.

Лімфатична система. Ендокринні залози. Сечові органи дитини (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
291 3651
Скачать документ

Реферат на тему:

Лімфатична система. Ендокринні залози. Сечові органи дитиниЛімфатична
система

Лімфатична система є частиною судинної системи, яка разом із венозним
руслом бере участь у відтоку рідин організму від тканин. Лімфа — це
прозора безбарвна рідина. В ній містяться практично всі елементи плазми
і лейкоцити.

Лімфатична система включає: а) шляхи, що проводять лімфу (лімфокапілярні
судини, лімфатичні судини, стовбури і протоки); б) місця утворення
лімфоцитів (кістковий мозок, загрудинна залоза, лімфоїдні утворення в
слизових оболонках — поодинокі лімфатичні вузлики та їхні групи,
лімфатична тканина у вигляді мигдаликів); в) скупчення лімфоїдної
тканини в червоподібному від– ростку; г) пульпу селезінки; д)
лімфатичні вузли.

Лімфокапілярні судини, розгалужуючись усередині органа, феходять у
лімфатичні судини, які, зливаючись і поступово збільшуючись у діаметрі,
вливаються в лімфатичні стовбури, утворюючи два лімфатичних протоки —
правий і грудний. Ці протоки впадають у праву і ліву безіменні вени шиї,
з яких лімфа, змішуючись з венозною кров’ю, надходить у загальний
кровообіг.

Швидкість утворення лімфи залежить від двох факторів: проникності стінок
лімфатичних капілярів і тиску крові у венозному руслі. З підвищенням
тиску крові у венах кількість лімфи збільшується.

Лімфатичні судини не здавлюються навіть при набряку тканин, завдяки чому
надлишок рідини виводиться. Лімфатична система виконує своєрідну
дренажну функцію, запобігаючи розвиткові набряку.

Лімфатичні вузла у новонароджених дітей багаті на лімфоїдні елементи і
кров,мають широкі синуси, їхня капсула тонка і ніжна. У лімфатичних
вузлах відбувається злиття лімфи, яка відтікає з суміжних тканин і від
окремих органів даної ділянки. Лімфатичні вузли беруть участь в
утворенні лімфоцитів, які виконують захисну реакцію організму. В
лімфоцитах знешкоджуються токсини бактеріального й аліментарного
походження. Лімфоцити можуть проходити через судинну стінку і
фагоцитувати, започатковувати різні види клітинних форм (наприклад,
плазматичні клітини, які беруть участь у виробленні антитіл і захисних
реакціях організму). Проте захисна функція лімфатичних вузлів у дітей
першого року життя недостатня і не може запобігти генералізації
інфекційного процесу (сепсис, остеомієліт тощо).

Локалізація периферичних лімфатичних вузлів відповідає певним ділянкам
тіла, звідки надходить лімфа.

До лімфатичної системи належить лімфатичне глоткове кільце
Пирогова—Вальдейєра. Його утворюють піднебінні, горлова, язикова і
трубні мигдалики, бічні тяжі —скупчення аденоїдної тканини на бічних
стінках глотки, а також аденоїдні вузлики, нерівномірно розсіяні на
бічній і задній стінках глотки. Це кільце слабко розвинуте у дітей
грудного віку і часто надмірно у дітей дошкільного і шкільного віку.
Мигдалики складаються з лімфоїдної сполучної тканини, в петлях якої є
лімфоїдні елементи.

Піднебінні мигдалики мають лійкоподібні заглибини — затоки, здебільшого
дуже глибокі, звивисті і розгалужені, слизова оболонка, що покриває
мигдалики, вистеляє і затоки, отже, її площа збільшується, в зв’язку з
чим збільшується її зона контакту з мікроорганізмами. Між затоками і
тілом піднебінних мигдаликів міститься велика кількість лімфатичних
фолікулів, в яких утворюються лімфоцити. Піднебінні мигдалики можуть
розпізнавати, хвороботворні збудники, і передавати імунологічну
інформацію про них у всі лімфатичні органи. В них утворюються антитіла
до тієї або іншої інфекції (наприклад, до кору, скарлатини, краснухи,
вітряної віспи). Все це стосується лише здорових піднебінних мигдаликів.
Якщо ж у них розвивається хронічне запалення (тонзиліт)·, то через різке
зниження захисних функцій вони стають вогнищем інфекції і можуть
провокувати захворювання інших органів та систем (передусім серця,
суглобів, нирок, печінки) і ускладнювати перебіг багатьох хронічних
захворювань. Виникненню хронічного тонзиліту може сприяти збільшення
піднебінних мигдаликів (часто спостерігається в дошкільному віці, коли
формується імунітет і мигдалики досягають максимальної активності). З
віком вони зменшуються.

Ендокринні залози

До ендокринних залоз, або залоз внутрішньої секреції, належать: гіпофіз,
шишковидне тіло, щитовидна залоза, прищитовидні залози, загрудинна
залоза, надниркові залози, підшлункова залоза, чоловічі та жіночі
статеві залози, їх називають ще безпроточними тому, що вони не мають
вивідних проток і виділяють утворені в них речовини — гормони —
безпосередньо у кров.

Гормони беруть участь у регуляції дихання, кровообігу, травлення, тісно
пов’язані з процесами росту і розвитку, реактивністю і підтриманням
стабільності внутрішнього середовища організму. Проте вони не є
самостійними регуляторами. Утворення їх і надходження в кров
підпорядковані системі нервово-гуморальної регуляції функцій організму
при провідній ролі центрально! нервової системи.

У дитячому віці анатомо-фізіологічні особливості ендокринних залоз
істотно впливають на їхні функції.

Гіпофіз — залоза овальної форми, яка міститься на дні турецького сідла.
На час народження дитини гіпофіз буває вже досить розвинутим, і,
незважаючи на дуже малі розміри, його роль в організмі, який росте,
надзвичайно важлива.

У гіпофізі розрізняють передню і задню частки. Передня частка
називається аденогіпофізом; задня, що складається з нервових елементів,
— нейрогіпофізом. Між передньою і задньою частками є проміжна частина.

Передня частка гіпофіза виділяє:

1) гормон росту соматотропін (стимулює розвиток і ріст усіх органів і
тканин);

2) кортикотропін (стимулює секрецію гормонів надниркової залози);

3) тиротропін (стимулює функцію щитовидної залози);

4) гонадотропіни, до яких відносять фолікулотропін (фолікуло-стимулюючий
гормон) і лютропін (лютеїнізуючий гормон).

Гонадотропіни впливають на дозрівання статевих залоз, стимулюють синтез
статевих гормонів.

Проміжна частина гіпофіза секретує меланотропін (меланости-мулюючий
гормон), що регулює відкладання пігменту в шкірі, бере участь у
продукуванні кортикотропіну.

Гормонами задньої частки є:

1) вазопресин (адіуретин), що виявляє антидіуретичну дію і стимулює
непосмуговані м’язи артерій і кишок;

2) окситоции (сприяє скороченню матки).

Крім того, задня частка гіпофіза виділяє особливі фактори, які
стимулюють вироблення гормонів передньої частки гіпофіза.

Гіпофіз тісно пов’язаний з гіпоталамусом, розглядається з ним як єдине
ціле. Доведено, що гормони задньої і деякі гормони передньої часток
гіпофіза фактично утворюються в гіпоталамусі у вигляді нейросекретів, а
гіпофіз є лише місцем депонування їх. У гіпоталамусі утворюються
гіпофізотропні гормони (рилізинг-факто-ри), які справляють специфічний
вплив на звільнення тропних гормонів гіпофіза. Центри гіпоталамуса також
виділяють гормони, що впливають на процеси сну і бадьорості, моторної
активності, регуляції температури тіла, апетиту.

У регуляції діяльності гіпофіза беруть участь також гормони надниркової,
щитовидної та статевих залоз.

В окремі вікові періоди функція гіпофіза підвищується. В
перед-дошкільному, дошкільному періодах і в старшому шкільному віці
посилюється активність передньої частки гіпофіза, підвищується виділення
соматотропіну, який визначає лінійний ріст дитини аж до періоду
статевого дозрівання, В ці періоди найчастіше спостерігаються і
захворювання гіпофіза.

Шишковидне тіло — непарний орган, розміщений над верхніми горбиками
пластинки покришки середнього мозку. Відносні розміри і маса його у
дітей, особливо у дівчат, більші, ніж у дорослих. За своєю анатомічною
будовою шишковидне тіло належить до інкреторних залоз, але гормон його
до цього часу не виділено. В його тканині виявляють біологічно активні
аміни: мелатонін, серотонін, норадреналін, гістамін. Шишковидне тіло
бере участь у регуляції процесів росту, справляє гальмівний вплив на
гонади, на продукування тропних гормонів гіпофіза, водно-електролітний і
вуглеводний обміни, є важливою ланкою в системі центральних ендокринних
утворень. Підвищений вплив його на організм дитини спостерігається в
переддошкільному періоді.

Щитовидна залоза міститься на шиї спереду трахеї і на бічних стінках
гортані. Відносна маса її у новонароджених така сама, як у дорослих.
Анатомічне щитовидна залоза характеризується фолікулярною будовою, проте
в дитячому віці кількість фолікулів і вміст в них колоїду зменшені. З
віком маса залози і кількість колоїду зростають, особливо інтенсивний
ріст спостерігається у дітей 12—15 років.

Гормонами щитовидної залози є тироксин, трийодтиронін, які виділяються
під впливом тиротропіну. Вони відіграють важливу роль у розвитку плода,
в процесах росту і диференціації тканин, впливають на газовий і білковий
обмін, підвищують синтез білка і активують ріст тканин, сприяють
фізичному і розумовому розвитку. Ці гормони позитивно впливають на
трофіку шкіри, волосся, нігтів. Щитовидна залоза, діючи узгоджено зі
статевими залозами, є одним з основних факторів, що спричинюють закриття
епіфізарних ліній окостеніння. Тироксин — найважливіший стимул
дозрівання скелета протягом усього дитинства. Крім цих гормонів, в
особливих клітинах щитовидної залози синтезується гормон, що забезпечує
постійну концентрацію кальцію в крові, він дістав назву кальцитоніну.

Прищитовидна залоза міститься на задній поверхні бічних часток
щитовидної залози. Більшість людей має 4 прищитовидні залози, у дітей
вони відрізняються малими розмірами, слабким розвитком сполучної строми
і великою кількістю паренхіми, яка не розділена на часточки.

Прищитовидні залози виділяють паратирин (паратиреоїдний гормон
паратгормон), який відіграє важливу роль в обміні кальцію, в регуляції
процесу кальцинозу і декальцифікації в кістках. Встановлено, що є три
фракції паратирину — І, II і III, які діють вибірково на обмін кальцію І
фосфору. При підвищеному продукуванні паратирину спостерігається втрата
фосфатів внаслідок мобілізації їх з кісткової тканини.

Загрудинна залоза (тимус) складається з двох часток, вона міститься у
верхній передній частині грудної порожнини над ручкою грудини і
продовжується до III—IV ребра. У новонароджених маса її становить у
середньому 12 г, досягаючи в 11—15 років 35— 40 г. Потім маса її починає
поступово зменшуватися. У 25-річних вона зменшується до 25 г, у 60 років
становить менше 15 г, у 75 років дорівнює 6 г.

Загрудинна залоза у дітей має часточкову будову. В кожній часточці
розрізняють коркову і мозкову речовини. У дітей переважає коркова
речовина, що містить велику кількість лімфоцитів (тимоцитів). У мозковій
речовині, крім ретикулярних клітин, що становлять основу їх, є ще великі
епітеліальні тільця загрудинної залози (тільця Гассаля). В період
вікової інволюції цієї залози спостерігається поступове зникнення
лімфоцитів з коркової речовини, а тілець Гассаля з мозкової речовини,
відбувається заміна паренхіми сполучною тканиною. Загрудинна залоза є
центральним органом клітинного імунітету. В ній утворюється складний
комплекс гормонів—тимозин, тимопоетин і ряд інших факторів, що активно
впливають на реакції клітинного імунітету і стимулюють лімфоцитопоез.
Доведено важливу роль загрудинної залози в регуляції активності
надниркових залоз у всі періоди життя людини. Загрудинна залоза стимулює
ріст і справляє гальмівний вплив на розвиток статевих залоз так само, як
інсулін впливає на вуглеводний обмін.

Встановлено тісні функціональні зв’язки загрудинної залози практично з
усіма ендокринними залозами. Специфічним є вплив на загрудинну залозу
гіпофіза (мозкового придатка): під впливом соматотропіну вона
збільшується.

Надниркова залоза — це парний орган, розміщений над верхнім кінцем
відповідної нирки, її маса у новонародженого така сама, як у дорослого,
але розвиток ще не закінчений. Складається з двох шарів: коркового і
мозкового. Коркова речовина надниркової залози виділяє значну кількість
кортикостероїдних гормонів, але тільки вісім з них мають біологічну
активність. До них належать:

1) глікокортикоїди (кортикостерон, кортизол та ін.), ЩО регулюють
вуглеводний обмін, мають виражену протизапальну і десенсибілізуючу дію,
виявляють катаболічний ефект;

2) мінералокортикоїди (дезоксикортикостерон, альдостерон), які
підвищують реабсорбцію води, хлору в канальцях нирок;

3) статеві гормони (тестостерон, естрадіол), що впливають на білковий і
водно-сольовий обмін, прискорюють ріст, стимулюють розвиток вторинних
статевих ознак.

Мозкова речовина надниркової залози продукує катехоламіни: дофамін,
адреналін, норадреналін, які мають здатність підвищувати артеріальний
тиск, звужувати кровоносні судини (за винятком коронарних та легеневих),
розслабляти непосмуговані м’язи кишок, бронхів, жовчних ходів і сечового
міхура.

Різноманітністю властивостей гормонів пояснюється роль надниркової
залози у розвитку загального адаптаційного синдрому, тобто здатності
організму протистояти різним шкідливим факторам. Функція кори
надниркової залози перебуває під постійним впливом гіпофіза.

Підшлункова залоза міститься позаду шлунка, звичайно на рівні І і II
поперекових хребців, і займає простір від дванадцятипалої кишки до воріт
селезінки. В ній розрізняють головку, тіло і хвіст. Підшлункова залоза
має зовнішньо секреторну (виділяє фермепги трипсин, ліпазу, амілазу) і
внутрішньо секреторну (виділяє гормони інсулін, глюкагон і соматостатин)
функції. Кожен з гормонів виробляється особливими спеціалізованими
клітинами.

Інсулін — секрет В-інсуліноцитів ?-клітин) — є найважливішим анаболічним
гормоном організму: він стимулює синтез глікогену, білків, жирних кислот
з амінокислот, посилює фосфорний обмін, підвищує внутрішньоклітинний
транспорт калію, затримує воду в організмі.

Глюкагон — антагоніст інсуліну (продукується ?-клітинами). Він посилює
розпад глікогену в печінці (глікогеноліз) і гальмує його синтез в ній;
посилює ліполіз, стимулює гліконеогенез і біосинтез глюкози з
амінокислот. Гормони, що виробляються, надходять безпосередньо в кров. У
вивідних протоках залози продукується особлива речовина — ліпокаїн, що
гальмує відкладення жиру в печінці.

Статеві залози (яєчники й яєчка) є парними органами. У ранньому дитячому
віці статеві залози (гонади) відіграють порівняно незначну” роль,
посилення їхньої функції спостерігається в період статевого дозрівання.
За структурою яєчники новонародженої дівчинки нагадують яєчники дорослої
жінки, але розміщені вони вище над входом у малий таз. У віці 2—5 років
вони опускаються в малий таз, займаючи звичайне положення.

Яєчники, крім продукування яйцевих клітин, виробляють статеві гормони —
естрогени, що впливають на ріст, розвиток жіночих статевих органів і
вторинних статевих ознак, беруть участь в активації проферментів,
необхідних для побудови білків і стимуляції багатьох процесів обміну і
т. ін. У статевому розвитку дівчаток виділяють три періоди: нейтральний
(перші б—7 років життя), препу- ( бертатний (з 8—12—14 років — до першої
менструації), пубертат- ! ний (від першої менструації до повної статевої
зрілості — 18 років). ‘ У нейтральному періоді статеві гормони не
впливають на ріст і розвиток дитини. В препубертатному періоді
відбувається помітна статева диференціація організму, зумовлена
інкреторною діяльністю залоз внутрішньої секреції. В пубертатному
періоді посилюються і закінчуються процеси статевого дозрівання. Поява
вторинних статевих ознак і менструації у віці до 8 років вважається
передчасним статевим розвитком, відсутність росту молочних залоз в 13—
14 років і менструації в 14—15 років — затримкою статевого розвитку.

В яєчках виробляються чоловічі статеві гормони — тестостерон і
андростерон. Під впливом тестостерону формуються і розвиваються зовнішні
статеві органи, простата (передміхурова залоза) і сім’яні міхурці, він
має виражену анаболічну дію.

У статевому розвитку хлопчика розрізняють два періоди: період 13—15
років і період після 15 років. Статевий розвиток відбувається поступово.
Яєчка збільшуються і опускаються на дно мошонки. Починається ріст
статевого члена, з’являється волосся на лобку, в паховій ділянці,
збільшується передміхурова залоза, надалі спостерігається збільшення
гортані.

Повне загальне дозрівання організму настає у чоловіків у 22— 24 роки, у
жінок — у 20—21 рік.

На закінчення слід відзначити, що всі залози внутрішньої секреції
перебувають між собою в складному корелятивному зв’язку і в
функціональній взаємодії з центральною нервовою системою, тому
ізольоване порушення діяльності однієї з них спостерігається рідко.

Сечові органи

До сечових органів належать нирки, сечоводи, сечовий міхур і сечівник. У
нирках утворюється сеча. Сечоводи, сечовий міхур і сечівник призначені
для її виведення. Нирки виконують ряд незамінних і життєво важливих
функцій. Вони регулюють водно-сольову рівновагу, активну реакцію
внутрішнього середовища (рН), усувають з організму продукти білкового
обміну, чужорідні речовини, а також надлишок речовин і елементів,
необхідних для організму. Вони стимулюють кровотворення, підтримують на
належному рівні артеріальний тиск крові, регулюють обмін кальциферолу
(вітаміну D) тощо.

Нирки — парний орган, який у дітей перших двох років життя розміщений
між XI грудним — І поперековим і IV — V поперековими хребцями поза
очеревиною. З віком вони піднімаються вище і нижній кінець нирки
розміщується над клубовим гребенем. Права нирка завжди розміщена нижче
на 0,5—1 см від лівої. Недостатній розвиток у дітей жирової капсули
навколо нирок сприяє значній їхній рухливості.

Утворення сечі і всі інші важливі життєві процеси Здійснюються нефронами
— утвореннями, які є структурно-функціональною одиницею нирки. У кожній
нирці є приблизно по одному мільйону нефронів. Нефрон складається із
капілярного клубочка, капсули І ниркових канальців. До клубочка впадає
приносна, а від нього відходить виносна клубочкова артеріола. Петлі
клубочка лежать у капсулі (Шумлянського — Боумена). Ця капсула є сліпим
розширеним закінченням покрученого канальця, одна стінка якого щільно
оточує кожну петлю капілярів клубочка. Між цією і протилежною стінками є
вільний простір, який переходить у просвіт прямого ниркового канальця.
Клубочок разом з капсулою утворює ниркове тільце. Канальці, які
відходять від ниркових тілець, з’єднуються у збірні прямі трубочки.
Останні зливаються між собою у вигляді коротких проток, які
відкриваються на вершинах ниркових сосочків. Сосочки оточені нирковими
чашечками. У кожній нирці людини є близько 8—10 малих чашечок, які
з’єднуються у 4 великі чашечки, що відкриваються у ниркову миску, від
якої відходить сечовід.

Утворення сечі в нефроні здійснюється у два етапи: в нирковому тільці з
капілярних петель клубочка до капсули профільтровується рідка частина
крові, утворюючи первинну сечу. Далі у ниркових канальцях відбувається
реабсорбція— зворотне всмоктування більшої частини води, глюкози,
амінокислот і деяких солей. Так утворюється кінцева сеча. Остання
надходить у ниркову миску. Коли кількість її досягає порога наповнення,
м’язи ниркової миски скорочуються, відкриваючи просвіт сечовода, і сеча
проштовхується перистальтичними рухами його стінок до сечового міхура.
При досягненні у міхурі певного рівня сечі збільшується
внутрішньо-порожнинний тиск і настає складний рефлекторний акт
сечовипускання.

Сечоводи у ранньому віці більш звивисті і широкі. Сечовий міхур
розміщений вище. Коли він повний, то може промацуватися через черевну
стінку. Ємність міхура у новонароджених становить 50 мл, у однорічних
дітей — 200 мл, до 10 років вона збільшується до 900 мл. Сечівник у
хлопчиків довший (5—6 см), ніж у дівчаток (1—3 см). З віком довжина його
збільшується відповідно до 13 і 5 см.

Стінки сечовивідних органів бідні на м’язовії еластичні волокна. Це
зумовлює зниження їхнього тонусу. Слизова оболонка цих органів ніжна і
уразлива. Все це сприяє застоюванню сечі і появі запальних процесів.
Слабкість м’язових сфінктерів при вході сечоводів до сечового міхура
супроводиться зворотним закиданням сечі (міхуросечоводний рефлюкс). При
такій ситуації створюються умови для поширення інфекції з сечового
міхура на вищі відділи сечових шляхів.

У дітей перших місяців життя фільтраційна і концентраційна здатність
нирок знижена, тому з організму погано виводяться натрій, калій.
Хвилинний діурез зменшений. У перші дні після народження добова
кількість сечі коливається від кількох мілілітрів до 100—290 мл. В
одномісячному віці вона дорівнює 300 мл, в однорічних дітей – 750 мл, у
5 років збільшується до 1 л, у 10 років— до 1,5 л, у 14 років досягає 2
л. Добовий діурез сечі для дітей у віці до 10 років можна визначити за
такою формулою:

? = 600+10? (? — 1),

де ? — добовий діурез; ? — вік дитини у роках.

У зв’язку з акселерацією кількість сечі у дітей дошкільного і шкільного
віку може бути зменшена у 2—3 рази, що пояснюють підвищеним
продукуванням у них вазопресину (антидіуретичного гормону гіпофіза).

Протягом доби у перші дні після народження буває 4—5 сечовипускань. З
3-го дня вони частішають і на 10-й день зростають до 25 разів. У дітей
другого півріччя життя ця цифра поступово зменшується і до 2—3 років
досягає 10 на добу, а в дошкільному і шкільному віці встановлюються 7—6
сечовипускань. Умовний рефлекс на виділення сечі утворюється уже з
3—4-місячного віку.

Функціональна незрілість канальців у перші місяці життя супроводиться
низькою концентраційною здатністю нирок, про що свідчать невисокі цифри
відносної густини сечі (1002—1005). З другого півріччя відносна густина
зростає, досягаючи 1025 і більше. При нормальній концентраційній
здатності нирок відносна густина сечі х0ч би в одній її порції протягом
доби повинна досягти 1027.

У перші дні життя сеча має темне забарвлення, в ній може бути невелика
кількість білка. Потім сеча стає солом’яно-жовтою і прозорою. В ній не
повинно бути білка, еритроцитів, циліндрів і бактерій. Кількість
лейкоцитів та епітеліальних клітин коливається у межах 3—5 у полі зору.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020