Реферат на тему:
Вівчар на полонині
Перегони вівчарів – свято гуцулів, які виконують свій обов’язок перед
громадою – упродовж усього літа пасуть вівці на полонині. Цій сюжетній
танцювальній картинці локального гуцульського колориту (Рахівський
район, Закарпаття) надають специфічні вівчарські костюми: гуні – накидки
з овечої шкури вовною назовні, які зігрівають холодної ночі вівчаря;
колиба-схованка, де сплять вівчарі; кошара – місце для овець, а також
реквізит: сопілка, тайстри, батоги, шапки тощо.
Танець має конкретні образи: старий вівчар – гуцул, хлопчик – вівчарик,
хлопці й дівчата.
Старий гуцул трембітає, скликаючи вівчарів. Починається веселий танок.
З’являються дівчата з подружками. Після запального танцю знову звук
трембіти, старий гуцул і вівчарик заганяють “овечок” до коші,
перераховують їх і йдуть відпочивати у колибу.
Лексика: крок з акцентованим підскоком, потрійний притуп з підскоком,
різноманітні стрибки: “гвинт”, “свердло”, гайдук -круч, доріжки,
упадання, присядка -“м’ячик”, а також жартівливі трюкові рухи – стрибки
на руках, перекочування на спині по колу тощо. ‘
Композиція. Танець має п’ять частин, у кожній з яких певна кількість
фігур. Перша частина – зачин – складається з чотирьох фігур, що можна
об’єднати під назвою “Ранок на полонині”. Вівчар та хлопчик виганяють з
коші овець, рахують їх. Друга – з чотирьох фігур, виконувана хлопцями.
Третя з однієї фігури – прихід дівчат на полонину. Четверта частина –
загальний танець вівчарів та дівчат – центральна. В ній десять фігур, у
яких двічі самостійно танцюють тільки дівчата, двічі – хлопці, решта –
всі. П’ята частина – заключна.
Стосовно гак званої “геометрії” танцю: горизонтальні, вертикальні,
звичайні, діагональні лінії та каре хлопців і дівчат, різноманітні кола
й півкола.
Музика. В основному, розмір 2/4. Темп повільний з першої по четверту
частини. У п’ятій – повільні темпи змінюються на швидкий у фіналі.
Виконання. Танець поставлено у Закарпатському заслуженому народному хорі
України балетмейстером К. Балог, Танцювальних колективах України й
Канади.
КОША. Старовинний пастушковий танець, що широко побутує у степовій
Україні; схожий з попереднім наявністю свого елементу, вирізняється
локальним колоритом (лексика) щонайголовніше, показом виробничого
процесу суто Хореографічними засобами. Складається з трьох основних
частин: парубоцькі ігри, танцювальні сцени, пов’язані з плетінням коші,
та загальний танець.
Погожа літня днина. Хлопці-вівчарі відпочивають. Аби збігав час,
влаштовують ігри: спершу “битки”, далі “коши”, потому міряються силою,
хто дужчий. Поволі ігри переростають у пастушковий танець з батогами.
З’являються дівчата. Наперед танцюристів вискакує хлопець і закликає:
“Вибираймо Тимоша! Заплітаємо коша!”.
Вибирають водія, міряючись на ґирлизі: останній хлопець, який взявся за
ґерлиґу зверху – ТИМІШ.
У танцювальних рухах відтворюється процес плетіння обмазування її
глиною. Утворюють два кола: внутрішнє – дівчата й зовнішнє – хлопці.
Нахиляючись, хлопці беруть умовну “глину” і подають дівчатам, які
прибивають її (на першу чверть акту правою рукою накривають ліву, а на
другу чверть – навпаки). Цей рух повторюють виконавці чотири рази (8
тактів) і речитативом промовляють:
Ой у лісі, у лісочку, на зеленому лужочку
Кошу заплітали, кошу заплітали.
Танцюристи у двох колах рухаються посолонь обличчям до Центру: дівчата –
доріжкою, піднісши з’єднані руки вгору, за ходом годинникової стрілки.
Водночас усі хором на вісім тактів промовляють:
Кошу заплітали та й у три рядочки,
та й у три рядочки, та й у три рядочки.
Далі хлопці – “вівці” парами виплигують з “коші”, примовляючи:
А у тій кошарі та й овець по парі,
та й овець по парі, та й овець по парі”,
Потому танцюристи у парах приспівують:
А Тиміш там ходить, пісеньку заводить,
пісеньку заводить, пісеньку заводить,-
гуртуються до загального виконання танцю “Полька – полтавка” й весело
його танцюють.
Лексика. Елементи народних ігор у першій частині танцю; рухи з батогом
(підсічка батогом; присядка – розніжка з батогом; перескоки-підсічки з
батогом).
У другій частині – тинки, бігунці, переступання з ноги на ногу, подвійні
голубці з потрійним притулом, доріжки, а також різноманітні присядки,
стрибки “овець” з обох ніг.
У третій частині елементи, притаманні “польці – полтавці”. Композиція.
Довільні асиметричні групові побудови в іграх, хлопців (перша частина),
півколо, коло, коло в колі, плетінка (заплетіння “коші”), горизонтальні,
вертикальні побудови та “полька – полтавка” виконуються по колу.
Музика. Розмір 2/4. Темпи: помірні – перша частина (16 тактів), швидкі –
друга частина по 16 тактів з повторами, помірно – швидко. На речитативах
(16 тактів) та у “польці – полтавці” швидко (повторюється музичний
супровід другої частини).
Виконання. Вперше поставлено танець Н.Уваровою у танцювальному ансамблі
Кобеляцького районного Будинку культури Полтавської області. Пізніше з
невеликими змінами танець увійшов до репертуару народного самодіяльного
ансамблю танцю “Юність” (м.Лубни) та інших колективів України.
Танець “Коша” відзначено на республіканському огляді самодіяльного
мистецтва 1964 року.
Запис танцю здійснив заслужений діяч мистецтв України Кім Василенко.
РУКОДІЛЬНИЦІ – танець, у якому оспівується нелегка праця всесвітньо
відомих решетилівських майстринь вишивальниць та килимарниць; створив
балетмейстер Павло Корський.
Постановник майстерно використав кольорові “нитки” значно товщі від
звичайних, аби їх бачив глядач), намотані тричі партнерки, яка стоїть
праворуч у парі, а партнерка зліва вільного рукою тримає кінець нитки.
Далі, на перший погляд, гострими маніпуляціями з “нитками”, виконавці
“намотують ку”; імітують ткацький верстат, за яким вони працюють;
обговорюють складний процес ткання килима, показують навіть “барабан”,
через який проходять різні за кольорами “нитки”.
Кінець – справі вінець. У фіналі танцю дівчата демонструють чудовий
килим. Килимів у виконавиць декілька – від національного орнаментального
до портретів Тараса Шевченка від інших, знаних у світі українців. Який з
них доцільний на концерті, вирішує постановник.
Лексика: змінні кроки; припадання у повороті вбік; балансе; бігунець;
перескоки – переступчики; оберт тощо. Композиція танцю пов’язана з
логікою розвитку дії і будується традиційних національних композиційних
структурах: горизонтальних і вертикальних лініях, колах, малих та
великих прямокутниках.
Складність образно – тематичного розвитку сюжету обумовила і навдивовижу
гармонійний кантиленний перехід від одного малюнка до іншого. Навіть
фахівцеві нелегко вичленити його із загального контексту.
Музика, написана композитором Ігорем Іващенком, досить складна за своєю
структурою.
Початок танцю на основі оркестрового викладення популярної української
пісні “Ой, гиля, гиля, гусоньки, на став” звучить наспівно, в помірно –
швидкому темпі, у дещо зміненій нічній та метричній основі (в оригіналі
– 4/4, а в танці – 2/4). частина побудована на мелодії пісні “Ой, у полі
три криниченьки” (в оригіналі змішаний розмір 3/4 та 4/4, у танці
постійний 3/4). Наступна тема – пісня “В небі сонця золотий очок”, у
якій також збережено ладоінтонаційннй характер, змінено ритмічний
малюнок мелодії – з 2/4 на 3/4 та 2/4.
Закінчується танець піснею, створеною самими решетилівськими
майстринями.
Виконання. Танець, що, на перший погляд, видається не дуже складним,
вимагає філігранної відточеності, а тому під силу тільки підготовленим
професіональним і самодіяльним колективам.
ЛІСОРУБИ. У танці відображується складна праця лісоруба. Виконують
дев’ять юнаків -лісорубів, один з них старший – подає команди. Як
варіант – кількість виконавців може бути зменшена або збільшена.
Варіантів танцю побутує багато, однак у кожному з них виконавці мають
основний атрибут -топірець, що упродовж всього танцю відіграє неабияку
роль.
Сюжет нескладний: спершу починають підрубувати смереку (б’ють по
вісімках – одна і друга групи по підлозі), потім ведучий звертається до
лісорубів: “Тупі сокири?”, ті відповідають: “Тупі!”, ведучий до них:
“Підемо гострити ?” – “Підемо !”. Далі “лісоруби” гострять топірці й
знову починають рубати й підпилювати смереку, потому обрубують віття і
під вигуки “Ге – гов!” спускають смереку в річку до сплаву. Побутують
варіанти, в яких смереку кладуть на платформу й імітують рух потягу, що
вирушає в дорогу.
Лексика. Різноманітні гуцульські підскоки; “тропітки”,’ присядки;
свердла тощо.
Композиція. Горизонтальні та вертикальні лінії, півкола, кола.
Музика. Розмір 2/4. Темпи швидкі. Часто у танці використовуються одна –
дві коломийкові строфи, слова, вигуки, речення – триндички тощо – це
вказує на давній характер і зв’язок цього та взагалі багатьох сюжетних
танців з хороводами, що відтворюють трудові процеси, а тому під час
виконання тексту темп уповільнюється.
Виконання. Танець виконується Державним ансамблем танцю України їм.
П.Вірського; Державним українським народним хором ім.Г.Верьовки, а також
багатьма танцювальними колективами України.
БОКОРАШІ. Танець схожий за тематикою з “Лісорубами”. Він продовжує тему
праці, та вже на наступному етапі – сплав готового лісу.
Лексика. Типова лексика танців Прикарпаття та Закарпаття залежно від
побутування).
Композиція. Оригінальна побудова плоту, на якому стоять бокораші і
спрямовують його між порогами. Пліт у безперервному русі, бо гірські
річки надто неспокійні. Нарешті, наближаються до берега, де їх
зустрічають дівчата, виконується “гуцулка” нерідко з веселими
коломийками:
Нема краю веселого, як та Гуцульщина.
Коломийку заспіває найменша дитина.
Нема краю веселого, як гуцульські села,
Де ідете, там почуєте пісеньку веселу.
Побудова фігур у танці колова, зустрічаються й фронтальні побудови.
Музика. Розмір 2/4. На початку заспіву композиції звучать трембіти.
Під час виконання “гуцулки” – темпи швидкі, з акомпанементом троїстих
музик.
Виконання. Найцікавіші постановки в ансамблях танцю “Юність Закарпаття”
та “Ятрань”.
Танці, у яких відтворюються явища природи, характер, повадки,
темперамент свійських тварин, звірів, птахів.
КОЗЛИК, Дитячий танець – гра (забава). У цьому варіанті дівчата (діти)
утворюють навколо козлика коло й звертаються до нього, аби показав, як
“дівочки скачуть”. Потім козлик вибирає собі виконавця замість себе.
Лексика – довільна.
Композиція коло. Музика. Розмір 2/4; темп швидкий.
КОЗЛИК (варіант). Цей танок цікавий за лексикою й композицією, бо
йдеться про діалог поміж хором та солісткою. Солістку припрошують
показати, як “господарі скачуть”. Тут наявні елементи народного гумору –
господар шкутильгає. Далі “козлик” має показати, як “панянки скачуть”,
“парубки вискакують”. Солістка танцює навприсядки, виконує дрібушки.
Композиція – коло. Музика. Розмір 2/4; темп швидкий.
КІТ І МИША. Жартівливий гра-танець, в якому беруть участь – дівчатка та
хлопчики. Вони утворюють коло, потім вибирають жеребкуванням з – поміж
себе кота (хлопчика) та мишку (дівчинку). В колі виконавці утворюють
двоє ворітець одні для мишки, а інші – для кота. Через ці ворітця мишка
може вбігти у коло і вибігти за його межі, тє ж робитиме й кіт. Кіт має
наздогнати мишку і впіймати у колі чи поза ним. Потім учасники вибирають
іншого кота і мишку. Під час гри виконавці пританцьовують, рухаючись у
колі то в один бік, то в інший, водночас співають;
Мишко, до ямки, мишенько!
А ти, коцурко, за нею.
А ти , коцурко, за нею,
Як за ясною зорею!
Як тую мишечку здогониш,
То їй костоньки поломиш!
Лексика: рух по колу зальотним або змінним кроком. Мишка рухається
бігунцем, а кіт за нею тим же рухом. Композиція – суцільне коло.
Музика. Розмір 2/4; темпи, залежно від підготовки дітей, від
помірно-швидких до швидких.
БИЧОК. Жартівливий танець – діалог між покупцем бабусею, яка не спродає
бичка, хоч і вивела його на торг – він у неї і половий, і сірий, і
сміливий і ложки – миски перемиє і т. ін. Врешті, бабуся залишається зі
своїм бичком. Лексика – довільна; форма діалогу. Музика. Розмір 2/4;
темп повільний.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
