.

Кістково-гнійна інфекція: збудники та антибіотикотерапія (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
208 2048
Скачать документ

Реферат на тему:

Кістково-гнійна інфекція: збудники та антибіотикотерапія

Гнійна інфекція кісток та суглобів була і залишається однією з
найважливіших проблем травматології та ортопедії. На сьогодні
захворювання на гострий гематогенний остеомієліт складають 8–12 % від
числа всіх гнійно-запальних захворювань, причому 80–90 % хворих — діти.
У 10– 30 % хворих процес переходить у хронічну стадію з формуванням
залишкових порожнин, секвестрів, нориць, з періодичними загостреннями.

У осіб з відкритим переломом довгих кісток кінцівок частота остеомієліту
становить 10,3–20,4 % і має тенденцію до збільшення, причому у 15–30 %
хворих процес також переходить у хронічну стадію. В загальній структурі
інвалідності від травм опорно-рухового апарату частка остеомієліту
становить 13 % [1, 6, 8].

Хірургічне лікування у комплексі з хіміотерапією та іншими
консервативними засобами не завжди забезпечує ліквідацію первинної
інфекції: післятравматичний остеомієліт у 61–74 % хворих супроводжується
пізніми післяопераційними рецидивами. При внутрішньосуглобових переломах
гнійно-запальні процеси, хронізація та пізнє рецидивування трапляються у
1,5 рази частіше [2, 3, 6].

Головні причини незадовільних результатів лікування хронічного
остеомієліту зумовлені його морфологічними особливостями: наявністю
кісткових порожнин, обмежених склеротичним валом, порушеннями кровообігу
з осередками некрозу. У глибині склерозованої, погано васкуляризованої
кістки часом залишаються мікроабсцеси, дрібні секвестри з залишковою
мікрофлорою, що призводить до рецидиву [6, 8].

Основою етіопатогенетичного лікування хронічного остеомієліту та
післятравматичного артриту є радикальна хірургічна операція. А головним
і визначальним у комплексі консервативного лікування цих захворювань та
профілактиці їх рецидивів більшість авторів вважають проведення
адекватної і раціональної антибіотикотерапії [1, 3, 4, 6, 8].

Для досягнення максимального ефекту від застосування антибіотиків
необхідно ретельно дотримуватися комплексу правил раціональної
антибіотикотерапії інфекційних процесів з урахуванням їх локалізації.
Проте першою і найголовнішою вимогою є відповідальність
антибіотикотерапії, а саме — використання антибіотика, ефективність
якого до виділеного збудника доведена in vitro і який хворий приймає не
менше доби. Це означає, що для мікробіологічного обгрунтування
призначення препарату необхідно виділити та ідентифікувати мікроб з
клінічного матеріалу, довести його участь як збудника інфекційного
процесу і визначити його чутливість до антибіотиків [2, 14].

Інфікувати кістково-м’язову тканину у разі травми чи операції можуть
різні види мікроорганізмів ендогенного чи екзогенного походження [2,
15].

Табл. 1 Мікрофлора виділень за гнійних ускладнень переломів довгих
кісток кінцівок, внутрішньосуглобових переломів та гематогенного
остеомієліту у дорослих

Ендогенні інфекції зумовлюються мікроорганізмами, які вегетують на
слизових оболонках, на поверхні або в глибоких шарах шкіри, активних
осередків запалення. Вважають, що хірургічні інфекції у 32–50 % випадків
мають ендогенне походження. Інфекція часто реалізується на фоні супресії
загального або місцевого антибактеріального імунітету. Сильними
супресорами імунітету є сама травма, металоконструкції, ендопротези,
наявність до травми чи операції осередку умовно-патогенних
мікроорганізмів у будь-якому органі.

Головними збудниками гнійних ускладнень переважно ендогенного походження
є золотистий стафілокок, Str. pyogenes, E. coli, P. mirabilis,
Mycobacterium spp., неспорогенні анаероби, актиноміцети. З
мікроорганізмів, що в останнє десятиліття стали відомі як збудники
раневої інфекції, остеомієліту, септичного артриту, можна виділити
аероби Corynebacteium haemolyticum та hoffmanii, Eikenella corrodens,
Haemophilus aphrophilus, Kingella kingae, Moraxella osloensis та
анаероби Propionibacterium acnes, Capnocytophaga ochracea, Fusobacterium
necrophorum. Вони вегетують переважно у ротовій порожнині, періодонті,
глибоких шарах шкіри, кишковому та сечовидільному трактах здорової
людини.

Розвитку ендоінфекції сприяють імунодефіцит, дитячий вік, ортопедичні та
судинні операції, травми та операції в ротовій порожнині, попередня
антибіотикотерапія препаратами широкого спектра дії. Особливо актуальним
ендогенне інфікування є для хворих з тяжкими і множинними травмами або
тяжким перебігом післяопераційного періоду (післяопераційний шок,
загальна інтоксикація, приховані гематоми тощо).

Екзогенні інфекції можуть бути викликані деякими мікроорганізмами з
вищезазначених видів, наприклад, золотистим стафілококом,
ентеробактеріями. Однак переважно їх зумовлюють мікроорганізми, що
перебувають в оточуючому хворого середовищі. Найчастіше в
травматологічних стаціонарах такі інфекції спричиняються псевдомонадами,
в першу чергу — P. aeruginosa, іншими неферментуючими — Acinetobacter
spp., а також різними видами ентеробактерій, найменше — P. mirabilis та
E. coli. З числа видів мікроорганізмів, що набувають клінічного значення
в останні роки, переважно екзогенний шлях інфікування характерний для
аеробів Aerococcus viridans, Bacillus cereus, Aeromonas gydrophila,
Edwardsiella tarda, Enterobacter agglomerans та анаеробів Actinobacillus
ligniensii, які вегетують у природному середовищі, воді, рослинах,
тваринах і спричиняють септичні артрити та післятравматичний остеомієліт
у осіб відповідного фаху у випадку травми з пошкодженням цілісності
тканин.

З числа екзогенних інфекцій частіше формуються госпітальні штами, що за
наявності порушень в санітарно-протиепідемічному режимі стаціонара
можуть зумовити розвиток внутрішньолікарняних інфекцій.

У ході дослідження нами було вивчено видовий склад мікрофлори осередків
запалення та гнійних виділень за кістково-гнійної інфекції у понад 1500
хворих, госпіталізованих у клініку кістково-гнійної інфекції Інституту
травматології та ортопедії (табл. 1). Головна тенденція у видовому
складі мікрофлори за період спостереження (15 років) полягає у зміні
співвідношення грампозитивних та грамнегативних мікроорганізмів у бік
збільшення питомої ваги перших. Так, у 1980–1985 рр. це співвідношення
становило 42 % проти 52 %, у 1996 р. — 57 % проти 40 %, в 2001 р. — 65 %
проти 25 %. Зниження питомої ваги грамнегативних бактерій відбулося за
рахунок зменшення частоти виділення, в першу чергу, P. aeruginosa — з 23
% у 1989–1990 рр. до 9,1 % у 2001 р. та P. mirabilis — з 19,7 % до 4,5
%. Частота виділення S. aureus зросла до 46,5 %, частка S. pyogenes — в
межах 8–12 % [2]. Інші дослідники повідомляють дані, близькі до цих
результатів [5, 7, 8, 11, 12].

Рис. 1 Етіологія післятравматичних артритів (І) та остеомієлітів (ІІ) за
мікробіологічними та серологічними показниками

1 – % хворих з виділенням мікроорганізмів

2 – % хворих з діагностичним рівнем антитіл

3 – % хворих з уточненою етіологією (комплексне дослідження)

Проте не завжди виділення мікрофлори вирішує питання про дійсного
збудника інфекційного процесу. Осередок запалення не завжди є доступним
для взяття матеріалу без операції, часом мікроорганізм вдається виділити
лише на пізніх стадіях захворювання, і виникають сумніви стосовно
істинності збудника. Часто одночасно виділяється 2–3 і більше видів
мікроорганізмів, а у 5–30 % хворих не вдається виділити збудника з
клінічного матеріалу. Тому для забезпечення відповідності
антибіотикотерапії доцільним є комплексне визначення дійсного збудника
остеомієліту чи артриту.

За даними літератури, різні дослідники надають перевагу різним
діагностичним критеріям: лише виділенню мікроорганізма, мікроскопії
клінічного матеріалу, визначенню кількісного обсіменіння тканин в
осередку запалення — наявності критичного числа 105 КУО
(колонієутворюючих одиниць) мікробів в 1 г матеріалу [8].

Нами дано оцінку кожного із зазначених критеріїв за результатами
обстеження 727 дорослих хворих на хронічний гематогенний та
післятравматичний остеомієліт, гнійні ускладнення внутрішньосуглобових
переломів. Одночасно проводили вивчення інформативності різних видів
клінічного матеріалу, визначивши найбільшу діагностичну цінність
культурального та мікроскопічного дослідження пунктатів (гематом,
абсцесів, синовіальної рідини тощо) та тканин, взятих під час
операційного втручання [6].

Особливу увагу приділяли визначенню цінності для етіологічної
діагностики досліджуваних захворювань серологічних реакцій —
високоінформативного теста для більшості інфекцій. Використовували
реакцію аглютинації сироватки хворих з виділеними аутокультурами
бактерій у динаміці, реакцію пасивної гемаглютинації з стафілококовими
еритроцитарними діагностикумами, визначення рівня антистрептолізину-О S.
pyogenus, латексні тести на виявлення Ig G до золотистого стафілокока та
стрептококів [3, 4, 6].

Встановлено, що застосування комплексної мікробіологічної та
серологічної діагностики дозволяє об’єктивізувати етіологію захворювання
у конкретного хворого та уточнити етіологічну значущість головних видів
виділюваних мікроорганізмів у хронічних запаленнях кісток та суглобів
(рис. 1).

За результатами проведених досліджень можна сформулювати критерії
етіологічного діагнозу кістково-гнійної інфекції з урахуванням їх
діагностичної значущості:

1. Виділення мікроорганізму, особливо у монокультурі та до
антибіотикотерапії, з діагностично значущого і правильно взятого
матеріалу (закриті порожнини, операційний матеріал, виділення з глибини
нориці після очищення від поверхневих некротичних мас, детриту, гною).

2. Виявлення в сироватці крові хворого діагностичного рівня антитіл до
імовірного збудника чи зміни титру антитіл у динаміці у 3–4 рази.

3. Мікроскопія нативного матеріалу за Грамом у порівнянні з результатом
посіву.

4. Виділення бактерій в кількості > 105 КУО в 1 г тканини при повторних
дослідженнях.

Доказовість етіологічного діагнозу підвищується за наявності 2–3
критеріїв одночасно.

Галузь антибіотикотерапії, зокрема кістково-гнійної інфекції, постійно
розвивається на основі здобутків науки та практичного застосування
препаратів [8, 9, 13, 14]. Ряд антибіотиків застосовують у травматології
та ортопедії завдяки певним їх властивостям — остеотропності,
біодоступності, відповідному головним збудникам спектра дії,
пролонгованості, імуномодулюючим можливостям тощо.

Найчисельніша група — беталактамні антибіотики, на яких і ґрунтується
сучасна терапія кістково-гнійної інфекції.З пеніцилінів особливий
інтерес викликають “захищені” пеніциліни, поєднані з незворотними
інгібіторами беталактамаз: амоксицилін-клавуланат, ампіцилін/сульбактам
натрія, тікарцилін/клавуланат, піперацилін/тазобактам. Вони активні
проти пеніциліназорезистентних бактерій, мають пролонговану дію,
розширений спектр.

Табл. 2 Чутливість збудників кістково-гнійної інфекції до антибіотиків
(2001, 2003 рр.)

1 > 60 % штамів

2 30–60 % штамів

3 Література [1] Амирасланов Ю. А., Светухин А. М., Митиш В. А. и др. Основные принципы лечения больных с хроническим остеомиелитом длинных костей// Вестник хирургии. – 2000. – Т. 159, № 2. – С. 91–96. [2] Бідненко С. І. Збудники кістково-гнійної інфекції, сучасна хіміотерапія та хіміопрофілактика. – К.: Атлант, 2000. [3] Бідненко С. І., Коструб О. О., Лютко О. Б. та ін. Мікробна етіологія післятравматичних артритів нижньої кінцівки та чутливість збудників до антибіотиків// Вісник ортопедії, травматології та протезування. – 2001. – № 1 (28). – С. 75–78. [4] Бідненко С. І., Грицай М. П., Івченко Д. В. та ін. Мікробіологічний спектр збудників хронічного остеомієліту довгих кісток верхньої кінцівки та антибіотикотерапія захворювання// Укр. мед. альманах. – 2002. – Т. 5, № 1. – С. 17–20. [5] Біліченко Л. І., Островський І. Я. Застосування зинацефу в комплексному лікуванні хворих з хронічним післятравматичним остеомієлітом// Ортопедия, травматология и протезирование. – 2001. – № 3. – С. 74–76. [6] Відновна хірургія деструктивних форм кістково-суглобового туберкульозу і остеомієліту та їх наслідків/ За ред. І. П. Вернигори та Г. В. Гайка. – К.: Книга плюс, 2000.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020