Реферат на тему:
Проблеми інтегративної медицини та шляхи їх вирішення
Україна виходить на міжнародну арену в галузі навчання
лікарів-кардіологів та споріднених фахів, причому не лише українських,
але і зарубіжних. Так, спільними силами Національного медичного
університету ім. О. О. Богомольця, Європейського кардіологічного
товариства та Асоціації лікарів-інтерністів 18–20 листопада 2004 року в
Києві було проведено курс післядипломного навчання лікарів “Супутня
патологія у кардіологічних пацієнтів — виклик інтегрованого лікування”,
в якому взяло участь близько 200 учасників не тільки з України, а і з
сусідніх країн. Директорами курсу були професор В. З. Нетяженко та
професор Г. Бівер (Бірмінгем, Великобританія), а лекторами — як провідні
українські фахівці (професори О. Й. Жарінов, Ю. М. Сіренко, Б. М.
Маньковський, О. А. Коваль, доцент О. М. Барна), так і експерти з питань
кардіології, ендокринології, пульмонології з інших країн — професори Г.
Бівер, Р. MакФайден (Бірмінгем, Великобританія), П. Сегаль (Ізраїль),
Iгор Гук (Відень, Австрія). Доповіді, що звучали англійською мовою з
синхронним перекладом, стосувалися питань патофізіології
серцево-судинних захворювань, їх діагностики, епідеміології;
розглядались останні рекомендації Європейського товариства кардіологів з
ведення хворих з серцево-судинною патологією та супутніми
захворюваннями. Йшлося про сучасний рівень надання допомоги
кардіологічним хворим у різних країнах. Основне завдання конференції —
ознайомити практичного лікаря з сучасними підходами до ведення хворих,
сприяти впровадженню рекомендацій Європейського товариства кардіологів у
практику. Відкриваючи засідання, з вітальною промовою до учасників
звернувся президент Асоціації лікарів-інтерністів, член-кореспондент АМН
України, член Європейського товариства кардіологів, декан ІІ медичного
факультету, професор В. З. Нетяженко. Він зауважив, що ректорат
Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця та особисто
його ректор — член-кореспондент АМН України, професор В. Ф. Москаленко
надали значну підтримку в організації цього заходу, що притаманно
колективу факультету і сприяє розповсюдженню новітніх даних серед
широкого загалу лікарів. Під час роботи конференції відбулося чотири
засідання. Перше було присвячено проблемі стратифікації ризику
кардіологічних пацієнтів та загальним патофізіологічним механізмам
серцево-судинних захворювань. Професор В. З. Нетяженко висвітлив питання
щодо місця маркерів міокардіального ушкодження в стратифікації ризику
кардіологічних пацієнтів. Згідно з новим визначенням, представленим
Американським та Європейським товариствами кардіологів, діагноз гострого
інфаркту міокарда може бути встановлений за наявності одного з таких
критеріїв: A типове підвищення рівня та поступове зниження (тропонінів)
або більш швидке підвищення та зниження (МВ-КФК) біохімічних маркерів
міокардіального некрозу в комбінації з одним з таких положень:
а) симптоми ішемії міокарда;
б) розвиток патологічного зубця Q на ЕКГ;
в) розвиток ішемічних змін на ЕКГ (елевації чи депресія сегмента ST на
ЕКГ);
г) проведення втручань на коронарних артеріях (наприклад,
ангіопластика);
A патологічні ознаки гострого інфаркту міокарда. Таким чином, на
теперішньому етапі тропоніни Т та І вважаються високочутливими маркерами
некрозу міокарда та є предикторами підвищеної смертності при
довготривалому спостереженні. Проте вони не мають 100 % специфічності
щодо ІХС, оскільки рівень тропонінів може підвищуватися при міокардитах,
міокардіопатії, хронічній нирковій недостатності тощо. Тому на
теперішній час розглядаються нові маркери ушкодження міокарда, такі як
білок, що зв’язує жирні кислоти (БЗЖК), ішемічно модифікований альбумін
(ІМА), В-тип натрійуретичного пептиду. Доповідь “Глікозильований
гемоглобін — чи дійсно це маркер прогнозу та ускладнень у хворих на
цукровий діабет?” зробив професор П. Сегаль. Як пацієнти з
діагностованим цукровим діабетом ІІ типу, так і пацієнти з
переддіабетичним станом (наприклад, з порушеною толерантністю до глюкози
(ПТГ)) мають підвищений ризик розвитку серцево-судинних захворювань. ЦД
ІІ типу та ПТГ асоціюються з додатковими метаболічними розладами, такими
як абдомінальне ожиріння, інсулінорезистентність, гіпертонія, порушення
гемостазу, дисліпідемія, що в комплексі складає метаболічний синдром.
Результати досліджень DCCT та UKPDS встановили чітку асоціацію між
рівнем глюкози крові і глікозильованого гемоглобіну з діабетичними
мікроваскулярними ускладненнями у пацієнтів з цукровим діабетом І та ІІ
типів. Зменшення рівня глюкози крові та глікозильованого гемоглобіну на
1 % зумовлює зменшення на > 20 % рівня мікросудинних ускладнень.
Мета-аналіз проспективних досліджень засвідчив, що глікозильований
гемоглобін є важливим незалежним фактором ризику виникнення
серцево-судинних захворювань, незалежно від наявності діабету.Професор
Б. М. Маньковський зупинився на питанні оцінки та моніторуванні
ренальної функції за допомогою визначення мікроальбумінурії. Поширеність
мікроальбумінурії у хворих з цукровим діабетом сягає 30–40 %.
Мікроальбумінурія є маркером генералізованого ушкодження ендотелію та
ознакою метаболічного синдрому. За даними деяких досліджень (IRMA-2,
micro-HOPE, UKPDS та ін.) доведено, що застосування відповідного
лікування (інгібіторів АПФ, антагоністів ангіотензинових рецепторів ІІ,
недигідропіридинових антагоністів кальцію) у пацієнтів з
мікроальбумінурією може загальмувати і навіть зупинити прогресування
діабетичної нефропатії. Темою другого засідання була артеріальна
гіпертензія у хворих з різними супутніми станами — порушенням ниркової
функції, при серцевій недостатності, вагітності. Професор Ю. М. Сіренко
в своїй доповіді розповів про основні підходи до лікування артеріальної
гіпертензії при порушеннях функції нирок. Цільовий тиск при лікуванні
хворих з хронічними захворюваннями нирок повинен бути менше 130/80 мм
рт. ст., а фармакологічне лікування має розпочинатися на фоні
модифікації стилю життя. Пацієнти з цукровим діабетом І типу, ІІ типу з
мікроальбумінурією повинні лікуватись ІАПФ. За наявності цукрового
діабету ІІ типу з макроальбумінурією та зменшеною швидкістю
гломерулярної фільтрації призначаються антагоністи ангіотензинових
рецепторів ІІ (АІІА). Якщо досягти цільового тиску не вдається,
додаються діуретики, антагоністи кальцію та бета-блокатори. Проте
дигідропіридинові блокатори кальцієвих каналів необхідно використовувати
на фоні ІАПФ або АІІА. Доповідь професора Г. Бівер була присвячена
проблемі артеріальної гіпертензії у вагітних. Як було продемонстровано
матеріалами досліджень, жінки з есенціальною гіпертензією мають
підвищений ризик розвитку прееклампсії під час вагітності та
артеріальної гіпертензії в подальшому житті. На жаль, застосування
антигіпертензивних засобів не зменшує цей ризик. Темою доповіді доцента
О. М. Барни була “Серцева недостатність”. Оскільки ризик розвитку
ускладнень у пацієнтів з серцево-судинною патологією залежить від рівня
артеріального тиску, то гіпертонія часто є клінічною проблемою для
пацієнтів з серцевою недостатністю. Бета-блокатори, ІАПФ та АІІА мають
доведений вплив на профілактику серцево-судинних подій та подовжують
життя після перенесеного ІМ та при серцевій недостатності. В дослідженні
HOPE було показано, що застосування ІАПФ значно зменшувало смертність
порівняно з плацебо, причому основний вплив досягався за рахунок
зниження АТ. Така сама тенденція спостерігалася і в дослідженні ALLHAT,
в якому порівнювався вплив ІАПФ, антагоністів кальцію та тіазидових
діуретиків. Професор Р. МакФайден під час доповіді “Серцево-судинні
захворювання у пацієнтів з нирковою недостатністю” зупинився на кількох
питаннях. Пацієнти з серцево-судинними захворюваннями та нирковою
недостатністю мають вищий рівень серцево-судинної смертності та ризик
розвитку ускладнень після ІМ. Тривалий антитромботичний ефект при
супутній нирковій недостатності має застосування аспірину, клопідогрелю,
дипіридамолу. При цьому ризик кровотеч низький навіть серед пацієнтів,
що перебувають на гемодіалізі, а застосування аспірину та клопідогрелю
не ефективне для профілактики тромбозу гемодіалізних шунтів доступу. За
наявності ниркової недостатності підвищується смертність та ризик
розвитку ускладнень, таких як виникнення кровотеч, інсульти, інфекційні
процеси при проведенні втручань на коронарних судинах (як ЧТКА, так і
АКШ).Професор Iгор Гук зупинився на проблемі трансплантації органів. За
останні десятиліття було досягнуто значних успіхів у трансплантології.
Збільшення кількості вдалих пересадок нирок, серця, печінки, легень та
підшлункової залози надихає медиків на розроблення нових стратегій, які
допомогли б зробити доступними все більше органів для трансплантації та
тривалого перебування в організмі хворого. На це спрямована сучасна
імуносупресивна терапія та додаткові засоби, що підтримують
ендотеліальну функцію трансплантованого органу. Доповідь професора Г.
Бівер на другому засіданні була присвячена аналізу позитивних
властивостей та недоліків впливу різних груп антигіпертензивних
препаратів. Препаратами першої лінії для більшості пацієнтів з АГ
повинні бути діуретики, за необхідності може бути доданий препарат з
будь-якої групи. Несподіваною видалася заява про те, що пропранолол не
дає кращих результатів для профілактики серцево-судинних подій порівняно
з плацебо.Професор Ю. М. Сіренко на основі даних таких міжнародних
досліджень, як ABCD, HOT, UKPDS-HDS, STOP-2, ALLHAT, ANBP2, LIFE, SCOPE,
CAPRIE, ASCOT, PROGRESS, TASS, ESPS-2 переконливо довів, що ризик
розвитку інсультів знижують антигіпертензивні препарати з
церебропротективними властивостями (АІІА, діуретики, ІАПФ та їх
комбінації), статини та антитромбоцитарні препарати. Професор Р.
МакФайден представив основні факти щодо прогнозу у кардіологічних
пацієнтів з хронічними обструктивними захворюваннями легень. Наявність
ХОЗЛ призводить до підвищення рівня ендотеліна-1, інтерлейкіна-6,
тумор-некротичного фактора, С-реактивного протеїну, які розглядають
також як маркери негативного серцево-судинного прогнозу. Було
наголошено, що лікування кардіологічних пацієнтів, що мають супутнє
ХОЗЛ, дуже складне. Тому першим кроком в лікуванні таких пацієнтів
повинна бути відмова від паління. Основні положення щодо лікування
пароксизмальної фібриляції передсердь виклав професор О. Й. Жарінов.
Вибір оптимального лікування пароксизму фібриляції передсердь залежить
від основного захворювання, гемодинамічного статусу, частоти серцевих
скорочень, ризику тромбоемболій. Контроль частоти серцевих скорочень у
пацієнтів похилого віку та з ризиком розвитку тромбоемболічних
ускладнень є кращим шляхом, ніж відновлення ритму. Антикоагулянтна
терапія повинна проводитись у пацієнтів з ризиком тромбоемболічних
ускладнень навіть після відновлення синусового ритму. Крім теоретичних
питань, розглядалися клінічні випадки з практики, які викликали живий
інтерес у слухачів, оскільки рекомендації — це загальновизнані способи
надання якісної медичної допомоги, які з економічного погляду або з
інших причин не завжди можуть бути виконаними в нашій країні. Жвавий
інтерес викликало обговорення останніх керівництв Європейського
товариства кардіологів із застосування інгібіторів
ангіотензинперетворюючого ферменту та бета-блокаторів за різних
серцево-судинних патологій під час іншого круглого столу — “Раціональна
фармакотерапія в кардіології: різні підходи в різних клінічних
ситуаціях” під керівництвом професорів Р. МакФайден та В. З. Нетяженка.
Після закінчення конференції близько 200 її учасників отримали
міжнародні сертифікати, в яких було зазначено кількість освітніх годин
(12 акредитаційних годин).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
