.

Лікування негонококового уретриту (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
202 1322
Скачать документ

Реферат на тему:

Лікування негонококового уретриту

Уретрит — запальне захворювання сечовивідного каналу. Збудники його
різноманітні, зараження частіше всього відбувається при статевих
контактах. Основні клінічні прояви — біль при сечовипусканні і виділення
з сечовивідного каналу; в ряді випадків можливий безсимптомний перебіг.
Діагноз встановлюється на основі виявлення нейтрофілів у сечовивідному
каналі. Розрізняють гонококовий (його діагностують при виявленні
Neisseria gonorrhoaea) і негонококовий уретрити. Ті збудники, що
викликають у чоловіків уретрит, у жінок переважно зумовлюють розвиток
цервіциту.

Збудники

Найчастіший збудник негонококового уретриту — Chlamidia trachomatis
(30–50 % випадків). Друге місце за частотою посідають Ureaplasma
urealyticum і Mycoplasma genitalium (10–20 %), Trichomonas vaginalis (в
різних популяціях населення від 1 до 17 %). Neisseria meningitidis,
вірус простого герпесу та гриби роду Candida рідко є збудниками
уретритів. В ряді випадків (близько 10 %) уретрит розвивається як
наслідок інфекцій верхніх сечових шляхів, стриктур та сторонніх тіл
сечовивідних шляхів. Обговорюється також роль у розвитку уретриту
бактерійного вагінозу у партнерки.

При безсимптомному перебігу захворювання спектр збудників дещо інший:
Chlamidia trachomatis зустрічається значно рідше, а в 20–30 % випадків
збудник залишається невідомим.

Вважається, що уретрит може стати причиною інфекції статевих органів (в
тому числі матки і додатків) у партнерки хворого. Цей факт чітко
встановлений щодо хламідійної та гонококової інфекцій; стосовно інших
збудників прямі докази такого зв’язку відсутні (слід враховувати, що в
40–60 % випадків збудник запальних захворювань матки і додатків
залишається невідомим).

Клінічна характеристика

Основними скаргами при уретриті є:· виділення з сечовивідного каналу;·
біль при сечовипусканні;· почервоніння, печія головки статевого члена;·
відсутність скарг при безсимптомному перебігу.

При огляді хворого спостерігаються виділення з сечовивідного каналу.
Часом, особливо у хворих без скарг, виділення можна виявити при легкому
натисканні. Однак у деяких випадках цей симптом може бути відсутній.

Ускладнення при уретриті розвиваються рідко — в 1 % випадків, однак не
виключено, що частина з них залишається недіагностованими або не завжди
встановлюється їх зв’язок з уретритом. Основними ускладненнями є: орхіт,
епідидиміт, артрит, синдром Рейтера.

Діагностика

Діагноз уретриту підтверджують виявленням нейтрофілів у сечовивідному
каналі. Для цього рекомендується використовувати один із способів:1.
Мікроскопія забарвленого за Грамом мазка з сечовивідного каналу.
Мікроскопію проводять при великому (х1000) збільшенні. Вибирають 5 полів
зору з найбільшою кількістю нейтрофілів. Діагноз підтверджується, якщо
середня кількість нейтрофілів у цих полях зору складає 5 або більше.
Оскільки результати дослідження значною мірою залежать від якості та
правильності взяття мазка, потрібно дотримуватися певних правил. Мазок
беруть пластмасовою петлею діаметром 5 мм або ватним тампоном на тонкій
паличці. Порівняльна оцінка цих методів не проводилася, однак перший
вважається менш травматичним.2. Мікроскопія забарвленого за Грамом осаду
початкової порції сечі. Мікроскопію проводять, як і при дослідженні
мазка. Середня кількість нейтрофілів для підтвердження діагнозу уретриту
повинна складати 10 або більше. При паралельному використанні обох
методів чутливість дослідження підвищується. Чутливість усіх
вищезазначених методів залежить від часу між останнім сечовипусканням і
забором матеріалу. Вважається, що оптимальним є період понад 4 години.

Якщо у хворого, який скаржиться на біль при сечовипусканні, лабораторне
дослідження не підтверджує діагноз, то його повторюють. Повторне
дослідження проводять зранку, при цьому пацієнт не повинен з вечора
мочитися. Зазвичай без лабораторного підтвердження лікування не
призначається, за винятком випадків наявності гнійних або
слизово-гнійних виділень, або ж якщо зрозуміло, що пацієнт на повторне
обстеження не з’явиться.

Додаткові обстеження. У всіх випадках необхідний посів на Neisseria
gonorrhoaea і дослідження на Chlamidia trachomatis. Додатково можна
дослідити середню порцію сечі на лейкоцитарну естеразу, нітрити,
еритроцити, білок і глюкозу. При позитивному результаті середню порцію
сечі відправляють на мікробіологічне дослідження.

В минулому для діагностики негонококового уретриту і уточнення
локалізації інфекції використовували двостаканну пробу, однак її
специфічність і чутливість не доведені.

Лікування

Загальні рекомендації. Лікар повинен чітко довести до відома хворого
інформацію за такими пунктами:

1. Що таке негонококовий уретрит, які його причини і чим він загрожує
хворому і його партнерці.

2. Важливість чіткого дотримання призначень, а також можливі побічні
ефекти терапії, що проводиться.

3. Важливість обстеження і лікування партнерки.

4. Бажаність утримання від статевого життя до вилікування хворого та
його партнерки.

5. Як уникнути захворювань, що передаються статевим шляхом.

Основні схеми лікування:

доксициклін, 100 мг 2 рази на добу протягом 7 діб;

азитроміцин, 1 г внутрішньо одноразово.

Додаткові схеми:

еритроміцин 500 мг 2 рази на добу протягом 14 діб;

офлоксацин 200 мг 2 рази на добу або 400 мг 1 раз на добу протягом 7
днів.

Пацієнту легше пройти курс лікування, який складається з одноразового
прийому азитроміцину. Однак переваги даної схеми над тижневим прийомом
доксицикліну не доведені. Азитроміцин рекомендується використовувати у
тих пацієнтів, які безвідповідально ставляться до процесу лікування.
Лікування статевих партнерів. Усім недавнім статевим партнеркам хворого
рекомендується обстеження і профілактичне лікування. За який термін
необхідно виявляти партнерок — точно не відомо. Вважається, що якщо
уретрит проявляється клінічно, то цей термін становить 6 місяців, а при
безсимптомному перебігу — 4 тижні. Лікування проводять за схемами, які
застосовуються при неускладненій хламідійній інфекції.

Відомості про всі статеві контакти необхідно отримати вже під час
першого огляду. Крім того, у зв’язку з тим, що на контрольний огляд
з’являються далеко не всі пацієнти, необхідно отримати письмову згоду на
повідомлення всіх партнерок у тому випадку, якщо збудником виявиться
Chlamidia trachomatis або Neisseria gonorrhoaea.Якщо у хворого виявлена
Chlamidia trachomatis, партнерці показане відповідне лікування —
незалежно від того, виявлена у неї самої Chlamidia trachomatis, чи ні.
Однак лікування партнерки може бути виправданим навіть якщо у хворого не
виявлена Chlamidia trachomatis. Вважається, що це покращує результати
лікування самого хворого і знижує ймовірність захворюваності у жінки.
Водночас в літературі є багато повідомлень про те, що деяких хворих
вдається вилікувати лише після того, як їх партнерки пройшли курс
відповідного лікування. Іноді Chlamidia trachomatis виявляється у
партнерок тих хворих з уретритами, у яких цей збудник не виявлено.

Контрольний огляд здійснюється через два тижні після початку лікування.
При цьому з хворим проводять повторну санітарно-освітню бесіду. Якщо
сечовипускання неболюче і виділення з сечовивідного каналу відсутні, то
повторний мазок і дослідження початкової порції сечі непотрібні.

Хронічний рецидивуючий негонококовий уретрит

Єдиного погляду на діагностику та лікування хронічного негонококового
уретриту не існує. Можливо, його викликає змішана флора. Експерти
пропонують вважати негонококовий уретрит хронічним, якщо він триває 1–3
місяці або протягом цього терміну виникає рецидив. Ймовірність
хронізації (рецидиву) після лікування гострого уретриту становить 20–60
%.

Хламідійний хронічний уретрит зустрічається рідко (за умови, що хворий і
його партнерка пройшли повний курс лікування). За наявними на сьогодні
даними, основні збудники хронічного уретриту — як з клінічними проявами,
так і безсимптомного — Mycoplasma genitalium і Ureaplasma urealyticum.

Доведено, що у жінок, які мали статеві контакти з чоловіками, хворими на
хронічний негонококовий уретрит, підвищується ризик запальних
захворювань матки і додатків.

Діагностика. Мазок із сечовивідного каналу або осад початкової порції
сечі досліджують на нейтрофіли, як при гострому уретриті. Якщо у
пацієнта з клінічними проявами уретриту підтвердити діагноз не вдається,
дослідження повторюють зранку.

Лікування. Насамперед необхідно переконатися, що хворий пройшов
призначений курс лікування. Якщо курс не завершено, його необхідно
повторити. Щоб виключити повторне зараження, слід перевірити, чи
вилікувана партнерка.

Якщо клінічні прояви уретриту відсутні, то лікування не потрібне.
Лікування призначають у тому випадку, якщо є біль при сечовипусканні або
виділення з сечовивідного каналу. Рекомендується призначати еритроміцин
по 500 мг 4 рази на добу протягом двох тижнів та метронідазол по 400
мг/добу протягом 5 діб.

Тактика при неефективності другого курсу лікування і частих рецидивах
остаточно не розроблена. Часто ефективним є прийом еритроміцину по 500
мг 4 рази на добу протягом 3 тижнів. Урологічне дослідження переважно
неінформативне, за винятком випадків, коли має місце затримка
сечовипускання. При диференціальному діагнозі слід зважати на можливість
хронічного простатиту та психічних порушень.

При рецидиві нерідко допомагає повторне лікування партнерки, оскільки
він часто зумовлений повторним зараженням. Якщо уретрит протікає
безперервно, то лікування партнерки доцільне, навіть якщо у неї відсутні
ознаки інфекції.

Якщо мікроскопія мазка із сечовивідного каналу виявляє лейкоцити, але
сечовипускання неболюче і виділень із сечовивідного каналу немає, то
проведення лікування не рекомендується.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020