.

Видатки бюджету на соціальний захист населення (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
1450 22347
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Видатки бюджету

на соціальний захист населення”

ПЛАН

Вступ

1. Соціально – економічна сутність і роль державного бюджету

1.1. Державний бюджет – основний фінансовий план України.

1.2. Доходи і витрати державного бюджету

Бюджетна система країн ринкової економіки.

2. Соціальні видатки бюджету України

2.1. Загальна характеристика видатків на соціальні потреби

2.2. Видатки бюджету на виплату пенсій окремим категоріям громадян

2.3. Фінансування закладів і програм соціального забезпечення
неповнолітніх і молоді

2.4. Видатки на утримання будинків-інтернатів

для престарілих та інвалідів

2.5. Видатки, пов’язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської
катастрофи

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Соціальна політика держави викликає підвищений інтерес у суспільства,
перебуваючи в епіцентрі парламентських дискусій. Це є цілком
виправданим. Труднощі формування і реалізації соціальної політики, її
недоліки приховують реальну небезпеку для стабільності соціальних
відносин, загрозу граничної майнової поляризації громадян, поширення
бідності. Якщо не запобігати цим негативним процесам, спостерігатимемо
посилення таких явищ як розпад сімей, депопуляція населення, що зрештою
створить непереборну перешкоду економічним реформам і соціальному
прогресу.

Тому при оцінці комплексу питань, пов’язаних із соціально-економічним
розвитком держави, пріоритетним має бути аналіз діяльності Президента і
уряду з позицій соціальної відповідальності, що враховує всі аспекти
захисту громадян і гуманітарного розвитку. Лише на такому підґрунті
можливе розроблення тактичних і стратегічних заходів, спрямованих на
підвищення доброту громадян України, утвердження принципів соціальної
справедливості, зниження або упередження гостроти соціальних загроз.

Упродовж 1994 – 2003 рр. було намагання створити умови для реалізації
цілей соціально орієнтованої економіки, послабити кризові явища в
соціальній сфері, підвищити рівень довіри різних прошарків населення до
політики держави в період проведення глобальних перетворень.

Із 1994 р. розпочалось реформування соціальної сфери відповідно до вимог
ринкової економіки. До цього часу соціальних реформах спостерігався
певний застій. Відсутність консенсусу щодо способу проведення реформ
створювала майже безвихідну ситуацію, яка характеризувалася посиленням
гіперінфляції та зростаючим дефіцитом бюджету. В цей період соціальні
процеси настільки ускладнились, що для їхньої стабілізації й розвитку
вкрай потрібним було оновлення теоретичних підходів у реалізації
стратегії реформ.

У доповіді президента України в 2003 р. “Шляхи радикальних економічних
реформ” було визначено нові напрями економічної та соціальної політики.
Наголошено, що домінантою суспільного прогресу і цивілізованої держави
має бути насамперед соціально орієнтована економіка, здатна забезпечити
добробут і соціальний захист громадян, їхні політичні права і вільний
вибір діяльності.

На основі визначеної Президентом України соціальної стратегії в 2002 р.
урядом ухвалено Програму 2010, яка містить головні параметри соціального
розвитку країни. Державна політика в соціальній сфері спрямовується на
підвищення рівня життя населення, створення умов і реальних можливостей
для забезпечення власного добробуту.

Для надання Програмі – 2010 більшої конкретності в 2003 р. Президентом
України запропоновано першочергові пріоритети і схвалено Основні напрями
соціальної політики на період до 2004 року. Одним із головних її завдань
на середньострокову перспективу є ухвалення і реалізація програми
боротьби з бідністю. Нині ця проблема є найактуальнішою.

1. Соціально – економічна сутність і роль

державного бюджету

1.1. Державний бюджет – основний фінансовий план України.

Варто розрізняти поняття: державний бюджет як економічна категорія і
державний бюджет як основний фінансовий план країни. У першому мова йде
про систему грошових відносин, що мають об’єктивний характер, у другому
( про результат свідомої діяльності людей щодо формування і використання
централізованих коштів. Під державним бюджетом як фінансовим планом
розуміють бюджетний план руху централізованої частини сукупного
суспільного продукту. Це є результат практичного використання
об’єктивних економічних відносин, що виникають у суспільстві.

Державний бюджет ( це особлива форма державного плану, що має силу
закону й встановлюється для народного господарства в цілому, для всіх
структурних підрозділів суспільного виробництва на основі завдань і
заходів державного плану економічного і соціального розвитку України.

Державний бюджет входить у загальну систему фінансових планів України.
Визначальними принципами організації системи фінансових планів
суспільного розвитку можна назвати:

Загальність (охоплення всіх сторін соціально-економічного розвитку
суспільства; невиробничої сфери, банківських і страхових структур,
тобто облік різноманіття фінансових взаємин у процесі розширеного
відтворення;

Цілісність і збалансованість (передбачає функціонування збалансованої й
ув’язаної фінансової системи, що діє цілеспрямовано, за єдиним планом,
відповідно до вимог фінансової політики держави. У цілому фінансовий
план країни є відображенням державного плану економічного і соціального
розвитку країни, а окремі його ланки ( відповідні складові частини
(галузевий, відомчий, регіональний)) аспектів цього плану. У процесі
розробки державного плану соціально-економічного розвитку країни в
системі фінансових планів формуються фінансові і бюджетні взаємини в
масштабах народного господарства України в цілому, вихідні з економічної
програми держави й обумовлені наміченими в плані конкретними адресними
завданнями соціально-економічного розвитку країни в цілому;

Фінансова централізація ( проведення єдиної, строго визначеної
фінансової політики, починаючи від формування і виконання місцевих
бюджетів і фінансових планів окремих суб’єктів господарювання
(підприємств, об’єднань, корпорацій) аж до державного бюджету і
фінансового плану країни.

Розглядаючи бюджет як основний фінансовий план, слід зазначити, що в
ньому представлені всі атрибути фінансового плану: грошові надходження
(формування фондів) за конкретними джерелами надходжень; грошові витрати
(використання фондів) за конкретними напрямками ; порівняння грошових
витрат і доходів на основі балансових розрахунків.

Фінансові плани розробляються всіма учасниками суспільного виробництва
(від первинних структур ( підприємств, об’єднань, організацій, банків,
страхових компаній до центральних органів господарського керування і
виконавчої державної влади).

В умовах ринкового ведення господарства основними задачами фінансового
планування є:

1. Встановлення оптимальних пропорцій між централізованими і
децентралізованими фінансами.

2. Визначення обсягів і джерел фінансових ресурсів у розрізі галузей,
окремих підприємств, об’єднань.

3. Раціональний розподіл фінансових ресурсів між: виробничою і
невиробничою сферами, галузями економіки, економічними регіонами країни.

4. Стимулювання найбільш ефективного використання коштів.

5. Концентрація фінансових ресурсів на найбільш важливих напрямках
економічного розвитку.

6. Активний вплив фінансів на формування раціональної структури
виробництва з обліком його соціальної спрямованості.

До складу єдиної системи финансових планів України входять:

1. Державний бюджет України.

2. Місцеві бюджети.

3. Бюджети соціального страхування і соціального забезпечення населення.

4. Пенсійний фонд.

5. Баланси доходів і витрат державних, комерційних, спільних підприємств
і організацій.

6. Фінансові плани громадських організацій.

7. Кошториси установ невиробничої сфери.

Взаємозв’язок між державним бюджетом і системою фінансових планів
України полягає в наступному.

Фінансові плани підприємств, акціонерних товариств, об’єднань і галузей
матеріального виробництва складаються у виді балансів доходів і витрат,
у яких виділяється спеціальний розділ “Взаємини з бюджетом”. У ньому
відбиваються суми платежів у бюджет і асигнування з бюджету (якщо вони
передбачені). У підприємствах і організаціях місцевої промисловості,
житлово-комунального господарства і ряду інших установ фінансовий план
складається з двох розділів.

Фінансові плани підприємств і організацій агропромислового комплексу
зв’язані з бюджетом через податкову систему. Разом з тим, слід зазначити
і зворотній процес ( у державному бюджеті України передбачаються великі
бюджетні асигнування, спрямовані на розвиток АПК (витрати по корінному
поліпшенню земель, проведення заходів щодо водяного господарства,
охорона і відновлення рибних запасів, фінансова допомога фермерським
господарствам).

Найбільше яскраво виявляється зв’язок бюджету з фінансовими планами
організацій невиробничої сфери. Їхня витрати, розраховані на основі
кошторисів, практично цілком покриваються за рахунок засобів державного
або місцевого бюджетів.

Тісний зв’язок між державним бюджетом і банківською системою полягає в
тому, що банки вносять у бюджет частину свого прибутку відповідно до
існуючого законодавством про оподатковування в Україні. Крім того, у
випадку перевищення доходів над витратами, отриманого в результаті
виконання бюджету, вільні кошти можуть бути використані як кредитні
ресурси. Важливим є те, що саме банки здійснюють касове виконання
бюджету.

Бюджети всіх рівнів формуються відповідно до бюджетної класифікації.
Правильно побудована, вона розкриває класовий характер бюджету, дозволяє
визначити мету витрачанння бюджетних засобів, визначити завдання і курс
фінансової політики уряду.

Бюджетна класифікація – це єдина міжнародна система функціонального
об’єднання доходів і витрат бюджету за однорідними ознаками; вона
забезпечує можливість порівняння бюджетних даних різних бюджетів, дає
можливість визначити характер регулюючих дій держави з формування коштів
і їх використання.

У світовій практиці використовуються різні види класифікацій витрат:
відомча, предметна (галузева), економічна, змішана (комбінована).

Відомча класифікація. Витрати групуються за міністерствами
(відомствами), а потім усередині міністерства розносяться за відділами,
секторами і іншими адміністративними підрозділами. Така класифікація
дозволяє ховати справжній напрямок асигнованих засобів, характер витрат.

Предметна класифікація. У цьому випадку витрати розподіляються за
окремими галузями господарства. Вони поділяються на розділи, параграфи,
що відповідають їх галузевому характеру (освіта: школи початкові, школи
другого ступіня, вищі навчальні заклади і т.д.) Предметна класифікація
набагато реальніше відображає мету витрат, тому вона майже не
зустрічається в чистій формі, а сполучається як правило з іншими видами.

Економічна класифікація припускає диференціацію витрат за
господарськихмичи іншими ознаками: капітальні вкладення, заробітна
плата, субсидії, дотації і т.д.

Змішана класифікація будується на визначеному сполученні відомчих і
предметних ознак.

Витрати можуть бути згруповані в шаховому порядку з використанням
відомчого і предметного принципів, у вертикальному і горизонтальному
напрямках. Як показує практика, змішана класифікація найбільш популярна.

Усі перераховані вище види класифікацій витрат є класичними, хоча
останнім часом у бюджетній практиці виникли нові, такі як: цільова
класифікація, класифікація за функціональними, фінансовими чи
політичними ознаками.

Цільова класифікація ґрунтується на поділі витрат відповідно до наявних
загальнонаціональних, політичниих, економічних і соціальних цілей чи
програм.

Класифікація за функціональними ознаками ґрунтується на концепції
державних фінансів, що розглядає державні засоби як інструмент політики
уряду. Групування витрат поділяється відповідно до основних функцій
держави (соціальні витрати, охорона здоров’я, забезпечення зайнятості,
розвиток і зміст транспорту і зв’язку, внутрішні справи й оборона. У
свою чергу ці витрати підрозділяються за окремими категоріями витрат:
зарплата, поточні витрати, устаткування і т.д.)

Класифікація за фінансовими ознаками припускає, що витрати
підрозділяються на безповоротні, тимчасові, умовні.

Класифікація за політичними ознаками поділяє витрати на нейтральні й
активні.

Доходи державного бюджету формуються також відповідно до класифікації.
Існують наступні види класифікації доходів: за джерелами, за видами
надходжень, юридична, фінансова, економічна.

Класифікація доходів за джерелами використовується в більшості країн
ринкової економіки. При цьому надходження поділяються на надходження від
податків і зборів, від державних підприємств, від позик. Податкові
доходи далі класифікуються за видами (прибутковий податок, податок на
прибуток, податок зі спадщини і дарувань, податок на додаткову вартість
і т.д.)

Юридична класифікація доходів виходить з ознаки утворення доходу, а саме
використовується для цього сила державної влади. Наприклад, податки і
штрафи (використовується державна влада), плата за послуги (не
використовується).

Фінансова класифікація ґрунтується на розподілі доходів на безповоротні
чи постійні (податки) і тимчасові (позики).

Економічна класифікація має у своїй основі характер джерела чи доходу
характер економічних наслідків у результаті одержання доходів.

Різні види бюджетної класифікації не дають досить ясну і повну картину
фінансової політики, змісту бюджету. Цьому сприяє відсутність єдиної
системи бюджетних підрозділів, громіздкість, роздутість бюджетних
документів.

1.2. Доходи і витрати державного бюджету

Бюджетні доходи поняття більш вузьке, чим доходи держави, що включають
крім засобів бюджету всіх рівнів влади кошти позабюджетних фондів та
інші ресурси.

Доходи бюджету – економічні відносини, що виникають між державою і
підприємствами (об’єднаннями), установами, організаціями і громадянами в
процесі формування фондів коштів. Вони необхідні для виконання цілей і
задач держави.

Форма прояву цих економічних відносин – різні види платежів підприємств,
організацій і населення в державний бюджет, а їхнє матеріально-речове
втілення – кошти, що мобілізуються в бюджетний фонд, державний устрій
країни, економічні і соціальні задачі, розв’язувані суспільством, а
також методи господарювання, впливають на склад бюджетних доходів, форму
мобілізації коштів у бюджет.

Основним матеріальним джерелом формування доходів бюджету є національний
доход. Коли національного доходу не вистачає для покриття видатків,
держава залучає національне багатство. Основними методами,
використовуваними державою для перерозподілу національного доходу й
утворення бюджетних доходів є податки, позики й емісія грошей.
Співвідношення між ними по-різному, визначається економічною ситуацією в
країні, ступенем протиріч (політичних, соціальних), станом фінансів.

Податки – головний метод перерозподілу національного доходу. Їхня частка
складає до 90 відсотків загальної дохідної частини державного бюджету.

Податки, що надходять у відповідні бюджети, називаються закріпленими
доходами. Крім того, нижчестоячому бюджету для покриття його витрат з
вищестоячого можуть перераховуватися понад закріплені за ним доходів
додаткові засоби в різних формах. Вони одержали назву регулюючих
доходів.

До доходів бюджету відносять державні позики, до яких держава
звертається у випадку бюджетного дефіциту. Погашення позик, виплата
відсотків за ними здійснюється значною мірою за рахунок додаткових
податкових платежів або позик, що випускаються.

Третій метод, до якого звертаються при надзвичайних обставинах, емісія
паперових грошей. Це веде до інфляції, та важких соціально-економічних
наслідків.

Крім національного доходу, до джерел формування доходів бюджету
відносять надходження: від зовнішньоекономічної діяльності, від
експлуатації державної власності (в умовах переходу до ринку і від її
продажу), від реалізації облігацій державних позик, і інших цінних
паперів, від інвестування державних засобів в акції високоприбуткових
фірм і інші цінні папери (відсотки і дивіденди).

Витрати державного бюджету можна розділити на дві частини: одна зв’язана
з розвитком матеріального виробництва, удосконалюванням його
матеріальної структури, інша використовується на розвиток невиробничої
сфери. Тому виділяються поточні і капітальні витрати. Поточні витрати
зв’язані з наданням бюджетних засобів для покриття витрат на державне
споживання (зміст економічної і соціальної інфраструктури, державних
галузей народного господарства, закупівлі товарів цивільного і
військового характеру).

Капітальні витрати – це кошти, вкладені в основний капітал і приріст
запасів. До них відносять капіталовкладення за рахунок бюджету в різні
галузі народного господарства, інвестиційні субсидії і довгострокові
бюджетні кредити.

Відповідно до суспільного призначення витрати бюджету підрозділяються на
кілька зовнішніх груп. Як правило, виділяються наступні групи витрат:
спрямовані на фінансування: народного господарства, соціально-культурних
заходів, науки, оборони, правоохоронних органів, органів державної влади
і керування, зовнішньоекономічної діяльності, створення резервних
фондів, витрати по обслуговування державного боргу, інші витрати і
виплати.

Здійснення витрат бюджету досягається за допомогою бюджетного
фінансування – системи надання коштів підприємствам, організаціям і
установам на проведення заходів, передбачених бюджетом.

Бюджетне фінансування базується на визначених принципах,
характеризується специфічними формами і методами надання засобів.

Важливу роль в організації раціональної системи бюджетного фінансування
відіграють принципи фінансування, а саме:

Одержання максимального ефекту при мінімізації витрат.

Цільовий характер використання бюджетних асигнувань. Суворе дотримання
цього принципу перешкоджає неефективному використанню бюджетних
асигнувань.

Надання бюджетних засобів у міру виконання виробничих і інших показників
і з урахуванням використання раніше відпущених засобів.

Безповоротність і безкоштовність бюджетних асигнувань.

Бюджетне фінансування може виконуватися в двох формах. Перша форма – це
фінансування по системі «нетто-бюджет». У цьому випадку бюджетні засоби
виділяються на обмежене коло витрат, передбачених затвердженим бюджетом.

Друга форма – фінансування по системі «брутто-бюджет» застосовується для
підприємств, установ і організацій, що цілком складаються на бюджетному
фінансуванні. У цьому випадку бюджетні асигнування виділяються як на
поточні, так і на капітальні витрати.

Важливим елементом бюджетного фінансування є методи надання бюджетних
засобів. За їх допомогою фінансові органи забезпечують коштами
передбачені бюджетом заходи, здійснюють перекидання засобів з метою
досягнення найбільш кращих результатів їхнього використання, регулюють
пропорції, що складаються у розподілі фінансових ресурсів.

При розробці бюджету використовують системний аналіз, економічні моделі,
електронно-обчислювальну техніку, що дозволила б розробляти
різноманітні бюджети.

Основою складання майже всіх бюджетів у даний час є програмно-цільовий
метод. У Німеччині бюджет, складений за цим методом одержав назву
«кон’юнктурно-нейтрального бюджету».

Нові методи складання бюджету широко застосовуються у Франції –
«раціоналізація вибору бюджетних рішень», у Великобританії – «програмний
аналіз й огляд».

1.3. Бюджетна система країн ринкової економіки

Бюджетний механізм включає організаційні принципи побудови бюджетної
системи, її структуру, взаємозв’язок поєднуваних у ній бюджетів.

Бюджетна система – це заснована на економічних і юридичних нормах
сукупність усіх бюджетів, що діють на території країни.

Організаційно бюджетна система будується відповідно до встановлених
принципів. Організація бюджетної системи, тобто бюджетний механізм
визначається державним устроєм країни.

У залежності від організаційної структури розрізняються унітарні
(єдині), федеративні і конфедеративні держави.

В унітарних державах бюджетна система включає дві ланки: державний
бюджет і численні місцеві бюджети.

У федераціях і конфедераціях бюджетна система складається з трьох ланок:

державний бюджет (федеральний чи бюджет бюджет центрального уряду);

бюджети членів федерацій – штатів США, земель у ФРН, провінцій у Канаді;

місцеві бюджети. Вони не включаються в бюджети членів федерації, їх
доходи і витрати не входять у федеральний бюджет.

На перших етапах розвитку буржуазної держави бюджетна система ряду країн
характеризувалася залежністю державного бюджету від місцевих фінансів.
Наприклад, уряд США до прийняття конституції 1787р. не в власних джерел
доходів і покривав свої видатки за рахунок внесків окремих штатів.
Зусиллям центральної влади значення державного бюджету стало зростати.

Після другої світової війни процес централізації бюджетної системи у
всіх державах у відношенні доходів різко підсилився. Істотно зросла
питома вага державного бюджету в загальному обсязі ресурсів бюджетної
системи.( у США – більше 50%, Великобританії – більше 70%.)

У державний бюджет направляються найбільші доходи:

прибутковий податок з фізичних осіб

податок на прибуток корпорацій,

акцизи,

податок на додаткову вартість (У США ПДВ не застосовується),

мита, доход від державних позик, що випускаються центральним урядом.

По витратах, навпаки, спостерігається інша тенденція: збільшення питомої
ваги в загальній сумі витрат бюджетної системи місцевих бюджетів, на які
уряд перекладає значну частину витрат на розвиток економічної і
соціальної інфраструктури, а також частину витрат на відтворення
кваліфікованої робочої сили.

Система місцевих бюджетів також визначається державним устроєм
(федеративне чи унітарне) і відповідним адміністративним розподілом. У
1960-1970р. у всіх західних країнах відбувся процес укрупнення місцевих
адміністративних одиниць і, отже, посилення централізації місцевих
фінансів.

2. Соціальні видатки бюджету України

2.1. Загальна характеристика видатків на соціальні потреби

Важливим показником, що характеризує діяльність держави в умовах
ринкової економіки, є так звана державна квота – питома вага сукупних
витрат держави у ВВП. Цей показник визначає місце держави в системі
ринкових відносин і певною мірою тип ринкової моделі країни. Сама ж
структура видатків держави та їхня частка у ВВП є індикаторами
пріоритетності тієї чи іншої функції держави.

На сьогодні найбільшу питому вагу в бюджетах демократичних країн мають
видатки на соціальні потреби, що свідчить про виняткову роль соціальної
функції держави.

Розгалужена система соціальних зобов’язань стала однією з перших ознак
цивілізованості суспільства, невід’ємним його атрибутом. Соціальні
витрати держави стали одним із важливих факторів, які визначають рівень
життя населення й добробут найменш забезпечених верств населення.
Соціальний сектор як збірне поняття включає в себе політику та програми
в таких сферах, як зайнятість і безробіття, підтримання достатнього
життєвого рівня населення, охорона здоров’я, освіта і навчання.
Соціальні видатки посідають чільне місце в структурі видатків держави.
На стан соціальної сфери впливають загальна ситуація у країні, рівень
податкових надходжень, зміни в доходах населення, зміни в його структурі
і рівні бідності, традиції. Її слід розглядати як частину економіки,
фінансів, як систему, орієнтовану на конкретного споживача.

В Україні діяльність держави в соціальній сфері має надзвичайно важливе
значення для життя суспільства. Це зумовлено як різким падінням доходів
переважної більшості населення при переході до ринкової економіки, так і
традиційною орієнтацією громадян на одержання соціальних послуг саме від
держави.

Як видно з таблиць 1 і 2, в останні роки має місце тенденція до зниження
ролі держави в розподільчих і перерозподільчих процесах. Частка видатків
зведеного бюджету України у ВВП у період із 1999 по 2003 рік поступово
зменшувалась з 44,6% до 27,3% і це при постійному зменшенні реального
обсягу ВВП, що може бути ознакою того, що уряд України намагається дати
більшу свободу ринковим силам у встановленні рівноваги на ринку.

Слід зазначити, що бюджет України(місцеві, державний та зведений) до
2002 року і після складалися за різними бюджетними класифікаціями.
Звідси виникають деякі труднощі при зіставленні даних, наведених у
статистичних щорічниках за окремими напрямами. З огляду на це, при
складанні таблиць і аналізу даних узяті лише ті, які можна зіставити і
не зашкодити їх змісту. Динаміка видатків на соціально – культурні
заходи повністю відповідає змінам, що спостерігаються у загальній сумі
видатків зведеного бюджету України. В цей період видатки на соціально –
культурну сферу постійно коливалися у межах від 10,6% ВВП до 17,6%, при
цьому з 2001 року по 2002-й намітилася тенденція до зниження. За цей
період вона зменшилася з 17,1; ВВП до 10,6%, тобто на 6,5% ВВП, при
зменшенні реального ВВП за цей же період на 5,2% порівняно з 2000 роком.
Частка таких видатків у структурі витрат зведеного бюджету України
коливається у межах від 47,5% до 38,6% .

Більша їх частина фінансувалася з місцевих бюджетів. Цей показник за
період 1999 по 2003 роки становить у середньому 74,4% . таке
розмежування видатків є досить розумним і виправданим, оскільки місцеві
органи влади краще розуміються на проблемах підконтрольної їм території.

Таблиця 1 Витрати зведеного бюджету України

на соціально – культурні заходи, млн. грн.*

Показники 1999 2000 2001 2002 2003 2004**

ВВП 54516 81519 93365 102593 127126 172952

Доходи 20689,9 30218,7 2811 28915,8 32876,4 48443,7

Видатки

(за офіційною звітністю) 24302,8 34182,8 34312,7 31195,6 34820,9 47279,5

Видатки(без витрат Пенсійного фонду) 201836,6 26949,6 34312,7 31195,6
34820,9 47279,5

Видатки на соціально – культурні заходи і науку. 9580,8 12404,7 15949,3
13094,2 13455,4 19658,93

У тому числі:

Освіта

2931,7

4006,7

5033,7

4564,2

4719,5

7020,3

Наука 238,1 491,8 582,9 319,7 294,9 711,6

Охорона здоров’я 2536,7 3151,3 3955,9 3632 3808,7 4862,2

Фізична культура 88,3 122,5 167,4 140,2 204,3 252,5

Соціальний захист населення 3321,3 4105,6 5607,7 4227 4147,1 5967,5

Культура і засоби масової інформації 417 512,1 598,4 143,3 165,2 844,83

*Статистичний щорічник України за 2002 рік.

**Статистичний бюлетень Міністерства фінансів України за 2004 рік,
попередні дані.

Таблиця 2. Доходи і видатки бюджету України за 1999 – 2004 роки млн.
грн.

Показники 1999 2000 2001 2002 2003 2004

Доходи 20689,9 30219 2811 28916 32876 48444

Видатки(за офіційною звітністю) 24302,8 34183 34313 31196 34821 47280

Видатки(без витрат Пенсійного фонду) 201837 26950 34313 31196 34821
47280

Аналізуючи графік можна зробити висновок що частка видатків зведеного
бюджету України у ВВП на протязі 2000 – 2002 років зменшувалась, що
відбувалося при постійному зменшенні реального обсягу ВВП. Це може бути
ознакою того що уряд України намагається дати більшу свободу ринковим
силам у встановлені рівноваги на ринку. Динаміка видатків на соціально –
культурні заходи повністю відповідає змінам що відбуваються в загальній
сумі видатків бюджету України.

Крім того більша частина видатків фінансується з місцевих бюджетів.
Аналізуючи дану ситуацію можна зробити висновок що вказаний вище процес
супроводжувався накопиченням заборгованостей і соціальних витрат.

Таблиця 3 Динаміка видатків на соціально – культурні заходи млн. грн.*

 Показники 1999 2000 2001 2002 2003 2004

Наука 238,1 491,8 582,9 319,7 294,9 711,6

Охорона здоров’я 2536,7 3151,3 3955,9 3632 3808,7 4862,2

Фізична культура 88,3 122,5 167,4 140,2 204,3 252,5

Соціальний захист населення 3321,3 4105,6 5607,7 4227 4147,1 5967,5

Культура і засоби масової інформації 417 512,1 598,4 143,3 165,2 844,83

*Статистичний щорічник України за 2004 рік.

Графік 1. Графік динамки видатків

на соціально – культурні заходи млн. грн.

Аналізуючи ці показники можна зробити висновок що у структурі видатків
на соціально – культурні заходи провідне місце посідають видатки на
соціальний захист населення, освіту і охорону здоров’я.

Має місце збільшення видатків на соціальний захист з 1999 по 2001 роки.
З 2001 по 2003 рік видатки зменшились, а в 2004 році видатки зросли з
4147,1 млн. грн., до 5967,5 млн. грн. Видатки на освіту з 1999 по 2001
рік зростали, а з 2001 року зменшувалися, то в період з 2003 до 2004
року вони зростають з 4719,5 млн. грн., до 7020,3 млн. грн., у 2004
році.

Видатки на охорону здоров’я мають іншу динаміку. Якщо в 1999 році
видатки на охорону здоров’я становили 2536,7 млн. грн., то в 2004 році
вони зросли вдвічі і становили 4962,2 млн. грн.

У 1999 році загальний обсяг видатків на соціально – культурні заходи й
науку, за даними комітету статистики України становив 9580,8 млн. Грн..,
або 17,6% ВВП чи 47.5% скоригованої загальної суми видатків зведеного
бюджету за цей рік. При номінальному збільшенні суми видатків на
соціально культурні заходи у 2000 році на величину 2823.9 млн. Грн..,
порівняно з 1999 роком частка цих видатків у ВВП і сукупних видатках
скоротилася до 15.3% і 46.0% відповідно. При тому мало місце реальне
скорочення ВВП за цей період на 10%. Цей процес супроводжувався
накопиченням заборгованості із соціальних виплат.

Таблиця 4 Витрати зведеного бюджету України на соціально – культурні
заходи, % ВВП.*

Показники 1999 2000 2001 2002 2003 2004**

Доходи 38 37,1 30,1 28,2 25,9 28,01

Видатки(за офіційною звітністю) 44,6 41,9 36,8 30,4 27,3 27,3

Видатки(без витрат Пенсійного фонду) 37 33 36,8 30,4 27,3 27,3

Видатки на соціально – культурні заходи і науку. 17,6 15,2 17,1 12,8
10,6 11,4

У тому числі: Освіта 5,4 4,9 5,4 4 3,7 4,1

Наука 0,4 0,6 0,6 0,3 0,2 0,1

Охорона здоров’я 4,7 4,2 4,2 3,5 3 2,8

Фізична культура 0,2 0,3 0,3 0,1 0,2 0,2

Соціальний захист населення 6,1 6 6 4,1 3,2 3,5

Культура і засоби масової інформації 0,8 0,6 0,6 0,1 0,1 0,5

*Статистичний щорічник України за 2002 рік.

**Статистичний бюлетень Міністерства фінансів України за 2004 рік,
попередні дані.

На зростання частки видатків на соціально – культурні заходи в загальній
сумі видатків 2001 році вплинуло виключення з бюджету видатків
пенсійного фонду. Якщо в 1999 і 2000 роках вона становила 39,4% й 36,3%
відповідно, то в 2001 році – вже 46,5%. Номінальне зростання за цим
напрямом у 2001 році становило 3544,6 млн. грн., порівняно з 2000 роком,
при збільшенні фінансування усіх складових цієї сфери. У 2002 році мало
місце скорочення видатків на ці заходи на суму 2855,1 млн. грн., що
відповідає зменшенню цих видатків на 4,3% ВВП, або 4,5% від загальної
суми видатків порівняно з попереднім роком. Хоча в наступному 2003 році
видатки на соціально – культурні заходи у номінальному виразі у гривнях
мали незначне зростання(361,2 млн. грн.)., їхня частка у ВВП скоротилася
на 2,2% ВВП, що відповідає зменшенню їх рівня у загальній сумі видатків
з 42% до 38,6% .

У структурі видатків на соціальні заходи провідне місце посідають
видатки на освіту, охорону здоров’я й соціальний захист населення.
Найбільшу питому вагу серед них мають видатки на соціальний захист
населення. В середньому період із 1999 по 2003 роки 33,3%, що відповідає
4,9% ВВП іх значення у відсотках до ВВП коливалося у діапазоні від 3,2%
(2003 рік) до 6,1% (1999 рік).

Видатки за цим напрямом з 2001 року по 2003 роки зменшилися не лише у
відносних показниках, а й у грошовому виразі (на суму 1460,6 млн. грн.,
порівняно з 2000).

Друге місце посідають видатки на освіту. В цю галузь за досліджувані
роки в середньому спрямовувалося 32,9% бюджетного фінансування соціально
– культурних заходів. Динаміка зміни обсягів фінансування освітньої
галузі аналогічна ситуації з видатками на соціальний захист. Відмінність
полягає лише в тому, що абсолютне значення видатків на освіту в 2003
році порівняно з 2002-м зросло на 155,3 млн. грн., що суттєво не
вплинуло на питому вагу цих видатків у структурі видатків загалом. Вона
зменшилась до 13,6% (з 14,6% у 2002 році). У структурі видатків на
соціально – культурні заходи відбулося протилежне зрушення: видатки на
освіту зросли з 34,9% (2002 рік) до 35,1% (2003 рік).

Видатки на охорону здоров’я мають трохи іншу динаміку. Середній рівень
їх фінансування у період із 1999 по 200щ роки становив 11,7% від
загальної суми видатків зведеного бюджету України за ці періоди, при
зменшенні фінансування цієї галузі в 2002 році порівняно з 2001 роком на
суму 323,9 млн. грн., хоча частка цих видатків у структурі видатків
майже не змінилася, при одночасному зниженні питомої ваги видатків на
охорону здоров’я у ВВП з 4,2% до 3,5%.

Середній рівень, на якому були профінансовані видатки державного бюджету
порівняно з планом у 2003 році, становив 87,3%. При цьому видатки за
розділами культури і мистецтва були профінансовані лише на 35,8%,
фундаментальні дослідження і сприяння науково – технічному прогресу – на
56,4%, що значно нижче за середній рівень по державному бюджеті.

За даними Оперативного моніторингу, виконання бюджету за січень –
грудень 2004 року, підготовленого Міністерством фінансів України,
видатки державного бюджету України за 2004 рік профінансовані в сумі
34073,5 млн. грн., що перевищує відповідний показник 2003 року на 12126
млн. грн., або 55,3%. Рівень виконання видатків державного бюджету до
річного плану становив 97,6%, що значно більше за аналогічний показник у
2003 році (87,3%).

Має місце збільшення видатків на соціальний захист і соціальне
забезпечення. У порівнянні з відповідним показником 2003 року вони
зросли на 1964,9 млн. грн., (приблизно у 2 рази) і становили 3946,6 млн.
грн. Рівень виконання плану за цією групою видатків становить 104,6% (у
2003 році – лише 89,6%).

Поліпшився і стан фінансування видатків на освіту. З державного бюджету
вони були профінансовані на суму 2534,8 млн. грн.., що становить 110,9%
плану проти 84,3% за 2003 рік. Обсяг фінансування освіти з державного
бюджету у 2004 рік перевищив фінансування цієї галузі в 2003 році у 2
рази.

Аналогічна ситуація спостерігається і у охороні здоров’я. Так, видатки
на цю галузь із днржавного бюджету в 2004 році збілбшилась порівняно з
відповідним показником 2003 року на 340 млн. грн. (у 1,9 разу), і
становили 699 млн. грн. Незважаючи на таке помітне зростання обсягу
бюджетного фінансування видатків на охорону здоров’я, рівень їхнього
виконання всеж таки не досяг запланованого і становив 96,9%, хоча
порівняно з 2003 роком помітний прогрес. Аналогічний показник за 2003
рік становив лише 61,8% річного плану.

Витрати зведеного бюджету України на освіту, науку, охорону здоров’я,
фізичну культуру і спорт, соціальний захист населення, культуру і засоби
масової інформації, для кращого візуального сприйняття показано нижче у
вигляді графіків.

Видатки на освіту зв’язані із ВВП, тобто величина ВВП впливає на
величину видатків. Видатки на освіту зменшувалися в 1999 –2000 роках і в
2002 – 2003 роках, з 2004 року розміри видатків на освіту збільшились. В
порівнянні з 2003 роком сума видатків в 2004 році зросла з 3,7% до 4,1%
(0,4%), але видатки 2004 року не досягли рівня видатків 1999 року (5,4%)

Видатки на науку зростали в період з 1999 – 2000 років, і становили
0,6%, а з 2001 – 2004 роки можна побачити помітний спад (до 0,1%). Цей
спад можна віднести до такого фактору як “відплив умів” (еміграцію
робочої сили за кордон).

Частка видатків з бюджету України на фізичну культуру і спорт в1999 році
становило 0,2%, а в 2003 – 2004 році залишалася незмінна. Найнижча
частка видатків припадає на 2002 рік і становила 0,1%.

Витрати зведеного бюджету України на соціальний захист населення 1996 –
2001 років, % ВВП.

Порівнюючи 2003 і 2004 рік мало місце збільшення видатків на соціальний
захист і соціальне забезпечення з 3,2% до 3,5%, але видатки цих років
значно нижчі чим в 1999 році (6,1%).

Аналогічна ситуація спостерігається у видатках на культуру і засоби
масової інформації. Якщо засоби масової інформації за рахунок власної
комерційної діяльності (розміщення реклами) можуть заробляти гроші, то
культура знаходиться в дуже скрутному становищі, на грані виживання. В
2002 – 2003 роках видатки на культуру були найнижчі, і становили 0,1%, а
в 2004 році – 0,5%. Видатки на культуру і засоби масової інформації не
досягли рівня 1999 року, тоді вони становили 0,8%.

З метою поліпшення ситуації у соціальній сфері у травні 2003 року
Президентом України був виданий Указ, яким схвалено Основні напрямки
соціальної політики на період до 2004 року. Основна мета цього документу
– створення умов для формування і реалізації соціальної політики на
основі визначеної стратегії економічного розвитку та фінансової
стабілізації в Україні, забезпечення права кожного громадянина на гідний
життєвий рівень.

Важливим моментом у реалізації соціальної політики держави повинно стати
визначення і встановлення державних мінімальних стандартів, які мають
зафіксувати ту межу, нижче якого не повинні бути показники обсягу та
якості соціальних послуг і гарантій, що надаються державою населенню.

У багатьох випадках, коли ставиться питання про недофінансування
державних соціальних зобов’язань, розміри якого свідчать про
невідповідність цих зобов’язань реальним можливостям держави, точаться
розмови щодо необхідності скорочення або відміни конкретних соціальних
програм. Але така постановка питання не завжди коректна. Так, затримка у
виплаті заробітної плати або допомог із безробіття, на дітей недостатня
підстава для їх скорочення або зовсім відмови від них. З огляду на це,
існують думки, що частину соціальних зобов’язань держави доцільно
розглядати як певні орієнтири, які можуть бути повністю досягнуті лише
при сприятливому стані економіки. Тому пропонується кількісне значення
деяких соціальних державних зобов’язань визначати інтервально.
Недосягнення верхньої межі не означатиме необхідності відміни цих
зобов’язань. Ще одним аргументом на користь утримання соціальних
зобов’язань державою є те, що вони, хоч і не в повному обсязі, можуть
реалізуватися для частини отримувачів.

На думку деяких учених – дослідників, основні причини виникнення
проблеми недофінансування соціальної сфери не в тому, що стало не
вистачати коштів. Особливість кризи полягає у тому , що вичерпалися
традиційні джерела фінансування соціальної сфери і майже не розроблені
нові (недержавні), немає достатньої нормативної бази. Концепція реформи
також не враховує всієї складності розв’язання такого завдання:
підвищення фінансової стабільності соціальної сфери й зростання
надходжень від продажу її послуг, з одного боку, і необхідності
забезпечення доступу

малозабезпечених верств населення до життєво важливих як для окремих
сімей, так і для суспільства в цілому соціальних благ, із другого.

Усе це змушує уряди країн ретельніше аналізувати причини скрутного
становища і розробляти заходи, що сприятимуть установленню раціональних
балансів держави, виробників і споживачів соціальних послуг. Складність
при прийнятті рішень у соціальній сфері полягає у необхідності
одночасного задоволення критеріїв економічної ефективності й соціальної
справедливості. Тому одним із основних завдань перехідного періоду
повинна стати проведення такої політики перерозподілу й соціальних
гарантій, яка б не послаблювала стимулів економічної активності й при
цьому підтримувала життєвий рівень усіх громадян на прийнятому рівні.

Стійка соціальна система повинна бути сумісною зі стабілізацією і не
інфляційним економічним зростанням, побудована на жорсткій дисципліні
відрахувань, соціальному партнерстві основних груп, поєднанні державних
і приватних форм соціального захисту, інтеграції завдань соціальної
політики в макроекономічну стратегію. Лише поєднання таких принципів із
політичною волею надасть країні шанс (можливість) успішного
реформування.

Реформування системи соціальних зобов’язань в Україні має здійснюватись
за такими основними напрямками:

Зміна принципів призначення різних соціальних допомог їхнім реципієнтам,
посилання адресності соціальної системи ( надання грошової соціальної
допомоги строго цільовим групам, тобто тим реципієнтам, які підтвердили,
що їхні доходи не перевищують певної межі (визначення порогового
значення), наприклад, межі малозабезпеченості у розрахунку на одного
члена сім’ї. Це порогове значення тісно пов’язане з можливостями
бюджеті, з яких фінансується ця допомога);

раціоналізація видатків на соціальну сферу ( перегляд пільг поширення
платних послуг);

удосконалення нормативної бази з питань, що регулюють функціонування і
розвиток соціальної сфери;

забезпечення нормативного регулювання надання платних соціальних послуг
як додаткового джерела фінансування соціальної сфери.

2.2. Видатки бюджету на виплату пенсій окремим категоріям громадян

Пенсійне забезпечення завжди відігравало помітну роль у діяльності
будь-якої держави. З прийняттям Законів України “Про пенсійне
забезпечення”, “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб
начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ”, “Про статус
і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи”, “Про державну службу” та низки інших законодавчих актів
практично завершився процес створення єдиної всеохоплюючої системи
пенсійного забезпечення в Україні.

Пенсійне забезпечення в Україні є державною системою, яка становить
основну складову системи соціального захисту населення. Реалізацію
державної політики у сфері пенсійного забезпечення здійснює Міністерство
праці та соціальної політики й Міністерство фінансів України. Управління
фінансами пенсійного забезпечення здійснює Пенсійний фонд України, а
обіг коштів у пенсійній системі відбувається через банківські установи
та відділення зв’язку.

Система охоплює всіх непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів,
осіб, котрі втратили годувальника, виплати яким проводяться у формі
пенсій, надбавок і підвищень до пенсій, компенсаційних виплат,
додаткових пенсій.

Кошти на реалізацію Державної пенсійної програми формуються за рахунок
надходжень від:

— обов’язкових внесків підприємств, установ, організацій;

— обов’язкових внесків громадян;

— додаткових і спеціальних зборів;

— коштів державного бюджету;

— інших надходжень.

Мінімальна трудова виплата, що здійснюється відповідно до Закону України
“Про пенсійне забезпечення”, складається із розрахункового розміру
мінімальної пенсії за віком 50 гривні та цільової грошової допомоги.
Мінімальна виплата станом на 1 квітня 2003 року становила 80 гривень.

У межах мінімальної пенсії за віком-станом на 1 січня 2004 року пенсія
була призначена 1048101 особі, що становить 7,9 відсотка загальної
чисельності пенсіонерів. Станом на 1 січня 2004 року виплати разом із
цільовою допомогою одержують 3,4 млн. осіб, у тому числі 1,9 млн.
пенсіонерів за віком при повному стажі роботи, що становить 14,5 %
загальної чисельності пенсіонерів.

Пенсії по старості й за вислугу років становили на 1 січня 2004 року 75
відсотків від усіх пенсій, що призначаються відповідно до Закону України
“Про пенсійне забезпечення”. Загальний пенсійний вік становить: 55 років
— для жінок, 60 років — для чоловіків. Для призначення повної трудової
пенсії за віком необхідно мати 20 років трудового стажу для жінок, 25
років — для чоловіків.

Пенсії при неповному стажі станом на 1 січня 2004 року із загальної
чисельності пенсіонерів одержували 172957 осіб, або 1,6% від загальної
чисельності пенсіонерів за віком.

Із числа пенсіонерів, які одержували пенсії станом на 1 січня 2004 року,
пенсії на пільгових умовах за списком № 1 виплачувалися: жінкам у віці
до 55 років — 81217 особам, чоловікам у вітті до 60 років — 161577
особам.

У загальній чисельності пенсіонерів пенсіонери-інваліди станом на 1
січня 2004 року становили 16,2 відсотка. Із числа інвалідів І та II
групи чоловіків до 60 років — 262805 осіб, жінок до 55 років — 206111
осіб.

Пенсії у разі втрати годувальника становлять 8,2 відсотка від усіх
пенсій, що були призначені станом на 1 січня 2004 року відповідно до
Закону України “Про пенсійне забезпечення”. Загальна чисельність
пенсіонерів, які одержують пенсію у разі втрати годувальника, — 841114
осіб, із них: на одного непрацездатного — 596126 осіб (70,9%); на двох
непрацездатних — 183663 особи (21,8%); на трьох і більше — 61355 осіб
(7,3%).

Характерними рисами існуючої пенсійної системи є низький рівень пенсій,
старіння населення, збільшення кількості дострокових пенсіонерів,
нестача коштів у Пенсійному фонді. Тому вкрай гострою стає проблема
реформування пенсійного забезпечення. Найпроблемнішими питаннями
продовжують залишатися: низькі розміри пенсій; відсутність диференціації
трудових пенсій і відсутність джерел фінансування пенсій пенсіонерам у
сільській місцевості; надання відстрочок, розстрочок і списання
заборгованості із сплати збору на обов’язкове державне пенсійне
страхування, що набуло системного характеру; постійне збільшення
кількості пільгових категорій пенсіонерів; недостатнє пенсійне
забезпечення осіб, які отримують пенсії через інвалідність та у разі
втрати годувальника; невизначеність порядку управління тимчасово
вільними коштами Пенсійного фонду тощо.

У рамках існуючої пенсійної системи цих проблем не розв’язати.
Застосування в подальшому принципу, за яким сьогодні проводиться
підвищення мінімальних пенсій, дискредитуватиме ідею соціальної
справедливості щодо тих пенсіонерів, хто працював довше і мав більший
заробіток (тобто зробив більший внесок у систему соціального
забезпечення), призведе до зрівнялівки. Наступні кроки з підвищення
розмірів пенсій слід зосередити на поступовому збільшенні (знятті)
існуючих максимальних обмежень у розмірах пенсій, що нараховуються
відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Істотною проблемою, яку матиме солідарна пенсійна система України в
майбутні десятиліття, є зменшення кількості працівників при одночасному
збільшенні кількості пенсіонерів. Це загальнолюдська проблема старіння
населення, задля розв’язання якої більшість країн світу реформували або
прагнуть реформувати власні пенсійні системи.

Протягом найближчого часу необхідно запровадити такі заходи:

— поступово розширити період і сукупний дохід, які використовуються як
база для розрахунку пенсії;

— запровадити жорсткіші нормативні положення, спрямовані проти
зловживань у пенсійній системі, скасувати всі інші соціальні пільги, які
до неї прив’язані, та положення щодо виняткових привілеїв;

— у платіжних відомостях зазначати суми відрахувань працівників і
роботодавців до пенсійних фондів, щоб підняти свідомість щодо витрат на
пенсійне забезпечення;

— зменшити суми пенсійних відрахувань із метою зниження фінансового
тиску на платників;

— поступово, за рахунок зменшення тіньового сектору збільшувати
кількість платників пенсійних внесків.

Держава зобов’язана привести під законодавче регулювання окремі приватні
пенсійні фонди, які вже діють, унеможливити їхнє банкрутство чи будь-які
шахрайства з коштами їх вкладників.

Існують й інші причини, які настійливо потребують розв’язання проблеми
пенсійного забезпечення.

Система пенсійного забезпечення має стати, нарешті, системою соціального
страхування, самодостатньою, фінансове стабільною системою, яка
задовольнятиме право всіх її учасників на належне пенсійне забезпечення
із досягненням ними пенсійного віку.

Тому на виконання Основних напрямів реформування пенсійного забезпечення
в Україні, затверджених відповідним Указом Президента у 2001 році,
Кабінетом Міністрів розроблено і направлено на розгляд Верховної Ради
проекти законів України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне
страхування” та “Про недержавне пенсійне забезпечення”. Цими
законопроектами передбачене створення трирівневої пенсійної системи, на
першому рівні якої за принципом солідарності поколінь і
загальнообов’язкового соціального страхування встановлюється пряма
залежність майбутнього розміру пенсій від страхового стажу та розміру
сплачених внесків, на другому — накопичення пенсійних внесків на
особистих рахунках громадян, на третьому — добровільне недержавне
пенсійне страхування.

2.3. Фінансування закладів і програм соціального забезпечення
неповнолітніх і молоді

Соціальний захист позбавлених сімейного виховання дітей здійснюється в
Україні спеціальними установами — притулками для неповнолітніх.
Створення цих установ передбачено Законом України “Про органи і служби у
справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх”, а
діяльність їх регулюється Постановою Кабінету Міністрів України “Про
затвердження типового положення про притулок для неповнолітніх і служб у
справах неповнолітніх” від 09.06.97 р. № 565.

Притулок для неповнолітніх — це заклад соціального захисту, створений
для тимчасового перебування у ньому неповнолітніх дітей віком від 3 до
18 років. Діти, які потрапляють до притулку, отримують необхідну медичну
допомогу, забезпечуються одягом і харчуванням.

Працівники притулків проводять роботу із встановлення особи
неповнолітнього. Коли особу дитини нарешті встановлено, приймається
рішення про його подальшу долю: притулок сповіщає батьків про
місцезнаходження дитини або порушує питання щодо позбавлення батьків
батьківських прав, притягнення їх до адміністративної чи кримінальної
відповідальності. Таким чином, притулки для неповнолітніх є необхідними
тепер закладами соціального захисту неповнолітніх, повернення їх до
нормального життя.

Аналогічних закладів в Україні не існувало до 1999 року. Створення
притулків розпочалося в 2000 році й тривало протягом 2001-2002 років.
Таким чином, якщо кількість інших соціально-культурних закладів
скорочувалася, мережа притулків зростала. Нині в Україні діє 81 притулок
на 3482 місця. У деяких містах, населених пунктах виникли притулки на
10-15 місць при типовому притулку – 50 місць. Створення таких дрібних
закладів не завжди доцільне. Тому слід упорядкувати мережу притулків для
неповнолітніх шляхом ліквідації притулків з низькою завантаженістю та
збільшення кількості місць у вже діючих.

Середня сума витрат по Україні в притулках на одну дитину становила в
2002 році 4,4 тис. гривень на рік.

Прогнозна потреба в коштах на харчування, медикаменти та інші витрати
розраховувалася виходячи з нормативів забезпечення підопічних
будинків-інтернатів, оскільки такі нормативи для вихованців притулків
для неповнолітніх не розроблені.

Обсяг витрат, який спрямовується на утримання притулків для
неповнолітніх по кожному регіону, розраховується як добуток обсягу
витрат, що спрямовується на утримання цих установ у цілому по Україні, і
питомої ваги очікуваної кількості дітей у притулках за плановий період
по регіону — у загальній очікуваній кількості дітей у притулках у цілому
по Україні.

Обчислення витрат на утримання притулків для неповнолітніх здійснюються
виходячи з витрат на типовий притулок на 50 місць з типовими штатами та
нормативами.

Оскільки притулки для неповнолітніх є закладами обласного значення,
тобто вони розраховані не лише на тих дітей, що проживають у певному
регіоні, Бюджетним кодексом передбачено здійснювати їх фінансування з
обласних бюджетів.

Відповідно до статті 6 Закону України “Про сприяння соціальному
становленню і розвитку молоді”, Постанови Кабінету Міністрів України від
21 січня 2001 року здійснюються видатки на утримання Державного центру
соціальних служб для молоді, у складі яких передбачені кошти на виплату
заробітної плати працівникам центру, оплату послуг з утримання приміщень
і обслуговування установ, відрядження, придбання інвентарю. Питома вага
зазначених видатків становить близько 5 відсотків загального обсягу
асигнувань державного бюджету на молодіжні заходи. На реалізацію
молодіжних заходів, які здійснює зазначений центр, спрямовується близько
3 відсотків загального обсягу витрат із державного бюджету на галузь.

У видатках місцевих бюджетів на забезпечення молодіжних програм і
заходів, утримання установ галузі більше третини коштів спрямовується на
розвиток мережі центрів соціальних служб для молоді, підліткових клубів.
Обсяг видатків місцевих бюджетів на молодіжні програми і заходи
становить понад 32 відсотки витрат на галузь, а 35 відсотків коштів
передбачається на забезпечення функціонування чинної мережі установ
місцевого підпорядкування.

2.4. Видатки на утримання будинків-інтернатів

для престарілих та інвалідів

Фінансування витрат на утримання будинків-інтернатів для престарілих та
інвалідів здійснюється за рахунок коштів місцевих бюджетів. Особливості
фінансування цих закладів зумовлені специфікою їхньої
фінансово-господарської діяльності. В цих установах престарілі та
інваліди перебувають на повному державному забезпеченні: отримують
харчування, одяг, взуття та інші предмети першочергової необхідності,
користуються медичними та культурно-освітніми послугами.

Фінансування будинків-інтернатів здійснюється у межах сум, затверджених
за кошторисами доходів і видатків. Обсяг видатків цих установ залежить
від виробничих показників (кількість ліжок, кількість днів
функціонування 1 ліжка, зовнішня кубатура будівель і споруд, внутрішня
площа приміщень тощо) та норм видатків. Витрати на заробітну плату
обслуговуючого персоналу визначаються за штатним розписом, типовими
штатами і ставками заробітної плати, які встановлюються у
тарифікаційному списку. Витрати за іншими категоріями видатків (на
медикаменти та перев’язувальні засоби, продукти харчування, придбання
обладнання та інвентарю, придбання м’якого інвентарю та обмундирування,
інших матеріалів і предмети?, оплату послуг з утримання
будинків-інтернатів, оплату комунальних послуг та енергоносіїв тощо)
визначаються в такому ж порядку, як і за установами охорони здоров’я.

У будинках-інтернатах для престарілих та інваліди? можуть створюватися і
функціонувати підсобні господарства та майстерні, доходи яких
використовуватимуться на поліпшення культурно-побутових умов
пенсіонерів. На фінансування будинків-інтернатів можуть спрямовуватися
інші позабюджетні кошти, добровільні пожертвування підприємств,
організацій і установ різних форм власності, громадян, кошти благодійних
фондів тощо.

Обсяг видатків на професійно-технічні школи-інтернати визначається із
середньорічної кількості ліжок і включає витрати на навчання, медичне
обслуговування, харчування та інші.

Витрати на капітальні вкладення для будівництва і реконструкції
будинків-інтернатів плануються і фінансуються на основі відповідної
проектно-кошторисної документації у порядку, встановленому для
планування і фінансування державних капітальних вкладень.

2.5. Видатки, пов’язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської
катастрофи

Фінансування заходів, пов’язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської
катастрофи та соціальним захистом населення, здійснюється в межах
асигнувань, визначених у державному бюджеті на цю мету за відповідними
напрямами згідно із функціональною класифікацією видатків бюджету.

З метою оптимізації обсягів видатків на проведення заходів, пов’язаних
із ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а також враховуючи
обмеженість коштів на фінансування зазначених заходів і з метою
уникнення збільшення заборгованості із соціальних виплат громадянам, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, необхідно здійснити
такі заходи:

— прискорити прийняття Концепції захисту населення України у зв’язку з
Чорнобильською катастрофою і уточнення, виходячи з вимог цієї концепції,
статусу території, що можуть бути віднесені до зон радіоактивного
забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, і водночас
переліку населених пунктів, віднесених до цих зон;

— удосконалити чинне на даний час законодавство з питань ліквідації
наслідків Чорнобильської катастрофи. Зокрема, внести зміни і доповнення
до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” з метою впорядкування
виплат компенсацій і надання пільг громадянам, які найбільш постраждали
внаслідок Чорнобильської катастрофи (інвалідам і потерпілим дітям).

Висновки

Україна, яка знаходиться в іншій соціально-економічній і політичній
ситуації, не повинна сліпо копіювати досвід ані інших країн перехідної
економіки, ані тим більш економічно розвинених країн, з їх системою
соціального захисту та соціальної політики в цілому, що склалася потягом
кількох десятиліть. Наші уряд і Верховна Рада мають своє власне уявлення
і про соціальні пріоритети, і про засоби досягнення їх. Проте не можна
нехтувати накопиченим у світі досвідом вирішення соціальних проблем,
треба його повсякчас аналізувати й використовувати для власних потреб.

На мою думку, пенсійна система має гарантувати громадянам пенсійного
віку, які не в змозі більше працювати, компенсацію втраченого заробітку
у вигляді адекватного розміру пенсії. Адекватний розмір пенсії означає,
що вона прямо залежить від тривалості страхового (трудового) стажу та
сплачених протягом усієї трудової діяльності внесків. Усі працівники,
які сплачують однакові внески, мають отримувати однакові пенсії. Це один
із найголовніших принципів соціальної справедливості. Одначе проведена
диференціація розмірів страхових внесків залежно від заробітку для
деяких категорій працівників лише символічно перекриває витрати на
одержання надвеликих розмірів пенсій і аж ніяк не відповідає принципу
соціальної справедливості.

Я вважаю, якщо не досягти реального зростання доходів, позитивне
вирішення проблеми подолання бідності втрачає перспективу. Гарантований
успіх залежатиме від того, якою мірою і якими заходами вдасться
впорядкувати два процеси: підвищення доходів і динаміку цін. Це питання
не тільки фінансово-бюджетного, а й реального сектора економіки. Для
переважної більшості населення навіть стабілізації рівня реальних
доходів означатиме подальшу деформацію споживчих пропорцій і стандартів.
Як результат, відтворюватиметься негативна тенденція до звуження
платоспроможного попиту на товари і послуги.

Список використаної літератури

Бідан В. Гуманістична складова соціальної політики в умовах економічних
трансформацій // Україна: аспекти праці. -2001. -№5. -с.41-44.

Геєць В. Соціогуманітарні складові перспектив переходу до соціально
орієнтованої економіки в Україні // Економіка України. -2000. -№2.
-с.4-13.

Джоджик Я. Соціальний захист громадян – пріоритети у діяльності уряду та
парламенту // Вільне життя. –2002. –13 квітня.

Духонченко А. Органам соціального захисту населення особливий статус і
сучасні інформаційні технології // Соціальний захист.-2000. -№2.
-с.45-48.

Іванкович В. Соціальна сфера: стан справ // Праця і
зарплата.-2000.-№18.-с.10.

Квітко Н. Соціальні гарантії і прожитковий мінімум за Державним бюджетом
України на 2003 рік // Праця і зарплата. –2003. -№6. –с.10.

Кіхан А. Ми здолаємо бідність // Урядовий кур’єр. –2001. –29 серпня.
–с.3.

Кокіна В. Пільги та їхня адресність: соціальний захист // Урядовий
кур’єр. –2000. –29 квітня.

Коломийчук В.С. Сучасні соціальні процеси в Україні: актуальність
дослідження, особливості трансформації // Регіональна економіка. –2000.
-№1. –с.87-91.

Крикунов Ю. Навчений і працевлаштований інвалід – захищений інвалід //
Соціальний захист. –2000. -№11. –с.31-34.

Лібанова Е., Іванкевич В. Досвід соціальної політики в країнах
розвиненої ринкової та перехідної економіки і можливості його
використання в Україні // Україна: аспекти праці. –1997. -№1. –с.36-42.

Надточій Б. Чи подолає Україна “груповий егоїзм” у пенсійному
забезпеченні? // Україна: аспекти праці. –2001. -№6. –с.37-40.

Нечай А. Вдосконалення правового забезпечення соціальної допомоги в
Україні // Право України. –2000. -№12. –с.86-90.

Новіков В. Подолання бідності – нагальна проблема соціальної політики //
Україна: аспекти праці. –2002. -№1. –с.23.

Сахань І. Соціальні пріоритети державної політики: соціальний захист //
Урядовий кур’єр. –2000. –4 листопада.

Якуненко Н. Аналіз рівня і структури доходів та витрат населення України
// Україна: аспекти праці. –2001. -№1. –с.12.

Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України. –К.: НІОС, 2000.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020