.

Реформи Петра і й особливості формування російського абсолютизму (пошукова робота)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 4932
Скачать документ

Пошукова робота

Реформи Петра і й особливості формування російського абсолютизму

План

1. Росія до царювання Петра І.

2. Армія й військово-морський флот.

3. Економічне життя.

4. Релігія й церква.

5. Інтелектуальне й культурне життя.

6. Адміністрація й управління.

Росія до царювання Петра І

Перша чверть XVIII ст. була дуже важливим періодом в історії Росії. Саме
в цей час відбулися помітні зрушення в економіці, державному ладі й
культурі. Особливо помітними ці зміни виявилися в міжнародних відносинах
Росії. Перша чверть XVIII ст. стала часом, коли Росія за правом зайняла
місце серед найсильніших держав Європи.

Ще наприкінці XVII ст. Росія, чиї території були найбільшими в Європі,
не відігравала жодної ролі у вирішенні всіх міжнародних питань, фактично
була просто викреслена зі списку сильних держав. Поступово тривав процес
нагромадження сил і можливостей для того, щоб звернути на себе увагу
сусідніх і більш віддалених держав.

Однак до початку XVIII ст., а саме до появи на російському троні Петра
І, Росія могла вести міжнародні переговори з країнами Східної й
Південно-Східної Європи — Польщею, Швецією й васалом Оттоманської
імперії — Кримським ханством. В інших міжнародних питаннях Росія не
відігравала ніякої ролі, країни Західної Європи дуже рідко на неї
зважали, лише в тих випадках, коли справа стосувалася прикордонних з
Росією країн — Польщі, Швеції й трохи пізніше Туреччини. Росією західні
держави цікавилися виключно як країною, що постачає дешеві товари, має
гарний ринок збуту та є непоганим торговельним партнером.

Росія відчувала на собі тиск Швеції й Польщі. Ці країни, скориставшись
слабкістю російської держави на початку XVII ст., розривали її територію
на частини. Згідно з Деулінським перемир’ям 1618 р. Польща заволоділа
споконвічними російськими землями, у тому числі Смоленськом. Поляки не
хотіли визнавати Росію як самостійну державу, не бачили в Михайлі
Федоровичі царя, посилаючись на «права» на Російський престол королевича
Владислава. Лише в 1634 р. вдалося домогтися відмови Владислава від
посягань на Московський престол.

Унаслідок тривалої боротьби між Росією й Польщею в 50—60-х рр. XVIIст.
Росії 5а Андрусівським перемир’ям 1667 р. вдалося повернути Смоленськ і
захопити Лівобережну Україну; Київ так само перейшов до Росії.
Андрусівське перемир’я було доповнене в тому ж рот так званою
Московською союзною постановою

Відносини зі шведами продовжували залишатися напруженими Згідно зі
Столбовським договором 1617 р шведи повністю відтіснили Росію від
Балтійського моря, захопивши споконвічні російські землі на узбережжі
Фінської затоки Російська держава втратила природні шляхи сполучення 5
країнами Західної Європи, спілкування і якими було важливою умовою
подолання відсталості країни У середині XVII ст. уряд Росії спробував
повернути собі вихід до Балтійського моря Але Швеція була на той час
сильною військовою державою, і для успішної боротьби J нею сили Росії
виявилися поки ще недостатніми, до того ж одночасно тривала війна з
Польщею за Україну. Ліквідувати умови Столбовського договору, щоб
пробитися до Балтійського моря в XVII ст., не вдалося Це було
найважливіше завдання російської зовнішньої політики, але вирішувати
його довелося вже Петрові І в перші десятиліття XVIII ст.

Третім сусідом Росії в Європі було тоді Кримське ханство.

Росія в XVII ст. щорічно виплачувала великі суми кримській феодальній
верхівці, хоча це й не гарантувало безпеку її південних кордонів

Щоб вижити в таких умовах, Росії було необхідно провести невідкладні
реформи.

Армія й військово-морський флот

Саме потреба армії й флоту в людях і керівництві зумовила більшість
найважливіших реформ і найбільш кардинальній нововведень під час
царювання Петра І Задовольнити ці потреби було досить важко, принаймні
протягом перших дванадцяти років або більше у XVIII ст. Смертельна
боротьба зі Швецією ставила перед урядом такі завдання, які Він був
неспроможний вирішити Тривала війна зі Швецією вимагала постачати людей
для армії у великій кількості.

Армія, яку успадкував Петро І, була різнорідною за складом сил крім
козаків, башкирів й інших нерегулярних рекрутів, вона складалася з трьох
різних елементів. Найстарішою та найменш корисною з них була кіннота,
яка вербувалася із землевласників (поміщиків). Умовою збереження їхніх
земель була служба під час війни із зазначеним числом супровідних 3 50-х
років X ст.. були засновані стрілецькі полки, які були символом багатьох
аспектів старої Московської Русі, з якої Петро І бажав вирватися на
волю. Нарешті, як найбільш сучасний і ефективний елемент у цій складній
військовій суміші, були полки «нового ладу», організовані на зразок
західноєвропейських сил, керували ними європейські, переважно німецькі,
офіцери. У другій половині XVII ст вони були »а кількістю та бойовою
міццю головним елементом у збройних силах Росії. Петро І готувався до
створення своєї нової армії, уважно вивчаючи формування й організацію
цих полків, він прискорив процес змін, що почалися задовго до нього

Перший головний крок до перетворення Росії на велику військову державу
був здійснений наприкінці 1699 р. при підготовці до війни зі Швецією.
Петро І видав наказ щодо набору на військову службу добровольців,
рекрутів-селян, а також про формування з них нових полків. Добровольці
повинні були одержувати високу платню — 11 карбованців на рік разом із
допомогою на продовольство, що зазвичай видавалося тільки солдатам
Преображенського й Семенівського полків. У такий спосіб було набрано
приблизно 70 % від запланованої загальної кількості. Цар змусив Росію
стати на шлях військового розширення, яким їй призначено було йти решту
років його правління.

Поразка біля Нарви показала, як багато треба ще вдосконалювати в
російській армії, перш ніж вона зможе стати з арміями Західної Європи на
рівних. Був проведений великомасштабний захід щодо збільшення кінної
могутності армії. 25 тисяч новачків були викликані в Москву в 1701 p.;
із них були сформовані дев’ять нових полків кінноти. У 1704 р. декрет
зобов’язав призвати на службу колишніх стрільців і об’єднати їх у нові
польові й гарнізонні полки.

На початку 1705 р. декрет, у якому слово «рекрут» з’являється вперше,
встановив систему, на яку Петро І в основному й покладався аж до кінця
свого правління. Один молодий хлопець віком від 15 до 20 років, здоровий
і придатний для служби, повинен був бути висунутий від кожних 80
селянських господарств. Поповнення в такому масштабі створило
безпрецедентно важкі труднощі для росіян. Призови на військову службу
селян-рекрутів залишалися характерною рисою режиму Петра І до його
смерті. ,

Перемога під Полтавою дозволила трохи скоротити масштаби призову
новобранців. Загалом військова установа, укріплена в 1711 p., показала,
як відстала Росія протягом десятиліття стала військовою державою.

Отже, Росія забезпечила людські ресурси для справді величезної армії.
Готувати добре навчених офіцерів було набагато складніше. Одним із
традиційних методів подолання проблем такого роду було вербування за
кордоном. Але воно мало серйозні обмеження. Іноземні офіцери були часто
неавторитетними серед людей, якими вони командували. До того ж дуже
часто їхня підготовка була не на найвищому рівні. Петро І в прокламації,
яка закликає іноземців йти на російську службу, підкреслював, що він
бажав би прийняти з-за кордону тільки кваліфікованих і компетентних
офіцерів. Не малося на увазі жодного заперечення переваги, західного
технічного й професійного знання. Цар при нагоді посилав молодих росіян
служити й учитися в іноземних арміях. У новій армії Петра І було
спочатку зовсім небагато іноземних офіцерів. Переважна більшість
офіцерів була членами землевласницького класу «служивих людей», до якого
цар звертався як до єдино доступного джерела призову на службу.

У 1710 р. створюється артилерійська (перша з декількох), у 1709 р. —
інженерна школа в Москві й у 1719 р. — у Санкт-Петербурзі.

Грандіозне збільшення масштабів вербування, навчання й оснащення,
залучення незліченних мас людей до створення нових сил жадало
відновлення структури управління, а отже, нового статуту. У 1716 р. був
створений Статут військовий — усебічний кодекс, у якому робилися спроби
систематичного регулювання всієї військової організації. Цей складний
документ замінив і закінчив нескінченну серію окремих інструкцій, що
складалися періодично. Він був ретельно підготований за особистої участі
самого Петра І і під його суворим особистим контролем. Видання статуту
було однією з перших ознак того, що імпровізація й окремі розрізнені
заходи відтепер замінялися у всіх аспектах проведення політики більш
спокійними та більш систематичними методами. Високого рівня військової
адміністрації, здатної до послідовної й довгострокової діяльності до
заснування в 1718—1719 pp. Військової Колегії, домогтися не вдалося.
Вербувати солдат, навчати їх і керувати ними виявилося справою легшою,
ніж розробляти стійку й ефективну адміністративну структуру, що
підтримує нову армію.

Збільшення військової сили Росії було одним із-найбільш далекосяжних
досягнень правління Петра І. Від цього залежало виживання країни й
можлива перемога у війні зі Швецією, помітне підвищення міжнародного
становища Росії, яке привернуло увагу та викликало захоплення іноземців.

Поява могутнього російського флоту дуже підвищила царя. Діяльність Петра
І не мала аналогів у російській історії. Протягом усього життя для Петра
І флот був найбільшою пристрастю, найбільшим оплотом його надій.
Практичні деталі, пов’язані з будівництвом флоту, навігацією, навіть
назви кораблів, їх організація, система використовуваних сигналів — усе
це завжди привертало його увагу. У 1698 р. в Азові була відкрита школа
навігації. Наприкінці того ж року був заснований Військовий Морський
Приказ як головний орган управління новим флотом. У 1701 р. був
заснований Адміралтейський Приказ, щоб контролювати будівництво кораблів
для флоту.

Подібно до армії, флот відчував брак компетентних офіцерів; і в цьому
випадку все, що стосується знання навігації, гарматної справи й
підготовки моряків, становило собою досить складну для розв’язання
проблему. Незважаючи на всі зусилля, протягом усього правління Петра І
флот продовжував залишатися більш залежним від іноземців, ніж армія.

Значне зростання російської армії й флоту мало деякі конструктивні
результати. Воно стимулювало певний розвиток адміністративних
перетворень. Переклад іноземних праць із військових і військово-морських
питань певною мірою стимулював інтелектуальне життя. Безумовно, він дав
деяким видам поштовх до економічного зростання, зокрема збільшилося
виробництво Росією заліза. Цим самим фактором викликане заснування
перших державних текстильних фабрик у Росії, які забезпечували
постачання тканини для армійського обмундирування. Безпрецедентний попит
на стрілецьку зброю привів до створення ряду збройових фабрик. Але
труднощі простого народу зростали.

Ці труднощі набували ряду форм. Найбільш складною була військова служба:
призови з часом доводилося чимраз частіше супроводжувати погрозами,
непокірливих розшукували під загрозою примусу. Вводилася навіть страта
для тих бездіяльних посадових осіб і сільських старостів, які
перешкоджали призову. Картина, принаймні до останнього десятиліття життя
царя, являє собою вирішення одного з найважчих завдань, здійснюваних із
чимраз більшим напруженням за допомогою чимраз жорстокіших методів.

Цей набір людей для армії супроводжувався безжальним і рішучим набором
інших людей для примусової праці на великих будівельних проектах Петра
І, кожний з яких мав певне пряме або непряме відношення до військових
заходів.

З кінця 1709 р. проводилося масове вербування для робіт на будівництві
Санкт-Петербурга. Більшість кваліфікованих робітників були завербовані
примусово, ремісники й техніки різних спеціальностей посилалися на
примусове поселення до нової столиці, де не було створено жодних умов
для їх розміщення, і їм доводилося жити в землянках і халупах.

З ростом збройних сил уряд уводив нові й посилював колишні вимоги.
Збільшувався податковий тягар, зростала потреба транспортувати в
безпрецедентних кількостях і на далекі відстані оснащення й запаси для
армії та флоту. Цим типом повинності обкладалися селяни північної й
центральної Росії, які належали монастирям.

Російський селянин реагував на всі ці вимоги найчастіше втечею Селянам
було заборонено від’їздити більше ніж за ЗО верст від дому без паспорта,
підписаного їхнім хазяїном або, у разі його відсутності, управителем і
парафіяльним священиком; одночасно було введене друкування паспортів із
метою протидії підробкам, які відразу ж почали з’являтися.

Утеча як засіб уникнути нестерпних вимог і утисків у жодному разі не є
характерною тільки для селян. Армійські новобранці дезертирували у
великій кількості, принаймні після перших років війни зі Швецією.
Підневільні робітники часто доставлялися в Санкт-Петербург у ланцюгах,
подібно до злочинців, із метою запобігти втечі на шляху до нової
столиці. Таке ставлення показує ще раз, як сильно залежало зміцнення
Росії та всі досягнення Петра І від сили й примусу.

Економічне життя

Війна зі Швецією та честолюбні плани Петра І щодо зміцнення Росії
породили жорсткіші вимоги не тільки до праці й різноманітних робіт, але
також до грошей і промислових виробів, інакше кажучи, до економічного
зростання і 1690-х років це стало однією з головних цілей Петра І І,
незважаючи на великі перешкоди, так продовжувалося до кінця його життя.

У першій половині XVIII ст. постійно велися пошуки грошей для війни і
Карлом XII. Це породило різнорідні форми стягування податків: мита на
готелі, лазні, на бороди (градуйовані соціальним статусом власника), на
весілля, на національний російський одяг, хомути, переправи. Спеціальний
указ 1709 р по двоїв ціну на товари першої необхідності, було введено
державну монополію на тютюн. У ті важкі роки збільшення грошей
проводилося найефективнішим із випробуваних методів — зниженням вартості
валюти

Продовжувався процес нагромадження запасів дорогоцінних металів, екс
порт злитків був суворо заборонений, і торговці змушені були здавати в
обмін на російські гроші золото й срібло, яке вони отримували в ділових
відносинах з іноземцями.

З усіх нових податків, уведених за Петра І, один мав важливі соціальні
результати: це була подушна подать, установлена указом у 1718 р Уведення
цього податку було явно обумовлене бажанням забезпечити потреби армії,
розквартированої в російській провінції, оскільки війна зі Швецією
повільно підходила до кінця

Економічна політика Петра І, його економічні амбіції далеко виходили за
рамки пошуку шляхів збільшення урядових доходів і витрат Протягом свого
правління він ставив своєю метою зробити Росію багатшою, а її економічне
життя більш продуктивним й ефективним. Його плани щодо російського
економічного життя передбачали введення іноземних методів і тенденцій у
більшому, ніж будь-коли, масштабі, пильний урядовий контроль і
підтримку, насамперед у розвитку промисловості.

Його політика не була ані розробкою, ані механічною імітацією
західноєвропейських моделей. Вона була спрямована на розвиток у Росії
нового духу роботи, підприємництва й ефективності під керівництвом і,
якщо необхідно, під примусом зверху. Тільки через створення цього нового
духу велика, слабко населена країна, повна багатств, могла скористатися
перевагою можливостей, що тепер випадали.

Держава, на думку Петра I, повинна відігравати творчу й виховну роль
через постійні й детальні інструкції, безперервні пояснення й
пропаганду. Незважаючи на це, Петро І ніколи не сумнівався, що саме
приватна ініціатива . й підприємництво були головною рушійною силою
національного багатства Його найбільш фундаментальне прагнення полягало
в тому, щоб створити клас підприємців, озброєних знаннями, із творчими
здібностями й капіталом, які можуть узяти на себе ініціативу щодо
перетворення Росії на багатшу та продуктивнішу державу.

Своїми реформами Петро І сприяв зміцненню Росії, поліпшенню долі її
народу. Деякі найбільш важливі укази цар писав власноруч Його увага до
економічного життя також показує його готовність експериментувати й
запроваджувати нововведення

Труднощі були величезні Погані комунікації, нестача капіталу, дефіцит
робочої сили, технологічна відсталість, слабкий і низький соціальний
статус торговельного класу й відсутність традицій підприємництва й
нововведень не могли перешкодити тому економічному зростанню, до
досягнення якого Петро І прагнув із такою наполегливістю. Його особисті
прерогативи в справах держави, прямий урядовий контроль й управління
були поширені навіть в останні роки правління Досягнення були часто
суттєвими, навіть великими, але неоднорідними й короткочасними

Держава не тільки розвивала промисловість за власний рахунок, але також
намагалася різними способами втягнути приватних власників в
індустріальний розвиток Існувало розпорядження, за яким велика кількість
людей залучалася до примусових робіт Злочинців, бурлаків і жебраків
також регулярно примушували працювати в промисловій області Обидва
методи були добре відомі у всій Західній і Центральній Європі. Більш
показовим для російської практики було «приписування» сіл до
обслуговування окремих фабрик — метод, дуже поширений Петром І Такі
методи були, за загальним визнанням, непривабливими і Петро І, і його
радники, і російські власники фабрик були одностайні в справедливому
переконанні, що вільна праця набагато ефективніша, ніж невільна

Незважаючи на багато невдалих починань, царювання Петра І було часом
великих досягнень і розвитку російської промисловості У сільському
господарстві картина була зовсім іншою. Жодне з досягнень не належало
цареві га його діям Неписьменне й досить традиційне селянство, глибоко
недовір-пиве до всіх нововведень, було постійною перешкодою всім спробам
змінити життя й одночасно готове в будь-який момент позбавити влади
будь-якого правителя або уряд

Створення торговельного флоту для поліпшення умов національної торгівлі
Росії із зовнішнім світом було метою, близькою серцю Петра І Вона
виникла, звичайно, із його інтересу до всіх морських галузей і
зміцнилася зі зростанням могутнього флоту, будівництвом нової столиці та
її швидким розвитком як великого морського порту Цим прагненням було
призначено втілитися в життя.

Досягнення Петра І в російському економічному житті були істотними’ у
виробничих і металообробних галузях, які стимулювалися новим попитом
збройних сил. спостерігався значний прогрес Виплавка заліза й міді,
виробництво гармат і якорів, виготовлення стрілецької зброї зросли як
ніколи в історії Росії В інших галузях промисловості, пов’язаних з
армією й флотом, у виробництві тканини для вітрил і в одній або двох
галузях із виробництва предметів розкоші, теж відбувся помітний прогрес.
Але це не привело до великих змін у житті російського населення, а якщо
розвиток і відбувався, то це часто призводило до погіршення положення,
наприклад до збільшення числа селянських господарств, «приписаних» для
фабричної праці або навіть куплених власниками фабрик. Економічна
політика Петра І була розумною, послідовною й навіть успішною, як для
будь-якого іншого правителя того століття в Західній Європі. Справді, і
у своїх цілях, і в багатьох методах він часто дуже був схожий на своїх
колег-монархів на Заході. Але в економічному житті, більше ніж у
будь-якому іншому аспекті своєї багатогранної діяльності, він був
обмежений нездатністю суспільства задовольнити всі його потреби та
здійснити його надії.

Релігія й церква

Петро І не був глибоко релігійною людиною. Його формальна освіта
включала значний елемент традиційної побожності. Він вірив у божественне
походження влади, яку мав, й у свої обов’язки захищати православну віру
та тих, хто її сповідував. Але в нього майже не було поваги до
російської релігійної традиції справді, пін був активно ворожий до
багатьох її проявні Ритуали, традиційні обряди, зовнішні прояви
релігійності, схоже, завжди викликали в нього сумніви в щирості або
навіть презирство. Його особиста віра була реальною «вірою простого
солдата» в обов’язок і творчу мирну діяльність. Для нього релігія
означала моральність, освіту, позитивну дію.

З 1716 р. він послабив серйозне покарання, якого за законом ще зазнавали
всі старовіри, замінивши його зобов’язанням платити податки в подвійному
розмірі. Його ставлення до євреїв було однозначно ворожим; а в 1719 р.
він наказав вигнати з Росії єзуїтів, які завжди підозрювалися як
знаряддя політичного впливу католиків. Однак навіть дуже обмежений
ступінь вільнодумства в релігійних питаннях був достатнім для того, щоб
поставити бар’єр між Петром 1 і масою його підданих.

Особиста віра Петра І не втримувала його під час правління від участі в
пародіях на релігійні обряди, які були грубими, а іноді навмисно
блюзнірськими.

У російській церкві XVII ст. було багато чого, що викликало критику й
нападки. Незважаючи на зусилля патріарха Адріана (1690—1700 ро.), її
слабкість і корупція збільшувалися. З’явилося забагато священиків:
дозвіл одружуватися дозволяв їм бути спадкоємною кастою. Прагнення
багатьох чоловіків уступити до монастирів, щоб уникнути військової
служби й інших світських вимог, збільшило кількість ченців, а
особистісні якості, необхідні для чинів, були гнітюче низькими, навіть у
єпископів. Добробут священиків, у чому регулярне духівництво було
зацікавлене, також розцінювався як духовна слабкість.

Петро 1 жадав від церкви того, що повинно було бути корисним державі й
суспільству. Вона мала б використовувати свої ресурси на підтримку
освіти, турботу про вбогих і хворих, а якщо необхідно, то й задоволення
загальних потреб держави. Він перейшов на початку війни зі Швецією до
втілення своїх цілей на Практиці з усе більшою старанністю. Наступні 20
років характеризувалися двома тенденціями — чимраз більшим
підпорядкуванням церкви державному кон-1Ролю, що веде до втрати її
незалежності, і використанням церковних доходів у великих масштабах на
світські й державні цілі. Жадна з цих тенденцій, зрозуміло, не була
новою.

Церква зобов’язана тепер була визнати повне своє підпорядкування державі
й обов’язок діяти відповідно до розпоряджень правителя. Збільшення прав
і влади правителя позначилося в листах людини, якій призначено було
стати з 17IS p. головним провідником церковної політики Петра І, а
пізніше першим і, можливо, найбільшим пропагандистом петровської
легенди. Це був Феофан Прокопович, архієпископ Новгородський,
високоосвічений українець, добре знайомий із Західною Європою й ідеями
(особливо деякими формами протестантизму, якому майже явно співчував).
Широту його інтелектуальних горизонтів і розуміння головних напрямків
думки під час роботи на Заході демонструє обсяг його бібліотеки — понад
3000 книг. Його найважливіша праця, «Правда волі монаршої» (1722 p.),
була написана, щоб виправдати вимогу Петра І, реалізовану в указі 1721
р. про призначення свого власного спадкоємця. Це було планомірне
утвердження ідей прихильника абсолютизму такого типу, що був дотепер
невідомий у Росії. Крім Біблії, головним джерелом аргументів були-роботи
англійського письменника XVII ст. Томаса Гоббса.

Вельми ймовірно, що Прокопович навряд чи взагалі звертається до
вітчизняних авторів, що традиційно було дуже важливо в православній
думці, і послідовно применшує будь-яку ідею щодо православного
правителя. Книга підкреслює той факт, що в пізніші роки свого правління
Петро І закладав інтелектуальні та адміністративні основи нового виду
монархії й держави, і це стало можливим завдяки ослабленню й
підпорядкуванню церкви державі.

Усе-таки радикальна зміна відбулася тільки в останні роки правління. У
січні 1721 р. був видано указ фундаментальної важливості — «Духовний
регламент»: він ставив управління й контроль над церквою в Росії за
основу, якій не призначено було змінитися по суті протягом наступних
двох сторіч. Цей духовний документ ґрунтувався на пропозиціях,
розроблених Прокоповичем з 1718 p., і був прийнятий царем зі зміною
деяких деталей. Його головним досягненням було створення для церкви
керівного органа — Найсвятішого правительствуючого Синоду, подібного до
адміністративних колегій з різних світських питань, що почали з’являтися
в 1718—1719 pp. Синод повинен був замінити патріарха й церковні ради,
які існували в минулому й мали юрисдикцію у всіх духовних питаннях і в
контролі над власністю церкви. Теоретично Синод мав усі повноваження
патріарха, але діяв не як незалежна влада, яким був патріарх XVII ст., а
як підлеглий Петра І. Саме це підпорядкування й було для царя сутністю
нового бачення державних справ. Новий режим був ведений рішенням Петра
І, що діє як вища й неконтрольована влада, якої він тепер вимагав. Не
було скликано жодної церковної ради, щоб обговорити зміни, проведені в
1721 р.

Під кінець життя цар міцно з’єднав церковну адміністрацію зі структурою
централізованої бюрократії, яку він створив у Росії. Це мало деякі
конструктивні результати, особливо позначені зростанням використання
церковних ресурсів для освіти. Але вони були досягнуті ціною сильного
виснаження церкви, а також обмеженого внеску, який вона могла б зробити
в російське життя в майбутньому. Надалі живі сили релігійного почуття,
значною мірою перекручені домінуючим державним механізмом офіційної
церкви, знаходили вихід переважно в різних формах містицизму, чимало з
яких були сектантськими, навіть анархічними. Петро І домігся перемоги в
справах церкви, як і в усіх інших справах.

Інтелектуальне й культурне життя

Далекосяжні перетворення інтелектуальних і культурних аспектів
російського життя успішно розпочалися задовго до народження Петра І. До
другої половини XVII ст. реформаторські сили були занадто могутніми, щоб
їм протистояти, і шлях, яким вони могли б підсилити Росію, став занадто
очевидним для будь-якого правителя. Петро І робив небагато, принаймні до
свого пізнішого віку, щоб підсилити на найглибших рівнях новий рух. Те,
що він робив, — так це підтримував певні аспекти цього руху за рахунок
інших і здійснював спроби протягом більшого часу свого правління, щоб
розвинути деякі його сторони для своїх власних цілей.

Багато західноєвропейських книг було перекладено російською мовою на
початку XVII ст.: цар надавав їм величезного значення, організовував і
заохочував здійснення перекладні. Подібно до вимог, висловлених в
інструкціях Петра І, щодо звичайних російських книжок, слід уникати
«квітчастих виразів», у перекладних творах потрібно уникати «високих
слов’янських слів» і використовувати «не високі слова», але просту
російську мову. Спрощений гражданський алфавіт (на відміну від
церковнослов’янського), уведений у 1700 p., — ще одне відображення цього
ставлення: Петро І зрозуміло наказав, що книги, які розповідають про
історичні, комерційні або військові предмети, повинні друкуватися цим
алфавітом. Наказ виконувався не завжди, але таке ставлення мало реальне
значення. Це допомагало закласти основи грамотності. Особливо важливим
було те, що грамотність не була обмежена релігійними цілями й читанням
священних текстів.

Також проведено реформу календаря, відлік років слід було вести від
Різдва Христова, замість того календаря, що застосовувався тоді в Росії,
від так званого створення світу. Новий рік починався з 1 січня, тоді як
досі його святкували 1 вересня. Новий календар був уведений з 1700 р.

Будь-яка зміна в російському інтелектуальному житті повинна була
залежати від рівня освіти. Петро І доклав зусиль, щоб досягти в цьому
успіху, але успіх був Дуже обмежений. Тільки в одному виді, у технічному
навчанні, спрямованому значною мірою на потреби збройних сил, було
досягнуто чимало. Школа математики й навігації (учні якої ставали
навігаторами, архітекторами, інженерами й гідрографами) була заснована в
Москві в 1701 р. Військово-морська академія, заснована в
Санкт-Петербурзі в 1715 p., значною мірою завершила роботу Московської
школи, забезпечуючи практичне навчання на кораблях. Крім прямих потреб
армії й флоту, військові зусилля взагалі стимулювали інші види освіти з
менш орієнтованим на військові цілі характером: ряд лінгвістичних шкіл,
які в 1715 р. підготували приблизно 250 молодих російських перекладачів
із певним знанням іноземних мов; Медична школа в Москві, відкрита в 1701
p.; Школа промисловості, заснована в 1716 р.

Це були значні досягнення. Однак діяльність цих установ не вирішувала
Проблеми загалом. Більшість нових шкіл були малими, і чимало з них
(Морська академія, наприклад) обслуговували тільки синів військового й
чиновницького станів. Для вихідців із нижчих соціальних й
інтелектуальних станів було дуже важко домогтися продовження освіти. У
1714 р. було визначено указом, що два дипломовані фахівці Московської
навігаційної школи посилатимуться в кожну провінцію, щоб викладати цифір
(арифметику) й основи геометрії синам поміщиків і посадових осіб. Це
було наріжним каменем честолюбного плану змусити панівний клас
забезпечити синів принаймні елементарною освітою. Намір підкріплювався
одним із найбільш відомих і типових для Петра І указом — без посвідчення
про задовільне закінчення курсу навчання жодна молода людина шляхетного
або дворянського походження не мала права одружуватися. Однак факт, що
цифірні школи були відкриті для представників інших класів, призводив до
сильної опозиції з боку землевласників, які докладали чимало зусиль, щоб
зменшити їхню ефективність.

У петровській Росії було неможливо створити загальну систему освіти,
навіть на низькому рівні. Наявність грошей і освічених викладачів — ось
найважливіші умови для такого нововведення, відсутність яких різко
звужувала межі досягнень; і запальність Петра І, і постійна увага до
предмета ускладнювали будь-який рух уперед.

Завдяки цій реформі й була випущена значна кількість різних підручників.
Головне — це були національні російські підручники, а не переклади або
адаптації іноземних праць.

Потреба зміцнити Росію, запозичаючи іноземні методи й технології, була
тепер посилена бажанням повністю освоїти те, що вже було запозичене. Під
час тривалої поїздки 1697— 1698 рр. Петро І захоплювався майстрами
Західної Європи; під час поїздки до Франції й Нідерландів у 1717 р. він
вивчав і аналізував те, що бачив, з великим інтересом.

Петро 1 також почав уперше виявляти серйозну увагу до мистецтв. У 1716
р. він завзято купував картини через агента в Амстердамі. У тому ж році
він просив великого герцога Козімо НІ Тосканського дозволити молодим
росіянам вивчати живопис в Академії у Флоренції. Двома роками пізніше
інший агент купував для нього картини та статуї в Римі й намагався
завербувати скульпторів і живописців для роботи в Росії, де будівництво
Санкт-Петербурга забезпечувало можливості для таких майстрів. Нові
інтелектуальні й культурні сили для роботи в Росії знайшли як
символічний, так і географічний центр у Санкт-Петербурзі.

Ріст нової столиці під постійним урядовим керівництвом і контролем був
швидким. Петро І не зміг повністю ігнорувати традицію при створенні
свого нового міста. Так, у 1710 р. там був заснований монастир
Олександра Невського (цікаво те, що святий, на честь якого він був
побудований, був за життя князем-воїном, а не ченцем). Але спосіб життя
в Санкт-Петербурзі відрізнявся від такого в будь-якому іншому
російському місті. Іноземці були більш помітними, ніж де-небудь ще в
країні, й іноземні впливи були сильнішими та більш розповсюдженими.
Активних прихильників і співробітників Петра І тут було набагато більше,
ніж у Москві; присутність у новій столиці великої кількості впливових
людей, прихильних до ідей і прагнень царя та сприйнятливих до іноземних
впливів, надавала Санкт-Петербургу унікальної атмосфери. Це місто ніби
підкреслювало той факт, що воно було створене навмисно, а не спонтанно.
У будівництві й наданні естетичного вигляду новій столиці іноземці
відігравали провідну роль.

Місто нав’язувало вищим станам російського суспільства
західноєвропейські манери й цінності. Побут панівного класу змінився ще
в перші роки царювання Петра І. Після повернення з першої закордонної
подорожі в серпні 1698 р. на першому ж бенкеті Петро І обрізав ножицями
довгі бороди декільком своїм боярам, які вітали його. Духівництво
вважало гоління борід смертельним гріхом, указуючи, що на іконах святі
пишуться з бородою, і тільки іноземці, яких вважали єретиками, голять
бороду. Незважаючи на це, було наказано голитися. Півтора роки по тому
було наказано змінити довгий і незручний стародавній одяг на короткі
костюми. Бояри, дворяни й торгові люди повинні були носити
західноєвропейський костюм, їхні дружини й дочки повинні були замість
російських сарафанів і тілогрійок носити спідниці й плаття за
«закордонною модою». Нова столиця здійснила перші серйозні спроби
поліпшити положення російських жінок, вивести їх із самоти, у якій,
принаймні серед землевласників і заможних класів, вони перебували так
довго. Це, однак, було розцінено як «великий відхід від російських
звичаїв» і протягом наступних 20 років Петро І просунувся не набагато
далі в цьому напрямку. Тоді в указі в грудні 1718 р. він наказав
засновувати «асамблеї» у своїй новій столиці. Ці збори чиновників,
офіцерів і навіть торговців проводилися, як правило, три рази на тиждень
протягом зимових місяців і пропонували розмаїтість розваг — танці, шахи,
шашки й паління. Указом царя встановлювалося, що вони повинні
відвідуватися жінками, які супроводжують запрошених чоловіків; ця
обов’язкова присутність жінок була повним розривом із московською
традицією, одним з найгостріших із будь-коли зроблених Петром І. Але
одна справа одягти жінок в іноземне плаття й «виставити» їх напоказ,
грубо наслідуючи західноєвропейські манери, але зовсім інша — додати їм
упевненості в собі, щоб дозволити скористатися перевагою нової ситуації.

Прагнення Петра І розвинути й поліпшити інтелектуальний і культурний
потенціал Росії тільки обмежили успіх, який ще більше поглибив розрив
між освіченою високопоставленою меншістю й масою населення, яку ці нові
віяння не зачепили. Снобізм поглибив цей розрив ще більше.

У пізні роки правління Петра І у вищих шарах суспільства виникла
тенденція, яка стала більш помітною протягом наступних десятиліть, —
використовувати безліч іноземних слів і фраз у мові як ознаку
освіченості й сучасності. Російська мова в такій ситуації здавалася
мовою селян і ремісників* Чимраз більше офіцерів або посадових осіб, які
одержали освіту в одній з нових шкіл і мали певний контакт із новими й
іноземними ідеями, мали доступ до інтелектуальних знань, закритих для
селян і ремісників, чиї горизонти залишилися такими, якими вони були
протягом сторіч. Більшість членів російського панівного класу знали й
розуміли культуру народних мас навіть після смерті Петра І. Необхідно
зауважити, що рівень життя в Санкт-Петербурзі був дуже далекий від рівня
життя більшості росіян. Водночас із формуванням високоосвіченої еліти
загалом у Росії народні маси ще знаходилися під впливом народних
звичаїв, богослужінь, казок.

Усе своє життя Петро І присвятив створенню нової інтелектуальної
атмосфери, хоча б у вищих колах російського суспільства. Він справді
сподівався, що створення нового типу російської людини, ініціативної,
суспільно-духовної, відкритої для нових ідей, вільної від успадкованих
забобонів, відбудеться. Але мрії повільно ставали реальністю. Життя
суспільства в Європі XVIII ст. було позначене, боротьбою між освіченою
меншістю та неосвіченою більшістю. І тільки в Росії прірва була
настільки глибокою. Петра І не можна обвинувачувати в тому, що він
розширив її. Розвиток Росії, а можливо, навіть її виживання, вимагало
швидкого створення освіченої еліти з певними знаннями сучасних методів
та ідей, до чого він і прагнув.

Адміністрація й управління

Апарат уряду, який успадкував Петро І, мав багато недоліків, був
одночасно й примітивним, і складним, важким на підйом і довільним.
Розбіжності між законодавством, адміністративними інструкціями та
судовими рішеннями робили юридичні норми розпливчастими. Адміністративна
машина залишалася просто ієрархією «осадових осіб, які збирають податки
й данину, управлінською структурою з коренями, що сягали монгольської
епохи середньовічної Росії.

Протягом майже всього свого царювання Петро І не мав ніякого
систематичного плану поліпшення урядової машини. Війна зі Швецією
сприяла підвищенню ефективності управління завдяки необхідності
одержувати новобранців, податки й підневільних робітників, шо їй були
потрібні. Протягом багатьох років зусилля щодо поліпшення управління
були частковими, поспішними й непродуманими. Однак Петро І мав ряд
фундаментальних ідей щодо управління Росією та свого місця в ньому, які
лежали в основі всього, що він намагався зробити в цій сфері.

Як можна було досягнути загального блага, що ставилося вище від
інтересів будь-якого окремого класу або групи? Петро І бачив, що при
всіх різних інтересах членів суспільства виконання ними доручених
функцій завжди буде правильним й ефективним. Це вимагало обережного
управління як установами, так і людьми. Петро І ніколи не вагався,
втручаючись у найдрібніші деталі приватного життя своїх відданих, якщо
він відчував, що це виправдано. У період його царювання буяй прийняті
закони, що забороняють селянам використовувати тканину менше зазначеної
ширини, грати в карти на гроші, і штрафи за погане поводження віруючих у
церкві. Збільшення числа законодавчих актів вражало.

Протягом тривалого часу зусилля Петра 1 щодо поліпшення механізму
управління були пробними и експериментальними. Недостатньо ефективні до
другого десятиліття XVІІІ ст., коли була виграна війна зі Швецією, ці
спроби стали систематичними й розпланованими. Однак деякі важливі
нововведення були зроблені навіть у той час, коли боротьба зі Швецією й
турками все ще сильно хвилювала Петра І. У 1711 р. було створено Сенат.
Цей орган із дев’ятьох посадових осіб був спочатку заснований, щоб
замінити царя, коли він безпосередньо відбув на війну з турками, але
згодом став постійною установою з безліччю функцій. Він задумувався для
здійснення контролю за провінційним управлінням і збиранням податків, а
також як вища судова установа — гарний приклад поєднання правосуддя з
управлінням у Росії.

Іншою спадщиною цього часу було створення інституту фіскалів у 1711 р
Фіскали — це чиновники, які слідкували за законністю дій установ і осіб,
повинні були вивідувати порушення всіх видів, що послабляли уряд і
військові заходи, — ухиляння від сплати податків, злодійство й розтрату
громадських грошей. їхнє завдання було визначене просто як «таємний
нагляд у всіх справах»; їм було наказано повідомляти все Сенатові й, в
особливо важливих випадках, самому цареві. Тут знову, однак, Петро І
змушений був стати перед фактом, що жодна кількість інструкцій не може
компенсувати дефіцит людей, на яких він міг покластися в роботі. Самі
фіскали незабаром стали сумно відомими через свою корупцію й утиски.

У провінційному управлінні перші роки XVIII ст. були періодом великого
напруження й безладдя. Петро створив у 1708 р. вісім величезних
територіальних одиниць, губерній, до яких у 1713—1714 pp. були додані ще
три. Більшість губерній були розділені на області, які у свою чергу були
поділені на повіти, відносно невеликі й керовані одиниці. Кожну губернію
очолювали губернатор і віце-губернатор, як» управляли як військовими
силами, так і цивільною адміністрацією області. Під їхнім керівництвом
функціонувала ієрархія посадових осіб зі спеціалізованими функціями й
посадами, назви яких звучали по-іноземному — обер-комендант,
обер-комісар, обер-проніантмейстер, лаидрихтер і т. я. Усе це було
важливим кроком, за допомогою якого Росія за Петра і була «обладнана»
складною структурою бюрократичного правління. Зміни 1708 р,, однак, були
просто початком тривалого процесу експериментів і часто необдуманих змін
у провінційному управлінні.

Ці постійні зміни призвели до безладдя в сільській місцевості, хоча самі
по собі вони мали тільки тимчасове значення. Однак одночасно тривав
процес, що мав значення для всього майбутнього російського суспільства.
Це була консолідація класу землевласників через навмисну й підтриману
царем акцію виділення групи спадкоємних державних службовців, які
повинні були служити правителеві в збройних силах або в адміністрації, у
такий спосіб зберігаючи своє соціальне становище та свої землі. Та ідея
того, що служба правителю була умовою утримання маєтків і кріпаків, у
жодному разі не була новою. Петро І, однак, розвинув її, змінивши всі
можливості й характер цієї обставини.

Стосунки Петра І з російським класом землевласників були досить
складними. Підвищені вимоги робили землевласників більш залежними, ніж
будь-коли, від центрального уряду. Тепер вони були прив’язані до
адміністративної машини й змушені прийняти її норми й цінності.

Протягом останнього десятиліття свого правління Петро І провів
адміністративні реформи, більш ретельно сплановані й більш успішні, ніж
будь-які раніше. У цей час він об’єднав багато чого з того, що було
зроблено в ранній період царювання. Два нововведення останніх років
царювання Петра 1 були значущими: це були адміністративні колега,
засновані в 1718 p., і Табель про ранги 1722 р.

Управління за допомогою колегій (невеликих комітетів міністрів і
носалоних осіб, які контролюють більш-менш значні аспекти урядової
діяльності) було методикою, добре відпрацьованою в багатьох країнах
Європи, особливо в німецьких і скандинавських державах. Однак ті, що
встановилися в Росії, не були результатом рабської імітації іноземної
практики. Вони були натхненні абсолютно реальним бажанням поліпшити
якість центрального управління й підсилити особистий контроль царя над
ним. Колегії звільнили Сенат від важкого тягаря складної
адміністративної роботи, яку він досі проводив, звільнили його для дій у
ролі апеляційного суду в юридичних питаннях і органа, що займається
формуванням загальної політики й складанням нового законодавства.
Реформа майже відразу продемонструвала дефекти на практиці. Щоб колегії
працювали добре, було потрібно підтримати їх великою кількістю освічених
і суспільно свідомих людей. Деякі колегії ставали інструментами в руках
своїх президентів. Але немає жодного сумніву в глибокій особистій увазі
царя до нової структури.

Створення колегій не вичерпало творчої енергії Петра І в питаннях
управління. Модернізація й систематизація, які багато в чому
характеризували й направляли діяльність Петра І протягом останніх років,
були відтворені в Табелі про ранги, випущеній у 1722 р. Табель про ранги
створювала складну градуйовану ієрархію в збройних силах, управлінні й
суді. У заключній версії було внесено до списку 262 різних чини — 126
військових і військово-морських, 94 адміністративних і 42, що стосуються
суду. Молоді люди полинні були починати свою кар’єру в найнижчому чині й
підвищуватися відповідно до заслуг і терміну служби. Ціла система
ґрунтувалася на ідеї розряду як нагороди за службу, як чогось
досягнутого зусиллям, а не пасивним наданням, природним результатом
високого походження. Табель про ранги сприяла заміні старої знаті новим
привілейованим класом, якому надавався соціальний статус в межах розряду
в офіційній ієрархії. Цей процес тривав ще довго и чітко poзвивався.
Старі московські титули офіційного розряду повністю вийшли з ужитку до
початку XVIII ст.

Адміністративні реформи Петра 1 були натхненні високими й справжніми
ідеалами — служити величі й прогресу Росії. Він сподівався домогтися
цього, поліпшуючи механізми центрального уряду й підсилюючи контроль над
про вінціями, відокремлюючи судові функції від чисто адміністративних і
замінюючи ідеєю законності або покори указам царя безглузде дотримання
звичаїв або традицій. Усе-таки досягнення було далеко не ідеальним,
незважаючи на напружені зусилля й деякі значні успіхи. Регулювання
адміністрації відповідно до закону було ускладнене невизначеною
кодификацією заплутаної маси офіційних указів і розпоряджень.

На матеріальному рівні нововведенням Петра І перешкоджали брак грошей і
нестача здібних, надійних людей. Брак грошей викликав нерегулярність і
тривалі затримки у виплаті офіційної платні; навіть наприкінці правління
були пропозиції платити адміністраторам у більш віддалених і
нерозвинених частинах Росії, наприклад на Уралі, наданням землі.
Маленька платня, яку нерегулярно виплачували, поєднана з давньою
традицією хабарництва (перші укази проти хабарів датовані в Росії вже
кінцем XV ст.), змусили Петра І довго й марно боротися проти офіційної
корупції.

Той факт, що могутні адміністративні органи могли бути легко
підпорядковані молодим офіцерам або навіть сержантам, показує: вони були
просто інструментами волі Петра І, а не незалежними повноважними
об’єктами. Цар створив їх, щоб змінювати, пристосовувати або навіть
ліквідувати іа власним бажанням. Настільки абсолютною була їхня
залежність під пьою, що мол на навіть засумніватися, наскільки вони
можуть бути названі установами в повному розумінні. Бажання Петра І
створити систему управління, що була б безособовою та регулювалася
відповідно до закону, було щирим. Крім того, в останні роки свого
правління він, здається, передбачає залучення російської знаті до
керування іншими способами, ніж просте використання її як джерела
посадових осіб. Петро І усім керував скоріше через людей, ніж за
допомогою законів або установ. Високі посадові особи та ще більша
кількість людей з персональним впливом на нього, як Меншиков і
Прокопович, були важливішими силами в уряді.

Петро І присвятив три десятиліття тому, щоб зробити Росію могутнішою й
освіченішою. Його перетворення в першій чверті XVIII ст. допомогли Росії
піднятися на новий рівень розвитку. Країна стала економічно незалежною.
їй удалося одержати вихід до Балтійського моря Міжнародне становище Роси
помітно зміцнилося, що дозволило їй стати рівноправною державою серед
усіх західних країн. Панівний клас зміцнився, Петрові І вдалося створити
централізовану бюрократичну систему управління Росією. Влада монарха
стала абсолютною Промисловість, торгівля й сільське господарство Росії
помітно піднялися на новий рівень розвитку.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020