.

Формування професійно-етичної культури соціального педагога (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
524 19191
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Формування професійно-етичної

культури соціального педагога”ПЛАН

ВСТУП

1. ФУНКЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА, МІСЦЕ В НИХ
ПРОФЕСІЙНО-ЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

2. ЗНАННЯ, УМІННЯ ТА НАВИЧКИ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

3. ПЕДАГОГІЧНА КУЛЬТУРА СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА, ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ ЇЇ
СКЛАДОВИХ

4. КОДЕКС ЕТИКИ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

5. ПРОФЕСІЙНО-КВАЛІФІКАЦІЙНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність дослідження пояснюється тим, що соціальне виховання,
власне, це система соціально-педагогічних заходів, спрямованих на
створення умов у соціумі для гармонійного становлення та реалізації
духовного потенціалу людини, групи, суспільства загалом; на гуманізацію
відносин у суспільстві. А становлення та реалізація духовного
потенціалу і його похідних неможливе, якщо подібне виховання здійснюють
працівники з низькою професійно-етичною культурою. Тому є вкрай важливим
як формування професійної етичної культури соціального педагога, так і
вивчення можливих шляхів подібного вдосконалення та корекції.

Науково-практичними підвалинами соціальної педагогіки є результати
досліджень багатьох наук про становлення та розвиток людини в
суспільстві: філософії, культурології, психології, соціології, етики,
естетики, демографії, етнографії, медицини, дефектології, геронтології
та інших.

Соціальна педагогіка має вивчати процеси духовної взаємодії в
суспільстві, розробляти концепції керування ними для виховання
духовності як окремої людини, так і суспільства загалом. Проте в
суспільстві завжди існували люди, різноманітні групи, які від народження
не мали (чи за якихось обставин втратили) здібності до життєдіяльності
та соціального функціонування, тому вони потребують особливої уваги щодо
їх духовного розвитку і допомоги у вирішенні проблем, які вони самі
вирішити не мають можливості.

Важливе значення в діяльності соціального педагога посідає сукупність
особистих якостей соціального педагога: особлива екстравертна
розгорнутість до клієнта, комунікативність, емпатійність, гуманність,
високий рівень духовної, загальної культури, організаторські здібності,
відчуття такту.

Настановленням і особистим прикладом соціальний педагог повинен
утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі, правди,
справедливості, гуманізму, доброти, працелюбства, інших доброчинностей.

Виховувати повагу до батьків, жінки, культурно-національних, духовних,
історичних цінностей України, країни походження, дбайливе ставлення до
навколишнього середовища, готує дітей, підлітків до свідомого життя у
дусі взаєморозуміння, миру, згоди між усіма народами, етнічними,
національними, релігійними групами.

Соціальний педагог повинен додержуватися педагогічної етики, поважати
гідність особистості дитини, захищати її від будь-яких форм фізичного
або психічного насильства, запобігає вживанню ними алкоголю, наркотиків,
іншим шкідливим звичкам, пропагує здоровий спосіб життя.

Повинен вміти ефективно застосовувати професійні знання в практичній
діяльності, також повинен мати ціннісні орієнтації, спрямовані на
всебічний культурний, духовний розвиток людини як особистості та
найвищої цінності суспільства, творчу педагогічну діяльність.

Без професійно-етичної культури соціальний педагог, як справжній
фахівець своєї справи, просто не зможе відбутися.

Дана робота складається зі вступу, основної частини, яка включає п’ять
розділів, висновків та списку використаної літератури.

При написанні роботи були використані такі методи наукового дослідження
як літературний метод (опрацювання різноманітних літературних джерел),
аналіз і синтез (розгляд проблеми по частинах і в цілому), метод
узагальнення.

1. ФУНКЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА,

МІСЦЕ В НИХ ПРОФЕСІЙНО-ЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Спираючись на практичний досвід соціальної роботи, можна виділити такі
найзагальніші (базові) характеристики соціальних педагогів і соціальних
працівників, незалежно від профілю та спеціалізації:

– здатність забезпечувати допустиме і доцільне посередництво між
особистістю, сім’єю — з одного боку, і суспільством, різними державними
і громадськими структурами — з іншого; виконувати своєрідну роль
“третьої людини”, зв’язуючої ланки між особистістю і мікросередовищем;

– уміння позитивно впливати на спілкування, стосунки між людьми, на
ситуацію в мікросоціумі; стимулювати, спонукати клієнта до тієї чи іншої
діяльності;

– уміння працювати в умовах неформального спілкування, залишаючись “поза
спиною”, в позиції неформального лідера, помічника, радника, який сприяє
вияву ініціативи, активної, суб’єктивної позиції клієнта;

сприяння клієнту у розв’язанні його проблем;

– уміння будувати взаємини на основі діалогу.

Звідси сукупність якостей (громадянських, моральних, інтелектуальних),
яким повинен відповідати соціальний педагог і соціальний працівник:
особлива екстра першість, розверненість до клієнта, комунікативність,
емпатійність. Діяльність соціального працівника — це зона довіри між
людьми, шлях до взаєморозуміння, спілкування. Соціальний працівник
повинен володіти навичками впливу не тільки на самого клієнта, а й на
його оточення, групове спілкування, ситуацію в соціумі. Обов’язкові
якості: психологічна грамотність, делікатність. Людина, яка обрала цю
професію, повинна бути гуманістом, володіти комунікативними та
організаторськими здібностями, високою духовною, загальною культурою,
почуттям такту; вміти аналізувати соціальні явиїца, процеси, бачити своє
місце і роль у суспільному житті, мати чіткі ідеологічні та  моральні
принципи.

Специфіка функцій соціального педагога передбачає органічне поєднання
особисгісних якостей, широкої поінформованості, всебічної
підготовленості, ерудиції, глибоких спеціальних знань у своїй галузі.
Соціальний педагог має бути потрібним, цікавим для оточуючих, щоб люди
прагнули до спілкування, контактів з ним, бажали цих контактів. Турбота
соціального педагога і соціального працівника буде ефективною, якщо
передбачатиме активізацію соціально-культурних і соціально-педагогічних
функцій суспільства, сім’ї, кожної конкретної особистості.

На відміну від звичайного педагога, який працює в навчальному закладі, у
соціального педагога першорядну роль відіграє не навчальна, не освітня,
а виховна функція, функція соціальної допомоги, і захисту. Соціальні
педагоги і соціальні працівники покликані сприяти розвитку (точніше,
саморозвитку) особистості, створенню умов найбільшого сприяння,
психологічного комфорту. Вони допомагають людям в їх повсякденному
житті, забезпечують консолідацію всіх сил і можливостей суспільства щодо
конкретного громадянина, розпиваючи його активність як суб’єкта цього
процесу.

Отже, соціальна допомога повинна мати активний характер і :прияти
залученню до соціальної роботи самих клієнтів як її суб’єктів, іона
спрямована на поступове створення своєрідного механізму саморозвитку, шо
сприяє виявленню взаємної турботи і взаємодопомоги, лилосердю,
послабленню соціального і міжнаціонального напруження, їюрмуванню
сприятливого мікроклімату в соціумі. Отже, форми соціальної допомоги не
повинні мати характер благодійної подачки. Во їй мають грунтуватися на
потребах конкретного співтовариства людей реалізуватися за їх
безпосередньою участю. А оскільки осношіилі предметом турботи є сім’я,
то йдеться про формування ноіюго ме анізму системи соціальних служб у
цій сфорі, який не підміняє сім’ю, а забезпечує її включення у цю
систему, зміцнює і всебічно розкриває її потенціал, унікальні моральні
та фізичні можливості.

Контакти соціального педагога і працівника з сім’єю будуються на основі
знання і врахування особливостей кожної конкретної сім’ї (а не сім’ї
взагалі), закономірностей процесу спілкування у сфері життєдіяльності
людей. Саме цим пояснюється особлива складність методики соціальної
роботи, побудованої на етично допустимому втручанні у процес надання
різного роду соціальної допомоги. 3 урахуванням цього розроблені
професійні стандарти, вимоги до соціального педагога і працівника, що
грунтуються на кодексі етики соціального педагога і соціального
працівника.

Чіткість етичних стандартів діяльності соціального педагога і
працівника, особлива делікатність цієї професії роблять принципово
важливим ранній відбір майбутніх спеціалістів і надають особливої
значущості допрофесійному етапу їх підготовки, який виявляється,
насамперед, у безпосередній участі дітей і молоді у соціальній роботі. В
ході розвитку різних видів такої роботи у вітчизняному досвіді склалися
своєрідні заповіді, що становлять етичний кодекс соціальних педагогів і
соціальних працівників, які живуть за законами соціальної творчості та
ініціативи, виявляють турботу про тих, хто її потребує.

Об’єкти професійної діяльності соціального педагога — освітні заклади
(загальноосвітні школи, гімназії та ліцеї, школи-інтернати для дітей
сиріт і дітей, які залишилися без опіки дорослих, будинки для
дітей-інвалідів, а також групи продовженого дня загальноосвітньої
школи), позашкільні установи, соціальні служби для молоді, центри
працевлаштування, будинки для людей похилого віку, комісії у справах
неповнолітніх, спеціалізовані служби різного відомчого підпорядкування.

Залежно від характеру роботи соціального педагога визначають такі
провідні види його діяльності:

– правоохоронна (пропедевтика правопорушень, соціальна підтримка різних
категорій населення, соціально-реабілітаційна діяльність);

– психологічна (консультативно-посередницька, охорона здоров’я і
пропаганда здорового способу життя, медико-реабілітаційна допомога);

– культурно-дозвільна (організація діяльності дітей, молоді,
сімейно-сусідських спільнот, культурно-освітня робота за місцем
проживання, організація фізкультурно-оздоровчого та культурного
відпочинку, соціальна анімація).

Функції соціального педагога і соціального працівника за встановленими
стандартами не є ідентичними. Діяльність соціального педагога
зорієнтована на роботу з усіма категоріями дітей і дорослих, із сім’ями
(незалежно від наявності проблем) з пріоритетом виховних завдань.
Соціальний педагог не чекає, коли до нього прийде клієнт, він в етично
допустимій формі сам виходить на контакт з сім’єю, особистістю і ніби
ставить “соціальний діагноз”, вивчає психологічні та вікові особливості,
здібності людини, вникає в коло її інтересів, спілкування, в умови
морального мікроклімату, виявляє позитивні і негативні впливи, проблеми
особистості — психологічні, медичні, правові, екологічні, до розв’язання
яких потім підключаються соціальні працівники різних профілів.

Досвід доводить, що повноцінне виконання соціальним педагогом
діагностичної функції дає змогу не на словах, а на ділі, на рівні сім’ї
та особистості, забезпечити превентивну профілактику різного роду
відхилень — моральних, фізичних, психічних, соціальних тощо. Для наших
умов це надзвичайно важливо, оскільки протягом багатьох років
виховально-профілактична робота страждала відсутністю власне
превентивної профілактики: зусилля зосереджуються не на виявленні та
усуненні причин негативних явищ, а на боротьбі з їх наслідками. Така
робота не попереджала і не прогнозувала розв’язання проблеми, а “йшла по
їх слідах”. Офіційне введення в країні нового інституту соціальних
педагогів вже за короткий строк позитивно вплинуло на ці процеси.

У ході проведення фронтальної діагностики своїх клієнтів соціальний
педагог диференціює їх, “виводить” на соціальних робітників і
спеціалістів-професіоналів різного профілю. Отже, соціальний педагог і
соціальний працівник, надаючи соціальну допомогу клієнту, діють спільно,
реалізуючи при цьому такі провідні функції:

– організаторську (організація тієї чи іншої діяльності, вплив на зміст
дозвілля, допомога у працевлаштуванні, професійній орієнтації й
адаптації, координаторська діяльність підліткових і молодіжних
об’єднань, організаторська робота у взаємозв’язку клієнта з медичними,
освітніми, культурними, спортивними, правовими закладами, товариствами і
благодійними організаціями);

– прогностичну (програмування і прогнозування процесу соціального
розвитку мікрорайону і конкретного мікросоціуму, діяльності конкретних і
різних інститутів, які беруть участь у соціальному формуванні
особистості);

– попереджувально-профілактичну та соціально-терапевтичну (соціальний
педагог і соціальний працівник спільно передбачають і приводять у дію
механізм попередження і подолання негативних впливів у
соціально-правоюму, юридичному та психологічному плані, організовують
соціотерапевтичну допомогу, забезпечують захист прав у суспільстві,
допомагають підліткам і молоді в період соціального і професійного
визначення);

– організаційно-комунікативну (залучення добровільних помічників і
населення мікрорайону до соціальної праці та відпочинку, ділових та
особистісних контактів, зосередження” інформації і налагодження
взаємодії між різними соціальними інститутами в роботі з клієнтом);

– охоронно-захисну (використання арсеналу правових норм для захисту прав
та інтересів клієнтів, сприяння застосуванню заходів державною примусу
та реалізації юридичної відповідальності щодо осіб, які допускають прямі
або опосередковані протиправні дії).

Посадові обов’язки, встановлені згідно з кваліфікаційними
характеристиками, передбачають, що соціальний педагогі працівник
впливають на розвиток ініціатив дорослих і дітей, на створення умов
плідного проведення вільного часу і дозвілля, розвитку творчості, занять
спортом і суспільне корисною діяльністю. Вони захищають інтереси дітей,
підлітків і молоді, сприяють попередженню і подоланню негативних явищ в
їхньому середовищі, надають допомогу в період соціального і професійного
самовизначення та пропагують і впроваджують здоровий спосіб життя;
виявляють інтереси і потреби населення у різних видах діяльності,
розробляють програми проведення заходів та організують
виховально-профілактичну, культурно-дозвільну і спортивно-оздоровчу
роботу; сприяють розвитку технічної і художньої творчості дорослих і
дітей; надають допомогу сім’ї в справі розвитку виховних можливостей і
позитивного впливу; здійснюють психолога-педагогічну допомогу, виявляють
особистісні, міжособові та внутрісімейні конфлікти, факти поведінки, що
відхиляються від норми; займаються профілактикою правопорушень, дитячого
і побутового дорожньо-транспортного травматизму; забезпечують
додержування техніки безпеки і санітарно-гігієнічних норм під час роботи
з населенням, вживають заходів по наданню першої медичної допомоги;
виявляють дітей, які потребують опіки й опікунства, допомагають їм,
реалізують завдання щодо особистісного розвитку дітей і підлітків у
співдружності з вихователями, вчителями шкіл і працівниками по
зашкільних закладив; залучають різні культурно-освітні заклади та
громадські організації, творчі спілки, громадськість до формування
ро-зумово і фізично здорового населення; беруть участь у методичній
роботі, підвищують свою кваліфікацію і рівень професіоналізму.

2. ЗНАННЯ, УМІННЯ ТА НАВИЧКИ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

Відповідно до функціональних обов’язків і сфер діяльності соціальний
педагог мусить:

* бути ознайомлений з основними вченнями в галузі гуманітарних і
соціально-економічних наук, науково аналізувати соціальне значущі
проблеми та процеси і використовувати методи цих наук у різних видах
професійної та соціальної діяльності;

* знати етичні та правові норми, що регулюють взаємини людини і
суспільства, оточуючого середовища, і враховувати це під час розробки
екологічних і соціальних проектів;

* мати цілісне уявлення про процеси та явища, які відбуваються в
суспільстві та природі;

* розуміти можливості сучасних наукових методів пізнання природи,
суспільства, особистості й володіти ними на рівні, необхідному для
вирішення завдань, що постають у процесі виконання професійних функцій;

* продовжувати навчання та здійснювати професійну діяльність в
іншомовному оточенні;

* мати наукове уявлення про здоровий спосіб життя, володіти вміннями та
навичками фізичного самовдосконалення;

* володіти культурою мислення, знати його загальні закони; вміти у
письмовій чи усній формі логічно оформити свої думки;

* на науковій основі організовувати свою працю, володіти комп’ютерними
методами збирання, зберігання та обробки (редагування) інформації, що
застосовується у сфері його професійної діяльності;

* використовувати методи розв’язання завдань під час визначення
оптимальних співвідношень параметрів різних систем;

* володіти знанням основ виробничих відносин і принципами управління з
урахуванням технічних, фінансових та людських факторів;

* вміти в умовах розвитку науки і мінливої соціальної практики робити
переоцінку нагромадженого досвіду, аналіз своїх можливостей, здобувати
нові знання, використовуючи сучасні інформаційні освітянські технології;

* розуміти сутність та соціальне значення своєї май6утньої професії,
основні проблеми конкретної галузі його” діяльності, бачити їх взаблю-
зв’язок у цілісній системі знань;

* вміти на основі системного підходу будувати та використовувати моделі
для їх якісного та кількісного аналізу;

* ставити мету й формулювати завдання, поі’язані з реалізацією
професійних функцій; використовувати для їх розв’язання методи вивчених
ним наук;

* кооперуватися з колегами, колективом, ознайомлюватися з методами
управління; організовувати роботу виконавців, знаходити й приймати
управлінські рішення, знати основи педагогічної майстерності.

Базовими знаннями соціального педагога є:

* основні історичні факти, дати, події та імена історичних діячів;

* типологія, основні джерела виникнення та розвитку масових соціальних
рухів, форми соціальних взаємодій, фактори соціального розвитку, типи та
структури соціальних організацій, їх аналіз;

* умови формування особи, її свободи, відповідальності за збереження
життя, природи, культури, розумінню ролі насильства і ненасильства в
історії та людській поведінці, моральних зобов’язань людини щодо інших і
себе;

* макропропорціі та їх особливості, ситуації на макроекономічному рівні,
суть фіскальної, грошово-кредитної, соціальної та інвестиційної
політики.

* права та свободи людини і громадянина, їх реалізація у різних сферах
життєдіяльності;

* основи української правової системи та заісонодавства, організація та
функціонування судових і правоохоронних органів, правові та
морально-етичні норми у сфері професійної діяльності.

* елементарні навички аналізу навчально-виховннх ситуацій, визначеній та
розв’язання педагогічних завдань;

* феномен культури, її роль у людській життєдіяльності; способи
надбання, зберігання та передачі соціальною досвіду, базисних цінностей
культури;

* форми і типи культур, основні культурно-історичні центри та регіони
світу, закономірності їх функціонування та розвитку; історія України та
її місце у системі світової культури й цивілізації;

* основи фізичної культури та здорового способу життя;

* основні державні документи з питань розвитку освіти та виховання,
соціального захисту дітей, молоді» людей похилою віку, розвитку науки,
культури і міжнаціональних відносин;

* основи суспільних наук, етики та естетики, основи законодавства і
права, історії української літератури, мистецтва, дитячої літератури з
основами культури і техніки мовлення, народознавства, історії
педагогіки;

* загальна педагогіка з основами педагогічної майстерності, вікова та
педагогічна психологія, психологія та педагогіка вільного часу, основи
сімейного виховання, родинна педагогіка;

* методи психо-педагогічної діагностики розвитку дітей різного віку та
їх оточення; методи педагогічного керування дитячою діяльністю в різних
дитячо-підліткових і молодіжних осередках, у школі, гімназії, ліцеї та
інших типах навчально-виховних закладів;

* основи культурно-дозвільної діяльності, фізкультурно-оздоровчої роботи
в школі, за місцем проживання, сімейно-побутовому середовищі, в
позашкільних закладах і центрах дитячої творчості.

Крім цього, соціальний педагог повинен вміти:

* вільно володіти державною мовою України;

* висловлювати й обґрунтовувати свою позицію з питань ціннісного
ставлення до історичного минулого;

* аналізувати в загальних рисах основні економічні події в своїй країні
та за її межами; знаходити й використовувати інформацію, необхідну для
орієнтування в основних поточних проблемах економіки;

* виділяти теоретичні і практичні, аксіологічні та інструментальні
компоненти в підготовці й обгрунтуванні політичних рішень, забезпеченні
особистого внеску в суспільно-політичне життя;

* давати психологічну характеристику особи (її темпераменту,
здібностей), інтерпретацію власного психічного стану; володіти
найпростішими способами психічної саморегуляції;

* використовувати й укладати нормативні та правові документи стосовно
майбутньої діяльності; вживати необхідних заходів шодо відновлення
порушених прав;

* оцінювати досягнення культури на основі історичного контексту їх
створення, бути здатним до діалогу як способу ставлення до культури і
суспільства; набувати досвід опанування культурою;

* вести бесіду-діалог загального характеру іноземною мовою; кори
стуватися правилами мовного етикету, читати літературу за спеціальністю
без словника; складати анотації, реферати та ділові листи іноземною
мовою;

* застосовувати засоби ефективної організації творчої діяльності дітей і
молоді в навчально-виховному процесі школи, позашкільних закладів,
осередків соціальної роботи з різними категоріями населення; збирати,
аналізувати, систематизувати інформацію про соціальні проблеми дітей і
молоді, людей похилого віку; вміти прогнозувати напрями їхньої
продуктивної діяльності, організувати дозвілля, виявляти шляхи подолання
міжособових конфліктів;

* допомагати сім’ям у розвитку інтелектуальних і морально-естетичних
якостей їх дітей, здійснювати педагогічне керування процесом виховання
дітей у родинах;

* підвищувати кваліфікацію і рівень професіоналізму, вдосконалюватися в
соціально-педагогічній діяльності;

* знати різні форми соціальне-педагогічного впливу на особистість, різні
категорії дітей, молодь, на людей похилого віку;

* освоїти зміст підручників, програм для початкової, середньої, старшої
ланки загальноосвітньої школи та інших типів навчально-виховних
закладів, методику використання різних видів наочності, аудіовізуальної
техніки, комп’ютера у збиранні й обробці інформації про моделі
соціальної допомоги в кожному конкретному випадку;

* розробляти заходи по створенню умов для плідного проведення творчої
роботи учнів та молоді на уроці, у групах продовженого дня, позакласній
і позашкільній діяльності, організації вільного часу, науково-технічної
й художньої творчості, занять спортом і суспільне корисною діяльністю;

* володіти психо-корекційним впливом на дітей і молодь, які перебувають
в кризовому стані та конфліктних ситуаціях.

Таким чином, в Україні складається власна модель підготовки соціального
педагога, спрямована на роботу з різними категоріями молоді, оскільки
саме молодь потребує в сучасних умовах найбільшої уваги з боку
суспільства, соціального захисту та соціальної підтримки.

3. ПЕДАГОГІЧНА КУЛЬТУРА СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА,

ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ ЇЇ СКЛАДОВИХ

Соціальний педагог має справу з людиною та її оточенням. Успішність
контактів та професійної діяльності прямо пропорційно залежить від рівня
сформованості його професійно-педагогічної культури.

Педагогічна культура соціального педагога є інтегральною єдністю знань,
умінь і особистісних якостей та цінностей, між яким існують певні
зв’язки та відношення, котрі формуються, реалізуються та вдосконалюється
у різноманітних видах соціально-педагогічної діяльності, визначаючи
характер останньої. Педагогічна культура містить професійний,
особистісний та соціальний компоненти.

Система знань: психологічні, педагогічні, соціальні, історичні,
культурологічні, правові .

Система умінь: економічні, екологічні, валеологічні, комунікативні,
прогностичні, діагностичні, професійна компетентність, педагогічна
майстерність, технологічна різноманітність.

Особистісні якості: організаційні, управлінські, групи якостей,
загальнолюдські, соціальні.

Особистіші цінності: духовні, матеріальні, соціальна перцепція,
соціальна відповідальність, загострене почуття добра та справед ливості

вихованість, культура поведінки, педагогічний такт, самоствердження.

Соціальний компонент: соціальна підтримка та захист, соціальна допомога,
милосердя, ввічливість, порядність, адекватна орієнтація в соціальних
умовах, обставинах, ситуаціях.

Гуманістична педагогічна позиція: співпереживання, захист, піклування,
підтримка, допомога, повага, терпимість, порядність, педагогічний такт,
комунікативність, емпатійність, повага та любов до людини, сприйняття її
як найвищої цінності.

Вказані компоненти визначають гуманістичну педагогічну позицію
соціального педагога.

Розглянемо більш детально вказані компоненти. Так, професійний компонент
включає систему знань та систему умінь соціального педагога. Розглянемо
спочатку систему знань, яка містить такі знання: психологічні,
педагогічні, соціологічні, методологічні, культурологічні, історичні,
економічні, правові, екологічні, валеологічні та інші.

Соціальний педагог повинен засвоїти методологічні, соціологічні,
політичні та історичні знання, а саме:

основні історичні факти, дати, події та імена історичних діячів;

типологію, основні джерела виникнення та розвитку масових соціальних
рухів, форм соціальних взаємодій, фактори соціального розвитку, типи та
структуру соціальних організацій, їх аналіз;

умови формування особи, її свободи, відповідальності за збереження
життя, природи, культури, розуміння ролі насильства та ненасильства в
історії та людській поведінці, моральних зобов’язань людини стосовно
себе та інших людей;

знати специфіку роботи в різноманітному соціальному середовищі;

мати наукове уявлення про соціологічний підхід до трактування
особистості, чинники її формування в процесі соціалізації;

основні закономірності та форми регуляції соціальної поведінки;

соціальні спільноти та соціальні групи.

На основі цих знань соціальний педагог повинен:

ознайомитись з основними вченнями в галузі соціальних, політичних,
історичних наук, на основі чого науково аналізувати соціальне значущі
проблеми та процеси, використовувати методи цих наук у різних видах
професійної та соціальної діяльності;

мати цілісне уявлення про процеси та явища, котрі відбуваються в
суспільстві та природі;

розуміти можливості сучасних наукових методів пізнання природи,
суспільства, особистості та володіти ними на рівні, необхідному для
вирішення завдань, що постають у процесі виконання професійних функцій;

висловлювати та обґрунтовувати свою позицію з питань ціннісного
ставлення до історичного минулого;

виділяти теоретичні та практичні, аксеологічні та інструментальні
компоненти в підготовці й обґрунтуванні політичних рішень, забезпеченні
особистого внеску в суспільно-політичне життя;

збирати, аналізувати, систематизувати інформацію про соціальні проблеми
дітей і молоді, людей похилого віку,

уміти прогнозувати напрями продуктивної діяльності дітей, молоді, людей
похилого віку;

уміти забезпечувати посередництво між особистістю та сім’єю, між
особистістю та різними суспільними і державними інституціями;

володіти методикою і технологією соціального прогнозування та
проектування;

володіти процедурою та методами соціальних інновацій, творчо
використовувати інновації в соціально-педагогічній діяльності;

володіти методами соціальної статистики;

уміти забезпечувати соціально-педагогічну діяльність з врахуванням
сучасної етнографічної та демографічної ситуації.

Культурологічні знання:

усвідомити, що таке феномен культури та її роль у людській
життєдіяльності;

оволодіти способами надбання, збереження та передачі соціального
досвіду, базисних цінностей культури;

знати форми та типи культури, основні культурно-історичні центри та
регіони світу, закономірності їх функціонування та розвитку;

історію України та її місце у системі світової культури та цивілізації.

На основі цих знань організовувати:

культурно-дозвільну діяльність учнів, їх батьків, інших громадян як у
сімейно-побутовому середовищі, так і в інших закладах (центрах дитячої
творчості, позашкільних закладах та ін);

оцінювати досягнення культури на основі історичного контексту їх
створення:

бути здатним до діалогу як способу ставлення до культури та суспільства;

набувати досвід опанування культурою;

застосовувати засоби ефективної організації творчої діяльності дітей і
молоді в навчально-виховному процесі школи, позашкільних закладів,
осередків соціальної роботи з різними категоріями населення;

розробляти заходи по організації вільного часу, науково-технічної та
художньої творчості.

Правові знання:

знати основи української правової системи та законодавства, організацію
та функціонування судових і правоохоронних органів;

мати уяву про права та свободи людини та громадянина, їх реалізацію у
різних сферах життєдіяльності;

знати правові та морально-етичні норми у сфері професійної діяльності;

усвідомити етичні та правові норми, що регулюють взаємини людини та
суспільства, людини та оточуючого середовища, і враховувати їх,
розробляючи екологічні та соціальні проекти;

знати норми сімейного, трудового, житлового законодавства та охорони
материнства і дитинства;

знати основні державні документи з питань розвитку освіти та виховання,
соціального захисту дітей, молоді, людей похилого віку, розвитку науки,
культури та міжнаціональних відносин (Конституція України як Основний
Закон; Закон України “Про освіту”, “Концепція про права людини” та інші
).

На основі цих знань:

використовувати та укладати нормативні та правові документи стосовно
майбутньої діяльності;

вживати необхідних заходів щодо відновлення порушених прав;

запобігати конфліктних ситуацій або вирішувати їх на правовій основі;

виявляти шляхи подолання міжособових конфліктів.

Економічні знання:

знати макропропорції та їх особливості, ситуації на макроеконо-мічному
рівні, суть фіскальної, грошово-кредитної, соціальної та інвестиційної
політики;

мати знання про основи виробничих відносин і принципів управління з
урахуванням технічних, фінансових та людських факторів.

На їх основі:

аналізувати в загальних рисах основні економічні події в своїй країні та
за її межами;

знаходити та використовувати інформацію, необхідну для орієнтування в
основних поточних проблемах економіки.

Екологічні знання:

знати особливості соціальної екології;

мати уяву про методи оцінки стану оточуючого середовища.

На їх основі:

володіти екологічною культурою.

Валеологічні знання:

мати наукове уявлення про здоровий спосіб життя та основи фізичної
культури.

На їх основі:

проводити фізкультурно-оздоровчу діяльність в школі, за місцем
проживання, сімейно-побутовому середовищі, позашкільних закладах і
центрах дитячої творчості;

володіти навичками фізичного самовдосконалення.

Психологічні знання передбачають усвідомлення;

основних закономірностей розвитку особистості;

основних психічних функцій та їх фізіологічних механізмів;

співвідношення природних і соціальних факторів у становленні психіки;

розуміння значення волі та емоцій, потреб і мотивів, а також підсвідомих
механізмів, у поведінці людини;

вікових та індивідуальних особливостей людини;

методів психолого-педагогічної діагностики розвитку дітей різного віку
та їх оточення;

На основі цих знань:

давати психологічну характеристику особи (її темпераменту, здібностей);

давати інтерпретацію власного психічного стану;

володіти найпростішими способами психічної саморегуляції;

надавати психологічну допомогу дітям і їх батькам;

здійснювати психо-корекційний вплив на дітей і молодь, які перебувають у
кризовому стані та конфліктних ситуаціях.

Педагогічні знання передбачають оволодіння;

основами загальної педагогіки (цілі, принципи, зміст, форми, методи,
засоби освітньо-виховної роботи у соціальну середовищі, школі, сім’ї);

формами, засобами та методами педагогічної діяльності;

сучасним станом і тенденціями розвитку дитячих і підліткових спілок,
рухів, організацій, їх вплив на особистість;

функціями, правами, системами державних установ, інститутів,
громадських, релігійних організацій у галузі освіти, навчання та
виховання підростаючого покоління;

основами педагогічної майстерності; « різними формами
соціально-педагогічного впливу на особистість, різні категорії дітей,
молоді, людей похилого віку;

основами родинної педагогіки, сімейного виховання;

інформацію про національні особливості побуту та родинного виховання,
народні традиції регіонів.

На основі цих знань:

застосовувати засоби ефективної організації творчої діяльності дітей і
молоді в навчально-виховному процесі школи, позашкільних закладів;

допомагати сім ям у розвитку Інтелектуальних, морально-естетичних,
фізичних якостей їх дітей;

здійснювати педагогічне керівництво процесом виховання дітей у родинах;

аналізувати навчально-виховні ситуації, визначати та розв’язувати
педагогічні задачі;

вести дослідницько-аналітичну, науково-педагогічну та практичну
діяльність на різних об’ єктах професійної діяльності.

На основі оволодіння вказаними видами знань соціальний педагог повинен:

вільно володіти державною мовою України;

на науковій основі організовувати свою справу;

володіти культурою мислення, знати її загальні закони; уміти в письмовій
чи усній формі логічно оформити свої думки;

володіти комп’ютерними методами збирання, зберігання та обробки
інформації, що застосовується у сфері його професійної діяльності;

користуватися правилами мовного етикету;

вести бесіду – діалог загального характеру іноземною мовою;

освоїти зміст підручників, програм для загальноосвітньої школи, методику
використання різних видів наочності, ТЗН, комп’ютера;

використовувати методи розв’язання завдань під час визначення
оптимальних співвідношень параметрів різних систем;

уміти на основі системного підходу будувати та використовувати моделі
для їх якісного та кількісного аналізу;

ставити мету й формулювати завдання, пов’язані з реалізацією професійних
функцій; використовувати для їх розв’язання методом вивчених наук;

уміти в умовах розвитку науки та мінливої соціальної практики робити
переоцінку нагромадженого досвіду, аналіз своїх можливостей, здобувати
нові знання, використовувати сучасні інформаційні освітянські
технології;

підвищувати кваліфікацію та рівень професіоналізму, вдосконалюватися в
соціально-педагогічній діяльності;

кооперуватися з колегами, колективом, ознайомлюватися з методами
управління; організовувати роботу виконавців, знаходити й приймати
управлінські рішення.

Система знань передбачає також сформованість системи умінь:
комунікативних, прогностичних, діагностичних, організаційних,
управлінських. Вони допомагають зробити знання дієвими, перевірити
важливість, необхідність, міцність знань, вільно орієнтуватися в
соціальних ситуаціях, приймаючи правильні рішення.

Професійні знання та уміння формуються при вивченні відповідних
дисциплін. Так, наприклад, плани зарубіжних коледжів і університетів
включають цілий блок дисциплін, метою яких є формування умінь
спілкуватися, діяти спільно, вести переговори та дебати, брати інтерв’ю,
готувати публічні виступи, виступати в різних аудиторіях і т.ін. У Росії
є така дисципліна як “Основи мовної комунікації”, котра допомагає
формувати у студентів уміння вислуховувати іншу людину (дитину, дорослу
людину), адекватно інтерпретувати текст її листа (заяви, прохання,
скарги та ін.) і складати відповідні документи з метою соціальної
підтримки, переконливо проводити бесіду з людиною або переговори з
чиновником по захисту соціальних прав.

Про сформованість професійного компоненту (системи знань і системи
умінь) свідчить професійна компетентність педагога, його педагогічна
майстерність і технологічна різноманітність при вирішення соціальних
конфліктів, завдань, ситуацій.

Особливо важливими є особистісний компонент педагогічної культури
соціального педагога, який дозволяє йому ефективно здійснювати свою
професійну діяльність. Цей компонент надає можливості:

бути поінформованим про різні соціальні групи населення та їх
особливості;

передбачати наслідки своїх дій;

уміти контактувати з різними категоріями людей (“важкими” підлітками,
дітьми сиротами, інвалідами, людьми похилого віку та ін.);

бути професійно тактовними (викликати симпатію у людей, їх довіру,
дотримуватися професійної таємниці, виявляти делікатність у інтимних
питаннях життя іншої людини та ін.);

мати емоційну стійкість при усіх колізіях, невдачах, складностях у
роботі, сумлінно виконувати свій обов’язок, проявляючи спокій,
доброзичливість, увага до людини.

Особистісні якості можна поділити на чотири групи.

До першої групи відносять ті, котрі висуваються професійною діяльністю
до:

психічних процесів (сприйняття, пам’ять, уява, мислення: гнучкість,
варіативність, самостійність, критичність, продуктивність);

психічних станів (втома, апатія, стрес, тривожність, депресія );

уваги як стану здоров’я;

емоційних характеристик (стриманість; індиферентність);

вольових характеристик (наполегливість, послідовність, імпульсивність).

Другу групу особистісних якостей представляють
індивідуально-психологічні якості:

стриманість;

вимогливість;

врівноваженість;

спостережливість;

толерантність.

Третя група – екстравертивні якості:

повага до людини;

комунікативність (уміння швидко встановлювати контакти з людьми);

доброзичливість;

справедливість;

альтруїзм;

емпатійність (співчуття).

Четверта група особистісних якостей включає:

готовність до самовдосконалення;

самоконтроль;

самокритичність;

самооцінку своїх вчинків;

стресостійкі якості (фізичну тренованість, самонавіювання, уміння
переключатися та керувати своїми емоціями).

Крім того, особистісний компонент має ціннісну складову, адже педагог є
носієм певних конкретних цінностей. Особистісні цінності – істотний
чинник соціальної регуляції взаємостосунків людей, поведінки індивіда,
побудови відносин. У зв’язку з тим, що педагог може безпосередньо
впливати на духовну сферу своїх вихованців, інших людей, його ціннісні
орієнтації особливо важливі. Адже останні є одним з стрижневих утворень,
які визначають цілісність, активну соціальну позицію особистості. Вони
формуються при засвоєнні соціального досвіду та мають прояв у цілях,
ідеалах, переконаннях, інтересах особистості. Чим багатша система
цінностей педагога, тим більше підстав для ціннісного обміну в
міжособистісних стосунках. Отже, система особистісних цінностей педагога
включає.цінності:

загальнолюдські (Істина, Краса, Справедливість), посеред яких
найважливішими є Людина, Щастя Людини, Свобода Людини;

соціальні (родина, нація, держава);

цінності духовного життя та культури (наукові знання, моральні й
естетичні цілі, уявлення, погляди);

матеріальні.

Необхідно зазначити також, що виховання на основі засвоєння певних
цінностей – головний напрям у формуванні особистості, її духовного світу
та духовної культури. Тому й необхідно приділяти особливу увагу
розвиткові цінностей майбутнього вчителя.

Таким чином, можна говорити про те, що особистісний компонент є
стрижневим у формуванні педагогічної культури вчителя, оскільки він
зумовлює його вихованість, високу культуру поведінки, педагогічний такт,
сприяє самоствердженню особистості, усвідомленню власного “Я”.

Необхідно також виділити соціальний компонент педагогічної культури
вчителя. У першу чергу виділяємо в ньому соціальну перцепцію професії,
сприйняття її суспільної значущості, престижу. Установки й стереотипи,
які сформувалися, мають вплив на формування педагогічної культури вже на
перших етапах її розвитку. Проте, враховуючи стійкість установок і
стереотипів, їх вплив на педагогічну культуру, має пролонгований
характер. І соціальні установки, і соціальні стереотипи мають
об’єктивний вплив на формування культури вчителя.

Говорячи про формування педагогічної культури, треба проаналізувати її
місце в низці таких понять як “статус” і “престиж”. Система статусів,
яких набуває особистість у соціумі, впорядковує і регулює її взаємодію з
іншими людьми. Престиж доповнює вплив особистості
соціально-психологічної підтримкою, але в той же час, оскільки
пов’язаний з психологічними явищами, може знижувати реальний стан
педагогічної культури соціального педагога. Існуюча тенденція відношення
суспільства до діяльності вчителя, розуміння її цінності, суспільного
статусу потенційно впливає на процес формування його відносин у вигляді
довіри до вчителя, котра змінюється зі зміною соціальної перцепції.

Крім того, соціальний компонент включає:

особисту та соціальну відповідальність;

загострене почуття добра та справедливості;

соціальна підтримка та захист;

соціальна допомога;

милосердя;

почуття власної гідності та поваги до іншої людини;

толерантність;

ввічливість;

порядність;

готовність зрозуміти інших і прийти їм на допомогу;

емоційну стійкість;

візуальність (зовнішня привабливість людини);

красномовність (уміння переконувати словом);

особисту адекватність за самооцінкою, рівним домагань і соціальної
адаптованості.

Вказані компоненти педагогічної культури визначають гуманістичну
педагогічну позицію соціального педагога, а саме:

співпереживання за іншу людину, її долю, взаємовідносини з іншими людьми
та суспільством;

захист прав людини, від посягання на іі гідність;

піклування про своїх клієнтів;

підтримку та допомогу в стресових, конфліктних ситуаціях (психологічна,
моральна, матеріальна, фізична), у працевлаштуванні та ін.;

повагу до людини, ставлення до неї як найвищої цінності;

терпимість у роботі з клієнтами;

порядність у стосунках з клієнтами та колегами;

педагогічний такт;

комунікативність (позитивний вплив на спілкування, стосунки між людьми,
на ситуацію в мікросоціумі, робота в умовах неформального спілкування та
ін.);

емпатійність (відчуття настрою людини, виявлення її установок і
сподівань, співпереживання її потребам).

4. КОДЕКС ЕТИКИ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

Головне призначення Кодексу – бути керівництвом у повсякденній поведінці
соціального педагога. Він є стандартом етичної поведінки, але не
алгоритмом професійної діяльності; забезпечує базу для суджень про
етичні дії соціального педагога. Розглянемо вісім розділів кодексу:

Співробітник соціальної служби має підтримувати високі моральні
стандарти своєї поведінки, повністю виключаючи нечесні дії; чітко
розрізняти заяви і дії, зроблені ним як приватною особою і представником
професії.

Соціальний педагог (працівник) мусить докласти всіх зусиль до того, щоб
бути і залишатися спеціалістом – експертом у професійній практиці та
виконанні професійних обов’язків. Він має право вести роботу лише у
межах своєї компетентності або тоді, коли має намір набути її.
Співробітник соціальної служби повинен нести персональну
відповідальність за якість роботи, яку виконує.

Соціальний педагог і працівник повинні діяти так, щоб попередити
можливості негуманної або дискримінаційної поведінки щодо особи або
груми людей

Соціальний педагог і працівник повинні вимірювати свої вчинки за вищими
стандартами професійної чесності:

а) не піддаватися негативному впливові на шляху професійної діяльності,
бездоганно виконувати свої професійні обов’язки;

б) не використовувати свої професійні стосунки в особистих цілях.

Спеціаліст у сфері соціальної роботи має постійно підвищувати професійні
знання, педагогічну майстерність, залучатися до системи навчання і
дослідницької роботи.

Він мусить:

а) чітко усвідомлювати, які наслідки може мати ця робота для людини;

б) обов’язково переконатися в тому, що всі учасники дослідження
об’єднані на основі добровільності, інформованості, з повним
додержуванням особистої свободи і гідності;

в) захищати учасників від незаконного фізичного або душевного
дискомфорту, розладу, небезпеки або приниження;

г) обговорювати дослідницьку, роботу лише з професійною метою і лише
стосовно тих, хто безпосередньо або професійно має до них відношення;

д) розглядати інформацію, отриману щодо учасника дослідження, як
конфіденційну;

є) приймати платню тільки за реально виконану роботу, яка стосується
наукових або дослідницьких результатів і лише таку, яка пропонується
добровільно і на законних підставах.

Соціальний педагог і працівник мають докласти максимум зусиль, щоб
виховати і розвинути самостійність клієнта. Основні вимоги до
соціального педагога і працівника стосовно клієнта:

а) не використовувати відносини з клієнтами у власних інтересах;

б) не практикувати, не сприяти або не брати участі у будь-яких формах
дискримінації, спрямованої на національність, сексуальні орієнтації,
вік, віросповідання, сімейний статус, політичну орієнтацію, розумові чи
фізичні вади або будь-які переваги, привілеї, персональні
характеристики; навпаки – всіма доступними засобами боротися з такою
дискримінацією;

в) уникати зв’язків або відносин, шкідливих для клієнтів;

г) не вступати в сексуальні стосунки з клієнтами за будь-яких обставин;

д) повідомляти клієнтів про ризик, права, можливості, обов’язки,
пов’язані для них із соціальною службою;

е) додержувати порад і консультацій колег і наставників, якщо ці поради
служать інтересам справи;

є) завершити роботу і професійні відносини з клієнтом, коли вони більше
не є необхідними і, більше того, не служать потребам та інтересам цієї
людини, сім’ї;

ж) мати справу з особою, офіційно призначеною виступати на захист
клієнта, причому виключно в інтересах клієнта;

з) не дозволяти схиляти себе до будь-яких дій, що применшують
громадянські та юридичні права клієнта, навіть якщо це робиться за
проханням самого клієнта;

і) забезпечувати активну суб’єктивну позицію самого клієнта, не
допускати приниження гідності особистості клієнта формами благодійної
допомоги, що йому надається.

Співробітник соціальної служби повинен поважати таємниці клієнта і не
розповсюджувати інформацію, отриману в ході професійної соціальної
допомоги:

а) може поділитися конфіденційною інформацією, яку він отримав від
клієнтів, без згоди на те клієнта за необхідних професійних обставин;

б) інформувати клієнтів про межі конфіденційності у даній ситуації, а
також про цілі, коли ця інформація може використовуватися;

в) забезпечити клієнтів будь-якими офіційними записами, що їх
стосуються;

г) додержувати конфіденційності іншої інформації, що міститься у
записах;

д) дістати згоду клієнтів, перед тим як друкувати, робити магнітофонні
записи або дозволити будь-якій третій інстанції спостерігати за його
роботою.

Співробітник соціальної служби повинен переконатися, що встановлені
гонорари за різні види соціальної допомоги справедливі, розумні,
тактовні, співвідносяться з видом соціальної допомоги і зі здатністю
клієнта платити.

Соціальний педагог і працівник не повинні приймати цінних подарунків за
виконану роботу.

Соціальний педагог (працівник) повинен ставитися до колег із повагою,
ввічливістю, довірою, бути делікатним і справедливим.

Він має:

а) звертатися до колег на основі професійних інтересів і переконань;

б) поважати довіру колег у професійних взаєминах і взаємодії;

в) створювати і підтримувати ситуації, що полегшують етичні професійні
дії колег;

г) детально і чесно надавати відомості про кваліфікацію, творчі знахідки
колег, використовувати необхідні канали для оцінки методів їх роботи;

д) заміщаючи колегу, діяти в інтересах того, кого він заміщає;

е) не використовувати конфлікт між колегами і керівництвом у своїх
інтересах, а також для зміцнення своєї професійної позиції;

є) шукати арбітраж або об’єктивне посередництво, коли професійні
конфлікти з колегами потребують термінового розв’язання;

ж) поширювати поважливе ставлення до колег, не пов’язаних безпосередньо
зі сферою його роботи;

з) виконуючи функції експерта, керівника, інспектора, наставника,
доброзичливо і спокійно доводити до їх відома умови спільної роботи і
взаємин.

5. ПРОФЕСІЙНО-КВАЛІФІКАЦІЙНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ

СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА

До кваліфікаційних характеристик відносимо: посадові обов’язки
соціального педагога, його знання, уміння та ціннісні орієнтації [6,
с.39-41].

Соціальний педагог здійснює посередництво між освітніми установами,
сім’єю, трудовими колективами, громадськістю, організовує їх взаємодію,
об’єднує їх зусилля з метою створення у соціальному середовищі умов для
всебічного розвитку дітей, підлітків як особистостей, їх благополуччя в
мікросоціумі.

Він проводить соціальне необхідну роботу щодо організації спілкування
дітей, молоді, дорослих за місцем проживання, мікрорайоні,
сімейно-сусідських спільнотах.

Сприяє участі вихованців у науковій, технічній, художній творчості,
спортивній, суспільно-корисній діяльності, виявленню задатків,
обдарувань, розкриттю здібностей, талантів, дбає про професійне
самовизначення та соціальну адаптацію молоді. Залучає до
культурно-освітньої, профілактично-виховної, спортивно-оздоровчої,
творчої роботи різні установи, громадські організації, творчі спілки та
окремих громадян.

Впливає на подолання особистих міжособистих, сімейних конфліктів, надає
необхідну консультативну, психолого-педагогічну допомогу дитячим,
молодіжним об’єднанням, угрупуванням соціального ризику, дітям,
підліткам, які потребують піклування.

Настановленням і особистим прикладом утверджує повагу до принципів
загальнолюдської моралі, правди, справедливості, гуманізму, доброти,
працелюбності, інших доброчинностей. Виховує повагу до батьків, жінки,
культурно-національних, духовних, історичних цінностей України, країни
походження, дбайливе ставлення до навколишнього середовища, готує дітей,
підлітків до свідомого життя у дусі взаєморозуміння, миру, згоди між
усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Дотримується педагогічної етики, поважає гідність особистості дитини.
захищає її від будь-яких форм фізичного або психічного насильства,
запобігає вживанню ними алкоголю, наркотиків, інших шкідливих звичок,
пропагує здоровий спосіб життя. Займається профілактикою правопорушень
неповнолітніх, дитячого побутового, дорожньо-транспортного травматизму,
пожеж. Постійно підвищує свій професійний рівень, педагогічну
майстерність та педагогічну культуру.

Соціальний педагог повинен мати знання з багатьох дисциплін.

Соціальний педагог повинен уміти ефективно застосовувати професійні
знання в практичній діяльності.

Соціальний педагог повинен мати ціннісні орієнтації, спрямовані на
всебічний культурний, духовний розвиток людини як особистості та
найвищої цінності суспільства, творчо-педатогічну діяльність.

ВИСНОВКИ

Можна зробити наступні висновки:

Професійні стандарти діяльності соціального педагога і соціального
працівника спираються на кодекс етики, який є міжнародним еталоном
ставлення професіонала до своїх обов’язків.

Головне призначення цього кодексу — бути керівництвом у повсякденній
поведінці соціальних педагогів і працівників. Він являє собою стандарти
етичної поведінки соціального педагога і соціального працівника
відповідно до їхнього статусу в професійному спілкуванні з колегами,
керівниками, представниками інших. Професій, із сім’ями, а також
суспільством у цілому.

Кодекс побудовано на фундаментальних цінностях соціально-педагогічної
допомоги і соціальної роботи як професійної діяльності, її природі. Він
враховує унікальність кожної особистості, її права і можливості. За цим
кодексом соціальний педагог і соціальний працівник є співробітниками
соціальної служби, які усвідомлюють свою відповідальність у кожній
конкретній ситуації.

Передбачається» що соціальний педагог, працівник беруть до уваги всі
принципи цього кодексу стосовно тієї чи іншої ситуації, в якій
реалізується їх професійна діяльність. Сам по собі цей кодекс не с
точним алгоритмом в усіх можливих ситуаціях професійної діяльності. Він
передбачає загальні принципи поведінки і забезпечує базу для суджень про
етичні дії. Етичні моменти Поведінки в конкретній ситуації повинні
задовольняти не тільки соціального педагога і працівника, а й
неупереджених спостерігачів як експертів зі сторони.

Кодекс не можна використовувати як інструмент для обмеження свободи
соціального педагога і со ціального працівника. Жодні дисциплінарні
стягнення не повинні грунтуватися на цьому кодексі без максимального
забезпечення гарантій прав працівника соціальної служби.

Етична манера поведінки соціального педагога і працівника визначається
не тільки загальними вимогами до цієї професії, а й професійними
обов’язками кожного. Етичні принципи — основа для розгляду будь-яких
суперечок і проблем Асоціацією соціальних педагогів і спеціалістів із
соціальної роботи.

Діючи за цим кодексом, соціальні педагоги і працівники гарантують
виконання побудованих на ньому дисциплінарних правил. Вони повинні також
вживати відповідних заходів для попередження, викривання і виправлення
неетичної поведінки колег. І, нарешті, співробітники соціальної служби
мають бути однаково готові захищати і допомагати колезі, який стикнувся
з неетичною поведінкою.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Битинас Б. Процесс воспитания. Приобщение к ценностям. — М., 1995.

Беличева С. А. Служба социальной защиты семьи и детства // Педагогика, —
1992 — № 7—8.

Беличева С. А. Школа-микрорайон — предмет психолого-педагогичсского
исследования // Педагогика, — 1991. — № 2

Бочарова В. Г. Социальная служба: состояние и тенденции развития //
Педагогика. — 1992. — № 3-4

Вульфов Б. 3., Семенов В. Д. Школа и социальная среда: взаимодействие, —
М, 1981.

Гордин Л. Ю. Воспитание и социализация // Педагогика. — 1991. – № 2

Гуров В. Н. Семья и школа — деятельность, взаимоотношения // Педагогика.
— 1991, — № 2.

Гурова Р. Г. Социологические проблеми воспитания. — М.: Педагогика,
1981. — 176с.

Права человека и работа в социальной среде: Пособие для училищ по
подготовке социальных работников и работников социальной сферы. —
Нью-Йорк; Женева, 1995. — 133 с.

Соціальна педагогіка / соціальна робота (понятійно-термінологічний
словник) / За заг. ред. І. Д. Звєревої. — К.: Етносфера, 1994.

Социальная педагогика: теория и методика, опыг исследования. —
Свердловск, 1989.

Соціальна робота / соціальна педагогіка (понятійно-терміноло-гічний
словник) / За заг. ред. І Д Звєрєвої. — К.: Єтносфера, 1994.

Социально-психологический диагностико-коррекционный ин-струментарий /
Под ред. С А. Беличевой. — М., 1993.

Харчев А. Г. Социология воспитания. — М: Политиздат, 1990.

PAGE

PAGE 36

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020