.

Лісова рекультивація земель (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
3 4634
Скачать документ

Реферат на тему:

Лісова рекультивація земель

Суть і зміст лісової рекультивації земель

Лісова рекультивація земель передбачає створення на відпрацьованих
відвалах розкривних порід лісових насаджень різного типу. Переважно вона
поширена в лісовій зоні під час освоєння порушених земель (відвалів,
кар’єрів та ін) незначної площі, складених придатними і малопридатними
породами. В останньому випадку лісопосадки створюються після меліорації
порід щодо поліпшення фізичних і хімічних властивостей та спеціальними
агротехнічними заходами. Ліси протиерозійного, ґрунтозахисного
призначення за необхідності створюються в різних грунтово-кліматичних
зонах.

На неглибоких зниженнях відвалів, крутих схилах, відкосах, необхідно
створювати ремізні насадження із дерев та чагарників, які служать
резерватом для тварин і птахів.

У несприятливих умовах рекомендується створювати меліоративний тип
лісових культур. До складу деревних порід вводяться такі насадження
дерев-азотонакопичувачів: вільха чорна і сіра, акація жовта і біла,
рокитник, обліпиха та ін.

Підбираючи асортимент деревних і чагарникових порід, необхідно
враховувати лісопридатність розкривних порід, цільове призначення
лісових культур рекультивованої ділянки, біологічні властивості рослин.

Посадку дерев рекомендується проводити навесні у прийняті для даної зони
строки, використовуючи посадковий матеріал високої якості.

Для формування економічно й екологічно стійких насаджень треба
створювати змішані типи лісокультур за участі головних порід до 90 %,
другорядних до 20 %, чагарників до 20 %. Співвідношення може змінюватися
залежно від призначення лісокультури.

У лісах, що створюються на порушених землях, необхідно передбачити
протипожежні заходи, особливо в лісонасадженнях поблизу населених
пунктів або поряд із сільськогосподарськими угіддями. У масивних
насадженнях рекомендується створення смуг з посівом трав’янистих рослин.

Принципи підбору лісових культур для вирощування на рекультивованих
землях

Підбираючи лісові культури для вирощування на рекультивованих землях,
насамперед треба врахувати такі їх біологічні особливості:
довговічність, вибагливість до родючості та вологості рекультивованих
порід, ставлення до їх кислотності І засоленості, тіньовитривалість,
ставлення до тепла і температурного режиму, здатність переносити
тимчасове затоплення водою тощо.

Довговічність є генетичне обумовлено ознакою деревної породи, адже вона
значною мірою залежить відгрунтово-кліматичних умов. Зокрема, за даними
М.І. Калініна (1994), акація біла у степовій зоні за сприятливих умов
живе 70-80 років, у Сухому Степу 30-40 років, а на засолених пісках
25-30 років. Ясен зелений на звичайних чорноземах росте до 70-80 років,
на південних чорноземах 35-40 років.

У степових умовах ріст і розвиток деревних порід відбувається дещо
інакше, ніж у лісовій. У Сухому Степу істотно прискорюється процес
розвитку, значно швидше настає старіння деревних органів, кульмінація
приросту, як правило, спостерігається у 10-15 років, зменшується
довговічність дерева.

Довговічність кожної деревної породи прямо залежить від того, наскільки
її біологічні особливості забезпечують життєздатність організму у
несприятливих умовах. Одні породи зберігають життєздатність в умовах
низьких температур, а інші вимерзають. Одні породи здатні витримувати
значну сухість повітря і ґрунту, а інші за таких умов гинуть.

За офіційними даними (М.І. Калінін, 1994), довговічність основних
лісоутворюючих порід в умовах України характеризуються такими цифрами:
500 років і більше – дуб звичайний, модрина європейська, липа
широколиста; 300-500 років – бук лісовий, липа дрібнолиста, сосна
звичайна; близько 300 років – ялина звичайна, ясен звичайний, в’яз,
граб. Порівняно низька довговічність властива осиці – 100-120 років,
березі повислій- 120-150 років, вільсі чорній – 200 років.

Важливою лісобіологічною властивістю деревних порід є їх вибагливість до
родючості ґрунту. За цією ознакою дерева і чагарники поділяються на три
групи: оліготрофи – породи, які не вибагливі до родючості ґрунту і добре
ростуть на неродючих ґрунтах; мезотрофи – породи, які добре ростуть на
ґрунтах середнього рівня родючості ґрунтів; мегатрофи, або еутрофи,
-породи, які потребують багатих ґрунтів. Про представництво деревних
порід до окремих груп родючості грунтів свідчать дані таблиці 6.1.

Таблиця 6.1.

Розподіл деревних порід за вибагливістю до родючості грунту (за П.С.
Погребняком)

Групи рослин Породи дерев

Оліготрофи Ялівець, сосна гірська, сосна звичайна, береза повисла,
акація біла, сосна чорна.

Мезотрофи Береза пухнаста, осика, сосна Веймутова, модрина сибірська,
горобина, береза козяча, дуб північний, дуб гірський, дуб звичайний,
вільха чорна, каштан їстівний.

Мегатрофи Клен гостролистий, клен-явір, граб, бук ялиця, осокір, клен
польовий, бархат амурський, верба біла, в’яз, ясен, горіх волоський.

Таким чином, із таблиці видно, що для лісової рекультивації найбільш
придатні рослини першої та другої груп.

За реагуванням на вологість грунту деревні породи поділяються на такі
основні три групи:

ксерофіти – породи, які добре ростуть у посушливих умовах;

мезофіти – породи, що вимагають зволожених умов, добре ростуть на свіжих
і вологих ґрунтах;

гігрофіти – породи, що ростуть в умовах надмірної вологості (див. табл.
6.2).

Розподіл деревних порід за їх реагуванням на вологість грунту (за А.А.
Бельгардом)

Група порід Породи дерев

Ксерофіти Сосна звичайна гледичія, акація біла, лох, айлант, скумпія,
дуб пухнастий, сосна кримська, тамарикс, ялівець віргінський.

Мезоксерофіти Берест, шипшина, жостір та ін.

Ксеромезофіти Дуб звичайний, берест, груша, ясен звичайний, яблуня.

Мезофіти Граб, ліщина, в’яз, липа, клен гостролистий, гордовина,
бруслина, сосна Веймутова, модрина сибірська, клен-явір.

Мезогігрофіти Тополя чорна і біла, осика, бузина пухнаста, в’яз, жостір
ламкий, бузина чорна, калина.

Гігрофіти Верба, вільха чорна, черемха, ясен звичайний (болотний люпин),
обліпиха.

За реагуванням на кислотність деревні породи поділяються на три групи:

1-ша група – породи, що добре ростуть на кислих грунтах з рН 4,5-5,0:
ялина звичайна, береза повисла, осика:

2-га група — породи, які краще ростуть на лужних грунтах з рН понад
7,0: модрина сибірська, сосна звичайна, сосна піцундська, глід, скумпія;

3-тя група – породи, які не мають чітко вираженої реакції на кислотність
ґрунту: акація біла, берест, гледичія, дуб звичайний, лох, горіх
волоський, тополя пірамідальна, бирючина, бузина, шовковиця та ін.

Значні труднощі виникають під час рекультивації відвалів складених із
розкривних порід, засолених хлоридами і сульфатами. За характером
реакції порід на наявність хлору у розкривних породах виділяють шість
груп (див. табл. 6.3).

Розподіл деревних порід за групами їх солевитривалості (за Є.С.
Мігуновою)

Ступінь солевитривалості Вміст хлору в ґрунті, % Породи дерев

допустимий токсичний

Дуже слабо -солевитривалі 0,005 0,01 Горіх волоський, модрина
сибірська, верба біла.

Слабо -солевитривалі 0,01 0,02 Ясен звичайний, сосна кримська, ялівець
(віргінський, козячий), осика, тополя чорна, клен ясенелистий, бруслина
бородавчаста, шипшина, скумпія та ін.

Солевитривалі 0,03 0,06 Дуб звичайний (ранній), клен польовий, клен
татарський, берест, береза повисла, акація біла, гледичія, айлант,
софора японська, ясен пухнастий

Найбільш солевитривалі 0,04 0,07 Лох вузьколистий, в’яз дрібнолистий,
ясен зелений, смородина золотиста, свидина червона.

Солестійкі 0,05 0,07 Тамарина, селітрянка, поташник, солоколосник та ін.

У випадку проведення лісової рекультивації треба передбачити її
екологічну роль. Адже дерева мають здатність протистояти отруйним
забрудненням атмосфери і збільшувати її киснем. Так підраховано, що
щорічні лісові насадження планети поглинають понад 850 млн. т вуглецю,
понад 100млн. т водню і майже 3 млн. т азоту. При цьому в повітря
надходить близько 2,5млрд, т кисню. Доведено, що чотири дорослих дерева
поглинають за вегетаційний період 1,5 кг вуглекислого газу і віддають
атмосфері 1,1кг кисню. Цієї кількості кисню достатньо для дихання чистим
повітрям однієї людини протягом доби. Загалом 1га лісу здатний очистити
за вегетаційний період 18 млн.м3 повітря. Ялинові ліси можуть затримати
кронами до 32 т/га пилу, соснові – 36. діброви – 54, бучини – до 68
т/га. Це свідчить про те, що різним деревним породам властива різна
потенційна можливість акумулювати і нейтралізувати пил атмосфери (див.
табл. 6.4).

Таблиця 6.4.

Здатність деревних порід затримувати пил (за М.І. Колітним, 1994)

Порода дерев Площа поверхні листя одного до рослого дерева, м2 Маса
пилу, що затримує їм листя, мг Маса пилу, який поглинається дорослим
деревом за вегетаційний період, кг

Акація біла 8 1209 4,23

Аймант високий 202 1410 24,18

В’яз перистогілястий 66 4062 . 18,19

Верба плакуча 157 8113 37,92

Гледичія триколючкова 140 5130 17,69

Горіх волоський 164 1444 19,03

Гіркокаштан 78 1216 16,31

Клен польовий 171 3551 19,90

Тополя канадська 267 1022 34,12

Ясен зелений 195 1845 29,62

Ясен звичайний 124 1076 27,17

Неоднаковою є стійкість деревних порід до наявності в атмосфері
токсичних речовин і газів. Менш витривалими є шпилькові породи,
насамперед тому, що їх асиміляційний апарат, тобто хвоя, функціонує у
звичайних умовах З – 5 років. Природно, за цей час за наявності в
повітрі шкідливих речовин вони поступово накопичуються у тканинах
асиміляційного апарату, досягають критичного рівня і зумовлюють
передчасне відмирання шпильок. Листяні породи щорічно скидають листя і
дещо полегшують свій стан, якоюсь мірою уникаючи за рахунок цього
швидкого отруєння.

Здатність деревних порід витримувати певну забрудненість повітря
шкідливими речовинами називають газостійкістю рослин.

Газостійкість деревних порід залежить від декількох чинників і
внутрішньо-біологічних особливостей виду, комплексу грунтово-кліматичних
умов, температури та вологості повітря, віку рослин, пори року. Впливу
шкідливих речовин повітря зазнають насамперед молоді рослини, їх листя і
пагони. В оптимальних грунтово-кліматичних умовах газостійкість завжди
вища. З підвищенням температури повітря газостійкість рослин знижується.
З підвищенням вологості повітря газостійкість також зменшується,
оскільки частина газів розчиняється у краплинах води, що сприяє
потраплянню на листкову поверхню більшої кількості шкідливих речовин.

Найбільш токсичними речовинами та сполуками для деревних рослин і
чагарників вважається сірчаний фтор, фтористий водень, хлориди,двоокис
азоту.

За газостійкістю деревні породи поділяються на чотири групи (табл. 6.5).

Таблиця 6. 5

Розподіл деревних порід за їх газостійкістю (за М.І. Калініним, 1994)

Ступінь газостійкості порід Деревні породи та кущі

Стійкі Лох вузьколистий, дуб звичайний (ранній), тополя канадська,
верба, яблуня, скумпія, обліпиха, ялівець та ін

Порівняно стійкі Ясен зелений, аймант, софора японська, акація біла,
гледичія, бузок звичайний, вишня магалебська, тополя біла, жимолость
татарська, смородина золотиста, клен польовий, тамарика, акація жовта та
Ін.

Слабо стійкі Тополя пірамідальна, тополя чорна, в’яз, ясен пухнастий,
клен ясенелистий, сосна звичайна, свидина, амфора японська, клен
татарський

Нестійкі Ясен звичайний, клен-явір, клен гостролистий, липа дрібнолиста,
каталька, гіркокаштан, ліщина, ялина європейська, береза плакуча,
модрина європейська.

Тіневитривалість тією чи іншою мірою виявляється в усіх деревних порід.
Однак потреба у сонячному світлі як джерелі енергії притаманна всім
зеленим рослинам, зокрема деревним породам. Залежно від конкретних
едафічних умов, потреба у сонячному світлі кожної деревної породи
зменшується.

Основні лісоутворюючі породи за ступенем тіневитривалості або за
ступенем світлолюбності і збільшенням ступеня тіневитривалості
розміщуються в такому порядку: акація біла, тамарина, дуб пухнастий,
модрина, береза повисла, сосна звичайна, тополя сіра, осика, горіх
волоський, ясен звичайний, дуб звичайний (ранній), вільха чорна, дуб
звичайний (пізній), береза пухнаста, клен гостролистий, польовий,
татарський, явір, дуб північний, черешня, горобина, груша лісова, яблуня
лісова, в’яз, липа, вільха, сіра ліщина, бруслина, гордовина, бузина
червона і чорна, глід.

Реагування лісоутворюючих порід на тепло характеризується по-перше, тим,
що активна життєдіяльність рослин відбувається лише в умовах достатніх
температур, коли основний субстрат життєдіяльності – вода – перебуває у
рідкому стані, по-друге, тим, що порівняно однакова інтенсивність цих
процесів у різних порід спостерігається за різних температур. Крім того,
значення максимальних і мінімальних температур, в межах яких деревні
організми можуть зберігати життєдіяльність, у різних порід різні. На
основі порівняльної оцінки цих особливостей лісоутворюючі породи
поділено на такі групи:

теплолюбні породи: айлант, дуб пухнастий, акація біла, гледичія;

середньотепловибагливі: дуб звичайний, граб, клен, в’яз, ясен звичайний,
бук лісовий, липа, вільха чорна;

маловибагливі до тепла: осика, вільха сіра, ялина європейська, сосна
звичайна, модрина.

Методи створення лісових культур на рекультивованих землях

Основними методами створення лісових культур на рекультивованих землях є
сівба і садіння. У практиці лісового господарства найбільшого поширення
набуло садіння. Садівний матеріал – сіянці та саджанці – залежно від
вирощування, може мати відкриту або закриту кореневу систему. Садівний
матеріал з відкритою кореневою системою вирощують звичайним способом.
Сіянці та саджанці із закритою кореневою системою вирощують у горщиках,
контейнерах, брикетах. Корені рослин до і під час садіння містяться у
незруйнованій грудці землі або субстраті.

Сіянці та саджанці більш стійкі до умов навколишнього середовища
порівняно зі сходами, які з’являються з насіння. Культури, створені
садінням, менше терплять від конкуренції трав’янистої рослинності і
вимагають меншої кількості агротехнічних доглядів.

Посіви часто пошкоджуються птахами, гризунами, іншими дикими тваринами.
Водночас лісові культури, створені насінням, довговічніші. Коренева
система дерев глибше проникає у грунт. коріння не пошкоджується під час
пересаджування. Процес сівби технологічно простий і менш трудомісткий
порівняно із садінням. Для садіння переважно використовують сіянці
1-3-річного віку. Вони повинні бути добре розвинутими, висотою 10-60см,
довжиною кореневої системи 10-30 см. Державними стандартами передбачено
також товщину сіянця біля кореневої шийки (див. табл. 6.6.).

У деяких випадках доцільно створювати культури садіння. Вони поділяються
на два сорти: 1-й і 2-й. Довжина кореневої системи саджанців повинна
становити не менше 20 см для шпилькових порід і не менше 25 см – для
листяних.

Садівний матеріал, завезений на рекультивовані ділянки, негайно
загортають землею, запобігаючи тим самим навіть незначному висиханню
коренів. Сіянці загортають у рівчаки на глибину, що становить 1/4 їх
висоти, саджанці – 20-30 % висоти їх надземної частини.

Найкраща пора для садіння – рання весна. У цей період спостерігається
найінтенсивніше коренеутворення рослин. Корені починають рости раніше,
ніж надземна частина рослин, і продовжують рости упродовж весни і на
початку літа. В серпні, вересні, а іноді, в разі висихання грунту, – ще
й у липні спостерігається повне припинення росту. Пізно восени корені
знову починають рости, однак інтенсивність росту значно нижча, ніж на
весні.

Весняне садіння слід починати якомога раніше, до початку весняної
вегетації рослин у період, коли верхні шари розкривних порід мають
достатню кількість вологи. Запізнення із садінням неодмінно призводить
до загибелі частини рослин і зниження інтенсивності росту рослин, що
прийнялись.

Восени садівний матеріал висаджують за умови достатнього зволоження
розкривних порід, сприятливого температурного режиму. Строки осіннього
садіння тривають до листопада, що відповідає початку другого періоду
росту рослин.

Рекомендована література

МоторинаЛ.В., Байцев Г.А., Ижевская Т.Н., Савич А.И., Чеклина В.Н.
Рекомендации и методические указания к с.-х. илесохозяйственному
восстановлению отвалов Подмосковного бассейна. – М., 1969. 51 С.

Моторика Л.В. Проблемы биологического этапа восстановления земель,
поврежденных промышленностью // Биогеография и народное хозяйство. – М.:
Мысль, 1970. -С. 160-170.

Моторина Л.В. Естественное зарастание отвалов открытых разработок //
Охрана природы на Урале. Свердловск, 1970. – Вып. 7. -С. 118-122.

Моторина Л.В. О теоретических основах рекультивации земель // Научные
основы охраны природы. – М., 1975. – Вып. 3. – С. 193-204.

Моторина Л.В. Опыт рекультивации нарушенных промышленностью ландшафтов в
СССР и зарубежных странах. – М., 1975.- С. 1-83.

Моторина Л.В., Овчинников В.А. Промышленность и рекультивация земель. –
М.: Мысль, 1975. – 240 с.

МоторинаЛ.В., Васильева Н.П., Ижевская Т.Н. и др.
Ландшафтно-экологические аспекты рекультивации // Рекультивация
ландшафтов, нарушенных промышленной деятельностью. – Тезисы докл. VI
междунар. симпозиума. – М., – С. 6-12.

Моторина Л.В. Роль комплексных экологических исследований в
рекультивации земель // Растения и пром. среда: Сб. научи, трудов Урал
ун-та.- Свердловск, 1984. – С. 5-13.

Найфельд Л.Р., Тарасов Н.А. Освоение неудобных земель под городскую
застройку. – М.: Изд-во литературы по строительству, 1968.-224с.

Накаряков А.В., Суворов В.И., Назаренко В.В. и др. Биологическая
рекультивация площадей выработанных торфяников на Среднем Урале //
Вопросы регуляции устойчивости, роста и развития растений: Межвузовский
сборник научных тр. – Пермь: Пермский госуд. ун-т, 1981.-С. 96-112.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020