Реферат
на тему:
M. І. Глінка (1804—1857 pp.)
Михайло Іванович Глінка народився 1804 р. в Смоленській губернії.
Дитячі і юнацькі роки Глінка провів у маєтку своі’х батьків. Близьке
знайомство з народною піснею і кріпосним оркестром справили великий
вплив на його дальший розвиток. Завдяки цьому Глінка познайомився з
оркестровими інструментами, з різноманітними народними піснями в
оркестровому звучанні, а також з музикою іноземних композиторів. З 11
років Глінка навчався гри на фортепіано, він виявив великі здібності і
палку любов до музики. «Музика — це душа моя», говорив він.
13 років Глінку відвезли до Петербурга, де він вчився в благородному
пансіоні при Педагогічному інституті. У благородному пансіоні Глінка
провчився 4 роки, не перериваючи занять музикою; він брав уроки
фортепіанної гри, трохи займався співом, вивчав теорію музики. В цей час
Глінка почав свої перші композиторські спроби і настільки вдало, що
незабаром після закінчення пансіону здобув славу талановитого
піаніста-імпровізато-ра:і молодого композитора.
Під час дальшого перебування в Петербурзі Глінка зблизився з групою
молоді, серед якої були великі аматори музики. Він пише цілий ряд
вокальних творів, зокрема романси «Не спокушай мене, благаю», «Ой ти
душенька, красна дівиця», «Ой ти, ніч ти, ніченька» та ін.
У 1830 р. Глінка їде за кордон, де проводить майже 4 роки, з них 3 роки
— в Італії. Він грунтовно вивчає італійську оперу, особливо мистецтво
bel canto (гарного співу). За кордоном він написав чимало творів, які
були видані в Італії. Потім Глінка відчув розчарування і невдоволеність
своєю творчою роботою. У 1834 р. він повертається в Росію і починає
працю над своєю першою великою національною оперою «Іван Сусанін».
Глінку захопив драматизм сюжету і можливість широкого показу життя та
почуттів свого народу. В основу музики Глінка поклав характерні риси
російської селянської пісні. Завдяки цьому опера набула глибоко
народного характеру.
Опера «Іван Сусанін» була прийнята до постановки. В кінці 1836 р.
відбулося перше її виконання. Зовні успіх опери був досить великий. За
бажанням царя Миколи І опері було дано іншу назву — «Життя за царя».
Проте музика опери лишилась чужою і незрозумілою придворній,
аристократичній публіці і викликала зневажливу оцінку — «кучерської
музики». Це пояснювалося тим, що публіка звикла переважно до італійської
опери, а музика Глінки, як глибоко народна, не могла сподобатись їй.
Чужим для цього роду публіки був і зміст опери, в якій вперше на сцені
придворного театру були показані народні образи.
Після постановки «Івана Сусаніна» Глінка протягом найближчих кількох
років провадить інтенсивну діяльність як музи-кант-педагог і як
композитор. Педагогічну діяльність Глінка вів у придворній співацькій
капелі, де протягом кількох років викладав співи. Після залишення капели
Глінка поряд з композиторською діяльністю продовжував педагогічну роботу
із співаками-аматорами та професіоналами. В цій галузі він дав так
багато цінного, що його можна вважати одним із засновників російської
вокальної школи. Поряд з постановкою голосу багато уваги приділяв Глінка
свідомості і виразності виконання.
Поступово композитор відходить від придворного,- велищ-світського
товариства і зближається з колом літераторів, поетів, художників, які
збиралися в його друга — поета Кукольника. В ці роки Глінка створює
більшість своїх кращих творів: музику до трагедії Кукольника «ІКнязь
Холмський», «Вальс-фантазію» для симфонічного оркестру, більшість з
своїх кращих романсів, зокрема романс «Я пам’ятаю мить чудову», і оперу
«Руслан і Людмила».
Сюжет поеми Пушкіна «Руслан і Людмила» привернув увагу Глінки ще в 1836
р. Глінка розповів Пушкіну про свій намір використати поему для
написання опери. Великий поет зацікавився, цим і хотів внести зміни в
поему, щоб зробити лібретто, але смерть перешкодила йому здійснити цей
задум.
У 1842 р. опера «Руслан і Людмила» була закінчена, прийнята до
постановки, і рівно через шість років після перыш постановки «Івана
Сусаніна» петербурзька публіка почула новий, геніальний твір Глінки.
Проте дивовижна чарівність цієї опери — новизна її музичної мови,
глибока народність, багатство мелодії і оркестрових барв — все це
залишилось зовсім незрозумілим для більшості тодішньої публіки.
Глінка сприйняв невдачу дуже хворобливо. Він починає думати про від’їзд
за кордон. Здійснити йому це вдалося в 1844 р. Майже рік прожив Глінка в
Парижі, де вперше виконувались в симфонічних концертах уривки з його
опер. Потім два роки він пробув в Іспанії, куди його привабила багата і
своєрідна іспанська народна музика. Уже в Іспанії Глінка створив одну з
своїх чудових іспанських увертюр на народні танцювальні теми —
«Арагонську хоту» 1. У 1848 р. Глінка повернувся на батьківщину, але
наступні десять років він провів у постійних переїздах. Ніде він не
знаходив собі спокою, весь час відчував невдоволеність і гніт суворої
тодішньої російської дійсності. Цілковите нерозуміння і невизнання
публікою його музики, відсутність підтримки його високого творчого
завдання — створення національної російської музики — все це
пригнічувало Глінку і викликало занепад сил і енергії. За цей період
Глінка написав іспанські увертюри «Ніч в Мадріді» і симфонічну фантазію
на дві російські теми «Камаринська».
В останні роки життя Глінка зблизився з групою молодих музикантів, серед
яких велику роль почали відігравати Балакірєв, брати Стасова і Серов.
Спілкування з молодими, сповненими ентузіазму музикантами, натхненими
ідеєю розвитку свого національного музичного мистецтва, вселяло Глінці
віру в майбутнє російської музики. В особі молодого Балакірєва Глінка
бачив свого наступника і продовжувача.
У 1856 р. Глінка знову виїхав у Берлін, де й помер у 1857 р. Прах Гліики
був перевезений у Петербург.
ТВОРЧІСТЬ М. І. ГЛІНКИ
Опера «Іван Сусанін». Сюжет опери «Іван Сусанін» запозичений з
російської історії початку XVII ст. В основі сюжету 1 покладено подвиг
російського селянина Івана Сусаніна, який поліг смертю хоробрих у
боротьбі за незалежність батьківщини. Спочатку передбачалось, що
лібретто до опери писатиме В. А. Жуковський. Однак пізніше його написав
барон Розен, який надав йому офіціального, монархічного характеру. У
1839 p., під час відновлення постановки опери у Великому театрі у Москві
поет С. Горо-децький написав новий текст до опери. Глибоко народний
образ С’усаніна чудовий своею життєвістю і правдивістю. Все життя
Сусаніна якнайтісніше пов’язане з життям народу. Опера пройнята високими
почуттями патріотизму і самовідданості.
Велике місце в опері займають народні сцени. Хор селян «Краю рідний
мій!», побудований на широкій, протяжній мелодії, е музичним виразом
основної ідеї опери. В цій мелодії відображені і скорбота народна, і
самовіддана любов до вітчизни. Мелодія хору повторюється у партії
Сусаніна, набувши значення лейтмотиву 2 любові до вітчизни.
Всі хори в опері пов’язані з різними моментами життя народу, в них
яскраво виявлена своєрідність селянських пісень. Для прикладу наведемо
весільний хор дівчат, подруг Антоніди, «Розгулялися, розливалися» з його
характерним п’ятичастковим розміром, типовою широчиною інтервалів,
злиттям голосів в унісони в кінці фраз, своєрідним поєднанням мажору і
паралельного мінору.
Характерні також хори — жіночий («Веснянка») і хор веслярів в
інтродукції першої дії.
Народний характер мелодії виявляється у Глінки і в ряді сольних номерів
його опери, наприклад, у пісні Вані на початку третьої дії, в якій він
використовує інтонації побутової російської пісні.
Музичними характеристиками головних дійових осіб в опері е арії, серед
яких особливе місце за значенням і глибиною емоціонально-виразного
змісту займає арія Сусаніна в четвертій дії — «Чують правду» і романс
Антоніди в третій дії «Не об тім журюсь, подруженьки».
Цікавим виявом музичного драматизму в цій опері є протиставлення
музичних характеристик двох сил — сили російського народу і сили
польської шляхти. Музична мова всіх російських персонажів грунтується на
типових рисах російської народної пісні; польські сцени в опері
відповідно пов’язані з польською національною музикою, головним чином
танцювальною.
В основу другої дії — «польського акту» — покладені полонез, мазурка,
епізодично поданий і краков’як; у третій дії і особливо в четвертій
полонез і мазурка є лейтмотивами поляків і зазнають складних та
різноманітних змін, залежно від того чи іншого драматичного становища.
В другій дії мазурка являє собою зразЬк стрімкого, блискучого веселого
танию.
В четвертій же дії, у сцені в лісі вона набуває суворого, напружено
трагічного характеру.
Велике місце в опері займає мелодичний речитатив, який Глінка робить
основою драматичного руху, наприклад, у першій і третій діях.
Закінчується опера знаменитим заключним хором «Слався, слався», чудовим
своїм світлим, життєрадісним характером. Хор передає патріотичне
піднесення і радість російського народу, який вигнав ворогів з рідної
землі.
Мелодія цього хору близька до мелодії відповіді Сусаніна ворога м у
третій дії, коли у відповідь на їх умовляння він урочисто говорить про
могутність своєї вітчизни і про свою відданість їй. Таким чином, Глінка
підкреслює, що перемога пов’язана з героїчним вчинком Сусаніна і що
урочистість і радість е виразом слави герою.
Опера «Руслан і Людмила». Опера «Руслан і Людмила» від-різняється-за
своїм змістом і характером музики від першої опери Глінки і являє собою
зразок російської епічно-казкової опери, їй властива деяка
уповільненість у розгортанні дії, зіставлення окремих мальовничих
картин, в центрі яких завжди поставлений той чи інший людський образ.
Для змалювання цього образу
Глінка створює виняткову за яскравістю і глибиною музику. Наприклад, у
другій дії подано зіставлення трьох музичних образів: у першій картині —
чарівника Фіна (балада), у другій — боязливого і хвалькуватого Фарлафа
(рондо) і в третій — героя-богатиря Руслана (арія).
Цікаво змальовує Глінка фантастичний світ. Фантастичні образи
схарактеризовані в нього здебільшого оркестром. Так, всі репліки Наїни
подані речитативом при дуже великій ролі оркестру, а образ Чорномора
цілком показаний в оркестрі, головним чином у знаменитому «Марші
Чорномора».
У характеристиках людських почуттів героїв опери провідним елементом є
виразність вокальних партій (Руслан, Людмила, Горислава, Ратмір).
(Композиція опери відзначається стійкістю і закінченістю музичної форми:
починається і кінчається опера величними сценами торжества; основною
формою вираження в них є різноманітні щодо характеру, близькі до
народних пісень хори. Наприклад, величальний хор у першій дії «Лель
таємничий», хор «Ой ти, світ Людмило», заключний святковий, радісний хор
у п’ятій дії і т. д.
Особливого значення набуває початок першої дії, який Глінка назвав
інтродукцією. В інтродукції композитор геніально передав величний,
урочистий характер старовинного билинного епосу з дуже колоритною
фігурою древньоруського Бояна в центрі. Слова Бояна — «Вслід за добром
журба прилине, журба — надія наших днів» — розкривають основну ідею
опери. Музичною основою є билинно-розповідна тема Бояна; всі партії
дійових осіб і хору в інтродукції являють собою варіацію на цю тему.
Найвизначнішим в опері є образ Руслана. В його великій арії, тцо являє
собою цілу сцену, Глінка створює образ руського богатиря, який поєднує в
собі мужність, суворість з м’якістю і сердечністю. Великої сили в арії
Руслана досягає мелодичний речитатив (вступ «О поле, поле»).
Любов Руслана до Людмили відображена у ліричній темі «О Людмило»,
використаній Глінкою і в увертюрі.
Войовничий, героїчний характер добре переданий маршо-подібиим рухом на
початку арії «Дай, Перун, булатний меч, мені з руки».
Образ Людмили показаний в опері по-різному: ніжність, задушевність,
кокетливе лукавство і радість, характерні для її каватини та арії у
першій дії, змінюються журбою, тугою І рішучістю в четвертій дії (в саду
Черномора).
Витязі Фарлаф і Ратмір схарактеризовані контрастно. Фар-лаф — комічний
образ боягуза і хвалька, який зарані справляє свою нездійснену перемогу
(рондо 2-ї картини 2-ї дії «Близько уже перемога моя»), Ратмір —
глибокий образ пристрасного східного витязя (арія в третій дії «І дня
жару змінила ночі тінь»).
Персидський хор з 3-ї дії побудований на азербайджанській народній
мелодії. Під час повторення мелодії оркестровий супровід варіюється.
Дуже барвистою і багатою за різноманітністю музичних образів є 4-а дія
(царство Черномора) —хід Чорномора, танці і битва Руслана з Черномором.
Центральним образом у показі фантастичної сторони опери є злий Чорномор.
Його характеристика найповніше подана у сцені викрадення і в марші.
В оперу «Руслан і Людмила», так само як і в оперу «Іван Сусанін», Глінка
ввів танцювальну музику, зокрема лезгинку, в якій він використав народні
мелодії.
Велике значення в опері «Руслан і Людмила» має увертюра, в якій з
величезною силою виражено почуття радості, торжества доброго, світлого
начала. Увертюра побудована на розвитку двох контрастних тем: теми
заключного хору з 5-ї дії — святко-вої, радісної, бурхливої і ліричної
теми—ніжної мелодії з арії Руслана «О Людмило».
«Камаринська». У симфонічній фантазії «Камаринська» Глінка використав
дві народні пісні: повільну, протяжну, весільну пісню «Із-за гір, гір
високих» і швидку, веселу танцювальну «Камаринську». Використовуючи
прийоми варіювання, властиві народній пісні, Глінка розцвічує звучання
симфонічного оркестру характерною підголосковою поліфонією і майстерним
наслідуванням звучання народних інструментів. Завдяки багатству,
винахідливості, новизні у розвитку, розробці цих контрастних тем,
завдяки барвистості і в той же час прозорості оркестрового звучання
«Камаринська» набула великого -значення в мистецтві, справивши значний
вплив на наступний розвиток російської симфонічної музики.
Згодом всі глінківські прийоми тематичного розвитку і використання та
поєднання оркестрових інструментів стали зразком для багатьох російських
композиторів.
Романси. У творчості Глінки велике місце займають романси, він написав
понад 60 романсів. Порівняно з попередниками і багатьма його сучасниками
у Глінки ми бачимо велику різноманітність тематики, тісний зв’язок між
музикою і словом і велику виразність фортепіанного супроводу. Велику
роль у виразності вокальної творчості Глінки відіграло те, що він був
чудовим співаком і педагогом-вокалістом.
Ряд романсів великий композитор написав на вірші Пушкіна. Серед них слід
згадати «Не співай, красуне», «Нічний зефір», «В крові горить вогонь
бажання», «Я пам’ятаю мить чудову», «Адель», «Мері»,
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
