.

Реалізація політики держави в напрямі інтеграції України у світову
спільноту потребувала адаптації вітчизняної економічної інформації до
міжнародних вимог та стандартів і насамперед системи обліку економічної
інформації, контролю, платіжних систем.

Банків сьогодні вже немало в Україні. Діяльність їх стає дедалі
багатограннішою. За цих умов великого значення набувають питання суто
практичного характеру – питання бухгалтерського обліку в банках.

Метою дослідження є фіксування операцій ТАС-Комерцбанку, зокрема:

• визначення змісту здійснених операцій і докладне записування їх;

• опис операцій у часовому вираженні;

• підсумки виконаних операцій відповідно до принципів міжнародних
стандартів обліку.

На сучасному етапі розвитку банківської системи України постає завдання
створення системи внутрішнього контролю банку, яка б охоплювала політику
та процедури кожної банківської установи, сприяючи її успішній
діяльності.

Об’єктом дослідження є Тисменицьке відділення Івано-Франківської філії
ТАС-Комерцбанку міста Тисмениця, на прикладі якого досліджено облік та
аудит результатів діяльності комерційного банку.

Предметом дослідження в ТАС-Комерцбанку виступають банківські операції,
які випливають зі статутної діяльності банку:

• розрахункові операції;

• депозитні операції;

• операції з цінними паперами;

• позичкові операції;

• операції з касового обслуговування бюджетних рахунків та інші.

Бухгалтерський облік базується на певних правилах визначення,
записування, класифікування та інтерпретування операцій або подій,
пов’язаних із діяльністю банку. Усе це і становить метод бухгалтерського
обліку – метод дослідження, який складається з таких елементів:

• документація та інвентаризація;

• оцінка й калькуляція;

• рахунки та подвійний запис;

• бухгалтерський баланс і звітність.

Обсяг та структура роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох
розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Вона
викладена на 99 сторінках, ілюстрована 34 додатками. Список літератури
включає 58 найменувань.

У вступі викладено актуальність теми, об’єкт і предмет дослідження,
методи його проведення.

У першому розділі “Роль обліку в системі управління комерційним банком”
досліджуються основи побудови бухгалтерського обліку, особливості
застосування рахунків та організація аналітичного обліку.

У другому розділі “Методика складання звітності комерційних банків”
досліджено організацію банківської роботи, узагальнення результатів
діяльності банку та оприлюднення звітності.

Третій розділ “Внутрішній аудит комерційного банку” висвітлює
організацію системи внутрішнього контролю та аудиту ТАС-Комерцбанку.

РОЗДІЛ 1

РОЛЬ ОБЛІКУ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ КОМЕРЦІЙНИМ

БАНКОМ

1.1 Основи побудови бухгалтерського обліку в банках України

Сучасний етап економічного розвитку України характеризується створенням
власної економіки ринкового спрямування. Певна річ, успішним ринковим
перетворенням мають відповідати економічні важелі управління, адекватні
механізмам ринкових перетворень. Серед них визначальним є банківська
система, яка забезпечує проведення комплексних грошових операцій через
системи платежів та розрахунків, поза якими не може функціонувати
сучасна економіка.

На сьогоднішній день банки набули ознак складної організації з
багатоцільовим характером діяльності та високим ризиком її здійснення.

Нові умови господарювання, породжені ринковими відносинами, спонукають
банки до оперативного реагування на інформацію, що надходить із
зовнішніх джерел і внутрішніх аналітичних підрозділів. Потреба в
розширенні обсягу та змісту інформації значно зростає. Це ставить
підвищені вимоги до бухгалтерського обліку в банках.

Бухгалтерський облік банку можна визначити як систему реєстрування та
підбиття підсумків операцій, виконуваних у банківському бізнесі, з
дальшим аналізом та перевіркою результатів і складанням відповідних
звітів.

Система обліку – це сукупність процедур, що мають на меті фіксувати всі
операції банку, а саме:

визначати зміст здійснених операцій і докладно записувати їх;

описувати операції в часовому вираженні;

підбивати підсумки виконаних операцій згідно з принципами міжнародних
стандартів обліку.

На сучасному етапі розвитку банківської системи України постає завдання
створення “системи внутрішнього контролю банку, яка б охоплювала
політику та процедури кожної банківської установи, сприяючи її успішній
діяльності.

Бухгалтерський облік є важливим елементом структури внутрішнього
контролю. Так, на управлінські рішення істотно впливає бухгалтерська
інформація щодо готівки, стану розрахунків, цінних паперів, які є у
власності банку, депозитних операцій, валютних коштів, кредитних
ресурсів та кредитного портфеля.

Бухгалтерська інформація базується на документах, які дають змогу
простежити рух активів від моменту отримання таких до списання чи
реалізації. Те саме стосується й пасивів — від виникнення зобов’язань
до їх погашення. Адже банк не може успішно функціонувати в конкурентному
середовищі без відповідної системи щоденного обліку всіх своїх операцій
і зобов’язань. Лише за такої умови керівництво цієї установи постійно
простежує всі аспекти її діяльності, а отже, і ризики, на які вона
наражається.

Система бухгалтерського обліку має задовольняти такі вимоги:

Актуальність. Усі здійснювані банком операції слід щодня відображувати в
балансі і в оборотно-сальдовій відомості. Завдяки цьому:

банк і клієнти дістають актуальну інформацію;

у разі виявлення помилки клієнт може своєчасно подати рекламацію.

Надійність. Помилкових записів уникають завдяки автоматичному контролю
та узгодженню в системі автоматизації банку (САБ). У такий спосіб:

скорочуються витрати на виправлення можливих помилок;

не порушується впевненість клієнта в надійності банку.

Ефективність. Між банківськими операціями, які дають дохід, і витратами
на їх проведення, має виконуватися певне співвідношення, що
забезпечуватиме тривале функціонування банку. Через це:

бухгалтерський облік у банку стає раціонально організованим і
спрямованим на те, щоб підтримувати і підвищувати конкурентоспроможність
банку. Система бухгалтерського обліку має відповідати чинному
законодавству та нормативним документам НБУ.

Отже, бухгалтерський облік базується на певних правилах визначення,
записування, класифікування та інтерпретування операцій або подій,
пов’язаних із діяльністю банку. Усе це і становить метод бухгалтерського
обліку, який складається з таких елементів:

документація та інвентаризація;

оцінка й калькуляція;

рахунки та подвійний запис;

бухгалтерський баланс та звітність.

Бухгалтерські системи банківських установ України комп’ютеризовано,
завдяки чому система бухгалтерських проведень – занесення інформації до
щоденних балансів, касових книг, оборотно-сальдових відомостей –
виконується в автоматичному режимі. Проте навіть за цих умов перелічені
елементи методу бухгалтерського обліку є похідними щодо концепції такого
обліку.

ТАС-Комерцбанк самостійно розробляє технології здійснення банківських
операцій, методи внутрішнього контролю та положення про операційну
роботу відповідно до вимог Національного банку України.

Операційна робота в банку може бути організована централізовано або
децентралізовано. Організація операційної роботи передбачає наявність
документованих процедур обліку та контролю за всіма видами операцій.

Банківські операції виконують відповідні працівники незалежно від того,
в якому структурному підрозділі вони працюють.

В основу організації операційної роботи покладено принцип надання
працівникам прав відповідального виконавця.

Відповідальним виконавцем вважається:

працівник банку, якому одноосібне доручено оформлювати та підписувати
документи, що стосуються певного кола операцій;

працівник, який контролює правильність оформлення документів та
відображення їх змісту в обліку;

працівник, що технологічно виконує певні процедури. Внутрішніми
документами ТАС-Комерцбанку визначається відповідальність

посадових осіб за здійснення функцій, що підлягають розподілу, а саме:
санкціонування операцій, їх виконання, облік, звіряння, зберігання та
розроблення автоматизованих систем бухгалтерського обліку та їх
експлуатація.

Кожний працівник повинен отримати посадову інструкцію, в якій визначені
його посадові обов’язки і обсяги робіт до виконання. Конкретні
зобов’язання працівників різних підрозділів, доручення на здійснення
операцій, а також зміни в них мають бути визначені письмово.

Право підписання документів, що надається відповідним працівникам,
оформлюється розпорядженням керівника ТАС-Комерцбанку. Право
контрольного підпису без обмеження суми операцій, що підлягають
додатковому контролю, мають за посадою керівники, головні бухгалтери або
з їх доручення довірені особи.

Операційний процес з відображення операції в бухгалтерському обліку
складається з трьох основних етапів:

1. Дозвіл на операцію.

2. 3дійснення операції (укладання угоди, складання первинних документів,
уведення їх в облікову систему, обробка, платіж).

3. Контроль за операцією (здійснюється протягом усього процесу).

Ініціатором операції є так званий фронт-офіс, котрий відповідає за
укладання угод, ідентифікацію операцій з оцінкою ризиків і підрахунком
прибутків та збитків.

Метою діяльності фронт-офісу є отримання прибутку, мінімізація впливу
ризиків фінансового ринку, протидія конкурентному середовищу,
підтримання ліквідної позиції та розширення спектра банківських послуг і
банківських продуктів. Суб’єктами діяльності фронт-офісу є клієнти
(юридичні та фізичні особи), установи банків, небанківські установи,
уряд.

Фронт-офіс належить до центру прибутку, несе відповідальність за
розвиток банківських продуктів, ліквідність та виконання нормативів.

Отримані від фронт-офісу документи працівники так званого бек-офісу
перевіряють, реєструють, уводять всю необхідну інформацію в
автоматизовану систему обробки даних та здійснюють наступний контроль за
виконанням операції. Суб’єктами діяльності бек-офісу є підрозділи
фронт-офісу, установи банків, податкові, судові та правоохоронні органи,
уряд, контрагенти, статистичні органи тощо.

Бек-офіс належить до центру витрат, забезпечує дотримання прийнятих
стандартів, виконання відповідних процедур обліку та контролю.

“Ідентифікація операції передбачає наявність достатньої інформації щодо
природи кожної операції і її реєстрації з визначенням кінцевого
результату.

До основних елементів ідентифікації операції належать:

– організація операції у фронт-офісі;

– класифікація операції за відповідним типом (міжбанківська,
господарська тощо);

– надання унікального номера угоди;

– визначення конкретних строків згідно з договорами;

– уведення інформації про контрагента;

– доповнення інформації про операцію (кредит, депозит, тип процентної
ставки тощо);

– формування первинних документів (із зазначенням дати розрахунку);

– оформлення підписами відповідальних осіб (відповідальний за операцію
представник фронт-офісу, відповідальний за перевірку— представник
бек-офісу) [50, с.11-12].”

Функціональні обов’язки підрозділів банку (фронт-офісу та бек-офісу)
мають бути чітко визначені згідно з процедурами здійснення операцій.

Усі банківські операції оформлюються відповідними документами, що
містять інформацію про характер операції та підтверджують її законність.
Операції, що здійснюються без участі клієнтів, оформлюються внутрішніми
документами банку відповідно до процедур бухгалтерського обліку,
зокрема:

– для здійснення операцій з готівкою — прибутковими та видатковими
касовими ордерами;

– для безготівкових операцій меморіальними ордерами, позабалансовими
ордерами;

– розпорядженнями та наказами (додаток А.1.).

Меморіальні ордери використовуються для оформлення внутрішньобанківських
операцій: видача та погашення кредитів, нарахування та погашення
процентів, придбання та вибуття основних засобів, нарахування
амортизації, заробітної плати і різних нарахувань на неї, обліку доходів
та витрат, формування і використання прибутку тощо. Меморіальні ордери
складаються на типових бланках або програмним способом і оформлюються в
установленому банком порядку.

Для скорочення записів за однотипними операціями можуть складатися
зведені меморіальні ордери. Зведений меморіальний ордер містить кілька
номерів рахунків за дебетом чи кредитом. У разі виключення зі зведеного
меморіального документа окремої суми, яка не може бути зарахована або
списана з рахунка з будь-якої причини, ця сума викреслюється з
виправленням загальної суми за документом. Кожне таке виправлення
оформлюється підписом виконавця та засвідчується контрольним підписом
уповноваженої особи.

Електронні розрахункові документи повинні містити всі обов’язкові
реквізити розрахункових документів. Паперові копії електронних
розрахункових документів призначено для зберігання як підтвердження
здійсненої операції. За передавання документів у електронному вигляді
має бути забезпечене використання аналогів власноручного підпису, кодів,
паролів або інших засобів, які підтверджують, що розпорядження складене
вповноваженою особою.

Інформація, що міститься в первинних документах, систематизується на
рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного
обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться у формі
спеціальних книг (журналів), відомостей тощо, у вигляді електронних баз
даних (файлів), а також на магнітних носіях.

Обов’язковими регістрами синтетичного та аналітичного обліку в
ТАС-Комерцбанку є:

оборотно-сальдовий баланс;

оборотна відомість (бухгалтерський журнал);

відомість залишків на особових рахунках (перевірочна відомість);

особові рахунки клієнтів та виписки з них (додаток Б. 1.);

особові рахунки з обліку банківських операцій;

касовий журнал;

книги реєстрації відкритих рахунків тощо.

Особові рахунки клієнтів є регістрами аналітичного обліку, що містять
записи операцій, які здійснено протягом операційного дня. Особові
рахунки та виписки з них мають такі обов’язкові реквізити: номер
особового рахунка; дата здійснення останньої (попередньої) операції;
дата здійснення поточної операції; код МФО банку, в якому відкрито
рахунок; код валюти; сума вхідного залишку за рахунком; код МФО
банку-кореспондента; номер рахунка кореспондента; умовне позначення
документа; номер документа; сума операції; сума оборотів за дебетом та
кредитом рахунка; сума вихідного залишку.

Порядок відкриття особових (аналітичних) рахунків для накопичення
інформації з обліку господарської діяльності банку, доходів, витрат,
формування капіталу, результату діяльності тощо визначається банком
самостійно. Відкриття всіх рахунків реєструється в книзі реєстрації
відкритих рахунків.

“Виписка з особового рахунка клієнта передбачається для видачі або
відсилання клієнту. Виписки з особових рахунків, що роздруковуються з
використанням обчислювальної техніки, надаються клієнтам без штампів і
підписів працівників банку. Якщо з будь-яких причин ведення рахунка
здійснювалося вручну або на машині, крім ЕОМ, виписка, що видається
клієнту, оформлюється підписом та штампом відповідальної особи.

Порядок надання виписок із особових рахунків клієнтів обумовлюється
договором на розрахунково-касове обслуговування, що укладається між
банком і клієнтом за відкриття рахунка, але не рідше одного разу на
місяць станом на перше число місяця, наступного за звітним [50,
с.14-15].”

Оборотна відомість (бухгалтерський журнал) є регістром синтетичного
обліку, відображає накопичені дебетові та кредитові обороти за певний
період, її складають за балансовими та позабалансовими рахунками в
розрізі рахунків четвертого порядку з проміжними підсумками щодо
рахунків третього і другого порядку. Відомість (журнал) перевіряють і
підписують керівник і головний бухгалтер або особи, ними вповноважені.

Вимоги щодо формування щоденного оборотно-сальдового балансу визначені
„Положенням про бухгалтерський облік та звітність у банківських
установах України”, затвердженим постановою Правління Національного
банку України від 30.12.1998 р. за № 566.

Суми, що відображені на рахунках аналітичного обліку, мають відповідати
сумам, що відображені за рахунками синтетичного обліку. Аналітичний
облік ведеться на підставі первинних документів. Отже, банки мають змогу
контролювати операції як за змістом, так і за формою. Крім того, дані
аналітичного обліку становлять базу економічного аналізу та
використовуються для, складання фінансової звітності.

Методологічно й організаційно бухгалтерський облік поділяється на
фінансовий та управлінський. Отже, єдина система обліку включає дві
певною мірою незалежні одна від одної, але взаємоузгоджені ланки, кожна
з яких має важливе призначення і відіграє належну їй роль. Так,
фінансовий облік надає своєчасну та значущу інформацію про фінансовий
стан банку та результати його діяльності. Коло користувачів цієї
інформації досить широке: керівництво банку, його службовці, дійсні чи
потенційні інвестори і кредитори, регулятивні органи та інші.

Управлінський облік є процесом визначення, оцінювання, нагромадження,
аналізу, підготовки, інтерпретації та передавання інформації,
використовуваної керівництвом для планування, оцінювання й контролю
діяльності, а також для прийняття рішень щодо напрямів використання
банківських ресурсів.

Об’єкти фінансового обліку, що відображаються як на синтетичних, так і
на аналітичних рахунках, такі:

• активи банку — готівкові кошти, кошти на кореспондентських рахунках,
депозити в інших банках, портфель цінних паперів, нематеріальні і
матеріальні активи, кредити та фінансовий лізинг, надані клієнтам та
іншим банкам, інші активи;

• зобов’язання — кошти на кореспондентських рахунках банків, депозити та
кредити інших банків, кошти до запитання клієнтів, строкові депозити
клієнтів, цінні папери власного боргу, інші зобов’язання, кредити,
отримані від міжнародних фінансових організацій;

• капітал — статутний капітал, нерозподілені прибутки (нерозподілені
прибутки минулих років, прибутки (збитки) минулого року, що підлягають
затвердженню), інші фонди та загальні резерви, результати
переоцінювання. Отже, в інтерпретації фінансового обліку банків
найголовніше – – осмислити баланс і зрозуміти склад і співвідношення
активів і пасивів.

Більшість суб’єктів господарської діяльності мають кошти в розрахунках
(дебіторську і кредиторську заборгованість). Ці статті характерні й для
банків.

Банки значною мірою залежать від залучених депозитів, тобто вони змушені
розраховувати на зовнішні джерела фінансування. Частка капіталу в
балансі коливається, як правило, у межах 4-6 %.

Інструкцією НБУ „Про порядок регулювання діяльності банку”
встановлюються нормативи капіталу, що є важливим інструментом
вимірювання міцності фінансового стану банку та його надійності як
фінансової інституції. Правила визначення нормативів капіталу спрямовані
на його оцінку з урахуванням ризиків, пов’язаних з банківською
діяльністю, якості активів та рівня створених резервів.

“Так, норматив адекватності капіталу відображає здатність банку
своєчасно і в повному обсязі розраховуватися за своїми зобов’язаннями,
які випливають з торговельних, кредитних або інших операцій грошового
характеру.

Показник адекватності регулятивного капіталу визначається як
співвідношення регулятивного капіталу до сумарних активів та окремих
позабалансових інструментів, зважених щодо рівня ризику та зменшених на
суму створених резервів під нестандартну заборгованість за всіма
активними операціями.

Показник адекватності основного капіталу банку розраховується як
співвідношення основного капіталу до загальних активів банку, зменшених
на суму сформованих резервів за активними операціями банку (за
кредитними операціями, за операціями з цінними паперами, під дебіторську
заборгованість, під прострочені понад 30 днів нараховані доходи за
активними операціями), неамортизованого дисконту за цінними паперами та
зносу основних засобів [50, с.18].”

Окрім того, банк володіє значними грошовими коштами, які є, по суті,
запасами банку. Це кошти в касах банку, залишки на кореспондентських
рахунках в установах НБУ та інших банках, короткострокові інвестиції,
які досить легко конвертувати в готівку. Ідеться про ключову
характеристику балансу банку – ліквідність як здатність банку на вимогу
виплатити кошти за депозитами та погасити строкові зобов’язання.

Зі сказаного випливає, що фінансовий облік є складним обліковим
процесом, який забезпечує комплексну облікову характеристику
господарської діяльності банку. Організація фінансового обліку має
забезпечити суцільне, повне й безперервне відображення всіх
господарських операцій, виконуваних протягом звітного періоду, а також
складання встановленої фінансової звітності.

Такі категорії, як актив, зобов’язання, капітал є постійними об’єктами
фінансового обліку. Актив — це будь-який об’єкт, що контролюється банком
і задовольняє принаймні одну з таких вимог:

• сам дає дохід;

• його можна обміняти на інший об’єкт, що дає дохід.

Інакше кажучи, активи — це ресурси, котрі є в розпорядженні банку як
наслідок минулих подій і в майбутньому дадуть економічну вигоду, яка
забезпечить приплив грошових коштів до банку. Майбутню економічну
вигоду, що її втілено в активі, можна отримати:

• використанням активу для надання послуг;

• обміном одного активу на інший;

• використанням активу для погашення зобов’язань;

• розподілом активу між власниками.

На повну суму активів, якими володіє банк, має бути еквівалентна сума
претензій.

Претензії виникають як результат передання інвесторами коштів до банку
для придбання ним активів. Якщо претензії фіксовані (тобто відомо, хто
саме і протягом якого періоду є власником певної суми коштів), їх
називають зобов’язаннями. Зобов’язання— це теперішні обов’язки банку, що
виникли з минулих подій, які в майбутньому призведуть до відпливу
ресурсів (активів).

Решту претензій називають капіталом. Вони не фіксовані, оскільки
власники капіталу зможуть реалізувати своє право власності на активи
лише після задоволення претензій-зобов’язань.

Капітал — це залишкова претензія на активи банку згідно з рівністю

Капітан = Активи — Зобов’язання

Отже, у системі фінансового обліку акумулюється інформація, необхідна
для аналізу якості активів, зобов’язань та капіталу, що зрештою визначає
фінансовий стан банку. Зрозуміло, що фінансовий стан є змінною
(нестійкою) категорією він може поліпшуватися чи погіршуватися, а це
супроводжується збільшенням або зменшенням капіталу.

Існують дві причини зміни суми капіталу:

• акціонери можуть викупити додаткову суму акцій або навпаки вилучити
капітал, отримавши дивіденди чи продавши акції банку;

• сума капіталу може змінитися через зміну якості активів чи
зобов’язань. На розмір капіталу істотно впливають банківські доходи і
витрати.

Методологія й організація обліку доходів і витрат є принципово важливою
у справі фінансового обліку.

Останнім часом банківська система зазнала значних змін. Завершився
перехід на дворівневу структуру, що відповідає моделі кредитної системи
розвинутих країн: на першому рівні — Національний банк України, на
другому – комерційні банки. Реорганізація банківської справи законодавче
закріпила трансформування банків усіх рівнів та засади їх
функціонування.

Національний банк виконує традиційні функції, характерні для
центрального банку держави: розробляє та провадить грошово-кредитну
політику, є емісійним і розрахунковим центром країни, банком банків та
банкіром уряду. Прибутки і витрати банку визначаються кошторисом,
затвердженим відповідно до чинного законодавства.

Комерційні банки належать до категорії підприємств — фінансових
посередників. Вони організовують та здійснюють розрахунки і грошові
платежі, залучають капітали, заощадження населення та інші грошові
кошти, що вивільняються в процесі господарської діяльності, і надають їх
у позику, вкладають в інвестиційні операції, операції з цінними паперами
тощо.

Комерційні банки є суб’єктами підприємницької діяльності та функціонують
згідно з наступними принципами.

1. Комерційний (господарський) розрахунок: доходи покривають витрати,
відсутнє право на отримання державних субсидій; мета діяльності —
отримання прибутку при розумному ризику.

2. Автономія: банки отримали право самостійно здійснювати ціноутворення
банківських продуктів у межах діючих обмежень, тобто самостійно
встановлюють відсоткові ставки за депозитами, за надані кредити,
розрахунково-касове обслуговування тощо.

3. Самоуправління: банки самостійно визначають стратегію і тактику свого
розвитку, свою діяльність без втручання держави.

Національний банк України, скориставшись наданим йому правом, здійснив
реформу бухгалтерського обліку і звітності в банках. Починаючи з 1 січня
1998 p., усі банківські установи ведуть фінансовий бухгалтерський облік
і складають фінансову звітність за міжнародними стандартами
бухгалтерського обліку.

Відповідно до концепції НБУ перехід на міжнародні стандарти
бухгалтерського обліку та звітності дозволяє:

– зробити прозорою діяльність комерційних банків;

– зовнішнім користувачам отримати достовірну інформацію щодо реального
стану банку;

– удосконалити систему нагляду та регулювання діяльності комерційних
банків з боку НБУ;

– підняти рівень довіри до комерційних банків серед населення;

– комерційним банкам застосувати ефективну систему внутрішнього контролю
та аналізу фінансової діяльності.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» функції
розробки єдиних правил бухгалтерського обліку в банках покладено на НБУ.
Відправною точкою реформи бухгалтерського обліку в Україні на рівні НБУ
і комерційних банків є Указ Президента України від 23.05.92 р. «Про
перехід України до загальноприйнятої у міжнародній практиці системи
обліку та статистики». Для розробки концепції реформи при НБУ була
створена Координаційна Рада бухгалтерської звітності, до складу якої
увійшли провідні спеціалісти Національного банку, комерційних банків,
зарубіжні радники, вчені провідних вузів країни. Координаційна Рада
розробила проект універсального плану рахунків для банків, а також
інструкції з обліку, включаючи деталі контролю сум для різних звітів, що
мали використовуватись як комерційними банками, так і НБУ.

Особливості проведення реформи в Україні на відміну від інших держав СНД
полягають у тому, що відбувається одночасний перехід на новий план
рахунків і складання загальної фінансової звітності. Для прикладу, в
Росії та Білорусії запровадженню нового плану рахунків передував етап
переходу до складання фінансової звітності за міжнародними стандартами.
Це дозволило сформувати у працівників бухгалтерського апарату розуміння
концепції реформи та полегшило трансформацію комп’ютерних мереж для
обробки облікової інформації.

У ринковій економіці бухгалтерський облік безпосередньо пов’язаний з
процесом управління банком і є важливою складовою цього процесу.
Бухгалтерський облік у банках — це система збору, виміру, обробки та
передачі користувачам інформації про стан та рух власного капіталу
банку, його майна, залученого капіталу, кредитів та інших активів, про
витрати та прибутки, фінансові результати, необхідні для прийняття
оптимальних рішень. Отже, банківський бухгалтерський облік це
інформаційна система для управління статутною діяльністю банку.

1.2. Особливості застосування рахунків у банківських установах

В основу організації системи бухгалтерського обліку і звітності
покладено загальноприйняті елементи бухгалтерського обліку: об’єкти
обліку і бухгалтерські рахунки; метод подвійного запису; план рахунків і
баланс; синтетичний і аналітичний облік; документація. Разом з цим
організація цих елементів у банках має деякі особливості, що випливають
зі специфіки діяльності банку як фінансового посередника, функцій
комерційних банків. До таких особливостей можна віднести:

– зміст і структуру плану рахунків;

– складання щоденного балансу;

– параметри і форми ведення аналітичного обліку;

– відображення банківської операції в обліку на момент її здійснення.

Предметом бухгалтерського обліку в ТАС-Комерцбанку виступають банківські
операції, які випливають зі статутної діяльності банку: розрахункові
операції, депозитні операції, операції з цінними паперами, позичкові
операції, операції з касового обслуговування бюджетних рахунків,
операції з основними засобами банку, валютні та ін. Виконання таких
операцій має вплив на результати діяльності банку.

Сама по собі банківська операція є досить складним фактом господарської
діяльності банку. Це обумовлює необхідність класифікації операцій за
певними ознаками і виділення в їх складі об’єктів, які підлягають
реєстрації в бухгалтерських книгах і відображенню в звітності. Так,
наприклад, депозитні операції можна класифікувати за суб’єктами, видами,
строками депозитів.

Операції з цінними паперами класифікуються за: видами операцій, видами
цінних паперів, емітентами та іншими ознаками.

У бухгалтерському обліку кожному об’єкту відповідає рахунок. Рахунок –
це основна одиниця зберігання інформації в бухгалтерському обліку,
інструмент, який реєструє, накопичує і зберігає інформацію, необхідну
для прийняття управлінських рішень.

Реєстрування інформації в бухгалтерському обліку банку досягається
шляхом застосування методу подвійного запису, що випливає з принципу
подвійності.

Для поточного обліку банківських операцій в бухгалтерському обліку банку
використовується система рахунків фінансового обліку. Вся сукупність
бухгалтерських рахунків може бути поділена на дві групи:

– балансові;

– позабалансові (додаток В.1.).

Балансові рахунки бувають постійними і тимчасовими.

Постійні балансові рахунки мають залишок на кінець звітного періоду. На
їх основі складається баланс банку. Серед них виділяють такі групи
рахунків: рахунки активів; рахунки зобов’язань; рахунки власного
капіталу.

Рахунки активів – це активні рахунки, які відображають наявність та
зміни різноманітних активів банку.

Рахунки зобов’язань – це пасивні рахунки, які відображають наявність та
зміни заборгованості банку.

Рахунки власного капіталу це також пасивні рахунки, які відображають
зміну власного капіталу банку за звітний період.

У складі балансових рахунків виділяють:

– контрпасивні рахунки (активні);

– контрактивнІ рахунки (пасивні).

За своїм характером контрпасивні рахунки активні. До них належать,
наприклад, рахунки № 5041 «Збитки минулого року, що очікують
затвердження», № 2511 «Технічний рахунок для перерахування коштів
Державного бюджету України».

Контрактивні рахунки – пасивні. До них належать, наприклад, рахунки №
2400 «Резерви під заборгованість за кредитами, які надані клієнтам» та №
4409 «Знос операційних основних засобів».

Особливість цих рахунків полягає в тому, що в балансі контрактивні
рахунки відображаються в складі активів, а контрпасивні – в складі
пасивів зі знаком мінус. Така методика дозволяє достовірно оцінювати
окремі статті активів та пасивів. Так, у балансі рахунок «Знос
операційних засобів» відображається в складі активів після рахунку
«Операційні основні засоби».

Операційні основні засоби відображаються за первісною вартістю (тобто за
фактичною вартістю придбання). Наявність контрактивного рахунку «Знос
основних засобів» дозволяє, наприклад, напряму з балансу отримати
відомості про залишкову вартість операційних основних засобів:

Актив Сума

Операційні основні засоби

Зношення операційних засобів

Нетто: операційні основні засоби

(залишкова вартість) 240 000 000

-32000000

208 000 000

Тимчасові балансові рахунки призначені для обліку витрат банку за їх
елементами та доходів — за видами. У свою чергу вони поділяються на дві
трупи: рахунки витрат, рахунки доходів.

Рахунки витрат — це активні рахунки, які використовуються для обліку,
накопичення витрат за їх елементами впродовж: звітного періоду.
Наприкінці звітного (річного) періоду витрати з цих рахунків переносять
на рахунок фінансових результатів, після чого ці рахунки закриваються і
не мають залишків.

Рахунки доходів це пасивні рахунки, які призначені для обліку,
накопичення доходів за їх видами впродовж звітного періоду. Наприкінці
звітного (річного) періоду доходи з цих рахунків переносять на рахунок
фінансових результатів, після чого ці рахунки закриваються і не мають
залишків.

Наявність рахунків для кожного виду доходів і витрат дозволяє
керівництву банку точно визначити джерело всіх доходів і характер усіх
витрат, їх вплив на прибутковість банку.

Усі пасивні рахунки мають кредитовий залишок, усі активні рахунки —
дебетовий залишок (сальдо).

Модель рахунку можна наочно проілюструвати на прикладі рахунку «Банкноти
та монети в касі банку». В лівій частині відображений залишок у гривнях
грошової готівки в касі банку на початок дня, а також перераховані
надходження грошей в касу (при цьому в дужках вказується номер касової
операції), а в правій — виплати з каси банку:

Банкноти та монети в касі банку

Сальдо 50000 (4) 10000

(1) 36000 (5) 25000

(2) 14000

(3) 4000

Обіг 54000 Обіг 35000

Сальдо 69000

Залишок на початок дня грошової готівки в касі складає 50 000 грн., сума
надходжень протягом дня — 54 000 грн., виплати з каси — 35 000 грн.
Підсумки операцій за день відображають обіги за рахунком. У нашому
прикладі сальдо на кінець дня становить 69 000 грн. і відображає суму
готівкових грошей в касі банку на кінець дня:

(50 000 + 54 000 – 35 000 = 69 000).

За пасивними рахунками сальдо на кінець дня визначається за формулою:
Сальдо на кінець дня = Кредитове сальдо на початок дня + Обіги кредитові
-Обіги дебетові.

За активними рахунками сальдо на кінець дня визначається за формулою:
Сальдо на кінець дня = Дебетове сальдо на початок дня + Обіги дебетові –
Обіги кредитові.

Згідно з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку елемент активу
або пасиву проводиться за рахунками балансу тоді, коли він відповідає
наступним умовам:

1) ймовірно, що банк отримає або втратить будь-яку майбутню економічну
вигоду, пов’язану з цим елементом активу або пасиву;

2) цей елемент активу або пасиву має вартість, яка може бути точно
виміряна.

Об’єкти обліку, які не задовольняють цим двом критеріям, обліковуються
на позабалансових рахунках.

Це передусім наступні об’єкти:

– умовні вимоги та зобов’язання банку (тобто реальні вимоги та
зобов’язання, які можуть виникнути в майбутні періоди та за якими банк
несе ризики);

– документи і цінності;

– операції з приватизації.

Бухгалтерський облік операцій за позабалансовими рахунками здійснюється
так, як і за балансовими — методом подвійного запису. Характер рахунку —
активний або пасивний — визначається наступним:

– позабалансовий рахунок активний, якщо при переведенні його на баланс
дебетується балансовий рахунок. Наприклад, рахунок № 9020 «Гарантії, що
надані клієнтам» активний, тому що у випадку неплатоспроможності банк
буде змушений сплачувати за виданою гарантією і дебетувати рахунок
балансу № 2099 «Сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями»;

– позабалансовий рахунок пасивний, якщо при переведенні його на баланс
кредитується балансовий рахунок. Наприклад, рахунок № 9110 «Зобов’язання
за кредитами, які отримані від інших банків» пасивний, тому що у
випадку, коли банк скористається кредитною лінією, він буде кредитувати
рахунок балансу у розділі «Кошти інших банків» першого класу групи
«Кредити, які отримані від інших банків».

Для відображення операцій на позабалансових рахунках за методом
подвійного запису використовуються контррахунки, які включені до їх
складу. Ці рахунки є умовними і використовуються як технічні для
реалізації методу подвійного запису.

Приклад. “ТАС-Комерцбанк” надав 1 лютого гарантію ВАТ “Родон” у сумі 100
000 грн., строк дії якої 2 міс. Станом на 1 лютого операція за наданою
гарантією відображається бухгалтерською проводкою:

Д-т “Гарантії, що надані клієнтам” 100 000 грн.

К-т Контррахунок 100 000грн.

30 березня закінчується строк дії гарантії. Невикористана гарантія
списується з обліку:

Д-т Контррахунок 100 000 грн.

К-т “Гарантії, що надані клієнтам” 100 000 грн.

Якщо, наприклад, 5 березня клієнт скористається гарантією, що надана
банком:

Д-т Контррахунок 100 000 грн.

К-т “Гарантії, що надані клієнтам” 100 000 грн.

Водночас операція відображається за балансовим рахунком.

Д-т “Сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями” 100 00 грн.

К-т “Контррахунок у Національному банку України” 100 00 грн.

Операції за позабалансовими рахунками, на яких обліковуються умовні
вимоги та зобов’язання, відображаються у грошовій оцінці за номіналом.

Документи і цінності обліковуються в умовній грошовій оцінці, наприклад,
одна грошова чекова книжка — 1 грн.

Отже, операція з видачі клієнту двох грошових чекових книжок
відображається бухгалтерською проводкою:

Д-т «Контррахунок» 2 грн.

К-т «Бланки суворої звітності» 2 грн.

Використання позабалансових рахунків дозволяє отримувати інформацію про
операції банків, які пов’язані з використанням нових фінансових
інструментів. До таких операцій належать зобов’язання та вимоги за
укладеними, але ще не виконаними угодами, як то: кредитні лінії;
дозволений овердрафт; непокриті безвідзивні акредитиви; гарантійні
зобов’язання; зобов’язання за цінними паперами; спотові, форвардні й
умовні контракти з купівлі-продажу іноземної валюти та інших фінансових
інструментів.

У міжнародній практиці обліку на позабалансових рахунках обліковуються,
як правило, операції тільки такого характеру.

Одним з ключових елементів національної системи бухгалтерського обліку є
план рахунків, завдяки якому досягається систематизація бухгалтерських
рахунків. Іншими словами, план рахунків – це систематизований перелік
рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для реєстрації
банківських операцій.

Новий план рахунків, розроблений Національним банком України,
впроваджений у комерційних банках з 1 січня 1998 р. Він узгоджений із
загальноприйнятими у міжнародній практиці принципами та міжнародними
стандартами бухгалтерського обліку і є обов’язковим для використання
всіма установами комерційних банків.

План рахунків, розроблений окремо для установ НБУ, за структурою майже
не відрізняється від плану рахунків для комерційних банків, але має
деякі особливості за змістом. Це пов’язано з тим, що НБУ виконує
операції, властиві тільки центральному банку: емісійні операції,
обслуговування уряду та зовнішнього боргу, регулювання діяльності
комерційних банків та ін. Він базується на двох основних принципах:
відповідність обліку і звітності; простота викладення.

Останній принцип констатує те, що баланс є головним інструментом для
фінансового менеджменту. Мета полягала в тому, щоби максимально
спростити план рахунків і забезпечити його сприйняття та високу
інформативність. Уся мінімально необхідна фінансова інформація залишена
на рівні рахунків другого порядку.

Основні вимоги, яким повинен відповідати план рахунків:

– детальний та повний облік усіх банківських операцій;

– своєчасна обробка і накопичення детальної інформації;

– відображення правдивої та змістовної інформації для всіх категорій
користувачів.

У структурі плану рахунків можна виділити три частини, які логічно
пов’язані між собою: балансова частина; частина доходів і витрат;
позабалансова частина.

Бухгалтерські рахунки в плані рахунків згруповані в дев’ять класів.
Балансова частина об’єднує перші п’ять класів. На підставі цих класів
складається балансовий звіт комерційного банку. Друга частина включає
класи доходів і витрат. На підставі рахунків цих класів складається звіт
про прибутки та збитки. Третя частина містить клас позабалансових
рахунків (9 клас).

Фінансовий результат, що відображається на рахунку п’ятого класу
«Результат поточного року», визначається за даними рахунків шостого та
сьомого класів (що свідчить про логічний зв’язок між першою і другою
частинами плану рахунків).

Умовні зобов’язання і вимоги, що обліковуються на позабалансових
рахунках дев’ятого класу, за певних умов, які передбачені угодами,
можуть стати реальними вимогами до банку або його зобов’язаннями і
суттєво вплинути на результати його діяльності (що свідчить про логічний
зв’язок між третьою і першою частинами плану рахунків) (додаток Д. 1.).

Рахунки усіх трьох частин призначені для ведення фінансового обліку.

Восьмий клас містить рахунки для ведення управлінського обліку. Рахунки
управлінської бухгалтерії використовуються для визначення собівартості
банківських продуктів, а також ефективності праці окремих підрозділів
або центрів відповідальності тощо. Вони дозволяють накопичити інформацію
для прийняття тактичних і стратегічних рішень менеджерами та
керівництвом банку [7, с. 3-4].”

Групування бухгалтерських рахунків у балансовій частині здійснено за
наступними принципами: за видами контрагентів; за функціями комерційних
банків (вид операції); за принципом ліквідності.

Згідно з першим принципом міжбанківські операції виділені окремо у
першому класі, а операції з усіма іншими клієнтами — у другому класі, у
межах класу рахунки об’єднуються за видами контрагентів.

Відповідно до другого принципу, наприклад, операції з казначейськими
інструментами відображаються за рахунками першого класу; розрахункові та
кредитні операції – у другому класі; операції з цінними паперами — у
третьому класі; внутрішньобанківські операції – у третьому та четвертому
класах тощо.

Згідно з третім принципом активи та пасиви першого – четвертого класів
розміщені за ступенем зниження ліквідності, тобто активи — від найбільш
ліквідних (монети та банкноти у касі, кошти на рахунках у НБУ) до
неліквідних (сумнівна заборгованість за кредитами, основні засоби);
пасиви – від зобов’язань за вимогою до довгострокових зобов’язань.

Кожний клас включає рахунки II, III і IV порядку. Усі вони належать до
синтетичних і відрізняються ступенем деталізації інформації про об’єкт
обліку. Наприклад, перший клас називається «Казначейські та
міжбанківські операції». У ньому обліковуються казначейські та
міжбанківські операції комерційних банків.

Деталізація рахунків II порядку здійснюється за видами казначейських та
міжбанківських інструментів, які можуть використовуватись банком.
Наприклад, до казначейських інструментів належать:

– готівкові кошти — рахунок № 10;

– дорогоцінні метали (монетарні) — рахунок № 11;

– кошти у Національному банку України — рахунок № 12;

– казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються НБУ – рахунок №
14 та ін.

До міжбанківських інструментів належать операції між комерційними
банками:

– кореспондентські рахунки, які включають рахунки № 15 «Кошти в інших
банках», № 16 «Кошти інших банків»;

– депозити до запитання та строкові депозити;

– кредити, операції РЕПО та ін.

Рахунки III і IV порядку деталізують інформацію про види казначейських
та міжбанківських інструментів за конкретними ознаками. Так, деталізація
рахунку № 10 «Готівкові кошти» за рахунками III порядку здійснюється за
ознакою «Вид готівкових коштів (банкноти та монети, дорожні чеки)».
Рахунки IV порядку до цього рахунку виділяються за ознакою
«Місцезнаходження готівкових коштів». Наприклад, на рахунку № 1001
враховуються банкноти та монети в касі банку, на рахунку № 1007 –
банкноти та монети в дорозі.

Рахунки в плані рахунків розташовуються за принципом зростання номерів
рахунків. Кожний клас включає як активні, так і пасивні рахунки.
Нумерація рахунків II, III і IV порядку здійснюється додаванням одного
знака (від 0 до 9) з правого боку відповідно до рахунків І, II і III
порядку.

Рахунки І порядку — однозначні (клас);

Рахунки II порядку — двозначні (розділ);

Рахунки III порядку — тризначні (група);

Рахунки IV порядку — чотиризначні (рахунок).

Рахунки І порядку повторюють найменування класу. Кожному класу
протистоїть рахунок І порядку, найменування якого дублює найменування
класу.

У складі класів можна виділити розділи. Кожному розділу протистоїть
рахунок II порядку однойменної назви. Розділи формуються за такими
критеріями: статті (рахунки) активів — активи розташовуються за ступенем
зменшення ліквідності, від високоліквідних до неліквідних, а статті
(рахунки) пасивів — за видами обов’язків, від короткострокових до
довгострокових, а усередині видів — за строками і контрагентами.

Таким чином, у плані рахунків застосовується десятинна система кодування
рахунків; при цьому перша цифра означає клас плану рахунків, друга –
розділ у класі, третя — групу у розділі, четверта — номер рахунку в
групі.

Наприклад, рахунок № 1200 «Коррахунок у Національному банку України»
означає, що це — рахунок IV порядку, є першим у першій групі рахунків,
розташований у першому класі та належить до третього розділу.

Правильне розуміння ознак, які покладено в основу групування рахунків
усередині розділів та класів, полегшує проведення аналізу банківської
діяльності.

Особливості нового плану рахунків полягають у наступному.

1. Мультивалютність. План рахунків забезпечує мультивалютний облік
операцій. Операції в іноземній валюті обліковуються на тих самих
рахунках, що й операції в гривнях. Зв’язок між операціями в іноземній і
національній валютах забезпечують технічні рахунки: рахунок валютної
позиції; рахунок гривневого еквівалента валютної позиції.

2. Подвійний запис операцій за позабалансовими рахунками.

3. У плані рахунків передбачена наявність управлінського обліку.

За допомогою плану рахунків забезпечується виконання дуже важливої
функції бухгалтерського обліку – запису інформації стосовно операцій,
які виконуються банком, та можливості відобразити результати цих
операцій у балансовій та фінансовій звітності. У такий спосіб
створюються умови для проведення загального аналізу діяльності банку та
прийняття відповідних управлінських рішень.

Проте для отримання звітності в розрізі всіх необхідних форм та для
внутрішнього аналізу і користування цього замало. Для обрахування
макроекономічних показників грошово-кредитної політики, надання повної
інформації про діяльність банку контролюючим органам необхідна докладна
інформація про контрагентів кожної операції та параметри цих операцій,
що досягається на рівні аналітичного обліку.

1.3. Організація аналітичного обліку в банках

Організація аналітичного обліку базується на нових підходах до
параметрів аналітичних рахунків, що в цілому визначає окремий блок
питань у загальній програмі реформування бухгалтерського обліку в банках
України. Параметри аналітичного обліку та інші параметри, що деталізують
інформацію про операції контрагентів (клієнтів) банку, є неодмінною
умовою акумуляції бази даних для формування фінансової та статистичної
звітності.

Фінансовий облік повинен забезпечити реалізацію принаймні двох функцій:

1) запис інформації про операції, які виконуються банком, та можливість
відобразити ці операції в агрегованому вигляді у балансовій та
фінансовій звітності для аналізу та управління;

2) запис детальної інформації про параметри та контрагентів кожної
операції з метою отримання звітів різного рівня для внутрішнього
користування, подання перевірним органам та для обрахування
макроекономічних параметрів грошово-кредитної статистики. Крім того,
враховуючи високу ступінь автоматизації ведення бухгалтерського обліку,
необхідно передбачити низку параметрів для автоматизованого виконання
завдань, наприклад, для нарахування відсотків, складання допоміжної
фінансової звітності за окремими видами операцій (кредитними,
депозитними).

Здійснення агрегованого обліку для виконання першої функції
забезпечується за допомогою синтетичного обліку, тобто з використанням
бухгалтерських рахунків. їх перелік наведено у плані рахунків.

Але всю необхідну інформацію неможливо відобразити на рівні лише
балансових рахунків: це призведе до того, що план рахунків стане
громіздким та незручним для роботи.

Щоденна детальна інформація про здійснені банком операції відображається
в основній формі аналітичного обліку — особовому рахунку. По кожному
балансовому і позабалансовому рахунку відкриваються рахунки аналітичного
обліку. Виділення особових рахунків залежить від виду активу,
зобов’язань і власного капіталу з розподілом за контрагентами.

Особові рахунки підлягають реєстрації в спеціальній книзі, де для
кожного балансового рахунку IV порядку відводяться окремі аркуші. В ній
реєструються всі особові рахунки клієнтів, а також рахунки, відкриті за
внутрішньобанківськими операціями (облік майна, власного капіталу,
доходів, витрат, результатів діяльності, розрахунків). При закритті
рахунку в книзі проставляється дата і вказується причина закриття. Книга
зберігається у головного бухгалтера, зміни у реєстраційних записах
можуть здійснюватись тільки з його дозволу.

За деякими балансовими рахунками аналітичний облік ведеться на зведених
особових рахунках чи в операційних журналах, книгах, картках у вигляді
хронологічного запису операцій для забезпечення контролю за
використанням коштів за цільовим призначенням. Наприклад, для обліку
касових операцій застосовується «Книга обліку готівки операційної каси
та інших цінностей банку»; для обліку основних засобів — «Журнал обліку
основних засобів»; при розрахунках розрахунковими чеками може
використовуватися зведений особовий рахунок за аналітичним рахунком
«Розрахунки чеками»; видачу розрахункових чекових книжок можна
обліковувати за спеціальними картками обліку і т. ін.

У деяких випадках як регістри аналітичного обліку використовуються
примірники документів. Наприклад, для обліку документів, не сплачених у
строк через відсутність коштів у банку, в картотеку до позабалансового
рахунку «Документи, не сплачені в строк через відсутність коштів у
банку» розміщуються перші примірники грошово-розрахункових документів,
які чекають на сплату (платіжні доручення, вимоги-доручення) (додаток
Е.1.).

У сучасних умовах процес бухгалтерського обліку в банках
автоматизований. У зв’язку з цим, з метою збереження інформації про
кожний окремий об’єкт аналітичного обліку, оптимізації його ведення і
підготовки звітності комерційними банками, Національним банком України
було розроблено «Методичні вказівки щодо ведення параметрів аналітичного
обліку». В основу цього нормативного документа покладено таку
класифікацію: параметри поділяються на обов’язкові та необов’язкові
(рекомендовані); на такі, що стосуються контрагентів (клієнтів) і ті, що
стосуються безпосередньо аналітичних (особових) рахунків (додаток Ж.1.).

Обов’язкові параметри запроваджуються з урахуванням вимог Національного
банку України щодо звітності банків. Вони є обов’язковими при оформленні
нового контрагента або при відкритті аналітичного рахунку. Загальні
обов’язкові параметри дозволяють:

1) отримати інформацію про усі відкриті клієнту рахунки;

2) вибрати сукупність рахунків, які мають задану характеристику, для
складання звітності.

Необов’язкові параметри є рекомендованими для заповнення. Вони можуть
використовуватись при організації управлінського і податкового обліку в
банку, а також при наданні звітності менеджерам банку та іншим органам.

Спеціальні параметри застосовуються до окремих груп аналітичних рахунків
залежно від їх економічного змісту. Такі параметри використовуються для
автоматизованого ведення деяких операцій та надання спеціальної
звітності Національному банку України. Наприклад, для кредитних рахунків
ці параметри передбачають забезпечення, вид кредиту, дату видачі
кредиту, дату повернення, кількість пролонгацій; для депозитних рахунків
– – дату і строк розміщення, дату повернення коштів.

Кожному особовому рахунку надається відповідний номер, який може мати до
14 знаків. Перші п’ять (зліва направо) жорстко регламентовані, інші
дев’ять (від шостого знака до чотирнадцятого) банк формує самостійно
відповідно до визначених параметрів аналітичного обліку. Знаки набувають
значень від 0 до 9. Номер рахунку не може містити менше ніж п’ять
знаків. Схема побудови номера аналітичного (особового) рахунку наведена
нижче:

У номер аналітичного рахунку включають лише частину параметрів з усього
набору, інші параметри зберігаються поза номером рахунку і можуть
використовуватися під час виконання окремих операцій та побудові
звітності.

Розглянемо на прикладі можливий підхід до формування номера аналітичного
рахунку, виходячи з наведеної інформації про контрагентів банку та
бухгалтерські рахунки (додаток 3.1.).

Згідно з наведеною у додатку 3.1. інформацією банк самостійно визначає
параметри, які увійшли до сегменту С (*********) на схемі:

– характеристика контрагента (1 знак);

– порядковий номер аналітичного рахунку (2 знаки);

– код контрагента (до 6 знаків).

Особові рахунки включають наступні обов’язкові реквізити:

– номер особового рахунку;

– сума вступного залишку;

– дата останнього руху за рахунком;

– дата здійснення поточної операції;

– номер документа, на підставі якого здійснюється запис;

– номер банку-кореспондента;

– номер рахунку-кореспондента;

– код операції;

– код валюти;

– сума операції;

– суми обігів за дебетом і кредитом;

– сума вихідного залишку;

– реквізити банку, який веде рахунок.

Особові рахунки клієнтів складаються у двох примірниках,
передруковуються за встановленими стандартами і вважаються вихідними
документами банків. Другий примірник особового рахунку є випискою з
особового рахунку і призначений для видачі клієнту. До виписок з
особових рахунків додаються документи (їх копії), на підставі яких
зроблено записи за кредитом рахунку.

На документах, що додаються до виписок, проставляється штамп банку, який
оформляє виписки з особових рахунків, а також календарний штамп дати
проведення документа за особовим рахунком, якщо ця дата не співпадає з
датою виписки документа.

Приклад особового рахунку наведено у додатку К.1.

Параметри контрагентів (клієнтів) ТАС-Комерцбанку – це обов’язкові
параметри, які деталізують інформацію про контрагентів. Вони
заповнюються в разі відкриття:

– аналітичного рахунка для обліку операцій з клієнтами;

– рахунка новому клієнтові. До параметрів контрагента належать: код
контрагента, ідентифікаційний

І код, резидентність, код держави, ознака інсайдера, інституційний
сектор економіки, форма власності, галузь економіки, вид економічної
діяльності.

Параметри договорів та аналітичних рахунків деталізують інформацію щодо
операцій, які здійснює банк. Залежно від організаційної роботи в банку,
його можливостей, банк самостійно вирішує, які параметри слід відносити
до параметрів рахунків, а які до параметрів договорів. Якщо банк має
сформовану картку контрагента за всіма обов’язковими параметрами, то
номер аналітичного рахунка сформувати досить просто. Номер містить до 14
цифр і лише перші п’ять чітко регламентовані. Це номер балансового
(позабалансового) рахунка і ключовий розряд або контрольний розряд у
рахунках доходів бюджету. Інші знаки від 0 до 9 цифр формуються банком
самостійно згідно з власними можливостями та потребами.

Головна особливість бухгалтерського обліку – системний характер його
функціонування, що на практиці виявляється в суворій і логічно
взаємозв’язаній єдності інформаційної, контрольної та аналітичної
функцій.

Аналітична функція – це підсистема бухгалтерського обліку, яка
забезпечує виявлення впливу факторів на ефективність окремих
господарських операцій, а також сприяє проведенню глибокого та
всебічного аналізу результатів фінансово-господарської діяльності
суб’єкта.

Механізм аналітичної функції обліку в сучасному банку є особливо
ефективним в процесі формування поточної звітності. Водночас у процесі
опрацювання методологічних аспектів управлінського обліку аналітичність
інформації набуває ознак високої оперативності в процесі здійснення
управлінських функцій.

РОЗДІЛ 2

МЕТОДИКА СКЛАДАННЯ ЗВІТНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

2.1. Організація касової роботи в банках України

Організація касової роботи ТАС-Комерцбанку регламентується Національним
банком України за його «Інструкцією з організації емісійно-касової
роботи в установах банків України» № І від 07. 07. 1994 р.

“Усі підприємства, організації та установи, які одержують готівку за
реалізовану продукцію, товари, послуги і за іншими платежами,
зобов’язані здавати її в касу банку для зарахування і зберігання на
відкритих їм розрахункових або поточних рахунках. У той же час
підприємства, організації та установи можуть мати в своїх касах готівку
в межах лімітів, визначених банками, за погодженням з керівниками
підприємств. У разі необхідності ліміти залишків кас переглядаються. Усі
підприємства, організації та установи одержують від банків готівку на
виплату заробітної плати, пенсій, допомог, на відрядження, господарські
та інші витрати. В касі банку зберігається не тільки грошова готівка,
але й цінні папери, бланки суворої звітності [6, с.28].”

Обслуговування клієнтів банку здійснює операційна каса. До її складу
можуть входити приходно-видаткові каси, приходні каси, видаткові каси,
каси для розміну грошей, вечірні каси банків на підприємствах та
організаціях. Кількість операційних кас залежить від обсягу і характеру
діяльності установи банку. Кабіни кожної каси розміщуються таким чином,
щоби можна було візуально стежити за роботою касирів. Відводиться
спеціальне приміщення-сховище для зберігання готівки грошей та
цінностей.

Матеріально відповідальними особами за зберігання грошей та цінностей є
керівник банку, головний бухгалтер і завідувач каси (старший касир).

З кожним працівником каси укладається угода про повну матеріальну
відповідальність (додаток А.2.). Касири операційних кас повинні мати
зразки підписів керівників банку і бухгалтерських працівників,
уповноважених підписувати приходні та видаткові касові документи, а
бухгалтери — зразки підписів касирів.

Приймання готівки в касу банку здійснюється на основі приходних
документів, які виписуються в одному або в двох примірниках:

а) від підприємств, об’єднань, організацій, установ у сплату будь-яких
платежів — за об’явами на внесення готівки (додаток Б.2.) з видачею
квитанції, а від громадян — також за об’явами або за приходними
ордерами;

б) внески для зарахування на поточні рахунки різноманітних фондів — за
об’явами на внесення готівки;

в) платежі від населення — за повідомленнями з видачею квитанції;

г) усі інші надходження грошей, в тому числі й від працівників банку,—
за приходними касовими ордерами (додаток В.2.) з видачею підписаних
касиром їх копій з відбитком печатки касира.

Одержавши приходні документи, касир зобов’язаний:

– перевірити наявність і тотожність підписів операційних працівників
наявним у нього зразкам;

– звірити відповідність сум, зазначених у документі, цифрами і літерами;

– викликати особу, яка вносить гроші, і прийняти їх поаркушним
перерахуванням.

“Якщо клієнт здає гроші до каси банку за кількома приходними документами
для зарахування на різні рахунки, то касир приймає гроші за кожним
документом окремо.

При отриманні готівки на столі касира не повинно бути ніяких інших
грошей, крім тих, що приймаються від особи.

Після одержання грошей касир звіряє суму, зазначену в приходному
документі, зі сумою, фактично виявленою при рахуванні. При відповідності
сум касир підписує об’яву, квитанцію і ордер до неї, ставить на
квитанції печатку і видає її особі, яка внесла гроші. Ордер до об’яви
касир надсилає відповідальному працівнику, який веде касовий журнал, а
об’яву залишає в себе [6,с.81].”

Касири ведуть щоденні записи прийнятих і зданих грошових сум в окремій
«Книзі обліку прийнятих і виданих грошей (цінностей)».

Наприкінці операційного дня на підставі прийнятих документів касир
складає Довідку касира приходної каси про суму прийнятих грошей та
кількість документів, які надійшли до каси (додаток Д.2.) і звіряє суму
за довідкою зі сумою прийнятих ним грошей. Довідка підписується касиром,
а зазначені в ній касові обіги звіряються з записами в касових журналах
операційних працівників.

Отримані протягом операційного дня гроші касир формує у визначеному
порядку і разом з приходними документами та довідкою касира приходної
каси здає завідувачу каси під розписку в «Книзі обліку прийнятих і
виданих грошей (цінностей)».

Завідувач каси звіряє суму прийнятих грошей і кількість приходних
документів з довідкою касира і підписує довідку.

Гроші, що надійшли в приходні каси, можуть передаватися завідувачу
протягом операційного дня декілька разів. Уся готівка, яка надійшла до
закінчення операційного дня, повинна бути оприбуткована в касу і
зарахована на відповідні рахунки балансу банку того ж робочого дня.
Гроші з кас установ банку видаються:

а) підприємствам, організаціям, установам — виключно за грошовими чеками
затвердженої форми;

б) індивідуальним позичальникам, які одержують позики в банку,
вкладникам і пенсіонерам — за видатковими касовими ордерами (додаток
Е.2.) і видатковими ордерами, форма яких затверджена Національним банком
України. В такому ж порядку оформляється видача грошей на витрати для
утримання апарату управління та інші витрати — видача заробітної плати,
премій та матеріальної допомоги, у підзвіт на відрядження і господарські
витрати, погашення здійснених господарських, представницьких,
канцелярських витрат без одержання авансу.

Видача пенсій або допомоги проводиться на підставі доручень пенсійного
фонду без складання касового видаткового ордера.

Для здійснення видаткових операцій завідувач каси видає під звіт касирам
необхідну суму. Касир розписується про це в «Книзі обліку прийнятих і
виданих грошей (цінностей)». Приймання повних і неповних пачок
здійснюється за позначками на накладних з перевіркою за корінцями, а
пачки з повними корінцями перераховуються поаркушне. Монета приймається
за написами на ярликах, пакетах (тюбиках), а укладена на лотках — за
кружками. Завідувач каси зобов’язаний перевірити наявність грошей, що
шлися в обіговій (операційній) касі, та переконатися, що залишок з
урахуванням виданих сум відповідає даним «Книги обліку готівки обігової
(операційної) каси та інших цінностей банку» за рахунком № 100 «Банкноти
та монети» та рахунок № 101 «Дорожні чеки» (у касі банку).

Представники підприємств подають операційним працівникам грошові чеки та
інші документи на одержання готівки. Операційний працівник після їх
перевірки видає особі, яка одержує гроші, для пред’явлення в касу
контрольну марку від грошового чека або відривний талон від видаткового
касового ордера.

Одержавши видатковий документ, касир зобов’язаний:

– перевірити підписи посадових осіб банку та їх тотожність зразкам;

– порівняти суму, проставлену цифрами, і суму, що зазначена прописом;

– перевірити наявність розписки про одержання грошей на документі;

– перевірити наявність паспортних даних або іншого документа, що
засвідчує особу одержувача грошей;

– викликати одержувача грошей за номером видаткового документа і
запитати про суму грошей, що одержується;

– звірити номер контрольної марки або талона в касу з номером на
видатковому документі та наклеїти контрольну марку або талон відповідно
до чека або ордера;

– підготувати суму грошей і видати її одержувачу та підписати видатковий
документ.

У момент видачі клієнтам грошей касирам забороняється обмінювати гроші
одного номіналу на інший за вимогою одержувача.

При видачі грошових білетів в упаковці окремими корінцями або окремими
аркушами касир зобов’язаний їх перерахувати поаркушне. Це необхідно
робити також у випадках вимоги одержувача на перерахування всіх виданих
грошей. В цьому разі касир не знімає з виданих пачок і мішків пломби,
дашки та гарантійні шви.

На виявлені недостачі або надлишки складається «Акт про недостачі
(надлишки) грошових білетів у пачках» у двох примірниках затвердженої
форми. Сума недостачі відшкодовується одержувачу грошей і зараховується
на рахунок винних касирів для подальшого стягнення, а надлишки
прибуткуються в касу і включаються до складу доходів банку на рахунок №
680 «Непередбачені доходи». У кінці операційного дня касир видаткової
каси:

– звіряє суми прийнятих під звіт грошей, видаткових документів і залишок
грошей (додаток Ж.2.);

– складає звітну довідку і підписує її (додаток 3.2.);

– наведені в довідці касові обіги звіряє з записами в касових журналах
операційних працівників.

Касир розписується в касовому журналі, а операційні працівники — у
довідці.

Залишок грошей і видаткові касові документи разом із звітною довідкою
касир здає під розписку в «Книзі обліку прийнятих і виданих грошей
(цінностей)» завідувачу каси, який, перевіривши довідку, підписує її і
підшиває в документи дня.

Інкасацію здійснюють на підприємствах, організаціях, установах
інкасатори-збирачі банків на основі «Доручень на інкасацію грошей»,
посвідчення особи і спеціального посвідчення на автомашину. Механізм
інкасації полягає в обміні сумок з грошовою виручкою на порожні і
виписувані підприємствами (організаціями), що здають гроші, до кожної
сумки супровідної відомості у трьох примірниках. При цьому
інкасатор-збирач не перераховує готівку грошей, а лише перевіряє
кількість сумок і загальну суму виторгу за записами в накладній та копії
супровідної відомості на кожну сумку, яку він приймає і розписується в
тій, що залишається на підприємстві.

“Доставлені в банк сумки з готівкою інкасатор здає
бухгалтеру-контролеру, який перевіряє відповідність записів у
супровідних відомостях, реєструє належні до приймання від інкасаторів
сумки (мішки) в «Журналі обліку прийнятих сумок і мішків з готівкою і
порожніх сумок» у двох примірниках і в міру реєстрації передає накладні
(супровідні відомості) касирові.

Про загальну кількість прийнятих за всіма маршрутами сумок (мішків) з
готівкою і порожніх сумок складається «Довідка про прийняті вечірньою
касою сумки (мішки) з готівкою і порожні сумки», яка разом з першими
примірниками журналів обліку прийнятих сумок і мішків з готівкою та
порожніх сумок зберігається в окремій папці [6, с Л 2].”

Наступного дня зранку касир і бухгалтер-контролер вечірньої каси здають
сумки (мішки) з проінкасованою грошовою виручкою і супровідними
документами завідувачу операційної каси для звірки документів і
попереднього зарахування виручки на розрахунковий рахунок підприємства,
а останній касирам для перерахування та в бухгалтерію банку для
зарахування вже уточненої суми грошей на рахунок підприємства
(організації). Супровідні відомості додаються до касових документів дня.

У бухгалтерії банку операції з інкасації готівки відображають на
відповідних балансових рахунках.

1. На надходження готівки грошей до її перерахування:

Д-т рахунку

№ 1005 «Банкноти та монети, інкасовані до перерахування»;

К-т рахунку

№ 26 «Кошти клієнтів банку».

2. Зарахування готівки, якщо не виявлено відхилень фактичної наявності
від документальної:

Д-т рахунку

№ 1001 «Банкноти та монети в касі банку»;

К-т рахунку

№ 1005 «Банкноти та монети, інкасовані до перерахування».

3. У випадку недостачі, виявленої при перерахуванні (фактична наявність
2200 грн.; за супровідними відомостями і оприбутковано попередньо в касу
2300 грн.; недостача 100 грн.):

а) попереднє зарахування за документами без перерахування:

Д-т рахунку

№ 1005 «Банкноти та монети, інкасовані до перерахування» 2300 грн.

К-т рахунку

№ 26 «Кошти клієнтів банку» 2300 грн.

б) на виявлену недостачу зменшується попередньо відображена сума
інкасованої грошової готівки та її зарахування на розрахунковий рахунок
підприємства:

Д-т рахунку

№ 26 «Кошти до запитання клієнтів банку»

(розрахункові рахунки підприємств) 100 грн.

К-т рахунку

№ 1005 «Банкноти та монети, інкасовані до перерахування» 100 грн.

в) після перерахування готівки її фактична сума 2200 грн. зараховується
в касу банку:

Д-т рахунку

№ 1001 «Банкноти та монети в касі банку» 2200 грн.

К-т рахунку

№ 1005 «Банкноти та монети, інкасовані до перерахування» 2200 грн.

4. У випадках, якщо виявлено надлишок готівки (сума за супровідними
відомостями — 5000 грн., фактична — 5300 грн., надлишок — 300 грн.):

а) попереднє, до перерахунку, зарахування готівки на розрахунковий
рахунок підприємства:

Д-т рахунку

№ 1005 «Банкноти та монети, інкасовані до перерахування» 5000 грн.

К-т рахунку

№ 26 «Кошти до запитання клієнтів банку»

(розрахункові рахунки підприємств) 5000 грн.

б) після перерахування додатково зараховується сума виявленого надлишку
готівки:

Д-т рахунку

№ 1005 «Банкноти та монети, інкасовані до перерахування» 300 грн.

К-т рахунку

№ 26 «Кошти до запитання клієнтів банку» (розрахункові рахунки клієнтів)
300грн.

в) на фактичну суму готівка прибуткується в касу:

Д-т рахунку

№ 1001 «Банкноти та монети в касі банку» 5300 грн.

К-т рахунку

№ 1005 «Банкноти та монети, інкасовані до перерахування» 5300 грн.

Готівка обігової (операційної) каси та інші цінності повинні зберігатися
в грошових сховищах — спеціально обладнаних охоронною сигналізацією
коморах, а в них — у вогнетривких сейфах під відповідальність керівника,
головного бухгалтера і завідувача каси банку.

Ключі від грошових сховищ повинні знаходитися: перший ключ — у
завідувача каси; другий — у керівника банку; третій — у головного
бухгалтера.

При розміщенні у декількох сховищах, на стелажах (полицях) цінностей
одного і того ж виду або грошових білетів чи монети одного і того ж
номіналу по кожному такому сховищу, стелажу (полиці) складається «Опис
цінностей» за встановленою формою із зазначенням у ньому дати і суми
фактичного вкладення.

Усі бланки суворої звітності (чекові та вкладні книжки, трудові та
вкладені у них квитанційні книжки, акції, облігації, сертифікати,
векселі тощо) обліковуються на відповідних позабалансових рахунках як у
книжках, так і в окремих аркушах.

Бланки суворої звітності, що знаходяться в грошовому сховищі,
обліковуються за їх видами в «Книзі обліку залишків бланків суворої
звітності».

Видача цінностей із грошових сховищ здійснюється під розписку в «Книзі
обліку видачі з комори та інших грошових сховищ грошових білетів та
інших цінностей для обробки, контрольного перерахування, ревізії та
повернення у сховище», записи в якій проводяться за видами цінностей, а
грошових білетів з резервних фондів, крім того,— за номіналом.

Прийняті грошові білети, монети й інші цінності в грошових сховищах
обліковуються в «Книзі обліку готівки обігової (операційної) каси й
інших цінностей» та «Книзі обліку грошей у резервних фондах». Ці книги
заповнює завідувач каси. Стелажі (полиці), візки, сейфи і металеві шафи,
незалежно від наявності в них цінностей, повинні бути замкнені на ключ.

Ревізія грошових білетів, монети та інших цінностей, які знаходяться в
грошових сховищах і касах установ банків, а також перевірка стану їх
зберігання виконується: не менше одного разу на півріччя; станом на 1
січня; при зміні керівника, головного бухгалтера або завідувача каси;
при зміні службових осіб, відповідальних за збереження цінностей;
валютних цінностей – щомісяця; в усіх інших випадках — за розпорядженням
загальних зборів акціонерів, Національного банку України тощо.

Ревізія проводиться раптово, з перевіркою всіх цінностей, за станом на
одну й ту ж дату і в такій послідовності, яка б виключала можливість
приховування розкрадання чи недостачі грошей і цінностей. Вона не
повинна порушувати звичайного ходу операцій установ банку.

Грошові білети, монети та інші цінності перераховуються повністю;
контрольне перераховування здійснюється особисто керівником ревізії.

Після перерахування грошових білетів, монети та інших цінностей, які
знаходяться в грошових сховищах, ревізуючі звіряють виявлені цінності з
даними книг обліку готівки обігової (операційної) каси й інших
цінностей, обліку грошей у фондах та наявності іноземної валюти та
платіжних документів у іноземній валюті, щоденного балансу, аналітичного
обліку і, крім того, перевіряють, чи всі вилучені для ревізії цінності
повернені до грошового сховища.

Про проведену ревізію цінностей складається акт за підписами всіх
працівників, які брали участь у ревізії, і службових осіб,
відповідальних за збереження цінностей.

У бухгалтерському обліку операції, пов’язані з ревізією, відображаються
проводками.

1. На оприбуткування надлишків:

Д-т рахунку

№ 1001 «Банкноти та монети в касі банку»;

К-т рахунку

№ 680 «Непередбачені доходи».

2. Недостачі списуються у видаток по касі на особовий рахунок працівника
(касира), в якого виявлена недостача, до її погашення:

Д-т рахунку

№ 355 «Дебіторська заборгованість за розрахунками з працівниками банку»
(рахунок 4-го порядку № 3552 «Нестачі та інші нарахування на працівників
банку»);

К-т рахунку

№ 1001 «Банкноти та монети в касі банку».

Облік найважливіших прибутково-видаткових касових операцій на
бухгалтерських рахунках відображається за рахунком № 100 «Банкноти та
монети».

2.2. Організаційні основи ведення фінансової звітності

Звітність — це процес надання комерційним банком інформації про свою
діяльність тим, хто її потребує для прийняття відповідних рішень.

Метою звітності є забезпечення інформацією про фінансовий стан банку,
його діяльність на валютному ринку та участь у виконанні окремих
доручень уряду та Національного банку України.

З одного боку, звітність є основним джерелом отримання інформації для
суб’єктів господарювання, з іншого – каналом зв’язку, через який суб’єкт
передає відомості про свою діяльність у ринкове середовище. Необхідність
звітності зумовлена відкритістю економіки,

“Підготовка звітів ґрунтується на принципах, які покладені в основу
організації бухгалтерського обліку в банках. Відповідно до міжнародних
стандартів фінансова звітність комерційного банку повинна мати якісні
характеристики, тобто містити інформацію, корисну для користувачів.
Розрізняють чотири основні якісні характеристики звітності:
зрозумілість; значущість; достовірність; зіставлюваність.

Головною якістю інформації, що подається у звітах, є швидке розуміння її
користувачами. Для розуміння звітності користувачі повинні володіти
достатніми знаннями про бізнес, економічну діяльність, бухгалтерський
облік та мати бажання вивчати інформацію.

Для того, щоб бути необхідною для користувачів, інформація повинна бути
значущою в процесі прийняття ними відповідних рішень. Інформації
властива якість значущості тоді, коли вона впливає на вибір економічного
рішення, допомагає оцінити минулі, теперішні чи майбутні події,
підтвердити або скоригувати попередні оцінки.

Інформація буде корисною у тому випадку, якщо вона є достовірною.
Інформація має властивість достовірності тоді, коли вона вільна від
суттєвих помилок та суб’єктивності.

Для того, щоб користувачі могли порівняти фінансовий стан, результати та
зміни під впливом часу, важливо, щоб фінансові звіти давали відповідну
інформацію за попередні звітні періоди [26, с.47].”

Користувачами звітності комерційних банків України є: інвестори,
кредитори, клієнти, контрагенти, органи влади (у тому числі податкова
адміністрація), громадськість, керівництво та працівники банку,
Національний банк України, міжнародні фінансово-кредитні установи. Вони
використовують звітність для того, щоб задовольнити свої різноманітні
потреби в інформації (додаток К.2.).

Класифікація звітності комерційних банків.

Комерційні банки складають звітність, різноманітну за формою та змістом.
За формою розрізняють фінансову та нефінансову звітність.

Фінансова звітність — це звітність комерційних банків, що відображає
результати його фінансової діяльності. До неї належать форми (наприклад,
1-КБ, 2-КБ), які узагальнено характеризують результати фінансової
діяльності банку, а також додаткові форми, які деталізують окремі статті
балансового звіту та звіту про прибутки і збитки.

Нефінансова звітність це звітність, що подасться банками для задоволення
потреб органів влади, податкових органів, на вимогу Антимонопольного
комітету, організацій статистики.

Інформація про фінансовий стан переважно наводиться в балансовому звіті,
а також у звіті про прибутки та збитки. Інформація про зміни фінансового
стану міститься у фінансових звітах у відокремленому вигляді. Складові
частини фінансових звітів взаємопов’язані, оскільки вони відображають
різні аспекти одних і тих же фактів господарської діяльності. Хоча кожен
звіт надає інформацію, яка відрізняється від інших звітів, жоден з них
не слугує лише для одної мети і не містить усієї інформації, необхідної
для задоволення особливих потреб користувачів.

У сучасних умовах інформатизації банківської справи звітність
комерційними банками надається переважно електронною поштою у вигляді
файлів. Це зручний та надійний спосіб передавання інформації в межах
банківської системи (додаток Л.2.).

Звітність у файловому режимі передається комерційним банком на головний
сервер у НБУ, де вона відповідним чином групується і надається
департаментам згідно з їх вимогами

Поштою надається звітність, що вимагає НБУ за запитом, філіями
комерційних банків України, що знаходяться за кордоном, а також
уповноваженими банками для визначення розміру зовнішнього боргу та
складання платіжного балансу країни.

Класифікація за терміном передбачає надання комерційними банками
звітності: щоденної; тижневої; двотижневої; місячної; квартальної;
піврічної; річної; за запитом.

Кожній категорії користувачів необхідна певна звітність:

– керівництву, НБУ та його установам — усі форми, передбачені чинним
законодавством;

– міжнародним фінансово-кредитним установам — нефінансова; —зарубіжним
та вітчизняним банкам при запровадженні

– кореспондентських відносин — балансовий звіт, розрахунок нормативів
(для банків-кореспондентів у межах СНД);

– акціонерам та клієнтам банку — балансовий звіт, звіт про прибутки та
збитки.

За видами звітності виділяють:

– основну звітність — балансовий звіт і звіт про прибутки та збитки;

– допоміжну звітність — про стан активів, депозитів, кредитів, цінних
паперів, економічних нормативів тощо.

За рівнем консолідації розрізняють звітність, що надається:

– юридичними особами;

– філіями комерційних банків;

– обласними дирекціями банку.

Найважливішою складовою звітності комерційних банків є фінансова
звітність, яка дає можливість одержати достатньо повний обсяг
інформації, на підставі якої оцінюється реальний фінансовий стан банку,
якість управління та рівень ризику.

Основною формою звітності є балансовий звіт, який має власну структуру,
відмінну від простої копії залишків на рахунках, але побудовану
відповідно до принципів і групувань, зазначених у плані рахунків.

Другою основною формою звітності є звіт про прибутки та збитки, також
розроблений на основі вимог міжнародних стандартів з урахуванням
національних особливостей. Основні форми звітності доповнюються набором
додаткових форм, пристосованих до потреб конкретних користувачів.

Усі категорії користувачів зацікавлені в наявності звітності, яка б
передбачала:

– вірогідність та зіставлюваність інформації, що може використовуватись
для оцінки ефективності роботи банку та прийняття оптимальних
управлінських рішень щодо подальшого розвитку тієї чи іншої фінансової
установи;

– сприйнятність для широкого кола споживачів інформації;

– наявність чітких коментарів та фінансової звітності;

– оптимальність подачі інформації, що забезпечить збереження банком
комерційної таємниці (додаток М.2.).

Основна фінансова звітність — це звітність, що використовується
більшістю користувачів для отримання інформації про фінансовий стан і
діяльність банку, яка необхідна при прийнятті економічних рішень. До
фінансової звітності належать звіти: балансовий, про прибутки та збитки,
примітки та інші звіти, що розшифровують окремі статті основних форм, а
також пояснювальні матеріали.

Фінансові звіти відображають вплив операцій та інших подій на фінансовий
стан банку, групуючи їх в широкі класи у відповідності до їх економічних
характеристик. Ці класи називаються елементами фінансових звітів.
Активи, зобов’язання та власний капітал є елементами, які безпосередньо
пов’язані з виміром фінансового стану, відображеним у балансовому звіті,
а доходи і витрати — у звіті про прибутки та збитки.

“На сьогоднішній день велике значення має валюта, в якій здійснюються
банківські операції, що зумовлено багатьма факторами. Існують об’єктивні
причини того, що національна грошова одиниця України не може
використовуватися у міжнародних розрахунках. З іншого боку, згідно з
політикою, що спрямована на зміцнення гривні, запроваджені певні
обмеження щодо застосування на території України іноземних валют як
засобів платежу та розрахунків. У той же час українські банки активно
працюють з банками-кореспондентами і суб’єктами господарської діяльності
сусідніх держав, валюта яких також не є вільно конвертованою. Отже, для
правильної оцінки фінансових показників комерційного банку України в
усіх фінансових формах звітності інформація подається у розрізі трьох
груп валют: національної, вільно конвертованої та неконвертованої. При
цьому для зручності порівняння суми завжди наводяться у гривневому
еквіваленті [44, с.42 ].”

Як правило, дані у фінансовій звітності, окрім поділу на групи валют,
наводяться окремо за резидентами і нерезидентами України.

Розглянемо основні елементи балансового звіту комерційних банків.

Актив — це ресурс, що контролюється банком як результат минулих подій,
використання якого, ймовірно, сприятиме в майбутньому зростанню
економічної вигоди.

Зобов’язання — це теперішнє зобов’язання банку, що виникає з його
минулої діяльності, розрахунок за яким повинен закінчитися відтоком із
банку ресурсів, які уособлюють економічні вигоди.

Власний капітал це залишкова частка в активах банку після вирахування
зобов’язань. Капітал забезпечує банку резерви, достатні для адекватних
дій у будь-яких непередбачених обставинах, і допомагає уникнути
неплатоспроможності в процесі адаптації до змінних умов.

Баланс є основною формою звітності комерційного банку, що показує стан
активів, зобов’язань та капіталу банку на певну дату.

Призначення балансу — дати повну картину обліку операцій комерційного
банку. Ця форма звітності відповідає діючому плану рахунків для
комерційних банків.

Балансовий звіт (місячний) надається електронною поштою комерційними
банками — юридичними особами на рівні області регіональним управлінням
НБУ. Балансовий звіт формується на основі інформації, що міститься в
синтетичних рахунках і є дзеркальним відображенням фінансового стану
банку, включає активи, зобов’язання та акціонерний капітал на конкретну
дату. Балансовий звіт банку можна представити у вигляді рівняння:

Активи = Зобов’язання + Капітал.

Активи та пасиви балансового звіту згруповані у статті за економічним
змістом та в порядку зменшення ліквідності.

Простежується зв’язок між балансовим звітом та звітом про прибутки та
збитки. Активи балансового звіту забезпечують основну частину
операційних доходів, а пасиви — операційних витрат.

Звіт про прибутки та збитки. Форма 2-КБ «Звіт про прибутки та збитки» є
найважливішою після балансу формою звітності, за якою оцінюється
фінансовий стан банку та рентабельність його діяльності. Форма 2-КБ
ілюструє розмір доходів та витрат за визначений період часу (як правило,
за рік). Звіт про прибутки та збитки банку готується на основі
інформації, що відображена на синтетичних та аналітичних рахунках. У
формі вміщено доходи та витрати банку. Кожен вид доходу (витрат)
розкривається окремо для того, щоб користувачі могли оцінити ступінь
ефективності функціонування банку (додаток Н.2.). У звіті про прибутки
та збитки доходи і витрати структуруються в певному порядку.

Банківські доходи і витрати поділяються на: відсоткові; комісійні;
торгові; інші банківські та небанківські операційні доходи і витрати.

До відсоткових належать доходи і витрати, які обчислюються пропорційно в
часі, впливають на фінансовий результат діяльності банку та компенсують
банку взятий на себе ризик.

Комісійні це доходи (витрати) за усіма послугами, наданими (отриманими)
від третіх сторін.

Торгові прибутки (втрати) – – це чисті прибутки (втрати) від операцій з
фінансовими інструментами.

Усі операційні доходи і витрати поділяються на банківські та
небанківські.

До банківських належать доходи і витрати, безпосередньо пов’язані з
банківською діяльністю і визначені Законом України «Про банки і
банківську діяльність». Небанківські доходи і витрати можуть включати
інші доходи І витрати, які не належать до основної діяльності банку.

До допоміжної звітності банків належить звітність про кредитну,
депозитну діяльність, формування резервів під активні операції та
дотримання економічних нормативів, а також звіт про діяльність банку з
цінними паперами.

Звітність про кредитну діяльність комерційного банку. Кредитна
діяльність комерційного банку охоплює операції з надання та отримання
кредитів на міжбанківському ринку і надання кредитів клієнтам —
юридичним та фізичним особам. Звітність про кредитну діяльність банку
можна поділити на дві групи: узагальнюючу та деталізовану (додаток
О.2.).

Узагальнююча звітність — характеризує результати кредитної діяльності
банку. До цієї звітності належать:

1. Звіт про кредитний портфель. Кредитний портфель — це сукупність
наданих та отриманих комерційним банком кредитів, включаючи
міжбанківські кредити (додаток П.2.).

2. Звіт про класифіковані активи. Якщо звіт про кредитний портфель
робить акцент на обсягах кредитів, наданих тим чи іншим позичальникам,
то ця звітність призначена для визначення якості наданих кредитів, тобто
ймовірності своєчасного погашення основної суми боргу та відсотків за
нею.

Звіт надається філіями комерційних банків щоквартально у регіональні
управління НБУ.

Деталізована звітність характеризує окремі аспекти кредитної діяльності
банку. До деталізованої звітності належить звітність про обсяги та
відсоткові ставки. Вона призначена для щоденного аналізу обсягів і
відсоткових ставок за міжбанківськими наданими та отриманими кредитами,
кредитами, наданими на небанківському ринку, а також для оцінки рівня
відсоткових ставок за кредити в залежності від особи позичальника та
мети використання кредиту.

1. Звітність про заборгованість за простроченими кредитами. Вона містить
інформацію щодо кредитів, повернення яких викликає сумнів;
заборгованість за простроченими кредитами, виданими на міжбанківському
та небанківському ринках, за якими не нараховуються відсотки, а також за
якими ще нараховуються відсотки, у т. ч. щодо державних, недержавних
підприємств, і за строками кредитів. Керівництво банку ухвалює рішення
про віднесення їх до сумнівних та припинення нарахування відсотків.

2. Звітність про заборгованість за пролонгованими кредитами. Призначена
для здійснення контролю з боку НБУ за станом пролонгованих кредитів.

Пролонгація — продовження строку чинності угоди, векселя тощо.

Вимоги цієї звітності зумовлені необхідністю контролю за випадками
безпідставної пролонгації кредитів.

3. Звітність про залишки заборгованості за наданими кредитами. Для
аналізу динаміки кредитування різних сфер економіки Національний банк
України вимагає звітність, яка містить інформацію про обсяги
кредитування у певному розрізі: за галузями економіки; за видами
економічної діяльності; за формами власності; за секторами економіки; за
цільовим спрямуванням позичальника.

Ця інформація використовується для створення національної статистики, що
публікується у щомісячному бюлетені НБУ. Дані звітності використовуються
для формування звіту, що надається Національним банком Міжнародному
валютному фонду.

Звітність про депозитну діяльність банку.

Комерційні банки та їх установи відображають депозитні операції у формі

Кожна форма містить суми залишків на депозитних рахунках у таких
розрізах: за галузями економіки; за видами економічної діяльності; за
формами власності; за секторами економіки.

Ці форми застосовуються для створення національної статистики, що
публікується у щомісячному бюлетені Національного банку України, а також
для формування звіту, що надається Національним банком Міжнародному
валютному фонду.

2.3. Техніка складання, подання та оприлюднення фінансової звітності
комерційних банків

На основі плану рахунків комерційні банки складають баланс. Баланс — це
основна форма фінансової звітності.

Бухгалтерський баланс це звіт про фінансовий стан банку, який відображає
його активи, пасиви та власний капітал у грошовому виразі на певну дату.
Баланс є головним інструментом для вивчення діяльності банку. За його
допомогою здійснюється систематизація бухгалтерської інформації за
попередньо визначеними критеріями.

Баланс банку може складатися як у розгорнутій формі, тобто за всією
номенклатурою діючих рахунків, так і за скороченою формою — за статтями
балансу. Стаття, чи позиція, балансу — це агрегований об’єкт обліку,
який розраховується за допомогою об’єднання рахунків IV порядку за
ознакою їх економічного змісту. Баланс, складений за скороченою формою,
називається балансовим звітом.

Структура балансу комерційного банку наведена у додатку Р.2.

Кожна банківська операція, що підлягає реєстрації у балансі,
аналізується з позиції бухгалтерського рівняння А = П = З + К ,

де А — активи; П — пасиви; 3 — зобов’язання; К — капітал.

Операція завжди відображається як мінімум двома змінами в
бухгалтерському рівнянні. Для того, щоб зберегти рівність, операція, яка
змінює активи, також змінює заборгованість або капітал. У зв’язку з цим
виділяють чотири типи операцій:

№ Тип операції Актив Пасив

1 Операція одночасно збільшує актив та пасив (видана позика
зараховується на поточний рахунок клієнта) + +

2 Операція одночасно зменшує актив та пасив (видача готівки на виплату
заробітної плати з поточного рахунку клієнта) – –

3 Операція зумовлює диверсифікацію тільки активів (видача позики клієнту
готівкою) + –

4 Операція зумовлює диверсифікацію тільки пасивів (перерахування коштів
з поточного рахунку клієнта на депозитний рахунок)

– +

Використання цього бухгалтерського рівняння також дозволяє візуально, за
загальними даними балансового звіту, визначити платоспроможність банку.
Свідченням того, що банк платоспроможний, є превалювання його сукупних
активів над сукупними обов’язками. Різниця між банківськими активами і
зобов’язаннями складає реальну величину власного капіталу банку. Банк є
платоспроможним, якщо величина його власного капіталу більша, ніж 0.
Неплатоспроможний банк — це такий банк, який має нульову чи негативну
величину власного капіталу.

Баланс — це основна форма синтетичного обліку. Синтетичний облік
дозволяє отримувати агреговану і систематизовану бухгалтерську
інформацію щодо фінансового стану банку і контролювати правильність
відображення операцій в бухгалтерському обліку. Реалізація зазначених
цілей досягається через складання банками різних видів балансів, що
відрізняються як за формою та змістом, так і за датою і термінами
надання та цільовим призначенням (додаток С.2.).

Сальдовий баланс складається за залишками рахунків на певну дату, а
обігово-сальдовий містить як залишки, так і обіги за рахунками. За
терміном і датою надання баланси підрозділяють на щоденні та щомісячні.

Під пробними балансами розуміють проміжні, або робочі баланси. Складання
звітного щоденного або щомісячного балансу відбувається в декілька
етапів, які відрізняються характером узагальнення бухгалтерської
інформації,

Звітний баланс складається за структурою плану рахунків, тобто включає
три частини.

Проміжний баланс має форму односторонньої вертикальної таблиці, в якій
дані розташовані по мірі зростання номерів бухгалтерських рахунків IV
порядку. Розмежування балансових рахунків на активні та пасивні не
передбачено, можливе виділення підсумків за розділами (рахунки II
порядку) та групами (рахунки III порядку).

Цей баланс включає всі види бухгалтерських рахунків. Його основне
призначення контроль за правильністю відображення операцій в
бухгалтерському обліку. У той же час проміжний баланс не придатний для
здійснення аналізу, використання в управлінні.

Сальдовий — щоденний і щомісячний — баланс складається за однаковою
формою. У ній передбачено надання інформації за залишками окремо за
балансовими рахунками, рахунками доходів та витрат та позабалансовими
рахунками на звітний період.

Активні та пасивні рахунки відображаються окремо, у чіткій
послідовності, за балансовими рахунками — на рівні рахунків IV порядку,
груп, розділів та за позабалансовими рахунками — на рівні рахунків IV
порядку та груп.

У п’ятому класі «Капітал банку» залишок рахунку № 5900 «Результат
поточного року» формується один раз у кінці року і повинен дорівнювати
різниці між сумами шостого класу «Доходи» та сьомого класу «Витрати». У
випадку від’ємного результату сума п’ятого класу зменшується. Рахунки
доходів та витрат закриваються один раз у кінці року.

Залишки за рахунками надаються також окремо в розрізі операцій з
резидентами та нерезидентами, а всередині їх — за видами валют:
національна вільноконвертована, неконвертована валюти.

Обігово-сальдовий баланс за структурою не відрізняється від сальдового.
За змістом, крім залишків за рахунками на звітну дату, він містить обіги
за звітний період.

Пробні, сальдові та обігово-сальдові баланси в основному призначені для
внутрішнього менеджменту та подання Національному банку України. Для
зовнішніх користувачів передбачено балансовий звіт.

До інших форм синтетичного обліку належать: обігово-сальдові відомості,
перевірочні відомості, касові журнали тощо. Вони відрізняються ступенем
узагальнення інформації і використовуються для звірки даних аналітичного
та синтетичного обліку.

Особливістю статистичної звітності комерційних банків є подання цієї
інформації до Національного банку України відповідно до чинних Правил
організації фінансової та статистичної звітності банків України,
затверджених постановою Правління НБУ від 12.12.97 р. № 436 з
урахуванням доповнень до них. Технологія Національного банку України,
застосована для збирання й аналізу звітної інформації, вже в самій своїй
побудові орієнтована на використання комп’ютерної техніки. Ефективність
такої технології принципово залежить від рівня автоматизації роботи в
банку, особливо якщо він має розгалужену мережу філій.

Згідно з вимогами НБУ звітна інформація комерційних банків передається у
вигляді файлів економічних показників за відповідною схемою. Існує три
джерела створення зазначених файлів:

1. автоматично за даними програмних комплексів автоматизованих
банківських систем “Операційний День Банку”;

2. автоматично за допомогою іншого програмного забезпечення;

3. за допомогою текстових редакторів на підставі регістрів
бухгалтерського обліку та інших документів.

Перед відправкою файлів економічних показників на основі даних, що
містяться у файлах, за допомогою автоматизованого робочого місця АРМ
“Статзвітність” Національного банку України генеруються і
роздруковуються відповідні форми звітності, які підписують відповідальні
працівники і зберігають в архіві. Це безумовно стосується місячної,
квартальної та річної звітності, а також щоденних файлів економічних
показників.

“Національний банк України зобов’язав банки України забезпечити
виконання вимог, які встановлені Інструкцією про складання проміжної
(квартальної) фінансової звітності банків України, затверджені
постановою Правління НБУ від 12.11.2002 р. № 431, починаючи з 2003 р.
Вказана Інструкція визначає порядок складання проміжної (квартальної)
фінансової звітності банків України, яка відображує фінансовий стан
банку на кінець останнього дня кварталу та результати його діяльності за
цей самий період.

Проміжна фінансова звітність складається банками – юридичними особами
щокварталу наростаючим підсумком з початку звітного року у формі звітів
“Баланс”, “Звіт про фінансові результати” та приміток “Зобов’язання
банку, які обліковуються на позабалансових рахунках” [26, с.48 ].”

Порядок складання та подання звітності відокремленими структурними
підрозділами (філіями) ТАС-Комерцбанк визначає самостійно. Проміжна
фінансова звітність банку складається на підставі даних бухгалтерського
обліку банку з урахуванням відповідних коригувань.

Банки юридичні особи подають проміжну фінансову звітність на паперових
носіях територіальним управлінням Національного банку України та
електронною поштою в обласному розрізі через його територіальні та
Операційне управління у встановлений ними термін. Останні подають файл
Департаменту бухгалтерського обліку Національного банку через Центральну
розрахункову палату 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом.
Банк-юридична особа зобов’язаний публікувати проміжну фінансову
звітність протягом місяця, що настає за звітним кварталом (газета
“Урядовий кур’єр” чи “Голос України”) (додаток Т.2.).

Крім того, банки України зобов’язані забезпечити отримання
консолідованої фінансової звітності.

Консолідована фінансова звітність – фінансова звітність, яка відображує
фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів банку
-юридичної особи та її дочірніх установ як єдиної економічної одиниці.

Метою складання консолідованої фінансової звітності є надання
користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої
інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух
грошових коштів банку юридичної особи та його дочірніх установ як єдиної
економічної одиниці.

Консолідована фінансова звітність складається згідно із Законами України
“Про банки і банківську діяльність” та “Про бухгалтерський облік та
фінансову звітність в Україні”, вимогами національних Положень
(стандартів) бухгалтерського обліку 20 “Консолідована фінансова
звітність”, 12 “Фінансові інвестиції”, 19 “Об’єднання підприємств”, 21
“Вплив змін валютних курсів”, а також нормативно-правових актів НБУ,
облікової політики банку та Міжнародних стандартів бухгалтерського
обліку.

Консолідована фінансова звітність містить показники фінансової звітності
материнського банку та всіх дочірніх установ, представництв, за винятком
показників фінансової звітності дочірньої установи, якщо:

контроль тимчасовий, оскільки придбана дочірня установа утримується з
метою її подальшого продажу протягом 12 місяців з дати придбання;

дочірня установа здійснює свою діяльність за умов, які обмежують її
здатність передавати кошти материнському банку. Активи таких дочірніх
установ відображуються як фінансові інвестиції у портфелі банку на
продаж. При цьому материнський банк зобов’язаний вживати всіх можливих
заходів щодо отримання даних від усіх дочірніх установ;

вплив учасника (дочірньої установи) консолідованої групи визнається
несуттєвим. У цьому разі валюта балансу учасника консолідованої групи
становить менше ніж 1% валюти балансу материнського банку. Материнський
банк в разі потреби може прийняти рішення щодо включення конкретного
учасника групи в периметр консолідації. Материнський банк включає до
складу консолідованої фінансової звітності фінансову звітність учасників
групи, валюта балансу яких становить менше ніж 1% валюти балансу
материнського банку, якщо сумарна величина валюти балансу таких
учасників становить більше ніж 1% валюти балансу материнського банку.

Під час проведення консолідації фінансову звітність материнського банку
та дочірніх установ, представництв складають у звичайному порядку, а
потім консолідують. Отже, консолідація фінансової звітності не впливає
на облік операцій материнського банку, дочірньої установи, однак впливає
відповідно на звітність об’єднаної економічної одиниці.

Материнський банк складає консолідовану фінансову звітність згідно з
даними, отриманими від учасників консолідації на відповідну дату з
використанням одного з двох методів:

– повної консолідації;

– участі в капіталі.

Дочірні установи несуть відповідальність за достовірність та повноту
даних, наданих материнському банку.

Консолідація фінансової звітності потребує надзвичайної точності
впродовж усього часу її складання, оскільки відсутність або
перекручування навіть незначної інформації може поставити під сумнів
достовірність усього пакета консолідованої фінансової звітності.
Материнський банк несе відповідальність за проведення дійових заходів
відповідно до інструкції № 422 щодо виявлення помилок і розбіжностей.

Консолідовану фінансову звітність материнський банк складає та подає в
грошовій одиниці України. Порядок подання фінансової звітності дочірніми
установами визначається материнським банком самостійно.

До складу консолідованої фінансової звітності банку входять:

– консолідований баланс;

– консолідований звіт про фінансові результати;

– консолідований звіт про власний капітал;

– консолідований звіт про рух грошових коштів;

– примітки до консолідованих фінансових звітів.

Фінансова звітність материнського банку та його дочірніх установ, що
використовується при складанні консолідованої фінансової звітності,
складається за той самий звітний період і на ту саму дату, що й баланс.

У разі, якщо вона була складена на різні звітні дати, то потрібно
здійснювати регулюючі записи, враховуючи вплив суттєвих операцій або
інших подій, що відбуваються між цими датами та датою фінансової
звітності материнського банку. Інтервал між датами звітності не повинен
перевищувати трьох місяців.

“Консолідована фінансова звітність складається з урахуванням фінансової
звітності дочірніх установ банку, представництв з використанням єдиної
облікової політики для подібних операцій та інших подій за схожих
обставин. Якщо при складанні консолідованої фінансової звітності
неможливо застосувати єдину облікову політику, то про це зазначається в
примітках до консолідованої фінансової звітності.

Виняток становлять небанківські установи, облікові політики яких,
виходячи з їх економічної діяльності, відрізняються від облікової
політики материнського банку в частині операцій, не подібних до операцій
банку [26, с. 49].”

Річна консолідована фінансова звітність материнського банку відповідно
до Законів України “Про банки і банківську діяльність” та “Про
бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підлягає
оприлюдненню не пізніше 1 червня року, наступного за звітним, в
періодичних виданнях після обов’язкової перевірки та підтвердження її
достовірності та повноти незалежним аудитором.

Провідне місце у банківському бізнесі посідають операції з валютними
цінностями та розрахунки в іноземній валюті. На сучасному етапі розвитку
вітчизняні банки не тільки обслуговують експортно-імпортні розрахунки
суб’єктів підприємницької діяльності, а й виступають безпосередніми
учасниками операцій на внутрішньому та міжнародних валютних ринках,
забезпечуючи таким чином зміцнення ринкових перетворень в усіх сферах
економіки. Безумовно всі ці операції повинні знайти своє відображення у
балансі банку.

Реформа бухгалтерського обліку в банківських установах України охопила
всі сфери банківської діяльності, а принципи нової ідеології
бухгалтерського обліку суттєво змінили та остаточно визначили
методологічні основи обліку валютних операцій. Передусім це стосується
запровадження принципу мультивалютності, який полягає у відображенні
операцій в іноземній валюті за тими самими рахунками, що й операції у
гривнях. Реалізація цього принципу досягається за допомогою додаткової
бази валютних параметрів, що дає можливість надавати інформацію на
синтетичному рівні за економічною сутністю, а на аналітичному – за
статистичними даними.

Усі банківські операції відображаються в обліку тільки при наявності
документального підтвердження. Банківські документи це письмове
розпорядження клієнта чи відповідального працівника банку на проведення
грошово-розрахункової операції або іншої операції в банку.

За призначенням вони поділяються на розпорядчі, тобто такі, що містять
дозвіл на виконання операції, і виконавчі. Документи надходять до банків
від підприємств і установ, інших банків, а також складаються
безпосередньо в банку і містять необхідну інформацію про характер
операції, що дає змогу перевірити її законність і здійснити банківський
контроль.

Таким чином, документ є письмовим підтвердженням виконання операції та
підставою для відображення її в бухгалтерському обліку. Документ, який
засвідчує операцію, називається первинним. На підставі первинних
документів можуть складатися зведені документи.

Сукупність документів, що використовуються банком для ведення
бухгалтерського обліку і контролю, складає банківську документацію.

Документи за змістом операцій поділяються на:

– касові;

– меморіальні;

– позабалансові та ін.

Класифікація банківських документів наведена в додатку Ф.2.

Касовими документами оформлюються операції з приймання і видачі готівки.
Вони діляться на прихідні та видаткові. До прихідних належать оголошення
на внесення готівки в касу банку, прихідний касовий ордер тощо; до
видаткових — грошовий чек на отримання готівки і видатковий касовий
ордер (додаток Ч.2.).

Меморіальні документи використовуються для безготівкових перерахувань за
рахунками. Це розрахункові документи, що надаються банку клієнтами
(платіжні доручення, вимоги-доручення, розрахункові чеки), меморіальні
ордери та ін. (додаток Щ.2.).

До позабалансових документів належать приходні та видаткові
позабалансові ордери. Цими документами оформлюються приймання та видача
коштовностей і документів, що зберігаються в касі та сховищі.

“Форми документів, що підприємства подають банкам, а також документів,
що вони отримують від банків на підтвердження виконання відповідних
операцій, включені в уніфіковану систему грошово-розрахункової
документації. Вони затверджені Правлінням НБУ і стандартизовані. Для
складання документів використовуються стандартні бланки встановленого
зразка, виготовлені друкарським способом. Широко застосовується
складання грошово-розрахункових документів на електронно-обчислювальних
машинах (з аналогічним розташуванням усіх даних, передбачених
стандартною формою друкарського бланку за певною операцією) [22, с.43
].”

Банківські документи включають дані, які називають реквізитами.

До обов’язкових реквізитів відносять: назву установи банку; дату
здійснення операції; зміст операції; суму операцій; підписи
відповідальних осіб. Інші реквізити документа залежать від виду
операції.

Усі грошово-розрахункові документи у своєму складі мають меморіальний
ордер, у якому вказано бухгалтерську проводку, тобто визначені
бухгалтерські рахунки, що підлягають дебетуванню і кредитуванню.

Реквізити в документах розміщені у відповідній послідовності: довідкові
дані — ліворуч, бухгалтерські статистичні — праворуч.

Кількість примірників документів повинна бути достатньою для
відображення операції в обліку за всіма особовими рахунками всіх
сторін-учасників, що беруть участь у виконанні банківської операції. Усі
примірники заповнюють на друкарській машинці в один прийом або шляхом
множення оригіналів. Чеки, об’яви на внесок готівкою, квитанції,
прихідні і видаткові касові ордери заповнюють власноручно.

Таким чином, перехід України до ринкової економіки потребував суттєвої
перебудови фінансової системи, зокрема банківського сектора, оскільки
він є одним з найризикованіших видів підприємництва.

Внаслідок ряду економічних причин саме у банківській системі було
розпочато реформування бухгалтерського обліку і звітності в Україні.
Національний банк України став ініціатором поступового переходу
банківської сфери до міжнародних стандартів.

Суть реформи бухгалтерського обліку полягала у створенні достовірної та
прозорої фінансової звітності, впровадженні нових норм і методів обліку,
основою яких є саме принцип нарахування, створення адекватної системи
резервів та переходом до реальної оцінки активів. 65

РОЗДІЛ З

ВНУТРІШНІЙ АУДИТ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

3.1. Внутрішньобанківський аудит у системі внутрішнього контролю

У сфері банківської діяльності точиться постійна конкурентна боротьба не
стільки і не лише за кількість клієнтів, а й за подальше нарощування
видів і обсягів послуг для задоволення попиту користувачів цих послуг. У
конкурентній боротьбі важливим засобом є внутрішній аудит, який
допомагає утриматися на ринку. В банках з цією метою створюються
відділи, що формують і координують виконання планів внутрішнього аудиту.

Отже, необхідно чітко усвідомити суть понять «зовнішній аудит банку» і
«внутрішній аудит банку».

Зовнішній аудит банку — це визначення стану банку на основі перевірки
правильності складання та підтвердження достовірності балансу, обліку
прибутків та збитків, аналізу стану обліку, відповідність обліку та дій
банку вимогам чинного законодавства, дотримання рівності прав акціонерів
(учасників) при розподілі дивідендів, голосуванні, наданні прав на
придбання нових акцій тощо та підготовка висновків для надання
інформації керівництву, акціонерам (учасникам) банку та іншим
користувачам.

Внутрішній аудит банку — це незалежна експертна діяльність аудиторської
служби банку для перевірки і оцінки адекватності та ефективності системи
внутрішнього контролю та якості виконання посадових обов’язків
співробітниками банку. Внутрішній аудит передбачає отримання в
документальній формі процедур і опису методів, які застосовуються банком
для здійснення внутрішнього контролю.

Внутрішній аудит ТАС-Комерцбанку є однією з форм внутрішнього
фінансово-господарського контролю діяльності банку.

Якщо внутрішньогосподарський контроль безперервний, здійснюється всіма
організаційними, економічними і технічними службами і при цьому охоплює
всі підрозділи фінансово-господарської діяльності банківської установи,
то внутрішній аудит здійснюється періодично і тільки
спеціалістами-аудиторами з конкретної теми (об’єкта).

Разом з тим об’єктом дослідження аудиторів є не внутрішній
адміністративний контроль, а лише його підфункція внутрішній
бухгалтерський контроль, яка зумовлює ефективне інформаційне
забезпечення процесу управління.

Завданням внутрішнього аудиту є функції запобіжного, оперативного,
післяопераційного і стратегічного видів фінансово-господарського
контролю, що особливо важливо в умовах недосконалості законодавчої бази
з оподаткування.

“Обов’язком внутрішніх аудиторів є перевірка системи контролю, яка
скерована на розробку політики банку в межах чинного законодавства для
досягнення його програмних цілей, а також оцінки економічності й
ефективності операцій банку. Для цього внутрішній аудит вивчає систему
контролю за активами і пасивами банку, аналізує ситуації ризику і заходи
щодо запобігання банкрутства, варіанти інвестиційної політики банку,
форми впровадження найбільш економічно доцільних нетрадиційних послуг
(лізингових, факторингових і трастових).

Отже, тут внутрішній аудит здійснюється на попередній стадії виконання
комерційної, технологічної або фінансової угоди, в процесі її
проходження і після завершення дає експертну науково обґрунтовану оцінку
господарським операціям і процесам, що не є функцією
внутрішньогосподарського контролю або ревізійної комісії Правління банку
[47, с Л 38 ].”

Враховуючи запобіжну і стратегічну роль внутрішньо-банківського аудиту,
а також його загально визначені принципи, що ґрунтуються на практиці,
можна виділити такі найважливіші функції:

– перевірка достовірності обліку надходження, використання, вибуття та
нарахування зношення (з віднесенням його за напрямками цільового
призначення) основних засобів та нематеріальних активів; достовірність
розмежування за вартістю таких засобів праці, як малоцінні та
швидкозношувані предмети та основні засоби;

– перевірка достовірності й правильності відображення в обліку різних
видів господарських матеріалів і малоцінних предметів;

– правильність і законність касових операцій;

– дотримання правил виконання валютних операцій;

– законність і достовірність відображення в обліку і звітності кредитних
та розрахункових операцій;

– правильність відображення в обліку і звітності цінних паперів, у тому
числі боргових, для перепродажу, інвестиційних;

– достовірність і правильність відображення в обліку і звітності
грошових коштів на розрахункових, поточних, депозитних, вкладних,
кредитних та інших рахунках;

– достовірність віднесення витрат за рахунок собівартості чи власного
прибутку, що залишається в розпорядженні банку;

– правильність нарахування та використання коштів на рекламні та
представницькі витрати;

– перевірка повноти, правильності й достовірності відображення в обліку
доходів та фінансових результатів;

– правильність відрахувань у різні бюджетні та позабюджетні фонди;

– правильність нарахування і сплати всіх видів податків;

– всебічний аналіз фінансових операцій; активів (доходних і недоходних),
пасивів (власних і залучених), доходів і витрат, прибутків (збитків),
рентабельності та дотримання відповідних нормативів.

За наслідками внутрішнього аудиту кожного об’єкта здійснюються як
запобіжні заходи щодо виправлення обліку «невірно», з порушенням чинних
державних законодавчих і нормативних актів, відображення операцій, так і
орієнтування цих операцій на стратегічно більш економічно ефективні.

Внутрішній аудит касових операцій.

Під розрахунково-касовим обслуговуванням банку розуміємо прийом, видачу
і збереження грошових знаків. Його здійснюють через операційну касу
банку, до складу якої (залежно від кількості клієнтів і обсягів
операцій) можуть входити прибуткові й видаткові каси,
прибутково-видаткові каси, каси розміну грошей, вечірні каси та каси
перерахунку грошової виручки.

Облік касових операцій в банках України регламентується:

1. Інструкцією Національного банку України щодо організації
емісійно-касової роботи в установах банків України за № 1 від 07.07,94
р.

2. Інструкцією Національного банку України щодо організації роботи з
готівкового обігу установами банків України за № 4 від 20,06.95 р.

Перелічені нормативні документи передбачають:

– загальний порядок ведення касових операцій;

– правила зберігання грошових знаків;

– правила перевезення грошових знаків;

– порядок заміни і знищення пошкоджених банкнот і монет;

– порядок складання і подання звітності по касі. Документальними
джерелами для здійснення внутрішнього аудиторського контролю касових
операцій є:

– первинні касові документи;

– касові журнали на приход і видаток;

– касові книги;

– довідки касирів приходних і видаткових кас;

– виписки з особистих рахунків клієнтів, журнал реєстрації приходних і
видаткових касових документів.

Деякі фахівці з банківського аудиту радять планувати і проводити аудит
касових операцій на основі програмно-контрольної оцінкової таблиці. За
своєю побудовою вона є не тільки переліком питань, які необхідно
з’ясувати під час перевірки, не лише розкриває технологію аудиторського
процесу касових операцій, але й дає можливість здійснювати їх оцінку
щодо законності, доцільності й правильності документального оформлення.

У додатку A3. наведемо цю оцінкову таблицю, сформувавши її зміст
відповідно до вимог Закону «Про банки і банківську діяльність в Україні»
та вимог інструкцій і методичних вказівок НБУ з ведення касових
операцій.

З урахуванням спеціалізації банку, обсягів тих чи інших операцій,
замовлень керівництва тощо, у наведену таблицю можуть бути внесені зміни
щодо кількості питань, які необхідно з’ясувати.

По закінченні перевірки касових операцій здійснюється оцінка стану їх
організації та ведення обліку і розробляються управлінські або
адміністративні заходи щодо ліквідації порушень і недоліків та облікові
заходи щодо вдосконалення облікового контролю.

Досвід свідчить, що найбільш типовими порушеннями, виявленими під час
перевірки касових операцій, бувають:

– порушення ліміту каси;

– порушення граничних норм розрахунку готівкою грошей;

– неправильне документування і ведення касових операцій;

– виправлення в приходних і видаткових касових документах;

– несвоєчасне проведення інвентаризації каси і т. п. (додаток Б.З.).

Джерелами інформації аудиту касових операцій виступають первинні касові
та банківські документи, документи, що підтверджують факт витрачання
готівкових коштів за призначенням (рахунки-фактури, товарно-транспортні
накладні, договори купівлі-продажу, авансові звіти підзвітних осіб);
облікові реєстри; фінансова звітність тощо.

Аудит касових операцій починається з перевірки фактичної наявності
грошей та інших цінностей у касі. До початку інвентаризації касир, з
яким укладено угоду про повну матеріальну відповідальність, дає
розписку, що всі видаткові і прибуткові документи та кошти здані до
бухгалтерії, і всі кошти, що надійшли, оприбутковані, а ті, що вибули,
списані за видатками. Комісія складає покупюрний опис готівки. Вона
перевіряє наявність коштів шляхом повного перерахування готівки, цінних
паперів, грошових документів тощо та оформляє акт про результати
інвентаризації. Грошову готівку в іноземній валюті заносять до
матеріалів інвентаризації, вказуючи назву та суму іноземної валюти, курс
НБУ на день інвентаризації, суму іноземної валюти в перерахунку на
грошову одиницю України. Акт складається у двох примірниках і
підписується членами інвентаризаційної комісії та
матеріально-відповідальною особою [56, с. 125].”

Аудитор звіряє фактичний залишок грошових коштів та інших цінностей і
залишок за даними обліку і визначає результат інвентаризації та
правильність його відображення в бухгалтерському обліку.

При цьому ніякі документи або розписки в залишок готівки не включаються,
а заява касира про наявність в касі грошей та інших цінностей, що не
належать банку, до уваги не приймаються.

Аудитор повинен перевірити правильність оформлення касових операцій
прибутковими і видатковими касовими ордерами, типові форми і порядок їх
заповнення. Перевіряється правильність заповнення всіх реквізитів
прибуткових і видаткових касових ордерів та платіжних відомостей
(написання потрібних дат, номерів, сум, підстав для їх виписки тощо).
Аудитор перевіряє наявність журналу реєстрації прибуткових і видаткових
касових документів, правильність відображення в касових документах
номерів кореспондуючих рахунків.

Аудитор під час перевірки з’ясовує наявність касової книги,
відповідність її оформлення та правильність ведення касової книги,
відповідність зазначених у ній сум про прийняту до каси або видану з
каси готівку.

Внутрішньобанківський аудит розрахункових операцій.

Аудит розрахункових операцій виявляє правомірність розрахункових
операцій і дотримання розрахункової дисципліни згідно з інструкціями та
іншими нормативними документами НБУ.

У процесі перевірки з’ясовується дотримання:

– визначеного порядку відкриття і закриття рахунків клієнтів у банку;

– встановлених лімітів залишку грошей в касі клієнтами;

– запровадженого порядку розрахункового обслуговування згідно з
укладеною з клієнтом угодою;

– розрахункової дисципліни за рахунками (розрахунковими, поточними,
бюджетними, валютними, кореспондентському);

– законодавства щодо здійснення безготівкових розрахунків.

Найбільш типовими помилками, що виникають у процесі внутрішнього аудиту
розрахункових операцій, є:

– неповна комплектація юридичних справ клієнтів (відсутність довідок про
взяття на облік у державній податковій адміністрації, відсутність
нотаріально завіреного свідоцтва про реєстрацію тощо);

– порушення черговості платежів;

– порушення ліміту видачі готівки з рахунків клієнтів;

– виправлення в розрахункових документах;

– несвоєчасність розрахунків за поданими клієнтами платіжних дорученнях
та інші порушення розрахунково-платіжної дисципліни.

Внутрішньобанківський аудит кредитних операцій.

Кредитні операції банків підрозділяють на активні та пасивні.

Активні кредитні операції — це операції з кредитування клієнтів і
надання кредитів іншим банкам (міжбанківський кредит).

Пасивні кредитні операції — це операції з одержання міжбанківського
кредиту в НБУ і в інших банках.

Аудит активних операцій здійснюється з метою:

– перевірки законності здійснюваних банком операцій;

– аналізу й оцінки ризику кредитних операцій;

– оцінки якості управління активними операціями.

Інформаційними джерелами для перевірки кредитних операцій є:

– нормативні документи Національного банку України;

– угоди про надання кредиту;

– угоди і документи про забезпечення зобов’язань з кредитування;

– угоди про заставу майна;

– кредитні справи клієнтів;

– регістри бухгалтерського обліку (меморіальні ордери, особисті рахунки,
обігово-сальдові відомості);

– баланси клієнтів і банку.

Як механізм (програма) здійснення внутрішньобанківського аудиту
кредитних операцій рекомендується використовувати оцінкову таблицю такої
структури і змісту (додаток В.3.).

Найбільш типовими порушеннями, що можуть бути виявлені при перевірці
кредитних операцій, є:

– недостатнє обґрунтування виданих позичок;

– невірне нарахування відсотків;

– несвоєчасне віднесення прострочених позичок на призначений для цього
рахунок;

– відсутність або недостатній розмір резерву на можливі збитки за
позичками;

– юридична неправомірність кредитних і заставних угод і відносин і ін.

Внутрішньобанківський аудит валютних операцій.

Мета внутрішньобанківського аудиту валютних операцій — з’ясувати:

-чи дотримуються банком норми валютного регулювання;

– наскільки правомірно здійснюються валютні операції;

– достовірність відображення в обліку;

– постійний контроль за розрахунково-грошовими операціями з метою
запобігання порушень, фінансових санкцій податкових органів та вишукання
резервів зростання прибутковості валютних операцій.

Основні законодавчі та нормативні документи, якими необхідно
послуговуватися при внутрішньобанківському аудиті валютних операцій:

1. Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання
і валютний контроль» № 15-93 від 19.02.93 р.

2. Інструкція НБУ «Про порядок застосування статті 16 Декрету Кабінету
Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютний
контроль» №15-93 від 19.02.93р.

3. Телеграма НБУ «Про комісійні збори в інвалюті» № 19009/ 1035 від
31.05.93р.

4. Указ президента України «Про невідкладні заходи щодо посилення
валютного контролю» № 195/193 від 08.06.93 р.

5. Інструкція НБУ «Про порядок здійснення розрахунків з
експортно-імпортних операцій за умови відтермінування платежів або
поставок» № 139 від 16.06.94 р. з доповненнями № 19011/649 від 24.02.95
р.

6. Телеграма НБУ «Тимчасовий порядок ведення уповноваженими банками
України відкритої валютної позиції з купівлі-продажу безготівкової
іноземної валюти на валютному ринку України» № 1 від 03.01.96 р.

7. Телеграма НБУ «Операції з міжнародних розрахунків у національних
валютах країн СНД» № 13-112/383-1265 від 11.03.96 р.

8. Телеграма НБУ «Роз’яснення з питань придбання валюти на УМВБ і
міжбанківському ринку» № 13-312/198-2106 від 17.04.96 р.

Документами, які підлягають перевірці та систематичному контролю за
валютними операціями, є:

– первинні документи (митні декларації, рахунки-фактури і валютні
документи при акредитивній формі розрахунків);

– облікова первинна документація;

– міжнародні контракти, угоди;

– кредитні угоди;

– регістри бухгалтерського обліку (машинограми, обігово-сальдові
відомості);

– бланки на дату перевірки.

Відповідно до мети аудиту валютних операцій питання, що перевіряються, і
одержані результати доцільно відображати в окремій оцінковій
таблиці-програмі для висновків і вжиття заходів з метою усунення
виявлених порушень (додаток Д .3.).

До найбільш поширених типових порушень, що виявляються при
внутрішньобанківському аудиті валютних операцій, належать:

– невірність проведення переоцінки статей балансу в іноземній валюті на
окремі звітні дати;

– порушення вимог валютного законодавства;

– недотримання умов, що передбачають зарахування виручки в банку на
рахунок експортера;

– несвоєчасне зарахування на валютний рахунок клієнтів надходжень в
іноземній валюті в повному обсязі;

– недотримання вимог щодо обґрунтування переказів за кордон.

Внутрішньобанківський аудит операцій з цінними паперами.

Операції банків з цінними паперами поділяються на активні та пасивні.

Пасивні операції — це випуск (емісія) банками власних цінних паперів з
метою залучення коштів та кредитних ресурсів.

Активні операції — це придбання банками цінних паперів з метою участі в
управлінні і одержання дивідендів або з метою одержання спекулятивного
доходу.

Розглянемо основні принципи внутрішньобанківського аудиту найважливіших
видів цінних паперів, що обертаються на фінансовому ринку України:

– акцій власної емісії:

– облігацій внутрішньої державної позики;

– придбаних акцій не власної емісії;

– векселів.

Метою внутрішнього аудиту цінних паперів є:

1) перевірка дотримання встановлених вимог при операціях з цінними
паперами;

2) перевірка стану обліку цінних паперів.

Основними нормативними документами, що регулюють діяльність банків на
ринку цінних паперів в Україні, є:

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» № 872-ХІІ від
20.03.91р.

2. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» (Цінні папери в
Україні.—К.: УФБ, 1993).

3. Положення про переказний і простий вексель (Фінансовий Київ, 1992,
№30).

4. Постанова Кабінету Міністрів і НБУ «Про застосування векселів у
господарському обороті України» № 528 від 10.09.92 р.

5. Лист НБУ «Про порядок обліку і видачі простих і переказних векселів»
№ 22001/279 від 01.12.94 р.

6. Про порядок проведення банками операцій з векселями. Національний
банк України, 1993 р.

7. Постанова Правління НБУ «Про порядок ліцензування банків в Україні» №
77 від 27.03.96 р.

8. Телеграма НБУ «Про джерела придбання комерційними банками облігацій
державних внутрішніх позичок» № 15010/124-1747 від 25.04.95 р.

9. Телеграма НБУ «Положення про порядок проведення операцій з
облігаціями внутрішньої державної позики в установах банків України» №
347 від 23.02.96р.

10. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в
Україні» № 448/96-ВР від 30. 10.96 р.

Документальними джерелами інформації для аудиторської перевірки є:

– бланки цінних паперів;

– проспекти емісії;

– дані аналітичного обліку (балансового і позабалансового) цінних
паперів;

– первинні документи, що підтверджують рух цінних паперів;
обігово-сальдові відомості;

– журнали реєстрації акціонерів;

– різні журнали для реєстрації, обліку, руху окремих видів цінних
паперів;

– баланси банку на звітні дати.

До найбільш поширених типових порушень, що виявляються при
внутрішньобанківському аудиті операцій з цінними паперами, належать:

– недотримання запровадженого порядку зберігання цінних паперів;

– неправильне ведення реєстраційних журналів;

– невірні розрахунки відсотків за доходами від цінних паперів;

– відсутність резервів під знецінення цінних паперів;

– несвоєчасність опротестувати векселів.

Внутрішньобанківський аудит доходів і витрат.

“Достовірність фінансового результату діяльності комерційного банку
визначають за реально одержаними доходами та правильно сформованими
витратами. Адже від правильності віднесення останніх на собівартість
банківських послуг чи за рахунок власного прибутку, що залишається в
розпорядженні банку, залежить як достовірність одержаного прибутку, так
і рівень податків, яких найчастіше намагаються сплачувати менше. Але
свідоме ігнорування чи несвідоме порушення законодавства щодо наведеного
вище порядку розмежування витрат, у кінцевому результаті, при перевірках
органами державної податкової адміністрації призводить до фінансових
санкцій у вигляді пені та штрафів (що в декілька разів перевищують суму
заниженого податку) і нарахування пені [43, с. 345 ].”

Отже, завдання внутрішньобанківського аудиту полягає в тому, щоб
упередити податкові органи своєю перевіркою щодо достовірності
формування бухгалтерією доходів і витрат та своєчасно виправити власні
помилки і порушення.

Нагальна необхідність у такій упереджувальній перевірці внутрішнім
аудитом особливо актуальна ще і тому, що зовнішній аудит, як правило,
здійснює її після річного звіту, який може бути складений з помилками і
порушеннями, а, отже, і недостовірно.

Внутрішній аудит при перевірці правильності й достовірності формування
доходів і витрат банку керується такими основними законодавчими і
нормативними актами: 77

1. Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР
від 28.12.94 р. та Правилами його застосування (що діяли до 01.07.97
p.).

2. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про
оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.97 р.

3. Законом України «Про податок на додану вартість» № 168/ 97-ВР від
03.04.97 р.

Програмою проведення внутрішньобанківського аудиту доходів і витрат
можна вважати оцінкову таблицю, в якій систематизовано найбільш типові
порушення, що виникають в обліку і спричинюють недостовірність
формування фінансового результату та пов’язаного з ним оподаткування
прибутку, її структура і зміст наведені у додатку Е.З.

Найбільш типовими порушеннями, які виявляються при перевірці доходів,
витрат і збитків, що необгрунтоване занижують прибуток до оподаткування
бюджету, можна вважати наступні:

1. Щодо заниження доходів:

а) зарахування до складу фондів безкоштовного надходження цінностей і
грошей без відображення в податковій декларації для оподаткування;

б) віднесення доходів поточного звітного періоду до складу доходів
майбутніх періодів для зниження прибутку і його оподаткування.

2. Щодо завищення собівартості банківських послуг:

а) віднесення амортизації невиробничих основних фондів;

б) монтаж нових пожежної та охоронної сигналізації та телефонізації;

в) списання сплачених штрафів і пені;

г) усі види капітальних ремонтів власних, а не орендованих, основних
засобів;

д) програмне забезпечення (замість включення його до складу
нематеріальних активів);

є) пряме списання без виправдовуючих документів.

3. Щодо завищення збитків:

а) списання пені та штрафів усіх видів;

б) списання нестач;

в) списання витрат за відсутності виправдовуючих документів;

г) списання безнадійної дебіторської заборгованості.

Внутрішній аудит оподаткування банку.

З метою виявлення помилок і порушень у бухгалтерському обліку
розрахунків з оподаткування, своєчасного їх виправлення і, таким чином,
упередження штрафних санкцій та пені, що можуть бути нараховані
податковими органами, здійснюється внутрішній аудит достовірності
оподаткування комерційного банку.

При проведенні внутрішньобанківського аудиту необхідно керуватися такими
основними законодавчими документами з оподаткування, що регламентують як
базу, так і ставки різних видів податків та методику їх нарахування:

1. Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР
від 28.12.94 р. та Правилами його застосування (що діяли Ідо
01.07.97р.).

2. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про
оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.97 р.

3. Законом України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від
03.04.97 р. та ін.

Розглянемо основні принципи методичного спрямування
Внутрішньобанківського аудиту провідних видів оподаткування:

– внутрішньобанківського аудиту податку на прибуток;

– внутрішньобанківського аудиту податку на додану вартість;

– внутрішньобанківського аудиту податку з власників транспортних засобів
і в дорожні фонди;

– внутрішньобанківського аудиту податку на землю;

– внутрішньобанківського аудиту місцевих податків. Матеріали перевірки:
регістри аналітичного і синтетичного обліку, податкові декларації та
інша фінансова звітність, баланси та звіти про фінансові результати
банку та їх розподіл тощо.

Для проведення аудиту різних видів податків використовується оцінкова
таблиця, яка є одночасно і програмою перевірки дотримання нормативів
документів та правильності виконання провідних фінансово-господарських
операцій (додаток Ж.З.).

3.2. Особливості аудиту акціонерів-засновників комерційних банків

Відповідно до Положення про порядок створення і державної реєстрації
банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, затвердженого
постановою Правління Національного Банку України від 31 серпня 2001 р. №
375 (145), юридичні особи – учасники банку незалежно від їх
організаційно-правової форми та форми власності, які зобов’язані вести
бухгалтерський облік і подавати фінансову звітність, повинні надавати
висновок аудиторської фірми щодо:

– достовірності звітності, що ґрунтується на основі даних первинного
бухгалтерського обліку, грошових документів, наявної готівки та цінних
паперів тощо;

– повноти і відповідності чинному законодавству України та встановленим
вимогам положень (стандартів) бухгалтерського обліку
фінансово-господарської діяльності;

– наявності власних коштів ( власного капіталу) в розмірі, що забезпечує
100% виконання зобов’язань щодо формування статутного капіталу банку,
або їх (його) відсутності на основі розрахунку власних коштів (власного
капіталу) юридичних осіб – учасників (за балансом);

– економічної оцінки фінансового стану та платоспроможності за останній
рік станом на дату проведення аудиту на основі розрахунку рекомендованих
показників платоспроможності та фінансової стійкості учасників
банку-резидентів України ( за балансом);

– фактичного виконання зобов’язань із формування статутного капіталу в
грошовій формі на основі даних платіжних документів, висновок із
поточного рахунку тощо;

– будь-якої іншої інформації.

“Аудиторська перевірка юридичної особи засновника (акціонера, учасника)
банку здійснюється за певний період станом на перше число кожного
місяця, у якому юридична особа зробила внесок до статутного капіталу
банку згідно з чинним законодавством України в сфері
фінансово-господарської діяльності та оподаткування відповідно до правил
ведення бухгалтерського обліку та складання звітності.

Аудитору треба впевнитись у достовірності:

бухгалтерської та фінансової звітності юридичних осіб — учасників банку,
які матимуть істотну участь у банку, за останні чотири звітних періоди
(квартали), засвідчені підписами керівника та головного бухгалтера, а
також відбитком печатки юридичної особи;

небанківських установ – за формою № 1 “Баланс”, за формою № З “Звіт про
фінансові результати” та за формою № 4 “Звіт про власний капітал”.

банків – за формами № 1-КБ та № 2-КБ, затвердженими постановою Правління
Національного банку від 12 грудня 1997 р.[58, с. 329-340 ].”

Базовим документом, який направляє і регламентує діяльність внутрішнього
аудиту в ТАС-Комерцбанку, є „Положення про внутрішній аудит”, далі
„Положення”.

Положення про службу внутрішнього аудиту банку визначає:

статус служби;

ціль і функції внутрішнього аудиту;

права і обов’язки внутрішніх аудиторів;

взаємовідносини з керівництвом та підрозділами банку.

В своїй роботі працівники внутрішнього аудиту керуються діючим
законодавством України, нормативними актами Правління Національного
банку України, рішеннями зборів засновників і Правління банку, указами,
розпорядженнями Керівника Правління банку.

Внутрішніми аудиторами керує Директор Департаменту внутрішнього аудиту,
який згідно статті 45 Закону України “Про банки і банківську діяльність”
підпорядковується безпосередньо Керівнику Спостережної Ради
ТАС-Комерцбанку, а функціонально – Керівнику Правління ТАС-Комерцбанку.

Кандидатура Директора Департаменту внутрішнього аудиту погоджується з
Національним банком України.

Банки створюють службу внутрішнього аудиту, яка є органом оперативного
контролю Спостережної Ради банку.

Служба внутрішнього аудиту виконує такі функції:

1) наглядає за поточною діяльністю банку;

2) контролює дотримання законів, нормативно-правових актів Національного
банку України та рішень органів управління банку;

3) перевіряє результати поточної фінансової діяльності банку;

4) аналізує інформацію та відомості про діяльність банку, професійну
дальність її працівників, випадки перевищення повноважень посадовими
особами банку;

5) надає Спостережній Раді висновки та пропозиції за результатами
перевірок;

6) інші функції, пов’язані з наглядом та контролем за діяльністю банку.

Служба внутрішнього аудиту підпорядковується Спостережній Раді банку та
звітує перед нею, діє на підставі Положення, затвердженого Спостережною
Радою. Служба внутрішнього аудиту має право на ознайомлення з усією
документацією банку та нагляд за діяльністю будь-якого підрозділу банку.
Вона також уповноважена вимагати письмові пояснення від окремих
посадових осіб банку щодо виявлених недоліків у роботі.

Кандидатура керівника служби внутрішнього аудиту погоджується з
Національним банком України. Служба внутрішнього аудиту не несе
відповідальності і не має владних повноважень щодо операцій, за якими
вона здійснює аудит. Служба внутрішнього аудиту несе відповідальність за
обсяги та достовірність звітів, які подаються Спостережній Раді щодо
питань, віднесених до її компетенції, визначених законом. Працівники
служби внутрішнього аудиту при призначенні на посаду дають письмове
зобов’язання про нерозголошення інформації щодо діяльності банку та
збереження банківської таємниці відповідно до вимог закону.

Внутрішній аудит несе відповідальність за адекватну оцінку системи
внутрішнього контролю, тобто систему забезпечення цілей і задач банку в
області його рентабельності, забезпечення надійної фінансової і
управлінської інформації, а також дотримання норм і законів з ціллю
зниження ризику непередбачених збитків чи підриву репутації банку.

Сегментом відповідальності менеджменту є розробка відповідних правил
внутрішнього контролю, розвиток процесів виявлення, вимірювання і
дослідження банківських ризиків, так як ціллю створення системи
внутрішнього контролю є якість реалізації функцій управління, а
ефективність системи внутрішнього контролю визначається наявністю
структури, за якої контрольні функції визначаються для кожного рівня
діяльності банку.

Якість внутрішнього аудиту банку визначається як загальний ефект
аудиторської перевірки, виражений в ступені сходження думки аудитора
потребам зацікавлених користувачів в об’єктивній інформації, яка
зберігається у звітності об’єкта, який підлягає аудиту.

Служба внутрішнього аудиту здійснює регулярне сприяння підвищенню
професійного рівня її працівників. Внутрішні аудитори самостійно
докладають зусиль до поглиблення своїх знань і професійних навиків
шляхом самостійного вивчення, участі в семінарах і в процесі роботи.

Керівництво банку визначає загальні напрями програми діяльності
внутрішнього аудиту і види банківської діяльності, які належить
перевірити і звернутися до служби внутрішнього аудиту із запитом на
здійснення спеціальних перевірок. Керівники банку не в праві якимось
чином обмежувати зміст і обсяги аудиторських перевірок.

Внутрішній аудит має незалежний статус по відношенню до підрозділів, які
він перевіряє, і тому керівники підрозділів банку не мають права
впливати на зміст і об’єми перевірок, які ними проводяться. По
відношенню до працівників служби внутрішнього аудиту не допускаються
некоректні дії, які несуть за собою порушення принципу незалежності,
об’єктивності та системності.

Менеджмент внутрішнього аудиту керує незалежністю і об’єктивністю
аудитора на 3-х рівнях:

– індивідуальному рівні (конкретне видане завдання),

– функціональному рівні (розробка робочих програм),

– організаційному рівні (лінійне підпорядкування).

Департаменту внутрішнього аудиту менеджментом вищої ланки надається
право ініціативи і дозволяється мати прямий доступ до будь-якого
працівника банку і контактувати з ним, перевіряти будь-яку діяльність чи
будь-який підрозділ банку, а також мати доступ до будь-яких записів,
досьє чи даних банку, включаючи управлінську інформацію і протоколи всіх
консультативних органів. Внутрішній аудит повинен користуватися такою
підтримкою менеджменту вищої ланки, яка дозволила б йому співпрацювати з
працівниками об’єкту аудиту і виконувати свої обов’язки. Керівник банку
забезпечує:

– постійну участь керівника внутрішнього аудиту на засіданнях, які
стосуються питань управління і організації внутрішнього контролю;

– робоче місце працівників внутрішнього аудиту (виділивши для цього
окреме приміщення), обладнане комп’ютерною технікою, меблями, сейфом,
оргтехнікою (в тому числі телефоном і ін.), канцелярськими товарами;

– своєчасне реагування на рекомендації Департаменту внутрішнього аудиту
і прийняття заходів по усуненню виявлених в ході проведення аудиторських
перевірок порушень, недоліків;

– доступ до інформації (в тому числі до бухгалтерського обліку, форм
звітності та ін.), необхідної Департаменту внутрішнього аудиту з ціллю
виконання покладених на них обов’язків. Доступ до інформації
оформляється з врахуванням вимог внутрішніх документів банку, які
регулюють поставлені питання.

Згідно указу № 1859 від 27.12.2004 р. “Централізація функцій
внутрішнього аудиту” діє наступна форма взаємодії служби внутрішнього
аудиту і керівництва: службу внутрішнього аудиту очолює керуючий
аудитор, який призначається і звільняється з посади, яку займає, наказом
Директора Департаменту внутрішнього аудиту. Служба внутрішнього аудиту
лінійно підпорядковується Директору Департаменту внутрішнього аудиту, а
функціонально — Керівнику Ради Правління.

Правильне призначення на посаду керуючого аудитора служби внутрішнього
аудиту є дуже важливим для успішної роботи. Призначена особа повинна
бути не тільки кваліфікованим спеціалістом в цій області, а також мати
навики управління процесом міжособистісних відносин, необхідних на цьому
рівні.

Служба внутрішнього аудиту підзвітна Директору Департаменту внутрішнього
аудиту і Керівнику Ради Правління, надає їм свої висновки і пропозиції
згідно результатів перевірок, в тому числі і за їх вимогою.

Для забезпечення ефективного виконання своїх обов’язків служба
внутрішнього аудиту не займається виконанням чи управлінням видами
діяльності, які вона повинна перевірити. В її обов’язки не входить
розробка і впровадження внутрішніх процедур, підготовка документації чи
виконання інших робіт, якість яких аудитори повинні перевірити і
оцінити.

Ціль і функції внутрішнього аудиту.

Для досягнення поставлених завдань внутрішній аудит здійснює перевірки
діяльності систем банку з ціллю незалежної і об’єктивної оцінки:

– організаційної структури,

– політики управління персоналом,

– інших дій менеджменту,

– розподілу повноважень і відповідальності,

– фінансової, операційної та інших систем і процедур на предмет
адекватності і ефективності функціонування системи внутрішнього
контролю, тобто управління ризиками здійснюється ефективно, цілі і
задачі банку будуть виконані ефективним і економічно виправданим
способом;

– формування єдиної податкової стратегії і здійснення контролю за її
виконанням по усій системі ТАС-Комерцбанку;

– оптимізації податкових та інших обов’язкових платежів в бюджет і
фонди;

– надання методичної допомоги персоналу і керівникам підрозділів в
ефективному виконанні покладених на них обов’язків, шляхом надання
результатів аудиторських перевірок, аналізу, оцінки і ділових коментарів
з ціллю зменшення ризиків при здійсненні операцій, пов’язаних з
раціональним і ефективним використанням ресурсів банку.

“Основні функції внутрішнього аудиту полягають в забезпеченні
задовільного рівня систем внутрішнього контролю, які підтримують
управління банком:

– оцінка дотримання банком вимог діючого законодавства України і
нормативних актів НБУ;

– оцінка повноти, своєчасності і достовірності відображення операцій в
первинних документах і в системі бухгалтерського, податкового,
фінансового і управлінського обліку у відповідності з внутрішніми
інструкціями і процедурами банку та рішеннями керівників і акціонерів
банку, розробка пропозицій щодо удосконалення організації ведення
бухгалтерського обліку;

– організація системного підходу до мінімізації затрат банку при
розрахунках з бюджетом по податках та інших обов’язкових платежах;

– надання компетентної підтримки бізнесам, відділенням і філіям банку в
практичному застосуванні податкового законодавства;

– виявлення недоліків в системах внутрішнього контролю і надання
рекомендацій відносно шляхів їх подолання;

– визначення сфер потенційних збитків для банку, умов, сприятних для
шахрайства, злочинності та незаконного присвоєння засобів банку;

– своєчасне виявлення порушень і недоліків в діяльності структурних
підрозділів, розробки оптимальних рішень відносно їх ліквідації і
усунення причин виникнення цих недоліків в процесі діяльності
підрозділів;

– надання керівництву банку висновків про результати проведеного аналізу
і рекомендацій стосовно покращення діючої системи внутрішнього контролю
і мінімізації ризиків;

– контроль використання бюджетних засобів банку, виділених на виробничі
і господарські цілі;

– внутрішні взаємовідносини і взаємовідносини з керівництвом та іншими
підрозділами Ради Правління [47, с. 198 ].”

Департамент внутрішнього аудиту організовує дотримання принципів
внутрішнього аудиту:

– перевірка і оцінка системи внутрішнього контролю;

– перевірка якості виконаної роботи працівниками, дотримання ними сфер
відповідальності;

– розробка і дотримання стандартів внутрішнього аудиту, тобто розробка
професійних стандартів, які застосовуються і встановлюють вимоги до
діяльності аудиторів, являються уніфікованим підходом до аудиту. Ціль
створення стандартів заключається у встановленні основних принципів
практики аудиту, у створенні критеріїв оцінки діяльності аудиторів;

– визначення програми підвищення якості внутрішнього аудиту, яка
виражається у визначенні критеріїв дослідження ефективності проведеного
аудиту і здійснення періодичних оцінок якості аудиту як процесу;

– етапи внутрішнього аудиту:

Види аналітичних робіт при здійсненні аудиту:

1. загальний і факторний аналіз діяльності підрозділу, що перевіряється;

2. аналіз інформаційних потоків;

3. методологічний супровід;

4. програма підвищення кваліфікації персоналу;

5. IT – аудит.

Чисельність працівників внутрішнього аудиту повинна бути достатньою для
ефективного досягнення цілей і задач, поставлених перед підрозділом і
доведена у відповідності з реальними потребами і з врахуванням прогнозу
зміни цієї потреби. Потреби банку в працівниках даного напряму можуть
змінюватися на протязі часу під впливом ряду зовнішніх і внутрішніх для
організації факторів. Методика визначення на даний момент оптимальної
чисельності внутрішніх аудиторів в ТАС-Комерцбанку основана на
розрахунку фактичних трудозатрат спеціалістів на здійснення аудиту по
найбільш важливих і ризикованих напрямках банківської діяльності: аудиті
операцій кредитування юридичних і фізичних осіб, депозитів юридичних і
фізичних осіб, мікрокредитування, тематичному аудиті відділень.

Всі процедури виконання задач повинні оформлятися робочими документами.
Вони повинні відображати результати проведених перевірок з акцентом на
оцінці у висновку:

Цілі складання і функції робочих документів.

Робочі документи це записи аудитора, які відповідають загальноприйнятим
аудиторським стандартам. В них повинні міститися обґрунтування вибору
необхідних в даних умовах перевірки (аудиту) процедур і рішень, які
застосовуються аудитором в ході перевірки (аудиту). Внутрішній аудитор є
власником робочих документів, і передавати їх кому-небудь (наприклад,
спеціалістам НБУ в ході інспекції, внутрішнім аудиторам) без дозволу
керівника служби внутрішнього аудиту банку чи Правління банку, не
дозволяє йому професійна етика, так як в робочих документах міститься
конфіденційна інформація.

Робочі документи складаються аудитором, з метою:

– служити підтримкою звітності про аудиторську перевірку, 88

– бути доказом об’єму виконаної роботи аудитором і основою
сформульованих висновків по об’єкті аудиту,

– засвідчити дотримання професійних стандартів при перевірці на місці,

– допомагати аудитору у виконанні і контролі за його роботою. Робочі
документи можна розділити на три категорії:

– документи, які ведуться безперервно;

– аудиторські адміністративні документи;

– документи аудиторської інформації.

Види і зміст робочих документів.

Аудиторські адміністративні документи управління перевіркою – це
документація, яка стосується початкових стадій планування перевірки.

Окремі документи розробляються централізовано Департаментом внутрішнього
аудиту і доводяться усім аудиторам через технічні засоби, такі як
ПриватДок, e-mail адреса.

До них відносяться:

• Документ про призначення аудитора для здійснення перевірки згідно з
Планом перевірок чи по завданню керівництва банку,

• Аудиторська програма в письмовій формі,

• Документи, які містять інформацію про підрозділи банку,

• Результати попереднього аналітичного огляду об’єкту, що підлягає
аудиту.

• Документи оцінки ефективності контролю.

Документи, що містять аудиторську інформацію – це документація, що
стосується основних питань перевірки, запису про виконання процедури
аналізу та інформація про прийняті рішення аудитора під час перевірки.
Ці документи свідчать про якість проведеної перевірки, тому вони повинні
бути чіткими, акуратно оформленими, точно пронумерованими. Робочі
документи можуть бути роздруковані на комп’ютері чи написані від руки. У
цих документах повинні міститися передумови, що перевіряються,
(наприклад, балансова вартість активу, зобов’язання і розкрита до нього
інформація і т.п.), зібрані про них зведення й остаточні рішення про
їхню вірогідність. Відповідно до аудиторських стандартів у робочих
документах необхідно показати, що:

система внутрішнього контролю підрозділу, що перевіряється, відповідає
внутрішнім стандартам (відхилення будуть свідчити про зворотнє);

бухгалтерські записи відповідають бухгалтерським звітам (таким як
баланс, особовий рахунок і т.п.), законодавчій і нормативній, у тому
числі внутрішній, базі;

була отримана достатня доказова інформація (відсоток вибірки в багатьох
робочих програмах, установлений з цією метою) для складання
аудиторського звіту і висновку.

До цих робочих документів відносяться: таблиці аналізу, графіки,
блок-схеми, відповіді, запити аудитора в ході перевірки, документація з
описом роботи системи “операція-контроль”, копії договорів, які були
об’єктом аналізу. Ці робочі документи повинні мати найменування,
посилання про джерело інформації, прізвище аудитора, що склав документ,
якщо він їх буде використовувати як самостійний документ для подальших
перевірок наприклад, таблиця аналізу активів і доходів, і т.п.).

Робочі документи з аудиторським звітом чи висновком мають стандартний
період збереження, що визначений законодавством – 5 років, однак деякі
документи, що відбивають факти шахрайства чи зловживань співробітників
банку, зберігаються довше для завершення юридичних процедур.

Результати внутрішнього аудиту використовуються керівництвом для
керування поточною діяльністю в рамках діючого законодавства.

Керівництво своєчасно оцінює результати аудиторської перевірки; визначає
і вживає належних заходів, спрямованих на виправлення недоліків і
недопущення їхнього повторення, виходячи з рекомендацій аудиторів.
Керівництву надаються доповіді по кожному з прийнятих рішень по
аудиторському звіті.

В обов’язок керівництва входить:

– узгодження річного (піврічного) плану аудиторських перевірок;

– одержання звітів і висновків про аудиторські перевірки;

– оцінка рекомендацій внутрішніх аудиторів щодо удосконалення діяльності
і процедур, де вони необхідні;

– виконання заходів щодо встановлення адекватної системи контролю в
перевіреному підрозділі.

Взаємини внутрішнього аудиту з підрозділами банку будуються на
принципах:

– несуперечності інтересів, тому що взаємодія не повинна приводити до
погіршення результатів діяльності як системи в цілому, так і зокрема
об’єктів фінансової відповідальності;

– відповідальності за результати діяльності;

– оперативності і рівноправності в частині обміну
інформаційно-методичними матеріалами, а також на етапі прийняття
управлінських рішень.

Служба внутрішнього аудиту виступає ініціатором, автором наказів,
розпоряджень, інформаційних листів, інших нормативних актів банку в
межах своєї компетенції, контролює їхнє виконання.

ВИСНОВКИ

За результатами проведених досліджень обліку та аудиту ТАС-Комерцбанку
отримано наступні результати:

1 Ініціатором операції в бухгалтерському обліку банку є так званий
фронт-офіс, котрий відповідає за укладання угод, ідентифікацію операцій
з оцінкою ризиків і підрахунком прибутків та збитків. Фронт-офіс
належить до центру прибутку, несе відповідальність за розвиток
банківських продуктів, ліквідність та виконання нормативів. Бек-офіс
належить до центру витрат, забезпечує дотримання прийнятих стандартів,
виконання відповідних процедур обліку та контролю.

2. Усі банківські операції оформлюються відповідними документами, що
містять інформацію про характер операції та підтверджують її законність.
Операції, що здійснюються без участі клієнтів, оформлюються внутрішніми
документами банку відповідно до процедур бухгалтерського обліку.

Інформація, що міститься в первинних документах, систематизується на
рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного
обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться у формі
спеціальних книг (журналів), відомостей тощо, у вигляді електронних баз
даних (файлів), а також на магнітних носіях.

3. Методологічно й організаційно бухгалтерський облік поділяється на
фінансовий та управлінський. Отже, єдина система обліку включає дві
певною мірою незалежні одна від одної, але взаємоузгоджені ланки, кожна
з яких має важливе призначення і відіграє належну їй роль. Так,
фінансовий облік надає своєчасну та значущу інформацію про фінансовий
стан банку та результати його діяльності. Коло користувачів цієї
інформації досить широке: керівництво банку, його службовці, дійсні чи
потенційні інвестори і кредитори, регулятивні органи та інші.

Управлінський облік є процесом визначення, оцінювання, нагромадження,
аналізу, підготовки, інтерпретації та передавання інформації,
використовуваної керівництвом для планування, оцінювання й контролю
діяльності, а також для прийняття рішень щодо напрямів використання
банківських ресурсів.

4. Організація аналітичного обліку базується на нових підходах до
параметрів аналітичних рахунків, що в цілому визначає окремий блок
питань у загальній програмі реформування бухгалтерського обліку в банках
України. Параметри аналітичного обліку та інші параметри, що деталізують
інформацію про операції контрагентів (клієнтів) банку, є неодмінною
умовою акумуляції бази даних для формування фінансової та статистичної
звітності.

Щоденна детальна інформація про здійснені банком операції відображається
в основній формі аналітичного обліку — особовому рахунку. По кожному
балансовому і позабалансовому рахунку відкриваються рахунки аналітичного
обліку. Виділення особових рахунків залежить від виду активу,
зобов’язань і власного капіталу з розподілом за контрагентами.

5. Звітність — це процес надання комерційним банком інформації про свою
діяльність тим, хто її потребує для прийняття відповідних рішень.

Метою звітності є забезпечення інформацією про фінансовий стан банку,
його діяльність на валютному ринку та участь у виконанні окремих
доручень уряду та Національного банку України.

З одного боку, звітність є основним джерелом отримання інформації для
суб’єктів господарювання, з іншого — каналом зв’язку, через який суб’єкт
передає відомості про свою діяльність у ринкове середовище. Необхідність
звітності зумовлена відкритістю економіки.

Користувачами звітності комерційних банків України є: інвестори,
кредитори, клієнти, контрагенти, органи влади (у тому числі податкова
адміністрація), громадськість, керівництво та працівники банку,
Національний банк України, міжнародні фінансово-кредитні установи. Вони
використовують звітність для того, щоб задовольнити свої різноманітні
потреби в інформації.

6. Найважливішою складовою звітності комерційних банків є фінансова
звітність, яка дає можливість одержати достатньо повний обсяг
інформації, на підставі якої оцінюється реальний фінансовий стан банку,
якість управління та рівень ризику.

Основною формою звітності є балансовий звіт, який має власну структуру,
відмінну від простої копії залишків на рахунках, але побудовану
відповідно до принципів і групувань, зазначених у плані рахунків.

Другою основною формою звітності є звіт про прибутки та збитки, також
розроблений на основі вимог міжнародних стандартів з урахуванням
національних особливостей. Основні форми звітності доповнюються набором
додаткових форм, пристосованих до потреб конкретних користувачів.

7. Банки – юридичні особи подають проміжну фінансову звітність на
паперових носіях територіальним управлінням Національного банку України
та електронною поштою в обласному розрізі через його територіальні та
Операційне управління у встановлений ними термін. Останні подають файл
Департаменту бухгалтерського обліку Національного банку через Центральну
розрахункову палату 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом.
Банк -юридична особа зобов’язаний публікувати проміжну фінансову
звітність протягом місяця, що настає за звітним кварталом.

8. Внутрішній аудит ТАС-Комерцбанку є однією з форм внутрішнього
фінансово-господарського контролю діяльності банку. Об’єктом дослідження
аудиторів є не внутрішній адміністративний контроль, а лише його
підфункція – внутрішній бухгалтерський контроль, яка зумовлює ефективне
інформаційне забезпечення процесу управління.

Завданням внутрішнього аудиту є функції запобіжного, оперативного,
післяопераційного і стратегічного видів фінансово-господарського
контролю, що особливо важливо в умовах недосконалості законодавчої бази
з оподаткування.

9. Аудиторська перевірка юридичної особи – засновника (акціонера,
учасника) банку здійснюється за певний період станом на перше число
кожного місяця, у якому юридична особа зробила внесок до статутного
капіталу банку згідно з чинним законодавством України в сфері
фінансово-господарської діяльності та оподаткування відповідно до правил
ведення бухгалтерського обліку та складання звітності.

Внутрішніми аудиторами керує Директор Департаменту внутрішнього аудиту,
який згідно статті 45 Закону України “Про банки і банківську діяльність”
підпорядковується безпосередньо Керівнику Спостережної Ради
ТАС-Комерцбанку, а функціонально – Керівнику Правління ТАС-Комерцбанку.

Кандидатура Директора Департаменту внутрішнього аудиту погоджується з
Національним банком України,

Банки створюють службу внутрішнього аудиту, яка є органом оперативного
контролю Спостережної Ради банку.

Результати внутрішнього аудиту використовуються керівництвом для
керування поточною діяльністю в рамках діючого законодавства.

Служба внутрішнього аудиту виступає ініціатором, автором наказів,
розпоряджень, інформаційних листів, інших нормативних актів банку. 95

ЛІТЕРАТУРА

ЗУ «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р. № 3125.

ЗУ «Про бухгалтерський облік і звітність в Україні» від 16 липня 1999 р.
№ 996.

ЗУ «Про банки і банківську діяльність».

Правила бухгалтерського обліку процентних та комісійних доходів і витрат
банків. Постанова Правління НБУ від 25.09.1997 р. за № 316 //
Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. – 1997. – Випуск
11. – с. 25.

Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в
банківських установах України: Постанова Правління НБУ від 30 грудня
1998 р. за № 566 // Законодавчі і нормативні акти з банківської
діяльності. -1999.-Випуск З.-с. 14.

Інструкція № 1 з організації емісійно-касової роботи в установах банків
України від 9 квітня 2002 р. № 132.

Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків
України від 17 листопада 2004 р. № 556.

Національні нормативи аудиту. Кодекс професійної етики аудиторів
України. – К.: АПУ, 1999. – 274 с.

Щодо нової редакції Положення про ведення касових операцій у
національній валюті в Україні // Податки та бухгалтерський облік.
-2005.-№ 9.-с. 28-29.

Аржевітін С. Етапи створення банківської системи України // Вісник НБУ.
– 1997. – № 3. – с. 35 – 37.

Івасів І. Яка банківська система потрібна Україні? // Вісник НБУ. –
1997.№4.-с. 50-52.

Нашкерська Г. Передумови і шляхи переходу банків України на міжнародні
стандарти бухгалтерського обліку // Бухгалтерський облік і аудит. –
1998. – № 1. – с. 14 – 19.

Пархоменко В. Бухгалтерський облік лізингових операцій // Бухгалтерський
облік і аудит. – 1998. – № 5. – с. З . – 8.

Посікіра Р. Банківське законодавство: поняття, стан, перспективи //
Право України. – 1998. – № 7. – с. 76 – 79.

Фаріон І. Д. Формування економічних відносин в умовах ринку // Збірник
наукових праць. Т., 1998. Гаврилюк Л., Макарова І. Деякі аспекти
організації роботи з цінними паперами. – с. 39 – 42.

Циганов С. А. Сучасні проблеми стабілізації банківської системи в
Україні // Вісник Української академії банківської справи. – 1999. – №
2. -с. 17-21.

Жигайло Г. Необхідність і результати реформи системи обліку банків //
Бухгалтерський облік і аудит. – 2000. – № 4. – с. 17-19.

Грудзевич Я. Проблеми та можливі перспективи розвитку малих і середніх
банків в Україні // Регіональна економіка. — 2002. — № 3. -с. 162-164.

Волошук І. Шляхи формування конкурентоспроможності банківської системи
України // Вісник НБУ. – 2001. – № 6. – с. 19 – 21.

Патрилац Л., Компанієць С. Проблеми та перспективи розвитку банківської
системи України // Вісник НБУ. – 2001. – № 12. – с. 20.

Набок Р. Необхідні активи комерційного банку: Методологічний аспект //
Вісник НБУ. – 2002. – № 4. – с. 56 – 59.

Поліщук С. Практичні аспекти бухгалтерського обліку валютних операцій
комерційних банків України // Бухгалтерський облік і аудит. -2002. -№
7.-с. 42-45.

Поліщук С. Пластикові (платіжні) картки: випуск і використання //
Бухгалтерський облік і аудит. – 2002. – № 9. — с. 56 – 62.

Шпачук В. Найпоширеніші проблеми в банківській діяльності та
першочергові заходи щодо їх вирішення // Вісник НБУ. – 2002. – № 10.
-с.45-46.

Колішній В. Податковий і бухгалтерський облік: операції банків з цінними
паперами // Закон і бізнес. – 2002. – № 38. – с. 4.

Кириленко В., Демкович М. Звітність комерційних банків: її особливості
// Бухгалтерський облік і аудит. – 2003. – № 1. – с. 47 – 49.

Шатковська І. Шляхи становлення банківської системи України //
Регіональна економіка. – 2003. – № 2. – с. 143 — 148.

Шлапак О., Пушкарьов В., Карчева Г. Фінансовий стан, тенденції та
проблеми функціонування та розвитку банків у 2002 році // Вісник
НБУ.-2003.-№3.-с.2-10.

Кириленко В. Нові технології в банківській діяльності: формування
понятійного апарату бухгалтера // Бухгалтерський облік і аудит. – 2003.
-№11.-с. 59-64.

Власенко О. Банківський кредит в іноземній валюті: податковий і
бухгалтерський облік у 2003 році // Все про бухгалтерський облік. –
2003. – 19 вересня. – с. 4 – 7.

Шимін В. Методика обліку та контролю операцій в системі Western Union //
Бухгалтерський облік і аудит. — 2004. – № 4. — с. 31 — 37.

Ірха Л. Облік безготівкових розрахунків експортно-імпортних операцій //
Актуальні проблеми економіки. – 2004. – № 5. – с. 97 – 103.

Нетикша О. Організація внутрішнього аудиту та її роботи на підприємстві
// Бухгалтерський облік і аудит. – 2004, – № 7. – с. 61 – 65.

Власенко О. Інвентаризація каси // Все про бухгалтерський облік. – 2004.
– 29 листопада. – с. 15-16.

Онікієнко С. Банківський кредит як об’єкт оцінки економічної
ефективності // Вісник НБУ. – 2004. – № 10. – с. 30 – 33.

Прасолова С. Особливості формування кредитної політики банків України з
довгострокового інвестування // Вісник НБУ. – 2004. – № 11. -с. 58-61.

Бурдюгов А. Порядок розрахунку коефіцієнта ризику та норми
резервування банку при кредитуванні інвестиційних проектів // Вісник
НБУ.-2005.-№1.-с.4-7.

Ребізант Р. Як отримати кредит у банку // Податкове планування. – 2005.
-№2.-с, 52-60.

Основи банківської справи / Під редакцією Мороза А. Н. – К.: Лібра
1994.-330с.

Структура балансового капіталу банків України. – Вісник НБУ. – 1994
-2002.

Адамс Р. Основи аудиту. – М.: Аудит. ЮШТІ, 1995. – 398 с.

Покровська В. В. Міжнародні комерційні операції і їх регламентація.
Внутрішньо-торговий практикум. — М.: ІНФРА – М, 1996. – 326.

Білуха М. Т. Курс аудиту. – К.: Вища школа. – Знання, 1998. – 574 с.

Остапишин Т. П. Основи банківської справи. – К., 1999.

Богомолов А. М., Голощапов Н. А. Внутрішній аудит. Організація і
методика проведення. – М. : Екзамен, 2000. – 192 с.

Бурцев В. О. Організація системи внутрішнього контролю комерційної
організації. — М.: Екзамен, 2000. — 320 с.

Сотникова Л. В. Внутрішній контроль і аудит – М.: Фінстатінформ, 2000.
-239с.

Терьохов А. А. Аудит. – М.: Фінанси і статистика, 2000. -512с.

Банківська справа. / За редакцією Тиркала Р, І. – Т., 2000.

Кіндрацька Л. М. Бухгалтерський облік у банках України: Підручник.
-Видання 2-ге. – К.: КНЕУ, 2001. – 636 с.

Савченко О. Борщ Н. Касові операції. -К.: Фактор, 2001. – 240 с.

Кірєєв О. І., Шульга Н. П., Полетаева О. С. Внутрішній аудит у
комерційних банках. – К.: КНТЕУ, 2001. – 295 с.

Воронова Л., Галь В. Комплексна програма розвитку банківської системи
України: стратегія на перспективу // Вісник НБУ. – № 1. – 2001. – с. 3 –
4.

Бэлоглазова Г. Н., Кролівецька Л. П., Лебедева Е. А. Аудит банків. – М.
: Фінанси і статистика, 2002. – 352 с.

Дмитрієва І. М. Бухгалтерський облік і аудит. – М. :2002. – 216 с.

Чернелевський Л. М., Беренда Н.І. Аудит: Навчальний посібник. – К,:
Міленіум, 2002.

Шелудько В. М. Фінансовий ринок: Навчальний посібник. – К.,2003.

Давидов Г. М. Аудит: Підручник. – К .: Знання, 2004.

PAGE

PAGE 2

****

*

********

С

Б

А

Номер балансового рахунку IV порядку

Ключовий

розряд

Формується банком

код філії

порядковий номер реєстрації особового рахунку

код клієнта

характеристика контрагента і т. ін.

Види звітності

Залишки за депозитами

Залишки за депозитними зобов’язаннями резидентів

Обсяги та відсоткові ставки

Залишки за

депозитними зобов’язаннями

Інші

Вид діяльності та форма власності

Галузь економіки та форма власності

Галузь економіки

Форма власності

Сектор економіки

Вид економічної діяльності

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020