.

Податкова система Франції (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
837 4464
Скачать документ

Реферат на тему:

Податкова система Франції

Ми вже мали нагоду торкатися викликаних податками драматичних
історичних подій, які вплинули на формування державності в Англії та
США. Не обійшли подібні події і Францію, де в 1648–1652 рр. розгорілася
громадянська війна, котра ввійшла в історію під назвою Фронда.
Безпосередньою причиною Фронди стали непопулярні фіскальні заходи уряду,
зокрема запровадження обтяжливого податку на будинки·, що викликало
незадоволення всіх верств населення. Придушення Фронди знаменувало
перемогу королівського абсолютизму над опозиційним йому парламентом,
відкривши шлях до необмеженого свавілля в сфері оподаткування. У Франції
епохи абсолютизму набула широкого розповсюдження особливо зловредна
відкупна система податків – передача на договірній основі справляння
податків приватним особам, які в порядку передоплати вносили державі
обумовлену суму доходу в обмін на право навпрямки збирати платежі з
платників податків. Відкупник у ролі посередника між фіском і платником
– мабуть найбільш лиховісна фігура в історії адміністрування податків.
Оскільки умови податкових відкупів не підлягали законодавчій
регламентації, відкрилися ідеальні можливості для казнокрадства і
корупції. За оцінками сучасників, у XVIII ст. державі поступала лише
половина (!) фактично зібраних податків, решта прилипала до рук
відкупників. Сам король, його оточення, міністри і чиновники не
гребували щедрими презентами відкупників. Лише Тюрго (1727–1781)
відмовився від ганебної практики підношень генеральному контролеру
(міністру) фінансів хабара в 100 тис. ліврів при щорічному укладенні
відкупного контракту. (Дана сума складала 500 кг срібною монетою, що в
сучасних світових цінах на срібло еквівалентно 100 тис. дол.). 

Адам Сміт із гордістю писав, що у Великій Британії не було такої
економічно руйнівної, фіскально марнотратної та дорогої системи
справляння податків, бо тільки “ті, хто не надає значення крові народу
порівняно з доходами правителя, можуть, мабуть, схвалювати такий спосіб
стягування податків” [34, c.557]. Відкупники викликали такої сили
народну ненависть, що всі вони були страчені під час Великої французької
революції, а відкупна система скасована.

Ідеї та цілі революції були проголошені в знаменитій “Декларації прав
людини і громадянина” (1789 р.). “Декларація” справила не минущий вплив
на уми і донині залишається сучасною, вона стала гаслом демократичних і
суспільних перетворень, у тому числі в сфері оподаткування, і не тільки
в одній Франції. Як інакше розцінити статтю 14: “Всі громадяни мають
право безпосередньо або через своїх представників установлювати
необхідність податків, вільно на них погоджуватися, визначати
призначення податків, їх кількість і суму, порядок використання,
принципи і терміни оподаткування” [10, c.27]. Хіба Верховна Рада України
через більш ніж два століття, після того як були написані ці слова,
запропонувала щось інше? Подібні істини залишається тільки повторювати.
Небезпідставно відомий письменник Андре Моруа (1885–1967) стверджував,
що інші народи звикли віками слідкувати за вчинками і жестами Франції,
подібно до того, як стародавній світ реагував на події в Греції.

Багато видатних учених-фінансистів і державних діячів, які внесли
неоцінимий вклад у розвиток світової фінансової думки і
фіскально-бюджетної практики, – французи за походженням. Назвемо лише
про двох із них: Жана-Батиста Кольбера (1619–1683) і вже згаданого Анн
Робер Жака Тюрго.

Кольбер на посаді міністра фінансів дещо полегшив тягар податків для
бідних і жорстоко розправився з казнокрадами, а також проводив
економічну політику, пізніше названу за його іменем (кольбертизм), по
сприянню розвитку виробництва й експорту французьких товарів, зокрема,
предметів розкоші: парфумів, шовку, гобеленів, дорогих меблів, посуду,
вина, одежі, взуття і т. п. Наслідки такої політики відчуваються через
віки, – адже Франція й донині залишається законодавицею моди і лідером
по постачанню на світовий ринок парфумів, вишуканих вин та ін. Попри
непопулярність Кольбера при житті, його діяльність відіграла національно
значиму роль і може служити прикладом для державних діячів далеко за
межами Франції й епохи Людовика XIV. 

Через сто років протилежним чином діяв Тюрго, – якщо Кольбер був
прихильником протекціонізму та регулювання промисловості й торгівлі з
боку держави, то Тюрго заявив протест проти державного втручання держави
в господарські процеси. Він проповідував політику економічного
лібералізму за принципом “Laissez faire, laissez passer” (франц.): дайте
спокій, не заважайте діяти, тобто мав на увазі, що держава лише шкодить
своїм втручанням. Разом із тим Тюрго звернув увагу на проблему
соціальної несправедливості в оподаткуванні. Він попереджав, що станові
привілеї в формі податкового імунітету для дворян і духовенства руйнівні
для державних фінансів і, крім того, справляють деморалізуючий вплив на
суспільство. Пізніше багато хто з тих, хто не прислухався до остережень
Тюрго, поплатилися життям під час революції. 

Суть наведених прикладів: діючи навіть із протилежних позицій, але
керуючись національними інтересами, можна принести користь. Незалежно
від епохи і переконань діяльність таких людей – взірець служіння своєму
народу.

Сучасна Франція (Французька республіка) входить до клубу “Великої
вісімки”, належить до групи високорозвинених держав Заходу. Від останніх
національна податкова система вирізняється лише деякими, але помітними
особливостями. По-перше, для Франції властиві високі соціальні податки –
платежі та внески у фонди соціального призначення (більше 40% загальної
суми обов’язкових платежів і податків у порівнянні з близько 30% в
середньому по країнах Європейського Союзу). По-друге, структура
французької податкової системи історично склалася таким чином, що
фіскальне значення непрямого оподаткування (податків на споживання) у
загальній сумі державних доходів перевищують долю прямих. Не випадково
саме Франція – батьківщина податку на додану вартість. По-третє, в
основі бюджетного процесу знаходиться принцип пріоритету ресурсів. На
відміну від багатьох інших країн, це означає затвердження парламентом
спочатку доходної частини бюджету, а потім видаткової. По-четверте,
всупереч давній традиції централізованого управління з початку 80-х
років уряд проводить політику децентралізації, що полягає в розширенні
прав місцевих органів самоврядування і супроводиться відповідним
перерозподілом податкових надходжень. По-п’яте, відповідно до вимог
уніфікації податкових систем в рамках Європейського Союзу протягом
останнього десятиліття спостерігається зниження ставок оподаткування з
одночасним розширенням податкової бази за рахунок скасування пільг.

Становлення національної податкової системи

Генеральні штати (періодично скликувані станові збори аристократів)
вперше декларують правило запровадження податків за законом, а не
рішенням короля 1314 р. Запровадження оподаткування солі (gabelle) в
формі соляної регалії (пізніше відкупу), скасоване через 450 років під
час Великої Французької революції (1789 р.). 1341 р. Жанна д’Арк
добилася від короля звільнення рідного села Домремі від податків
(скасоване через 360 років у 1789 р.) 1429 р. Введення податку на землі
та будівлі (taille reelle) подушного податку (taille personnelle) 1439
р. Король Франциск I запроваджує продажу державних посад із фіскальною
метою 1522 р. Максима кардинала Ришельє: “Не слід переобтяжувати
підданих податками, але не слід і брати з них менше, ніж потрібно для
потреб держави” 1640 р. Введення фіскальної монополії на тютюн 1674 р.
Невдала спроба запровадити “королівську десятину” – 10%-й податок на
доходи за проектом С. Вобана 1710 р. “План оподаткування всіх мешканців
Франції”, (включаючи коней, биків, овець), за проектом Рішара де
Глан’єра 1774 р. Скасування солідарної відповідальності (кругової
поруки) при справлянні податків 1775 р. Нереалізована
фіскально-політична реформа за проектом А. Тюрго, що передбачала
громадянські права лише для власників-платників податків 1776 р.
Виходить у світ робота Жака Неккера “Про управління державними доходами
Французького королівства” 1784 р. Велика Французька революція:
скасування податкових імунітетів і церковної десятини; проголошення
податків почесним обов’язком; введення податкового цензу громадянських
прав; гільйотинування відкупщиків податків 1789–1794 рр. Запровадження
податку на спадщину та дарування 1798 р. Податковий кадастр земель
(закінчений у 1850 р.) 1807 р. Перший в Європі акциз на буряковий цукор
1837 р. Ведення фіскальної монополії на сірники 1871 р. Запровадження
податку на цінні папери 1872 р. Запровадження акцизу на автомобілі 1893
р. Запровадження прибуткового податку (різні проекти розглядалися з 1907
р.) 1916 р. Запровадження податку з обороту 1920 р. Запровадження
податку на додану вартість 1954 р. Реформа податку на додану вартість
1968 р. Реформа самоуправління та системи місцевих податків 1982 р.
Приведення фіскального законодавства у відповідність із нормами
Європейського Союзу 1992 р.

Організація адміністрування податків

Податкова служба Франції знаходиться в складі Міністерства економіки,
фінансів і бюджету, очолюваного міністром-делегатом із бюджету.
Адміністрування податків здійснюють Головне податкове управління та
Головне управління мита та інших надходжень. Структурно Головне
податкове управляння складається з п’яти відділів:

– відділ підготовки законодавства (функції: розробка проектів законів та
інших нормативних актів в сфері оподаткування);

– відділ загального управління податками (функції: забезпечення
акумуляції податкових надходжень у державному бюджеті);

– відділ розгляду спорів (функції: розгляд скарг і підготовка матеріалів
для кримінального переслідування за податкові правопорушення);

– відділ у справах земель і державного майна (функції: кадастрова оцінка
земель, управління рухомим і нерухомим державним майном);

– відділ кадрів (функції: кадрове забезпечення податкової служби).

Головне управління мита та інших надходжень організує роботу митних
пунктів на кордонах Франції та всередині країни. Воно забезпечує нагляд
за додержанням державної заборони на продажу зброї, наркотиків і т. ін.,
а також здійснює санітарний контроль зовнішньої торгівлі. Головне
управління обліку визначає обсяг державних доходів на основі даних про
податкові надходження, що надходять від управлінь податків і мита, інших
державних відомств. 

Чисельність податкової служби складає близько 80 тис. працівників,
зайнятих у 830 податкових і 16 інформаційних центрах. Відомо, що
персонал податкових органів підбирають шляхом ретельного відсіву.
Співробітники податкових центрів розраховують податкову базу по кожному
податку, збирають податкові платежі, контролюють правильність сплати
податків. Справляння податків регламентується податковим кодексом, який
вважають взірцевим для інших країн. Щороку кодекс уточнюють при
затвердженні закону про бюджет і видають коментарі до кодексу.  Про
податковий контроль у Франції дають уявлення деякі деталі системи
покарань і організації податкових перевірок. Так, за несвоєчасне подання
декларації податок стягується в повній сумі з одночасним накладанням
штрафу в розмірі 0,75% на місяць (9% на рік). Якщо дохід прихований
навмисне з метою ухилення, то штраф складає від 40 до 80% від суми
нарахованого податку. В разі регулярного применшення доходів податки
стягують у безспірному порядку з рахунків платника. При серйозних
порушеннях податкового законодавства (фальсифікація документів тощо)
передбачається кримінальна відповідальність, аж до тюремного ув’язнення.

Як відмічає один з українських дослідників, у Франції на відміну від
України звинувачення в ухиленні від сплати податків юридичної особи
пред’являють лише керівникові підприємства, а в разі переплати податків
відповідна різниця повертається негайно з відсотками. Списання боргів
(податкова амністія) проводиться під час президентських виборів [26,
c.22–23] (один раз у п’ять років).

Для Франції властиві загальноприйняті у світовій фіскальній практиці
санкції кримінального й адміністративного характеру за податкові
правопорушення. Окремої уваги заслуговує оригінальний виправно-виховний
захід: суд після розгляду справи про ухилення від сплати податків шляхом
обману дає дозвіл на повторювану протягом трьох місяців публікацію
вироку в засобах масової інформації, а також повідомляє про винесений
вирок по місцю роботи або проживання засудженого.  В процесі збору й
обробки податкової інформації інтенсивно застосовуються комп’ютеризовані
технології. Податкова служба має спеціальний підрозділ, що займається
питаннями спрощення документообігу та автоматизації розрахунків.
Декларації обробляються в спеціальних обчислювальних центрах, кожний з
яких обслуговує кілька десятків податкових центрів, а також забезпечує
обмін податковою інформацією та послугами. Наприклад, у разі потреби
певний обчислювальний центр може взяти на себе обробку декларацій іншого
центру, перевантаженого роботою в даний час. Податковий процес
здійснюється за єдиною державною системою бухгалтерського обліку,
обов’язковою для всіх категорій платників податків. При цьому
допускається спрощений бухгалтерський облік для дрібних фірм. На всіх
підприємствах, що знаходяться на території Франції, в тому числі
іноземних, незалежно від виду їхньої діяльності (промисловість,
будівництво, сільське господарство, торгівля тощо) для обліку витрат на
виробництво продукції, виконання робіт і послуг, визначення фінансових
результатів використовується єдиний план рахунків. Це забезпечує
узагальнення фінансових показників по всій країні, що важливо для
складання прогнозів розвитку економіки, формування проектів державного
бюджету, ведення національної статистики; полегшує проведення аналізу
фінансово-господарської діяльності підприємств, а також здійснення
податкового контролю; вносить впевненість у дії підприємців; створює
умови для належної автоматизованої обробки інформації. Робота по
перегляду та вдосконаленню плану рахунків покладена на національну Раду
бухгалтерського обліку – суспільний міжвідомчий орган, до складу якого
входять представники приватного бізнесу, державних інститутів, вищих
навчальних закладів, професійних спілок. Раду очолює відповідальний
працівник Міністерства економіки і фінансів Франції, кому
підпорядкований робочий апарат, що складається з висококваліфікованих
фахівців в галузі бухгалтерського обліку.

Основна функція Ради полягає в удосконалюванні бухгалтерського й
аналітичного обліку на підприємствах, приведення його у відповідність з
вимогами економічного розвитку країни та фіскальними інтересами держави.
Важливо, що дискусії по методології обліку можуть вестися до ухвалення
рішення, після його прийняття воно стає нормою, обов’язковою для всіх
підприємств і комерційних організацій. Робота Ради ведеться на основі
короткострокових планів, інформаційною базою для яких служать матеріали
парламентських дебатів по проекту бюджету. Поряд з установленням правил
обліку витрат і фінансових результатів Рада приділяє велику увагу
спрощенню обліку, а також питанням уніфікації оподаткування та обліку
відповідно вимогам ЄС. Кінцевим результатом роботи Ради служить
періодичний випуск нової редакції плану рахунків.

Податкові доходи центрального бюджету

На початок XXI ст. питома вага податків у ВВП Франції дорівнювала 45,8%,
що приблизно на 5 процентних пунктів вище від середньої норми
оподаткування країнах Європейського Союзу. Дольова частка окремих
податків у ВВП складала: прибутковий податок – 8,1%; податок на прибуток
підприємств (компаній, корпорацій) – 2,9%; внески на соціальне
страхування – 16,6%; податки на споживання (товари і послуги) – 12,3%;
інші податки – 5,9%·.

Структуру бюджетних доходів від податкових надходжень, обов’язкових
платежів і внесків відображають такі дані (в %%): прибутковий податок –
12,2; податок на прибуток корпорацій – 5,2; внески у фонди соціального
призначення – 43,3; податок на заробітну плату – 1,8; податок на майно –
4,8; податки на товари і послуги – 29,4; інші податки – 3,3% [31,
c.261]. 

Найбільш важлива дохідна стаття державного (центрального) бюджету
Франції – податок на додану вартість(TVA, taxe sur la valeur ajoutee),
запроваджений у 1954 р. на операції виробничого та комерційного
характеру. Тридцять років тому в одній із перших публікацій в Україні на
тему податку на додану вартість (ПДВ) було відзначено, що цей податок –
найновіша, найдосконаліша і, можливо, остаточна форма еволюції
універсальних акцизів, за якою майбутнє·. 

За станом на початок 2001 р. французький ПДВ справлявся за ставками:
стандартною (19,6%) і пониженими (2,2% і 5,5%) [38, c.70]. Оподаткування
за пониженою ставкою передбачене для сільськогосподарської продукції та
продовольства, медикаментів і медичного обладнання, книг, вантажних і
пасажирських перевезень, культурних і культурно-видовищних заходів,
туристичних і готельних послуг, а також для обідів працівників
підприємств протягом робочого дня.

Установлено п’ять видів пільг, які звільняють від сплати ПДВ:

– Малі підприємства – у тих випадках, якщо їх оборот за фінансовий рік
не перевищує 70 тис. франків (тепер установлена еквівалентна сума в
євро).

– Всі операції, пов’язані з експортом. Суб’єкти підприємництва, які
здійснюють експортні угоди, користуються правом на відшкодування
сплаченого ними ПДВ за цінності, куплені у постачальників та використані
при виробництві експортної продукції або робіт і послуг.

– Банківська і фінансова діяльність.

– Послуги приватних лікарів і викладачів.

– Сільське господарство і рибальство.

– Державні установи, що здійснюють адміністративні, соціальні, культурні
і спортивні функції.

ПДВ сплачується один раз у місяць згідно поданої декларації.

Крім податку на додану вартість, оподаткування споживання, зазвичай,
здійснюється за допомогою акцизів на нафтопродукти; електроенергію;
спиртні напої та пиво; мінеральну воду; тютюнові вироби; цукор і
кондитерські вироби; деякі продовольчі товари, вироблені з олійних і
зернових культур; сірники; дорогоцінні метали та ювелірні вироби;
витвори мистецтва й антикваріат; страхові та біржові операції; гральний
бізнес; видовищні заходи; телевізійну рекламу. 

Про висоту акцизів дають уявлення ставки на деякі товари. Франція
належить до найкрупніших у світі виробників вина, виноробство – одна з
провідних галузей національної економіки. Акциз на вино знаходиться в
межах від 350 до 9060 франків у залежності від ґатунку в перерахунку на
галон чистого спирту, тобто кращі за якістю вина оподатковуються в
десятки разів вищими ставками від ординарних вин. Ставка акцизу на
бензин установлена на рівні 347,42 франків на галон (4,5 л); на цигарки
до 2003 р. ставка акцизу складала 58% від ринкової вартості, а в жовтні
2003 р. була підвищена ще на 30%; на олію – 22,5 франків на тонну.

Серед прямих податків у французькій податковій системі домінує
прибуткове оподаткування фізичних і юридичних осіб (корпорацій).

Прибутковий податок із фізичних осіб забезпечує близько 1/5 доходів
державного бюджету. Податок поширюється на сукупність доходів, одержану
фізичною особою протягом року з джерел як у самій Франції, так і за
кордоном, а саме: заробітну плату, пенсію, ренту, доходи від усіх видів
комерційної й некомерційної діяльності, винагороди. Платником даного
податку вважають так звану фіскальну одиницю – сім’ю в складі подружжя
та осіб, які знаходяться на утриманні. Для самітних фіскальною одиницею
є відповідно сама людина.

Прибутковий податок справляється із осіб, дохід яких перевищує
неоподатковуваний мінімум (25610 франків на рік), за шестирозрядною
прогресивною шкалою. Мінімальна ставка 10,52%, максимальна – 47%. Одна з
особливостей французького прибуткового оподаткування полягає в системі
так званих коефіцієнтів. Самотні платники без дітей мають коефіцієнт 1,
подружжя без дітей – 2, подружжя з однією дитиною – 2,5, з двома дітьми
– 3 і т. д. Податок розраховується в такому порядку: загальну суму
доходу ділять на відповідний коефіцієнт, вираховують податок за ставкою,
передбаченою для даної рубрики доходів, а одержану суму множать на той
самий коефіцієнт. Наприклад, якщо сім’я має коефіцієнт 3 і дохід 300
тис. франків, то визначають податок на 100 тис., і одержаний оклад
податку збільшують у три рази. Для деяких категорій платників
(пенсіонерів, інвалідів, а також осіб, які одержують цільову допомогу на
харчування) передбачені податкові пільги.

Для Франції властиві особливі правила оподаткування доходів, одержаних
від операцій із нерухомістю, цінними паперами та іншим рухомим майном. 

Так, дохід, одержаний у результаті продажі нерухомого майна, вважається
оподатковуваним доходом у рік продажі. При цьому нульова ставка діє по
відношенню до продажі будинку або квартири фактичного проживання, від
першої продажі, а також від продажі нерухомості, що знаходилася у
власності не менше 32 років. Диференціація ставок залежить від терміну
знаходження будівель у власності продавця. За максимальною ставкою
оподатковуються доходи від реалізації нерухомості, проданої в перші 2
роки після її придбання. Вочевидь, що подібний порядок запроваджений із
метою перешкоджання спекулятивним операціям із нерухомим майном. 

Прибуток одержаний від операцій із цінними паперами, оподатковуються за
ставкою 16% у випадку, якщо величина прибутку перевищує 307600 франків
(цей показник був установлений ще в 90-ті роки і цілком можливо вже
переглянутий).

Прибуток, одержаний від операцій з іншим рухомим майном, (крім цінних
паперів), оподатковується у випадку, коли сума угоди перевищує 20000
франків. Для витворів мистецтва встановлені дві ставки: 4,5% і 7% – для
предметів мистецтва, для виробів із дорогоцінних металів – 7,5%. 

По суті характер прибуткового оподаткування мають фіскальні збори,
об’єктом яких служить фонд оплати праці (ФОП). До них відносяться
цільові податки соціального характеру: податок на заробітну плату,
податок на розвиток професійної освіти (учнівство), цільовий збір на
професійну підготовку, збір на будівництво житла.

Податок на заробітну плату стягується на основі річного ФОП певного
працівника в грошовій і натуральній формах. Установлена прогресивна
шкала оподаткування: при річному обсязі ФОП до 35,9 тис. франків – 4,5%;
від 35901 до 71700 фр. – 8,5%; при перевищенні 71,7 тис. – 13,5%.

Податок на розвиток професійної освіти (учнівство) справляється на базі
річного ФОП за ставкою 0,5% і надбавкою 0,1%.

Цільовий збір на професійну підготовку в розмірі 1,2% річного ФОП
кожного працівника встановлений із метою фінансування професійної
(пере)підготовки на всіх приватних підприємствах, де кількість працюючих
перевищує 10 осіб. При використанні тимчасової робочої сили ставка
збільшується до 2% ФОП. Крім того, справляється додатковий збір (0,3%
річного ФОП), який призначений для професійної підготовки молоді.

Об’єктом оподаткування збором на будівництво житла є той же річний обсяг
ФОП, ставка збору – 0,65% ФОП кожного працюючого. Якщо працівників
більше 10, роботодавець зобов’язаний приймати участь у фінансуванні
житлового будівництва в формі позик або прямих інвестицій.

Згадані цільові збори соціального спрямування не можна розцінити інакше,
як ознаку соціального характеру французької держави.

Податок на спадщину і дарування запроваджений у 1798 р. як частина
соціальних буржуазно-демократичних перетворень у часи Великої
французької революції. Суб’єкти податку: резиденти (спадкоємці та
реципієнти) в усіх випадках переходу права власності, а також
нерезиденти при переході права власності на майно, що знаходиться на
території Франції. Ставки для майна, що переходить у власність як у
порядку спадщини, так і дарування, єдині. Майно оцінюється за ринковою
вартістю. 

Не оподатковується майно, що за заповітом переходить на користь держави,
органів місцевого самоврядування, добродійних організацій у самій
Франції або в інших країнах, де діє система оподаткування спадщини і
дарувань, аналогічна французькій. Крім того, з вартості спадщини і
дарування підлягають вирахуванню прийняті у Франції та в інших західних
країнах так звані довічні сімейні ануїтети за принципом дожиття. Тобто,
всю суму виплат одержує той (та) з подружжя, хто переживе другого.
Нагадаємо, що ануїтет – різновид довічної державної позики, згідно умов
якої кредитори держави (в даному випадку сімейна пара) одержують ренту
до смерті останнього з них. При цьому виплати одному з подружжя
починаються лише після смерті другого і продовжуються до його кончини,
іншими словами, – переходять йому (їй) у неоподатковувану спадщину.
Аналогічним чином переходять у спадщину чоловікові (жінці) або родичу по
прямій лінії виплати по страхуванню життя.

Неоподатковуваний мінімум для подружжя, нащадків по прямій лінії та
батьків складає 275 тис. франків (для непрацездатних – 300 тис.), для
братів і сестер – 100 тис. Для решти категорій спадкоємців
оподатковується спадщина, вартістю вище 10 тис. франків. Ставки податку
в діапазоні від 5 до 60% диференційовані за двома ознаками: в залежності
від вартості майна та за трьома степенями споріднення спадкоємців. 

Оригінальною рисою оподаткування спадщини у Франції є несподівана для
даного виду податку екологічна, природоохоронна спрямованість. Так, на
75% знижується рівень оподаткування, якщо у спадщину переходять ліси,
лісопосадки, а також земельна власність, передана у довгострокову
оренду. 

Податком на прибуток (акціонерних) компаній (impot sur les societes), що
в різних джерелах може також носити назву податку на корпорації або
податку на акціонерні товариства, оподатковуються юридичні особи,
“діяльність яких приймає форму експлуатації різного роду ресурсів або
має характер операцій, пов’язаних із одержанням прибутку” [31, c.270].
Під таке формулювання французького закону підпадають числення
господарюючі суб’єкти: не тільки приватні акціонерні компанії та
асоціації, але й державні підприємства, установи, комунальні
організації, котрі користуються фінансовою автономією, виробляють товари
і/або надають послуги на підприємницьких засадах. 

Податок поширюється на прибутки, одержані від діяльності на території
Франції як резидентами, так і нерезидентами. База оподаткування –
задекларований прибуток за звітний (минулий) рік, дані про який
подаються податковому відомству не пізніше 1 квітня поточного року. До
моменту остаточного розрахунку платник щоквартально вносить авансові
платежі.

Базова ставка податку – 33,33% чистого прибутку, для компаній, які
реалізують нафту і газ, ставка підвищена до 50%. За пониженою ставкою
20,9% оподатковуються сільськогосподарські ферми, прибутки від
землекористування та операцій із цінними паперами. 

Суму прибутку вираховують як різницю між валовим доходом (виручкою) і
затратами, понесеними у зв’язку з одержанням прибутку (заробітна плата,
найом і утримання виробничих приміщень, придбання сировини та
матеріалів, оплата процентів за кредити та ін.). Небезінтересно
зауважити, що у Франції до затрат, на суму яких скорочуються видатки, не
відносяться так звані представницькі видатки, а також штрафи на
керівників підприємства. 

Амортизаційні відрахування нараховують у Франції як прямолінійним, так і
прискореним методом і, звісно, списуються на затрати підприємства.
Прискорена амортизація поширюється, зокрема, на комп’ютерне програмне
забезпечення (списується 100% протягом року), а також на обладнання,
призначене для поліпшування навколишнього середовища та економії
енергії.

Не оподатковується прибуток, направлений у резервні фонди для покриття
виробничих витрат або можливих збитків у майбутньому, пов’язаними з
зарубіжними інвестиціями, змінами кон’юнктури ринку, кредитними
ризиками, списанням безнадійних боргів. Виручка від продажі активів
оподатковується як звичайний дохід. Але, направлена в резервний фонд
виручка від продажі активів, якими користувалися більше двох років,
оподатковується за пониженою ставкою 19%. Зрозуміло, такий порядок
стимулює позбавлення від старого обладнання.

Сплата податку на прибуток здійснюється в чотири терміни: до 20 числа
лютого, травня, серпня, листопада. 

В силу інтенсивних зовнішньоекономічних зв’язків, особливо в межах
Європейського Союзу, ретельно регламентовано оподаткування французьких
компаній за кордоном й іноземних корпорацій – у Франції. З метою
недопущення подвійного оподаткування з іншими країнами укладені
податкові конвенції, котрі передбачають право виняткового оподаткування
в одній із країн за принципом: або за місцем походження доходу, або за
місцезнаходженням одержувача (власника) доходу. Так, прибутки
промислового і торгового походження, а також доходи від нерухомості,
оподатковуються в тій країні, де на постійній основі розташовані
суб’єкти оподаткування або знаходиться їхнє майно. 

Поширені у Франції податки на власність і майно в деяких джерелах
фігурують під іншими назвами: податок на доходи від грошових капіталів,
податок на приріст капіталу, податок на доходи від нерухомості, податок
на спекулятивні надприбутки при будівництві та продажі нерухомості. 

Оподаткуванню підлягають: нерухоме майно (будівлі та споруди, обладнання
промислових і сільськогосподарських підприємств), рухоме майно (акції та
облігації, кошти на поточних рахунках), права власності. Деякі види
майна повністю або частково звільнені від податку (майно,
використовуване з метою професійної діяльності, предмети старовини та
ін.). Згідно установленого обмеження, загальна сума податку на власність
і прибуткового податку не повинна перевищувати 85% доходу платника.
Прогресивну шкалу ставок демонструє табл. 7.1.

Таблиця 7.1

Оподаткування власності у Франції

Вартість майна, тис. франків Ставка податку, %%

До 4260 0

від 4260 до 6920 0,5

від 6920 до 13740 0,7

від 13740 до 21320 0,9

від 21320 до 41280 1,2

понад 41280 1,5

Джерело: [24, c.437]. 

До податків на власність належать також інші види майнових податків.

Податком на будівлі, що належать іноземним компаніям, за ставкою 3%
оподатковується нерухома власність діючих у Франції компаній, але
головний офіс яких знаходиться за межами Франції.

Податок на оренду за ставкою 2,5% справляється з орендодавця при здачі в
оренду нерухомого майна, якщо річна орендна плата перевищує 12 тис.
франків. 

Податок на автотранспортні засоби, що знаходяться у власності юридичних
осіб (за винятком автомобілів, які використовуються з виробничими цілями
або старші 10 років). Рівень ставок залежить від потужності двигуна. 

Податок на автотранспортні засоби, вага яких перевищує 16 т,
справляється за шкалою фіксованих ставок у межах від 50 до 3600 франків.
Має альтернативний режим сплати: щоквартально, щоденно в розмірі 1/25
щоквартальної ставки, в момент перетину митного кордону (для
автомобілів, зареєстрованих за кордоном).

Реєстраційні податки і гербові збори збирають при оформленні прав
власності в момент переходу власності від одної особи до іншої. Податок
(збір) справляється при добровільній або по суду продажі, перепродажі,
переуступці майна. Ставки диференційовані в залежності від характеру і
вартості угоди: при передачі прав власності на майно – від 13,4 до
15,4%; при передачі долі участі – 1–4,8%; при реєстрації створеної
компанії – 1%. В деяких випадках реєстраційний податок справляється за
фіксованою ставкою в євро.

Навіть такі скромні платежі як реєстраційний податок чи гербовий збір
мають не тільки фіскальне значення, але й можуть бути пристосованими для
виконання регулюючої соціально-економічної ролі. Так, у Франції явно
заохочувальний характер має зменшення ставки реєстраційного збору при
продажі житлового будинку при умові, що він не буде перепроданий
протягом трьох місяців. Понижені ставки поширюються також на угоди по
купівлі лісних насаджень і власності, призначеної для
сільськогосподарського виробництва; на нерухомість, продану суспільним і
релігійним організаціям та деякі інші. Повністю звільнені від сплати
реєстраційного збору придбання, зроблені центральними і місцевими
органами державної влади, науковими установами та освітніми закладами,
благодійними організаціями. 

7.4. Місцеві податки і збори 

У 80-х роках ХХ ст. у Франції була проведена реформа місцевого
самоуправління. Законом “Про права і свободи комун, департаментів,
регіонів” від 2 березня 1982 р. було врегулювано розмежування
повноважень, розподіл фінансових ресурсів між органами державної та
місцевої влади, адміністративну організацію регіонів, форми
співробітництва між різними територіальними структурами. У результаті
деякої децентралізації управління питома вага місцевих бюджетів досягла
60% загального обсягу бюджетних коштів держави. При формуванні місцевих
бюджетів відповідні органи влади самостійно визначають ставки податків,
на які поширені їхня компетенція, але в межах установленого актом
Національних зборів (парламентом Франції) максимального рівня.

На початок XXI ст. склалася система з 16 місцевих податків і зборів, а
саме: земельний податок на забудовані ділянки; земельний податок на
незабудовані ділянки; податок (збір) на прибирання територій; податок на
житло; професійний податок; збір на утримання сільськогосподарської
палати; збір на утримання торгово-промислової палати; збір на утримання
палати ремесел; місцевий збір на освоєння рудників; збір на установку
електроосвітлення; збір за використовуване обладнання; податок на продаж
будівель; збір з автотранспортних засобів; податок на перевищення
допустимого ліміту щільності забудови; податок на перевищення ліміту
зайнятості території; збір на озеленення. 

Не всі з названих податків і зборів звичні для українського читача.
Утім, не всі з них мають істотне фіскальне значення, назви деяких із них
говорять самі за себе. Тому більш докладного розгляду заслуговують лише
окремі податки, до яких можна віднести земельний податок, податок на
житло, професійний податок.

Земельним податком на забудовані ділянки оподатковується 50% кадастрової
або орендної вартості нерухомості та земельних ділянок, призначених для
промислового і комерційного використання. Звільнені від податку:
державна власність; будівлі сільськогосподарського призначення; житлові
будинки і квартири, що належать фізичним особам, старшим 75 років, а
також особам, які одержують допомоги з соціальних фондів або виплати по
інвалідності.

Земельний податок на незабудовані ділянки справляється на основі 80%
кадастрової або орендної вартості ділянки під забудову, а також полів,
лісів і боліт, які знаходяться в приватній власності. Від даного податку
повністю звільнені державні землі, тимчасово – площі з штучними
лісонасадженнями (вірогідно до моменту комерційної експлуатації лісу) та
деякі інші. 

Податок на житло сплачують власники і/або орендарі житлових приміщень
(будинків і квартир). Малозабезпечені повністю або частково звільняються
від даного податку.

Ставки земельного податку і податку на житло визначаються кожним органом
місцевого самоуправління зокрема, але не можуть перевищувати більше ніж
у 2,5 рази середню ставку попереднього року на регіональному або
загальнонаціональному рівні.

Професійний податок (taxe professionnelle, що у деяких джерелах
перекладають як промисловий податок) накладається на осіб, за роботу
яких заробітна плата безпосередньо не виплачується. Найбільш численна
категорія платників даного податку – так звані особи вільних професій
(письменники, журналісти, художники, артисти та ін., крім медичних
сестер і доглядальниць, а також власників автомобілів, зайнятих
візникуванням). Ставка податку визначається кожною
адміністративно-територіальною одиницею окремо в залежності від двох
критеріїв: від оціночної вартості приміщення, котре платник використовує
для своєї діяльності, та величини доходу платника. Ставка професійного
податку не може перевищувати 3,5% суми доданої вартості, створеної
платником протягом року. Додана вартість визначається як різниця між
сумою одержаного доходу і затратами в поточних цінах, пов’язаними з
професійною діяльністю. Можливі різні скидки в залежності від стану
використовуваних приміщень, степені амортизації обладнання, динаміки
цін. Платник податку подає декларацію з відповідною інформацією.

Література

Александров И.М. Налоговые системы России и зарубежных стран. – 

М.: Бератор-Пресс, 2002. – С. 183–188.

Налоги и налогообложение / Под ред. И.Г. Русаковой, В.А. Кашина. – 

М.: ЮНИТИ, 2000. – С. 260–288.

Налоги и налогообложение / Под ред. М.В. Романовского, 

О.В. Врублевской. – СПб.: Питер, 2001. – С. 434–439.

Тютюрюков Н.Н. Налоговые системы зарубежных стран: Европа и США. – М.:
Дашков и Ко, 2002. – С. 66–77.

(Додаткові джерела вибирайте з загального списку використаної та
рекомендованої літератури, а також здійснюйте самостійний пошук).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020