.

Кашель як прояв побічної дії серцево-судинних засобів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
229 1555
Скачать документ

Реферат на тему:

Кашель як прояв побічної дії серцево-судинних засобів

Кашель — захисний рефлекс, що сприяє звільненню дихальних шляхів від
чужорідних речовин або патологічного секрету. Виникнення кашлю зумовлено
подразненням кашльових рецепторів носа, вух, задньої стінки глотки,
трахеї, бронхів, плеври, діафрагми, перикарда, стравоходу. Зовнішні та
внутрішні фактори, а саме — коливання температури та вологості повітря,
аерополютанти, тютюновий дим, назальний слиз, харкотиння, запалення
слизових оболонок дихальних шляхів, подразнюють кашльові рецептори,
впливають на іритантні, швидко реагуючі на механічні, термічні, хімічні
подразники С- рецептори, що переважно стимулюються медіаторами запалення
(простагландинами, брадикінінами, субстанцією Р та ін.). При цьому
утворюється імпульс, що передається через аферентні волокна n.vagus до
центру в довгастому мозку, де розміщений кашльовий центр. Рефлекторна
дуга замикається еферентними волокнами блукаючого, діафрагмального та
спінальних нервів, що йдуть до м’язів грудної клітки, діафрагми та
черевного преса. Скорочення цих м’язів сприяє закриванню голосової
щілини, її подальшому відкриванню та виштовхуванню з великою швидкістю
повітря, що супроводжується кашлем.

Кашель є симптомом різних захворювань. Найчастіше його появу оцінюють як
ознаку ураження органів дихання, однак слід пам’ятати, що кашель може
бути симптомом захворювань серцево-судинної системи, розладів травного
каналу, мати центральне походження, бути проявом психосоматичних
розладів. Останнім часом все частіше з’являються повідомлення щодо
виникнення кашлю як побічної дії застосування лікарських препаратів.
Розпізнавання цього симптому має велике значення, оскільки інколи його
поява може суттєво погіршити стан пацієнта, і тоді побічна дія превалює
над ефектом самого лікарського препарату. Насамперед це стосується
хворих із тяжким перебігом артеріальної гіпертензії (АГ), ішемічною
хворобою серця (ІХС) та поєднанням їх із хронічною обструктивною
хворобою легень (ХОЗЛ).Серед препаратів, що застосовуються для лікування
ІХС та АГ, чільне місце займають інгібітори ангіотензинперетворюючого
ферменту (ІАПФ), блокатори ?-адренорецепторів (?-адреноблокатори).
Відомо, що побічними ефектами препаратів цих груп є поява або посилення
кашлю та бронхіальної обструкції. Вираженість цих проявів при
застосуванні різних препаратів неоднакова, тому метою даної публікації є
підвищення рівня поінформованості лікарів щодо механізмів, поширеності
та особливостей перебігу кашлю при застосуванні ІАПФ та
?-адреноблокаторів.

Інгібітори АПФ (сьогодні їх нараховується близько трьох десятків) — це
єдиний клас препаратів, але вони відрізняються один від одного за типом
зв’язування ферменту, міцністю зв’язків, тривалістю дії, шляхами
елімінації тощо. За даними порівняльних клінічних досліджень ІАПФ як
монотерапія є ефективними у 60–70% хворих та користуються неабиякою
популярністю серед практикуючих лікарів. Саме тому ми звернули увагу на
одне з найбільш поширених ускладнень цієї групи препаратів, що зменшує
сферу їх використання, — сухий кашель. За різними даними частота його
виникнення становить від 1 до 48%. У хворих на АГ кашель спостерігається
у 16% випадків, при хронічній серцевій недостатності (ХСН) — у 26%.Через
незначну кількість пацієнтів у більшості досліджень неможливо встановити
реальну поширеність кашлю як побічного ефекту. Є дані щодо виникнення
кашлю при застосуванні окремих препаратів, найчастіше — лізиноприлу
(табл.1).В одному з досліджень, до якого увійшли 47 000 пацієнтів, що
приймали ІАПФ протягом року, кашель виник у 8% чоловіків та 11% жінок.
Існують також дані, що у жінок кашель з’являється частіше, ніж у
чоловіків (співвідношення 7:3), у представників різних рас — частота
його різна. Цікаво, що інші побічні ефекти ІАПФ також частіше
зустрічаються у жінок. Зокрема, дерматит розвивається у 0,14% чоловіків
та у 0,23% жінок; ангіоневротичний набряк спостерігається в 2 рази
частіше у жінок. У людей, що не палять, частота кашлю в 2 рази вища, ніж
у курців. Сухий кашель найчастіше виникає протягом першого місяця
лікування ІАПФ, але лише через кілька тижнів чи місяців після виникнення
розглядається як побічний ефект від прийому цих препаратів. Звичайно
кашель зникає за 1–4 дні після відміни ІАПФ, але інколи може тривати до
4 тижнів. Кашель майже завжди рецидивує при повторному призначенні
препарату чи іншого представника цієї групи селективності. ІАПФ можуть
посилювати кашльові позиви у хворих на бронхіальну астму (БА) та
емфізему легень, тому що ця категорія пацієнтів особливо вразлива щодо
розвитку зазначеного побічного ефекту цих препаратів. Механізмами
виникнення кашлю при прийомі ІАПФ є: гальмування розпаду брадикініну та
збільшення синтезу простагландину Е2; пригнічення деградації нейрокініну
А; стимуляція ендогенної субстанції Р та накопичення її в легенях.
Брадикінін, діючи через ?1- та ?2-рецептори бронхіол, здатний зумовити
бронхоконстрикцію. Крім того, брадикінін стимулює вивільнення гістаміну
з тканинних базофілів, наслідком чого є зменшення просвіту бронхів. Крім
АПФ (кініназа ІІ, карбоксикатепсин) у метаболізмі брадикініну беруть
участь кініназа І (аргінінкарбоксипептидаза, карбоксипептидаза N),
серинова карбоксипептидаза Y, тіолова ендопептидаза Н. Усі ці ферменти
підтримують певний рівень брадикініну. Період напіврозпаду брадикініну у
великому колі кровообігу дорівнює 17–24 с, у малому колі він руйнується
ще швидше. ІАПФ-залежний кашель може виникати в осіб, які мають
спадковий дефект кіназ або інгібіторів калікреїну (синтезує брадикінін з
кініногену). Субстанція Р, впливаючи через А1-рецептори, також спричиняє
бронхоконстрикцію.

?-адреноблокатори вважаються еталонними препаратами у лікуванні багатьох
захворювань, зокрема АГ, ІХС, аритмій, застійної серцевої недостатності,
пролапсу мітрального клапана, вегетативних кризів, гіпертрофії міокарда.
Механізм дії ?-адреноблокаторів зумовлений їх здатністю блокувати вплив
медіаторів на ?-адренорецептори міокарда та зменшувати вплив
катехоламінів на мембранну аденілатциклазу кардіоміоцитів зі зменшенням
утворення цАТФ, що визначає їх фармакодинаміку. Проте використання
?-адреноблокаторів обмежене можливістю розвитку побічних ефектів. З
обережністю слід призначати їх пацієнтам похилого та старечого віку, при
бронхообструктивних захворюваннях, облітеруючих захворюваннях судин,
цукровому діабеті, застійній серцевій недостатності, загрозі розвитку
імпотенції. Окремою проблемою при лікуванні неселективними та
малоселективними ?-адреноблокаторами є наявність у хворого супутніх
хронічних обструктивних захворювань органів дихання, адже ці препарати
можуть викликати бронхоспазм чи напад ядухи у хворих на БА. Слід
пам’ятати, що ?-адреноблокатори погіршують перебіг анафілактичних
реакцій на різні алергени тощо. Неселективні представники цієї групи
ліків підвищують пресорний і зменшують бронхорозширюючий ефект
адреналіну; при виникненні медикаментозної анафілаксії в осіб, що
отримували ?-адреноблокатори, спостерігається рефрактерність до
адреналіну. Особливий інтерес представляє собою така ознака, як ступінь
селективності, що дозволяє застосовувати ці препарати у випадках
наявності відносних протипоказань, зокрема при ХОЗЛ. Ступінь
селективності — це здатність вибірково впливати на ?1-адренорецептори
серця. Індекс кардіоселективності визначає можливий ризик виникнення
побічних ефектів. Існують дані про те, що ризик смерті протягом 2 років
у хворих на ХОЗЛ, що перенесли інфаркт міокарда, без терапії
?-адреноблокаторами становить 27,8%, тоді як на фоні лікування
препаратами цієї групи — 16,8%; ризик летальності у таких пацієнтів —
40% (р

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020