Реферат на тему:
Романський стиль. Готика. Культова архітектура
Термін «романський стиль» виник порівняно недавно — у першій половині
XIX ст., коли був виявлений зв’язок середньовічної архітектури з
римською.
У XI—XII ст. церква мала величезний вплив на життя суспільства загалом,
зокрема на духовне життя, культуру й державність, тому вона виявилася й
головним замовником архітектурних споруд, що сьогодні розглядаються як
твори мистецтва.
У церковних проповідях піднімалася тема гріховності світу, сповненого
гріха й спокус, підвладного впливу таємничих і страшних сил. Ця тема
сприяла розвитку в романському мистецтві Західної Європи етичного й
естетичного ідеалу, протилежного до античного мистецтва. У зв’язку з
тим, що провідним видом мистецтва в той період була архітектура, їй
приділялася роль тієї ланки, що «впливала» візуально й духовно на
віруючих. Сюжети Страшного суду й Апокаліпсиса, біблійні сцени,
скульптури — ось що масово було присутнє в оформленні церков. Перевага
духовного над тілесним виражалася в контрасті полум’яної духовної
експресії й зовнішньої потворності.
Романські храми, переважно монастирські, повинні були виглядати масивно,
міцно і надійно, тому будувалися вони з великого каменю, мали прості
форми, із перевагою вертикальних або горизонтальних ліній, дуже вузькі
дверні й віконні отвори і півциркульні арки. Суворі, важкі зовнішні
форми надавали романському храму суворого і простого вигляду. Щоб якось
«розвантажити» конструкцію храму, архітектори створили склепіння у
вигляді хрестів. Безліч вільних площин сприяла поширенню монументальної
скульптури, що знайшла своє місце на площинах стіни або поверхні
капітелей і виражалася у формі рельєфу.
Фігурні композиції мають різні масштаби; їхні розміри залежать від
ієрархічної значущості того, хто зображений: найбільша фігура Христа,
трохи менші — ангелів і апостолів, найменші — простих смертних. Крім
того, фігури знаходяться у певному співвідношенні з архітектурними
формами. Зображення в середині — більші, ніж ті, що знаходяться у
кутках. На фризах фігури мають присадкуваті форми, на носійних частинах
— подовжені. Саме таке розташування фігур і їхніх форм є характерною
рисою романського стилю.
Споруди романського мистецтва розсіяні по всій Західній Європі. У
Німеччині в цьому стилі побудовані собори в містах, розташованих на
Рейні. Але найбільша кількість пам’ятників XI—XII ст. була побудована у
Франції. В архітектурі й скульптурі спостерігається розмаїтість форм і
цікаве вирішення конструктивних проблем. У храмах Бургундії були
зроблені перші кроки до зміни конструкції склепінних перекриттів у типі
базилікального храму. П’ятииефна монастирська церква в Клюні —
найбільший храм із побудованих у той час — класичний зразок такого типу.
Французькі архітектори розробляли конструкції, що збільшують обсяг
внутрішніх приміщень, але при цьому забезпечують надійність склепінь.
Жертвуючи верхнім світлом, у центральному нефі будівельники зводили так
звані зальні церкви однакової або майже однакової висоти, завдяки чому
розпір центрального склепіння почасти компенсувався зустрічним тиском
бічних. Бічні нефи робили навіть двох’ярусними, що збільшувало їхню
вагу, а також робило будівлю більш місткою. Щоб полегшити склепіння
центрального нефа, йому надавали стрілчастого перетину, вводили підпірні
арки, що приймали основне навантаження, і верхнє склепіння прорізали
вікнами.
У XII ст. уперше для декорування фасадів церков використовують
скульптурні зображення. Найчудовішим творінням романської монументальної
пластики є гігантські рельєфні композиції над порталами храмів Сюжетами
найчастіше були грізні пророцтва Апокаліпсиса і Страшного суду.
Композиція суворо підпорядкована принципу ієрархії: у центрі величезна й
нерухома фігура Христа, навколо неї — безліч фігур, що передають
бурхливий рух. У романській пластиці поєднуються піднесене й
повсякденне, груботілесне і навіть абстрактно гротескне. Зображення
страшного суду наочно демонструють богословську схему ієрархічної
структури світу. Центром композиції завжди служить величезна фігура
Христа. У верхній частині — небо, у нижній — грішна земля; праворуч від
Христа розташовані рай І праведники (добро), ліворуч — засуджені на
вічні муки грішники, чорти й пекло (зло). Сюжет Страшного суду присутній
у кожному храмі, але схеми його виконання досить різноманітні Наприклад,
у тумані собору Сент-Лазар в Отені в сцені Страшного суду поруч із
грізним і величним образом Христа зображений майже гротескно-комедійний
епізод зважування добрих і злих справ померлих, що супроводжується
крутійством диявола й ангела, причому диявол поданий одночасно й
страшним, і смішним.
На відміну від французького, німецьке романське мистецтво розвивалося
менш послідовно. У період найвищого загострення боротьби між Імперією й
Папством церковне мистецтво набуло в Німеччині рис суворого аскетизму.
«Суворий стиль» можна побачити на численних дерев’яних розп’яттях XII ст
Рівні, рівнобіжні, суворі лінії складок одягу, такими ж паралелями
намічені волосся, борода; Христос не страждаюча людина, а суворий і
безпристрасний суддя, який переміг смерть. Найвідомішим є «Розп’яття
Імервальда» (назване на честь майстра).
На зміну романському мистецтву прийшла готика. Синонімом варварства
назвали Історики Відродження середньовічне мистецтво. На відміну від
романського, готичне мистецтво «пропагує» інтерес до людських почуттів,
звертається до краси реального світу, повертається до індивідуальності
Готичне мистецтво е символом квітучих торговельних І ремісничих
міст-комун, що домоглися популярності й самостійності усередині
феодального світу. Грандіозні готичні собори вирізнялися висотою,
місткістю, ошатністю, видовищним і багатим декором. Для готичного стилю
характерні гострі споруди, зі стрілчастими склепіннями, безліч кам’яного
різьблення і скульптурних прикрас. Важко знайти слова, щоб описати
пишноту, багатство й стрункість готичного собору. Нескінченні стріли веж
і башточок вимпергів, фіалів і загострених арок тягнуться вгору. Але
вражає не стільки спрямованість собору в небеса, скільки багатство
аспектів, що відкривається, коли обходиш собор навколо На відміну від
романської церкви з й чіткими, легко доступними для огляду формами,
готичний собор неозорий, часто асиметричний і навіть неоднорідний у
своїх частинах кожний з його фасадів зі своїм порталом індивідуальний,
але при цьому дуже гармонічний. У загальній конструкції стіни ніби
«губляться» за арками, галереями, вежами, майданчиками з аркадами,
величезними вікнами, за нескінченно складною грою ажурних форм. Весь
простір собору, і всередині, і зовні, заповнений неймовірною кількістю
скульптур (у Шартрському соборі їх близько десяти тисяч). Статуї
займають не тільки портали й галереї, їх також можна знайти на покрівлі,
карнизах, під склепіннями капел, на кручених сходах, навіть на ринвах і
на консолях. Словом, готичний собор — це цілий світ, відображення
середню вічного міста.
Готичні форми в культовій архітектурі вже з’являються в період розквіту
романського стилю (XII століття), У ХІІІ ст. готичний стиль досяг вершин
— висока готика. Згасання припадає на XIV—XV ст. — полум’яна готика. До
будівництва церков підключаються будівельні артілі, до складу яких
входять про фесійні ремісники й архітектори. Численні артілі, які
кочують із міста в місто, обмінюються досвідом і знаннями. Деякі готичні
собори зводяться не одне покоління, знання передаються синам, при цьому
романський стиль непомітно «розбавляється» елементами готичного.
Динамічність, легкість і мальовничість соборів визначає характер міських
будівель, що витягаються догори услід за соборами. У міській архітектурі
з’являються нові ідеї католицької церкви, що свідчить про самосвідомість
городян, яка зростає, про нове уявлення про світ. У готичному соборі усе
підпорядковане однаковій-системі: стійкі каркасні системи,
хрестово-реберні стрілчасті зводи, арки стрілчастої форми і т. п. Вигляд
собору Істотно змінюється як внутрішньо, так і зовні.
Класичним вираженням готичного стилю є собор Паризької Богоматері,
будівництво якого почалося в XI, а закінчилося в XIII ст. Можна уявити
собі, як переконливо виглядав собор Паризької Богоматері в
середньовічному Парижі, Із його ламаними вуличками і маленькими
двориками уздовж берегів Сени, якщо й у наші дні архітектура собору
змушує зблякнути такі стилі, як бароко, ампір, класицизм.
У минулі часи собор був чимось більшим, ніж просто місцем церковної
служби. Разом із ратушею це був центр громадського життя міста. Якщо
ратуша була центром ділової діяльності, то в соборі, крім богослужіння,
відбувалися реальні вистави, читалися університетські лекції. Іноді
засідав парламент і навіть укладалися дрібні торговельні угоди. Багато
міських соборів були настільки великими. що все міське населення, яке
«бралося в одному соборі, не могло його заповнити Біля собору, як
правило, розташовувалися торговельні ряди
Масивний і важкий, товстостінний, закритий з усіх боків. Із суворими
форма м«. фортечного типу романський собор не міг служити потребам
міста. тому майстри прагнути перетворити конструкцію на щось відкрите
повні, и відчуттям такого простору, що зможе вмістити в себе населення
міста Услід за зміною конструкції, природно, відбулася і зміна
архітектурного стилю.
Якщо порівнювати романський стиль і готичний то розходження занадто
разючі один урочисто масивний суворий. Інший – велично легкий світлий,
якщо розглядати будівлі перехідного періоду від одного стилю до іншого
то видно, що готика бере свій початок з романських коренів. Зародження
нового стилю готики почалося з архітектури і лише потім він почав
поширюватися на скульптуру й живопис.
Почалося все це з найпростішої клітки комірки вкритої склепінням.
Приміщення бути квадратними і це створювало певні межі для розширення
головного нефа Храм при такій системі перекриттів неміг бути досить
просторим усередині він залишався вузьким і темним. Думка зодчих
прагнула до того щоб розширити й полегшити систему склепінь. Суцільні
склепіння вони заміни ли реберними перекриттями – системою несучих арок.
Вся легкість, невагомість і казковість готичної будівлі має раціональну
основу. Так з’являються наскрізні галереї, аркади, величезні вікна
галереї використовуються для встановлення статуй а вікна для
монументального живопису з кольорових стекол. Середньовічні художники
використовувати чисті, яскраві насичені кольори. Це позначилося й у
вітражах І в мініатюрах, І в розфарбуванні скульптур. Загалом ці собори
не здаються гнітючими ані зовні, ані усередині. Вони являються скоріше
як втілення діяльного життя середньовічного міста. Планування їх
розраховане бурхливе життя не тільки усередині соборів але й зовні
всередині собор просторий, трансет майже зливається з подовжнім
простором. У такий спосіб у приміщенні усувається різка межа між кліром
і відвідувачами «Святилище» перестає бути чимось недоступним і таємним.
Гробниці містяться прямо в храмі, а не в темній підземній крипті, як у
романських церквах. Стиль готики драматичний, але не похмурий і
сумовитий.
У зрілій готиці домінує наростання вертикальних ліній динамічна
спрямованість угору Реймський собор – місце коронування французьких
королів і один в найбільш цільних творів готики, чудовий синтез
архітектури й скульптури. Готичну скульптуру характеризують наступні
головні риси по перше у концепціях з являється інтерес до явищ реального
світу, релігійна тема.
Готика зберегла свою домінуючу позицію але ці образи змінюються рисами
глибокої людяності, поступово на перше місце виходять світські сюжети,
по-друге, провідну роль починає відігравати крупа пластика. Як в
романським храмах, велике місце в готичних соборах займають зображення
чудовиськ і фантастичних істот так званих химер. Залишився и один із
найпоширеніших сюжетів в образотворчому мистецтві — сюжет «Страшного
суду». Інтерес до люди ни й реальності майстри виражають у сценах Із
життя святих, наприклад, на порталі собору Паризької Богоматері є тимпан
«Історія Святого Стефана».
Для того щоб зрозуміти, чому романський стиль поступився місцем готиці,
необхідно мати хоча б реальне уявлення про середньовічні міста. Основна
маса міського населення являла собою найбільш вільнолюбні й бунтівні
прошарки суспільства. Ремісники вже не були чиїмись слугами, вони
об’єднувалися в самостійні союзи, цехи. У багатьох містах виникали
університети. Собори й ратуші зводилися на замовлення міських комун. Все
образотворче оздоблення готичних соборів, включаючи статуї, рельєфи,
вітражі й вівтарний живопис, задумувалося як своєрідна “енциклопедія
середньовічних знань, безсумнівно, підпорядкованих богослов’ю Причому в
кожному соборі простежувалася своя тема, наприклад, Паризький
присвячувався Богоматері й усьому, що з нею пов’язане; Ам’єнський —
втілював Ідею месіанізму на його фасаді встановлені статуї пророків.
Але задуми цих образотворчих богословських енциклопедій були не
настільки категоричними, як можна було б подумати, скоріше вони були
розпливчасті, і їхні алегорії настільки умовні, що у вітражах і живописі
тут знаходили собі місце найрізноманітніші сюжети й мотиви, у тому числі
й дуже далекі від церковної концепції світобудови.
Надалі в більшості готичних соборів спостерігається перевага
скульптурних оздоблень над живописом, якщо не брати до уваги вітражі,
але це знов-таки визначалося характером архітектури на ажурних стінах не
залишалося достатньо місця для нанесення на них фресок. Готичний живопис
розвивався не в формі стінного розпису, а в мініатюрах рукописів і в
розписі стулок вівтарів Живопис вівтарів більше розвивався в тих
країнах, де готична архітектура з тих або інших причин зберігала
відносну масивність і гладкість стін. Чудовим вівтар ним живописом
володіла, приміром, середньовічна Чехія.
У більшості європейських країн, що лежать на північ від Італії, готичний
стиль панував довго. У XV ст. у цих країнах переважав, можна сказати,
пізньоготичний або проторенесансний стиль. Великої різниш немає, тому що
Відродження, при усьому своєму безумовному новаторстві, було
закономірною стадією середньовічної культури, у яку та переростала
органічно.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
