Реферат на тему:
Виразкова хвороба, дуоденіт, ентероколіт і коліт у дітей старшого віку.
Виразкова хвороба серед дітей і підлітків зустрічається рідше, ніж у
дорослих, і виявляється в 1—4,1 % випадків захворювань травного каналу.
Хворіють найчастіше хлопчики. У більшості дітей захворювання починається
у віці 8—11 років.
Розвитку виразкової хвороби часто передують функціональні розлади
шлунка, гастродуоденіт, які вважаються передвиразковими станами. В її
етіології мають певне значення порушення режиму і характеру харчування (
про це йшлося при описанні хронічного гастриту), лямбліоз, наявність в
організмі хронічних вогнищ інфекції та інтоксикації, тривалі негативні
емоції, спадково-конституціональний фактор, алергічний компонент.
В анамнезі дітей з виразковою хворобою є вказівки на наявність
шлунково-кишкових захворювань у батьків або родичів. Провідна роль у
виникненні виразкової хвороби належить пептичному фактору. Гіперсекреція
соляної кислоти, порушення секреторної функції шлунка сприяють
затриманню кислого вмісту і його несприятливому впливу на слизову
оболонку шлунка і дванадцятипалої кишки. Порушуються фізіологічні
взаємозв’язки кори великого мозку і підкіркових утворень, через що в
шлунку можуть виникати судинні, пептичні і трофічні розлади. Негативні
емоції є стресовими факторами, які збільшують виділення адреналіну,
глікокортикоїдів. Останні активують діяльність залоз шлунка, збільшують
секрецію соляної кислоти і пепсину. При виразковій хворобі знижується
концентрація серотоніну, який захищає слизову оболонку від
самопереварювання. Надається значення й імуноалергічним механізмам, у
2/3 хворих виявляють антитіла, специфічні до тканин шлунка і дванадцяти?
палої кишки. Виразкова хвороба є поліетіологічним захворюванням, що
виникає внаслідок тривалого впливу на організм, дитини комплексу
несприятливих факторів.
Практичне застосування має класифікація, запропонована Ж. М. Нетахатою
(1974). Вона відображує основні характерні взнаки виразкової хвороби.
Враховують такі характеристики захворювання, як от:
Локалізація процесу: виразка шлунка (малої кривизни, антрального
відділу, кардії·), виразка дванадцятипалої кишки (передньої або задньої
стінки).
Рентгенологічні і (або) ендоскопічні дані: ніша, рубцево-виразкова
деформація.
Характер шлункової секреції: нормальна, підвищена, знижена.
Фаза процесу: загострення, неповна ремісія.
Тяжкість захворювання: легка, середня, тяжка.
Ускладнення: кровотеча, пенетрація, перфорація, стенозування.
Поєднані розлади інших органів травлення: гепатохолецистит, гастрит,
панкреатит, коліт, дуоденіт.
Проблема ранньої діагностики виразкової хвороби пов’язана із своєчасним
виявленням станів, які називають передвиразковими (хронічний дуоденіт і
антральний гастрит).
Клініка. Характерним симптомом є. біль, який спочатку не пов’язаний з
прийманням їжі, нетривалий, без чіткої локалізації. Вираженість і
характер больового синдрому визначаються локалізацією процесу (шлунок,
дванадцятипала кишка), показниками секреторної функції шлунка,
тривалістю захворювання. Надалі біль стає тривалим, стійким,
локалізується в надчеревній ділянці або в правому підребер’ї. При
виразці шлунка біль посилюється невдовзі після приймання їжі. Для
виразкової хвороби дванадцятипалої кишки характерний біль натще
(голодний біль), рідше — через 2—3 год після їди. Може спостерігатися і
нічний біль, що локалізується навколо пупка. Біль при виразковій хворобі
періодичний. Період загострення триває переважно 6—8 тижнів, потім
настає ремісія. При виразковій хворобі загострення спостерігається
навесні і восени. Одним з її постійних і ранніх проявів е диспепсичний
синдром: відрижка, печія, нудота, рідше блювання. Печія буває найчастіше
при виразковій хворобі дванадцятипалої кишки, поєднується з відрижкою
кислим, блюванням. Якщо виразка локалізується в шлунку, спостерігається
пуста відрижка (повітрям). Апетит знижується тільки в період загострення
при появі болю. Язик обкладений. Живіт дещо здутий. У період загострення
можуть відмічатися напруження м’язів передньої черевної стінки в
надчерев’ї, болючість при пальпації. Температура тіла нерідко
субфебрильна. Запор, “болючість при пальпації за ходом товстих кишок.
Діти і підлітки з виразковою хворобою емоціонально нестійкі. Відмічають
розлад сну, підвищену стомлюваність, зниження пам’яті.
При виразковій хворобі шлунка нерідко буває відставання в масі тіла.
Діагноз виразкової хвороби грунтується на старанному збиранні анамнезу,
аналізі клінічних симптомів і даних додаткових методів дослідження.
Зміни при загальному аналізі крові (незначні лейкопенія, еозинофілія,
підвищення ШОЕ, зниження еритроцитів і гемоглобіну) непостійиі,
відмічаються переважно у фазі загострення. Дослідження калу дає
можливість виявити кровотечу з шлунка або дванадцятипалої кишки. При
фракційному дослідженні шлункового соку визначають найчастіше підвищену,
іноді нормальну або навіть знижену кислотність. Рентгенологічне
дослідження дає змогу уточнити локалізацію виразкового процесу і
визначити ефективність лікування. Методом ранньої діагностики виразкової
хвороби і передвиразкового стану є гастродуоденофіброскопія.
Виразкову хворобу потрібно диференціювати з гастритом, функціональним
розладом шлунка, запальним захворюванням жовчних шляхів, панкреатитом.
Ускладнення виразкової хвороби можуть виникнути в будь-якій фазі
захворювання. Найчастіше розвивається шлунково-кишкова кровотеча, рідше
стеноз воротаря і дванадцятипалої кашки, пенетрація і перфорація.
Перебіг виразкової хвороби у дітей хронічний, але більш сприятливий, ніж
у дорослих.
Лікування визначається фазою захворювання (загострення, неповна ремісія)
і спрямоване на різні етіологічні і патогенетичні механізми виразкової
хвороби. Мета комплексної терапії — зниження інтенсивності агресивних
факторів і підвищення активності факторів захисту. Основним є
консервативне лікування, до хірургічного втручання вдаються тільки при
ускладненнях. У фазі загострення призначають постільний режим на 1—З
тижні залежно від вираженості клінічних проявів. Показаними є засоби з
седативним і снотворним ефектом (препарати валеріани, пустирника,
еленіум, рідше димедрол, фенобарбітал).
Дієтотерапію організовують за принципом оберігання шлунка шляхом
виключення механічних і термічних подразників, використання продуктів з
буферними властивостями. На першому тижні лікування призначають дієту
№1а. Дитина повинна одержувати слизисті супи, киселі, протерті каші,
яйце, некруто зварене, вершкове масло, сметану, молоко, фруктові та
ягідні (некислі) соки. Обмежується сіль. Виключають хліб і сухарі, їжу
дають рідкою у вигляді пюре, теплою, невеликими порціями, 6—7 разів на
добу. Не пізніше 8-го дня від початку лікування на 8—12 днів призначають
дієту № 16, яка включає парові м’ясні і рибні кнелі і суфле, круп’яні й
овочеві супи на молоці, протерті каші, пшеничні сухарі, овочеві і
фруктові пудинги, їжу приймають 5—6 разів на день. Дієта № їв є
перехідною, вона включає картопляне і морквяне пюре, парові котлети і
білий черствий хліб, і її призначають на 3—7 днів.
У періоді неповної ремісії хворому призначають дієту № 1 на 5—6 міс. Це
повноцінна дієта, що передбачає помірне механічне та хімічне оберігання
травного каналу. Виключають смажені і гострі страви, копченості,
прянощі, здобне тісто, свіжий хліб, овочі з грубою клітковиною (щавель,
бобові, шпинат). При підвищенні секреторної функції шлунка
рекомендується свіжий картопляний сік по 50—100 мл 2 рази на день за 30
хв до їди, при нормальній або зниженій — сік свіжої білокачанної капусти
(містить вітамін U — противиразковий фактор) по 80— 150 мл 3 рази на
день за 15 хв до приймання їжі, сік подорожника по 1 десертній — 1
столовій ложці 3 рази на день за 30 хв до їди.
У лікуванні виразкової хвороби важливе місце займає вітамінотерапія.
Призначають 6 % розчин тіаміну броміду по 1 мл внутрішньом’язово через
день, 15 ін’єкцій на курс; 5 % розчин піридоксину по 1 мл
внутрішньом’язово (чергують з тіаміном); шанокобаламін по 50—100 мкг
щодня або через день протягом 15—20 днів; аскорбінову кислоту по
0,05—0,1 г 2—3 рази на день; токоферолу ацетат по 1 капсулі (100 мг)
щодня або через день — 15 днів.
Якщо секреторна функція шлунка підвищена, використовують антацидні
засоби З—4 рази на день за 1 год до їди. При запорі призначають магнію
сульфат по 0, 25 г, при схильності до проносу — кальцію карбонат
(осаджений) 3 рази на день. Ефективним є призначення альмагелю А по
1/2—1 чайній ложці за 30 хв до їди і перед сном, фосфалюгелю (по 1
пакету), вікаліну (по 1/2—1 таблетці через 40—60 хв після їди). При
вираженому больовому синдромі показаним є введення атропіну сульфату
(0,1 % розчин по 5—8 крапель усередину 2—3 рази на день до їди або 0,5—1
мл 1—2 рази підшкірно); метацину (0,001— 0,003 г 2 рази всередину або
0,1 % розчин 0,5—1 мл підшкірно); платифіліну гідротартрату (0,001—0,003
г 2—3 рази на день всередину або 0,2 % розчин 0,5—1 мл підшкірно.
Поряд з антихолінергічними засобами застосовуються і гангліоблокатори.
Бензогексоній призначають у вигляді 2,5 % розчину по 0,25 мл 4 рази на
день за 1 год до їди протягом 3—6 тижнів, кватерон — у вигляді 0,2 %
розчину по 15—20 мг 3 рази на день протягом 5 днів, потім дозу
підвищують до ЗО—40 мг на прийом і дають протягом 15—25 днів.
Антихолінергічні і ганглі· облокуючі засоби слід застосовувати суворо за
показаннями в період вираженого больового синдрому.
Для поліпшення моторно-евакуаторної функції призначають метоклопрамід
(церукал) у добовій дозі 1 мг/кг маси на 3 прийоми. При виразковій
хворобі застосовується дезоксикортико-стерону ацетат (ДОКСА), який
зменшує секреторну, кислотоут-ворюючу і моторну функції шлунка, стимулює
регенераторні процеси, має протизапальну дію. При больовому синдромі
часто призначають спазмолітичні засоби (папаверин, но-шпа,галідор). З
метою підвищення реактивності організму, стимуляції кровотворення і
регенерації слизової оболонки травного каналу показаними є метилурацил
(по 0,25—0,5 г), пентоксил (по 0,15— 0,3 г), які призначають 3 рази на
день після їди, обліпихова олія (І чайна ложка 3 рази на день до їди).
Анестезуючу, протизапальну, трофічну дію має оксиферис-корбон натрію,
який вводять внутрішньовенно щодня (0,03 г сухої речовини розчиняють у 2
мл ізотонічного розчину натрію хлориду) по 1—2 мл (20—30 ін’єкцій на
курс).
З метою стимуляції призначають екстракт алое по 1 мл підшкірно протягом
20—ЗО днів, ФІБС або плазмол по 1 мл підшкір-но щодня (15—20 ін’єкцій на
курс). Ефективні блокатори Н2-гістамінових рецепторів (циметидин 10
мг/кг маси на день на З прийоми) і мускаринових рецепторів фундальних
залоз шлунка (гастрозипін по 0,05—0,1 г 2 рази на день). При тяжкій
анемії через кровотечу рекомендують гемотрансфузії.
У лікуванні виразкової хвороби застосовуються лікарські рослини: 10 %
відвар деревію, настої ромашки і шипшини, 10 % настій зелених соснових
шишок.
Фізіотерапевтичне лікування визначається фазою захворювання і
вираженістю клінічних проявів. У періоді загострення застосовують
грілки, солюкс, УВЧ на ділянку вегетативних вузлів, електрофорез
новокаїну, папаверину, бензогексонію на надчеревну і
?анкреатодуоденальну ділянки. У фазі неповної ремісії використовують
парафінові й озокеритові аплікації, діатермію, хвойні або теплі ванни.
Ефективними є лікувальна гімнастика, масаж. Рекомендується лікування в
санаторних палатах II етапу.
Санаторно-курортне лікування проводиться у фазі ремісії в Трускавці,
Моршині, Єсентуках, Желєзноводську, Друскінінкаї. Хворі на виразкову
хворобу повинні перебувати на диспансерному обліку в дільничного
педіатра і гастроентеролога (міської або обласної поліклініки), який
здійснює контроль за проведенням етапного лікування (стаціонар —
реабілітаційне відділення II етапу — поліклініка — санаторій).
Профілактика. Основою профілактики є дотримання режиму харчування,
повноцінне раціональне харчування, виявлення дітей, які мають схильність
до виразкової хвороби (група ризику), санація хронічних вогнищ інфекції,
своєчасне лікування гострих шлунково-кишкових захворювань. У центрі
уваги педіатра повинні перебувати діти, які тривалий час лікувалися
гліко-кортикоїдами, індометацином, препаратами саліцилової кислоти, що
негативно впливають на слизову оболонку травного каналу. Важливе місце
займає санітарно-освітня робота серед школярів про шкідливість куріння,
алкоголю, спрямована на боротьбу з токсикоманією і наркоманією.
Регулярні заняття фізкультурою, спортом, створення здорового
психологічного клімату в сім’ї і школі є важливими ланками запобігання
виразковій хворобі.
Дуоденіт
Первинний дуоденіт зустрічається у дітей рідко. Як правило, у дітей
старшого віку діагностується вторинний дуоденіт, що супроводжує гастрит,
виразкову хворобу, патологію жовчних шляхів.
Етіологія. В етіології дуоденіту мають значення порушення режиму і
характеру харчування, хронічні вогнища інфекції, інтоксикація, харчова
алергія, нераціональне використання лікарських засобів (стероїдних
тористі, антибіотиків, ацетилсаліцилової кислоти, анальгіну та ін.).
Клінічні прояви дуоденіту різні. При поєднати його з гастритом
характерний пізній біль ниючого характеру в надчеревній ділянці,
супутниками якого є нудота, блювання, відрижка, печія. Апетит знижений.
Існують різні варіанти дуоденіту: гастритоподібний виразкоподібний,
холецистоподібний, диспепсичний, больовий (исевдоапендикулярний),
прихований. Загальні клінічні симптоми такі: локальна пальпаторна
болючість у піло-редуоденальній ділянці (праворуч від пупка) 1 місцева
резистентність м’язів живота, понижене живлення, підвищена збудливість.
При дослідженні дуоденального вмісту в порції А визначають пластівці
слизу, епітеліальні клітини, лейкоцити. Наявність лише лейкоцитів у
порції жовчі «А» не є достовірним Діагностичним критерієм, тому що
лейкоцити можуть бути різного походження.
Рентгенологічне виявляють гіперсекрецію натще, прискорені евакуацію з
шлунка і рух контрастної речовини, антиперистальтику і дуоденостаз,
зміну рельєфу, зменшення чіткості складок слизової оболонки
дванадцятипалої кишки.
Діагноз дуоденіту підтверджується дуоденофіброскопічним дослідженням,
яке виявляє гіперемію, ерозивний або варазковий процес.
Дуоденофіброскопія є показаною при появі різкого больового синдрому, що
може супроводжуватися колапсом. У цьому разі потрібна негайна
консультація дитячого хірурга, щоб виключити гострий живіт.
Лікування. Основою лікування дуоденіту є дієтотерапія. Залежно від
наявності основного захворювання (гастрит, виразкова хвороба)
застосовуються різновиди дієти № 1 (1а, 1б, 1в, 1), дієта № 2( при
гастриті із зниженою секреторною функцією). При поєднанні дуоденіту із
захворюваннями жовчних шляхів рекомендується дієта № 5а, пізніше № 5.
Призначають антиспастичні, протизапальні, вітамінні і стимулюючі засоби,
що рекомендуються при виразковій хворобі, гастриті.
Використовуються фізіотерапевтичні методи лікування (елект-трофорез
лікарських речовин, парафінові й озокеритові аплікації, діатермія),
вибір яких залежить від періоду захворювання. Стаціонарне лікування
триває не менше 4—6 тижнів. Після затихання гострих явищ, зникнення
больового і диспепсичного синдромів доцільним є лікування на II етапі в
санаторних палатах або місцевих спеціалізованих санаторіях. У фазі
ремісії дітей направляють на санаторно-курортне лікування до Трускавця,
Моршина, Єсентуків, Желєзноводська, Друскгаінкаю, Миргорода.
Диспансерне спостереження здійснюють у поліклініці дільничний педіатр І
гастроентеролог. Профілактичне лікування проводиться в осінньо-зимовий і
весняний періоди року.
Профілактика дуоденіту включає організацію раціонального харчування,
режиму, своєчасну санацію хронічних вогнищ інфекції, лікування гострих
шлунково-кишкових захворювань гастриту, виразкової хвороби, холециститу.
Ентероколіт і коліт
Хронічний ентероколіт і коліт зустрічаються у дітей різного віку. Вони
можуть бути наслідком перенесених гострих шлунково-кишкових захворювань
(стафілококового ентероколіту, колі інфекції, сальмонельозу, дизентерії
тощо), лямбліозу, глистової інвазії. Морфологічно визначають катаральні,
фібринозні або виразкові (неспецифічні) зміни слизової оболонки кишок.
При хронічному ентериті відмічаються незначний біль у животі, зрідка
блювання, понижене живлення, болючість при пальпації в черевній ділянці,
водянисті світло-жовтого кольору випорожнення 5—6 разів на добу, які
містять неперетравлені маси у вигляді пластівців. Хронічний коліт
характеризується колько-подібним болем, іноді тенезмами при дефекації,
зрідка нудотою і блюванням. Спостерігаються болючість спастичне
скорочених кишок, часті випорожнення з великою кількістю слизу, іноді
домішкою гною, крові. На загальному стані дитини хвороба позначається
мало.
При хронічному ентероколіті випорожнення нестійкі, пронос чергується з
нормальними випорожненнями або запором, у періоді загострення можуть
спостерігатися загальна слабкість, нездужання, відсутність апетиту.
Лікування. В періоді загострення на 12—14 год призначають водно-чайну
паузу, потім протягом 2—3 днів дають киселі, желе, сир, протерті супи і
каші. В наступні дні вводять протерті м’ясо і рибу, яйця, картоплю,
вершкове масло. Дієта повинна бути повноцінною, але оберігати кишки.
Тривалий час не можна вживати сирих овочів і фруктів, бобових, чорного
хліба. При больовому синдромі призначають папаверин, шіатифілін, но-шпу,
теплові процедури на ділянку кишок. При ентероколіті рекомендуються
вітаміни групи В і аскорбінова кислота, ферменти (панкреатин, панзинорм,
фестал, ораза та ін.). З метою стимуляції показним є метилурацил,
пентоксил, алое, ФІБС.
Профілактика хронічного ентероколіту й коліту передбачає своєчасне
лікування гострих шлунково-кишкових захворювань, лямбліозу,
гельмінтозів, раціональне харчування і режим, загальнозміцнюючі заходи.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
