.

Бюджетний розпис як основа виконання бюджетів (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
339 8361
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Бюджетний розпис

як основа виконання бюджетів”

ПЛАН

Вступ

1. Бюджетний розпис

1.1. Поняття бюджетного розпису

1.2. Місце бюджетної класифікації в складанні бюджетного розпису

2. Процедури складання і виконання розпису Державного бюджету України

2.1. Структура бюджетного розпису

2.2. Особливості складання бюджетного розпису

2.3. Унесення змін до бюджетного розпису

2.4. Тимчасове обмеження асигнувань загального фонду державного бюджету

2.5. Виконання та звітність бюджетного розпису

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність досліджуваного питання пояснюється тим, що державний бюджет
України виконується за розписом, який затверджується Міністром фінансів
України відповідно до бюджетних призначень у місячний термін після
набрання чинності Законом про Державний бюджет України. До затвердження
розпису Міністром фінансів України затверджується тимчасовий розпис на
відповідний термін. Примірник затвердженого бюджетного розпису
передається до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету з
подальшим інформуванням про внесені до нього зміни. Міністр фінансів
України протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису
Державного бюджету України встановленим бюджетним призначенням. Після
підписання розпису Міністерство фінансів підписує квартальний і місячний
розпис. Асигнування, включені до розпису є граничними для витрачання
головними розпорядниками. Якщо у процесі виконання бюджету виявиться, що
прогноз надходження доходів буде нижчим, ніж передбачалося при
затвердженні державного бюджету, Міністр фінансів лімітує показники
річного розпису з помісячним розподілом. На основі уточненого прогнозу
Міністерство фінансів встановлює місячні ліміти.

Також у тижневий термін після опублікування Закону про Державний бюджет
України, відповідного рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим,
місцевих рад Мінфін України, Міністерство фінансів Автономної Республіки
Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників
лімітні довідки про бюджетні асигнування.

Під час написання курсової роботи були використані різноманітні
нормативно-правові акти, інструкції, посібники та періодичні видання.

Гадаю, що виконання даної роботи сприятиме як глибшому розумінню
складання та виконання бюджетного розпису, так і розумінню бюджетного
процесу в цілому.

1. Бюджетний розпис

1.1. Поняття бюджетного розпису

Основою для виконання Державного і місцевих бюджетів є розпис.

Бюджетний розпис – документ, в якому встановлюється розподіл доходів та
фінансування бюджету, бюджетних асигнувань головним розпорядникам
бюджетних коштів по певних періодах року відповідно до бюджетної
класифікації.

Розпис Державного бюджету України складає Міністерство фінансів України
на підставі показників затвердженого бюджету в місячний термін після
прийняття закону про Державний бюджет України. Розпис бюджету Автономної
Республіки Крим (АРК) складає Міністерство фінансів АРК; обласних і
міських (міста Київ і Севастополь) бюджетів — головні фінансові
управління обласних і міських державних адміністрацій; районних (у
сільській місцевості і в містах), міських (міст республіканського
(Автономна Республіка Крим) і обласного значення) — фінансові управління
відповідних виконавчих органів; міських (міст районного значення),
сільських і селищних — виконавчі органи міських, сільських і селищних
Рад.

Розпис Державного бюджету України на відповідний рік включає: розпис
доходів, розпис фінансування і розпис асигнувань державного бюджету. Ці
розписи поділяються на річний і помісячний розпис доходів, розпис
фінансування та розпис бюджетних асигнувань і кредитування загального
фонду. Помісячний розпис спеціального фонду, як правило, не складається
(окрім 2004 р.).

Неспроможність збалансування бюджету в окремому місяці є підставою для
отримання бюджетних позичок. Забезпечення збалансування бюджету в межах
кожного місяця досягається рівномірним розподілом видатків та
встановленням відповідних термінів надходження доходів.

Складання бюджетного розпису потребує певних навичок та високої
відповідальності працівників фінансових органів. Чим краще складено
розпис, тим чіткіше організовано виконання бюджету. Розпис бюджету
складають відповідно до порядкових номерів надходжень та видатків
бюджету. Порядкові номери (коди) і повні найменування доходів і видатків
бюджету зазначені в бюджетній класифікації.

Кожен з видів бюджетів виконується за розписом доходів і видатків з
поквартальним розподілом, що складається фінансовими органами відповідно
до показників затвердженого бюджету. Бюджетний розпис є оперативним
планом виконання державного бюджету, на підставі якого відкриваються
асигнування, перераховуються кошти місцевим бюджетам, розпорядникам
коштів, зараховуються кошти на реєстраційні рахунки в установах
казначейства, тобто здійснюється весь процес перерахування коштів та
фінансування витрат шляхом оплати рахунків, що супроводжується всебічним
фінансовим контролем.

Цей розпис є основним документом, на основі якого виконується бюджет.
Розпис доходів і видатків бюджету має правове значення, оскільки є
основним оперативним планом виконання бюджету, адже показники, які він
містить, конкретизують показники з бюджету та є обов’язковими для
виконання. Детальне визначення надходжень доходів до бюджету за
джерелами виражає конкретні обов’язки фінансових органів з мобілізації
коштів до бюджету та є підставою для здійснення прав з контролю за
виконанням підприємствами та установами зобов’язань з бюджету. На основі
розпису визначаються також обов’язки фінансових органів з фінансування
бюджету, права з контролю за використанням бюджетних коштів.

Лімітна довідка про бюджетні асигнування – це документ, який містить
затверджені бюджетні призначення (встановлені бюджетні асигнування) та
їх помісячний розподіл, а також інші показники, що згідно із
законодавством мають бути визначені на основі нормативів, і видається
відповідно Мінфіном України, Міністерством фінансів Автономної
Республіки Крим, місцевим фінансовим органом, головним розпорядником.
Показники лімітної довідки доводяться до відома головних розпорядників,
розпорядників нижчого рівня для уточнення проектів кошторисів і
складання проектів планів асигнувань. Форма лімітної довідки
затверджується Мінфіном України. Отже, лімітування витрат являє собою
обмеження витрачання коштів, передбачених окремими статтями бюджетної
класифікації; в останню чергу лімітуються статті захищених видатків,
видатки на оплату комунальних послуг та енергоносіїв.

Для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок бюджетних
коштів, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.
Розпорядники бюджетних коштів – це бюджетні установи в особі їх
керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття
бюджетних зобов’язань та здійснення видатків з бюджету. Повноваження
розпорядників встановлюються у межах бюджетного асигнування на поточний
бюджетний період відповідно до бюджетного призначення на взяття
бюджетного зобов’язання та здійснення платежів з конкретною метою у
процесі виконання бюджету. Залежно від ступеня підпорядкованості та
обсягу наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на
головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних
коштів нижчого рівня (другого та третього ступеня).

На основі лімітів, встановлених фінансовими органами головним
розпорядникам, вони протягом 3 днів доводяться до підвідомчих установ,
керівники яких лімітують показники кошторисів і реєструють їх у
казначействі. Збільшення асигнувань на покриття витрат для бюджетних
організацій і установ можливе в тому разі, коли збільшуються ліміти, а
установи не мають заборгованості за розрахунками і можуть здійснити
оплату в межах виділених лімітів. Якщо розміри витрат були затверджені
до встановлення лімітів, то головні розпорядники мають вжити заходів
щодо приведення у відповідність своїх витрат до доведених лімітів.

Головні розпорядники у двотижневий термін після одержання лімітних
довідок подають Мінфіну України, Міністерству фінансів Автономної
Республіки Крим, місцевим фінансовим органам уточнені проекти зведених
кошторисів та проекти зведених планів асигнувань для складання і
затвердження річного розпису асигнувань відповідних бюджетів та
помісячного розпису асигнувань загального фонду відповідних бюджетів.
Уточнені проекти кошторисів та складені проекти планів асигнувань мають
відповідати певним лімітним довідкам.

Головний розпорядник передає казначейству за 1 місяць до початку
бюджетного року документи про розміщення мережі бюджетних установ і
організацій, між якими розподілятимуться кошти. Коли змінюється
територія розміщення мережі установ (не частіше як один раз на квартал),
про це повідомляється Головне управління Державного казначейства не
пізніше як за 10 днів до початку кварталу. На основі розпису головного
розпорядника фінансовим органом затверджуються ліміти для розпорядників
і одержувачів коштів, які Можуть відрізнятися від обсягу бюджетних
асигнувань на квартал. Фінансовий орган може відстрочити надання ліміту
на витрачання коштів до 3 місяців. Одержувачі коштів мають право взяти
на себе обов’язки зі здійснення витрат і платежів шляхом складання
платіжних документів у межах доведених до них лімітів за кошторисом
доходів-витрат.

У період до затвердження кошторисів і планів асигнувань (не більше як 30
календарних днів після затвердження річного розпису призначень та
помісячного розпису асигнувань загального фонду бюджету) видатки
бюджетних установ та організацій здійснюються згідно з тимчасовим
кошторисом доходів і видатків, затвердженим керівником установи.

Державне казначейство витрачає бюджетні кошти після перевірки
відповідності поданих платежів документам, затвердженим кошторисам і
доведеним лімітам. Підтвердження виконання бюджету обов’язково
здійснюється не пізніше 3 днів з часу подання документів до
казначейства, на яких керівник казначейства ставить дозвільний підпис.
Казначейство може відмовити у дозволі з таких причин:

– якщо взяті бюджетні обов’язки не відповідають положенням Бюджетного
кодексу;

– не відповідають акту про бюджет або доведеним лімітам;

– не відповідають затвердженому кошторису;

– якщо реєстраційний рахунок заблокований.

Якщо в ході виконання бюджету уточнюється прогноз надходження доходів,
змінюються показники, Мінфін вносить зміни до лімітів видатків і
повідомляє Головне управління Державного казначейства, а останнє –
головних розпорядників. Збільшення ліміту дозволяє головним
розпорядникам взяти на себе більше витрат, водночас вони не мають права
взяти більше затверджених кошторисом сум. Якщо ж ліміти зменшуються,
головні розпорядники мають вжити заходів щодо приведення кошторисів у
відповідність. Перевищення розпорядником доведених лімітів тягне за
собою відповідальність за використання бюджетних коштів в обсягах, що
перевищують затверджені видатки.

Про всі зміни, які вносить Мінфін чи фінансові органи нижчих рівнів до
бюджету, вони повідомляють Державне казначейство довідкою про зміну
кошторису, а головні розпорядники не пізніше 10 днів до закінчення
кварталу складають реєстр змін зведеного кошторису. На підставі довідки
Мінфіну Казначейство вносить зміни доходів і видатків до державного
бюджету, а на підставі реєстру змін – зміни до розпису кошторису
видатків у територіальному розрізі.

Розпорядники коштів несуть відповідальність за правильне оформлення
рахункових документів. Попередній контроль перевіряє необхідність
проведення виплати коштів і доцільність витрат. Витрачання бюджетних
коштів здійснюється шляхом списання коштів з реєстраційного рахунку в
розмірі підтвердженого бюджетного асигнування на користь фізичних чи
юридичних осіб. Будь-які зобов’язання, взяті фізичними та юридичними
особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних
асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним
кодексом та Законом про Державний бюджет України, не вважаються
бюджетними зобов’язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких
зобов’язань не можуть здійснюватися.

Після отримання товарів, робіт та послуг відповідно до умов взятого
бюджетного зобов’язання розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про
їх оплату та подає доручення на здійснення платежу органу Державного
казначейства України. У свою чергу Казначейство здійснює платежі за
дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі:

1) наявності відповідного бюджетного зобов’язання для платежу у
бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України;

2) відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному
асигнуванню;

3) наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних
асигнувань. Державне казначейство з 1999 р. набуло статусу учасника
Національної системи масових електронних платежів Національного банку
України і, здійснюючи обслуговування бюджетів, працює на принципах,
притаманних кредитно-фінансовим установам.

Зміна бюджетних асигнувань порівняно з доведеним у повідомленні про
бюджет асигнуванням кожному одержувачу може статися при: введенні
секвестру; зменшенні доходів бюджету; пересуванні бюджетних асигнувань
головним розпорядником у межах його повноважень.

Якщо надходження зменшуються до 15% запланованих, то Мінфін може
самостійно зменшити ліміти і прийняти рішення про введення режиму
секвестру, якщо більше як на 15% – виконавчий орган повинен надати
представницькому органові проект зміни до акта про бюджет.

Як правило, бюджетні розрахунки проводяться у безготівковій формі, але в
деяких випадках дозволяється готівкою. За такої потреби розпорядник
бюджетних коштів за 55 днів до початку кварталу подає касову заявку на
отримання готівки до операційно-контрольного управління районного чи
обласного управління Державного казначейства, в якому є реєстраційний
рахунок. Зведена касова заявка передається до установи банку не пізніше
як за 45 днів до початку кварталу. Готівка видається за грошовим чеком і
довіреністю розпорядника бюджетних коштів особі, з якою укладено договір
про повну матеріальну відповідальність. Разом з грошовим чеком касир
подає до банку платіжне доручення на перерахування суми прибуткового
податку і внесків до Пенсійного фонду.

Казначейське виконання бюджету базується на принципі єдиного
казначейського рахунку – системі бюджетних рахунків, на яких: 1)
відображається баланс єдиного казначейського рахунку як результат
операцій на всіх реєстраційних рахунках; 2) відбувається рух коштів за
доходами і видатками державного бюджету відповідно до бюджетної
класифікації; 3) відбувається рух коштів у місцевих бюджетах; 4)
відображаються результати виконання бюджету за доходами і видатками.

Єдиний казначейський рахунок забезпечує:

– повну незалежність органів, що виконують бюджет, від банків щодо
контролю та обліку доходів і видатків, досконалу базу даних бюджетних
показників;

– щоденне перерахування за призначенням коштів, що надходять з бюджету;

– розподіл доходів і видатків між бюджетами;

– перерахування коштів місцевими бюджетами;

– додержання принципу цільового використання коштів.

– можливість своєчасного інформування законодавчих і виконавчих органів
про операції з бюджетними коштами;

– можливість прийняття оперативних рішень.

Для касового виконання бюджету Казначейство укладає договори з
комерційними банками, які після цього одержують статус уповноважених
банків, у яких Казначейство відкриває всім розпорядникам державних
коштів реєстраційні рахунки. Такий договір надає банкам право
використовувати тимчасово вільні кошти, за що встановлюється певна
плата. Плата за використання тимчасово вільних коштів не повинна
перевищувати 50% облікової ставки Національного банку України, яка діє
протягом звітного місяця. При її зміні змінюється і плата.
Взаєморозрахунки між комерційними банками і Казначейством узгоджуються з
Мінфіном.

Касовими видатками бюджету вважаються суми, які видані банком готівкою
або за безготівковим розрахунком з рахунку Казначейства за всіма
видатками бюджету при перерахуванні коштів на рахунок юридичної особи та
оплату рахунків розпорядників бюджетних коштів. Фактичні видатки – це
дійсні витрати установ і організацій, оформлені відповідними документами
при видачі заробітної плати, стипендії та інших аналогічних платежів.

Оскільки при виконанні бюджету досить часто показники заплановані і
реальні не збігаються, казначейство має займатися секвеструванням
видатків, тобто пропорційним зниженням державних витрат за всіма
статтями бюджету (крім захищених) протягом часу, що залишається до
закінчення поточного періоду.

Факт перевиконання бюджету визначається за результатами офіційних
висновків Рахункової палати та Міністерства фінансів за підсумками
третього кварталу. Якщо перевиконання становить більше ніж 15%, Мінфін
до 15 жовтня подає до Верховної Ради України свої висновки про це, а
уряд повинен протягом 2 тижнів скласти і подати до парламенту проект
закону про внесення змін і доповнень до Закону про Державний бюджет.

Згідно з Бюджетним кодексом зміни до державного бюджету вносяться тоді,
коли виникли відхилення оцінки прогнозу виконання від планових
показників. Мінфін зобов’язаний щомісяця перевіряти відповідність
прогнозу надходжень показникам, які встановлені у державному бюджеті.
Якщо за місячним звітом про виконання загального фонду бюджету
виявиться, що з урахуванням граничного рівня бюджетного дефіциту не
вистачає коштів для фінансування запланованих витрат, Мінфін обмежує
фінансування.

Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи
відповідних рад або міські, селищні чи сільські голови (якщо виконавчі
органи не створено) забезпечують виконання відповідних місцевих
бюджетів. Місцеві фінансові органи: здійснюють загальну організацію та
управління виконанням відповідного місцевого бюджету; координують
діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

Місцевий бюджет виконується за розписом, що затверджується керівником
місцевого фінансового органу. Керівник місцевого фінансового органу
протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису місцевого
бюджету встановленим бюджетним призначенням. Місцевий фінансовий орган у
процесі виконання місцевого бюджету за доходами здійснює прогнозування
та аналіз доходів відповідного бюджету.

Податки, збори (обов’язкові платежі) та інші доходи місцевого бюджету
зараховуються безпосередньо на рахунок відповідного бюджету, що
відкритий у територіальному органі Державного казначейства. Вони не
можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення і визнаються
зарахованими в доход місцевого бюджету з моменту зарахування на рахунок
відповідного бюджету.

Процедура виконання місцевих бюджетів за видатками визначена у ст. 51
БКУ. Після набрання чинності Закону про Державний бюджет органам
державної влади та їх посадовим особам забороняється приймати рішення,
що призводять до виникнення нових бюджетних зобов’язань місцевих
бюджетів, які не забезпечені бюджетними асигнуваннями, без визначення
джерел коштів, виділених державою для виконання цих зобов’язань.

Якщо до початку нового бюджетного періоду не прийнято відповідне рішення
про місцевий бюджет, Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації
та виконавчі органи відповідних рад мають право здійснювати витрати з
відповідного бюджету лише на цілі, які визначені у рішенні про місцевий
бюджет на попередній бюджетний період. При цьому щомісячні видатки не
можуть перевищувати 1/12 обсягу видатків, визначених рішенням
відповідної ради про бюджет на попередній бюджетний період, крім
випадків, передбачених ч. 4 ст. 15 та ч. 4 ст. 23 БКУ. До прийняття
рішення про місцевий бюджет на поточний бюджетний період провадити
капітальні видатки забороняється.

1.2. Місце бюджетної класифікації

в складанні бюджетного розпису

Для того, щоб можна було порівнювати бюджетні дані в загальнодержавному
та міжнародному масштабах, застосовують бюджетну класифікацію. Україна
також використовує даний логічний поділ основних напрямків (групування)
доходів та видатків бюджету за певними ознаками. У даній роботі
розглянемо головні принципи бюджетної класифікаціїа та її структуру.

Бюджетна класифікація — групування доходів та видатків бюджету за
відповідними ознаками, що забезпечує загальнодержавну і міжнародну
порівнянність бюджетних даних.

Структура бюджетної класифікації розробляється Кабінетом Міністрів
України, а нова її структура затверджена Постановою Верховної Ради
України від 12 липня 1996 р.

Бюджетна класифікація — єдине систематизоване згрупування доходів,
видатків, кредитування, фінансування бюджету та державного боргу (боргу
Автономної Республіки Крим чи боргу місцевого самоврядування) за
ознаками економічної сутності, функціональної діяльності,
організаційного устрою та іншими ознаками відповідно до законодавства
України та міжнародних стандартів.

Відповідно до статті 8 Бюджетного кодексу України бюджетна класифікація
застосовується для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів
державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів
місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів,
проведення необхідного аналізу в розрізі доходів, а також
організаційних, функціональних та економічних категорій видатків,
забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних
показників. З метою досягнення цілісності бюджетних категорій доходів і
видатків та для забезпечення взаємозв’язку між функціональними
призначеннями й економічним характером видатків бюджету Міністр фінансів
України затверджує бюджетну класифікацію, а також зміни до неї та
інформує про це в обов’язковому порядку Верховну Раду України.

Бюджетна класифікація має такі складові:

1) класифікація доходів бюджету;

2) класифікація видатків бюджету;

3) класифікація кредитування бюджету;

4) класифікація фінансування бюджету;

5) класифікація боргу.

При розгляді складових бюджетної класифікації слід розмежувати поняття
«видатки бюджету» та «витрати бюджету», оскільки вони не тотожні.
Поняття «витрати бюджету» є більш широким, ніж «видатки бюджету».

Витрати бюджету — це сума видатків бюджету, коштів на кредитування та
коштів на погашення основної суми боргу.

Видатки бюджету — це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та
заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на
погашення основної суми боргу, надання кредитів із бюджету та повернення
надміру сплачених до бюджету сум.

1. Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:

• податкові надходження;

• неподаткові надходження;

• доходи від операцій з капіталом;

• трансферти.

Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами
України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові
платежі.

До неподаткових надходжень належать:

а) доходи від власності та підприємницької діяльності;

б) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та
побічного продажу;

в) надходження від штрафів та фінансових санкцій;

г) інші неподаткові надходження.

Трансферти — це кошти, одержані від інших органів державної влади,
органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого
самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній
та безповоротній основі.

2. Видатки бюджету класифікуються за:

1) функціями, з виконанням яких пов’язані видатки (функціональна
класифікація видатків);

2) економічною характеристикою операцій, під час проведення яких
здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків);

3) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація
видатків);

4) за бюджетними програмами (програмна класифікація видатків).

Функціональна класифікація — це групування видатків бюджету за
функціями, які виконуються державою при здійсненні цих видатків,
наприклад на освіту, охорону здоров’я, оборону тощо.

Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації:

1) розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення
відповідно загальних функцій держави, Автономної Республіки Крим чи
місцевого самоврядування;

2) підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування
бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави, Автономної
Республіки Крим чи місцевого самоврядування. ?

Функціональна класифікація, яка діяла до 2002 р., складалася з 25
розділів, серед яких окремі розділи не стосувалися загальних функцій
держави (наприклад, КФКВ 240000 «Цільові фонди»). Ця класифікація
містила також елементи відомчої класифікації (наприклад, КФКВ 020002
«Верховний Суд України»), економічної класифікації (наприклад, КФКВ
150101 «Капітальні вкладення»), а інколи включала і назви програм. Окрім
того, щороку деякі назви кодів функціональної класифікації змінювалися і
все менше узгоджувалися з вимогами міжнародних стандартів та не
відповідали призначенню функціональної класифікації.

Нова функціональна класифікація, яка була прийнята у 2001 р., — це
класифікація, побудована на основі загальноприйнятої міжнародної
методології, розробленої статистичним відділом Організації Об’єднаних
Націй. Вона складається з 10 розділів, у яких визначаються видатки
бюджету на здійснення загальних функцій, та підрозділів і груп, у яких
конкретизуються напрями видачі бюджетних коштів. Наприклад, розділ —
«Охорона навколишнього природного середовища», підрозділ — «Запобігання
та ліквідація забруднення навколишнього природного середовища», група —
«Охорона та раціональне використання природних ресурсів».

Функціональна класифікація видатків бюджету застосовується з метою
міжнародної порівнянності видатків бюджету за функціями держави. Вона
використовується в аналітичних та статистичних документах (складання
показників зведеного бюджету, макроекономічний аналіз тощо). Аналіз
видатків, який проводиться на основі функцій, може служити основою для
формуванням галузевої політики на рівні держави.

Економічна класифікація видатків — це їх групування за економічною
характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки,
наприклад зарплата, нарахування на заробітну плату, придбання предметів
постачання і матеріалів, оплата комунальних послуг та енергоносіїв. )

За економічною класифікацією видатки бюджету поділяються на поточні
видатки, капітальні видатки та кредитування за вирахуванням погашення,
склад яких визначається міністром фінансів України. При формуванні
бюджету за функціональною класифікацією, що існувала до 2002 р., саме
економічна класифікація була головним предметом аналізу. З упровадженням
програмно-цільового методу акцент аналізу змістився на програмну
класифікацію (цілі, завдання та показники результативності). Наприклад,
якщо раніше робився акцент на тому, що конкретна бюджетна установа має
певну кількість працівників, яку необхідно забезпечити заробітною
платою, то за програмного підходу до формування бюджету увага
акцентується на тому, як найефективніше використати обмежені ресурси для
досягнення поставлених програмою цілей та завдань. Тобто, можливо,
потрібно переглянути чисельність працівників та структуру оплати праці з
метою проведення кількісного та якісного аналізу його складу і зробити
висновки про альтернативні (найменш затратні) способи досягнення мети
виконання бюджетної програми.

Разом з тим економічна класифікація залишається основою для ведення
бухгалтерського обліку та звітності бюджетної установи. Крім цього,
економічна класифікація є потужним інструментом контролю за
використанням коштів, оскільки саме на її основі складається розпис,
який не дозволяє бюджетним установам спрямовувати всі кошти на зарплату,
перевищувати обсяг капітальних видатків або вимагає, щоб відповідні
кошти спрямовувалися на оплату енергоносіїв, щоб не накопичувалася
заборгованість за енергоносіями або іншими статтями. Тобто проведення
видатків має здійснюватися на підставі затвердженого розпису за
економічною класифікацією видатків бюджету. Звичайно, існує можливість
вносити зміни до розпису бюджетних призначень протягом року. Так,
видатки на оплату праці можна зменшувати, якщо відбувається економія
коштів, наприклад, у зв’язку зі зміною штатної чисельності працівників
(за кодами економічної класифікації). Інакше подібні зміни (зокрема
капітальних видатків між головними розпорядниками бюджетних коштів)
потребують внесення змін до Закону.

Відомча класифікація видатків бюджету містить перелік головних
розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство
України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників
бюджетних коштів. ;

Ця класифікація теж відіграє важливу роль при програмному підході до
формування бюджету. Саме вона детермінує структуру головних
розпорядників, на основі якої визначаються підрозділи, відповідальні за
виконання програм. Як уже зазначалося, існування одного відповідального
виконавця програми є ключовою вимогою застосування програмно-цільового
методу до формування бюджету. Водночас один організаційний підрозділ
головного розпорядника може відповідати за здійснення кількох програм,
що дає змогу здійснювати групування споріднених програм.

Із запровадженням програмно-цільового методу формування бюджету виникла
необхідність у розробленні нової класифікації видатків бюджету —
програмної. Саме ця класифікація є основою для складання та затвердження
бюджету, її запроваджено в Україні з 2002 р. Відповідно до вимог частини
третьої статті 38 Бюджетного кодексу України програмна класифікація
видатків державного бюджету щорічно визначається у законі про Державний
бюджет України. А функціональна класифікація, за якою раніше формувалися
показники видатків бюджету, слугує для аналітичних цілей та
порівнянності бюджету України з бюджетами інших країн. Тому поєднання
програмної і функціональної класифікації є дуже важливим. Функціональна
класифікація узагальнює всі програми відповідно до функцій держави — за
напрямами діяльності.

Програмна класифікація використовується для планування видатків бюджету
за програмами. При цьому чітко визначаються мета та завдання кожного
розпорядника бюджетних коштів і передбачається подальше оцінювання
ефективності їх використання.

Одночасно з розробленням програмної класифікації видатків державного
бюджету виникла необхідність переглянути функціональну класифікацію
видатків бюджету для приведення її у відповідність до міжнародних
стандартів (нових стандартів статистики державних фінансів МВФ).

Кожна бюджетна програма за своїм змістом має стосуватися відповідного
розділу функціональної класифікації, проте на відміну від функції, яка є
загальною категорією, що визначає певний напрям діяльності держави,
бюджетна програма повинна чітко визначати мету і завдання окремого
головного розпорядника і давати можливість розробити показники виміру
очікуваного результату в процесі її реалізації. При цьому сама назва
бюджетної програми повинна окреслювати напрями витрачання бюджетних
коштів. Наприклад, програма «Підготовка кадрів для агропромислового
комплексу у вищих навчальних закладах» належить до однієї функції —
«Освіта» та підфункції «Вища освіта», а її назва розкриває основний
зміст заходу (програми).

Структура коду програмної класифікації має такий вигляд:

1) 1 частина коду (перша, друга і третя цифри коду) визначає головного
розпорядника (відповідний код діючої відомчої класифікації видатків
державного бюджету);

2) II частина коду (четверта цифра коду) вказує на відповідальних
виконавців у системі головного розпорядника (якщо відповідальним
виконавцем є безпосередньо структурний підрозділ центрального апарату
головного розпорядника, такою частиною коду є цифра «1», щодо всіх інших
відповідальних виконавців використовуються цифри від «2» до «9»);

3) III частина коду (п’ята і шоста цифри коду) — показує бюджетну
програму в межах одного відповідального виконавця. Якщо програма
пов’язана з утриманням апаратів органів державної влади, ця частина коду
визначається цифрами «01», усі інші — «02», «03», «04» і далі в межах
одного відповідального виконавця;

4) IV частина коду (сьома цифра коду) — це напрям діяльності в межах
бюджетної програми (код визначається цифрами від «1» до «9»).

Обов’язковою умовою є віднесення коду конкретної бюджетної програми до
відповідного коду нової функціональної класифікації, що забезпечить
можливість автоматичного групування показників бюджетних програм за
функціональною класифікацією.

3. Класифікація кредитування бюджету:

Класифікація кредитування деталізує надання кредитів з бюджету та їх
повернення. Раніше такі операції відображалися за економічною
класифікацією видатків бюджету як «кредитування за вирахуванням
погашення». Однак у 2003 р. до бюджетної класифікації було внесено
відповідні зміни (та підготовлено ряд змін до Бюджетного кодексу
України). Це пов’язано з тим, що за своєю економічною сутністю надання
кредитів не відноситься до категорії видатків бюджету, оскільки
кредитування не є безповоротним платежем для отримувачів коштів, як
видатки бюджету. Надання кредиту відбувається на умовах строковості,
платності та поверненості, тому економічний зміст таких операцій не
відповідає суті поняття видатків з бюджету. Більше того, ці кошти при
поверненні до державного бюджету через встановлені відповідною угодою
терміни можуть бути і далі спрямовані на кредитування цієї самої
програми або на інші бюджетні програми.

Тому, з метою більш прозорого відображення цих операцій та чіткого їх
визначення, у Законі України «Про Державний бюджет України на 2004 рік»
надання з бюджету та повернення до бюджету кредитів відображаються в
окремому додатку № 4 до Закону, а не за економічною класифікацією
видатків бюджету «Кредитування з вирахуванням погашення», як у минулі
роки.

У бюджетні запити на 2004 р. було внесено зміни, згідно з якими кожна
бюджетна програма деталізується лише за одним видом класифікації: або
економічною, або класифікацією кредитування. Крім того, всі бюджетні
програми, у тому числі й ті, що передбачають надання та повернення
кредитів до бюджету, обов’язково відносяться до відповідного коду
функціональної класифікації державного бюджету, що дає змогу групувати
їх за напрямами спрямування коштів відповідно до функцій держави.

Упроваджена методологія робить відображення бюджетних програм прозорим і
зрозумілим не тільки за ознакою головного розпорядника бюджетних коштів
(відомчою класифікацією), а й за типом проведених операцій, що
відповідає принципам програмно-цільового методу, викладеним у Концепції
застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі України,
затвердженої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 вересня
2002 р. № 538. 7

4. Класифікація фінансування бюджету:

Класифікація фінансування бюджету відбиває джерела отримання фінансових
ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, і напрями витрачання
фінансових ресурсів, що утворилися в результаті перевищення доходів
бюджету над його видатками (до цієї категорії належать платежі з
погашення основної суми боргу).

Класифікація фінансування бюджету здійснюється за такими ознаками:

а) фінансування за типом кредитора — за категоріями кредиторів або
власників боргових зобов’язань;

б) фінансування за типом боргового зобов’язання — за засобами, що
використовуються для фінансування дефіциту або профіциту.

5. Класифікація боргу:

Класифікація боргу систематизує інформацію про всі боргові зобов’язання
держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування.

Борг класифікується за типом кредитора та за типом боргового
зобов’язання.

2. Процедури складання і виконання розпису

Державного бюджету України

2.1. Структура бюджетного розпису

Інструкція про складання і виконання розпису Державного бюджету України
визначає процедури складання і виконання розпису Державного бюджету
України.

Розпис Державного бюджету України на відповідний рік включає:

розпис доходів державного бюджету (розпис доходів), що поділяється на
річний розпис доходів загального і спеціального фондів державного
бюджету та помісячний розпис доходів загального фонду державного
бюджету;

розпис фінансування державного бюджету (розпис фінансування), що
поділяється на річний розпис фінансування загального і спеціального
фондів державного бюджету та помісячний розпис фінансування загального
фонду державного бюджету;

розпис асигнувань державного бюджету (розпис асигнувань), що поділяється
на річний розпис асигнувань державного бюджету загального і спеціального
фондів державного бюджету та помісячний розпис асигнувань загального
фонду державного бюджету;

річний розпис витрат спеціального фонду державного бюджету з розподілом
за видами надходжень.

Річний розпис асигнувань державного бюджету (річний розпис асигнувань) –
це розпис асигнувань загального і спеціального фондів державного бюджету
на рік у розрізі головних розпорядників коштів (далі – головних
розпорядників) за програмною та повною економічною класифікацією
видатків бюджету без розподілу за періодами року.

Помісячний розпис асигнувань загального фонду державного бюджету
(помісячний розпис асигнувань) – це розпис асигнувань загального фонду
державного бюджету на рік за місяцями в розрізі головних розпорядників
за програмною та скороченою економічною класифікацією видатків бюджету.

Скорочена економічна класифікація видатків бюджету включає: оплату праці
працівників бюджетних установ (код 1110), нарахування на заробітну плату
(код 1120), медикаменти та перев’язувальні матеріали (код 1132),
продукти харчування (код 1133), оплату комунальних послуг та
енергоносіїв (код 1160), поточні трансферти населенню (код 1340). Решта
економічних категорій видатків відображаються загальною сумою за кодом
5000 “Інші видатки.

2.2. Особливості складання бюджетного розпису

Розпис складається відповідно до бюджетних призначень, установлених у
законі про Державний бюджет України, та затверджується Міністром
фінансів України в місячний термін після набрання чинності цим законом.

Якщо розпис на наступний рік не затверджено в установлений
законодавством термін, то в обов’язковому порядку складається тимчасовий
розпис на відповідний період наступного року.

Кошториси за бюджетними програмами, призначення за якими встановлюються
законом про Державний бюджет України за кодами відомчої класифікації 350
(у частині обслуговування державного боргу) та 351, не затверджуються.

Складання розпису починається із складання розпису доходів і розпису
фінансування.

Розпис доходів складається Управлінням доходів Мінфіну за участю інших
структурних підрозділів Мінфіну та головних розпорядників.

Розпис фінансування складається Департаментом державного боргу за участю
Департаменту фінансів виробничої сфери Мінфіну та за погодженням з
Управлінням державного бюджету та бюджетної політики Мінфіну з
урахуванням необхідності забезпечення своєчасності і повноти платежів з
погашення основної суми державного боргу, можливостей щодо обсягів і
термінів залучення державних запозичень, графіків проведення
приватизації державного майна, а також потреб покриття помісячних
касових розривів загального фонду державного бюджету.

На основі складених розписів доходів і фінансування Управління
державного бюджету та бюджетної політики Мінфіну розраховує граничні
помісячні обсяги асигнувань загального фонду державного бюджету за
відповідними структурними підрозділами Мінфіну і подає їм разом з
роз’ясненнями.

Керуючись роз’ясненнями, відповідні структурні підрозділи Мінфіну
визначають головним розпорядникам помісячні обсяги асигнувань загального
фонду в розрізі бюджетних програм або в цілому головному розпоряднику за
тими бюджетними програмами, які належать до компетенції відповідного
структурного підрозділу, та разом з лімітними довідками про бюджетні
асигнування надають їх Управлінню державного бюджету та бюджетної
політики Мінфіну, яке зводить отримані помісячні обсяги асигнувань
загального фонду, складає узагальнену лімітну довідку за кожним головним
розпорядником з визначенням помісячних обсягів асигнувань головному
розпоряднику в цілому та доводить усі лімітні довідки кожному головному
розпоряднику. При необхідності структурні підрозділи Мінфіну надають
головним розпорядникам додаткові матеріали разом з необхідними
роз’ясненнями.

Головні розпорядники за участю розпорядників нижчого рівня згідно з
отриманими лімітними довідками уточнюють проекти кошторисів, складають
проекти планів асигнувань та подають відповідним структурним підрозділам
Мінфіну зведені проекти цих документів для перевірки їх відповідності
показникам лімітних довідок. Структурні підрозділи Мінфіну відстежують
підготовку головними розпорядниками матеріалів до розпису, забезпечують
своєчасне подання головними розпорядниками цих матеріалів Мінфіну,
аналізують зазначені матеріали, вносять при необхідності до них
корективи і подають Управлінню державного бюджету та бюджетної політики
Мінфіну свої пропозиції щодо включення їх до розпису.

Управління державного бюджету та бюджетної політики Мінфіну зводить
отримані від структурних підрозділів Мінфіну матеріали, вносить при
необхідності корективи і подає розпис на затвердження Міністру фінансів
України.

Оригінал затвердженого розпису передається на паперових та електронних
носіях Державному казначейству України, одна копія передається Комітету
Верховної Ради України з питань бюджету, інша – залишається в Управлінні
державного бюджету та бюджетної політики Мінфіну.

Державне казначейство України протягом трьох робочих днів після
затвердження розпису доводить головним розпорядникам витяг із розпису,
що є підставою для затвердження в установленому порядку кошторисів,
планів асигнувань та планів використання бюджетних коштів.

2.3. Унесення змін до бюджетного розпису

Унесення змін до розпису здійснюється відповідно до норм, визначених у
законі про Державний бюджет України, у разі:

необхідності перерозподілу видатків за економічною та програмною
класифікацією;

прийняття нормативного акта про передачу повноважень на виконання
функцій або надання послуг, на які затверджено бюджетне призначення, від
одного головного розпорядника іншому;

прийняття рішення про розподіл нерозподілених бюджетних асигнувань між
головними розпорядниками;

необхідності збільшення асигнувань спеціального фонду державного бюджету
відповідно до положень пункту 3.9 цієї Інструкції;

необхідності внесення змін до розпису доходів або до розпису
фінансування;

унесення змін до закону про Державний бюджет України.

Унесення змін до розпису за загальним фондом державного бюджету
передбачає затвердження довідок про внесення змін до кошторисів та
планів асигнувань у порядку, встановленому для затвердження цих
документів.

Відповідні структурні підрозділи Мінфіну за обґрунтованим поданням
головних розпорядників або на підставі нормативних актів за дві години
до кінця робочого дня, але не пізніше 20-го числа поточного місяця, з
урахуванням положень пункту 3.6 цієї Інструкції, подають до Управління
державного бюджету та бюджетної політики Мінфіну пропозиції про внесення
змін до розпису для перевірки та візування в одному примірнику за
формами згідно з додатками 1, 2 до Інструкції. При цьому до довідки
необхідно подати обгрунтовані пропозиції щодо доцільності внесення
запропонованих головним розпорядником змін, а також інформацію про
виділені кошти за відповідними бюджетними програмами згідно зі звітністю
Державного казначейства України.

У винятковому випадку за обґрунтованим поданням головного розпорядника
може бути здійснено перерозподіл його бюджетних призначень за бюджетними
програмами в межах їх загального обсягу за погодженням із Комітетом
Верховної Ради з питань бюджету.

У разі виникнення такої необхідності головний розпорядник подає до
відповідного структурного підрозділу Мінфіну лист з обґрунтованими
пропозиціями щодо внесення змін до розпису.

Відповідний структурний підрозділ Мінфіну детально аналізує
обґрунтування головного розпорядника та в разі прийняття рішення щодо
доцільності внесення запропонованих ним змін готує листа Комітету
Верховної Ради з питань бюджету з проханням погодити пропозицію
головного розпорядника щодо перерозподілу його бюджетних призначень у
межах їх загального обсягу. Проект листа в обов’язковому порядку
візується в Управлінні державного бюджету і бюджетної політики Мінфіну.

У разі отримання дозволу Комітету Верховної Ради з питань бюджету
відповідний структурний підрозділ Мінфіну готує довідку про внесення
змін до розпису в загальному порядку.

Зміни до помісячного розпису мають відповідати таким вимогам:

бути збалансованими за місяцями, тобто не порушувати загальний обсяг
показників загального фонду державного бюджету на місяць, якого
стосуються такі зміни;

не змінювати загальний обсяг показників загального фонду державного
бюджету на рік, за винятком внесення змін до закону про Державний бюджет
України;

враховувати фактично виділені кошти за попередній період (при внесенні
змін до розпису асигнувань), фактичні надходження коштів за період з
початку року (при внесенні змін до розпису доходів та фінансування за
формами згідно з додатками 3, 4 до Інструкції);

проводитися переважно при відсутності зареєстрованої в органах
Держказначейства на момент внесення змін до розпису асигнувань
кредиторської заборгованості за тим кодом економічної класифікації
видатків, за яким передбачається зменшення асигнувань;

відповідати вимогам закону про Державний бюджет України та інших
нормативно-правових актів;

вноситися на поточний та наступні періоди.

Після затвердження довідки про внесення змін до розпису відповідні
структурні підрозділи Мінфіну подають оригінал та три її копії
Управлінню державного бюджету та бюджетної політики Мінфіну для
реєстрації за номером та датою, яка закінчується за годину до кінця
робочого дня. За п’ять робочих днів до закінчення місяця (звітного
періоду) довідки про внесення змін не реєструються. При цьому, як
виняток, за необхідності проведення термінового перерозподілу асигнувань
загального фонду державного бюджету при наявності письмового доручення
Державного секретаря Мінфіну або його заступників довідки реєструються
до кінця місяця.

Після реєстрації вони заносяться до реєстру (додаток 5 до Інструкції),
який складається в двох примірниках. Один примірник реєстру разом з
оригіналами та копіями довідок передається Державному казначейству
України (довідки передаються на паперових і електронних носіях), другий
примірник з копіями довідок залишається в Управлінні державного бюджету
та бюджетної політики Мінфіну, а один примірник копій довідок
залишається у відповідному структурному підрозділі Мінфіну.

Управління державного бюджету та бюджетної політики Мінфіну надсилає
Державному казначейству України зміни до розпису на електронних носіях
для звірки за відповідний період (тиждень, місяць) в останній робочий
день тижня та до 29-го числа кожного місяця.

Зміни до розпису оформляються таким чином:

підписуються начальником Управління державного бюджету та бюджетної
політики Мінфіну і начальником відповідного структурного підрозділу
Мінфіну або особами, що виконують їхні обов’язки;

затверджуються Державним секретарем або заступниками Державного
секретаря Мінфіну;

реєструються за номером та датою;

доводяться до Державного казначейства України.

Якщо з об’єктивних причин виникає необхідність анулювання довідки про
внесення змін до розпису, то відповідний структурний підрозділ Мінфіну у
дводенний термін після отримання оригіналу довідки із Державного
казначейства України готує доповідну записку на ім’я Державного
секретаря Мінфіну або його заступника, який затверджував довідку, і
візує її в Управлінні державного бюджету та бюджетної політики Мінфіну.
Після погодження із Державним секретарем Мінфіну або його заступником
доповідна записка передається до Управління державного бюджету та
бюджетної політики Мінфіну для анулювання, а її копія – до Державного
казначейства України.

У разі виникнення необхідності внесення змін до вже затверджених та
взятих на облік Державним казначейством України довідок у зв’язку з
допущеними технічними помилками затверджується нова довідка, де
вказуються реквізити тієї довідки, у якій були допущені технічні
помилки.

Державне казначейство України здійснює реєстрацію довідок та облік змін
до розпису і надсилає їх копії головному розпоряднику, що є підставою
для затвердження довідок про внесення змін до кошторисів та планів
асигнувань.

Головні розпорядники в триденний термін подають Державному казначейству
України довідки про внесені зміни до зведених кошторисів та планів
асигнувань у розрізі розпорядників нижчого рівня. Головні розпорядники
коштів доводять відповідні зміни до розпорядників нижчого рівня, які, в
свою чергу, вносять зміни до кошторису та плану асигнувань.

Відповідно до частини четвертої статті 23 Бюджетного кодексу України
витрати спеціального фонду державного бюджету мають постійне бюджетне
призначення, яке дає право проводити їх виключно в межах і за рахунок
відповідних надходжень до спеціального фонду згідно з законодавством,
якщо законом про Державний бюджет України не встановлено інше.

Протягом року розпорядники вносять зміни до спеціального фонду кошторису
за власними надходженнями на підставі довідок установленої форми, які
затверджуються керівниками установ, що затвердили кошторис, без унесення
відповідних змін до розпису за спеціальним фондом. Органи Державного
казначейства України ведуть окремий облік таких змін, проводять видатки
на підставі кошторисів з урахуванням унесених до них змін без внесення
змін до розпису та відображають у звітності про виконання державного
бюджету планові показники за спеціальним фондом з урахуванням унесених
змін до кошторисів.

Унесення змін до розпису за спеціальним фондом за іншими надходженнями
здійснюється у загальному порядку, за яким після внесення відповідних
змін до розпису складаються довідки про внесення змін до кошторису. Якщо
інші надходження спеціального фонду державного бюджету фактично
перевищили обсяги, враховані при затвердженні державного бюджету, то
Мінфін за поданням головних розпорядників збільшує планові показники за
спеціальним фондом шляхом внесення змін до розпису. Для цього головний
розпорядник повинен надати Мінфіну детальні обґрунтовані розрахунки
розпорядників на підставі довідки про підтвердження надходжень (крім
коштів, отриманих за вчинення консульських дій за межами України) на
спеціальні реєстраційні рахунки, що відкриті в органах Державного
казначейства (за формою, наведеною в додатку 6 до Інструкції), та
належні пояснення необхідності внесення змін до розпису.

2.4. Тимчасове обмеження асигнувань

загального фонду державного бюджету

Якщо за результатами місячного звіту про виконання загального фонду
державного бюджету виявиться, що отриманих надходжень недостатньо для
здійснення бюджетних асигнувань відповідно до бюджетних призначень з
урахуванням граничного рівня дефіциту (профіциту), затвердженого законом
про Державний бюджет України, то Міністр фінансів України приймає
рішення про обмеження асигнувань загального фонду державного бюджету.

Управління доходів бюджету Мінфіну, Департамент державного боргу разом з
Департаментом фінансів виробничої сфери Мінфіну розраховують уточнений
помісячний прогноз надходжень доходів загального фонду, державних
запозичень та надходжень від приватизації державного майна на
фінансування загального фонду державного бюджету і подають Управлінню
державного бюджету та бюджетної політики Мінфіну не пізніше ніж 15 число
місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося недоотримання доходів,
державних запозичень або надходжень від приватизації державного майна на
фінансування державного бюджету.

Управління державного бюджету та бюджетної політики Мінфіну за участю
відповідних структурних підрозділів Мінфіну на підставі уточненого
помісячного прогнозу надходжень доходів загального фонду, державних
запозичень та надходжень від приватизації державного майна на
фінансування загального фонду державного бюджету розробляє пропозиції
щодо тимчасового обмеження помісячних обсягів асигнувань загального
фонду державного бюджету та подає на розгляд Міністру фінансів України.
Міністр фінансів України видає наказ, яким встановлює тимчасове
обмеження бюджетних асигнувань загального фонду державного бюджету.

Державне казначейство України, керуючись наказом Міністра фінансів
України про тимчасове обмеження асигнувань загального фонду державного
бюджету, у триденний термін повідомляє головних розпорядників про таке
тимчасове обмеження асигнувань і проводить видатки з урахуванням
тимчасового обмеження асигнувань.

Розпорядники беруть зобов’язання та приводять їх у відповідність до
бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, з урахуванням
тимчасового обмеження асигнувань загального фонду державного бюджету.

2.5. Виконання та звітність бюджетного розпису

Виконання розпису здійснюється наростаючим підсумком з початку року.

Зведення, складання та надання звітності про виконання державного
бюджету здійснюються Державним казначейством України:

щодо доходів – ураховуючи розпис доходів наростаючим підсумком з початку
року;

щодо фінансування – враховуючи розпис фінансування наростаючим підсумком
з початку року;

щодо видатків – ураховуючи розпис асигнувань наростаючим підсумком з
початку року.

До 10-го числа місяця, наступного за звітним, Державне казначейство
України проводить з Управлінням державного бюджету та бюджетної політики
Мінфіну звірку розпису за загальним фондом державного бюджету за звітний
період, уточненого з урахуванням унесених змін.

У звіті про виконання державного бюджету за спеціальним фондом
відображаються планові показники, враховані при затвердженні закону про
Державний бюджет України, та уточнені планові показники з урахуванням
змін, внесених до кошторисів.

Звіт про виконання розпису за спеціальним фондом державного бюджету
складається за бюджетними програмами головних розпорядників у розрізі
джерел надходжень, ураховуючи розпис витрат спеціального фонду
державного бюджету з розподілом за видами надходжень (підгрупами власних
надходжень бюджетних установ та надходжень спеціального фонду).

Висновки

Отже, основою для виконання Державного і місцевих бюджетів є розпис.

Бюджетний розпис – документ, в якому встановлюється розподіл доходів та
фінансування бюджету, бюджетних асигнувань головним розпорядникам
бюджетних коштів по певних періодах року відповідно до бюджетної
класифікації.

Розпис Державного бюджету України складає Міністерство фінансів України
на підставі показників затвердженого бюджету в місячний термін після
прийняття закону про Державний бюджет України. Розпис бюджету Автономної
Республіки Крим (АРК) складає Міністерство фінансів АРК; обласних і
міських (міста Київ і Севастополь) бюджетів — головні фінансові
управління обласних і міських державних адміністрацій; районних (у
сільській місцевості і в містах), міських (міст республіканського
(Автономна Республіка Крим) і обласного значення) — фінансові управління
відповідних виконавчих органів; міських (міст районного значення),
сільських і селищних — виконавчі органи міських, сільських і селищних
Рад.

Розпис Державного бюджету України на відповідний рік включає: розпис
доходів, розпис фінансування і розпис асигнувань державного бюджету. Ці
розписи поділяються на річний і помісячний розпис доходів, розпис
фінансування та розпис бюджетних асигнувань і кредитування загального
фонду. Помісячний розпис спеціального фонду, як правило, не складається
(окрім 2004 р.).

Неспроможність збалансування бюджету в окремому місяці є підставою для
отримання бюджетних позичок. Забезпечення збалансування бюджету в межах
кожного місяця досягається рівномірним розподілом видатків та
встановленням відповідних термінів надходження доходів.

Складання бюджетного розпису потребує певних навичок та високої
відповідальності працівників фінансових органів. Чим краще складено
розпис, тим чіткіше організовано виконання бюджету. Розпис бюджету
складають відповідно до порядкових номерів надходжень та видатків
бюджету. Порядкові номери (коди) і повні найменування доходів і видатків
бюджету зазначені в бюджетній класифікації.

Бюджетний розпис містить помісячну розбивку та деталізацію
показників надходжень до бюджету і видатків затвердженого
бюджету відповідно до бюджетної класифікації.

Бюджетний розпис повинен передбачати пропорційне виділення
бюджетних асигнувань на всі визначені законом (постановою,
рішенням) бюджетні призначення за виключенням тих, які мають конкретно
встановлені строки фінансування.

Міністерство фінансів України, Міністерство фінансів Автономної
Республіки Крим, фінансове управління обласної державної
адміністрації, державних адміністрацій міст Києва і Севастополя,
районний і міський фінансовий відділ, управління, міське і районне
фінансове управління, відділ у двотижневий строк відповідно після
затвердження Закону про Державний бюджет України, прийняття
постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим про бюджет
Автономної Республіки Крим, прийняття рішення про затвердження
обласного, районного місцевого, бюджетів готують проект закону
(постанови, рішення) про бюджетний розпис Державного бюджету
України, обласного, районного, міського бюджетів відповідно до
встановлених бюджетних призначень з помісячним розподілом і подають
на затвердження раді відповідного рівня.

Бюджетний розпис відіграє важливу роль в плануванні проведення тендерів,
оскільки ним визначається кошторис видатків розпорядників коштів та
графік оплат за здійснені роботи, послуги, поставку товарів.

Список використаної літератури

Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28
червня 1996 року. – К.: Преса України, 1997.

Бюджетний кодекс України. – К.: “АрТек”, 2001.

Наказ Міністерства фінансів України від 27 грудня 2001 р. № 604 про
затвердження бюджетноъ класифікації.

Наказ Міністерства фінансів України “Про упорядкування розпорядників
коштів державного бюджету” від 13 березня 2000 р. № 47 зі змінами і
доповненнями.

Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси. – К., 2002.

Бескид Й.М. Теоретичні підвалини дослідження суті державного бюджету. //
Фінанси України. – 1998. – №1.

Галушко О.С. Формування державного та місцевих бюджетів в умовах
трансформації економіки. // Фінанси України.-2001.-№5.

Дєєва Н.М. Стабільність і ефективність бюджетного процесу. // Фінанси
україни.-2001.-№5.

Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д’яконова І.І. Бюджет і фінансова політика
України. – К.: Наукова думка, 1997.

Кравченко В.І. Державні фінанси України: Навчальний посібник. – К.: Т-во
“Знання”, КОО, 2001.

Кулик В.В., Кулик А.В. Бюджет як інструмент розвитку внутрішнього ринку.
// Фінанси України.-2001.-№7.

Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави. – К.: НІОС, 2001.

Пасічник Ю.В. Бюджетна система: Навчальний посібник. – Черкаси:
Відлуння. – 2002.

Розпутенко І. Управління державними видатками в перехідних економіках. –
К.: Основи, 2000.

Юрій С.І. Бюджетна система України.: навчальний посібник. – К.: НІОС,
2000.

PAGE

PAGE 35

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020