.

ООН: історія створення й основні напрямки діяльності (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
18 17403
Скачать документ

Реферат на тему:

ООН: історія створення й основні напрямки діяльності

План

1. Історія створення ООН як системи.

2. Головні органи ООН.

3. Напрямки діяльності ООН та її органів.

Історія створення ООН як системи

Сучасного вигляду система Організації Об’єднаних Націй (ООН) набула не
відразу — цьому передував тривалий процес. Зародилася вона понад 100
років тому й була на той час своєрідним механізмом управління світовим
співтовариством. Середина XIX ст. стала часом, коди виникали перші
міжурядові міжнародні організації. їхня поява обумовлена двома
причинами.

Перша причина: міжнародні організацій стали породженням
буржуазно-демократичних революцій у державах, що бачили своє майбутнє в
національній незалежності

Другою причиною стали успіхи науково-технічної революції, що дам поштовх
до взаємозв’язку та, звичайно ж, взаємозалежності багатьох країн.

Історичні джерела повідомляють про те, що за часів
буржуазно-демократичних революцій у багатьох європейських країнах
найважливішим було гасло невід’ємності й непорушності суверенітету
народу й держави. Новий правлячий клас мав намір створити свою
незалежну, могутню державу я цим закріпити своє панування. Одночасно
йшов швидкий розвиток ринкових відносин, відбувалося прискорення
науково-технічного прогресу. А отже, йшов інтенсивний розвиток знарядь
виробництва.

Практично всі економічно розвинуті країни вирішили об’єднатися, щоб
спільними зусиллями й далі розвивати економіку. Усі вони бажали
одночасно й суверенітету, і широкого співробітництва з іншими
незалежними державами. Усе це привело до створення нової форми
міждержавних взаємозв’язків — міжнародних міжурядових організацій.

Спочатку ці міжнародні організації мали на меті контроль над процесами
інтеграції, тобто контроль над різними видами відносин, які б
пов’язували воєдино як цілі держави, так і їхні промислові підприємства.
Спочатку міжурядові організації виконували функцію
технічно-організаційну, а не політичну. Вони прагнули об’єднати
якнайбільше держав. Співпрацювали вони в різних сферах. Зазвичай це були
зв’язок, транспорт і відносини з колоніями.

До сьогодні історики не визначилися у виборі часу виникнення першої
міжнародної організації: правознавці-міжнародники найчастіше називають
Центральну комісію судноплавства по Рейну, що утворилася в 1815 р. XIX
ст. було багатим на народження так званих квазіколоніальних організацій.
Відома одна з них — Західний Іріан (Індонезія). Ця організація
проіснувала дуже недовго, тому залишила по собі дуже мало спогадів.
Часто організовувалися й міжнародні адміністративні союзи. Саме вони й
стали належною формою розвитку міжурядових організацій, зразком для
міжурядових організацій, що використовували їхній досвід у справах
співробітництва держав у спеціальних сферах. Протягом цілого століття
міжурядові організації планували роботу за зразком адміністративних
союзів.

Але на сцену виступило XX ст., яке стало порушником спокою багатьох
держав. Початок розвитку капіталізму виявив свої протиріччя, тому була
розв’язана Перша світова війна. їй удалося не тільки затримати розвиток
міжнародних організацій, але й спричинити розпуск багатьох із них. І
одночасно Перша світова війна розбудила свідомість багатьох прогресивних
політичних діячів світу. Вони дійшли висновку, що з метою запобігання
війнам виникла необхідність у створенні міжнародних організацій
політичної орієнтації.

Потрібна була глобальна міжурядова організація, що зуміла б запобігти
війні й підтримувати мир.

У 1919 р. був створений проект, що ліг в основу Ліги Націй, але, на
жаль, вона не змогла стати ефективним інструментом політичного й
міжнародного співробітництва.

Якщо детально розглянути час між Першою та Другою світовими війнами, то
можна зауважити, наскільки повільно розроблялися проблеми організації
міжнародного миру й безпеки.

Зате Друга світова війна дала могутній поштовх урядовій і суспільній
ініціативі щодо організації миру й безпеки. Люди не змогли спокійно
дивитися на її масштаби, методи терору, що були використані фашистськими
арміями.

Ще з перших днів війни було поставлене питання про створення організації
міжнародної безпеки. Світові уряди вирішили, нарешті, дійти згоди.

І донині ніхто не дасть точної відповіді на питання, хто ж першим
запропонував створення Організації Об’єднаних Націй. На Заході вчені
вважають, що причиною її створення став документ від 14 серпня 1941 р. —
Атлантична хартія Рузвельта й Черчілля. У колишньому Радянському Союзі
дослідники неодноразово посилалися на радянсько-польську декларацію від
4 грудня 1941р.

У 1943 р. була скликана в Москві конференція союзних держав. Вона стала
одним з важливих кроків на шляху створення ООН.

У декларації від 30 жовтня 1943 p., підписаній представниками СРСР, США,
Великобританії та Китаю, було проголошено, що ці держави «визнають
необхідність заснування за якомога коротший термін загальної міжнародної
організації для підтримки міжнародного миру й безпеки, що ґрунтувалася б
на принципі суверенної рівності всіх миролюбних держав, членами якої
можуть бути всі такі-держави — великі й малі».

ООН досить сильно відрізняється від колишніх діючих міжнародних
організацій. До її особливостей слід зарахувати яскраво виражений
політичний характер. Він спрямований виключно на врегулювання питань
мирним шляхом, на забезпечення безпеки всіх країн. ООН дуже компетентна
у всіх сферах міждержавного співробітництва.

Що до подальших розробок і підготовки нової міжнародної міжурядової
структури, то відомості про це легко можна знайти в багатьох
історико-правових дослідженнях. Велике значення мала конференція в
Думбартон-Оксі з 21 серпня по 7 жовтня (1944 р.). На ній були прийняті
основні принципи й параметри механізму діяльності майбутньої
організації. У лютому 1945 р. у Ялті відбулася Кримська конференція. На
ній були присутні глави трьох урядів — радянського, британського й
американського. Разом вони обговорили пакет документів, запропонованих
конференцією в Думбартон-Оксі. Учасники внесли деякі доповнення й
вирішили скликати у квітні 1945 р. чергову конференцію ООН у США.

З 25 квітня по 26 червня 1945 р. проходила конференція в Сан-Франциско.
Вона завершилася прийняттям установчих документів ООН. Це відбулося 24
жовтня 1945 р. Тоді ж були передані на зберігання п’ятьма постійними
членами Ради Безпеки й більшістю інших держав ратифікаційні грамоти,
після чого було вирішене питання про прийняття Статуту ООН.

З появою нової міжнародної організації багато країн пов’язували
створення міцного миру. Вона також давала можливість розвивати
співробітництво всіх держав шляхом економічного й соціального розвитку.
Учені-дослідники зазначають, що при створенні ООН у держав-союзників
часто виникали тертя з приводу обсягу компетенції цієї міжнародної
організації. Для Радянського Союзу ООН ставала гарантією міжнародного
миру й безпеки, що повинна була не дати можливості людству розв’язати
нову світову війну. Союзники в цьому підтримували уряд СРСР. Це дало
можливість уникнути конфліктів при створенні Ради Безпеки. Цей орган мав
велику компетентність у питаннях миру й безпеки. Однак радянський проект
Статуту ООН, запропонований у Думбартон-Оксі, передбачав кілька
застережень, серед яких була таке: «організація повинна бути саме
організацією безпеки й до її компетенції не слід зараховувати питання
економічні, соціальні й взагалі гуманітарні, для цих питань повинні бути
створені спеціальні, особливі організації».

Однак позицію Радянського Союзу не підтримували країни-союзники. Вони
розглядали ООН як організацію широкої компетенції, що сприяє
співробітництву держав в області економіки, соціального забезпечення,
науки, культури й т. п. Іншими словами, ООН, за пропозицією західних
держав, повинна була контролювати інтеграцію держав як у політичних, так
і в соціально-економічних питаннях. Цій міжнародній організації
приписувалося бути компетентною у всіх питаннях.

Чимало держав не прийняли таку пропозицію. Свою відмову вони мотивували
небажанням того, щоб ООН могла контролювати основні сфери економіки.
Особливо різко виступили СРСР і Великобританія.

Радянський уряд наполягав на тому, що економічні відносини є
внутрішньодержавним питанням. А пропозиції про міжнародно-правове
регулювання економічних відносин суперечать принципам поваги до
державного суверенітету й невтручання у внутрішні справи держав.

Великобританія стала виразником позиції тих держав, які вважали, що
створення міжурядової організації у сфері економіки несумісне з
принципами ринкового лібералізму. ООН, на їхній погляд, не мала права
втручатися у внутрішні економічні зв’язки держав і торкатися інтересів
приватних власників.

Якщо в політичній сфері держави-засновники дійшли згоди, та у сфері
соціально-економічній у них не було єдності. Висловлювалися два
абсолютно протилежні підходи — про широку компетенцію Організації в
цьому питанні й про неправомірність ІЗ повноважень у сфері міждержавного
соціально-економічного розвитку. Це питання вирішувалося досить довго,
поки сторони не прийняли компромісного рішення: ООН наділялася функцією
координації міждержавного соціально-економічного співробітництва.
Завдання координації були сформульовані в загальній формі, їх виконання
було покладене на Економічну й Соціальну Раду (ЕКОСОР). Вона мала не
дуже великі повноваження на відміну від Ради Безпеки. Тому їй не вдалося
стати серйозним центром співробітництва держав у соціально-економічних
питаннях.

У цій області міжнародних відносин були свої складності, однак тут
існувало дуже багато міждержавних взаємозв’язків. Тому неможливо було з
єдиного центру координувати економічне міждержавне співробітництво.
Держави зійшлися на тому, що простіше зробити функціональну
децентралізацію.

Країни були змушені погодитися зі створенням системи міжурядових
інститутів, тому що структурних параметрів самої ООН було недостатньо.
Ця система містила в собі багато існуючих і щойно створених міжурядових
організацій.

У цьому питанні враховувався досвід Ліги Націй, що відбилося на Статуті
ООН. У його статтях 57 і 63 було продекларовано, що спеціалізовані
міждержавні установи встановлюють зв’язок з ООН у порядку укладання
спеціальних угод з ЕКОСОР ООН.

У результаті такого Статуту всі спеціалізовані міждержавні установи мали
право бути самостійними міжурядовими організаціями. Вони були пов’язані
з ООН завдяки співробітництву й координації дій, але в жодному разі не
були залежними.

У 1946 р. до складу ООН увійшла Міжнародна організація праці (Женева,
1919 р.) — МОП, у 1947 р. — найстарша міжнародна організація —
Міжнародний союз електрозв’язку (МСЕ, 1865 p., Женева), у 1948 р. —
Всесвітній поштовий союз (ВПС, 1874 p., Берлін), у 1961 р. — Всесвітня
метеорологічна організація (ВМО, 1878 p., Женева). Ці роки також
характеризуються створенням нових міжурядових структур. 1944 р. став
роком утворення фінансово-економічної груші системи ООН. Почав свою
роботу Міжнародний валютний фонд (МВФ), до завдань якого входило
забезпечувати впорядковані відносини у валютній області й додати
конкурентне знецінювання валют. Узявся до роботи й Міжнародний банк
реконструкції й розвитку (МБРР). До його функцій входило надавати
допомогу для відновлення й розвитку держав-членів. Трохи пізніше МБРР у
результаті злиття з іншими міжнародними фінансовими структурами переріс
у Світовий банк (СБ). До СБ входило три структури, у яких були схожі
механізми й подібні функції: сам МБРР, Міжнародна фінансова корпорація
(МФК, 1956 p.), головною метою якої було надання допомоги у фінансуванні
приватних підприємств, а також Міжнародна асоціація розвитку (МАР, 1960
р.), до функцій якої входило надання допомоги країнам, що розвиваються,
на пільгових умовах. І донині СБ тісно співпрацює й функціонує з МВФ, а
всі його організації мають угоди про співробітництво в ООН.

У 1946 р. виникли такі міжурядові організації: Організація Об’єднаних
Націй з питань освіти, науки й культури (ЮНЕСКО, Париж), Всесвітня
організація охорони здоров’я (ВООЗ, Женева) і Міжнародна організація у
справах біженців ООН (ІРА, припинила своє існування в 1952 р.). Той рік
став роком установлення контактів з Організацією Об’єднаних Націй з
питань продовольства й сільського господарства (ФАО, Рим, 1945 p.).
Міжнародна організація цивільної авіації (ІКЛО, Монреаль, 1944 р.) у
1947 р. одержала статус спеціалізованої установи. Потім процес створених
спеціалізованих установ трохи вповільнився, і тільки в 1958 р. виникла
Міжнародна морська організація (ІМО, Лондон), у 1967 р. — Всесвітня
організація інтелектуальної власності (ВШВ, Женева), у 1977 р. —
Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (ІФАД). Найпізніше була
утворена Організація Об’єднаних Націй з промислового розвитку (ЮН1ДО).
Вона була створена в 1967 р. як допоміжний орган-ООН. Ще в 1975 р. її
книги прийняли рішення про перетворення на спеціалізовану установу ООН.
Почалася робота зі створення установчого документа — Статуту. І тільки в
1985 р. після ратифікації Статуту 80 державами ЮНІДО одержала цей
статус.

У системі ООН міжнародні організації МАГАТЕ й ГАТТ мають істотні
розходження. Міжнародне агентство з атомної енергії (Відень, 1956 р.)
так і працює під егідою ООН. Це можливо завдяки тану, то Агентство
контактує з ООН не через ЕКОСОР, а через Генеральну Асамблею. У
Генеральної угоди з тарифів і торгівлі відносини трохи складніші, тому
що формально вона не належить до спеціалізованих установ ООН, хоча а
пов’язана з нею через угоди з Конференцією з торгівлі й розвитку
(ЮНКТАД, 1966 р.) і групою СБ. Чимраз швидший розвиток ГАТТ дає привід
думати, що необхідно створювати нову міжнародну організацію в області
торгівлі.

ООН має велику кількість різних підвідомчих спеціалізованих установ, що
зумовлює необхідність створення міжурядових інститутів особливого типу.
Міжнародне економічне й соціальне співробітництво не стоїть на місці,
постійно змінюючи свої форми; змінюються й потреби держав. Крім того, на
нього впливають також різні зовнішні фактори, наприклад:
Національно-визвольний рух колоніальних народів, що зріс у другій
половині XX ст.; проблеми, які суспільством були віднесені до розряду
глобальних — демографічна, енергетична, продовольча й екологічна
проблеми, запобігання ядерній війні.

Відповідно змінилася структура системи ООН. У рамках самої ООН виникли
допоміжні органи зі структурою й функціями міжурядових організацій. їм
було довірене самостійне фінансування. Серед цих допоміжних органів
особливе місце займає Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ, 1946 р.), що був
створений з метою надання допомоги дітям післявоєнної Європи, а трохи
пізніше для допомоги дітям колоніальних і постколоніальних країн. Також
не останню радь відіграє Конференція з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД, 1966
p.). Вона повинна сприяти торгівлі між тими країнами, що знаходяться на
різному рівні економічного розвитку. До завдань Програми розвитку ООН
(ПРООН, 1965 р.) входить надання технічної й передінвестиційної допомоги
країнам, що розвиваються.

Головні органи ООН

На сьогодні сформувалася незмінна система ООН, що включає в себе головні
-органи:

• Генеральну Асамблею ООН;

• Раду Безпеки ООН;

• Економічну й Соціальну Раду ООН;

• Раду з Опіки ООН;

• Міжнародний Суд ООН;

• Секретаріат ООН.

До системи також належать і спеціалізовані установи:

• Міжнародний валютний фонд; .

• Міжнародний банк реконструкції й розвитку;

• Міжнародна фінансова корпорація;

• Міжнародна асоціація розвитку;

• Міжнародна морська організація;

• Міжнародна організація цивільної авіації;

• Міжнародна організація праці;

• Міжнародний союз електрозв’язку;

• Всесвітній поштовий союз;

• Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки й культури;

• Всесвітня організація охорони здоров’я;

• Всесвітня організація інтелектуальної власності;

• Організація Об’єднаних Націй з промислового розвитку;

• Продовольча й сільськогосподарська Організація Об’єднаних Націй;

• Всесвітня метеорологічна організація;

• Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку;

• Міжнародне агентство з атомної енергії.

Напрямки діяльності ООН та її органів

Щоб визначити напрямки діяльності ООН, необхідно розглянути профілі
різних органів і установ системи. Розглядати діяльність кожного органу
потрібно окремо, інакше неможливо буде до кінця зрозуміти спрямованість
цієї організації.

Генеральна Асамблея ООН має дуже великі повноваження. Відповідно до
Статуту, до її повноважень належить обговорення будь-якого питання або
справи, навіть тих із них, що належать до функцій різних органів ООН.
Вона має право, за винятком статті 12, радити членам ООН і Ради Безпеки
щодо кожного з розглянутих питань. її обов’язок — розглядати загальні
принципи співробітництва в справі підтримки міжнародного миру й безпеки.
Особливий наголос робиться на принципах, що регулюють озброєння й
роззброювання. Генеральна Асамблея повинна рекомендувати в цьому випадку
свої рішення. Вона зобов’язана виносити на обговорення питання, що
стосуються підтримки міжнародного миру й безпеки незалежно від країни,
що запропонувала їй таке питання для винесення рішення. Навіть якщо це
буде країна — не член ООН. Однак Генеральна Асамблея повинна радитися з
Радою Безпеки з усіх цих питань, передаючи їй на розгляд до й після
обговорення всі справи.

Генеральна Асамблея не має права давати рекомендації з приводу виниклих
ситуацій у тому випадку, якщо Рада Безпеки, що веде цю справу, не
вимагає втручання цієї організації. Генеральна Асамблея проводить
дослідження й дає рекомендації, допомагаючи співробітництву в різних
галузях: економічній, соціальній, освіти, охорони здоров’я й культури.
Вона також допомагає забезпечувати права людини й основні свободи для
всіх без винятку людей, незалежно від раси, статі, мови й релігії. До
обов’язків Генеральної Асамблеї входить перегляд щорічних і спеціальних
доповідей Ради Безпеки, а також доповідей інших органів ООН. Організація
вповноважена розглядати й затверджувати бюджет ООН. Вона може тільки
рекомендувати, але не наполягати на прийнятті рішень членами ООН; це не
стосується питань бюджету й проведення процедур. Відповідно до
рекомендацій Ради Безпеки, Генеральна Асамблея може призначити
Генерального секретаря ООН, приймати нових членів, вирішувати питання
призупинення або здійснення прав і привілеїв держав-членів, виключати з
ООН. Генеральна Асамблея має право обирати непостійних членів Ради
Безпеки, членів ЕКОСОР, Ради з Опіки, Міжнародного Суду ООН.

Рада Безпеки ООН —де головний невпинно діючий політичний орган ООН. На
нього за Статутом ООН лягає основна відповідальність за підтримку
міжнародного миру й безпеки. Рада має великі повноваження в справі
мирного врегулювання міжнародних суперечок. Вона зобов’язана не
допустити військових зіткнень між державами, припиняти акти агресії й
інші порушення миру; покликана відновлювати мирні відносини. За Статутом
ООН тільки Рада Безпеки має повноваження проводити операції з
використанням Збройних сил ООН, а також вирішувати питання, що прямо
пов’язані зі створенням і використанням Збройних сил ООН. Це —
визначення завдань і функцій збройних сил, їхньої чисельності й складу,
структури командування, термінів перебування в районах операцій, а також
питання фінансування. Щоб натиснути на державу, яка намагається своїми
діями створити загрозу міжнародному миру, Рада має право вживати заходів
(без залучення збройних сил). Це може бути повне або часткове
переривання зв’язків, як економічних, так і залізничних, морських,
повітряних, поштових, а також повний розрив дипломатичних відносин. Якщо
такі заходи не будуть ефективними, то Раді дозволено використовувати у
своїх цілях повітряні, морські й сухопутні збройні сили. Рада може
проводити демонстрації, блокаду та воєнні операції.

Рада може рекомендувати, кого слід уключити до членів ООН або, навпаки,
виключити через систематичне порушення принципів Статуту ООН. Рада має
право давати рекомендації Генеральній Асамблеї ООН із приводу
призначення Генерального секретаря ООН, може вибирати членів
Міжнародного Суду ООН, уживати заходів для виконання рішень Суду, які
держави відмовилися виконати. За Статутом Рада може примусити виконувати
юридично обов’язкові рішення. . Економічна й Соціальна Рада ООН (ЕКОСОР)
— один із головних органів ООН. До її функції входить координація
економічної й соціальної діяльності ООН, спеціалізованих установ ООН, а
також її численних органів. Усе це проводиться під керівництвом
Генеральної Асамблеї.

До функцій ЕКОСОР входить координування й розвиток співробітництва
держав із різним соціальним устроєм, налагодження економічного розвитку,
світової торгівлі, індустріалізації, а також допомога в освоєнні
природних ресурсів, забезпеченні міжнародного захисту прав і свобод
людини, положення жінок, народонаселення, соціального забезпечення,
запобігання злочинності тощо. Відповідно до Статуту ООН ЕКОСОР
зобов’язана складати доповіді, виносити рекомендації з усіх питань. Це
стосується міжнародного, економічного, соціального, культурного
співробітництва держав. ЕКОСОР повинна всіляко сприяти дотриманню прав
людини. До її обов’язків входить скликання міжнародних конференцій і
симпозіумів, укладання угод зі спеціалізованими установами ООН. ЕКОСОР —
це своєрідний центральний форум для обговорення міжнародних економічних
і соціальних проблем глобального й міжгалузевого характеру. Він виробляє
рекомендації щодо політики із цих проблем, контролює й оцінює здійснення
загальної стратегії й виконання першочергових завдань. До обов’язків
ЕКОСОР входить забезпечення загальної координації діяльності організацій
і системи ООН.

Рада з Опіки ООН працює під керівництвом Генеральної Асамблеї ООН. До її
обов’язків входить перегляд звітів, наданих владою, які керують
відповідними територіями. Також Рада з Опіки ООН зобов’язана приймати
петиції та розглядати їх., однак повинна консультуватися з керівною
владою. Рада з Опіки влаштовує періодичні відвідування відповідних
територій, що знаходяться під опікою, попередньо погодивши терміни з
керівною владою; починає всі перелічені дії відповідно до умов угод про
опіку. Раді доручено розробляти анкети щодо політичного, економічного й
соціального прогресу, а також прогресу в області освіти. Керівна влада
кожної території, яка знаходиться під опікою та входить до компетенції
Генеральної Асамблеї, представляє останні й щорічні доповіді на основі
цієї анкети. У результаті визвольних воєн здебільшого території під
опікою стали незалежними. Це означає, що з 11 таких територій, у яких
Рада була опікуном, на сьогодні залишилася одна — Тихоокеанські острови
(під опікою США). Членами Ради є Росія, США, Великобританія, Франція й
Китай, що фактично не бере участі в роботі Ради.

Міжнародний Суд ООН — основний судовий орган ООН, де його головне
призначення. Орган має безліч особливостей. Міжнародний Суд ООН
розглядає справи сторін, якими с винятково держави, а не великі фірми чи
приватні особи. Звертання до цього Суду є суто номінальним: держави
передають на вирішення Суду угоди, які вже укладені між ними —
угоди-компроміси. Існує ряд держав, які натомість вважають юрисдикцію
Суду обов’язковою. Суд повинен приймати рішення відповідно до діючого
міжнародного права, керуючись міжнародними конвенціями, міжнародними
порядками, загальними принципами закону, що визнані цивілізованими
країнами. Як допоміжні засоби Суд може використовувати судові рішення й
доктрини найбільш кваліфікованих фахівців із публічного права всіх
існуючих держав.

Секретаріат ООН — це орган, що зобов’язаний обслуговувати роботу інших
органів ООН і допомагати в реалізації їхніх планів, рекомендацій і
рішень. Секретаріат виконує адміністративно-технічні функції ООН. До
його обов’язків входить підготовка деяких матеріалів, переклади, друк
документів, поширення доповідей,, резюме й інших документів.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020