Реферат на тему:
Вибори на Україні – історія і сучасність
Поняття «вибори» для пересічних громадян постійно асоціюється з днем
голосування, коли виборець фіксує своє волевиявлення безпосередньо на
бюлетені. Проте такий підхід є далеким від справжнього розуміння виборів
як важливого суспільно-політичного інституту. Шляхом виборів формуються
різні органи публічної влади: як державні інституції – парламенти,
посади глав держав, іноді уряди, судові органи, так і представницькі
органи місцевого самоврядування. Вибори і голосування здавна
практикуються в житті людей як спосіб здійснення народовладдя, ухвалення
рішень, що є обов’язковими для всіх членів спільноти. Ще стародавній
літописець Прокопій писав, що слов’янами і антами не править один
чоловік, а здавна вони живуть громадським правлінням і всі справи —
добрі чи лихі — вирішують спільно.
Вибори були відомі вже за первісно-родового устрою, де загальними
зборами роду обиралися старійшини, а пізніше й воєначальники. За часів
Київської Русі способом такого волевиявлення було народне зібрання
-віче, в якому брали участь усі чоловіки, окрім холопів. Ці своєрідні
військові збори населення скликалися за волею князя. Пізніше на зміну
вічу прийшла рада бояр, що складалася з наближених до князя феодалів,
землевласників та духовенства і мала значний вплив на князя у
розв’язанні багатьох важливих питань життя спільноти.
Серед українського козацтва також існували виборні традиції, згідно з
якими всі члени вольниці мали рівні права і могли брати участь у
козацьких радах. Верховною ж законодавчою владою запорозьких козаків
була Січова рада. Всі державні інституції без винятків формувалися
тільки шляхом виборів. Особливе місце в історії становлення інституту
виборності за умов відновлення української державності посідають вибори
до Установчих зборів Української Народної Республіки, а також вибори
президента Михайла Грушевського.
Вибори радянської доби практично нічого не вирішували, а саме їх
проведення було перетворене на майже ритуальну, помпезно-декоративну
процедуру обов’язкового засвідчення громадянами їхнього лояльного
ставлення до існуючої системи. Від кожної виборчої дільниці для обрання
висувалася лише одна кандидатура. Державні та партійні органи
заздалегідь повідомляли про те, що цей кандидат має відповідати певним
вимогам (наприклад, бути жінкою або чоловіком певного віку з вищою
освітою і з певною сферою занять). Оскільки програми кандидатів
складалися під жорстким контролем державних і партійних органів, вони
практично не відрізнялись одна від одної.
Останній період радянської виборчої системи почався у 1985 р. з
реформування всього масиву виборчого законодавства на території СРСР, в
тому числі в УРСР. Виборчі кампанії 1988-1990 pp. можна назвати першими
демократичними, або принаймні напівдемократичними виборами в СРСР.
Вперше за період існування радянської влади в процесі виборів панувала
політична боротьба, розмаїття думок і кандидатів.
Після здобуття Україною незалежності і створення власної державності
виборче законодавство зазнало істотних змін. “На сучасний момент виборче
законодавство України складається переважно з норм Конституції та низки
законів України. Це такі закони: «Про вибори народних депутатів України»
від 18 жовтня 2001 р., «Про внесення змін до Закону України «Про вибори
Президента України» від 18 березня 2004р., «Про вибори депутатів
місцевих влад і сільських, селищних та міських голів» від 14 січня 1998
p.
Вибори – це не тільки вибір бажаного варіанта з кількох можливих.
Головним з них є обрання посадових осіб чи членів колегіального органу
влади, надання, делегування їм владних повноважень, наділення владою,
визнання їхньої авторитетності й права на врядування.
Кожна людина має право обирати (активне виборче право) та бути обраним
(пасивне виборче право) до органів влади. Активним виборчим правом
користуються всі громадяни, які досягли 18-річного віку, за винятком
осіб, визнаних судом недієздатними. Здійснення виборчого права призупи-0
няються для осіб, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення
»волі. Виборче право є універсальним для всіх видів виборів в Україні.
На відміну від нього, пасивне виборче право громадян, тобто право бути
обраним, залежить від виду виборів. Так, відповідно до ст. 16
Конституції та ст. З Закону «Про вибори народних депутатів України»,
народним депутатом може бути обраний громадянин України, який на день
виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом
останніх п’яти років. Не може бути обраний депутатом громадянин, який
має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не
погашена і не знята у встановленому законом порядку Президентом,
відповідно до ст. 103 Конституції, може бути обраний громадянин України,
який досяг тридцяти п’яти років, має право голосу, проживає в Україні
протягом останніх десяти перед днем виборів років і володіє державною
мовою. Депутатом сільської, селищної, міської рад може бути обраний
громадянин України, який має право голосу, на день виборів досяг 18-ти
років, постійно проживає або працює на території відповідної
адміністративно-територіальної одиниці.
Принцип рівності виборчого права передбачає, що всі громадяни України
беруть участь у виборах на рівних засадах. Це означає, що всі виборці
мають однакову кількість голосів і кожний має рівну з іншими вагу, тобто
кожний виборець впливає на результати виборів однаково. Рівність голосів
на виборах в Україні забезпечується, зокрема, утворенням виборчих
округів з приблизно однаковою кількістю виборців, тобто за єдиними
нормами представництва окремо для кожного виду виборів, створення рівних
можливостей для кандидатів під час їх реєстрації виборчими комісіями,
при проведенні передвиборчої агітації тощо. При цьому здійснення
громадянами України права обирати і бути обраними не залежать від їх
раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі,
етнічного чи соціального походження, майнового стану, місця проживання,
мови або інших ознак.
Принцип прямого виборчого права визначає право громадян обирати
кандидатів на виборах безпосередньо. Конституцією передбачаються прямі
вибори народних депутатів України, Президента України, депутатів
сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад
та сільських, селищних, міських голів.
Принцип таємності голосування означає, що контроль за волевиявленням
виборців не допускається. Зміст його полягає в гарантіях повної свободи
волевиявлення. В рамках виборчого законодавства це досягається тим, що
кожний виборець голосує особисто; голосування за інших осіб не
допускається. Виборчий бюлетень заповнюється голосуючим у кабіні або в
кімнаті для таємного голосування. При заповненні бюлетня забороняється
присутність будь-кого, крім голосуючого. Виборець, який не має
можливості заповнити бюлетень особисто, може запросити в кабіну для
таємного голосування іншу особу за своїм розсудом, крім членів виборчої
комісії, кандидатів, які балотуються, їхніх довірених осіб, а також
уповноважених осіб, представників партій, виборчих блоків партій, що
беруть участь у виборах.
У світі існує чимало різноманітних способів проведення виборів,
підрахунку голосів і визначення переможців. Кожна країна виробляє свою
виборчу систему. Умовно ж всі вони поділяються на три великі групи:
мажоритарні, пропорційні та мішані. У Великобританії, США, Індії
використовують мажоритарну виборчу систему, у Франції, Ізраїлі, Норвегії
— пропорційну, в Грузії, Росії – мішану)
Історично найдавнішими є мажоритарні (від франц. majorite – більшість)
виборчі системи, які й дотепер залишаються найпоширенішими у світі. Вони
передбачають голосування за конкретних осіб і визначення результатів
виборів залежно від одержання конкретним кандидатом більшості (відносної
чи абсолютної) голосів виборців. За абсолютної більшості кандидат має
набрати більше половини голосів тих, хто взяв участь у голосуванні. При
відносній більшості обраним вважається кандидат, за якого проголосувало
більше виборців, ніж за інших кандидатів (не обов’язково більше половини
від усієї кількості).
Коли застосовують пропорційну систему, кандидатів висувають партії,
виборчі блоки, а місця в органи влади розподіляють пропорційно – залежно
від кількості одержаних, відповідно партією чи блоком, голосів виборців.
Крім них, застосовують мішані (мажоритарно-пропорційні) системи, в яких
поєднуються елементи двох згаданих вище груп систем. Для проведення
виборів за будь-якою системою створюються виборчі округи. Якщо в окрузі
обирається один депутат, такий округ називають одномандатним, якщо
кілька – багатомандатним.
В Україні, як відомо, ще донедавна, в тому числі на парламентських і
місцевих виборах, для підрахунку голосів на виборах застосовувалась
мажоритарна система абсолютної більшості. Відтепер ця система збережена
тільки на виборах Президента України.
Сьогодні в Україні існує мішана (мажоритарно-пропорційна система). Саме
відповідно до неї, починаючи з 1998 р,, відбуваються вибори 450 народних
депутатів України — членів українського парламенту. 225 з них обираються
в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості,
225 – за списками від політичних партій (виборчих блоків політичних
партій) по єдиному загальнодержавному багатомандатному виборчому округу.
Наша виборча система має загороджувальний 4-відсотковий бар’єр:
перемагає на виборах та партія (блок), яка набрала в цілому по Україні
не менше як 4% голосів виборців від загалу тих, хто прийшов на вибори і
взяв у них участь. Виборча система України характеризується жорстким
(зв’язаним) списком. Це означає, що партія (блок) розташовує кандидатів
у списку відповідно до нею ж визначеної черговості. Виборець голосує за
список у цілому і не має можливості, згідно з власними уподобаннями,
віддати свій голос конкретному кандидатові зі списку. Місця у Верховній
Раді України розподіляються пропорційно здобутим голосам: якщо за партію
проголосувало 8% виборців, то вона й отримує 8% місць багатомандатного
округу – 18 місць, тобто до парламенту увійдуть перші вісімнадцять
кандидатів зі списку цієї партії.
Однією із найважливіших стадій виборчого процесу є стадія висування і
реєстрація кандидатів на виборчі посади. Для кожного виду виборів в
Україні характерне своє коло безпосередніх суб’єктів висунення
кандидатів. Так, на виборах народних депутатів України право висунення
кандидатів реалізується як шляхом самовисування, так і через політичні
партії, виборчі блоки партій, а також збори громадян і трудові колективи
у порядку, визначеному Законом України Право висування кандидатів у
Президенти реалізується через політичні партії та їхні виборчі блоки,
зареєстровані відповідно до законодавства, та збори виборців.
Законом передбачені терміни висування кандидатів у депутати у виборчих
округах. Висування до списків кандидатів у депутати від політичних
партій та виборчих блоків партій розпочинається за 170 днів і
закінчується за 120 днів до виборів, а в одномандатних виборчих округах
висування кандидатів розпочинається за 90 і закінчується за 60 днів до
виборів.
Під час висування кандидатів у народні депутати України проводяться
збори підписів виборців на підтримку політичної партії, виборчого блоку
партій або особи, яка подала заяву про намір балотуватися кандидатом у
депутати. Політична партія або виборчий блок партій має зібрати на свою
підтримку не менше 200 тис. підписів виборців, у тому числі не менше 10
тис. підписів виборців у кожній із будь-яких чотирнадцяти
адміністративно-територіальних одиниць України. Поряд із цим, Законом
вимагається внесення політичною партією, виборчим блоком партій грошової
застави на рахунок Центральної виборчої комісії у розмірі однієї тисячі
неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
В одномандатних виборчих округах збір підписів виборців відповідного
округу на підтримку кандидата в депутати провадиться виключно в разі
самовисування кандидатів. У цьому разі законом вимагається не менше як
дев’ятсот підписів виборців відповідного округу. Внесення грошової
заста-1 ви особами, що балотуються в одномандатних округах, не
передбачене. Важливе місце у виборчому процесі займає передвиборна
агітація. Виборчим законодавством більшості країн світу закріплені
подібні принципи передвиборної агітації на виборах. Це насамперед
свобода агітації, створення юридично рівних можливостей усім кандидатам
на виборах, неупереджене ставлення з боку держави, її органів, посадових
осіб тощо до всіх кандидатів, контроль над використанням
фінансово-матеріальних засобів на виборах. Передвиборна агітація може
здійснюватися у будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать
Конституції та законам України. Кандидати у депутати, кандидати у
Президенти, їх довірені особи, а також уповноважені особи політичних
партій, виборчих блоків партій проводять зустрічі з виборцями як на
зборах, так і в іншій зручній для виборців формі.
У Римській республіці знатні римляни, добиваючись посади консула,
одягали білосніжний плащ — кандиду (звідси «кандидат» – людина, що
прагне зайняти яку-небудь посаду) і ходили вулицями, закликаючи
співвітчизників віддати за них свої голоси. Це мало означати, що совість
майбутнього консула є такою ж чистою, як відбілена тканина його плаща.
f До останнього часу практично всі – і міжнародні, і українські –
спостерігачі, здійснюючи моніторинг проведення виборчого процесу в
Україні, основну увагу приділяли дню голосування, вбачаючи при цьому, що
основні порушення політичних прав громадян відбуваються саме в цей день
і, особливо, під час підрахунку голосів громадян на виборчих дільницях.
Варто відзначити, що акцент у дослідженнях виборів став переноситися на
весь виборчий процес, оскільки порушення прав громадян спостерігаються
протягом усього виборчого процесу.
Якщо раніше симпатії виборців «завойовувалися» за допомогою декларації
ідеологічної платформи тієї чи іншої політичної сили, окремих
кандидатів, то останнім часом велика частка методів впливу на вибір
громадян зводиться до своєрідної «купівлі» голосів виборців. Особи, які
через надання матеріальних благ громадянам схиляють останніх
проголосувати за ту чи іншу політичну силу, чи кандидатів. В Україні
існує практика деяких партій та кандидатів, які «агітують» соціальною
благодійністю – дарують школам комп’ютери, поліпшують стан вулиць,
фінансують медичне обслуговування дітей із незаможних сімей тощо.
Натомість кандидат або партія сподівається на прихильність виборця. Поза
межами «офіційного» виборчого процесу такі дії кандидатів можна
трактувати не інакше, як благодійну діяльність.
Протягом виборчої кампанії значну частину послуг становили розважальні
послуги, дозвілля. До останніх відносяться концерти естрадних
виконавців, циркові шоу тощо. Якщо ці заходи дозвілля організовує,
фінансує кандидат чи партія (блок), то це є підкупом виборців, оскільки
за допомогою такого матеріального чинника й відбувається схиляння
громадян підтримувати ту чи іншу політичну силу.
Виборче законодавство містить досить жорсткі санкції за підкуп виборців
з боку політичних партій (блоків), окремих кандидатів. І разом з тим,
згідно з моніторингом виборчого процесу, проведеного спостерігачами КВУ,
більше третини учасників виборчого процесу здійснювали підкуп у тій чи
іншій формі, однак лише окремі суб’єкти виборчого процесу притягнуті до
юридичної відповідальності.
У більшості суспільств ліберальної демократії вважається, що не йти на
вибори – таке саме право вільної людини, як і решта, що їх гарантує
особі цивілізоване суспільство. В останні роки чимало виборців ігнорує
вибори. Відмова від участі в голосуванні отримала назву абсентизм. Це
явище має негативні наслідки. Адже для визнання виборів такими, що
відбулися, й визначення за їхніми результатами переможців необхідно, щоб
обов’язково проголосувала певна кількість зареєстрованих виборців.
Неявка виборців не дає змоги сформувати виборні органи чи заповнити
виборні посади. Тому доводиться проводити нові вибори, а це потребує
додаткових фінансових витрат тощо. Тому в ряді держав за неучасть у
виборах законодавче передбачені певні санкції. В Австрії – це штраф. В
Аргентині такий виборець позбавляється права перебувати на державній
службі протягом трьох років, у Греції й Туреччині – позбавляється волі.
У Бельгії передбачені штрафи різних розмірів (у залежності від кількості
проігнорованих виборів), прізвище такого виборця вноситься до ганебного
списку, який вивішується в людному місці, там, де він проживає.
На жаль, досвід радянських часів, коли участь у виборах була фікцією,
окремими громадянами України переноситься й на сьогоднішній день.
Зневірившись в умовах сучасної економічної кризи, вони вважають, що
представники, обрані ними до органів державної влади та місцевого
самоврядування, не виправдовують надій щодо зміни життя на краще, а це
призводить до прийняття рішення про неучасть у виборах. Реалізація такої
позиції на практиці може призвести до погіршення, порівняно з нинішніми,
умов та рівня життя пересічних громадян, інших негативних наслідків.
Навіть коли всі списки депутатів чи перелік партій тією чи іншою мірою
не задовольняють виборців, необхідно усвідомити, що вибір меншого зла
може бути виграшем як для кожного громадянина, так і для суспільства
загалом. Не беручи участі в голосуванні, ви все одно голосуєте за
радикальну меншість. Скільки б людей не брало участі у голосуванні,
переможець усе ж буде визначений. Чим менше громадян голосуватиме, тим
більше шансів у представників радикальної меншості прийти до влади.
Особисте ставлення громадянина до виборів може бути негативним або
позитивним, але не можна не брати в них участі.;
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
