.

Акціонерний капітал (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
854 16804
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“АКЦІОНЕРНИЙ КАПІТАЛ”

ПЛАН

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ КАПІТАЛУ, ЙОГО ФОРМИ ТА ОСОБЛИВОСТІ

1.1. Поняття капіталу в політекономії

1.2. Сутність капіталу

1.3. Форми капіталу

2. АКЦІОНЕРНИЙ КАПІТАЛ І АКЦІОНЕРНІ ТОВАРИСТВА

2.1. Поняття акціонерного капіталу і акціонерного товариства

2.2. Акціонерні товариства в Україні

2.3. Акції та їх функції

2.4. Контрольний пакет акцій

3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ УМОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ В
УКРАЇНІ

3.1. Умови створення акціонерних товариств

3.2. Види акціонерних товариств

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Ринкова економіка являє собою розвиток підприємств різних
організаційно-правових форм, що засновані на різних видах приватної
власності, поява нових власників – як окремих громадян, так й трудових
колективів підприємств.

Поняття “капітал” та його різноманітні види, форми, елементи є такими ж
поширеними в економічній теорії та повсякденному житті, як поняття
“гроші”, “власність”, “заробітна плата”, “ціна”. Зокрема вживають
поняття індивіуального, акціонерного, державного, міжнародного капіталу,
торговельного, грошового, продуктивного, основного, оборотного,
постійного, змінного капіталу, людськоого, інтелектуального, суспільного
та інші види й форми капіталу.

У відповідності з Законом України “Про господарські товариства”
акціонерні товариства формують свої статутні капітали за рахунок
реалізації акцій шляхом відкритої підписки на них чи куплі-продіжу на
капіталовій біржі (це стосується відкритих акціонерних товариств) або
шляхом розподілу всіх акцій між засновниками без права розповсюдження
акцій через відкриту підписку і купівлю-продіж на біржі (у закритих
акціонерних товариствах). Таким чином, у закритих акціонерних
товариствах 100 відсотків статутного капіталу належать засновникам.
Законодавством встановлено, що засновники відкритих акціонерних
товариств зобов’язані викупити 25 % всіх акцій, тобто їхня частка в
статутному капіталі не може бути нижчою за 25 %.

На стадії заснування при створенні відкритого акціонерного
товариства юридичні та фізичні особи, які виявили бажання купити акції,
тобто стати акціонерами нового підприємства повинні внести на рахунок
засновників не менше 10 % вартості акцій, на які вони підписалися.

1. ПОНЯТТЯ КАПІТАЛУ, ЙОГО ФОРМИ ТА ОСОБЛИВОСТІ

1.1. Поняття капіталу в політекономії

Первісне значення слова “капітал” походить від латинського слова
capitalis, що означає “головний”. Пізніше у німецькій та французькій
мовах цим терміном стали називати головне майно, головну суму.

Першу спробу дати науковий аналіз капіталу зробив Аристотель. Він ввів
поняття “хремастика”, яке походить від слова “хрема” й означає “майно”,
“володіння”. Під хремастикою Аристотель розумів мистецтво наживати
достаток, або діяльність, спрямовану на нагромадження багатства, на
одержання прибутку, на вкладення і нагромадження капіталу. Оскільки в
античному світі важливу роль відігравав торговельний та грошовий
капітал, то в торговельній діяльності метою стає безмежне нагромадження
багатства, збільшення до безкінечності капіталу.

Значна частина дослідників вважають, що капітал – це сукупність засобів
виробництва, які приносять дохід їх власникові. А. Сміт розглядав
капітал як запас, що використовується для господарських потреб і
приносить дохід; Д. Рікардо – як ту частину багатства, що зайнята у
виробництві і необхідна для приведення в дію праці; Дж. С. Міль – як
попередньо накопичений запас продуктів минулої праці, який “забезпечує
необхідні для виробничої діяльності будівлі, охорону, знаряддя та
матеріали, а також харчування та інші засоби існування для робітників на
час виробничого процесу”; А. Маршалл – як сукупність речей, “без яких
виробництво не могло б здійснюватися з рівною ефективністю, але які не є
безплатними дарами природи”.

Переважна більшість сучасних західних науковців аналогічно визначає суть
даного поняття. Різниця між класиками буржуазної політекономії
та сучасними західними економістами полягає, по-перше, у тому, що
останні значно розширили діапазон запасів, видів нагромадженої праці.
Сюди включають дороги, мости, комп’ютери, споруди. По-друге, отримання
доходу пов’язується не лише з названими речовими факторами виробництва,
а й з особистим, людським фактором виробництва. Якщо перші отримали при
цьому назву “фізичного капіталу”, то другі – “людського капіталу”. До
останнього належать надбані знання, звички, енергія людей, а
інвестиціями у людський капітал називають затрати на здобуття освіти,
інформації, кваліфікації, на підтримку здоров’я, затрати на виховання
дітей. Прихильники теорії “людського капіталу” включають до нього навіть
особисту чесність у ділових контактах. По-третє, окремі західні науковці
ототожнюють капітал насамперед з грошима, фінансовими ресурсами.
По-четверте, вони ототожнюють капітал з часом, останній при цьому
розглядається як окремий фактор виробництва, що створює доход.

Позитивним у наведених поглядах при з’ясуванні сутності капіталу є те,
що ці учені всебічно розкривають матеріально-речовий зміст категорії,
пов’язують капітал з різними факторами виробництва, з процесом отримання
доходу. У цьому вони впритул наблизилися до розуміння сутності капіталу
К. Марксом та Ф. Енгельсом. Маркс, зокрема, розглядаючи
матеріально-речову структуру капіталу, зазначав, що він складається зі
знарядь праці, сировини, засобів до існування, матеріальних продуктів,
певної суми товарів, мінових вартостей. Він також розглядав капітал як
накопичену працю, як відношення уречевленої праці до живої. Більше того,
сучасні західні науковці повніше, ніж Маркс і Енгельс, розкрили
матеріально-речову структуру капіталу, пов’язали його з особистим
фактором виробництва, з часом.

Але вони не доповнюють матеріально-речову сторону категорії капітал
характеристикою його суспільно-економічної форми, не розглядають дію
того чи іншого фактора в органічному взаємозв’язку з відносинами між
людьми. Західним науковцям притаманний однобічний, метафізичний, а не
всебічний діалектичний підхід до аналізу сутності цієї категорії. Це
певною мірою і поза історичний підхід, який полягає у тому, що
стверджується, ніби капітал існував у всіх суспільно-економічних
формаціях. Зокрема, они вважають, що лук і стріла в руках мисливця були
за первіснообщинного ладу капіталом. Даючи таке тлумачення сутності
капіталу, ці вчені абстрагуються від поняття “наймана праця”, від
суперечності між власниками значних засобів виробництва і безпосередніми
виробниками, які здебільшого позбавлені таких засобів і для того, щоб
прогодувати себе і членів своєї сім’ї, змушені продавати таким власникам
свою робочу силу.

1.2. Сутність капіталу

Капітал, як будь-яка економічна категоріяя, має свій речовий зміст і
суспільну форму. У їх діалектичній єдності розкривається глибинна
сутність цієї категорії. За такого підходу капітал – не просто засоби
виробництва, гроші, а виробниче відношення, за якого знаряддя праці,
певні матеріальні блага, мінові вартості служать знаряддям експлуатації,
привласненням частини чужої неоплаченої праці.

Історичними передумовами виникнення капіталізму були товарне виробництво
і розвинений товарний обіг.

В простому товарному виробництві обіг грошей відбувається за формулою Т
– Г – Т, яка називається загальною формулою капіталу. На перший погляд
купівля і продаж товарів – беззмістовне заняття бізнесмена. Це було б
так, якби він купив товари на 3000 доларів, а потім продав і отримав ті
ж 3000 доларів. Насправді ж власник грошей пускає їх в обіг для того,
щоб через певний час о нього повернулася більша сума грошей, ніж їх було
витрачено. Тому загальна формула капіталу може мати такий вигляд: Г – Т
– ГІ, де ГІ = Г + ( Г. Тобто авансована сума повертається до її
власниика з певним приростом. Цей приріст або надлишок грошей
називається додатковою вартістю. Вона позначається латинською буквою m.

Рушійним мотивом обігу грошей як капіталу є збільшення їх авансованої
суми або привласнення підприємцем додаткової вартості. Останнє стає
можливим тоді, коли гроші знову і знову надходять в обіг і кожного разу
приносять додаткову вартість. Вартість при цьому набуває магічної
здатності створювати більшу вартість. Отже, капітал – це вартість, яка
приносить власнику грошей додаткову вартість.

Загальна формула капіталу містить у собі певну суперечність. Її суть
полягає у тому, що капітал не може виникнути з обігу і одночасно поза
обігом. Він повинен виникнути в обігові і одночасно не в обігові. За цих
умов підприємцю необхідно купувати товари за вартістю, реалізовувати їх
за вартістю і одержувати грошей більше, ніж він витратив. Для того, щоб
розв’язати цю суперечність, необхідно з’ясувати виникнення додаткової
вартості на основі дії закону вартості, не порушуючи його вимог. Тому
необхідно проаналізувати соціально-економічний зміст таких елементів
загальної формули капіталу, як гроші і товар.

Капітал – це само зростаючі гроші. Гроші самі по собі не є капіталом,
вони можуть перетворюватися в капітал. Вони перетворюються в капітал,
коли знаходяться на ринку продавця робочої сили і авансуються на її
придбання.

Відомо, що товар має дві властивості – споживну вартість і вартість.
Оскільки вартість товару є уречевлена в ньому суспільно необхідна праця,
то вона не може бути джерелом додаткової вартості. Джерело додаткової
вартості слід шукати в споживній вартості того товару, який придбає
підприємець на ринку. Для цього йому необхідно знайти на ринку такий
специфічний товар, споживання якого створювало б вартість більшу, ніж
його власна. Таким товаром є робоча сила. Отже, головною умовою
перетворення грошей в капітал є перетворення робочої сили в товар,
предмет купівлі-продажу.

Щоб перетворити звичайні грошові знаки на капітал потрібно:

По-перше, виробник повинен вступити у зносини з іншими виробниками з
приводу купівлі засобів виробництва.

По-друге, якщо його наявного капіталу не достатньо для організації
ефективного виробництва, йому доведеться звертатися до кредитних
установ, щоб взяти необхідну суму грошей у борг.

По-третє, він повинен найняти необхідну кількість працівників, щоб
забезпечити ефективне функціонування засобів виробництва, якщо цього
потребують обсяги виробництва.

Отже, перетворюючи свої гроші в капітал, виробник повинен вступити в
економічні стосунки з підприємствами, що виробляють необхідні товари і
послуги, та з індивідами, що в силу певних причин отримують засоби для
існування не за допомогою власної підприємницької діяльності, а шляхом
найму за гроші.

Таким чином, капітал – це категорія, що виражає не стільки технічні чи
організаційні відносини, скільки соціально-економічні, тобто капітал як
такий може існувати лише за певних соціально-економічних умов. Такими
умовами є:

високорозвинені товарне виробництво і обіг;

наявність такої мотивації діяльності виробника, як особисте збагачення;

зосередження у частини господарюючих агентів значної частки засобів
виробництва, тобто певний ступінь концентрації виробництва і капіталу;

відсутність власних засобів виробництва у частини господарюючих агентів,
що змушує їх найматися.

На думку Маркса: “… Капітал, – це не річ, а певне, суспільне, належне
певній історичній формації суспільства виробниче відношення, яке
представлене в речі і надає цій речі специфічного суспільного характеру.
Капітал – це не просто сума матеріальних і виробничих засобів
виробництва. Капітал – це перетворені в капітал засоби виробництва, які
самі по собі так само мало є капіталом, як золото або срібло самі по
собі – грішми. Монополізовані певною частиною суспільства засоби
виробництва, відособлені у відношенні до живої робочої сили продукти і
умови приведення в дію самої цієї робочої сили, – ось що в силу цієї
протилежності персоніфікується в капіталі… Отже, ми маємо тут певну,
на перший погляд дуже містичну, суспільну форму…”.

1.3. Форми капіталу

Форм капіталу багато, тому, що він постійно змінює свою форму. Капітал
виступає то у формі певної суми грошей, то у формі засобів виробництва,
то у формі засобів існування найманих робітників, то у формі готової
продукції на складі, то, врешті у формі товарів, готових на продаж у яку
б форму капітал не прибирався, він завжди є засобом експлуатації,
засобом виробництва його власником додаткової вартості.

У процесі збільшення вартості бере участь весь капітал, однак, бере
різну участь. Засоби виробництва виступають лише засобами застосування
робочої сили і матеріалізації праці найманої робочої сили. Їх вартість
лише переноситься на вироблюваний товар, залишаючи його вартість
незмінною, постійною. Та частина капіталу, яка перетворюється у засоби
виробництва, – постійний капітал. К. Маркс назвав їх так і позначив
буквою “c” (від початкової букви латинського слова c o n s t a n t –
“постійний”). Постійний капітал бере участь у процесі праці своїм
речовим змістом, виступає при цьому фактором виробництва, споживання
вартостей, але не бере участі у процесі збільшення вартостей, а
відповідно не створў додаткової вартості.Інша частина затрат
капіталіста, яка авансується на придбання робочої сили і яка змінює свою
вартість у процесі виробництва, має назву змінного капіталу V (“various
– “змінний”). Лише він збільшує первісну вартість, тобто не тільки
відтворює власний еквівалент, а й створює надлишок понад ввласну
вартість, тобто додаткову вартість.

Змінний капітал у процесі виробництва набуває форми робочої сили. Вона
не лише створює працею споживні вартості, а й зберігає вартості спожитих
засобів виробництва, переносить їх на продукт як складові частини його
вартості. Отже, вирішення проблеми джерела зростання капіталу є робоча
сила. Вступаючи у відносини найму, людина за гроші відчужує свій товар
на основі його вартості, що становить основу заробітної плати.
Споживання цього товару відбувається у процесі виробництва, і тому
вартість, що її створює виробник завдяки абстрактному характеру своєї
праці, зовсім не збігається з вартістю, еквівалент якої він отримує у
вигляді платні. Інакше підприємцю немає сенсу наймати робітника. Отже,
вартість, створена робочою силою, повинна бути більшою, ніж вартість
самої робочої сили.

Місячна вартість робочої сили, необхідної для виробництва певних
елементів комп’ютерів, становитиме 60 тис. г. о., але чистий дохід
становить 130 тис. г. о. Це означає, що робітник отримує за свою працю
не повну вартість продукту, створеного ним, а лише певну частину,
величина якої в цілому достатня для відтворення працівника як такого.
Цей надлишок над вартістю робочої сили К. Маркс назвав додатковою
вартістю. Виходячи з цього, структура вартості товару, що вироблений за
умов застосування найманої праці, буде такою:

W = C + V + m,

де W – вартість товару;

С – вартість постійного капіталу, перенесена на продукт;

V – вартість змінного капіталу;

m – додаткова вартість.

Висновок про те, що нову вартість в цілому і додаткову зокрема створює
робоча сила, а засоби виробництва лиш переносять свою вартість на
продукт, не означає, що постійний капітал не відіграє ніякої ролі у
виробництві додаткової вартості. Тому, що процес праці неможливий без
знарядь і предметів праці, отже, і виробництво вартості і додаткової
вартості без них неможливе. І навпаки, без живої праці, носієм якої є
робоча сила, засоби виробництва не можуть функціонувати.Оскільки
додаткова вартість створюється робочою силою,, то ступінь зростання
капіталу слід вимірювати відношенням додаткової вартості до змінного
капіталу:

mІ = m / V,

де mI – норма додаткової вартості;

m – додаткова вартість;

V – змінний капітал.

Норма додаткової вартості – це відсоткове відношення додаткової вартості
до змінного капіталу.

Поряд з торгівлею товарами в капіталістичному суспільстві торгують і
грішми. Бо гроші тут крім споживної вартості, яку вони мають як гроші,
набувають додаткову споживну вартість – приносять дохід, функціонують як
капітал. Цей дохід – це процент. У функціональних капіталістів дуже
часто з’являються вільні гроші. З іншого боку, у капіталістів та інших
громадян суспільства часто виникає тимчасова потреба в грошах. Тому
тимчасово вільні кошти надаються у тимчасове користування. Це позичковий
капітал. Позичковий капітал – це грошовий капітал, який надається його
власником у користування інших підприємств з метою одержання прибутку у
вигляді позичкового процента. Як особлива форма грошового капіталу, він
без будь-якого опосередковую чого руху зростається з грішми. Отже, він
функціонує одночасно і як гроші, і як капітал.

Перетворення грошей у позичковий капітал означає, що гроші починають
виступати як особливий товар, який здатний приносити прибуток. Джерелом
є амортизаційні відрахування, частина оборотного капіталу, заощадження
населення. Позичковий капітал виступає у двох формах – як
капітал-власність і як капітал-функція. Грошові засоби населення
акумулюють банки і строкові товариства. Капітал, що приносить процент –
це капітал-власність. Власник грошового капіталу не вкладає ці гроші у
дію, а надає їх у позику функціонуючому підприємству. Він відчужує
гроші-товар на відновлений строк, на закупівлю якого власник отримує
свої гроші з процентом.

Капітал-функція – це позичений капітал, що використовується у
виробництві, торгівлі, будівництві і приносить прибуток у формі
підприємницького доходу. Ціною позиченого капіталу є процент.
Функціональний капіталіст застосовує позичений капітал в діло і отримує
середній прибуток – нехай 16 %. З них він заплатить власнику грошей де
позичковий процент (нехай 8 %), а інші 8 % утворюють підприємницький
дохід. Виходить, що капітал-власність реалізується в проценті, а
капітал-функція – в підприємницькому доході. Отже, через те, що в
зрілому капіталістичному суспільстві в кожному індивідуальному капіталі
постійно переплітаються власні і позичені капітали, весь суспільний
капітал розглядається як капітал-власність і капітал-функція.

2. АКЦІОНЕРНИЙ КАПІТАЛ І АКЦІОНЕРНІ ТОВАРИСТВА

2.1. Поняття акціонерного капіталу і акціонерного товариства

На основі руху позичкового капіталу й розвитку кредиту виникають
акціонерні товариства й акціонерний капітал. Що вони собою являють? На
певному етапі свого розвитку (19 століття) суспільство зіткнулося з
проблемою, суть якої полягала в тому, що індивідуальні капітали, якими б
великими вони не були, виявилися недостатніми для організації великих
підприємств, а саме: спорудження залізниць, будівництва велетенських
фабрик і заводів, заснування великих банків тощо. В той же час дрібне
будівництво, основане на індивідуальній приватній власності,
задовольнити зростаючі потреби людей вже не могло. Окрім того, приватна
індивідуальна власність, відокремлюючи безпосереднього товаровиробника
від засобів виробництва, стає гальмом у розвитку продуктивних сил
суспільства. Виникає об’єктивна необхідність у персоніфікації власності.

Щоб подолати цю суперечність (між зростаючими потребами суспільства й
можливостями дрібного виробництва), необхідно було шукати таку форму
організації суспільного виробництва, яка б, з одного боку, дала
мо’жливість об’єднати невеликі індивідуальні капітали в єдиний великий
капітал, а з іншого, – зацікавити безпосередніх робітників і власників
індивідуальних капіталів у ефективному функціонуванні підприємства,
основаного на таких засадах. Такою формою організації виробництва й
мобілізації капіталу стало акціонерне товариство.

Акціонерне товариство – це підприємство, капітал якого утворюється за
рахунок внесків його учасників (акціонерів) шляхом придбання ними акцій.
Капітал, утворений таким чином, називається акціонерним капіталом.

Отже, акціонерне товариство – це підприємство, основане на колективному
капіталі. Частка кожного учасника товариства в цьому капіталі
визначається кількістю акцій, якими він володіє. Випуск і функціонування
акцій – головна, але не єдина ознака, яка відрізняє акціонерне
підприємство від одноосібного. Друга ознака – демократична організація
управління справами акціонерного підприємства, про що мова піде далі.
Третьою ознакою є потенційна можливість акціонерного підприємства бути
більш ефективним порівняно з одноосібним підприємством. У одноосібних
підприємствах аж нижньою межею ефективності господарської діяльності є
нульовий прибуток. Якщо власник одноосібного підприємства не отримує
необхідного прибутку, але й не матиме збитків, він може ще існувати. В
акціонерному товаристві ситуація інша. Відсутність прибутку буде
означати для нього загибель. Чому? Тому, що прибуток потрібен для
розрахунків з акціонерами, виплати їм дивідендів по акціях. Невиплата
дивідендів породжує масовий продаж акцій, які катастрофічне починають
падати в ціні. За цим неминуче наступає банкрутство товариства. Таким
чином, акціонерна форма підприємства пред’являє більш високі вимоги до
ефективності господарської діяльності.

Що спонукає громадян, як фізичних осіб, підприємства (юридичні особи)
купувати акції, вкладати свої грошові кошти в акціонерні товариства?
Таким спонукальним матеріальним мотивом є можливість отримати прибуток
на свій капітал у формі дивіденду. Дивіденд – це та частина прибутку
акціонерного товариства, яка виплачується власникам акцій згідно з
розмірами вкладеного капіталу. Дивіденди розраховуються так: спочатку із
загальної суми прибутку акціонерного товариства вираховують видатки на
розвиток, модернізацію виробництва; виплати процентів за кредити, премії
керівникам за успішну діяльність. Потім сума прибутку, що залишилась,
ділится на кількість акцій даного випуску. Дивіденди можуть перевищувати
розміри, оголошені прв випуску акцій, а можуть і зовсім не
виплачуватись. Все залежить від ефективності діяльності акціонерного
товариства.

2.2. Акціонерні товариства в Україні

Акціонерні товариства в капіталістичних країнах почали виникати ще в 19
ст. В сучасних умовах практично весь великий капітал світу є
акціонерним. В Україні акціонерна форма господарювання почала
формуватися недавно, з моменту проголошення самостійності. Поштовхом для
цього стало: а)необхідність мобілізації і концентрації індивідуальних
капіталів для розбудови економіки й створення власного виробничого
потенціалу; б)необхідність створення умов для тісного поєднання
безпосереднього виробника з засобами виробництва шляхом перетворення
його на співвласника підприємства; в)роздержавлення й приватизація
власності, яка має за мету створити багатоукладну економшу й ефективного
власника.

Юридичною базою акціонування в Україні став Закон України “Про
господарські товариства”, прийнятий Верховною Радою України в 1991р.
Згідно з цим Законом акціонерне товариство функціонує як товариство з
обмеженою відповідальнісю, яке має такі основі характерні риси.

Акціонерні товариства бувають двох видів: закриті й відкриті. Закриті –
це такі товариства, акції яких розподіляються між засновниками й не
можуть розповсюджуватися за підпискою, вільно купуватися й продаватися
на ринку цінних паперів. Відкриті – акції таких товариств вільно
розповсюджуються за підпискою, купуються й продаються на фондовій біржі.

В Україні на сучасному етапі формуються переважно акціонерні товариства
закритого типу. Зумовлено це принаймні двома обставиними. По-перше,
чинне законодавство з роздержавлення і приватизації державного майна на
першому етапі приватизації передбачало передачу цього майна переважно
трудовим колективам. Закриті акціонерні товариства найбільше
відповідають цій вимозі. По-друге, такий вид акціонерних товариств
зумовлювався й відсутністю ринку цінних паперів (фондової біржі), що
утруднювало поцес розповсюдження й вільного фукціонування акцій. Цей
фактор діє й зараз. Тому акціонери більшості навіть відкритих
акціонерних товариств не мають справжніх акцій. В обороті їх заміняють
тимчасові свідоцтва про внесений пай, свідоцтва депозитарію, протоколи
угод по акціях та інші сурогати. Все це істотно утруднює досягнення
високої ефективності вже діючих акціонерних товариств.

2.3. Акції та їх функції

Головною ознакою акціонерного товариства, як було визначено в першому
питанні, є те, що його капітал формується шляхом випуску й продажу
акцій. Що вони собою являють? Акція цінний папір, який свідчить про
внесення певного паю в капітал акціонерного товариства й дає право її
власнику на отримання доходу в формі дивіденду. Розмір дивіденду
залежить від рівня доходності підприємства.

Але акція – не лише свідоцтво на отримання доходу на вкладений капітал.
Це документ який дає її власнику певні права по відношенню до
акціонерного підприємства. Комплекс таких прав формує
соціально-економічні функції акцій. Першою функцією є та, що акція є
свідоцтво про внесення паю до сукупного капіталу акціонерного
товариства. Друга функція: акції є титулом власності й безпосередньо
самою власністю. Власник акіцї користується нею як власністю – він може
отримувати на неї дивіденди, продати, подарувати, закласти в банку.
Третя функція акції – вона дає право на отримання дивіденду (доходу)
пропорційно вартості акції й величині отриманого акціонерним товариством
прибутку. В четвертій функції акції виступають як джерело здійснення
інвестиційного процесу, фінансування капіталовкладень, пов’язаних з
технічним розвитком підприємств. Грошові кошти, отримані з допомогою
випуску акцій, стають фінансовими ресурсами й через банківську систему
інвестуються в народне господарство. Нарешті, п’ята – контрольна функція
акції, її суть полягає в тому, що людина, яка володіє акціями, прямо чи
безпосередньо має право контролю й участі в справах акціонерного
підприємства. Про форми цього контролю мова буде далі.

Будь-яка акція має певні обов’язкові реквізити.

Є два основних види акцій: привілейовані й прості. Привілейовані акції
своїм власникам гарантують першочергову виплату дивідендів у фіксованих
процентах до номінальної вартості акції. Вони забезпечують також
пріоритетну участь у розподілі майна на випадок ліквідації акціонерного
товариства.

Міра участі акціонера в роботі акціонерного товариства визначається
кількістю акцій, якими він володіє. Кожна акція дає своєму власнику
право на один голос. Отже, хоча формально кожен акціонер має право бути
обраним на керівні посади в товаристві, реально ці посади займають лише
ті, хто має більшу кількість акцій, а політику, акціонерного товариства
визначають власники контрольного пакету акцій.

Окрім права участі в управлінні акціонерним товариством прості акції
дають своєму власнику також право на отримання дивіденду, але після
виплати його по привілейованих акціях і здійснення різних першочергових
платежів, тобто, кол» є чистий прибуток. Тому сподівання на великі
доходи або ‘збагачення за рахунок дивідендів для власників невеликих
пакетів акцій є ілюзорними, черговим міфом, який створюється засобами
масової інформації з рекламною метою. Збагачуються лише ті акціонери,
які володіють великими пакетами акцій, знаходяться в керівництві
акціонерних товариств, або ті, хт,о займається спекуляцією на фондовій
біржі, купуючи й перепродаючи цінні папери. Різниця в цінах є джерелом
збагачення або ж банкрутства. При ліквідації акціонерного товариства
претензії власника простих акцій задовольняються останніми.

Акції можуть бути іменними або на пред’явника. Громадяни (як фізичні
особи) мають право бути, як правило, власниками іменних акцій, їх обіг
фіксується в книзі реєстрації, до якої вносяться відомості про придбання
акцій, їх кількість на руках кожного акціонера. Акції на пред’явника
реєструються лише за загальною кількісю.

Засновники акціонерного товариства частину акцій залишають у себе
(згідно з Законом України не менше 25%), а решту реалізують за відкритою
підпискою всім бажаючим (відкрите акціонерне товариство). Це так званий
первинний ринок цінних паперів, де вони продаються за номінальною
вартістю. Подальший рух акцій (їх купівля-продаж) здійснюється на
фондовій біржі, яка виступає як вторинний ринок цінних паперів. Тут
реалізація акцій здійснюється за ринковими цінами.

Отже, при продажу 1 млн. акцій за ринковим курсом за них буде виручено
200 млн.грн. У той же час дійсно вкладений капітал у підприємство
складає лише 100 млн. грн. Таким чином, засновницький прибуток складає в
даному випадку 200 млн.грн.-100 млн.грн.=100 млн. грн.

2.4. Контрольний пакет акцій

Вище ми розглядали віріанти, коли засновники акціонерних товариств
продають усі випущені акції. Насправді певну частину акцій засновники
залишають у себе для того, щоб здійснювати контроль над акціонерним
підприємством і забезпечувати собі максимум прибутку від його
діяльності. Яка ж кількість акцій забезпечує в акціонерному товаристві
безроздільний вплив на прийняття рішень?

Теоретично – це 50% всіх випущених акцій і плюс ще одна. Тобто, це
найбільша кількість акцій, яка зосереджується в руках одного акціонера.
Більшої кількості ні в кого немає. Тому при голосуванні (кожна акція дає
один голос) з тих чи інших питань діяльності акціонерного товариства
власник такого пакету акцій, який отримав назву контрольного пакету,
завжди має можливість нав’язати акціонерам рішення вигідне саме йому. В
реальному ж житті контрольний пакет акцій набагато менший, ніж його
теоретична величина. Достатньо мати іноді 5-10% від загальної кількості
акцій, щоб заправляти справами акціонерного товариства, бо акціонерний
капітал, як правило, роззосереджується серед маси акціонерів, які мають
невеликі суми акцій і практично в загальних зборах акціонерів участі не
беруть.

Окрім того, засновники намагаються всіляко протидіяти концентрації вже
проданих акцій у великих кількостях в одних руках, але це не означає, що
в умовах жорстокої конкуренції, яка проходить між власниками великих
пакетів акцій, не відбувається переходу контрольного пакету акцій від
одного підприємця до іншого.

З розвитком акціонерної форми організації підприємств і формування так
званої системи участі, виникли й отримали широке розповсюдження
холдинги. Що вони собою являють і що це за система участі?

Холдинг (від англ. володіючий) – це компанія, яка створюється з метою
скуповування контрольних пакетів акцій інших, дрібніших акціонерних
компаній. Концентрація контрольних пакетів дає можливість холдингу
контролювати ці компанії й використовувати їх діяльність у своїх
інтересах.

Система участі – це володіння одними акціонерними компаніями
контрольними пакетами акцій інших акціонерних компаній. На її основі
складається багатоступенева залежність великої кількості підприємств від
фінансових груп або окремих фінансових магнатів, які отримують
можливість розпоряджатися великими сумами чужого капіталу й викачувати з
підконтрольних підприємств великі прибутки, формально не несучи
відповідальності за їхню діяльність. Суть системи участі полягає в тому,
що головна компанія “мати” (холдинг) скуповує контрольні пакети акцій
інших компаній “дочірніх”, які в свою чергу підпорядковують собі ще
дрібніші товариства “онуків”. Так створюється розгалужена система
фінансової залежності, при якій, володіючи власним відносно невеликим
капіталом, можна контролювати в декілька разів більший капітал,
скеровуючи його діяльність у русло своїх інтересів.

Виникнення акціонерних товариств і випуск цінних паперів ведуть до
утворення фіктивного капіталу. Що це таке?

Реальний капітал – це промисловий капітал у всіх його формах (грошовий,
продуктивний, товарний)., Тобто капітал, який безпосередньо
опосередковує процес виробництва й реалізації вартості й додаткової
вартості.

Фіктивний капітал – це капітал, який існує у вигляді цінних паперів.
Чому він фіктивний? Річ у тім, що цінні папери хоча для свого власника й
виступають капіталом, бо приносять йому доход, насправді реальної
власнсті не мають. Вони є лише титулами власності, які дають право на
отримання доходу (дивіденду, процента), самі ж у процесі створення цього
доходу (у виробництві) участі не беруть. Виникнувши на основі реального
капіталу, фіктивний капітал відривається від нього, потрапляє на фондову
біржу й стає там об’єктом купівлі-продажу.

У сучасних умовах фіктивний капітал зростає значно швидше, ніж капітал
реальний(дійсний). Зумовлено це рядом факторів. По-перше, загальною
тенденцією норми прибутку до пониження. Чим нижча норма банківського
процента, тим вищий курс акцій і облігацій, отже, тим більший фіктивний
капітал. По-друге, перетворенням все більшої кількості підприємств на
акціонерні, що означає випуск нових акцій і збільшення фіктивного
капіталу без збільшення дійсного капіталу.

Цінний папір – грошовий документ, який підтверджує факт внесення паю в
капітал акціонерного товариства або надання позики і дає право на
одержання регулярного доходу у вигляді дивідендів або процентів.
Найбільш поширеними видами цінних паперів с акції, облігації,
сертифікати, векселі, казначейські зобов’язання держави. Коло цінних
паперів постійно поширюється, і останнім часом практично на всіх біржах
світу котируються також: фінансові ф’ючерси, опціони, варанти.

Наявність і збільшення фіктивного капіталу породжує ілюзію зростання
народного добробуту. Створюється враження, що все більша маса людей
багатіє, бо купуючи цінні папери, може отримувати на них доходи. Реальна
ж ситуація навіть у розвинутих країнах світу дещо інакша. По-перше,
тому, що розміщення акцій йде вкрай нерівномірно серед різних верств
населення. Так, у СІЛА, де акціонерний капітал найбільш розвинутий, у
70-х роках число акціонерів серед робітників складало 2,7% від їх
загальної кількості, а серед фермерів – лише 0,3%. Весь же. акціонерний
капітал розподілявся в такій пропорції: 48% знаходилося в руках 97,5%
дорослого населення країни, а 2,5% багатих володіли 52% цьго капіталу.
По-друге, зростання фіктивного капіталу й збільшення чисельності людей,
що живуть на доходи від цінних паперів, не займаючись ніякою
продуктивною працею, – яскравий показник посилення паразитизму
економіки. Підтримувати цей паразитизм стає все важче за рахунок власної
економіки, що неминуче штовхає такі країни на шлях економічної експансії
інших країн світу, слаборозвинутих у першу чергу. Це одна з причин
досить пильної уваги СІЛА до України.

Бурхливий процес акціонування, який тепер проходть в Україні на основі
приватизації державної власності, а також невпинне зростання державного
як внутрішнього, так і зовнішнього боргу, породили початок формування
вітчизняного фіктивного капіталу. В першу чергу титулами такого капіталу
стали майнові й компенсаційні сертифікати, видані населенню під державне
майно. Але, на відміну від країн Заходу, ці титули власності доходу
людям не приносять, або цей доход настільки мізерний, що ніякої
економічної ваги не має. Тому наявність і подальше зростання фіктивного
капіталу в Україні, по-перше, буде головною перешкодою стабілізації
економіки, по-друге стане найважливішим факторм загострення соціальної
ситуації в країні.

3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ УМОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ В
УКРАЇНІ

3.1. Умови створення акціонерних товариств

Як зазначалося вище, правовою підставою утворення акціонерних товариств
в Україні став Закон “Про господарські товариства”. Згідно з цим
Законом засновниками акціонерного товариства можуть бути як юридичні
особи, так і громадяни. Засновники укладають договір, який визначає
порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного
товариства, відповідальність перед акціонерами.

Акціонерне товариство має право випускати цінні папери (облігації,
сертифікати, акції і т.д.). Акції можна придбати: при заснуванні
товариства за підпискою; при додатковому випуску акцій у зв’язку з
збільшенням статутного фонду; в попереднього власника за цінами
домовленості або на фондовій біржі; в спадщину, у випадку
правонаслідування юридичних осіб.

Як здійснюється відкрита підписка? Засновники акціонерного товариства
повідомляють (в пресі, по радіо, телебаченню) про відкриту підписку. В
повідомленні повинні бути вказані: а)фірменна назва акціонерного
товариства; б)предмет, мета й строки діяльності товариства; в)склад
засновників; г)дата проведення установчих зборів; д)розмір статутного
фонду, що передбачається; є)номінальна вартість акцій, їх кількість і
види; ж)переваги й пільги засновників; з)місце проведення, початок і
закінчення підписки; і)склад майна,яке вноситься Засновниками в
натуральній формі; к)назва банківського закладу й номер розрахункового
рахунку, на який повинні бути внесенні початкові внески; інші необхідні
реквізити. Термін відкритої підписки не може перевищувати 6 місяців.
Якщо за цей час не буде покрито підпискою 60% акцій, акціонерне
товариство вважається незаснованим. У випадку, коли підписка на акції
перевищує розмір статутного фонду, засновники або установчі збори
відхиляють зайву підписку. Статутний фонд збільшувати в даному випадку
не дозволяється. Внесені гроші або майно повертаються підписникам не
пізніше, як через ЗО днів. До дня скликання установчих зборів особи, що
підписалися на акції, повинні внести не менше 30% номінальної вартості
акції. Навіть при відкритій підписці на акції засновники зобов’язані
залишати в себе акцій на суму не менше 25% статутного фонду й строком не
менше 2 років. У випадку, коли всі акції акціонерного товариства
розподіляються між засновниками, вони повинні внести до дня скликання
установчих зборів не менше 50% номінальної вартості акцій.

Часто виникає запитання: чи має право товариство викупляти акції
(оплачені) в акціонерів? Згідно з Законом таке право акціонерному
товариству надається, ад.е не за рахунок статутного фонду, а за рахунок
сум, які перевищують статутний фонд. Причому цей викуп має за мету: а)
наступний перепродаж цих акцій третім особам; б)розповсюдження їх серед
своїх працівників; в)анулювання акцій. Термін цих операцій Закон
встановлює до 1 року. Для того, щоб не було зловживань, Законом також
передбачено, що протягом всього періоду розподіл прибутку, а також
голосування й визначення кворуму на загальних зборах акціонерів
відбувається без урахування цих акцій.

Як відбувається оплата акцій акціонерами? Акціонер має право оплатити
акцію відразу готівкою або виплатити у строки, встановлені установчими
зборами. Але в будь-якому випадку повна вартість акцій повинна бути
сплачена не пізніше року після реєстрації акціонерного товариства. У
випадку несплати у встановлений термін акціонер сплачує за час
прострочки 10% річних від суми простроченого платежу. При несплаті
протягом трьох місяців після встановленого терміну платежу акціонерне
товариство має право реалізувати ці акції в порядку, встановленому
статутом товариства.

Важливим етапом створення акціонерного товариства є проведення
установчих зборів. Законом передбачена певна технологія їх проведення,
порушення якої породжує певні конфліктні ситуації аж до припинення
процесу створення акціонерного товариства.

Що передбачає ця технологія?

1. Установчі збори скликаються в термін, зазначений у повідомленні, але
не пізніше двох місяців з моменту завершення підписки на акції.

2. Установчі збори є правомочними, якщо в них беруть участь особи, які
підписалися більш як на 50% оголошених до підписки акцій.

3. Якщо через відсутність кворуму установчі збори не відбулися, вони
скликаються повторно через два тижні. Якщо знову не буде кворуму,
акціонерне товариство вважається не створеним.

4. Голосування на зборах відбувається за принципом: одна акція – один
голос.

5. Рішення про створення акціонерного товариства, його дочірніх
підприємств, представництв, про обрання Ради акціонерного товариства,
виконавчих і контролюючих органів і про надання пільг засновникам за
рахунок акціонерного товариства повинні прийматися більшістю у 3/4
голосів присутніх з тих, хто підписався на акції. Інші питання
вирішуються простою більшістю голосів.

Установчі збори мають наступні повноваження:

1. Приймають рішення про створення акціонерного товариства й
затверджують його статут.

2. Приймають або відхиляють пропозиції про підписку на акції, якщо вона
перевищує оголошене число акцій. В разі позитивного рішення збільшують
статутний фонд.

3. Зменшують розмір статутного фонду,, якщо у встановлений термін
підписка не покрила оголошеної суми.

4. Обирають Раду акціонерного товариства, виконавчі й контролюючі
органи.

5. Визначають пільги для засновників.

6. Затверджують оцінку внесків, зроблених в натуральній формі та інше.

Вищим органом управління акціонерного товариства є загальні збори, в
яких мають право брати участь всі акціонери (власники акцій). З правом
дорадчого голосу можуть брати участь і члени виконавчих органів, які не
є акціонерами (в даному випадку мова йде про найманих працівників, що
виконують ті чи інші виконавчі функції). Акціонери (або їх представники)
реєструються, вказуючи кількість голосів, які має кожен учасник зборів.

Що можуть вирішувати загальні збори? До компетенції загальних зборів
входять практично всі питання життєдіяльності акціонерного товариства.
Зокрема: визначення основних напрямків діяльності товариства,
затвердження його планів і звітів про їх виконання; внесення змін до
статуту товариства; вибори й відкликання членів ради товариства,
виконавчого органу й ревізійної комісії; затвердження річних результатів
діяльності товариства, звітів та висновків ревізійної комісії, порядок
розподілу прибутку; визначення порядку покриття збитків; винесення
рішення про притягнення до майнової відповідальності службових осіб
товариства, прийняття рішення про припинення діяльності товариства,
призначення ліквідаційної комісії і т.ін.

Загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь
акціонери, які мають більше 60% голосів. Рішення загальних зборів
приймаються більшістю в 3/4 голосів акціонерів, що беруть участь у
зборах з таких питань: а)зміни статуту товариства; б)прийняття рішення
про припинення діяльності дочірних підприємств, філій та представництв.
З інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів,
присутніх на зборах.

Загальні збори акціонерів скликаються не менше одного разу на рік, якщо
інше не передбачене статутом. Можуть бути й позачергові збори. Коли?

1. У випадку неплатоспроможності товариства.

2. На вимогу Ради товариства.

3. На вимогу акціонерів, які володіють не менше 20% голосів.

У період між зборами управління товариством здійснюється Радою. Рада
акціонерного товариства (спостережницька рада) створюється загальними
зборами (може і не створюватися – як вирішать збори). Функції Ради:
а)здійснення контролю за діяльністю виконавчих органів; б)виконання
окремих функцій, які відносяться до компетенції загальних зборів (між
ними). Члени Ради не можуть бути членами виконавчих органів.

Виконавчий орган. Виконавчим органом, який здійснює керівництво поточною
діяльністю, є правління товариства. Роботою правління керує голова. Він
обирається або призначається згідно зі статутом. Правління підзвітне
загальним зборам і Раді акціонерів.

Ревізійна комісія. Здійснює контроль за фінансово-господарською
діяльністю правління акціонерного товариства. Обирається з числа
акціонерів. Порядок діяльності ревізійної комісії та її кількісний склад
затверджується загальними зборами відповідно до статуту. Про результати
проведених перевірок ревізійна комісія доповідає загальним зборам
товариства. Ревізійна комісія робить висновок за річними звітами і
балансами, “без яких загальні збори акціонерів не мають права
затверджувати баланс.

Сама процедура створення АТ в різних країнах світу має певні
особливості, тобто залежить від правового регулювання цього питання в
тій чи іншій країні. Однак існують загальні риси і тенденції в правовому
регулюванні порядку створення АТ.

ЗАТ створюються в порядку, досить наближеному до порядку створення
товариств з обмеженою відповідальністю, що зумовлено їхніми спільними
рисами, зокрема обмеженим рухом учасників. Спершу укладається установчий
договір між засновниками товариства (див.додаток), в якому визначаються
параметри останнього, порядок дій засновників та їхні обов’язки щодо
цього, а також відповідальність кожної зі сторін такого договору за
порушення нею своїх договірних зобов’язань. Якщо за українським
законодавством (ст. 26 Закону України “Про господарські товариства”)
договір між засновниками отримав назву установчого, то законодавство
деяких країн, наприклад Російської Федерації, уникає цього терміну,
використовуючи інший — договір про створення АТ, що укладається між його
засновниками і визначає: порядок здійснення ними спільної діяльності,
розмір статутного капіталу товариства, категорії й типи акцій, що
розміщуються серед засновників, розмір і порядок їх оплати, права та
обов’язки засновників щодо створення АТ. Отже, йдеться про договір про
спільну (сумісну) діяльність, що не належить до установчих документів.
За законодавством РФ, Німеччини та ряду інших країн єдиним установчим
документом АТ визнається лише статут, а законодавством США — статут
(саме він є необхідним для державної реєстрації) та внутрішній статут
(останній має відповідати закону і статуту та регулювати порядок
управління справами підприємницької корпорації).

Наступним етапом створення ЗАТ є формування його майнової бази,
необхідної для започаткування господарської діяльності. Відповідно до
вимог закону (ст. 31 Закону України “Про господарські товариства”) на
момент скликання установчих зборів засновники АТ мають сплатити не менш
як 50% вартості акцій.

Установчі збори як третій етап створення ЗАТ мають чи не вирішальне
значення: на них приймається рішення про створення товариства,
затверджується його статут, обираються органи товариства, затверджується
грошова оцінка майнових і немайнових вкладів та вирішуються інші
питання. Однак товариство вважається створеним і набуває статусу
юридичної особи лише з моменту його державної реєстрації, що є
завершальним етапом у процесі створення ЗАТ.

Державна реєстрація здійснюється в загальному для всіх суб’єктів
підприємницької діяльності порядку відповідно до нової редакції ст. 8
Закону України “Про підприємництво” і Положення про державну реєстрацію
суб’єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740 у 5-денний строк од
моменту подання всіх необхідних документів (реєстраційної картки
встановленого зразка (див. додаток), установчого договору і статуту
АТ(див. додаток), документу, що засвідчує сплату засновниками внесків до
статутного фонду в розмірі щонайменше 50% номінальної вартості акцій, а
також документа, що свідчить про внесення плати за державну реєстрацію)
до виконкому місцевої ради народних депутатів (державної адміністрації)
за місцем знаходження (місцем проживання) одного із засновників або
місцезнаходження за іншою адресою, яка підтверджується договором, що
передбачає передачу засновнику у власність або користування приміщення.
У разі безпідставної чи необґрунтованої відмови в такій реєстрації ЗАТ,
як і будь-якому іншому суб’єктові господарського права, гарантується
судовий захист прав засновників товариства через оскарження відмови у
державній реєстрації.

Відкрите АТ, з огляду на значний ступінь публічності його діяльності
(реалізації акцій серед заздалегідь невизначеного кола осіб шляхом
підписки та вільною купівлею-продажем на фондовому ринку) проходить
більш складну, врегульовану законодавством процедуру свого створення, що
має на меті захистити права та законні інтереси передплатників —
майбутніх акціонерів.

Починаючи з етапу укладення договору між засновниками, в якому
визначаються: порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення
ВАТ, певних параметрів із розподілом обов’язків між ними;
відповідальність перед особами, які підписалися на акції, і третіми
особами, відкриття рахунку, що на нього провадитиметься передплата
акцій, та ін.

На другому етапі засновники мають зробити повідомлення про свій намір
створити АТ і здійснити відкриту підписку на акції. Зміст такого
повідомлення відповідно до частин 3, 5 ст. 23 Закону України “Про цінні
папери та фондову біржу” має бути зареєстрований Державною комісією з
цінних паперів і фондового ринку, а саме повідомлення опубліковане не
менш як за 10 днів до початку підписки в органах преси Верховної Ради
або Кабінету Міністрів України та офіційному виданні фондової біржі.
Вимоги до такої інформації встановлюються Державною комісією з цінних
паперів та фондового ринку згідно з п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України від
30 жовтня 1996 р. “Про державне регулювання ринку цінних паперів в
Україні”. Відповідно до п. 12 Тимчасового положення про порядок
реєстрації випуску акцій та облігацій підприємств та інформації про їх
випуск, затвердженого наказом цієї комісії від 20.09.1996 р. №210, у
разі заснування АТ, яке не має правового попередника, інформація про
випуск цінних паперів (зокрема акцій) повинна містити такі відомості:

• фірмове найменування майбутнього АТ;

• предмет та цілі його діяльності;

• дату проведення установчих зборів;

• розмір статутного фонду, що передбачається;

• склад майна, що вноситься засновниками в натуральній формі;

• найменування банківської установи та номер розрахункового рахунку, що
на нього мають бути внесені початкові внески, а також дані про емісію
цінних паперів; число, серія і порядкові номери; місце й дата початку і
припинення підписки, а також інформація про можливі привілеї власників
акцій; запланований курс; найменування торговця цінними паперами; дії,
що проводяться в разі перевищення або недосягнення рівня передплати; по
процентних акціях (привілейованих) — заплановані відсотки (проценти),
метод обчислення і строк виплати процентів; адреси місць виплати
доходів, здійснення операцій щодо акцій та їх депонування.

Підставами відмови в реєстрації інформації про випуск акцій можуть бути:

– наявність у інформації відомостей, що дозволяють зробити висновок про
невідповідність умов випуску акцій чинному законодавству;

– неповна інформація порівняно з вимогами зазначеного Тимчасового
положення.

Наступним (третім) етапом створення ВАТ є проведення підписки на акції
відповідно до зробленої в пресі інформації в зазначеному місці та в
межах зазначеного строку, який, однак, не може перевищувати шість
місяців (ч. 2 ст. 30 Закону України “Про господарські товариства”). На
цьому етапі вже починає створюватися майнова основа майбутнього АТ: на
момент підписки особи, які виявили бажання придбати акції, повинні
внести на рахунок засновників не менш як 10% відсотків номінальної
вартості акцій, на які вони підписалися, після чого засновники видають
їм письмове зобов’язання про продаж відповідної кількості акцій (ч. 3
ст. 30 зазначеного Закону).

Підписка припиняється з закінченням зазначеного в інформації про
підписку на акції строку. Її результати можуть виявитися вирішальними
для долі майбутнього ВАТ: якщо підпискою не охоплено (не покрито) 60%
акцій, то вона вважається такою, що не відбулася, і процес створення АТ
на цьому припиняється. Відтак засновники мають повернути особам, що
підписалися на акції, внесені ними суми або інше майно не пізніш як
через 30 днів після закінчення терміну підписки. Якщо засновники не
виконують цього обов’язку, вони несуть перед підписчиками акцій
солідарну відповідальність усім своїм майном.

Успішне завершення підписки на акції дозволяє перейти до четвертого
етапу створення ВАТ — скликання і проведення установчих зборів. На
момент їх проведення майнова база майбутнього АТ має бути вже значнішою,
ніж на етапі завершення підписки на акції: особи, які підписалися на
акції, на момент скликання установчих зборів мають сплатити, з
урахуванням попереднього внеску щонайменше 30% номінальної вартості
акцій (щодо ЗАТ ця цифра становить 50%), що підтверджується видачею
засновниками зазначеним особам тимчасових свідоцтв.

Скликання установчих зборів обмежується в часі (певним строком,
зазначеним у повідомленні про підписку на акції, який, однак, не може
перевищувати двох місяців од моменту завершення підписки). Порушення
цього правила дає право особам, що підписалися на акції, вимагати
повернення сплачених за акції сум (майна). Проте вітчизняний
законодавець не встановлює ні терміну повернення таких сум (майна), ні
відповідальності засновників у формі сплати річних або пені у разі
несвоєчасного повернення цих сум (майна).

Вимоги щодо правомочності установчих зборів за українським
законодавством не дуже суворі: для кворуму необхідно, аби на зборах були
присутні особи, що підписалися більш як на 60% акцій, що на них
проведено передплату. Якщо через відсутність кворуму установчі збори не
відбулися з першого разу, протягом наступних двох тижнів мають бути
скликані повторні установчі збори з тими самими вимогами щодо кворуму.

Закон не згадує про порядок скликання установчих зборів. На практиці
оголошення про це робиться в будь-якому на розсуд засновників органі
масової інформації, що суперечить інтересам більшості передплатників
акцій. Законом України від 27.12.1997 р. “Про внесення змін до Закону
України “Про господарські товариства” передбачено публікацію
повідомлення про загальні (а не установчі) збори акціонерів в одному з
друкованих видань Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України чи
Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Нарівні з таким
повідомленням у пресі всі передплатники мають бути письмово інформовані
про скликання таких зборів.

За законодавством деяких країн (Німеччини, Російської Федерації) на
установчих зборах мають бути присутні всі засновники (а ними вважаються
особи, які затвердили статут АТ і між якими розподілено всі акції);
рішення про створення АТ засновники мають ухвалити одностайно .

Голосування на установчих зборах відбувається за принципом: одна акція —
один голос, тобто залежить від майнової участі, що є характерним для
господарських товариств взагалі, і насамперед об’єднань капіталів.
Порядок прийняття рішень, однак, різний — в залежності від ваги питань,
винесених на голосування: життєво важливі для АТ рішення (стратегічного
порядку) — про створення АТ, його дочірніх підприємств, філій і
представництв, про обрання ради АТ (спостережної ради), виконавчого й
контрольного органів АТ та про надання пільг засновникам за рахунок АТ
повинні прийматися кваліфікованою більшістю голосів у 3/4 присутніх на
зборах осіб, які підписалися на акції; рішення з інших питань
приймаються простою більшістю голосів (ч. 6 ст. 35 Закону України “Про
господарські товариства”).

Створення ВАТ завершується наступним і останнім етапом — його державною
реєстрацією, з моменту якої ВАТ набуває статусу юридичної особи, тобто
стає повноцінним суб’єктом господарсько-правових відносин. Така
реєстрація здійснюється в загальному для всіх суб’єктів підприємницької
діяльності порядку,

Описаний порядок створення АТ є загальним. А втім, у процесі
реформування державних і комунальних підприємств, у т. ч. в процесі
приватизації державного і відчуження комунального майна, сформувалися
спеціальні порядки створення АТ: один із них стосується корпоратизації
державних підприємств, інший — приватизації майна державних і відчуження
майна комунальних підприємств шляхом їх акціонування (перетворення на
ВАТ з одночасним затвердженням плану реалізації акцій).

Перший порядок стосується процесів роздержавлення, коли без зміни форми
власності зазнають реформування підприємства державного й комунального
секторів економіки. Підприємства набувають нової організаційно-правової
форми — АТ, якому притаманна корпоративність управління, що здійснюється
не первісним власником майна (його представниками), а через органи таких
товариств; держава або територіальна громада в особі уповноважених
органів виступають як власники акцій корпоратизованого підприємства, що
дозволяє їм через своїх представників опосередковано брати участь в
управлінні такими підприємствами.

Корпоратизацію було започатковано 1993 р. Указом Президента від
15.06.1993 р. “Про корпоратизацію державних підприємств”. Сутність цього
процесу полягає в тому, що державні підприємства формально
перетворюються на ВАТ, весь пакет акцій яких залишається у власності
держави. Цей процес досить ґрунтовно регулюється підзаконними
нормативними актами, які, крім того, визначають спеціальні вимоги щодо
порядку формування та складу органів таких товариств, порядку їх роботи
тощо.

Створення відкритих АТ на базі майнових комплексів державних або
комунальних підприємств у процесі їх приватизації (цей процес отримав
назву акціонування) регулюються законодавством про приватизацію
державного майна — законами України: загальним — (Законом України від 19
лютого 1997 р. “Про приватизацію державного майна”, спеціальним —
Законом України від 10 липня 1996 р. “Про особливості приватизації майна
в агропромисловому комплексі” та виданими відповідно до них підзаконними
нормативними актами. На відміну від корпоратизації, акціонування
передбачає перетворення державного унітарного підприємства у ВАТ з
одночасним затвердженням плану реалізації його акцій.

Особливості порядку створення ВАТ у процесі корпоратизації та
приватизації насамперед полягають у тому, що засновником таких товариств
виступає лише одна особа — орган, уповноважений управляти державним
(комунальним) майном — за корпоратизації чи орган приватизації (орган
місцевого самоврядування) — за приватизації. Ініціатором створення таких
товариств є , як правило, держава чи територіальна громада в особі
уповноважених ними органів. Договірний характер створення АТ не відіграє
тут ніякої ролі (він просто відсутній з огляду на наявність лише одного
засновника). Єдиним установчим документом такого товариства є статут.
Своєрідний компроміс між корпоратизацією та приватизацією — це створення
змішаних ВАТ у процесі приватизації, започатковане вищезгаданими
законами, що передбачають за приватизації певних категорій підприємств
залишення контрольного (або іншого за розмірами) пакета акцій у
власності держави .

Рішення про перетворення державного підприємства на ВАТ приймається
державним органом приватизації на підставі затвердженого ним плану
приватизації цього підприємства в 10-денний строк від дня затвердження
цього плану. Державний орган приватизації в 10-денний термін від дня
прийняття ним такого рішення подає заяву про створення товариства, а
також тимчасовий статут останнього. Державна реєстрація ВАТ, що
створюються в процесі приватизації, здійснюється у двотижневий строк без
спеціальної оплати в порядку, передбаченому для реєстрації суб’єктів
підприємницької діяльності. З моменту такої реєстрації активи й пасиви
державного підприємства приймаються створеним на його базі ВАТ, яке стає
правонаступником першого. Рішення державного органу приватизації про
створенню АТ є водночас і рішенням про випуск акцій такого товариства.
Реєстрація випуску акцій провадиться в порядку, встановленому Державною
комісією з цінних паперів та фондового ринку України, а сам випуск
здійснюється за рахунок коштів ВАТ. До реалізації (продажу) понад 60%
акцій такого товариства обов’язки членів правління покладаються на
визначених державним органом приватизації посадових осіб підприємства, ,
що перетворюється у ВАТ, а обов’язки голови правління ВАТ — на керівника
цього підприємства відповідно до укладеного з ним контракту.

Вищезазначений процес отримав назву акціонування і його слід відрізняти
від процесу корпоратизації, хоча поступово відмінності між цими
процесами зменшуються.

Корпоратизація здійснюється з метою підготування державних підприємств
до наступної приватизації та являє собою перетворення державних
підприємств, ЗАТ, більш як 75% статутного фонду яких перебуває в
державній власності, а також виробничих і науково-виробничих об’єднань,
правовий статус яких не відповідає чинному законодавству (ст. 1 Указу
Президента України від 15 червня 1993 р. “Про корпоратизацію
підприємств”), у ВАТ.

3.2. Види акціонерних товариств

Акціонерні товариства, з огляду на їхню неоднорідність, можна
класифікувати за певними ознаками. Найпоширенішою підставою поділу АТ на
види є спосіб розповсюдження (обігу) акцій чи, іншими словами, наявність
або відсутність обмеження руху їх учасників (акціонерів).

Товариства, акції яких розповсюджуються шляхом підписки і вільно
продаються та купуються на фондовому ринку, визнаються відкритими. Рух
учасників (акціонерів) у таких товариствах є вільним, тобто нічим не
обмежується (хіба що особливою процедурою передачі іменних та деяких
інших видів акцій). Розповсюдження акцій шляхом підписки та вільний рух
учасників у відкритих АТ (далі — ВАТ) зумовлює особливості процедури
створення таких товариств, яка є досить складною і налічує кілька
етапів.

Другий вид АТ за вищеназваною ознакою — закриті АТ (далі — ЗАТ), тобто
товариства, акції яких розповсюджуються серед заздалегідь обмеженого
кола осіб (за українським законодавством — серед засновників
товариства), а рух учасників (акціонерів) до внесення Законом України
від 23.12.1997 р. змін до ст. 28 Закону України “Про господарські
товариства” міг бути досить обмеженим. До внесення зазначених змін
українське законодавство не регулювало порядок відчуження акцій ЗАТ.
Тому на практиці це питання вирішувалося в установчих документах ЗАТ
по-різному: закріпленням у цих документах положень щодо права
відчужувати акції ЗАТ лише іншим його учасникам чи самому товариству з
установленням заборони відчужувати акції третім особам.

Запровадження Законом України від 23.12.1997 р. досить-таки вільного
руху учасників-акціонерів ЗАТ усуває основну відмінність між ВАТ і ЗАТ —
різний рух учасників: вільний або обмежений (для ЗАТ залишається два
обмеження:

– обов’язковий розподіл акцій в процесі заснування товариства лише між
його засновниками, тобто неможливість розповсюдження акцій шляхом
підписки і заборона продавати чи купувати акції на біржі;

– можливість встановлення установчими документами товариства заборони та
умов відчуження акції третім особам законом скасовано).

Відтак уявляється слушним використати досвід російського законодавця,
який передбачив компромісний варіант відчуження акцій ЗАТ (тобто такий,
що оптимально враховує інтереси і ЗАТ, і його акціонерів). Відповідно до
цього варіанту:

1) ЗАТ не можуть пропонувати для відкритого продажу належні їм власні
акції необмеженому колу осіб;

2) акціонер ЗАТ має право продавати свої акції, але інші акціонери цього
ж товариства мають переважне право на придбання таких акцій;

3) статутом товариства може бути передбачено переважне право АТ на
придбання акцій, що продаються акціонерами, якщо інші акціонери не
використали свого переважного права на придбання акцій. Це, з одного
боку, відповідатиме інтересам самого ЗАТ та його учасників, що приймали
рішення про обмеженість кола акціонерів, а з іншого — гарантуватиме
окремим акціонерам, як власникам акцій, право продажу останніх (акцій) з
урахуванням водночас інтересів решти акціонерів цього товариства на
придбання акцій, що відчужуються.

Узагальнити відмінні риси відкритого і закритого АТ можна так. Ці
товариства різняться:

• порядком розміщення акцій (у відкритому — шляхом підписки і вільної
купівлі-продажу на фондовій біржі; в ЗАТ — розміщенням серед учасників
(за законодавством деяких країн, зокрема вже згадуваної Російської
Федерації,— серед заздалегідь визначеного кола осіб); порядок руху
учасників в обох видах АТ за новою редакцією ч. 2 ст. 28 Закону України
“Про господарські товариства” є вільним, з тією лише відмінністю, що
акції ВАТ, на відміну від акцій ЗАТ, можуть продаватися на біржі;

• видами акцій, що випускаються цими товариствами (ВАТ може випускати як
іменні акції, так і на пред’явника, а ЗАТ — лише іменні, що пов’язано з
деякою обмеженістю кола учасників у цьому виді АТ);

• порядком створення (у ВАТ він досить складний, що пов’язано з
розміщенням акцій серед заздалегідь невизначеного кола осіб шляхом
підписки, а отже, і наявністю етапів, не притаманних для ЗАТ: реєстрації
інформації про акції (що підлягає опублікуванню), оголошення про
підписку, процедури підписки, вирішення на установчих зборах питань,
пов’язаних із результатами підписки на акції);

• мінімальним розміром оплати акцій (а відповідно — і основного капіталу
АТ) на момент скликання установчих зборів: у ВАТ він має бути не меншим,
ніж 30%, а в ЗАТ — 50% номінальної вартості всіх акцій і відповідно —
статутного фонду АТ;

• переліком обов’язкових для розгляду установчими зборами питань, що
також пов’язане з різним порядком створення цих товариств, зокрема,
підпискою на акції у ВАТ;

* обсягом обов’язків і значимістю відповідальності засновників: у ВАТ
вона більша в зв’язку з підпискою на акції (обов’язок повернути особам,
що передплатили акції, сплачені ними суми, якщо підписка не відбулася,
якщо установчі збори не було вчасно скликано і передплатники зажадали
повернення сплачених сум, або якщо установчі збори з необхідним кворумом
не вдалося зібрати ні першого, ні другого разу);

• обсягом публічності діяльності: ВАТ зобов’язане інформувати всіх
зацікавлених осіб публікацією у відповідних органах масової інформації
відомостей про себе (під час оголошення підписки на акції — згідно з
вимогами Закону України “Про цінні папери та фондову біржу” і
Тимчасового положення про порядок реєстрації випуску акцій і облігацій
підприємств та інформації про їх випуск), про результати своєї
фінансово-господарської діяльності — згідно з ст. 24 Закону України “Про
цінні папери та фондову біржу”; ЗАТ не зобов’язане це робити, якщо воно
не емітує облігації для розміщення серед осіб, коло яких визначити
заздалегідь неможливо.

ВИСНОВКИ

Отже, капітал як фактор виробництва являє собою майно, цінність, яка
може мати форму грошей, землі, речей, що належить підприємцям або іншим
власникам і використовується в процесі створення товарів і послуг.

Особливістю капіталу є те, що він має бути кимось нагромаджений,
створений і в процесі застосування має мати властивість самозростання.
Отже, для капіталу найважливішим є те, що за певних умов початкова
вартість капіталістичних цінностей забезпечує додаткову вартість, тому,
що головною функцією капіталу є принесення доходу.

Таким чином, капітал – це вартість, авансована у виробництво з метою
одержання додаткової вартості, це вартість, що завдячуючи експлуатації,
створює і приносить додаткову вартість.

Головною ознакою акціонерного товариства, як було визначено в першому
питанні, є те, що його капітал формується шляхом випуску й продажу
акцій. Що вони собою являють? Акція цінний папір, який свідчить про
внесення певного паю в капітал акціонерного товариства й дає право її
власнику на отримання доходу в формі дивіденду. Розмір дивіденду
залежить від рівня доходності підприємства.

Виникнення акціонерних товариств і випуск цінних паперів ведуть до
утворення фіктивного капіталу. Що це таке? Реальний капітал – це
промисловий капітал у всіх його формах (грошовий, продуктивний,
товарний)., Тобто капітал, який безпосередньо опосередковує процес
виробництва й реалізації вартості й додаткової вартості. Фіктивний
капітал – це капітал, який існує у вигляді цінних паперів. Чому він
фіктивний? Річ у тім, що цінні папери хоча для свого власника й
виступають капіталом, бо приносять йому доход, насправді реальної
власнсті не мають. Вони є лише титулами власності, які дають право на
отримання доходу (дивіденду, процента), самі ж у процесі створення цього
доходу (у виробництві) участі не беруть. Виникнувши на основі реального
капіталу, фіктивний капітал відривається від нього, потрапляє на фондову
біржу й стає там об’єктом купівлі-продажу.

У сучасних умовах фіктивний капітал зростає значно швидше, ніж капітал
реальний(дійсний). Зумовлено це рядом факторів. По-перше, загальною
тенденцією норми прибутку до пониження. Чим нижча норма банківського
процента, тим вищий курс акцій і облігацій, отже, тим більший фіктивний
капітал. По-друге, перетворенням все більшої кількості підприємств на
акціонерні, що означає випуск нових акцій і збільшення фіктивного
капіталу без збільшення дійсного капіталу. Бурхливий процес
акціонування, який тепер проходть в Україні на основі приватизації
державної власності, а також невпинне зростання державного як
внутрішнього, так і зовнішнього боргу, породили початок формування
вітчизняного фіктивного капіталу. В першу чергу титулами такого капіталу
стали майнові й компенсаційні сертифікати, видані населенню під державне
майно. Але, на відміну від країн Заходу, ці титули власності доходу
людям не приносять, або цей доход настільки мізерний, що ніякої
економічної ваги не має. Тому наявність і подальше зростання фіктивного
капіталу в Україні, по-перше, буде головною перешкодою стабілізації
економіки, по-друге стане найважливішим факторм загострення соціальної
ситуації в країні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.1991р. //
Офіційний вісник України. – 1998. – №3.

Положення про фонди ВАТ, рекомендоване розпорядженням Фонду державного
майна України від 05.05.1996. №71 // Державний інформаційний бюллетень
про приватизацію.-1996.-№11.

Тимчасове положення про порядок реєстрації випуску акцій та облігацій
підприємств та інформація про їх випуск, затв. Державною комісією від
20.09.1996. №210 // Державний інформаційний бюллетень про приватизацію.
– 1997. – №1. – с.45-48.

Білик В. О., Гузик М. М. Економічна теорія. – К.: “Вища школа”, 1992 р.

Берзон Н.И., Ковалев А.П. Акционерное общество: капитал, правовая база,
управление.-М.-1995.- с.40.

Гаментич М., Коваленко Г. Повноваження правління акціонерного товариства
// Юридичний вісник України.-2000.-9-15 березня.-с.5.

Гаментич М., Коваленко Г. Функції, обов”язки та можливості ревізійної
комісії в акціонерних товариствах // Юридичний вісник
України.-1999.-14-20 жовтня.

Гош О. П. Політична економія. – К.: “Преса України”, 1999.

Дубровінська А., Степаненко А. Акціонерне товариство // Цінні папери
України.-1999.-20 травня.-с.10-12.

Енгельс Ф., Маркс К. Твори. – Т. 23.4.

Малышев Б., Олейник Г. Акционер и его права: аспекты законодательства
Украины // Бизнес.-2000.-№2.-3 апреля.

Маркс К. Капітал. – Т. 1.5.

Маршалл А. Принципы политической экономии. – М., 1984 г.

Милль Дж. С. Основы поолитической экономии. – М., 1980 г.

Мочерний С. В. Основи економічної теорії. – Тернопіль АТ “Тарнекс”,
1993.

Основи економічної теорії (під ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка). –
К.: “Вища школа”, 1994 р.

Риккардо Д. Сочинения. – Т. 1. – М., 1941 .

Смит А. Исследование о природе и причине богатств народов.

Спасибо-Фатєєва І. Акціонери як суб’єкти правовідносин: питання
термінології // Вісник Академії правових наук
України.-1999.-№2.-с.72-79.

Часовських А. Статутний фонд акціонерного товариства: суть, функції,
призначення, доцільність // Цінні папери України.-1999.-13
травня.-с.15-18.

Шкільняк М.М. Акціонування як ззасіб ефективного розвитку економіки //
Про приватизацію.-1997.-№7.-с.22-25.

Додатки

Рис.1. Суть капіталу

Рис.2. Розміщення акцій АТ (на прикладі ВАТ “Центренерго”)

Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.1991р. //
Офіційний вісник України. – 1998. – №3.

Смит А. Исследование о природе и причине богатств народов. – С. 205;

Риккардо Д. Сочинения. Том 1. – М., 1941. – С. 9 – 10;

Милль Дж. С. Основы политической экономии. – М., 1980. – Т. 1. – С.
148;

Маршалл А. Принципы политической экономии. – М., 1984. – Т. 3. – С.
234.

Гош О. П. Політична економія. – К.: “Преса України”, 1999. – С.94.

Гош О. П. Політична економія. – К.: “Преса України”, 1999. – С.107.

Дубровінська А., Степаненко А. Акціонерне товариство // Цінні папери
України.-1999.-20 травня. – С.10.

Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.1991 //
Офіційний вісник України. – 1998. – №3.

PAGE

PAGE 42

Певна сума грошей

Певна сума засобів виробництва

Певна сума товарів

Речовий зміст

Капітал

Суспільний зміст

Самозростаюча вартість

Вартість,що приносить додаткову вартість

Вартість, що втілює в собі додаткову вартість

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020