Реферат на тему:
The razor’s edge
by W. S. Maugham
(аn extract)
I found a message from Joseph, Elliott’s manservant, to tell me that
Elliot was ill in bed and would be glad to see me, so next day I drove
over to Antibes. Joseph, before taking me up to see his master, told me
that Elliot had had an attack of uremia and that his doctor took a grave
view of his condition. He had come through it and was getting better,
but his kidneys were diseased and it was impossible that he should ever
completely recover. Joseph had been with Elliot for forty years and was
devoted to him, but though his manner was regretful it was impossible
not to notice the inner satisfaction with which, like so many members of
his class, catastrophe in the house filled him.
‘Ce pauvre monsieur,’ he sighed. ‘Evidently he had his manias but at
bottom he was good. Sooner or later he must die.’ He spoke already as
though Elliot were at his last gasp.
‘I’m sure he’s provided for you, Joseph,’ I said grimly.
‘One must hope it,’ he said mournfully.
I was surprised when he ushered me into the bedroom to find Elliot very
spry. He was pale and looked old, but was in good spirits. He was shaved
and his hair was neatly brushed. He wore pale blue silk pyjamas, on the
pocket of which were embroidered his initials surmounted by his count’s
crown. These, much larger and again with the crown, were heavily
embroidered on the turned-down sheet.
I asked him how he felt.
‘Perfectly well,’ he said cheerfully. ‘It’s only a temporary
indisposition. I shall be up and about again in a few days. I’ve got the
Grand Duke Dimitri lunching with me on Saturday, and I’ve told my doctor
he must put me to rights by then at all costs.’
I spent half an hour with him, and on my way out asked Joseph to let me
know if Elliot had to relapse. I was astonished a week later when I went
to lunch with one of my neighbours to find him there. Dressed for a
party, he looked like death.
‘You oughtn’t to be out, Elliot,’ I told him.
‘Oh, what nonsense, my dear fellow. Frieda is expecting the Princess
Mafalda. I’ve known the Italian royal family for years, ever since poor
Louisa was en poste at Rome, and I couldn’t let poor Frieda down.’
I did not know whether to admire his indomitable spirit or to lament
that at his age, stricken with mortal illness, he should still retain
his passion for society. You would never have thought he was a sick man.
Like a dying actor when he has the grease paint on his face and steps on
the stage, who forgets for the time being his aches and pains, Elliot
played his part of the polished courtier with his accustomed assurance.
He was infinitely amiable, flatteringly attentive to the proper people,
and amusing with that malicious irony at which he was an adept. I think
I had never see him display his social gift to greater advantage. When
the Royal Highness had departed (and the grace with which Elliot bowed,
managing to combine respect for her exalted rank with an old man’s
admiration for a comely women, was a sight to see) I was not surprised
to hear our hostess tell him that he had been the life and soul of the
party.
A few days later he was in bed again and his doctor forbade him to leave
his room. Elliot was exasperated.
‘It’s too bad this should happen just now. It’s a particularly brilliant
season.’
Край леза
Я знайшов повідомлення від Джозефа слуги Еліота, де йшлося про те, що
Еліот лежав у ліжку хворий і був би радий мене бачити. Отже наступного
дня я поїхав до Антібесу. Джозеф, перед тим як доповісти про мій візит
своєму господареві, сказав мені, що у Еліота стався напад уремії і його
лікар мав, серйозні побоювання щодо його стану. Він здолав (пройшов) це
і йому покращило, але його нирки, були хворі і це було неможливо, щоб
він повністю одужав. Джозеф був з Еліотом протягом сорока років і
присвятив себе йому, але через його манеру співчутливості було неможливо
не помітити внутрішнє задоволення, з яким подібно інших людей його
класу, катастрофа в будинку наповнювала його.
“Бідолаха” – зітхнув він. Очевидно в нього була манія, але по суті він
був хорошим. Рано чи пізно він мусив померти. Він говорив вже так, ніби
то був останній подих Еліота.
“Я впевнений, він потурбується про тебе, Джозефе” – сказав я похмуро.
“Треба надіятися”, – сказав він скорботно.
Я був здивований, коли провівши мене в спальню, я знайшов Еліота дуже
жвавим. Він був блідий і виглядав старим, але у хорошому настрої. Він
був побритим і його волосся було охайно причесане. Він був одягнений в
блідо-голубу шовкову піжаму, в піджак на якому в його графській короні
були вишиті його ініціали. Такі, але більші і знову з короною були
виразно нашиті на відкинутому простирадлі.
Я спитав його, як він себе почуває.
Прекрасно сказав він бадьоро. Це тільки тимчасове нездужання. Я видужаю
вже через кілька днів. я маю ланч з великим герцогом Дімітрієм в суботу
і я сказав лікарю, що він повинен вилікувати мене, чого б це не
коштувало.
Я провів з ним півгодини і коли йшов попросив Джозефа дати знати мені,
якщо Еліот занедужає. Я був дуже здивований, неділю пізніше, коли
побачив його на ланчі у свого сусіда. Одягнувшись для вечірки, він
виглядав як смерть.
“Ти не повинен був виходити, Еліот”, сказав я йому.
“О, це нісенітниця ,мій дорогий друже. Фрейда сподівалася (чекала) на
принцесу Мафалду.
Я знав цю італійську королівську сім’ю роками з того часу, як бідна
Луїза була відправлена до Риму, я не міг дозволити бідній Фрейді
опуститися (впасти).
Я не знав чи захоплюватися його неприборканому духу (настрої) чи тугою в
його віці, яка бореться з моральною недугою, він все ще зберігав ту
пристрасть до громадськості (суспільства). Ти б ніколи не подумав, що
він хворий чоловік. Він був схожий на вмираючого актора, коли він
рум’янив своє обличчя і виходив на сцену забуваючи про свій біль. Еліот
грав свою роль витонченого придворного з його незвичайною впевненістю.
Він був безмежно люб’язний, лестливо уважним до пристойних людей і
жвавий з зловісною іронією, в якій він був пристосований. Я думав, що я
ніколи не побачу його прояв, його світський дар до великих переваг. Коли
Королівська Високість від’їжджала (і витонченість з якою Еліот
вклонився, керувалася об’єднаною повагою до її високого звання і
захоплення старої людини о прийдешніх жінок, це було те, що можна було
побачити), я був не здивований коли почув, як господиня наша сказала
йому що він – жвавість і душа вечірки (свята).
Через декілька днів він, був знову в ліжку і лікар заборонив йому
виходити з кімнати.
Еліот був обуреним.
“Це дуже погано, що може трапитися зараз.
Це особливо чарівна пора року”.
Questions
What this text is about?
What did he find in the message from Joseph?
Did Joseph tell him about Elliot attack of uremia or not?
A doctor took a grave view of Elliot’s conditions didn’t he?
Had Joseph been with Elliot for forty years?
What did he look like?
I was surprised when he ushered me into the bedroom, wasn’t I?
Did he wear pale blue silk pyjamas or pale green one?
What was on his pyjamas’ pocket?
Has he got the Trand Duke Dimitri lunching with him on Saturday or on
Friday?
What did he see on lunch of his neighbours?
He looked like death, didn’t he?
Has he known that Italian royal family or not?
What did he do before going on state?
How did he play his part of the polished courtier.
What did Elliot do when the Royal Highness had departed?
Author wasn’t surprised to hear the hostess tell him that he had been
the life and soul of the party, was he?
What did happen with Elliot a few days later?
Was he in bed again?
What did the author tell about the season?
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
