.

Піраміди, гробниці, храми. Єгипет у період нового царства (науковий реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 4573
Скачать документ

Науковий реферат

на тему:

Піраміди, гробниці, храми. Єгипет у період нового царства

ПІРАМІДИ, ГРОБНИЦІ, ХРАМИ

ПОКЛОНІННЯ ФАРАОНУ-БОГУ. Єгиптяни сприймали свого царя як живого бога.
Для них він був наділений надприродною силою, що допомагала виявляти
мудрість у державних справах, здобувати перемоги у війнах, підтримувати
непорушність світового порядку. Царя вважали сином бога сонця Ра. Коли
головним богом став Амон, царя почали називати сином Амона-Ра.

Фараони турбувалися про своє потойбічне життя ще на землі. Вони починали
будувати собі гробницю, як тільки вступали на трон.

Величина усипальниці символізувала велич царя-бога.

ПІРАМІДИ І ВЕЛИКИЙ СФІНКС. На лівому березі Нілу, край пустелі Сахари,
височать знамениті єгипетські піраміди — кам’яні гробниці фараонів.
Піраміди здавна вважалися одним із семи чудес світу. Араби склали
приказку: «Все на світі боїться часу, а час боїться пірамід». До нашого
часу збереглося близько ста пірамід. Колись їх було більше, але деякі з
них зруйновано, деякі засипав пісок, що постійно насувається з пустелі.

Три найвищі піраміди — фараонів Хеопса, Хефрена і Мікеріна. Коло них
здіймається велетенська камінна статуя Сфінкса — фантастичної істоти з
тулубом лева та головою фараона. Висота Великого Сфінкса — 20 м.
«Батьком жаху» називають араби-кочівники цю статую.

Людей ще в давнину вражали велетенські розміри пірамід. Ви-піраміди
Хеопса — 137 м. Учені стверджують, що колись вона була ще вища. Щоб
обійти піраміду кругом, треба пройти по піску цілий кілометр. Відомо, що
піраміду будували 20 років, а дорогу до неї — 10 років. Усю споруду
збудовано з 2 300 000 блоків, з яких найменший важив дві з половиною
тонни.

Ще в давнину піраміда вважалася кам’яною математичною загадкою, її
чотири грані орієнтовано за чотирма сторонами світу, а висота становить
одну мільярдну частину відстані від Землі до Сонця.

НАПИС В РУЇНІ

І кожна цегла, статуя, колона,

мережечка, різьба і малювання

незримими устами промовляє:

«Мене створив єгипетський народ

і тим навік своє імення вславив».

Леся Українка

Будівельники розуміли, що будують фараону вічну домівку, тому до роботи
ставилися надзвичайно сумлінно. Поверхню піраміди облицьовано добре
відшліфованими й припасованими одна до одної кам’яними плитами. Між ними
не можна просунути навіть лезо ножа. Зала, де стояла труна з мумією
фараона, була влаштована всередині піраміди. До неї вів довгий
коридор з пастками для грабіжників. Ніщо не мало турбувати
вічний спокій царя.

Давньогрецький історик Геродот у V ст. до н.е. відвідав Єгипет і записав
цікаві відомості про піраміди.

ЄГИПЕТСЬКА ГРОБНИЦЯ. На західному березі Нілу, коло пірамід та Великого
Сфінкса було стародавнє єгипетське кладовище, яке називалося «містом
мертвих».

Знатним та багатим людям, фараоновим вельможам будували гробниці у
вигляді підземних кімнат, вирубаних у скелях на західному березі Нілу.

РОЗПИСИ. Стіни гробниць були потиньковані і вкриті кольоровими малюнками
— розписами. На них зображували, як боги ведуть померлого на той світ,
малювали сцени потойбічного життя, яке єгиптяни уявляли як продовження
земного, тільки щасливішого.

Ось ми бачимо, як знатний єгиптянин полює на птахів у заростях папірусу
на Нілі. В другій гробниці намальовано бенкет у домі знатного
єгиптянина. Гарні жінки в чорних перуках сидять перед низенькими
столиками з наїдками і напоями. В руках у них квіти лотоса, їх
розважають музиканти та акробати. В третій гробниці на стіні намальовано
жнива. Засмаглі на сонці селяни збирають врожай. Далі погоничі
проганяють биків по колосках, щоб їх обмолотити.

Художники малювали за встановленими правилами. Голову людини та її тіло
малювали в профіль (збоку), а плечі були розвернуті прямо. Око малювали
завжди прямо.

Розписи робилися також у палацах і будинках багатих людей. Але вони
збереглися не скрізь.

СКУЛЬПТУРА. У гробницю клали багато коштовних речей і маленькі фігурки
людей — прислужників, куховара, пивовара, селянина, наглядача.

Вважалося, що ці статуетки працюватимуть за померлого на тому світі.

В окремій кімнаті стояла статуя небіжчика. Єгиптяни гадали, що у статую
вселиться душа людини після її смерті. Тому статую намагалися зробити
дуже схожою на небіжчика. Скульптори висікали статуї з твердого і
м’якого каменю. Гранітні статуї богів і фараонів полірували до блиску.
Вони сповнені величі та спокою.

Статуї, зроблені з м’якого каменю, розмальовували різними фарбами.

Одного разу під час розкопок археологи знайшли чудову скульптуру —
голову єгипетської цариці Нефертіті. Коли її викопали з піску, то
побачили, що в неї намальоване лише одне око, а друге художник не
закінчив, щоб у скульптуру передчасно не вселилася душа живої людини.

Скульптури велетенського розміру та барельєфи — опуклі зображення,
висічені на кам’яній плиті,— збереглися також у храмах, де поклонялися
богам.

МУМІЇ. В окремій кімнаті гробниці був саркофаг із мумією. Єгиптяни
вважали, що кожна людина має дві душі: Ба і Ка. Душа Ба вилітає з тіла
після смерті, як птах, і потрапляє на небо. Душа Ка — двійник людини.

Щоб забезпечити безсмертя, потрібно зберегти тіло померлого. Для цього
тіло бальзамували, тобто виготовляли з нього мумію. З тіла виймали
нутрощі і занурювали його на 70 днів у розчин соди. Після цього тіло
обмотували полотняними бинтами, які були просочені пахучими смолами.
Нутрощі зберігали в окремих глечиках. Мумію вкладали в розмальовану
труну — саркофаг, зроблений за формою людського тіла.

В саркофагах вчені знайшли папіруси з текстом молитов, що складають
«Книгу мертвих». Бідняків не бальзамували, а ховали їх просто в піску.

Незважаючи на те, що єгиптяни вірили у потойбічне щасливе життя і в
безсмертя душі, вони дуже журилися, коли помирали їхні рідні. На статуї
молодого вельможі Рахотепа написано звернення до бога вечірнього сонця
Атума, сповнене суму і страху:

О Атуме, це означає, що я виряджаюсь в пустелю?

Адже там нема води, нема повітря, вона глибока-глибока!

Вона темна-темна, вона вічна-вічна!

ЯК ЗНАЙШЛИ ГРОБНИЦЮ ФАРАОНА ТУТАНХАМОНА. Спочатку для єгипетських
фараонів споруджували величезні піраміди. Але згодом люди переконалися,
що товсті стіни не. можуть захистити мумії та скарби від грабіжників.
Тоді стали будувати підземні гробниці в потаємних місцях у Долині Царів.
Однак злодії і тут знаходили і викрадали скарби. На долю вчених
залишалися самі лише порожні гробниці.

У 1922 р. археолог Картер та англійський лорд Карнарвон знайшли цілу,
непограбовану гробницю фараона Тутанхамона. Це було видатне археологічне
відкриття XX століття.

Довгі шість років копали вони в Долині Царів і нічого не знаходили.
Працювати було дуже важко. Пекло сонце, вітер ніс хмари піску. Долина
Царів давно вже була перекопана іншими археологами та шукачами скарбів,
і тому ніхто не вірив, що Карнарвон і Картер тут щось знайдуть. Довкола
височіли купи піску та землі, у скелях чорніли отвори — входи до вже
розвіданих гробниць. Одного разу, коли робітники розібрали купу каміння,
вони раптом побачили сходи, що вели вниз. У кінці ходу були запечатані
двері. На печатці вчені побачили зображення шакала і дев’ятьох зв’язаних
полонених. Це була печатка хранителя «міста мертвих». Не лишалося
сумніву, що знайдено царську гробницю.

Картер зробив у дверях дірку, просунув туди руку зі свічкою і заглянув
усередину. Спочатку він нічого не міг розгледіти у темряві, а потім
почали вимальовуватися різні речі — статуї, колісниці, ліжка, скрині,
глечики. Це все так вразило Картера, що він просто занімів. Карнарвон
спитав його: «Чого ви мовчите, чи ви щось там бачите?!» Картер відповів:
«Так, дивовижні речі!»

Коли вчені зайшли до першої кімнати, їх охопило глибоке хвилювання, адже
минуло три тисячі років відтоді, як сюди востаннє заходили люди. В
гробниці було багато скарбів. На ліжках і під ними лежали скриньки та
коробки з намистами, браслетами, перснями, з їжею, яку дали на той світ
фараону.

Речей було так багато, що вчені розбирали їх цілий рік. Діяли вони дуже
обережно, бо речі постаріли, дерев’яні стільчики і колісниці
струхлявіли, нитки від намиста порвалися. Отож мусили все це гарно
закріпити, склеїти, сфотографувати, аж тоді тільки можна було виносити
речі та відправляти їх до музею.

У кам’яний саркофаг було вкладено один у другий кілька ящиків, зроблених
за формою людського тіла,— труни. Із чотирьох боків саркофага було
висічено фігурки богинь, які руками неначебто захищали фараона від
усякого зла. Останню труну, в якій лежала мумія Тутанхамона, викуто із
чистого золота масою в кілька тонн з портретною маскою фараона. Але
Картера найбільше вразило не золото, а віночок сухих польових квітів,
який поклала у гробницю молода вдова Тутанхамона.

Фараон Тутанхамон помер, коли йому було вісімнадцять років, від якоїсь
хвороби. Він ще не встиг здійснити нічого важливого, проте в його
гробниці знайшли стільки скарбів! Які ж тоді були скарби в гробницях
знаменитих фараонів? Мабуть, ще більші. Але їх пограбували злодії ще в
давнину. Гробниця Тутанхамона єдина випадково вціліла від грабіжників.
Тепер кожен, хто приїздить до Єгипту, може побачити ці скарби в музеї.

ХРАМИ. Житлом богів уважалися храми. Там стояли їхні кам’яні статуї.
Перед статуями богів були столики-жертовники, куди єгиптяни складали
свої подарунки богам. У жертву богам приносили овочі, квіти, телят,
гусей. Фараони дарували храмам багато золота та коштовностей.

Єгипетські храми зверху в плані мали вигляд прямокутника. Вони були
оточені могутніми стінами. Дорога до храму йшла поміж рядів статуй
сидячих сфінксів. Навколо святилища здіймався цілий ліс колон, зроблених
у вигляді пучків лотоса та папірусу. Стіни храмів прикрашали
барельєфами, розписами.

Будинки простих людей і навіть палаци вельмож та фараонів будували з
невипаленої цегли — сирцю. Через це вони погано збереглися. Зате храми і
гробниці будували з каміння. Це пояснюється тим, що земне життя єгиптяни
вважали скороминущим, а потойбічне — вічним.

ЄГИПЕТ У ПЕРІОД НОВОГО ЦАРСТВА

ЄГИПЕТ ЗНОВУ СТАЄ МОГУТНІМ. У XVII ст. до н. е. Єгипет завоювали дикі
племена гіксосів. Вони хазяйнували майже сто років, жорстоко поводилися
з мирним населенням, руйнували храми богів. Єгиптяни кілька разів
піднімалися проти завойовників, та безуспішно. Гіксоси билися на
колісницях, запряжених кіньми, яких у Єгипті ніколи раніше не бачили.
Єгипетські воїни тоді знали тактику лише пішого бою. Та поступово вони
перейняли тактику колісниць. Єгиптяни заключили воєнний союз із
сусідніми державами і в 1551 р. до н. е. прогнали гіксосів зі своєї
країни.

Із цього часу починається третій період в історії стародавнього Єгипту —
Нове царство. Єгипет досягає світової могутності. Його влада
простягається на сусідні країни.

Столицею Нового царства стало місто на півдні країни — Фіви.
Покровителем Фів вважався бог сонця Амон, який відтоді став головним
богом всього Єгипту.

ЦАРИЦЯ ХАТШЕПСУТ. Навпроти Фів, на тлі скелястих гір, і нині можна
бачити величні руїни храму-гробниці Хатшепсут (XV ст. до н. е.). На
терасах навколо храму колись росли рідкісні дерева, які єгиптяни
привезли з країни Пунт. Цариця організувала експедицію в цю країну, щоб
дістати пахощі. Вона звеліла скульпторам увічнити цей похід на
барельєфах свого храму-усипальниці.

Хатшепсут — «Перша серед найвродливіших» — правила Єгиптом 22 роки, не
підпускаючи свого пасинка Тутмоса до трону. Вдягнувши подвійну корону
Верхнього та Нижнього Єгипту і підв’язавши штучну борідку, цариця
з’являлася у тронному залі, де приймала послів і сановників. Та ось юрби
плакальниць оголосили про смерть цариці. Розкішний саркофаг з її мумією
поставили на полоззя, і бики повезли його по гарячому піску пустелі до
вже готової гробниці.

ФАРАОН ТУТМОС III. Великим завойовником був цар Нового царства Тутмос
III. За його правління територія Єгипту збільшилася утричі. Він мав
могутню армію (схема 2) і завоював країни східного Середземномор’я —
Палестину і Сирію, країну на південних кордонах Єгипту — Нубію та інші.

Завойовані держави виплачували Єгипту данину. З Нубії єгиптяни
привозили золото, слонову кістку, приганяли полонених. В усіх
завойованих країнах будувалися фортеці і розташовувалися єгипетські
військові гарнізони. Всього Тутмос здійснив 17 походів. Він перетворив
Єгипет на могутню світову державу.

ФАРАОН-РЕФОРМATOP EXHATOH. Серед фараонів не всі були завойовниками.
Траплялися і фараони-романтики, які не любили проливати кров. У XIV ст.
до н. е. царем став юний Аменхотеп IV. Він відмовився від старих богів
Єгипту, посварився із жерцями і встановив єдиний культ бога сонця Атона.
Аменхотеп збудував собі на новому місці столицю, яку назвав Ахетатон,
тобто «Місце сонячного обрію», а собі взяв нове ім’я — Ехнатон, тобто
«Любий Атону». Ехнатон складав гімни на честь бога сонця.

Дружиною Ехнатона була цариця Нефертіті (це ім’я означає «Прекрасна
прийшла»), її скульптурний портрет знайдено в руїнах Ахетатона під час
розкопок. Вона постає перед нами як молода жінка з ніжними рисами
обличчя, з лебединою шиєю, великими видовженими очима, сповненими
мрійливості та чарівності.

Сам фараон був дуже негарним, та він цього не соромився. Ехнатон царював
17 років. Поки фараон-реформатор тішився радощами сімейного життя та
складав вірші, його держава почала потроху розпадатися. Підкорені народи
вже не відчували залізної руки фараона. Після його смерті у 1347 р. до
н. е. жерці поновили колишні порядки. Столицею знову стали Фіви. Жителі
Ахетатона розійшлися, і пісок пустелі засипав будинки та храми. Жерці
стерли з усіх написів ім’я ненависного їм царя. А для єгиптянина не було
страшнішої кари, ніж позбутися написаного імені.

ГІМН ДО СОНЦЯ-АТОНА. Цей гімн написаний Ехнатоном. Звучання єгипетських
віршів відрізняється від наших: у них не було рими.

О Ра, ти полонив усі народи світу,

Ти міцно їх зв’язав любов’ю свого серця.

Для нас ти — небожитель недосяжний.

Ти світло життєдайне щедро ллєш

На землю. Кожен день життя людей —

То слід ноги твоєї.

РАМЗЕС II – ВОЇН І БУДІВНИЧИЙ. Фараон Рамзес II (XIII ст. до н. е.) ще
за життя заслужив титул «Великий». Силою зброї він повернув Єгипту
втрачені землі. Подібно до інших фараонів він використовував великі маси
полонених на примусових державних роботах.

Про це ми дізнаємося з Біблії, де розповідається, як примушував Рамзес
працювати в Єгипті мешканців Палестини — євреїв. Коли євреям було
дозволено нарешті повернутися додому, то всього їх залишило Єгипет 600
тисяч чоловік.

Рамзес II прославився також як будівничий. За його царювання було
побудовано нові храми, які вражають своїми велетенськими розмірами, і
прикрашено багато старих.

До нас дійшло кілька сотень зображень фараона. Рамзес був справжнім
велетнем, понад 2 м на зріст. Він прожив довге життя, майже 90 років і
мав близько 200 дітей. А царем він був 66 років.

ЗАНЕПАД ВЛАДИ ФАРАОНІВ. Після Рамзеса II держава поступово втрачала свою
міць. Єгипту довелося захищати свої рубежі від ворожих навал.

У цей період, у XIII-XII ст. до н. е. в басейні Середземного моря
з’явилися нові племена — «народи моря», як називали їх єгиптяни. Вони
нападали на Єгипет.

У VI ст. до н. е. перси завоювали Єгипет і включили його до складу своєї
імперії. Єгипет перетворився на одну з найбагатших перських сатрапій.

Коли у V ст. до н. е. його відвідав знаменитий мандрівник і історик
Геродот, йому розповідали про великих царів та їхні діяння як про
легендарні події далекого і дивовижного минулого.

Реферат

на тему:

“ЗАКОНИ СОЛОНА.

ТИРАНІЯ В ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСАХ”

Виконала:

Учениця 6-Б класу

Шляхтич Оксана

ЗАКОНИ СОЛОНА

ВЛАДА АРИСТОКРАТІВ. Тривалий час усі важливі справи в Афінах вирішували
лише знатні та багаті люди — аристократи. Щороку з-поміж них вибирали
дев’ять правителів поліса — архонтів. Один керував міськими справами,
другий був верховним жерцем, третій командував військом, ще шестеро були
суддями.

Прості громадяни — демос — не мали таких прав. Більше того, аристократи
почали їх пригноблювати й утискувати. Особливо жорстокі закони ухвалив
архонт Драконт; про них казали, що вони написані не чорнилом, а кров’ю.
Наприклад, за зірване в чужому саду гроно винограду людину страчували.

Від суворих законів особливо страждали селяни. Якщо рік видавався
неврожайним, селянин позичав у багатія збіжжя або гроші й обіцяв
повернути борг з нового врожаю. Аристократ ставив на межі борговий
камінь, на якому було викарбувано, коли, кому і скільки селянин винен.
Якщо селянин не розраховувався вчасно, в нього відбирали землю, а його
самого продавали у рабство.

ЗАКОНИ СОЛОНА. У VI ст. до н. е. між аристократами та демосом почалися
криваві сутички. Афінський правитель Солон у 594 р. до н. е. помирив
аристократів і демос: він встановив нові закони, за якими всі боргові
камені познімали, а борги селян скасували. Заборонялося продавати
вільних афінських громадян у рабство, а тих, кого вже продали, Солон
викупив і повернув додому. Сам Солон так сказав про це у віршах:

Подякувать могла б богиня віщая

Мати-Земля, з якої зняв рішуче я

Стовпів поставлених багато боргових,—

Колишняя рабиня, нині ж вільная!

За законами Солона, ніхто не мав права принижувати простих людей тільки
через те, що вони не знатні.

ПОДІЛ ГРОМАДЯН НА РОЗРЯДИ. Віднині всі вільні чоловіки Афінської держави
були рівні перед законом. Солон своїми законами зробив так, що всі вони
брали участь в управлінні полісом.

Але їхні обов’язки перед державою були різні і залежали від розміру
майна і прибутків.

Солон розділив усіх громадян за майновою ознакою на чотири розряди. До
першого увійшли найбагатші люди. Під час війни вони командували флотом і
повинні були за свій кошт споряджати кораблі.

До другого розряду належали просто заможні люди. Під час війни вони
служили в кінноті і повинні були самі забезпечити себе всім необхідним —
кіньми, колісницею, зброєю.

До третього розряду, найчисленнішого, увійшли люди середнього достатку,
які могли купити для себе обладунок. Ці воїни, гопліти, складали
важкоозброєну піхоту — головну силу афінського війська.

Бідняки з четвертого розряду, фети, служили матросами і гребцями на
кораблях або легкоозброєними воїнами в піхоті.

УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВОЮ. За часів Солона зросла роль нарадних зборів —
екклесії. Збори вирішували всі найважливіші для держави питання,
наприклад оголошення війни чи укладення миру. В екклесії брали участь
усі дорослі чоловіки поліса. Віднині громадяни всіх чотирьох розрядів
обирали органи управління («Раду чотирьохсот») і суд. Солон залишив
посади архонтів, яких вибирали також з громадян усіх розрядів. Вищим
органом, який слідкував за виконанням законів, був Ареопаг — рада
старійшин. Він обирався з представників аристократії.

ЗАПОВІТИ СОЛОНА. Греки шанували Солона як видатного законодавця і
вважали його одним із семи великих мудреців давнини. Його закони були
викарбувані на дерев’яних таблицях і виставлені на головному майдані
Афін. Солон постановив, щоб усі дотримували його законів протягом 100
років. «Рада чотирьохсот» вирішила, що той, хто порушить закони, мусить
присвятити богові статую з чистого золота заввишки з людину. Подарувавши
афінянам свої закони, Солон залишив державні справи і поїхав мандрувати
по світу.

Мудрі заповіді Солона спочатку передавали усно; згодом їх записали його
учні. Найважливіші з них такі:

Богам шана — батькам честь.

Не спілкуйся з поганими людьми.

Твій розум хай буде тобі поводирем.

Нехай твої думки будуть зайняті лише важливими справами.

Вір не тому, хто божиться, а тому хто добрий і прекрасний.

Чого не клав — не бери! Не бреши!

ТИРАНІЯ В ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСАХ

ТИРАНІЯ ПІСІСТРАТА. Не всі аристократи та селяни були задоволені
законами Солона. Почалися чвари. Родич Солона — Пісістрат, відомий
полководець, вирішив захопити владу, щоб встановити в Афінах порядок.
Він вдався до хитрощів. Навмисне поранивши себе кинджалом,
закривавлений, він з’явився на міському майдані і зажадав від народних
зборів, щоб йому дозволили тримати загін охоронців, бо інакше вороги
його вб’ють. Коли Пісістрат отримав дозвіл, він тут же встановив в
Афінах свою владу. Так він став тираном. Тиранія — це одноосібна влада,
яка спирається на підтримку армії і передається спадкоємцеві.

Афіняни незабаром збагнули свою помилку і кілька разів намагалися
вигнати Пісістрата, та невдало.

ПОЛІТИКА ПІСІСТРАТА. Здобувши перемогу, Пісістрат відібрав частину
земель у своїх противників-аристократів і роздав їх бідним селянам, але
за умови, що десяту частину свого врожаю вони віддаватимуть йому.

Пісістрат хотів, щоб усі елліни визнали Афіни найвизначнішим грецьким
полісом. З цією метою він почав будувати храм верховному богові Зевсу —
Олімпейон. Пісістрат багато зробив для розвитку афінської культури,
мистецтв, торгівлі. При дворі жили, користуючись його щедрими дарами,
знамениті поети, скульптори, музиканти. Він наказав записати «Іліаду» й
«Одіссею» Гомера, які досі виконувалися усно. Однак афіняни не могли
пробачити йому те, що він усунув їх від державних справ.

Після смерті Пісістрата у 527 р. до н. е. владу успадкували його сини.
Обидва сини підтримували мистецтво, а один з них, Гіппарх, уславився як
знаменитий астроном. Та невдовзі Гіппарх був убитий, а другий син,
Гіппій, вигнаний із батьківщини прихильниками народної волі.

Гармодію та Арістогітону, які вбили Гіпарха Пісістратида, греки
поставили мідну статую. Коли якось один тиран запитав у філософа
Діогена, який метал краще підходить для статуй, той відповів: «Той, з
якого вилиті Гармодій і Арістогітон».

РЕФОРМИ КЛІСФЕНА. На чолі повсталих проти тиранії став Клісфен. Він
надав усім громадянам Афін рівні права незалежно від того, хто ким був —
аристократом чи купцем, селянином чи ремісником. Клісфен відновив
авторитет народних зборів. Ці заходи зменшили значення аристократії в
житті поліса і піднесли роль демосу — народу.

Клісфен запровадив остракізм — звичай голосувати черепками (грецьке
слово «остракон» означає «черепок від розбитого посуду»). Кожний
афінський громадянин міг видряпати на черепку ім’я людини, яка, на його
думку, є небезпечною для держави. На народних зборах ці остракони
опускали в урну, а потім їх лічили, і засуджену людину виганяли з Афін.

Спочатку остракізм застосовували для захисту від тиранії. Але згодом
його стали використовувати нечесні політики, щоб знищити своїх
політичних супротивників. Відомо, що афіняни незаслужено засудили і
вигнали видатного воєначальника Фемістокла. Вони засудили на смерть
філософа Сократа, і він, за вироком суду, випив смертельну отруту. Так
корисний захід на підтримку влади народу перетворився на засіб розправи
з невинними людьми.

ТИРАНІЯ ПОЛІКРАТА. У VI ст. до н. е. тиранія була поширена в багатьох
грецьких полісах. У 540 р. до н. е. на острові Самос тираном став купець
Полікрат. Він побудував великий флот і контролював торгові шляхи між
Єгиптом, Малою Азією і Грецією. Самос перетворився на квітучий острів.
При дворі тирана довго жили знамениті музиканти, поети (Анакреонт),
учені (Піфагор).

Полікрат вважав себе найщасливішою людиною (його ім’я дослівно
перекладається як «всемогутній»). Його радісне життя і трагічна смерть
.ще в давнину були оповиті поетичними легендами.

ЛЕГЕНДА ПРО ПОЛІКРАТІЄ ПЕРСТЕНЬ

Полікрат вважав себе найбагатшою людиною в світі. Але він боявся
викликати гнів богів своїм надмірним багатством. За порадою свого друга,
єгипетського царя, він вирішив подарувати богам свою найбільшу
коштовність — дорогоцінний перстень. Він кинув його у море при великому
зібранні народу. Та ось невдовзі рибалка приніс Полікрату велику рибину
надзвичайної краси. Коли рибину розрізали, то знайшли в ній царський
перстень. Всі зрозуміли, що боги прогнівалися на Полікрата і відмовилися
прийняти його жертву. Друзі тирана поспіхом залишили його острів.
Невдовзі перси зрадницьки вбили Полікрата і захопили Самое (522 р. до н.
е.).

Німецький поет Фрідріх Шіллер написав на цю тему баладу «Полікратів
перстень».

Реферат

на тему:

“ГРЕКО-ПЕРСЬКІ ВІЙНИ.

АФІНСЬКА ДЕМОКРАТІЯ ЗА ПЕРІКЛА”

Виконала:

Учениця 6-Б класу

Масик Світлана

Коломия – 2005

ГРЕКО-ПЕРСЬКІ ВІЙНИ

МАРАФОНСЬКА БИТВА. На початку V ст. до н. е. багато грецьких островів і
міст у Малій Азії були під владою персів. Коли греки підняли повстання,
перси жорстоко придушили його. Після цього вони вирішили завоювати всю
Грецію. Перський цар Дарій відправив у Грецію послів з вимогою надіслати
йому «землі і води», тобто підкоритися. Частина полісів визнала владу
Дарія. Але Афіни не підкорилися. А в Спарті перських послів навіть
скинули в криницю зі словами: «Нехай посли самі візьмуть собі там землю
і воду». Непокора Афін і Спарти розгнівила Дарія. Щоб сильніше розпалити
свій гнів, він наказав слузі щодня перед обідом тричі повторювати йому
слова: «Володарю! Пам’ятай про афінян!»

У 490 р. до н. е. військо персів перепливло на кораблях Егейське море і
висадилось в Аттиці на Марафонській рівнині — за 42 км від Афін. Афіняни
зібрали велике військо, і хоча у персів сили були набагато більші, греки
захищали свободу своєї батьківщини і перемогли.

Один воїн побіг з доброю звісткою гірськими стежками до Афін. Не
зупиняючись, він подолав усю відстань, вбіг у місто, вигукнув: «Радійте,
афіняни, ми перемогли!» — і впав мертвий. Відтоді на Олімпійських іграх
запровадили змагання з бігу на 42 км 195 м в пам’ять про цю подію і
назвали його «марафонським бігом».

ВТОРГНЕННЯ КСЕРКСА ДО ГРЕЦІЇ. Минуло десять років, але перси не
відмовилися від свого наміру завоювати Афінську державу і Спарту.
Величезне перське військо разом із флотом рушило на Грецію знову. На
чолі його стояв син Дарія — цар Ксеркс. Крім персів у цьому війську були
воїни з раніше підкорених земель.

ПЕРЕПРАВА КСЕРКСА ЧЕРЕЗ ГЕЛЛЕСПОНТ. Цар Ксеркс наказав майстрам навести
переправу через морську протоку Геллеспонт у Малій Азії (нині — протока
Дарданелли), щоб армія могла перейти до Греції.

Коли мости були готові, зірвалася буря і зруйнувала їх. Багато воїнів
потонуло. Цар Ксеркс дуже розгнівався. Щоб покарати неслухняне море, він
наказав побити Геллеспонт батогами, а потім закувати його в кайдани. Кат
триста разів ударив по хвилях батогом, а потім опустив у воду залізні
кайдани. Після цього кораблі розташували один біля одного у вигляді
моста, і по ньому перське військо переправилося до Греції.

БИТВА ПРИ ФЕРМОПІЛАХ. Багато грецьких полісів об’єдналося для боротьби
з персами. Очолила їх Спарта.

Вороги уже завоювали Північну Грецію і наближалися до Середньої Греції.
Спартанський цар Леонід зі своїми воїнами захищав Фермопільський прохід,
яким тільки й можна було потрапити з Північної Греції в Середню. Він
збудував упоперек проходу кам’яну стіну. Коли Ксеркс підступив до
Фермопіл, він відправив до греків послів з вимогою скласти зброю. Цар
Леонід відповів лаконічно, як і личило спартанцю: «Прийди і візьми»
(зброю). Другий посланець Ксеркса хотів налякати греків військовою силою
персів. Він сказав: «Наші стріли і списи закриють від вас сонце!»
Леонід відповів: «Ну що ж, будемо битися в затінку!»

незалежність. Це сталося у 480 р. до н. е.

Через багато років греки поховали їхні кістки в братській могилі, а
зверху поставили пам’ятник у вигляді лева з таким написом:

Подорожній, повідай спартанцям про нашу загибель: Вірні законам своїм,
тут ми кістьми полягли.

ПЕРСИ У СЕРЕДНІЙ ГРЕЦІЇ. Через Фермопільський прохід перси прорвалися у
Середню Грецію. Вороги нищили все на своєму шляху. Вони рубали сади і
виноградники, спалювали у полі хліб, руйнували храми, грабували та
вбивали. Полонених греків перси продавали в рабство. Коли греки отримали
звістку про поразку при Фермопілах, вони вивезли все населення Аттики —
старих батьків, жінок та дітей — на кораблях через море на острів
Саламін. З острова було видно, як горять Афіни, підпалені персами.

СТРАТЕГ ФЕМІСТОКЛ. Греки були готові до другого вторгнення персів.
Перепочинок у десять років вони використали для зміцнення армії та
будівництва укріплень. У цей час стратегом (головнокомандувачем) був
обраний Фемістокл. Він звернувся до дельфійського оракула із запитанням,
як краще захиститися від персів. Відповідь оракула була така:

Зевс-батько дарує Афіні стіни лише дерев’яні.

В них сам ти рятунок знайдеш, і дітей порятуєш своїх!

Фемістокл вирішив, що йдеться про кораблі, і почав будувати військовий
флот. За кілька років було збудовано більше двохсот кораблів — трієр.
Трієри плавали під вітрилами і на веслах, які були розташовані в три
ряди (звідси походить назва «трієра»). Вони мали гострий ніс, обкутий
міддю, щоб пробивати (таранити) ворожі кораблі. Екіпаж трієри складався
зі ста вісімдесяти гребців і двадцяти п’яти воїнів.

САЛАМІНСЬКА БИТВА. Грецький флот стояв у морській протоці між Аттикою та
островом Саламін. Сили були нерівні. У греків було 370 трієр, а у персів
— 700 кораблів. Фемістокл пропонував дати бій у вузькій Саламінській
протоці. В ній було багато підводного каміння та мілин. Грецькі моряки
добре знали цю протоку, а перси — погано. Проте Фемістокла не послухали.
Спартанці закликали афінян кинути все і тікати до них у Спарту. Вони
пропонували забрати у Спарту і грецький флот.

Та Фемістокл не міг кинути напризволяще беззахисних дітей, жінок,
старих. Хитрощами він змусив перського царя прийняти бій у незручній для
того Саламінській протоці.

Великі і неповороткі перські кораблі розбивалися об підводне каміння,
сідали на мілину. Грецькі трієри пробивали борти ворожих кораблів своїми
гострими носами, ламали весла.

Так у вересні 480 р. до н. е. перси зазнали поразки і втратили майже
весь свій флот.

АФІНСЬКИЙ МОРСЬКИЙ СОЮЗ. Без флоту перси не могли підвозити харчі для
армії і були змушені відступити. Але Ксеркс залишив у Греції частину
свого війська. У наступному, 479 р. до н. е., біля міста Платеї греки
завдали персам нищівної поразки і вигнали їх із Греції. Після цього
війна з персами тривала ще 30 років, здебільшого на морі.

Для ведення війни грецькі поліси на чолі з Афінами уклали у 477 р. до н.
е. Афінський морський союз. Усі поліси будували й утримували на спільні
гроші союзний флот та сухопутне військо. Спочатку скарбниця Афінського
союзу знаходилася на острові Делос, тому союз називали ще Делоським.

За великі заслуги перед усією Грецією у розгромі персів командування
союзним військом та флотом доручили афінянам. Пізніше і скарбниця була
перенесена до Афін. Щороку туди робили свої внески всі грецькі поліси.

Війна між Грецією і Персією була не просто війною, в якій зіткнулися два
світи — Європа та Азія. В ній уперше зіткнулися східна деспотія і
грецька демократія.

Греко-перські війни закінчилися перемогою греків, бо греки захищали
свободу й незалежність своєї батьківщини. Після цих воєн Афінська
держава зміцніла. Афіняни стали господарями на морі. В їхніх руках були
союзний флот, військо і скарбниця.

АФІНСЬКА ДЕМОКРАТІЯ ЗА ПЕРІКЛА

ДОБА ПЕРІКЛА. У середині V ст. до н. е. в Афінах правив видатний
державний діяч — стратег Перікл. Він мав такий авторитет у народу, що
його обирали стратегом п’ятнадцять років підряд. Був він і на інших
державних посадах. Усього він керував Афінською державою протягом сорока
років, до кінця свого життя. За часів Перікла Афінська держава досягла
свого найвищого культурного розквіту. Тому цей період називається добою
Перікла.

Перікл був дуже красномовний. Коли він виступав у народних зборах, друзі
порівнювали його із Зевсом, а його промови — з громами та блискавицями,
які кидає бог. Самого Перікла за його величний вигляд та розум називали
Олімпійцем.

Перікл умів переконувати людей у своїй правоті. Якось спартанський цар
спитав знаменитого борця, хто сильніший: він чи Перікл? Борець відповів:
«Навіть якщо я покладу Перікла на обидві лопатки, він і тоді доведе
людям, що переможений я, а не він, і народ йому повірить».

Перікл мав багато друзів серед філософів, художників, скульпторів.
Одного разу Періклу сказали, що філософ Анаксагор, який був на той час
уже старим і хворим, дуже бідує і вирішив заморити себе голодом. Перікл
негайно пішов до нього і став умовляти відмовитися від цього наміру.
«Мені потрібні твої корисні поради»,— сказав він. «Кому потрібний
світильник, той наливає в нього олію»,— відповів мудрець. Перікл
зрозумів натяк і щедро забезпечив старого грішми.

АФІНСЬКА ДЕМОКРАТІЯ. Слово «демократія» означає «влада народу». За часів
Перікла в Афінах уся влада належала самим громадянам. Верховним органом
Афінської держави були народні збори. На збори приходили всі афінські
громадяни, яким виповнилося двадцять років. За законами Перікла,
громадянами вважалися лише ті люди, в яких і батько, і мати були
корінними афінянами. Переселенці та раби на збори не допускалися.

Народні збори вирішували питання війни та миру, обирали стратегів
(воєначальників) і суддів. Прийняті на зборах закони викарбовувалися на
мармурових плитах і встановлювалися на майдані, щоб кожний міг з ними
ознайомитися.

Питання для обговорення готувала «Рада 500», що називалась буле. А
виконували постанови зборів державні чиновники — магістрати. Ареопаг —
рада старійшин; він розглядав справи про вбивства та святотатства.

Найвищого розвитку афінська демократія досягла за часів Перікла.

Коли Перікл помирав, біля його ліжка зібралися друзі і, гадаючи, що
хворий їх не чує, вихваляли його заслуги перед Афінами. Раптом Перікл
відкрив очі і сказав: «Ви не згадали найголовнішого. Адже за роки мого
правління жодного афінянина не скарали на смерть за моїм наказом».
Тільки коли Перікл помер, афіняни зрозуміли, якого мудрого і
справедливого правителя вони втратили.

БУДІВНИЦТВО АКРОПОЛЯ ЗА ПЕРІКЛА. Усі грецькі міста щороку платили Афінам
у союзну скарбницю великі гроші, щоб афіняни захищали їх від ворогів.
Перікл вирішив витратити частину цих грошей на будівництво. Під час
війни перси зруйнували афінський Акрополь — укріплену частину міста, яка
знаходилася на високому пагорбі. Перікл захотів його відбудувати. Для
цієї роботи він зібрав найкращих архітекторів і скульпторів, тисячі
умілих ремісників, ковалів, мулярів, каменярів, теслів.

На Акрополі Перікл звелів збудувати великий храм, присвячений
покровительці міста богині Афіні Палладі. Його назвали Парфеноном, що
означало «храм діви».

Парфенон одночасно служив державною скарбницею, святилищем і пам’яткою
перемоги греків над персами. Спорудили його з білого із золотистим
відтінком мармуру.

Парфенон був 75 м завдовжки і 35 — завширшки. З усіх боків храм був
оточений колонами. Така колонада називається портиком. Усередині храму
було дві зали. В більшій залі стояла величезна статуя богині Афіни,
заввишки 11 метрів, її обличчя, руки і ноги були зроблені зі слонової
кістки, а одяг викутий зі щирого золота вагою в дві тонни.

Статую Афіни зробив відомий давньогрецький скульптор Фідій. Коли роботу
над статуєю було завершено, вороги Фідія пустили чутку, що він украв
частину золота. Але Фідій, за порадою Перікла, виготовив золотий одяг
богині таким чином, що його легко можна було зняти і зважити. Коли
золото переважили, виявилося, що Фідій не винен.

Парфенон було прикрашено гарними барельєфами, що зображували святкову
процесію юнаків і дівчат, а також суперечку Афіни з Посейдоном. За
легендою, богиня Афіна і бог Посейдон сперечалися, хто з них зробить
кращий подарунок місту. Посейдон ударив у скелю своїм тризубцем, і з неї
забило солоне джерело. Афіна встромила в землю свій спис, і з нього
виросло оливкове дерево, яке дарує людям смачні, корисні плоди.
Подарунок Афіни Паллади визнали ціннішим і її іменем назвали місто —
Афіни.

Перед Парфеноном Фідій поставив ще одну статую богині Афіни, вилиту з
бронзи, заввишки дев’ять метрів. Позолочене вістря її списа та шолом
здалеку бачили моряки, які підпливали до Афін морем.

ВІЙНА МІЖ АФІНАМИ ТА СПАРТОЮ. В V ст. до н. е. (431 р. до н.е.) між
Афінами та Спартою розпочалася війна за першість у Греції. Вона тривала
близько тридцяти років і дістала назву Пелопоннеської. У цій війні взяли
участь майже всі поліси Греції: одні — на боці Афін, інші — Спарти. В
афінян був великий флот, а спартанці мали добре озброєне сухопутне
військо.

Перемогла Спарта, але вона була так само виснажена війною, як і Афіни.

Спарта заборонила Афінам мати флот. Афіняни мусили виплатити Спарті
гроші — воєнну контрибуцію. Спарта відмінила демократичні порядки в
Афінах і відновила владу тиранів.

Реферат

на тему:

“ГРЕЦІЯ ПІД ВЛАДОЮ МАКЕДОНІЇ.

СХІДНІ ПОХОДИ АЛЕКСАНДРА”

Виконала:

Учениця 6-Б класу

Каштелян Іванна

Коломия – 2005

ГРЕЦІЯ ПІД ВЛАДОЮ МАКЕДОНІЇ

ПІДНЕСЕННЯ МАКЕДОНІЇ. У IV ст. до н. е. зміцніла непомітна раніше країна
Македонія, що була розташована на півночі Балканського півострова.
Македонські царі засвоїли звичаї греків та їхню культуру.

Найбільшої могутності Македонія досягла за царя Філіпа II (IV ст. до н.
е.). Філіпп був талановитим полководцем. Він створив «македонську
фалангу» — стрій солдатів, вишикуваних у 16 рядів і озброєних довгими
списами. Воїни клали ці списи, завдовжки 6 м, на плечі тих, хто стояв
перед ними. Прорвати фронт фаланги було неможливо. Для захисту фаланги з
боків ставили праворуч і ліворуч кінноту. Філіпп застосовував також
пересувні башти на колесах для облоги міст.

Маючи таку сильну армію, Філіпп почав завойовувати Грецію, яка була
ослаблена Пелопоннеською війною. Він уміло розпалював сварки між
грецькими державами і змушував їх приєднуватися до Македонії. А проти
тих, хто чинив опір, посилав армію. Багато грецьких полісів визнали
владу Філіппа.

АФІНИ – ГОЛОВНИЙ ПРОТИВНИК МАКЕДОНІЇ. Під час Пелопоннеської війни
найдужче постраждали Афіни. Тому Афінам важко було воювати з Македонією.
Афіняни розділилися на дві партії. Одні виступали за союз із Філіппом,
інші були проти. Перші вірили, що македонський цар припинить міжусобні
війни і встановить в усій Греції мир. Другі бажали за будь-яку ціну
зберегти незалежність. Серед останніх був знаменитий афінський оратор
Демосфен. Його гнівні і сміливі промови, спрямовані проти царя Філіппа,
стали називати філіппіками. Слово «філіппіка» вживають і нині у значенні
«викривальна промова проти когось».

У 338 р. до н. е. біля міста Херонеї відбулася битва греків і македонян.
Філіпп переміг, Афіни зазнали поразки. Майже вся Греція потрапила під
владу Македонії.

ОРАТОР ДЕМОСФЕН. Від народження Демосфен був слабкий та хворобливий.
Батьки його рано померли, а нечесні опікуни забрали собі маєток і гроші.
Коли хлопчик виріс, він вирішив повернути своє майно назад. Але для
цього треба було вміти гарно виступати в суді. Демосфен гаркавив і дуже
соромився говорити. Для того щоб виправити цей недолік, він купив цуценя
і слідом за ним повторював звук «р-р-р». Крім того, він виходив на берег
моря, набирав у рот круглих камінців і під шум прибою вчився чітко
вимовляти слова. Невдовзі він зробився гарним оратором і відсудив своє
майно.

У Демосфена була ще одна погана звичка: під час промови він, хвилюючись,
некрасиво пересмикував плечем. Щоб позбутися цього, він підвісив на
нитці до стелі меча, якраз над своїм плечем. Коли він забувався, меч
боляче колов його. Так він позбувся цієї шкідливої звички.

Пізніше, коли Греція опинилася під владою македонян, Демосфена заочно
засудили до смертної кари за його виступи проти Філіппа. Демосфен утік з
Афін і заховався на одному з островів у храмі Посейдона. Храми в давнину
служили притулком для втікачів, і ніхто не мав права схопити там людину.
Але знайшовся зрадник, який упізнав Демосфена. Він став переконувати
його, щоб той поїхав разом з ним до македонців, бо вони, мовляв, не
зроблять йому нічого поганого. «Зачекай трохи, — сказав Демосфен
зрадникові.— Я напишу листа родичам». З цими словами Демосфен узяв
шматок папірусу й очеретинку для письма. Раптом він прикусив кінчик пера
і впав на землю мертвим. В очеретині було заховано сильну отруту.
Демосфен проковтнув її, щоб не датися живим ворогам.

ЮНІСТЬ АЛЕКСАНДРА МАКЕДОНСЬКОГО. Македонський цар Філіпп став володарем
усієї Греції. Він вирішив помститися персам за всі кривди, завдані
грекам, і почав готуватися до війни з Персією. Та розпочати війну
Філіппу не судилося. Несподівано його вбили в палаці під час бенкету.
Царем став його син Александр. На той час йому було двадцять років.

Переказують, що тієї ночі, коли він народився, злочинець Герострат
спалив храм богині Артемідй Ефеської, що вважався третім чудом світу.
Зробир він це для того, щоб прославитись. Трапилось це 21 червня 356 р.
до н. е.

Александр був сміливий та енергійний, хоча й запальний юнак. Він здобув
гарну освіту. Його вчителем був знаменитий грецький учений Арістотель.
Історик Плутарх писав: «Александр схилявся перед Арістотелем і любив
учителя, за його власними словами, не менше, ніж рідного батька. Він
повторював, що Філіппові зобов’язаний тим, що живе, а Арістотелю — тим,
що живе гідно, як належить людині».

Александр дуже пишався своїм походженням: він вважав, що його предком
був сам легендарний герой Геракл. Ще змалку Александр мріяв про подвиги.
Із сумом він казав друзям: «Батько все зробить без мене, і для нас не
залишиться жодного славного подвигу!»

Александр Македонський став знаменитим завойовником стародавнього світу.

СХІДНІ ПОХОДИ АЛЕКСАНДРА МАКЕДОНСЬКОГО

ПОХІД У ПЕРСІЮ. Після смерті батька Александр продовжував його політику.
Він пішов війною на Персію. Його велика армія складалася з греків і
македонців. Усіх об’єднувала ідея священної війни та помсти персам за
розорення Греції під час греко-перських воєн.

У 334 p. до н. е. Александр переправився через протоку Геллеспонт між
Європою та Азією й опинився на території Перського царства. Міста одне
за одним здавалися полководцю. Ніщо не могло його спинити.

Назустріч Александру вирушив перський цар Дарій III з величезною армією.
Біля міста Ісси відбулася битва, в якій перемогли македоняни. Александр
захопив у полон матір, жінку і двох дочок Дарія, забрав його колісницю,
намет, обладунок, багато золота і срібла. Сам Дарій ледве врятувався
втечею.

ЗАВОЮВАННЯ ХАНААНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ. Після перемоги в битві біля Ісси
Александр завоював Сирію, Фінікію та Палестину. Не підкорилося йому лише
багате фінікійське місто Tip. Частина міста була розташована на острові.
Александр наказав насипати в морі греблю, щоб з’єднати Tip з берегом, і
цією греблею доставити до стін міста стінобитні машини — тарани. Через
півроку Александр захопив Tip. Половину жителів він продав у рабство, а
половину звелів жорстоко стратити — розіп’ясти на хрестах.

ЗАВОЮВАННЯ ЄГИПТУ. Далі армія Александра рушила на Єгипет. Єгиптяни не
любили персів і радо вітали македонян як своїх визволителів. Цілий рік
армія відпочивала в Єгипті і готувалася до наступних походів. За цей час
за наказом Александра в дельті Нілу було збудовано місто Александрія.
Нині Александрія Єгипетська — одне з найкрасивіших і найбагатших міст
світу. Єгипетські жерці оголосили Александра сином бога Амона.

Відтоді характер полководця почав псуватися, він загордився і бажав, щоб
йому поклонялися як богу. Для греків і македонців це було незвично.

БИТВА ПРИ ГАВГАМЕЛАХ. З Єгипту македонська армія пішла в Месопотамію.
Неподалік від річки Тигр, біля села Гавгамели відбулася вирішальна битва
македонян із персами. Коли дві армії зблизилися, настав вечір. Дарій III
боявся несподіваного нападу. Тому він наказав своїм воїнам вишикуватись
на полі і не спати.

Александр зробив інакше. Він дав можливість своїм воїнам виспатися і
підготуватися до битви. Його полководці, налякані великими силами
персів, пропонували напасти на персів уночі, але Александр відповів: «Я
не краду перемог!» З цими словами він зайшов у свій намет, ліг і
спокійно заснув.

Вранці розпочалася битва. Перси, змучені безсонною ніччю, ледве
трималися на ногах від утоми. Проте їх було більше, ніж македонян. Крім
того, Дарій виставив на полі битви колісниці з прикріпленими до коліс та
дишел гострими косами, які косили противника. Але македонські лучники
перестріляли візничих, а потім розступилися і пропустили коней з
колісницями між своїми рядами. Александр пробився до самого центра
перського війська — туди, де був Дарій. Дарій так злякався, що покинув
військо і втік далеко в степи. Невдовзі він загинув від рук персів.

АЛЕКСАНДР У ПЕРСІЇ. Після битви при Гавгамелах Александру вже легше було
захопити найголовніші перські міста — Вавилон, Сузи, Персеполь.

У Персеполі були розкішний царський палац і гробниці перських царів.
Александр захопив незліченні скарби. Для того щоб їх вивезти з підвалів
палацу, потрібно було 10 тисяч пар мулів та 5 тисяч верблюдів. Усього
було взято кілька тисяч тонн золота і срібла. Після цього Александр
своїми руками підпалив палац. За кілька годин від нього лишилися тільки
попіл та руїни. Були знищені чудові твори мистецтва, створені не одним
поколінням людей.

З БІОГРАФІЇ АЛЕКСАНДРА МАКЕДОНСЬКОГО. Під час походу в Середню Азію
македонське військо йшло безводною пустелею. Нещадно пекло сонце, і
воїни дуже хотіли пити. Але води ніде не було. По дорозі їм зустрівся
караван, і погоничі налили царю у його шолом трохи води. Та, коли цар
побачив, як жадібно дивляться на нього воїни, він не став пити воду, а
вилив її у пісок. Після цього в армії полюбили Александра ще більше.

ПОХІД НА ІНДІЮ. Із Середньої Азії Александр пішов на Індію. Він мріяв
дійти до «кінця світу». Македонські воїни перейшли через гірський хребет
Гіндукуш і опинилися в Індії. Далі військо, стомлене походами, йти
відмовилося.

Повернувшись у Вавилон, який він зробив столицею, Александр влаштував
грандіозне весілля персіянок зі своїми воїнами. Він хотів створити з
персів і греків один народ. Сам він одружився з дочкою вбитого царя
Дарія Статірою.

В останні роки правління Александр перейняв багато перських звичаїв, які
здавалися грекам і македонянам смішними і принизливими.

Цар сидів на троні в золотій короні та розкішному перському вбранні. Він
вимагав, щоб його вважали богом і вклонялися йому до землі. (У греків не
існувало звичаю вклонятися.)

Александр збирався в новий, африканський похід. Але несподівано захворів
і помер у віці тридцяти трьох років. Сталося це в 323 р. до н. е. Тіло
Александра залили медом і поклали в золотий саркофаг.

МОНАРХІЯ АЛЕКСАНДРА МАКЕДОНСЬКОГО. Внаслідок завоювань Александра
утворилася величезна держава, що простягалася від Греції до річки Інд.
Необмеженим володарем цієї держави була одна людина — сам Александр
Македонський. Така форма правління називається монархією, від грецьких
слів «монос» («сам, один») і «архо» («володарюю»).

На завойованих землях Александр свідомо прагнув поширити грецьку
культуру, грецьку мову. Він запрошував греків переселятись у спеціально
побудовані для них міста — такі, як Александрія Єгипетська. А всього
Александр заснував 20 міст і кожне назвав своїм ім’ям. У цих містах
життя було організоване за грецьким зразком: стояли храми еллінським
богам, діяли театри і бібліотеки. На основі грецької культури Александр
мріяв створити нову світову державу, де панували б рівність усіх
громадян, свобода, добробут.

Слідом за єгипетськими жерцями греки та інші народи також почали
шанувати Александра як сина бога. До нас дійшли монети IV ст. до н. е.
із зображенням бога Зевса або героя Геракла, але з обличчям Александра
Македонського.

Після раптової смерті царя почалися сутички між його полководцями, які
розділили завойовані Александром землі на кілька самостійних держав.
Головними з них були три: Македонська, Сирійська і Єгипетська.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020