РЕФЕРАТ
на тему:
Загальні відомості про опорядження меблевих виробів. Підготовка поверхні
до опорядження
Загальні відомості про опорядження
Під опорядженням деревини розуміють створення на її поверхні захисного
декоративного покриття з метою поліпшення зовнішнього вигляду і захисту
від дії навколишнього середовища (повітря, вологи, світла, тепла,
забруднень і механічних пошкоджень). Захисний шар має бути достатньо
твердим, але еластичним, рівним і гладеньким (блискучим або матовим).
Всі лакофарбові матеріали, що утворюють захисний шар, мають міцно
зчіплюватись з поверхнею деревини.
Види опорядження. Існують такі види опорядження меблевих виробів:
прозоре, непрозоре, імітаційне та спеціальне.
При прозорому опорядженні на деревину наносять захисну декоративну
прозору плівку; при цьому текстура деревини зберігається і часто стає ще
виразнішою. Прозоре опорядження здійснюється прозорими лаками,
синтетичними плівками, політурами, інколи восковими мастиками та маслами
на деревині цінних і твердих листяних порід.
При непрозорому опорядженні захисна плівка непрозора і повністю закриває
текстуру і колір деревини. Непрозоре опорядження здійснюється
пігментованими фарбами (олійними, емалевими та ін.) по деревині
малоцінних і хвойних порід.
Імітаційне опорядження характеризується поліпшенням декоративних
властивостей звичайних порід деревини або створенням на деревині чи
інших листяних матеріалах узорів у вигляді цінних порід деревини.
Імітацію здійснюють нанесенням барвників, наклеюванням текстурного
паперу, тканини, плівок та декоративних пластиків на деталі з малоцінних
порід.
До спеціального опорядження (декоративне оздоблення) належать
металізація, позолота, бронзування, декор (набірний, орнаментальний,
тематичний і рельєфний), а також накладки і вставки. Спеціальні види
опорядження застосовуються в невеликих кустарних виробництвах з художнім
нахилом. Однак в окремих наборах меблів застосовують деякі елементи
різьблення, інкрустації та ін.
Рис. 1. Структура лакофарбових покриттів:
а — непрозорого, б — прозорого; 1 — деревина, 2 — шар ґрунтовки, 3 —
місцеве шпак-цювання, 4 — шар суцільної шпаклівки, 5 — шар-фарби, 6 —
забарвлений шар деревини, 7 — порозаповнювач, 8 — шар лаку
Структура лакофарбових покриттів. Лакофарбові покриття утворюються
послідовним нанесенням лакофарбових матеріалів. Однак за одне покриття
неможливо створити відповідний декоративно-захисний шар, оскільки
деревина (особливо хвойні породи) нерівномірно вбирає опоряджувальні
матеріали. Тому для утворення якісних опоряджувальних покриттів
лакофарбові матеріали наносять на поверхню в кілька шарів з проміжним
висушуванням.
Для зниження витрат опоряджувальних матеріалів при багатошарових
покриттях часто для перших (нижніх) шарів застосовують дешевий матеріал
(ґрунтовки, шпаклівки та порозаповнювачі). Якщо при прозорому
опорядженні потрібно змінити колір деревини, то її перед грунтуванням
забарвлюють відповідним барвником. Структуру лакофарбових покриттів
показано на Рис. 1.
Класифікація опоряджувальних покриттів. Згідно з ОСТ 13-27—82 «Покриття
захисно-декоративні на меблі із деревини і деревних матеріалів.
Класифікація і позначення», лакофарбові покриття залежно від виду
основного плівкоутворювального матеріалу поділяються на сім груп:
поліефірна (ПЕ), поліуретанова (УР), меламінова (МЛ), поліакрилова (АК),
сечовинна (СЧ), нітроцелюлозна (НЦ), пентафталева (ПФ); залежно від
показників зовнішнього вигляду групи мають дві підгрупи: А — покриття з
відкритими порами; Б — покриття з закритими порами, в тому числі
непрозорі; залежно від якісних показників зовнішнього вигляду всередині
підгруп покриття діляться на три категорії — 1, 2, 3; залежно від
оптичних властивостей лакофарбові покриття бувають прозорі П і непрозорі
Н, а за ступенем блиску (матовості) — висо-коглянцеві (ВГ — не нижче
10-го рядка по рефлектоскопу Р-4), глянцеві (Г — 9—3-й рядок по
рефлектоскопу Р-4), півглянцеві (півматові) (ПГ, ПМ — від 2-го рядка і
нижче) і матові (М).
Покриття, утворені синтетичними облицьовувальними матеріалами, залежно
від виду полімеру діляться на дві групи: облицьовувальні матеріали на
основі паперу, просоченого термореактивними полімерами (ТР),”і на основі
термопластичних полімерів (ТП). Залежно від застосовуючого просочуючого
матеріалу покриття першої групи діляться на дві підгрупи: А —
меламіноформальде-гідна і Б — карбамідорформальдегідна; залежно від
фактури поверхні бувають гладкі і рифленні (з порами), а за ступенем
блиску (матовості) — високоглянцеві (ВГ), півгляндеві (ПГ) та матові
(М).
Позначення захисно-декоративних покриттів складається з п’яти частин.
Перша частина вказує групу покриття (ОСТ 13-27—82). Для лакофарбових
покриттів вказується назва покривного матеріалу по ГОСТу або ТУ,
наприклад, лак НЦ-218. Для синтетичних облицьовувальних матеріалів
великі букви означають вид полімеру, наприклад: ТР — термореактивний, ТП
— термопластичний.
Друга частина вказує підгрупу і категорію покриття і позначається:
підгрупа — великими буквами; категорія — арабськими цифрами, наприклад
А1, Б2.
Третя частина для лакофарбових покриттів визначає їх вид і залежно від
прозорості позначається великими буквами: П —прозоре, Н — непрозоре; для
синтетичних облицьовувальних матеріалів третя частина індекса не
вказується.
Четверта частина визначає вид покриття за ступенем блиску (матовості) і
позначається великими буквами: ВГ — високоглян-цеве, Г — глянцеве, ПГ —
півглянцеве, ПМ — півматове, М — матове.
П’ята частина визначає захисні властивості покриття і позна-ЧЕЄТЬСЯ
арабськими цифрами.
Підготовка поверхні до опорядження
Столярна підготовка поверхні. Для всіх видів зовнішнього опорядження
поверхня деревини має бути добре підготовлена. Спочатку здійснюють
столярну, а потім опоряджувальну підготовку поверхні із,деревини.
Основна мета столярної підготовки під прозоре опорядження — вирівняти
поверхню, знявши хвилі, які виникли внаслідок фрезерування на
деревообробних верстатах.
Столярна підготовка складається з таких операцій: висвердлювання та
залатування сучків та інших дефектів вставками на клею, остаточне
вирівнювання поверхні та її зачищення.
До столярної підготовки ставляться високі вимоги, бо навіть незначна
хвилястість від фрезерування на деревообробних верстатах (довжина хвилі
2 мм і висота гребеня 0,01 мм) після опорядження фарбами стає досить
помітною, що псує зовнішній вигляд опорядженої поверхні. Вставки та інші
залатування застосовують тільки при непрозорому опорядженні поверхні
деревини.
Поверхню деревини твердих листяних порід, особливо в завиль-кувстнх
місцях, циклюють. Поверхню деревини м’яких і хвойних порід ні за яких
умов не циклюють, тому що від циклювання їх поверхня стає шорсткою.
Остаточне вирівнювання поверхонь при столярній підготовці здійснюється
шліфувальними шкурками різних номерів (під нітрофарби й емалі № 8—12,
під олійні фарби № 12—32).
На поверхні під прозоре опорядження, особливо світле, не має залишатись
брудних плям, шорсткості, хвилястості, подряпин від шкурки, вм’ятян,
виривів та інших дефектів.
Підготовка поверхні під непрозоре опорядження. Мета опоряджувальної
підготовки під непрозоре опорядження полягає в тому, щоб остаточно
вирівняти і вигладити поверхню, ущільнити її, забезпечити міцне
зчеплення (адгезію) деревини з лакофарбовою плівкою. Підготовка поверхні
до непрозорого опорядження складається з розглянутих нижче операцій,
Знесмолювання, яке здійснюють для кращого зчеплення шару фарби з
поверхнею деревини в смолистих місцях хвойних порід. Для знесмолювання
застосовують такі смолорозчинники: бензин, спирт, скипидар; 25 %-й
водний розчин ацетону; 5—10 %-й водний розчин соди (після видалення
смоли поверхню протирають ацетоном); 4—5 %-й водний розчин їдкого натру.
Знесмолюючі розчини на поверхню деревини наносять трав’яними щітками або
бавовняно-паперовими пензлями. Розчини, підігріті до 50 °С, швидше
розчиняють смолу. Розчинену смолу змивають з поверхні теплою водою.
Більшість знесмолюючих засобів вогненебезпечні або шкідливі для здоров’я
людини, тому найчастіше застосовують розчин соди.
Грунтування сприяє збільшенню щільності деревини і кращому зчепленно
шару фарби з деревиною. Воно полягає в просочуванні поверхневих шарів
деревини рідкими складниками-грунтовками, які швидко висихають.
Ґрунтовки просочують деревину з поверхні і деякою мірою заповнюють пори,
а після висихання створюють тверду підстилку для лакофарбових покриттів,
з якими вони міцно зчіплюються. Ґрунтовки на поверхню наносять пензлями
і тампонами, а також розпиленням, вальцями або гарячим пресуванням.
Сучасна лакофарбова промисловість випускає ґрунтовки з різних
складників.
Шпаклювання застосовують тільки при непрозорому опорядженні для
вирівнювання і вигладжування поверхні. Розрізняють місцеве і суцільне
шпаклювання.
При місцевому шпаклюванні шпаклівкою заповнюють більш значні нерівності,
що трапляються на поверхні деревини в окремих місцях (вириви, тріщини
тощо). Суцільне шпаклювання остаточно вирівнює всю поверхню і одночасно
підвищує її щільність і твердість.
Шпаклівками називають пастоподібні суміші мінеральних наповнювачів
(крейда, важкий шпат, деревні опилки), затертих на оліфі або клейовому
розчині.
Залежно від плівкоутворювальних речовин шпаклівки називають масляними,
клейовими, нітролаковими та поліефірними. Під покриття олійними фарбами
та емалями іноді шпаклівку приготовляють на місці використання, змішуючи
розтерту крейду з клеєм і оліфою.
Найчастіше застосовують у меблевій промисловості шпаклівку МБШ —
нітрошпаклівку для суцільного шпаклювання. Цю шпаклівку іноді
застосовують для заповнення пор великопористої деревини (дуб, ясень)
навіть при прозорому опорядженні.
При невеликому обсязі робіт шпаклівки можна наносити на поверхню вручну
—за допомогою шпателя. Однак цей спосіб мало продуктивний. Більш
практичним способом нанесення шпаклівок є пневматичне розпилення, а ще
раціональніше — застосовувати вальцові та вальцово-ракельні верстати
прохідного типу, які дають змогу наносити шпаклівку за один прохід.
Підготовка поверхні під прозоре опорядження. Для високоякісної
підготовки поверхні деревини до прозорого опорядження, крім столярних
робіт, треба дбайливо виконати такі операції опоряджувальної підготовки:
знесмолювання смолистих місць на поверхні деревини, якщо виріб з хвойних
порід; відбілювання плямистої поверхні (особливо при пробитті клею під
чао облицьовування), якщо ця поверхня опоряджується в світлий колір;
видалення ворсу.
Відбілюванням зберігають і вирівнюють натуральний колір деревини.
Для відбілювання деревини застосовують такі розчини: перекис водню
(12—15 %-й водний розчин, в який додають нашатирного спирту); хлорне
вапно, розчинне у воді до густоти пасти; щавеле-ву кислоту (5—10 %-й
водний розчин), що найчастіше застосовується для видалення чорних плям
від металу і просочування клею.
Відбілювальні розчини на поверхню деревини наносять трав’яними щітками,
бавовняно-паперовими пензлями або лопатками» потім їх змивають водою з
милом або содою.
Ворс (кінці перерізаних волокон, які при змочуванні набухають, а при
висиханні скручуються, піднімаючи в гору свої кінці-вусики) видаляють
для того, щоб зробити поверхню гладенькою, а це сприяє рівномірнішому
нанесенню та економії опоряджувальних матеріалів. Ворс видаляють
шліфуванням поверхні дрібнозернистими шкурками (№ б—12), попередньо
зволоживши поверхню З—5 %-м клейовим розчином та висушивши її. Це робить
ворсинки більш жорсткими і вони краще зшліфовуються.
Для кращого видалення ворсу операцію можна повторювати два-три рази.
Зволожувати поверхні слід губкою або тампоном рівномірно, без пропусків
з таким розрахунком, щоб волога якомога менше проникала в деревину.
Більш поширений метод видалення ворсу в процесі грунтування. Для цього
на поверхню деревини наносять рідкий опоряджувальний матеріал, який
«зволожує» поверхню і піднімає ворс. Після першого покриття і
висушування поверхню шліфують дрібнозернистими шкурками (№ 6—8).
Заповнення пор або грунтування під прозоре опорядження. Порозаповнення
та грунтування сприяє ущільненню поверхні деревини, а також кращому
зчіплюванню опоряджувальної плівки з деревиною. Крім того,
порозаповнення запобігає просіданню плівки в пори і цим самим зменшує
витрати опоряджувальних матеріалів.
Рис. 2. Схема роботи вальцьового верстата для втирання порозаповнювача:
1— деталь, 2 — подавальні вальці, 3 — підтримувальні металеві валики, 4
— пневмопритискувачі, 5 — ракелі, 6 — валець для нанесення лакофарбового
матеріалу
До складу порозаповнювачів для деревини великопористих порід входять
такі матеріали-наповнювачі, як пемзова пудра, крейдяна мука, тальк,
віск, каніфоль, синтетичні смоли та ін. Ці порозаповнювачі можуть бути у
вигляді досить густих паст і рідких розчинів.
Для порозаповнення поверхні деревини дрібнопористих порід часто досить
обмежитися застосуванням плівкоутворюючих матеріалів: оліфи, лаків,
політур. Ці матеріали можна застосовувати в чистому вигляді, або додаючи
до них пемзової пудри. Заповнення пор самими плівкоутворюючими
матеріалами без наповнювачів називають столярним грунтуванням.
Порозаповнювальні і ґрунтувальні матеріали часто забарвлюють під колір
цінних порід деревини і цим самим поєднують операції забарвлення,
порозаповнення і грунтування. У меблевій промисловості найширше
застосовуються такі порозаповнювачі, як НК, БНК та ПМ-1, що випускаються
лакофарбовими підприємствами.
Всі складники, що використовуються для заповнення пор та заглиблень, при
нанесенні на поверхню втирають або втискують у пори деревини, а лишки
зчищають, щоб не вуалювати текстури. Втирають і видаляють лишки
ґрунтовок і порозаповнювачів вручну металевими, гумовими або дерев’яними
шпателями; ґрунтовки наносять тканинними тампонами. Всі ці операції
вимагають багато фізичної сили і часу, тому на підприємствах їх
механізують.
Механічним способом нанесення порозаповнюючих і ґрунтувальних матеріалів
можна здійснювати розпиленням, на вальцьових, щіткових і полірувальних
верстатах. Найпрогресивнішим способом нанесення порозаповнювачів і
ґрунтовок є нанесення їх на вальцьових верстатах прохідного типу.
Схема роботи вальцьового верстата для втирання порозаповнювача показана
на Рис. 2. Обертовий робочий валець 6, розміщений під столом станини і
нижньою частиною занурений у ванну, заповнену порозаповнюва-чем. Товщина
шару, що наноситься, регулюється валиком, який прилягає до робочого
вальця і може віддалятись і наближатись до нього, утворюючи щілину
потрібної ширини. Порозаповнювач або шпаклівка наносяться верхньою
частиною робочого вальця на нижню площину деталі 1, що рухається
безперервно. Втискування складника в пори і видалення лишків його
здійснюють два гнучкі пружинясті металеві ракелі 5, що розміщені відразу
за робочим вальцем під різними кутами до оброблюваної поверхні. Подачу
деталей у верстат здійснюють покриті гумою подавальні валики. Швидкість
подачі на цьому верстаті 9— 30,5 м/хв. Верстат приводиться в дію від
електродвигуна потужністю 4 кВт. Внаслідок обробки на цьому верстаті
поверхня настільки вирівнюється, що на неї без шліфування можна наносити
наступний шар опоряджувальних матеріалів.
Рис. 3. Віброшліфувальний верстат ПЗЩ-1:
1 — станина, 2 — ручка настроювання, 3 — базові ролики, 4 — віброутюжок,
5 — приводна котушка з відпрацьованою шкуркою, 6 — підйомна рама, 7 —
роликовий конвейєр
Більш вдосконаленим є верстат ПЗЩ-1 (Рис. 3). Він має один ракель,
пристрій для нанесення порозаповнювача і механізм для вібровтирання. Цей
механізм має поперечну колодку з еластичною основою, обтягнутою
антифрикційною стрічкою. Плита здійснює кругове переміщення і рівномірно
втирає нанесений на поверхню порозаповнювач, який потім додатково
втирається і розрівнюється встановленим позаду плити (під кутом до неї)
ракелем. Щити подаються конвейєром. Верхні (базувальні) ролики покриті
твердою гумою, а нижчі (притискальні) — м’якою гумою з кільцевою
поверхнею.
Список використаної літератури
1. Бобиков П. Д. Изготовление художественной мебели.— М. : Высш. шк.,
1988.— 288 с.
2. Григорьев М. А. Материаловедение для столяров и плотников.— М. :
Высш. шк., 1985.— 144 с.
3. Кулебокин Г. И. Столярное дело.— М. : Стройиздат, 1987.— 144 с.
4. Кряпов М. В., Гулин В. С., Берилин А. В. Современное производство
мебели.— М. : Лесн. пром-сть, 1986.— 263 с.
5. Справочник мебельщика. Конструкции и функциональные размеры.
Материалы. Технология производства. — М. : Лесн. пром-сть, 1985.— 360 с.
6. Черепахина А. Н. Эстетика современной мебели.— М. : Лесн. пром-сть,
1988.— 224 с.
7. Черняк В. 3. Строительные уроки русских мастеров.— М. : Стройиздат,
1988.- 192 с.
8. Шумега С. С. Спеціальна технологія меблевого виробництва.— К. : Вища
шк. Головне вид-во, 1981.— 242 с.
9. Шумега С. С. Технология столярно-мебельного производства.— М. : Лесн.
пром-сть, 1984.— 265 с.
10. Яковлева К. Г. Лесная скульптура.— М. : Лесн. пром-сть, 1988,— 210
с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
