Реферат на тему:
Сюжетні танці
За тематичним принципом сюжетні народні танці поділяються на такі
групи: трудові – з атрибутикою та без неї; танці, в яких відтворюються
явища природи, характер, повадки, темперамент домашніх звірів, тварин,
птахів, трудові процеси з використанням знарядь, засобів виробництва;
танці, в яких відображаються сімейний побут, громадське життя, чітко
окреслюється характер людини у взаєминах, стосунках з довкіллям
(ліричні, жартівливі), героїчні. .
Трудові сюжетні танці
1. МАК. Трансформований з однойменного хороводу. Текст красномовно
розповідає про хореографічну дію за рухами, якими вона супроводжується.
Отже, у танці беруть участь дівчата, чи діти та соліст (солістка), який
перебуває у центрі замкненого кола, чи півкола.
Мак, мак, моя маковочка,
Золотоя головочка!
Станьте ви, дівки,
В червоний мак.
Дівчата танцюють навколо соліста і ведуть з ним діалог, відтворюючи в
повторі дію соліста.
– Козачок, чи посіяв ти мачок?
– Посіяв.
– Козачок, чи посходив мачок?
прополюють мак, уявляють макове цвітіння тощо і,
Мак, мак, моя маковочка,
Золотая головочка!
Та станем ми мак
Трусить – колотить.
цих слів виконавці в буквальному розумінні трусять, який ніби
пручається, виривається поки не розірве рук у це втече – місце займає
інший.
Лексика: бігунці, тинки, вихиляси, імітація трудового процесу.
Композиція. Замкнене коло з солістом.
Музика. Розмір 2/4. Темп – швиденько.
ЛЬОНОК. Жіночий сюжетний танець. Сюжетна основа, а вона впливає на добір
лексики і композиційної побудови (сіяння льону, прополка, обробка,
сушка, тріпання, прядіння), інколи як кінцевий результат – виготовлення
тканини, з якої вишивають шиють та мережать сорочку:
На полях широких я сіяла льон,
Ой, сіяла, сіяла льон.
Я сіяла-приговорювала.
Чоботами я пристукувала:
– Ой, удайся, удайся, мій льон,
Ой, удайся, мій синенький,
Ой, вернися, дружок миленький,
й, вернися ти додомоньку,
Слобони мою головоньку,
Льон, мій льон!
Лексика: бігунці, тинки, дрібушечки. Притупи та вибиванці, нескладні
оберти, повороти.
Композиція. Танець будується у формі повтору рухів солістки. В основному
це – півкола, кола, горизонтальні та діагональні лінії. На приспіві,
власне, йде демонстрація технічних можливостей виконавців.
Музика. Розмір 2/4. На заспіві темп спокійний, а на приспіві
прискорюється.
Виконання. Цікаві постановки В.Починка “Поліський льонок”, Л.Калініна
“Льон”. У нашій постановці використана атрибуція – хустина (зверху –
блакитна, а зворотний бік має два кольори – зелений та жовтий). Льон
проростає, і дівчата використовують зелений колір, квітує – блакитний,
визрів -жовтий. Льон на Україні не є основною сільськогосподарською
культурою, а тому побутує цей танець на Поліссі, у деяких районах
Рівненщини, Волині. Танець з такою назвою зустрічаємо в Росії, Білорус:,
Литві, Польщі.
ГРЕЧКА. Як і попередній, цей танець відтворює трудовий процес
вирощування та збирання урожаю цієї культури. Танець жіночий. Є варіант
“Гречена каша” (“Чумацька каша”) з елементами гумору, в якому можуть
брати участь і дівчата:
Гречку сію, горох товчу,
– Хлопців люблю, заміж хочу.
Гречку сію, посіваю
– Хлопців люблю – умліваю!
і далі:
Цілу зиму кохав, кохав,
-А на зиму відгіолохав.
Ой, мамуню, буде зле,
-Як він мене не візьме.
Лексика: тинки, вихилясники, дрібушечки, притупи. Композиція. Коло, коло
в колі, вертикальні та фронтальні побудови і ін.
Музика. Розмір 2/4; темп помірний.
Побутування. Рівненська, Волинська, Тернопільська, Вінницька, Полтавська
області.
ХМІЛЬ. Танець відтворює трудові процеси сіяння, вирощування, збирання
культури, іноді у розвитку сюжету – жартівливі елементи, пов’язані з
варінням браги, пива тощо. Лексика. Нескладні ходи, біги, припадання,
упадання. Композиція. Горизонтальні лінії, змійки у колах, ворітця,
вертикальні побудови, імітуючи хміль, що в’ється, його сушіння, збирання
в кошики тощо.
Музика. Розмір 2/4. Зазвичай, це – одна з місцевих польок. Зустрічається
в сценічних варіантах і спеціально написана. Цікаві сценічні варіанти
створили М.Сатановський “Поліський льон”, П.Вірський “Хміль”.
КОСАРІ. Масовий чоловічий танок. Підготовчі роботи: кіс, підгін окісся.
Робочий процес: покіс, збирання в копички. Інколи танець будується як
змагання двох груп. Лексика: усі варіанти тинків (низькі, високі),
вірьовочки, полі, присядки, вибиванці.
Текст розкриває архітектоніку номера і підказує його позиційне
вирішення:
Вийшли в поле косарі
Косить ранком на зорі.
Приспів:
Гей, нуте, косарі,
Бо не рано почали.
Хоч не рано почали,
Та багато утяли.
І далі абсолютно точна вказівка на розвиток сюжетної лінії:
До обіду покосили,
Гострі коси потупили.
По обіді спочивали
Гострі коси поклепали.
Увечері холодком
Клали копички рядком,
А в стоги як помитаєм,
То добряче погуляєм!
Композиція. Нескладні, загалом фронтальні побудови. У сценічних
варіантах – покіс, копиця тощо.
Музика. Широка, розлога, розмір – 2/4. Якщо друга частина віється у
формі змагання – динамічна, весела, швидка.
Виконання танців з подібним сюжетом побутує на всій території України та
у багатьох народів.
ОБЖИНКИ. Танці в супроводі пісень, що входили до літньо-осіннього циклу,
були пов’язані з польовими роботами -жнивами. Цей жниварський обряд
включає в себе три різні за часом дії і, власне, різну хореографію,
пісні, примовки. Першими йдуть ажинки, потім жнива і нарешті – обжинки з
усіма проміжними ритуалами.
Отже, зажинки. Коли жито, пшениця та ячмінь дозрівають, господиня бере
хліб-сіль, громичну свічку і йде в поле зажинати шву. Громичні свічки
вважались святими, бо їх разом з водою світліли на Стрітеяня, щоб під
час грози оберегти людей грому. Господиня вижинає серпом перший сніп,
несе додому і ставить на покуті перед образами. Цей сніп вважає святим.
Перед засівом його обмолочують і змішують з насіння солому від нього
згодовують худобі, аби не хворіла.
Як свідчать слова пісні, в цьому обряді обов’язки виконувався танець. На
жаль, в етнографічній літературі про мало сказано. На практиці, крім
незначних спроб театралізація цього обряду у самодіяльних колективах
належної уваги йому не приділено.
Другий етап роботи у полі – жнива. Наші пращури не знали комбайнів та
іншої техніки і після свята Петра і Павла тиждень по святі, що випадає
на 12 липня за новим стилем починають “жито зажинати”. Як водиться,
косарі виходять у з мантачками за поясом.
Перед початком роботи в полі, коли господар повинен за звичаєм завести
женців “на постаті”, всі співають водячи хоровод навколо нього:
Об павочку, Наш, наш
Да заведи Нас, нас
Та й у добрий час!
Перший снів підносять угору і співають речитативом пританцьовуючи разом
з господарем:
Ми сніп-воєвода –
Ходить коло города;
Мій сніп – осталець
Поведе постадницю у танець.
Дівчата серпами жнуть, пожинаючи сноп за снопом, продовжують:
Пішла полька жито жать
Або:
Серп узяла – хліб забула,
Аби полька дома була!
Приспів:
Мені мати наказала,
Копну жита щоб нажала.
Доки копну не нажну,
То й додому не піду.
Якою не заважкою є робота, а виконувати треба:
До кінця, женчики, до кінця,
Підемо додому за сонця!
До межі, женчики, до межі,
Вже ж ваші пироженьки у діжі.
Дожали женчики, бог поміг,
Де було житечко, то тепер обліп
Або
Нуте, нуте, до межі,
Варенички у діжі.
Ой, нуте робіть,
Себе не баріть!
Не будете пильнувать,
Тут будете ночувать.
Закінчуючи жнива, женці залишають трохи недожатих і – це “Спасова
борода”. Заплітаючи “бороду”, промовляють:
Сидить ворон на коні.
Дивується бороді:
Ой, диво мені
Об тій бороді!
Ой, чия ж то борода
Чорним шовком увита?
Чорним шовком увита,
Сріблом-злотом улита?
бороду пов’язують колосками вниз, потому них зерно і сіють межи корінців
залишених стельців приказуючи: “Роди, Боже, на всякого долю – і бідного
того”. Після цього жартівлива сценка: літні люлі підпарубків та парубків
пролізати поміж стеблами “бороди”, “шануючи” їх добрячими Закінчивши
жарт, женці кидають через голову серпа. Якщо серп встромиться в землю,
його володар наступного року працюватиме у того ж таки господаря. Затим
багатьох місцевостях женці залишають “бороду” і зав’язую – “квітку”, яка
складається з декількох окремих снопків, сплетен разом, і примовляють:
І зв’язана квітка,
І завита борода.
Кладу я цей хліб у полі
І на всякого долю.
Дожавши останню ниву, женці збирають колоски і плетуть обжинковий вінок.
Одна з найвродливіших дівчат, за загальним вельми демократичним вибором
серед молодиць та дівчат одягає вінок на голову:
Кінець нивоньці, кінець,
Сплетено вінець,
Положим на дівку,
Будемо пити горілку.
Стомлені, женці лягали на вижату ниву, качались по землі промовляли:
Ниво, ниво, віддай мою силу!
Віддай мою силу на довгу зиму!
Це відлуння старого вірування. Мати-земля сповнина того, хто тісно
пригортається до неї. Потому співають:
Ой, заспіваємо, хай дома почують,
Хай нам вечерять готують.
Утомила нас та широка нива,
Що тепер нам і вечеря не мила.
Отже, одержавши “квітку”, з вінцем на голові попі виступає красуня, а
вже за нею дівчата, молодиці, жінки з пісні
Зашуміла діброва,
Залящала дорога,
Господареві женці йдуть,
Золотий вінок несуть.
Прийшовши до господаря, женці співають перед хатою:
Вийди, господарю, в цей час,
Викупи вінок у нас:
Віночок не кілочок,
Нам таляра на таночок.
і ведеться, після доброго частування всі весело танцюють, гуцулку,
козачок, співають застольних пісень при цьому обіді. Застольні
величальні пісні інколи з весільними мотивами, дівчині бажають стати в і
уже під весільним вінцем. Приймаючи від дівчини вінок, господар
промовляє:
Дай, Боже, дочекати в добрім здоров’ю!
А ти, молода, Бог дай здоров’я росла і шлюбного вінця доросла!
Дівчина знімає вінок, віддає господареві – (він на покуті, а на Спаса
його посвятять), приговорюючи до нього:
Нате ж вінець.
А нам дайте на танець!
Виконання. Фрагменти образів виконуються у багатьох професійних та
самодіяльних колективах.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
