Реферат на тему:
Зайчику, зайчику, мій братчику.
Дитяча гра забава.
Зайчику, зайчику, мій братчику,
Не ходи, не ходи до городчику:
З’їси капустку, зробиш доріжку
-Вийде хазяїн, переб’є ніжку.
Зайчику, зайчику, мій братчику,
Не скачи, не скачи по городчику,
Дивись, хазяїн вийшов з хати,
Зайчику сірий, треба втікати.
Усі розбігаються врізнобіч, а зайчик має когось упіймати, Той, кого він
упіймає, і стає зайчиком. Лексика – довільна. Композиція – коло.
Музика. Розмір 3/8; темп рухливий.
ЧЕРЧИК. Дівчата й хлопці утворюють коло, у центрі якого солістка.
Всі співають:
Летів пташок по вулиці
Та й залетів до пивниці,
Випив собі склянку вина:
Ой, тепер ти моя мила.
А ви, хлопці, поспішайте,
Кожний пари си шукайте.
Най ся лишить красавиця !
Чорні очі, білі лиця
останніх словах другого куплета усі, беруться за руки, стаючи в пари.
Той, хто залишаться без пари, йде в середину кола – він “черчик”.
Лексика: прикарпатські дрібушки, тропітки.
Композиція – коло.
Музика. Розмір 3/8; темп швидкий.
ПЕРЕПІЛКА. Дитяча гра – забава.
“Перепілка” просувається в рухомому колі. Під час співу ілюструє текст:
то у неї болить голівка, то білі рученьки, то ніженьки і т.д. У другій
частині гри (різні варіанти) йде старий чоловік й нагаєчку несе, або
милий – чорнобривий несе сорочечку, чи то й нові чобіточки. У всіх
варіантах гри у другій частині учасники розбігаються, переховуючи за
собою перепілочку”.
Гра починається знову.
Лексика ілюстративна.
Композиція – рухоме коло.
Музика. На заспіві розмір 6/4, нешвидко; друга частина – 4/4, швидкий.
ВОРОБЕЙ. Цікавий танець – гра, в якому беруть участь разом з іншими
учасниками солістка і “мати”.
У кінці ключа стоїть “мати” з лозиною, а навколо неї бігають дівчата
плескаючи в долоні, і співають:
Киш, киш, горобей!
Та не клюй конопель,
Ні моїх, ні чужих,
Ні сусідчиних!
Мої конопельки
І ще зелененькі!
Потім солістка стає навпроти “матері” і між ними відбувається такий
діалог:
– Мамо, мамо, дайте хліба!
– А той де діла?
– На печі з козаком ззіла!
– А робить ?
– Не прибить!
– А конопельки м’ять ?
– Підошовки болять!
– А замуж ?
– Хоч зараз!
Лексика: бігунці; тинки; зальотний крок.
Композиція. Ключ будується у формі “в’юнка”, попід руками виконавців
пробігає солістка, “мати” наздоганяє її і б’є лозиною.
ЖУРАВЕЛЬ. Надзвичайно цікавий за тематикою, а звідси за хореографією
танець-гра. Варіантів цієї гри існує багато, і подаємо тут найбільш
поширений.
Та внадився журавель, журавель
До бабиних конопель, конопель!
Приспів:
Такий, Такий цибатий,
Такий, такий носатий,
Такий, такий дибле,
Конопельку щипле.
Ой, я тому журавлю, журавлю
Києм ноги переб’ю, переб’ю!
Приспів.
Та щоб він не дибав, не дибав,
Конопельок не щипав, не щипав !
Оце тобі журавель, журавель,
Щоб не займав конопель, конопель!
Лексика цікава пантомімічними елементами, акторською, оригінальними
рухами.
Композиція. Танець має два варіанти: соліст у колі та поза ним.
Музика. Розмір 2/4; темпи швидкі.
ЧЕЧІТКА. Цей танець має елементи імпровізації. Ключ закручується навколо
“чечітки”, а потім розкручується під пісню:
Чечітка маленька,
А де твоя ненька ?
На маківці сиділа,
Дрібен мачок дзюбала:
Дзюб, дзюб, дзюбанець,
Ходить дівка у танець,
А за нею молодець!
Не йди, дівко, у танець!
Суттєво, що танець перетворюється на – змагання між дівчиною та юнаком і
закінчується веселим загальним танком.
Потім вибирають іншу чечітку, і гра продовжується знову.
Лексика: тинки; бігунці; вихиляси; зальотні кроки.
Композиція типу “завивати та розвивати спіраль”.
Музика. Розмір 2/4; темп швидкий.
ЛЕТЯТЬ ГУСОЧКИ РЯД – ПОРЯД. Весела гра з елементом вибору нареченої.
Летять гусочки ряд – поряд –
Приспів:
Весела весна, весела!
Сіра гусочка передня,
Де не взявся гусачок
Та всіх гусочок розігнав,
А сіру гусочку собі взяв.
Йдуть дівочки ряд – поряд,
А Оринка передня.
Де не взявся Миколка
Та всіх дівочок розігнав,
А Оринку собі взяв.
Лексика – довільна.
Композиція закладена у самих словах “ряд – поряд”.
Музика. Розмір 4/4; темп помірний.
Танці, в яких відтворюються сімейний побут, громадське життя (ліричні,
жартівливі).
ГАРНЕНЬКА МОЛОДИЧКА. Танок нескладний за виконанням, темою схожий з
російським жартівливим “Восемь девок – один я”, білоруським “Юрочка”,
українським (поліським)” “Джиґунець”. У кожному з цих танців тією чи
іншою мірою підкреслюється жартівливе залицяння юнака – танок з
дівчатами. В “Юрочці” – це шість, у “Джиґунці” – чотири, а в “Гарненькій
молодичці”, як і в російському “Восемь девок – один я”, – вісім дівчат.
Без сумніву, у багатьох національних культурах є ця тема, проте,
зазначимо, що схожість за тематикою та кількістю учасників (юнак і
кілька дівчат) з російським і білоруським танцями мотивується ще й тим,
що на Дніпропетровщині мешкає чимало переселенців з Росії та Білорусі.
Саме у Магдалинівському районі цей танець записано Г. Саловською.
Лексика: перемінний крок; доріжка; потрійний притуп; вірьовочка; тинок;
звичайна присядка у юнака тощо.
Композиція. Вертикальні побудови у дівчат парами; коло – у центрі якого
соліст; діагональні та горизонтальні лінії. Доречно зауважити, що
побудови підпорядковуються діям соліста.
Музика. Розмір 2/4. Мелодія козачка, темп стриманий.
ЧУМАНДРИХА. Якщо у “Гарненькій молодичці” беруть участь вісім дівчат і
юнак, то в “Чумандрисі” навпаки – вісім (і більше) хлопців та дівчина –
“чумандриха”. Цей танець цікавий тим, що включає у себе значний ігровий
елемент та має оригінальний для танцю і триндичок (приспівок) музичний
супровід.
Короткий зміст. Ставши обличчям від кола, хлопці співають:
Стривай, зась ! Не змагайсь,
Чумандрихо, не жахайсь,
Вари страву з буряка,
А ми вдарим гопака.
Потім, повернувшись до центра кола, виконує своє, тільки йому властиве
“колінце”: вибиванці; голубці тощо.
Водночас в середину одного чи двох кіл (залежно від числа виконавців)
входить дівчина.
Зростає темп, і “Чумандриха” під танець і пісню хлопців ходить повне
коло, спілкуючись з кожним танцюристом, який підспівує:
Нащо мені жениться,
І що мені з того!..
Не хватає десять грошей
До півзолотого, –
У подальшому на приспіві:
Чук, чук, Чумандра,
ля-ля-ля-ля-ля,
-Чумандриха молода,
-ля-ля-ля-ля-ля.
“Чумандриха” виконує сольну партію, а хлопці вигинають у колі
різноманітні “колінця” перед нею. Танцюрист намагаються перетанцювати
один одного. Хто танцює до останку – переможець. Цікава деталь – ті з
танцюристів, хто не має сили продовжувати змагання, знімають шапку й
віддають “Чумандрисі”. Перетанцювавши останнього з хлопців і ржавши його
шапку, солістка вимагає викуп:
Сип, сип цибулі,
Все те, що добули:
І квасолі, й бараболі,
Щоб всього було доволі.
Якщо ж і в “Чумандрихи” не стає сили перетанцювати всіх хлопців, вона
вклоняється виконавцям і цілує кожного. Потім танок веде новообрана
дівчина – “Чумандриха”.
Лексика: увесь арсенал рухів, які спроможні виконати танцюристи, а також
“Чумандриха”. Обов’язкова умова при цьому: рухи мають відповідати
розвитку дії танцю та позиційно взаємопов’язуватись з рухами
“Чумандрихи”.
Композиція. Коло з солісткою всередині.
Музика. Розмір 2/4.
Темпи досить швидкі, в характері яка, про що свідчить і поетичний текст
пісні.
ВАСИЛИХА – один із небагатьох подільських дуетних дів, побудованих на
відтворенні сюжету однойменної пісні. На закінчення дії виконавці мають
можливість демонструвати свої можливості у танці-імпровізації Василихи
та її чоловіка.
Під інструментальний програш мелодії довільними танцювальними кроками
виходить на кін.
На заспіві уже в першій фігурі Василиха співає (темп помірний):
– Кажуть люди, що я лиха,
А я Василиха. –
Зазвичай, співаючи, вона має виконувати нескладні рухи, просуваючись
імпровізаційно по колу.
На приспіві, зупинившись обличчям до глядача, Василиха продовжує спів
(темп швидкий):
Всю роботу пороблю,
-Йду додому стиха.
Вона може виконувати і “кружальце” ліворуч та праворуч, голубці, і
припадання, і упадання, тобто ті рухи, які їй більше де вподоби, за
умови, що вони не перешкоджатимуть донесенню поетичного тексту до
глядача.
Зауважимо, що приспів виконується впродовж усього танцю двічі:
Пороблю я всю роботу
Новими серпами –
Василиха імітує, як вправно порається з серпом:
Приходжу я додому,-
П’є милий з кумами-
поклавши руки на грудях, вона похитує головою у такий спосіб виявляючи
негативне ставлення до пияків і, виконуючи різноманітні притупи,
дрібушки тощо, звертається до чоловіка:
Годі, годі, мій миленький,
З кумоньками пити,
Ти йди, ти йди на нивоньку,-
Снопики носити.
Чоловік на те зауважує:
Ой , не жав я, ой, не жав я –
Не буду носити.
Уступися, вража жінко,
Бо я буду бити. –
Саме по цих словах маємо імпровізаційну лайку між Василихою та її
чоловіком.
В кінці танцю чоловік дослухається до жінки і разом з нею вирушає в поле
до роботи.
Лексика. Частину рухів подано б тексті, а в танці-імпровізації рухи від
простих до найскладніших залежно від можливостей виконавців.
Композиція – довільна.
Музика. Заспів – розмір 3/8, темп помірний; приспів – розмір 2/4, темп
швидкий.
Виконання. Танець, хоч і виконувався на оглядах художньої
самодіяльності, проте не одержав справжнього сценічного втілення, як,
скажімо, “Горлиця” П.Вірського.
Принагідне зауважимо, що тематично він споріднений з жартівливими
“Гречаниками”, у яких жінка докоряє чоловікові -ледацюзі:
Сидить тато в кінці стола,
Опустивши вуха,-
Усякому так буває,-
А хто жінок не слуха.
Танок схожий з “Василихою” ще й тим, що заспів виконується помірно, а
приспів у темпі козачка (швидко).
Не можна тут не згадати образ дотепного й хитруватого козака Івана
Карася з опери Гулака-Артемовського “Запорожець за Дунаєм”, який над усе
побоювався й дослухався жінки.
ЧУМАК. Це один із варіантів сольної пари у загальному колі.
У тексті пісні , що супроводжує танець, йдеться про турботливу кохану
чумака:
Ой, продала дівчина курку
Та й купила чумакові люльку,-
Люльку за курку купила,
Бо чумака вірно любила.
Далі заради коханого дівчина продає юбку, сало і, нарешті, власну душу:
Як продала дівчина душу
Та купила тютюну папушу,
Папушу за душу купила,
Бо чумака вірно любила.
Не витримав чумак і ніжно цілує дівчину.
По закінченні парного танцю виконавці запрошують наступну пару.
Лексика носить імпровізаційний характер, з нескладних жіночих та
чоловічих рухів.
Композиція. Замкнене коло з солістами всередині.
Музика. Розмір 2/4. Два періоди по шість тактів; темп швидкий.
ЧЕРЕВИЧКИ З РОГОЗИ. Надзвичайно популярний парний танець у Центральній
Україні (на Полтавщині, Дніпропетровщині, Черкащині), у якому чітко
виділяється хизування черевичками з рогози та панчішками з осоки:
Черевички з рогожі Не бояться морозу, А панчішки з осоки. Щоб любили
козаки, Мені батько купив, Щоб козак полюбив, Мені мати дала, Щоб хороша
була.
Лексика. Елементи пельки, що побутують у тім чи іншім етнографічнім
регіоні.
Композиція. В основному колова, як дівчата чи хлопці хизуються своїм
взуттям.
Музика. Розмір 2/4; полька.
Виконання. Перша постановка досить цікаво зроблена балетмейстером
Н.Уваровою в ансамблі танцю Кобеляцького районного Будинку культури
Полтавської області.
КУЧЕРЯВА КАТЕРИНА. Як і “Василиха”. цей танець дуетний. Він побутує в
усій Україні.
Зміст танцю: воїн-козак Мартин не боїться нікого, сильний, завзятий, але
як залицяльник до кучерявої Катерини – невдаха:
В Катерини кудрі в’ються,
А за неї хлопці б’ються.
Бідолашному Мартину
Обірвала всю чуприну.
Отака-то красуня Катерина – весела, дотепна, чарівна дівчина, що визнає
і Мартин:
Катерино, люба, мила,
Сватав тебе б, так несила.
Не до жартів, до любові –
В Катерини чорні брови.
Цікавий, трохи жартівливий сюжет визначає ідейно-тематичний і емоційний
зміст танцю, його мелодію.
На відміну від “Василихи”, де маємо повільний заспів і видки й приспів,
цей танець вирішений у яскраво вираженому козачковому характері,
життєствердний, оптимістичний. Внутрішні суперечки між закоханими,
врешті – решт, лиш для того, аби Мартин зрозумів, що Катерина його варта
і звернув на це увагу:
Кучерява Катерина
Чіплялася до Мартина:
“Ой, Мартине, добродію,
Сватай мене у неділю”.
Лексика найрізноманітніша, залежно від технічних можливостей виконавців.
Композиція – довільна, залежить від канви сюжету.
Музика. На відміну від попереднього танцю, в якому помірний заспів (для
виконання широких рухів) і швидкий приспів “Кучерява Катерина”
виконується у досить швидкому ті на рахунок 2/4.
Виконання. Маються вдалі постановки в самодіяльних колективах.
ШАЛАНТУХ – один з небагатьох сюжетних танців Рівненщини (Полісся), які
мають кадрильну форму, тісно вв’язану з народними іграми. Виконувався на
весіллях, гуляннях. Записаний у селі Маринин Соснівського району
О.Капустіною та М.Задорською.
У зав’язці танцю хлопці грають, вибираючи “шалантуха”, тобто хлопця,
якому не дісталося дівчини до танцю, а тому він “шалається”, вештається,
блукає межи танцюристами. Потім хлопець-витівник виходить у центр кола і
на останні чотири такти оголошує фігуру, з якої розпочинається танець.
Перші три фігури всі танцюють веселої польки у парах, а “шалантух” – у
центрі кону та біля троїстих музик. І знову на останні чотири такти
витівник оголошує нову фігуру (назви подано у композиції танцю). На
кінець шостої фігури “шалантух” (він у центрі кону – вглибині), кидає
березовий ціпок хлопцеві, який стоїть біля перших правих лаштунків
(виконавці у двох вертикальних лініях, обличчям до центру кону). Таким
чином, упродовж 16 тактів відбувається цікава гра і нарешті, на 16-му
такті хлопець, який стоїть біля третіх правих лаштунків не в змозі
зльоту упіймати ціпка і, отже, стає “шалантухом”. Жвавий хлопчина
намагається втекти, знаючи, що йому доведеться перетанцювати з кожною
дівчиною. Та де там ! – дівчата заступають кому шлях. Протанцювавши з
однією дівчиною тур “польки”, хлопець-“шалантух” не встигає оговтатись,
як біля нього вже друга дівчина, яка вимагає виконати присядку –
“м’ячик”. Хлопці виручають “шалантуха”, пропонуючи йому гру у “битки”
(або “відгадай”).
“Шалантух” стає обличчям до глядача, а один з хлопців, прикладає праву
руку “шалантуха” до його правого вуха, ліву підкладає долонею назовні
під праву. Інший хлопець сильно ударяє “шалантуха” по долоні лівої руки.
Від цього удару “шалантух” залітає аж до дівчат, а ті відштовхують його
знову до центру кону.
Хлопці показують “шалантухові” великого пальця, він указує на одного з
хлопців, аж тут висовується з-за спини в хлопця ціпок, і “шалантух”
змушений танцювати з дівчиною та ціпком танець. Як тільки відтанцювали,
підбігає ще одна дівчина – танцюй з нею, далі ще й ще. На кінець танцю
дівчина садовить “шалантуха” на підлогу у центрі кону (вглибині), а один
з хлопців подає йому ціпка й вимагає, аби “шалантух” перестрибнув через
нього. Врешті – решт, “шалантух” перестрибує і знову стає своєрідним
диригентом танцю та ще й показує нову фігуру, ліричну за своїм
характером. Повертаючись до попереднього швидкого темпу, всі виконавці
зникають у третіх лівих лаштунках, за ними-троїсті музики, останнім
залишає кін “шалантух” з ціпком, що лежить у нього на плечі.
Лексика: різноманітна залежно від характеру фігури, музичного супроводу
та дій “шалантуха” і дівчат-солісток.
Багато різноманітних притулів; дрібушок; підскоків; плескачиків;
галопів; поворотів з ноги на ногу з притулом та без нього; обертів.
Зустрічаються і типові для Полісся рухи: поліський ключ; своєрідне
вальсування; полька з викиданням ніг; обертаси; присядка – “м’ячик”
тощо.
Композиція. Танець має багато фігур (14), і з огляду на це балетмейстер
може варіювати їх (що в даній постановці й зроблено). Так, уже по виході
виконавців на кін і запрошенні дівчат до танцю маємо колову побудову, в
рамках якої чітко підкреслюється кадрильна форма. Через пару – спершу
перша четвірка, потім друга йдуть до “шалантуха”. Двічі повторюється
кадрильна форма у вертикальних лініях. Дуже цікаві “зірочки”, поєднання
горизонтальних і вертикальних ліній з переходом. Саме часта зміна
малюнка (що, на жаль, зустрічається не часто!) надає привабливості цьому
танцю, виконавці увесь час у русі – танцюють ту чи іншу фігури, отже,
“геометрія” танцю підпорядковується дії навколо “шалантуха “.
Музика. Різноманітні поліські польки (у швидкому темпі), – танці у
розмірі 3/4. Бажано мати троїсту музику (скрипку, польський поліський
барабан, баян тощо).
Виконання. Танцювальні колективи Рівненської області та ансамблі танцю у
різних регіонах.
МОЛОДЕЦЬ. Надзвичайно цікавий танець – гра з елементами весільної
обрядовості. Основний герой цього одного дійства з елементами театру –
Молодець – парубок, який виступає в ролі жениха.
Жених – соліст стає в середину кола, в якому, окрім хлопців та дівчат, є
чоловіки з своїми жінками. Хор співає:
Їздив я, їздив
По всіх городах,
Я, я, я – молодець,
Тихий переборець!
Шукав я, шукав я
Собі дівчини,
Я, я, я – молодець,
Тихий переборець!
Жених – соліст підходить до коханої і, вклонившись, запрошує до танцю:
Ой, оце моя дівочка!
Я, я, я – молодець,
Тихий переборець!
У такий спосіб Молодець вибирає з кола весь весільний почет: тещу,
тестя, бояр, свата тощо. Звергаючись до кожної з званих осіб, Молодець
на мелодію пісні мовить:
Ой ти, тестеньку,
Купи горілочку!
Я, я, я – молодець,
Тихий переборень!
А ти, тещенько,
Споряди, дівочку!
Я, я, я – молодець,
Тихий переборець!
А ви, бояре, їдьте по дівочку!
Я, я, я – молодець,
Тихий переборець!
У кінці Жених підходить до нареченої й цілується з нею. Цей
оприлюднений, узаконений традицією поцілунок був важливіший за усі
писані закони.
У галицькому варіанті цієї забави Жених свариться (погрожує) кулаками на
вибрану рідню, на що решта виконавців випускають Молоду з кола.
Залишившись сам, Жених вибачається і одержує Молоду:
Ой ти , батіньку, та не гнівайся,
Я вчора п’яний був та не тямився.
Лексика, залежно від віку виконавців, найрізноманітніша: “хто на що
здатен”.
Композиція. Дія відбувається, в основному, у замкненому колі.
Музика. Розмір, в основному, 2/4; темп у заспіві дещо уповільнений, у
приспіві – швидкий.
КРУЖАЛО. В цьому танці також простежується один з елементів весільного
обряду – дарунок рушника коханому.
Ллється чарівна заспівна мелодія, що закликає всіх по гурту. Хлопці й,
дівчата виходять на кін парами й заводять кружала: одне, друге, третє.
Змінюється тонке мереживо танцю, і глядач милується своєрідними
півколами, колами. Дівчата пов’язують своїм коханим на руку вишиванку.
Парубки вдоволені, хизуються дарунками. Проте, й дівчата мають
точнісінько такі вишиванки, як і в їхніх коханих , бо кожна вигаптувала
по два рушники. Темп музики наростає. Виконавці танцюють, утворюючи
велике коло, яке потому перетворюється на струмочок. Весело танцює юнь!
.Так само непомітно, як і з’явились, танцюристи залишають кін.
Лексика. Звичайний танцювальний крок; доріжка з акцентом на другу восьму
такту; бігунець; потрійний притул; ковзанець; гісядка з вихилясником;
тинок; поворот з переступанням з ноги на ногу.
Композиція цього танцю надзвичайно оригінальна , хоча за 5удовою досить
проста. Ця побудова потребує від виконавців неабиякого відчуття музики –
затримка лиш на один музичний такт зводить нанівець увесь малюнок танцю.
Крім композиційної структури, дуже важливо підкреслити взаємини поміж
виконавцями, адже йдеться про вибір судженної:
До гурту всіх зберемо,
Кружало заведемо,
Кружало заведемо,
Суджену виберемо.
Оригінальність у зачині танцю – невеликі побудови (по дві-три кружал),
всього 8 пар виконавців. Число пар може бути збільшене до 24 – 32
танцюристів. Однак треба зауважити, що збільшенні числа пар
постановникові варто попрацювати над композицією танцю, не порушуючи
заданих малюнків та тих рідних містків, що поєднують їх у чіткі
орнаментальні, діагональні побудови.
Далі йдуть різноманітні кола по 4 пари; 8 пар; півкола; діагональ;
“струмочок”; ” хвиля ” і знову велике коло, два кола 4 пари і, нарешті,
чотири кола по дві пари, як на початку. З них і розводять кружала,
поступово пара за парою перше з першого, потім з другого, третього,
четвертого кола чекають за лаштунками.
У танці збережено єдиний композиційний принцип – зачин, остання дії і
після кульмінації – пов’язання рушників груповий спад повернення
композиційних побудов відповідно зачину.
Всього у танці 11 фігур, побудованих, в основному, за принципом кіл з
різним числом учасників. Музика. Розмір 2/4; темп помірний: бажано, щоб
на початку виконавці співали пісню, подану вище.
Виконання. Танець записано в селі Перегонівка-Гарбузівка, Полтавської
області К.Васнленком. Цей сценічний варіант танцю створено
балетмейстером Уваровою в ансамблі танцю Кобеляцького РБК цієї ж
області, він одержав високу оцінку на фестивалі самодіяльного мистецтва
України у 1967 р. Затим поставлено в хорі ім. Г. Верьовки , в колективах
Канади, Франції.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
