.

Завдання і зміст музичного виховання. навчання співу. про дитячі гол (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
735 12249
Скачать документ

Реферат

на тему:

Завдання і зміст музичного виховання. навчання співу. про дитячі голоси

ЗАВДАННЯ І ЗМІСТ МУЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Музичне виховання є частиною естетичного виховання дітей, воно здійснює
завдання комуністичного виховання засобами музики.

Музичні образи мають яскраве емоціональне забарвлення, вони пробуджують
думку, викликають глибокі почуття, дають роботу уяві. Явища життя
сприймаються через музику глибше, яскравіше, повніше.

Школа має своїм завданням прищепити дітям любов і інтерес до музики,
розвинути їх музичні здібності і художній смак. Найбільш дійовий шлях до
здійснення цього завдання — це активна діяльність самих дітей, їх
безпосередня участь у виконанні музики. Тому хоровий спів —
найдоступніший вид виконання музики — є основою музичного виховання
дітей в школі.

Виконуючи пісню, передаючи її зміст, діти виявляють своє ставлення до
того, про що вони співають, а це поглиблює думки і почуття, які
викликаються піснею. Спільний спів організовує учнів, сприяє умінню
дружно, узгоджено працювати.

Уроки співу в початковій школі складаються з хорового співу, вивчення
музичної грамоти і слухання музики.

Діти вчаться правильно, красиво і виразно співати на один і два голоси,
співати з нот і, в доступних даному віці межах, розбиратися в змісті,
характері і будові пісні, найпростіших засобах музичної виразності під
час прослухування на уроці пісень та інструментальних творів у виконанні
учителя або в грамзаписі.

Прослухування музики, забираючи незначну частину уроку, є цінним
доповненням до хорового співу.

Такий комплекс занять розширить музичний світогляд дітей, розвине їх
слух і голос, ознайомить з доступними їх сприйманню творами. Крім того,
на уроках співу діти одержують ряд загальних відомостей про музику, про
композиторів, елементарні теоретичні відомості.

НАВЧАННЯ СПІВУ

У класному співі беруть участь всі учні даного класу. Спочатку в кожному
класі завжди бувають діти, які неправильно співають; вони заважають
загальному співу, чистоті інтонації. Але слід пам’ятати про те, що слух
у дітей розвивається поступово, в процесі навчання, в процесі спільних
музичних занять. Тому ми не можемо позбавляти уроків співу дітей із
слаборозвине-ним слухом і голосом.

Якщо учень співає чисто, правильно — значить у нього нормальний слух;
якщо ж він співає неправильно, то це ще не значить, що в нього слух
поганий. Можливо, що він чує добре, але голос його не слухається, не
підкоряється слухові. Через деякий час голосовий апарат розвивається,
розширяється діапазон, виробляється слух і діти починають співати
правильно.

Буває й так, що учень співає зовсім чисто, але не всі звуки, а тільки в
обмеженому діапазоні, наприклад, тільки звук низький або ж тільки
високий. У цих дітей обмежений не слух, а співацькі можливості. Отже, не
можна спішити з висновком про те, що в дитини поганий слух. Діти з
поганим слухом не тільки не повинні звільнятися від співу, а навпаки —
їм слід приділити більше уваги як таким, що тимчасово відстають від
класу.

ПРО ДИТЯЧІ ГОЛОСИ

Дитячі голоси мають свої особливості, які відрізняють їх від голосів
дорослих. Внаслідок того, що голосові зв’язки дитячих голосів коротші і
тонші, ніж у дорослих, вони звучать вище, легше і дзвінкіше. Обмежений і
діапазон дитячих голосів: чим молодші діти, тим менше звуків можуть вони
правильно проспівати. Так, наприклад, в кінці першого року навчання діти
можуть співати в пісні звуки в межах октави: від ре1 до ре2; у II класі
— від до1 до мі2; у III і IV класах дітей вже поділяють за голосами:
перші співають до фа2, а другі — до мі2. Учні IV класів можуть співати
одноголосні пісні у межах октави від сі до мі2. У І ill класах голоси
дітей мало відрізняються один від одного за висотою; їх називають
дискантами (1 і 2 дисканти). Лише в III класі починають намічатися
голоси з елементами грудного звучання, вони вже наближаються до альтів.
У І і II класах голоси хлопчиків звучать майже так само, як і голоси
дівчаток. У III і IV класах помічається вже деяка відмінність: альти
зустрічаються серед хлопчиків частіше, ніж серед дівчаток.

Спів — мистецтво, якого, як і всякого іншого мистецтва, треба вчитися.
Щоб оволодіти співом, необхідно в ньому весь час удосконалюватись. На
уроках співу в школі діти повинні не просто співати, а навчатися співу.
Навчання співу полягає в тому, що в дітей розвивають слух, художній смак
і, що особливо важливо, прищеплюють правильні співацькі навики, без яких
справжній художній спів неможливий.

Педагог на уроках співу навчає дітей правильного звуко-утворення,
правильного користування диханням, вміння співати протяжно, навчає
чіткої дикції, чистої інтонації, співу без супроводу, уміння співати
дружно, зливаючи свій голос з голосами товаришів, що співають у хорі.
Вироблення цих навиків відбувається поступово, вони закріплюються з року
в рік на пісенному матеріалі, що поступово ускладнюється.

Як відомо, співацькі навики поділяються на вокальні й хорові. До
вокальних навиків належать ті, які необхідні кожному співакові,
незалежно від того, чи співає він один, а чи в хорі (правильне дихання,
чітка дикція, чистота співу і т. д.); до хорових навиків — ті, які
потрібні для загального співу, а саме: почуття ансамблю (вміння зливати
свої голоси з іншими, співати одночасно), а також почуття строю (вміння
співати точно на тій же висоті, що й весь хор). Отже, дітям — учасникам
хору—необхідно оволодіти вокальними і хоровими навиками.

Всі згадані навики прищеплюються не послідовно, а паралельно. Необхідно,
щоб перша ж пісня, яка розучується на уроках, виконувалась не крикливим
звуком, щоб діти, співаючи, чітко вимовляли слова і виконували пісню
осмислено, виразно. Співацькі навики, необхідні дорослому співакові —
учасникові хору, потрібні також і дітям. Співацькі навики прищеплюються
шляхом вправ, шляхом добору пісень, на яких вони найлегше виробляються,
і, нарешті, шляхом постійного спостереження в процесі навчання за тим,
щоб ці навики закріплювались.

Перш ніж приступити до співу на уроці, учитель повинен перевірити, як
діти сидять або стоять. Дітям корисніше і зручніше співати стоячи, але
для того, щоб тривале стояче положення їх не стомлювало, розучувати
пісні можна і в сидячому положенні. Сидіти треба прямо, не згинатись,
щоб не утруднювати дихання під час співу. Руки повинні лежати на
колінах. Голову треба тримати прямо. Корпус і голову слід тримати без
напруження.

Дружний спів полягає насамперед в тому, що діти співають злитно,
одночасно, разом починають пісню і разом закінчують її. Часто можна
спостерігати таку картину. Вчитель починає співати або грати, а діти
підхоплюють пісню недружно і так само неорганізовано закінчують її. Це
недопустимо в хоровому співі.

Учитель оглядає учнів, перевіряє, чи всі погляди звернені на нього.
Спочатку він дає настройку — тонічний тризвук і перший звук пісні
(голосом або на інструменті). Щоб спів був дружним, необхідно виховувати
увагу учасників хору. Діти повинні уважно стежити за рухом руки вчителя
з самого початку навчання.

Крім дружного, одночасного співу, необхідно також, щоб голоси співаків
немовби зливалися в один, щоб створювалось враження одного співаючого
голосу. Окремі голоси не повинні виділятися ні силою, ні якістю
звучання. За цим треба спеціально стежити, звертаючи на це і увагу
дітей.

Дихання. Правильне дихання є основою правильного співу. Діти повинні
вміти правильно взяти перед початком фрази дихання, удержати його і
рівномірно витрачати. Якщо цього не навчити дітей, то звучного,
красивого, плавного співу не вийде: звук буде бідний, тьмяний. Треба, як
кажуть, організувати дихання дитини, навчити її володіти диханням,
регулювати його.

Дихання слід брати перед початком фрази. Діти часто цього не роблять,
беруть його пізніше, часто в середині слова, порушуючи вокальну лінію і
перериваючи мелодію. Нерідко діти беруть дихання шумно, іноді судорожно,
поривчасто, піднімаючи плечі. Деякі учні беруть, дихання і тут же
роблять видих ще до того, як починають співати, або ж на кінець першого
звука. Корисно запропонувати дітям таку вправу. Взяти спокійно дихання
так, немовби понюхавши квітку, і, вдержуючи його, лічити на одному
диханні вслух до 5. Повторюючи вправу, можна поступово збільшити лік до
8—10. Ця проста вправа допоможе виробити навик вдержувати дихання, не
робити видиху зразу.

Треба навчити дітей брати дихання не тільки повільно, але й швидко,
коротко, таким диханням доводиться в співі користуватися найчастіше. Уже
в III класі вчитель пояснює, що під час співу мало припадає часу на
дихання, і тому дихання треба брати швидко й непомітно.

Діти часто «проковтують» перший склад слова, який іде після вдиху.
Добиваючись того, щоб слово після вдиху було вимовлено ясно і щоб
попередній звук був проспіваний досить протяжно, невкорочено, вчитель
створює умови, які сприяють розвиткові. короткого дихання. Наприклад,
діти співають пісню «Здрастуй, гостя зима, завітала б до нас». Якщо діти
протягнуть склад «ма» в слові «зима» і своєчасно, без запізнення, ясно
проспівають слово «завітала б», то вони мимоволі повинні будуть взяти
дихання перед словом «завітала б»,коротко і швидко. Учитель звертає
увагу на те, що й коротке дихання повинно бути досить глибоким, інакше
його невистачить до кінця фрази.

Дихання розвивається в процесі навчання поступово, головним чином на
протяжних піснях.

Якість звука. Краса дитячого співу, його принадність здебільшого
залежать від того, яким звуком співають діти. Якість, якої ми
добиваємось у дитячому звучанні,— це так зване «головне звучання», що
надає співу дзвінкості і світлості. Спробуйте проспівати звук на складі
«мі» або просто на голосній «і», і ви почуєте звук, який трохи
відрізняється від звука на голосній «а» більшою дзвінкістю і світлістю.

Таке природне для дітей молодшого віку «головне звучання» ми стараємось
розвинути в дитячому співі. Спочатку ми стежимо, як у дітей виходить
звук «і», а потім пропонуємо їм співати й інші звуки так, щоб вони були
подібні до цього звука за своїм звучанням.

Дитячий спів має бути змістовним і красивим. У піснях різного змісту
якість звука буде різною: у піснях героїчного характеру, що співаються
рішуче, енергійно, звук буде твердіший, іноді густіший, ніж у піснях,
які співаються ніжно, ласкаво. Але в обох випадках звук повинен бути
приємним для слуху. Дітей треба навчити цінити, любити і відрізняти
красивий, приємний для слуху спів від грубого, різкого, потворного
співу.

Наприклад, ненавчені співу діти співають іноді так званим «білим», або
«відкритим», «плоским» звуком, який справляє дуже неприємне враження
своєю розпливчастістю і різкістю. Це буває тоді, коли куточки губ
відтягнуті в сторону і рот набуває плоскої форми. На це незугарне
звучання учитель звертає увагу дітей, пропонуючи їм співати більш
округлим ротом.

Спів має бути спокійний, без напруження. Боротьба з крикливістю в
дитячому співі — дуже важливе завдання у вокальному вихованні дітей; це
питання не тільки виховання, але й охорони дитячого голосу.

Діти, що мають хороші голоси, часто втрачають їх назавжди, тому що вони
їх, як то кажуть, зривають. Справа в тому, що в дітей голосовий апарат
більш тендітний, ніж у дорослих. Дорослі співаки бережуть голос,
стараються його не перевантажувати, не втомлювати, бережуть від
простуди, а діти цього не розуміють — вони голосно співають, галасують
на вулиці і в школі. Внаслідок цього їх голоси стають хриплими, інакше
кажучи, співацький голос майже зникає. Завдання учителя в школі —
зупиняти в таких випадках дітей, роз’яснювати їм, що надто голосний спів
— шкідливий,

Але цим не обмежується завдання вчителя. У процесі самого навчання він
повинен берегти голоси дітей, стежити за тим, щоб вони не співали на
дуже високих і дуже низьких звуках і, головне, не напружували голос, не
надривались. Особливо це велике значення має для хлопчиків, які люблять
співати голосно і завзято і в яких іноді вже у 12—13-річному віці
починають з’являтися ознаки перелому голосу (мутація), велика
напруженість у верхньому регістрі, хриплість і т. ін. В цей період
особливо треба бути обережним і обмежувати спів дітей в розумінні сили
звучності. Завдання школи полягає в тому, щоб зберегти хороші дитячі
голоси, виростити для країни хороших співаків.

Протяжний спів. Головний співацький навик полягає в тому, щоб уміти
співуче, протяжно проспівати звук, тягнути голосні звуки. Співати треба
так, щоб один звук переходив в інший; щоб він не припинявся, поки не
почнеться наступний звук; щоб вийшла одна неперервна, як то кажуть,
вокальна лінія. Недаремно кажуть: «ллються звуки», «ллється пісня». Таку
плавну мелодію, що немовби вільно ллється, називають кантиленою.
Добитися хорошої кантилени, співучості — це значить досягти головного.
Найлегше і найзручніше це зробити під час розучування плавних, протяжних
пісень. Під час розучування пісень іншого характеру треба також стежити
за тим, щоб голосні співалися протяжно, щоб вони не обривались.
Наприклад, у пісні «Самольоти» А. Александрова діти часто співають
кожний склад дуже коротко, обриваючи його, ніби пісня написана staccato.
Тимчасом пунктирний ритм, маршоподібний характер зовсім не виключають
необхідності співати пісню співуче. Це становить певну трудність, але цю
трудність треба неодмінно переборювати, інакше вийде такий спів, про
який говорять: «не співають, а рубають». Дітям слід пояснити, що
найголовнішою позитивною якістю співу є вміння співати протяжно, тягнути
звук так, як на скрипці.

Чисте інтонування. Хор може виконувати мелодію загалом нібито і
правильно, але окремі звуки співати не зовсім точно, трохи нижче або
вище, і тоді спів втрачає всю свою принадність. Причина такого явища
може полягати в слабо розвинутому слуху і неміцному знанні мелодії.
Причина нечистої інтонації криється іноді і в тому, що діти несвоєчасно
і неправильно беруть дихання, а іноді — і в загальному стані дітей. Якщо
діти втомлені, вони іноді знижують звук, коли ж діти схвильовані —
здебільшого підвищують його.

Почувши фальш у співі учнів, учитель повинен зупинити їх, зосередити їх
увагу і запропонувати тихо, спокійно повторити окремий звук або відрізок
мелодії, показавши голосом або на інструменті точне виконання. Дітям
можна порадити, щоб вони проспівали нижче або вище, і показати рухом
руки вверх або вниз.

Дуже бажано приділити якнайбільше уваги відстаючим ч’чням. В таких
випадках треба підібрати зручні для них звуки, які вони можуть правильно
проспівати (ці звуки називаються примарними тонами голосу), вправляти їх
у співі сусіднього звука і таким чином поступово розширяти їх діапазон,
доводячи його до норми.

Працювати над чистотою інтонації найзручніше на повільних, протяжних
піснях. Пісні, написані в швидкому темпі, треба спочатку розучувати
повільно, а потім уже прискорювати і доводити до справжнього темпу.

Ми вже говорили про корисність попередньої ладової настройки співу.
Особливу увагу слід звернути на перший звук пісні, на те, щоб він був
проспіваний точно за висотою.

Дикція. Необхідно навчити дітей вимовляти слова чітко, ясно, щоб слухачі
розуміли їх без напруження. Якщо ми запитаємо дітей, як треба співати,
щоб зрозумілі були слова, вони скажуть нам: «Треба співати голосно».
Тимчасом це не зовсім так. Можна співати голосно, а слова будуть
незрозумілі, і, навпаки, співати дуже тихо, а слова будуть ясні. Справа
в тому, що треба правильно вимовляти голосні, надавши роту такої форми,
якої вимагає дана голосна.

Правильне формування голосних у співі відіграє першорядну роль у дикції.
Важливе значення для чіткої дикції .має також вимова приголосних — вона
повинна бути твердою і ясною.

Крім спеціальних вправ, для вироблення дикції треба використати пісні в
швидкому темпі, де особливо важливе значення має хороша артикуляція,
рухливість губ. Вчитель повинен стежити не тільки за ясною, але й за
правильною літературною вимовою слів, бо молодші школярі іноді
перекручують їх. Увага вчителя до дикції дітей, до правильної вимови
слів допомагає розвиткові мови у дитини, що має неабияке значення на
першій стадії навчання.

Виразний спів. Усі співацькі навики служать засобом для художнього,
виразного виконання. Тільки виразним співом досягається здійснення тих
важливих виховних завдань, які ставляться перед вчителями на уроках
співу в школі.

Іноді ми спостерігаємо таке виконання, коли нібито все на місці, все
формально виконано, а проте слухати такий спів нудно, він не справляє
ніякого враження, залишає слухача байдужим. Треба навчити дітей співати
виразно, тобто передавати зміст і настрій пісні. Діти повинні ясно
уявити собі те, про що вони співають, відчути певний образ. Цей образ
треба розкрити перед дітьми просто і ясно, яскраво і емоціонально. Для
прикладу наведемо кілька пісень.

Перед розучуванням пісні «Повітряна» М. Старокадомського учитель
розповідає дітям про те, як парашутисти, вистрибнувши з літаків,
опускаються на рідну землю, спокійно співаючи пісню «Ти, дзвіночок
золотистий, розпустися наді мною» (парашут здалека схожий на дзвіночок).
Але ось поряд показалася темна хмара. Коли б не було грози! А то ще
вітер почне гойдати парашутиста і до того ж дощ намочить його парашут.
Парашутист суворо наказує хмарі, щоб вона пройшла мимо. Хмара проходить,
і парашутист продовжує свою пісню.

Спочатку ми чуємо музику спокійну, веселу, а потім, всередині, коли мова
йде про хмару, музика стає широкою, протяжною; коли ж парашутист
звертається до хмари — музика набуває суворого характеру.

Після того, як діти зрозуміли, відчули художній образ пісні, її зміст і
характер, вони повинні передати це в своєму виконанні. Досягається це
шляхом передачі всіх необхідних відтінків виконання. Якість звука, його
характер, динамічні відтінки, тобто сила звучності і темп повинні бути
старанно продумані вчителем.

Слід підкреслити, що справжній, виразний, художній спів, який можливий
тільки на основі добре розвинених співацьких навиків, дає насолоду
виконавцям і слухачам.

Працюючи над піснею, вчитель весь час має на увазі виховання художнього
смаку в дітей. Він стежить за тим, щоб вони співали виразно,
емоціонально і в той же час просто, досить стримано, благородно, без
всяких вигадливостей. Так, наприклад, в учнів III і IV класів
спостерігається іноді таке явище. У піснях протяжного характеру учні,
переходячи з одного звука на інший, починають другий не зразу, а ніби
під’їжджають до нього. Такий прийом у хорі недопустимий, він заважає
художньому співу.

Треба навчити дітей слухати себе і своїх товаришів і критично ставитись
до власного співу, помічати недоліки, позитивні якості сеого співу, а
також співу інших. Для цього діти повинні засвоїти деякі елементарні
правила співу, зокрема: вони повинні співати дружно, розбірливо
вимовляти слова, співати протяжно і не дуже голосно і, нарешті, співати
виразно. Такі правила можна повісити в класі у вигляді плаката як
правила співу. Згодом до цих найелементарніших правил можна додавати
нові, складніші правила, наприклад про те, як правильно брати дихання та
інші. Нові правила слід доповнювати тільки тоді, коли діти зрозуміють і
засвоять попередні навики.

Вокальні вправи. Навики набуваються в процесі розучування і виконання
пісні та спеціальних вправ. Вправи повинні забирати небагато часу — 2—3
хвилини на кожному уроці. Вони корисні тому, що учень не відвертає уваги
словесним текстом пісні, а разом з учителем зосереджується на тому
вокальному завданні, яке передбачено даними вправами.

Ми часто спостерігаємо, що малодосвідчені вчителі співають з дітьми
вправи і майже не стежать за тим, як їх виконують діти. Тимчасом
важливий не сам факт співу вправ, а правильне виконання завдання. Треба
пам’ятати, що співання вправ не є самоціллю, а засобом для навчання
дітей правильного співу. Вправи виконуються на початку уроку, на них
учні «розспівуються». Часто спів таких вправ і називають розспівуванням.

Як відомо, дуже важливо розвивати в дітей природне для них «головне
звучання». Це звучання характерне для порівняно високих звуків, тому
серед вправ переважають такі, які співаються у верхньому відрізку
звукоряду і зверху вниз. Спускаючись вниз, діти зберігають цей характер
звучання. Вправи співаються різноманітні, в різних темпах і на різні
голосні.

На самому початку треба навчити дітей співати звук протяжно, наспівно,
тягнути його. Наприклад, за знаком учителя діти співають склад «мі».
Учитель стежить за тим, щоб діти співали не голосно, щоб голоси не
виділялись і звук тягнувся рівно, не затихаючи до кінця. Потім можна
запропонувати проспівати склад «да». Тут діти вчаться відкривати рот на
голосній «а», а потім на складі «до» вони вчаться закруглювати рот і
тримати його в такому стані до кінця звучання, щоб «о» не переходило в
«а». Співати ці склади треба на зручних для дітей середніх звуках,
наприклад, на звуках фа і соль. Потім ми даємо дітям поспівки на кількох
звуках:

Ці звуки слід співати протяжно, ясно формуючи голосні. На складі «дінь»
треба співати рухливіше, уривчасто, дзвінко. Перед співом кожної фрази
треба дати дітям настройку — проспівати або зіграти на інструменті
тонічний тризвук.

Треба звернути увагу на те, щоб діти ясно проспівали голосну «ю» і
дружно й точно проспівали останню голосну. Іноді корисно запропонувати
дітям переходити від звука до звука тільки за знаком учителя, який
довільно затримує їх то на одному, то на іншому. Цей прийом розвиває
увагу дітей і привчає їх стежити за рукою вчителя.

Треба мати на увазі, що в цій вправі діти часто знижують звук на складі
«на» (««а луг»). Треба підтягувати цей звук вгору.

Вся увага має бути спрямована на те, щоб діти ясно і чітко співали
голосні, не спотворювали їх.

Треба дати ясний акцент. Спочатку на другій частці («ку-ку»), а потім на
першій частці такту («чути в ліску»).

Цю вправу треба проспівати дуже твердо, чітко. Важливо, щоб склад «ля»
діти співали не плоским звуком і щоб голосна «я» злегка наближалась до
голосної «а».

Вправу можна повторити, проспівавши її на півтону нижче.

Цю пісню треба співати дуже протяжно, плавно, щоб кожна нота старанно
виспівувалась, немовби вливаючись у наступні.

До числа вокальних вправ слід віднести і проспівування гами до-мажор з
називанням звуків.

Вся увага повинна бути спрямована на те, щоб співалися голосні, а
приголосні тільки коротко вимовлялись і щоб своєчасно було взяте
дихання.

У III і IV класах корисно проспівати гами не тільки в помірному, але і в
дуже повільному темпі. Це допомагає виробити глибоке дихання і вміння
вдержувати його. Учитель стежить за тим, щоб усі звуки співались рівно,
з однаковою силою і забарвленням.

Ця вправа допомагає дітям почути і розрізнити в співі legato і staccato.
Діти охоче співають ці вправи, немовби наслідуючи звучання скрипки та
балалайки.

Діти вчаться ясно формувати голосні, тягнути їх і співати на трьох
різних звуках.

Хоч одна голосна співається тут тільки на двох звуках, а не на трьох, як
у попередній вправі, проте ця вправа складніша, бо мелодичний рисунок в
даному випадку важко виконати цілком точно і чисто. На це і слід
звернути головну увагу.

Цей уривок пісні можна проспівати тричі, спускаючись на півтону вниз.
Його треба виконати твердо, злегка акцентовано, звернувши увагу на чітке
виконання кожної восьмої. Корисно проспівати спочатку на різні склади
(до, ля, мі).

Цей уривок має бути проспіваний широко, звучно, на спертому диханні
(діти часто уже на кінець першого звука цієї пісні дихання не
втримують). Особливу увагу слід звернути на перший склад слова
«здрастуй», який слід проспівати добре відкритим ротом, і на слово
«гостя». На складі «го» слід округлити рота.

Ця вправа сприяє розвиткові артикуляції. Поступово треба прискорити
темп, добиваючись рухливості губ. Співати неголосно.

Співати в помірному темпі legato і staccato, стежити за тим, щоб голосна
«а» звучала досить дзвінко. В цьому полягає завдання вправи.

Виконуючи послідовно мажорні і мінорні тризвуки, діти навчаються їх
чути, розрізняти і точно виконувати середній звук. Учитель звертає увагу
на те, що в другому випадку середній звук звучить нижче, ніж у першому.
Ця вправа є хорошою підготовкою до засвоєння мажорного і мінорного
ладів.

Ці вправи підготовляють двоголосність і співаються на різні склади.

Кожна вправа має своє головне завдання. Наприклад, для розвитку дикції,
артикуляції даються вправи, які вимагають особливої уваги до чіткого
формування голосних, твердої і короткої вимови приголосних, до
рухливості губ (вправи 5 і 6) і т. д. Для розвитку кантилени, дихання
даються вправи протяжного характеру (вправи 2, 4, 9, 11). Для вироблення
дзвінкого голосу пропонуються вправи, в яких переважають голосні дзвінкі
або з яких вони починаються (вправа 7, 8, 15), і т. д.

Зважаючи на головне завдання кожної вправи, учитель може варіювати її,
змінюючи іноді ритм, темп, силу звучності і склади. Це пожвавлює процес
вправляння, а головне — примушує дітей уважніше і активніше виконувати
завдання. Спочатку вчитель виконує вправу сам, показуючи дітям, на що
слід звернути увагу. Кожна вправа повторюється кілька разів підряд, але
співається кожного разу по-іншому. Частина з них співається у вигляді
секвенції і, повторюючись таким чином, переходить з одної тональності в
іншу (наприклад, вправи 2, 3, 4, 7 і т. д.). -Вправи у вигляді секвенції
розвивають слух дітей і гнучкість голосу, привчаючи їх швидко
переключатися з однієї тональності на іншу. Спів на різні склади
допомагає швидше і міцніше засвоїти навик, застосовуючи його у різних
умовах. В міру того, як діапазон дитячих голосів розширяється у зв’язку
з загальним зростанням і вокальним розвитком, розширяється і діапазон, в
якому співаються вправи. Спочатку закріплюється середній;, регістр, а
потім вправи співаються в ширшому діапазоні. При цьому треба стежити за
тим, щоб спів крайніх звуків не був напружений, крикливий, щоб ці звуки
були посильні для дітей.

Протягом одного уроку співають три-чотири вправи. З уроку в урок,
протягом довгого часу можуть виконуватись одна або дві складні вправи,
дві інші можуть мінятись, чергуватись. Час від часу повторюються старі
вправи.

Спостерігаючи за тими чи іншими недоліками в співі класу, учитель
використовує здебільшого такі вправи, які сприяють усуненню цих
недоліків.

Всі навики, що їх діти набувають в результаті вокальних вправ, необхідно
застосовувати під час виконання пісень. Часто буває, коли вправи на
розвиток, наприклад, дикції діти співають добре, а під час виконання
пісні дикція виходить незадовільна.

Спів без супроводу (а-капела). Хорове мистецтво розглядається
здебільшого як спів без супроводу. Народні пісні у справжньому вигляді
також співаються здебільшого без супроводу. Саме такий спів і повинен
увійти в основу шкільного співу.

Під час співу а-капела голос не заглушується інструментом, краще чути
нечисту інтонацію. Спів а-капела розвиває слух школяра більше, ніж спів
із супроводом. Тут йому більше доводиться контролювати свій спів, більше
стежити за співом товаришів. Учні не надіються на підтримку інструмента,
вони повинні співати самостійно, впевнено, без супроводу. Дома, під час
перерви або на прогулянці діти співатимуть вільніше, а це має величезне
виховне значення.

З І ж класу слід навчати дітей співати без супроводу. Наявність
інструмента в школі допомагає вчителеві в роботі, дає змогу виконувати
пісні, написані з супроводом, та інструментальні твори. Проте
відсутність інструмента в школі не виключає можливості викладання співу.

Досить важко дати правильний тон на слух, без інструмента. В таких
випадках зручно користуватися камертоном. Камертони бувають настроєні на
звук до або ля. Кожна музично грамотна людина може від даного звука
знайти будь-який потрібний звук і, таким чином, дати тон. Рекомендується
проспівувати без супроводу і ті пісні, що написані для виконання з
супроводом^

Навчання двоголосного співу. Дитячий хор може бути одноголосним
(унісонним), двоголосним, триголосним і чотириголосним. У початковій
школі діти співають на один і на два голоси. У хоровому гуртку IV класу
можливий і триголосний спів.

Двоголосний спів складніший, ніж унісонний, зате він цікавіший і
багатший за звучанням. Він розвиває в учнів слух, відчуття гармонії,
привчає слухати один одного, самостійно вести свій голос.

Величезна кількість народних пісень співається на два-три голоси. Багато
хороших пісень для дітей молодшого віку написані на два голоси.
Двоголосся у навчанні співу в початковій школі обов’язкове. Досвід
показує, що двоголосся дається дітям легко, якщо підготувати їх до цього
і якщо добре підготується до цих занять сам учитель.

Уже на початку другого року навчання можна приступити до співу
двоголосних пісень. У І класі цього робити не рекомендується, тому що
спочатку треба дати дітям початкові навики правильного співу в один
голос. Приступити до двоголосся можна лише тоді, коли діти співають
більш або менш злагоджено, чисто.

До навчання двоголосного співу ми підходимо поступово, спочатку
привчаючи дітей чути два голоси, самостійно вести свої партії. Починати
слід з невеликих вокальних вправ. Наприклад, всі діти співають звук ля,
а потім фа першої октави; далі пропонується одній половині класу співати
ля, а другій — фа з запізні-лим вступом. Виходить терцієве звучання.
Коли діти навчаться виконувати дану вправу, можна співати цю терцію,
вступаючи одночасно у спів і вслухаючись у те, як вона звучить.
Настроювати терцію слід чисто — так, як настроюють інструмент. Учитель
при цьому допомагає голосом або на інструменті тій групі, яка співає
нестійко, невпевнено або нечисто. Вправи бажано варіювати, наприклад,
починати з різних звуків, мінятися партіями і т. ін.

Над попередніми вправами треба попрацювати кілька уроків, поки діти не
засвоять їх. Далі можна приступити до розучування найпростішої
двоголосної пісні, наприклад, «Как пошли наши подружки». Учитель співає
або грає мелодію, а потім грає її в двоголосному викладі або ж співає
мелодію, а грає другий голос. Учитель звертає увагу дітей на те, що тут
звучать два різні голоси і що двоголосність у співі красивіша, ніж
одноголосність.

У згаданій пісні голоси рухаються весь час паралельно, в терцію. Але вже
наступна пісня може містити в собі елементи протилежного руху. Така
пісня трохи складніша і вимагає від дітей більшої підготовки та
самостійності в співі.

Пісня «Здрастуй, гостя зима» зручна тим, що в ній тільки частково є
двоголосся, причому воно з’являється спочатку в паралельному русі, а
потім у протилежному. Згодом діти без особливих зусиль переходять до
таких пісень, як «Виноград в саду цветет» і т. п. Над двоголосним співом
треба працювати терпеливо, не поспішаючи і систематично. Для закріплення
двоголосного співу корисно співати канони. Обидва голоси співають одне й
те саме, але починають співати в різний час. Спів канонів привчає дітей
до самостійного співу своєї партії, вносить різноманітність у роботу,
пожвавлює її. Є спеціально написані канони. Деякі одноголосні народні
співи можна виконати також у вигляді канонів, наприклад, «Пойду ль я,
выйду ль я».

Спів на два голоси аж ніяк не виключає одноголосного співу,1 особливо в
перші роки навчання. Не можна обмежитись тільки двоголосними піснями
лише тому, що є багато хороших пісень для дітей цього віку, написаних
для одного голосу. Перекладати їх на два голоси не завжди зручно і
доцільно. Крім того, необхідно весь час повертатися до одноголосного
співу, щоб зміцнити ансамбль і лад унісонного співу, більше уваги
приділяти якості звука і виразності виконання.

У III і IV класах двоголосний спів повинен переважати над одноголосним.

На початку навчання необов’язково ділити дітей за голосами. Можна
поділити клас просто на дві групи. При співі двоголосних пісень учні
міняються партіями, по черзі співають партії першого і другого голосу.
Початкові двоголосні пісні настільки прості і вузькі за діапазоном, що
такий спів не викличе в дітей великих зусиль і, отже, не завдасть шкоди
голосові, а користь буде безперечна: такий спів розвине їх слух і
самостійність ‘.

В навчальній роботі з дітьми широко практикується спів індивідуальний,
або соло. Учитель перевіряє, чи правильно співає окремий учень, правляє
його. Окремо співають слабі учні, а також кращі учні, показуючи приклад
іншим. Слухаючи окремих учнів, клас усвідомлює їх недоліки, позитивні
якості, підвищує вимоги до власного співу. Кращі учні можуть бути
заспівувачами у хорі. Заспівувачі можуть чергуватися в різних піснях і
навіть в одній, наприклад, у різних куплетах.

Під час шкільних свят часто випускають співаків-солістів, але це далеко
не завжди корисно. У великому приміщенні, перед великою аудиторією
маленькі співаки, бажаючи, щоб їх почули, починають співати напружено,
надто голосно. Тому до виступів дітей треба ставитись з великою
обережністю, не зловживати цим, випускати дітей перед невеликою
аудиторією, у невеликому приміщенні і не часто. Краще всього
практику,в/ати спільні виступи двох-трьох учнів (маленький унісонний
ансамбль).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020