Реферат на тему:
Нюрнберзький процес
План
1. Обвинувальний вирок.
2. Злочини проти людства.
Обвинувальний вирок
Нюрнберзький процес — це судовий процес, що проходив над головними
німецькими воєнними злочинцями з 20 листопада 1945 р. по 1 жовтня 1946
р. Місцем суду вибрали місто Нюрнберг (Німеччина). Судив Міжнародний
військовий трибунал.
Проти обвинувачуваних виступили багато країн. Головними серед них були
Союз Радянських Соціалістичних Республік, Сполучене Королівство
Великобританії та Північної Ірландії, Сполучені Штати Америки,
Французька республіка.
В обвинувальному вироку були перераховані прізвища злочинців, які
порушили всі людські й міждержавні закони: Герман Вільгельм Герінг,
Рудольф Гесс, Йоахим фон Ріббентроп, Роберт Леї, Вільгельм Кейтель,
Ернст Кальтенбрун-нер, Альфред Розенберг, Ганс Франк, Вільгельм Фрік,
Юліус Штрейхер, Вальтер Функ, Гельман Шахт, Густав Крупп, Карл Деніц,
Еріх Редер, Бальдур фон Шірах, Фріц Заукель, Альфред Йодль, Мартін
Борман, Франц фон Папен, Артур Зейс-Інкварт, Альберт Шпеєр, Костянтин
фон Нейрат, Ганс Фріче.
Багато хто з перелічених осіб входив до урядового кабінету Німеччини, до
керівного складу націонал-соціалістської партії, належав до охоронних
загонів німецької націонал-соціалістської партії (СС), включаючи службу
безпеки (СД). Дехто із цих злочинців належав до державної таємної
поліції (гестапо), входив до штурмових загонів німецької
націонал-соціалістської партії (СА), генерального штабу й вищого
командування німецьких збройних сил.
Ось як починався обвинувальний вирок: «Союз Радянських Соціалістичних
Республік, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії,
Сполучені Штати Америки, Французька республіка в особі нижчепідписаних
Руденко Р. А., Хартлі Шоукросса, Роберта Г. Джексона, Франсуа де
Ментона, належним чином уповноважених своїми Урядами для розслідування
обвинувачень і винесення судового обвинувачення головним військовим
злочинцям відповідно до Лондонської угоди від 8 серпня 1945 р. і Статуту
цього Трибуналу, обвинувачують у злочинах проти світу, у військових
злочинах, у злочинах проти людства й у створенні спільного плану або
змови для здійснення цих злочинів, перелічених у статуті Трибуналу, і
відповідно до викладеного визнають перелічених вище осіб винними у
вказаних нижче злочинах…»
Злочини проти людства
На Нюрнберзькому-процесі судді дійшли висновку, що всі злочини
підсудними були зроблені між 1 вересня 1939 р. і 8 травня 1945 р. не
тільки в Німеччині, але й у всіх окупованих країнах.
Усі підсудні уклали між собою договір, розробили детальний план
проведення злочинних операцій і планомірно втілювали його в життя. У
результаті була здійснена величезна кількість воєнних злочинів, злочинів
проти людства. Складений злочинцями план став причиною «тотальної
війни», у якій були задіяні методи бойових дій і військової окупації, що
суперечили звичаям і законам війни. Були здійснені злочини на полях боїв
при зіткненнях із ворожими арміями та проти військовополонених, на
окупованих територіях, проти цивільного населення.
Ці методи та злочини порушували міжнародні конвенції, внутрішні карні
закони й загальні принципи карного права, тому що ці принципи пов’язані
з карним правом всіх цивілізованих націй.
Під час окупації підсудними проводилися такі методи катувань жителів,
які неможливо виправдати. Обвинувачувані хотіли затероризувати мирних
жителів: вони вбивали й мучили їх, кидали їх у в’язниці без суду й
слідства, жорстоко обходилися з ними. Для терору використовувалися різні
методи: розстріли, повішення, отруєння газом, примусове голодування,
надмірна скупченість, непосильна робота, відсутність санітарного й
медичного обслуговування, катування різними способами. Практикувалися
навіть катування розпеченим залізом і виривання нігтів. Найстрашнішими
були досліди над живими людьми, над якими знущалися за допомогою різних
операцій, і т. д.
На більшості окупованих територій підсудні не дозволяли проводити
релігійні обряди, усіляко переслідували ченців і духівництво, вивозили у
свою країну конфісковані в церквах і монастирях речі. Вони намагалися
повністю винищити народи, які належали до інших рас і національних груп.
І не тільки на поляк боїв, але й в окупованих містах і селах. Щоб
одержати різні відомості від представників інших національностей, рас і
релігійній груп, обвинувачувані застосовували до них витончені за своєю
жорстокістю катування.
Судді на Нюрнберзькому процесі дійшли висновку, що подібні вбивства й
жорстоке обходження суперечать міжнародним конвенціям, зокрема статті 46
Гаазьких правил 1907 p., суперечать законам і звичаям війни, загальним
принципам карного права. А всі вони мали місце в концентраційних таборах
і подібних установах. Це були концентраційні табори в Бельзені,
Бухенваяьді, Дахау, Брхн-донці, Гріні, Наувенлері, Вігхте, Амерсфурте й
у значній кількості великих і дрібних міст і сіл, включаючи Орадур, Сюр,
Глан і Осло.
Не можна передати, наскільки жорстокими й нелюдськими були методи
винищування людей у концентраційних таборах. Крім жорстокого обходження
німці застосовували псевдонаукові досліди (стерилізація жінок в
Освенцимі й Равенсберзі, штучне зараження раком матки в Освенцимі, тифом
у Бухенвальді, анатомічні дослідження в Нацвейлері, ін’єкції в область
серця в Бухенвальді, пересаджування кісток і вирізання м’язів у
Равенсбрюці й безліч інших). Повсюдно були поширені газові камери,
«душогубки» й печі для кремації.
Удершись у Польщу та Радянський Союз, німецьке верховне командування й
уряд наказали своїм військам проводити систематичну політику вбивства
цивільного населення східних країн. Був відданий наказ обходитися з
людьми на окупованих територіях дуже жорстоко.
У результаті нелюдського обходження з людьми в східних та інших країнах
загинули близько 1 500 000 чоловік у Майданеку, близько 4 000 000
чоловік в Освенцимі, серед них громадяни СРСР, Польщі, Чехословаччини,
Югославії, Англії, США й інших країн.
У єврейському гетто з 7 вересня 1941 р. по 6 липня 1943 р. понад 133 000
чоловік було замучено й розстріляно. У Львові й Львівській області
винищили близько 700 000 громадян СРСР, включаючи 70 діячів науки й
мистецтва, а також громадян США, Англії, Франції, Нідерландів і
Югославії, доставлених у цю область з інших концентраційних таборів. У
Литві мали місце масові вбивства радянських громадян, а саме: у Панорах
— 100 000 чоловік, у Каунасі — більше 70 000, в Алпу-сі — близько 60
000, у Пренаях — понад 3 000, у Вільямполі — близько 8 000, у Маріампояі
— близько 7 000 і в сусідніх містах — 37 640 чоловік. В Естонії була
розстріляна безліч мирних жителів. В один тільки день 19 вересня 1944 р.
у таборі Клого німці розстріляли 2 000 мирних громадян, їхні трупи були
спалені на багаттях. У Латвії було вбито 577 000 чоловік. У Ленінграді —
172 000 чоловік, включаючи понад 20 000 чоловік, які загинули вія
голоду, холоду й бомбувань. У Красно-дарі близько 6 700 чоловік
цивільного населення були вбиті отруєним газом у «душогубках» або
знайшли свою смерть від катувань і незаконних розстрілів. Після вигнання
німців зі Сгалінградської області було знайдено більше 40 000 трупів, що
були знівечені з витонченою жорстокістю. В Орлі загинуло 5 000 чоловік.
Новгород і Мінськ утратили кілька десятків тисяч. У Криму німці потопили
мирних жителів у морі, посадивши їх на баржі. їх було приблизно 144 000
чоловік. Україна теж зазнала страшних втрат. Усім відомий Бабин Яр, де
було розстріляно понад 100 000 чоловік. У Києві загинуло понад 195 000
чоловік. Рівненська область зазнала людських втрат у кількості 100 000
чоловік. Така ж ситуація була й в Одесі — 200 000 чоловік убитих.
Постраждав і Харків. Там знайшли убитими, задушеними в «душогубках» і
замученими близько 195 000 чоловік.
Нацисти не шкодували не тільки дорослих, але й дітей. Проходили
розстріли дітей і разом із батьками, і групами, і поодинці. Нацисти
розстрілювали дітей у дитячих будинках, у лікарнях. Не гребували заживо
ховати їх, кидати у вогонь, отруювати різними газами. Над дітьми
проводилися досліди, у них бралася кров для німецьких солдатів. Безліч
дітей загинула у в’язницях, гестапівських камерах катувань і
концентраційних таборах, де їх морили голодом, катували й заражали
різними смертельними вірусами.
Ніхто тепер не знає точних цифр, тому що вже з червня 1943 р. нацисти,
щоб приховати сліди своїх злочинів, знищували документи та все, що могло
розповісти про їхню жорстокість.
Крім масового винищення мирних жителів нацистами проводилася й інша
політика — політика вивезення в рабство фізично здорових людей. З усіх
окупованих територій СРСР були вивезені в Німеччину й в інші окуповані
країни мирні жителі, які знаходилися в становищі рабів і потрібні були
німцям для роботи на військових заводах та в інших галузях, що
підсилювали б військову міць Німеччини.
Усе це ще раз підтверджує протизаконність дій нацистів. Судді наводили
як приклад статтю 46 Гаазьких Правил 1907 p., відповідно до якої не
можна було забирати мирних жителів у рабство, оскільки це суперечило
законам і звичаям війни, загальним правилам карного права.
Після війни дані про масове вивезення в рабство були виявлені у Франції,
Данії, Люксембурзі, Бельгії, Голландії, СРСР, країнах Східної Європи.
Наприклад, із Радянського Союзу німці намагалися погнати в рабство 4 000
000 чоловік.
Підсудні так само жорстоко обходилися і з військовополоненими. Вони не
давали їм їжу, відмовляли в житлі, одязі, медичному обслуговуванні.
Постійно змушували їх працювати, створюючи нелюдські умови. Катування та
приниження були основним засобом придушення особистості. Потім
військовополонених чекала смерть.
Під час здачі в полон військовослужбовців убивали, а це суперечило
міжнародним конвенціям, особливо статтям 4, 5, 6, 7 Гаазьких Правил 1907
р. і статтям 2, 3, 4, 6 Конвенції про військовополонених (Женева, 1929
p.), законам і звичаям війни, загальним правилам обходження з
військовополоненими.
Відповідно до наказів підсудних здійснювалося безцільне руйнування міст
і сіл, що не було виправдане військовою необхідністю.
На території Радянського Союзу нацистами було зруйновано 1710 міст і
більше 70 000 сіл і населених пунктів, більше ніж 6 000 000 будинків.
Без житла залишилися близько 23 000 000 чоловік. Найбільш зруйнованими
виявилися Сталінград, Севастополь, Київ, Мінськ, Одеса, Смоленськ,
Новгород, Псков, Орел, Харків, Воронеж, Ленінград й інші. Аналізуючи
німецькі офіційні джерела, можна з упевненістю сказати, що нацисти мали
намір повністю знищити більшість, якщо не всі, міст й сіл СРСР.
За наказом верховного німецького командування постійно руйнувалися
музеї, вивозилися цінні предмети мистецтва. Руйнування зазнали 1670
православних церков, 237 римсько-католицьких, 69 каплиць, 532 синагоги і
т. д.
Підсудні на всіх окупованих територіях у примусовому порядку вербували
людей і змушували їх працювати. Праця таких людей була спрямована не на
задоволення потреб окупаційних армій. Мирні жителі, завербовані за
допомогою примусових заходів, змушені були вступати в організації Тодта
й у легіони Шпеєра. Це були напіввійськові організації, які, однак,
проходили вишкіл. Усе це було порушенням статей 46 і S0 Гаазьких Правил
1907 р. Місцеві жителі, яких силоміць примусили завербуватися в легіон
Шпеєра, під загрозою позбавлення їх їжі, грошей, посвідчень особи
змушені були приймати урочисту присягу з визнанням безумовної покори
Адольфу Гітлеру, фюреру Німеччини, що була для них ворожою державою.
Наприклад, у Лотарингії громадяни, які перебували на службі, щоб
зберегти за собою роботу, змушені були підписувати декларацію,
відповідно до якої ними визнавалося повернення їхньої країни до складу
Німеччини. У результаті вони були зобов’язані беззаперечно підкорятися
наказам нацистів і навіть йти на дійсну службу фюреру та всій Німеччині.
Таким самим розпорядженням були змушені підкорятися й жителі Ельзасу.
Усе це вважалося протиправними діями, що порушували статтю 4S Гаазьких
Правил 1907 p., закони й звичаї війни, основні принципи карного права.
Багато окупованих територій зазнали асиміляції своїх територій з
Німеччиною в політичних, культурних, соціальних і економічних
відносинах. Нацистами були здійснені спроби знищити колишній
національний характер цих територій. Для цього німці насильно намагалися
вислати звідти корінних жителів, які не є німцями. На їхнє місце
приїжджали німецькі колоністи. Німеччина хотіла домінувати на більшій
частині завойованих держав, перевершувати в усьому окуповані країни.
Нацисти хотіли заснувати маріонеткові уряди, примушували населення на
окупованих територіях вступати до німецьких збройних сил. Це знову ж
таки суперечило статтям 43, 46, 55, 56 Гаазької конвенції 1907 p., а
також основним принципам карного права, законам і звичаям війни.
Підсудні здійснили перелічені вище злочини проти людяності в період з
1939 р. по 8 травня 1945 р. Це відбувалося на території Німеччини й на
всіх територіях, що були окуповані німецькими військами з 1 вересня 1939
року. Це ж стосується Австрії, Чехословаччини й Італії. Протиправні дії
були здійснені й у відкритому морі. Була проведена політика
переслідування, репресій і винищування всіх громадян, які не хотіли
підкорятися або співпрацювати з німецьким урядом. Люди зазнавали
несправедливих катувань, здійснених без судового розгляду. Нацисти
тримали людей у так званому «попередньому затриманні», катували в
концентраційних таборах, намагалися поневолити, позбавляли їх життя.
У результаті таких протиправних дій Міжнародний військовий трибунал
засудив обвинувачуваних: Герінга, Ріббентропа, Кейтеля’,
Кальтенбруннера, Ро-зенберга, Франка, Фріка, Штрейхера, Заукеля, Йодля,
Зейсс-Інкварта, Бормана (заочно) — до страти через повішення; Гесса,
Функа, Редера — до довічного ув’язнення. Шіраха, Шпеера — до 20, фон
Нейрата«— до 15, Деніца — до 10 років тюремного ув’язнення. Виправдали
Фріче, Папена, Шахта. Суду був переданий ув’язнений Лей, однак він
злякався військового процесу й повісився в камері. Круппа визнали
невиліковно хворим і припинили щодо нього судову справу.
Військовий трибунал визнав злочинними організації СС, СД, СА, гестапо й
керівний склад нацистської партії. Однак із якоїсь причини не виніс
рішення про визнання злочинцями членів верховного командування,
генштабу.
Представник СРСР у трибуналі висловив свою незгоду з рішенням про
невизнання злочинними цих організацій і з виправданням Шахта, Папена,
Фріче.
Усі ув’язнені, крім Кальтенбруннера, Шіраха, Шпеєра, подали клопотання
про помилування. Однак це було безуспішною спробою. Контрольна рада
відхилила це клопотання. Тим часом отруївся Герінг, злякавшись страти.
Усі засуджені до страти були в ніч на 16 жовтня 1946 р. повішені в
приміщенні Нюрнберзької в’язниці.
Міжнародний військовий трибунал визнав агресію найважчим і
найжорстокішим злочином міжнародного характеру. Він засудив як карних
злочинців тих державних діячів, які були винні в підготовці й проведенні
агресивної війни. Трибунал справедливо покарав організаторів і
виконавців злочинних планів, згідно з якими вони намагалися винищити
мільйони людей і скорити цілі країни й народи.
Нюрнберзький процес увійшов в історію як Суд історії. Завдяки йому
фашизм був остаточно розгромлений.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
