Реферат на тему:
Вплив античності на культуру Європи
Мистецтво (живопис, скульптура, музика, поезія і ін ) — найтонша и
найяскравіша єднальна нитка між епохами. Культура народів глибока,
давня, символічна, щоб зрозуміти її, необхідно вивчати першоджерела.
Міфологічні сюжети присутні не тільки у фольклорній традиції різних
народів, а й відбиті також в образотворчому мистецтві Починаючи з епохи
Відродження, чимало художників і скульпторів почали черпати сюжети для
своїх творів саме з переказів міфів давніх греків римлян У будь-якому
художньому музеї недосвідченому відвідувачеві подобаються ті або інші
шедеври, але найчастіше йому залишається невідомим зміст полотен, що
сподобалися, або скульптур (К.Брюллов «Зустріч Аполлона і Діани», Рубенс
«Персей і Андромеда», І. Айвазовський «Посейдон, що мчить морем», В.
Серов «Викрадення Європи», В. Демут-Малиновський «Викрадення
Прозерпіни», Берніні «Аполлон і Дафна» та ш.). Міфологічні сюжети в
основі своїй містять глибокий філософський зміст, тому потрібно вміти не
тільки милуватися формами, але й «бачити» зміст.
Греко-римська міфологія глибоко проникнула й у російську літературу.
Незнання античної культури, міфологічних персонажів, літературних
сюжетів ускладнює вивчення творчості Г. Р. Державіна, раннього О С.
Пушкіна, В. А Жуковського, М. Ю. Лєрмонтова, байок І. А. Крилова й ін.,
неписьменній людині залишиться незрозумілим ліричний або сатиричний
зміст того або іншого твору.
Чому ж саме міфи невеликого народу лягли в основу загальнолюдської
культури? Чому саме з його образами пов’язаний напрямок думок сучасної
людини9 Адже навіть не задумуючись і не усвідомлюючи, кожна людина в
повсякденному житті використовує в буденному мовленні міфологічні образи
сізіфова праця — мається на увазі безглузда, марна праця; титанічні
страждання І гігантські розміри — це титани й гіганти боролися з
грецькими богами; панічний страх — маються на увазі витівки бога Пана,
що наводили великий жах на людей; олімпійський спокій — спокій, який
мали давні боги — мешканці священної гори Олімп; гомеричний сміх — це
невтримний громовий сміх богів, описаний поетом Гомером; до цього ряду
можна віднести порівняння з Геркулесом сильної людини, а з амазонкою —
сміливої і рішучої жінки.
Основними передумовами своєрідної міфологічної «логіки» було те, що
первісна людина не могла пояснити появу життя на землі, назвати причини,
що викликають стихійні природні явища, перед якими вона була безсила.
Наслідком цього виявилося наївне олюднення всієї природи, загальна
персоніфікація. Так само, як на природні об’єкти переносилися людські
властивості, так і міфологічним предкам привласнювалися риси природних
об’єктів, особливо тварин.
Саме створення міфів було першим кроком людини до творчості й
самопізнання. Поступово з окремих сказань, що зародилися в різних
областях грецької землі, склалися цілі цикли про долі героїв і
богів-покровителів. Усі ці легенди, міфи й пісні, що виконувалися
мандрівними співцями, із часом поєднувалися у великі епічні поеми, такі
як «Іліада» і «Одіссея» Гомера, «Теогонія» і «Труди й дні» Гесіода та
безліч інших, що не дійшли до нашого часу. Великі давньогрецькі
поети-драматурги V століття до нашої ери — Есхіл, Софокл, Еврипід —
використовували для своїх трагедій давні сказання про богів і героїв.
Давні греки — діяльний, енергійний народ — не боялися пізнавати реальний
світ, хоча він і був населений ворожими людині істотами. Але безмежна
жага пізнання цього світу долала страх перед невідомою небезпекою.
Прагнення пізнати світ у всіх його проявах покликали до життя пригоди
Одіссея, Одіссей наділений чудовими практичними якостями — розумом,
прагматизмом, хитрістю, спритністю. Тільки такий герой може здійснити
похід з аргонавтами за золотим руном. Тут у поетичній формі відбите те ж
саме прагнення довідатися якнайбільше про землю, на якій живе людина. У
пошуках захисту від стихійних сил греки, подібно до всіх давніх народів,
пройшли через фетишизм — віру в одухотвореність неживої природи
(каміння, дерева, металу), — який потім зберігся в поклонінні прекрасним
статуям, що зображували їхніх численних богів.
У віруваннях і міфах давніх греків можна помітити і сліди анімізму —
віри в натхненність усіх предметів, але досить рано вони перейшли до
антропоморфізму, створивши своїх богів за образом і подобою людей, при
цьому наділивши “їх обов’язковими й незмінними якостями — красою,
умінням набувати будь-якого образу і, найголовніше, безсмертям.
Давньогрецькі боти, якими їх зберегла в пам’яті література, Фули далекі
від того уявлення про богів, що склалося в пізніх монотеїстичних
релігіях. Вони повні протиріччя, можуть бути добрі й жорстокі, милостиві
й мстиві, вони роздають своє благовоління і гнів за примхою настрою. На
відміну від людей, боги не передбачувані. Вони нелюдські в
найзагальнішому розумінні, тому що їхні вчинки неможливо пояснити за
допомогою людської логіки. Вони безсмертні, але не всесильні. Над богами
панує доля — Фатум й Ананке — необхідність. Три мойри — Клото, Лахесис і
Атропос — пряли нитку долі, витягали жереб (черепок із записаною долею,
призначеною богам і людям) і обрізали нитку, встановлюючи межі життя.
Навіть безсмертя богів не очевидне, тому що в давньогрецьких міфах е
натяки на смертність небожителів. Згадується, що в одному з міст
показували могилу Зевса.
Неможливість змінити долю описана в «Іліаді» у сцені, де Зевс кидає
жереби Гектора й Ахілла на чашу ваг, визначаючи, хто буде живий, а хто
загине в бою. Жереб Гектора опускається, і він повинен упасти від руки
Ахілла. Бажання Зевса не може змінити призначений героєві жереб.
І в інших творах часто зустрічається «чаша ваг», на якій вирішується
подальша доля героїв.
Боги і напівбоги грецької міфотворчості були живими, діяльними істотами,
які безпосередньо спілкувалися з простими смертними, вступали з ними в
любовні союзи, допомагали своїм улюбленцям. Боги і герої переказів жваво
реагували на різні життєві ситуації, вони раділи й зазнавали
розчарування, пивалися,. Давні греки створювали богів, яким були
властиві людські якості, але бажання ? діяльність яких виявлялися в
більш грандіозному й піднесеному вигляді. Герої сказань виявляють ту ж.
саму безпосередність сприйняття різних життєвих ситуацій, що й проста
людина. Вони простодушні, шляхетні й одночасно жорстокі до ворогів. Це —
відображення реального життя і реальних людських характерів давніх
часів,
Але якщо міфологія греків вражає своєю барвистістю, розмаїтістю й
багатством художнього вимислу, то римська — не настільки впорядкована.
Римський пантеон· включав і давні італійські божества, і богів безлічі
народів, що входили до. складу Римської імперії, й азіатські божества,
культ яких сповідали солдати І воєначальники (зокрема, найбільш могутнім
і шанованим солдатським божеством був Митра). Релігійні уявлення римлян
містили у своїй основі ті ж вихідні дані, що й у греків, — страх перед
незрозумілими явищами, природи, стихійними лихами і поклоніння могутнім
силам землі. Давній римлянин поклонявся ще одній групі божеств —
божествам сімейного вогнища. Це були Лари, Пенати, а також Генії —
божества конкретної місцевості (genius loci).
На відміну від грецьких, богів, римські були не менш могутніми, але
набагато простішими: про їхні подвиги, життя, страждання не складалися
такі пишні, красиві легенди, Кожному римському богові була
підпорядкована тільки певна сфера діяльності, і, власне кажучи, ці
божества були безликими. Молільник приносив їм жертви, боги повинні були
зробити йому ту милість, на яку він розраховував. Для простого смертного
не могло бути й мови про спілкування з. божеством. Винятком були лише
дочка царя Нумітора, Рея Сильвія, засновник Риму Ромул і цар Нума
Помлілій.
Зазвичай італійські боги виявляли свою волю польотом, птахів, ударами
блискавки» таємничими голосами, що виходять із, глибини священного
місця. Римляни» під час молитви, на відміну від грека, який вільно
споглядав статую божества, стояв, накривши голову частиною плаща. У
такий спосіб він не тільки зосереджувався на молитві, але й охороняв
себе від власної ж цікавості, від ненароком кинутого погляду на бога,
якого він благає, що було непрощенним гріхом і блюзнірством.
Римляни не мали уявлення про ту насичену яскравими і повнокровними
образами міфологію, яку мали греки. Поклоніння численним богам, що
керують майже кожним кроком римлянина, полягало головним чином у суворо
визначених звичаями жертвоприношеннях» молитвах і в очищувальних
обрядах. Про жодне вільне спілкування з- богами не могло бути й мови.
Якщо бог не відгукувався на прохання, то римлянин звертався до другого,
третього бога тощо, поки його бажання не здійснювалося. Іноді це були
«одноразові» божества, до яких зверталися один раз за все життя. Так,
наприклад, до богині Нундині зверталися тільки на дев’ятий день
народження дитини. Вона нагадувала, що дитина, очистившись, одержує ім’я
й амулет від поганого ока. Божеств, пов’язаних з отриманням їжі, було
надзвичайно багато, тому, для того Щоб римський хлібороб міг звернутися
до «потрібного» божества, римськими Жерцями були складені так звані
індигітамента — списки офіційно затверджених молитовних формул, що
містять імена тих богів, яких слід було призивати, наприклад, у випадку
посухи, знищення врожаю яким-небудь жучком і т. п.
Прийнявши до себе грецький пантеон, ідентифікувавши своїх богів
(Юпітера, Юнону, Марса, Мінерву, Діану) з головними божествами греків
або давши Гермесу ім’я Меркурія, зблизивши Посейдона з Нептуном
(етруський бог моря Нептун) і просто запозичивши бога — покровителя
мистецтв Аполлона, римляни не змогли відмовитися від своїх релігійних
абстракцій. Серед їхніх святилищ були храми Вірності, Блідості, Страху,
Юності.
Рим відкрив для себе і сприйняв грецьку міфологію, а потім перетворив її
на греко-римську. Завдяки саме римлянам сьогодні ми можемо, хоч і в
копіях, побачити твори грецьких скульпторів; прочитати в «Метаморфозах»
римлянина Пу-блія Овідія Назона примхливі й вигадливі, водночас такі
зворушливі у своїй безпосередності, твори грецького генія — народу.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
