Реферат на тему:
Можливі наслідки вступу України до нато
Олександр Чередниченко, кандидат психологічних наук, політолог,
Національний інститут проблем міжнародної безпеки, державний експерт, м.
Київ
Стаття, яка пропонується читачам журналу, має дискусійний характер. Це
викликано декількома моментами. По-перше, автор перераховує чинники
позитивного та негативного аспектів входження України в НАТО, не
зупиняючись на їх докладному аналізі. По-друге, шлях України “в Європу”
через Росію, чи разом з Росією розглядається не тільки як
альтернативний, але й як можливо основний, пріоритетний.
Ці обставини і надають статті дискусійного характеру, спонукають до
поглибленого аналізу позитивів та негативів як вступу України до НАТО
так і укладання з Росією і Білоруссю нового військового союзу.
Водночас, автор має оригінальну манеру викладу, безперечно компетентний
у проблемі, яка розглядається, вільний від вузько політичних комплексів,
що надає матеріалу цінності. Редакція сподівається на продовження
дискусії, залучення до неї інших фахівців. З огляду на контроверсійність
певних тез статті вона є добрим початком для дискусії.
У післявоєнні роки Захід вибудовував свою безпеку на основі принципу
колективної оборони, який дістав своє остаточне завершення у роки
“холодної війни”. Але й досі у Західній Європі немає єдиного підходу до
питання забезпечення західноєвропейської безпеки. Існує два традиційних
напрямки – атлантисти (НАТО) та європеїсти (ЄС). Оскільки нас цікавить
перший напрямок, то у нашому аналізі зосередимося на ньому.
На думку атлантистів, західноєвропейська безпека повинна вибудовуватися
на засадах НАТО та її принципі колективної безпеки. До цієї групи
відносять т.зв. англо-саксонські країни (США, Великобританія та Канада),
Голандію та “альянс вікінгів” – Данію, Норвегію, Ісландію.
Атлантисти виступають за те, щоб не був розірваний трансатлантичний
зв’язок між Західною Європою та Північною Америкою. Для них має велике
значення участь США у європейських справах, а також американські
гарантії, у т.ч. ядерні1. На початку 90-х років, коли розпався СРСР та
Варшавський блок, в Європі з’явилися заклики до розпуску НАТО як такого,
що виконав свою функцію. Але з появою концепції “нового атлантизму”
альянс повинен був і надалі існувати й ставити перед собою завдання у
відповідності з новим баченням того, що стосується загроз. До нових
загроз були віднесені: розповсюдження зброї масового знищення, етнічні
та релігійні конфлікти, тероризм тощо. Розмови про перетворення НАТО з
військово-політичного блоку у політичний (для ведення миротворчих
операцій), по суті, скінчилися трансформацією його у переважно військову
організацію. Окрім того, передбачається посилення в НАТО ролі
європейських країн шляхом включення якнайбільшого їх числа в систему
європейської безпеки.
Здавалося б, що це може бути вигідним для України. Але глибші
дослідження виявляють, що поставлені питання значно переважають
відповіді на них. Цим обумовлюється пересторога щодо забезпечення
європейської безпеки, у тому числі й України. У представленому аналізі
ми намагалися об’єктивно підійти до цієї проблеми, подавши основні
варіанти її вирішення. У процесі їхнього співставлення можна знайти
відповідь, наскільки входження в євроатлантичну структуру нам необхідне.
І. Позитивний аспект входження України в НАТО
А) Відносно жорсткий варіант співробітництва
· Входження (повернення) України в західну цивілізацію через
військово-політичні організації помітно вплине на всю геополітичну
структуру світу і перетворить державу з об’єкта політичного процесу на
її суб’єкт.
· Вступ України до альянсу, з політичного погляду, є важливим для
демонстрації того, що вона виступає активним членом будівництва
європейської архітектури безпеки, а не пасивним спостерігачем подій, що
відбуваються в Європі та загалом у світі.
· Співробітництво України з НАТО в галузі оборони та безпеки може стати
важливим компонентом будь-якої стратегії, покликаної зміцнити її
незалежність, оскільки регіональна безпека країн Центральної Європи, на
думку ряду аналітиків, повинна починатися саме з країн, які географічно
розташовані на східних кордонах Європи2.
· Вступ до НАТО може сприяти консолідації українського суспільства на
тлі відсутності зовнішнього ворога.
· Партнерство з НАТО зможе покращити просування української зброї на
світовий ринок.
Б) Відносно м’який варіант співробітництва
· Вступати до НАТО слід після того, як до нього приєднаються усі країни.
Лише у цьому разі можна серйозно говорити про колективну
відповідальність та безпеку в Європі.
· Однією з основних умов вступу має бути та, що НАТО повинно бути поза
впливом (мається на увазі домінуючим – прим. Ред.) США або їхніх
союзників (Британія).
· В НАТО необхідно йти під “прикриттям” Росії, виробивши спільні проекти
участі в альянсі3. В НАТО Україна та Росія можуть об’єднатися з
Німеччиною і, маючи реальні важелі впливу, будуть спроможні різко
змінити геополітичну ситуацію у світі. У такий спосіб Сполученим Штатам
дали б зрозуміти про намір вести самостійну гру на Європейському
континенті і поступового виходу з-під контролю США.
· Україна співробітничає з військово-політичними організаціями без
активного членства в них. Такі спільні дії будуть сприяти оборонному
будівництву Української держави і створять умови для подальшого
просування України до західної моделі розвитку, незалежно від того, чи
вступить вона з часом до альянсу, чи ні.
· Україні слід брати участь лише у політичній системі НАТО й зачекати з
членством у військових структурах Північно-Атлантичного договору,
оскільки різні підходи у поглядах на європейську систему колективної
безпеки ще не набули остаточного визначення.
· Україна ще певний час не виходить з програми “Партнерство заради
миру”, оскільки НАТО сьогодні переживає нелегкі часи і вимагає серйозної
модернізації як у плані військового будівництва, так і щодо нових типів
озброєнь, оскільки період, що наступив після часів “холодної війни”,
потребує інших підходів в організації європейської колективної безпеки.
ІІ. Негативний аспект входження України в НАТО
· Розширення альянсу значно погіршить діяльність НАТО з огляду на широку
географію об’єднання, що різко погіршує умови його керованості при тому,
що будь-які прийняті рішення можуть бути легко заблокованими. Таким
чином, взагалі постає питання подальшого його існування4.
· Навіть у США викликає занепокоєння фінансовий бік розширення
об’єднання. Північноатлантичний блок нав’язує іншим країнам стратегію й
тактику, озброєння за натівськими стандартами та організацію військових
структур. На це необхідні величезні кошти5, які є неспіввимірними тим
“вигодам”, які обіцяються6.
· Слід взяти до уваги факт існування довготривалої напруженості у
відносинах США з Францією та Італією з приводу командування Південною
(Середземноморською) зоною НАТО7;
· Факт розширення НАТО може надати значної переваги Сполученим Штатам на
американізацію Центральної та Східної Європи, що викликає занепокоєння
найбільших європейських країн8.
· За даними Міжнародного інституту стратегічних досліджень, лише 2% від
особового складу військовослужбовців європейських армій спроможні
здійснювати такі функції та завдання, як у Косові або у Боснії. Тут
основне навантаження несли США9.
· Як військово-стратегічна одиниця Україна для блоку виступає у першу
чергу як стратегічний плацдарм для розгортання своїх позицій на Схід.
Незважаючи на сьогоднішню досить стриману позицію Росії щодо розширення
НАТО на Схід10, цей процес має свої межі. Тому вступ України до альянсу
може спричинити напружені відносини із своїм східним сусідою.
· Подальше просування НАТО на Схід покращує стратегічні взаємини між
альянсом та Польщею. Україні ж тут відводиться роль буферного
утворення11.
· Виходячи з відпрацьованих технологій, Україна в жодному напрямку
зовнішньої та внутрішньої політики неспроможна буде робити самостійні
кроки. Виходячи з цього, НАТО завжди диктуватиме Україні свої умови в
силу значних відмінностей у геополітичних інтересах. В інакшому разі її
чекатиме сумний досвід Югославії12.
· Аналіз понятійного апарату, ідеологем, якими користується альянс у
проведенні своєї військово-політичної експансії, свідчить, що завданням
НАТО не виступає за збереження будь-якої національної держави. Наголос
робиться на віртуальних цінностях, пов’язаних з правами людини,
загальнолюдськими цінностями і т.ін., а державі відводиться другорядна
роль.
· Якщо ж військова доктрина спонукає НАТО до певного роду дій на
політичному полі України, то вони будуть застосовані. Основний сенс
діяльності об’єднання знаходить своє вираження у розширенні життєвого
простору, для чого реальна його активність проявляється лише у
проведенні різноманітних навчань на території України.
· Зрозуміло, що навіть членство України в НАТО не забезпечує їй безпеки.
Конфлікт Греції та Туреччини цьому підтвердження.
· Пріоритетні орієнтації України на інтеграцію в НАТО (ЄС) тощо повинні
супроводжуватися широкою програмою заходів щодо всебічного входження в
європейський соціокультурний простір, відкритістю країни не тільки для
економічних інвестицій, але і для інвестицій культурних та
інформаційних13.
· Коли Україна увійде в систему інфраструктурних зв’язків НАТО, що вже
обіймає величезні території, то буде зламаний не лише державний апарат,
а й внутрішня сутність українського народу, його духовність14.
ІІІ. Можлива альтернатива співробітництва
Зазначені обставини засвідчують те, що спроби України вирішити проблему
європейської інтеграції (у даному випадку в НАТО) на безальтернативній
основі, як це пропонують деякі впливові політики, може призвести до
непередбачуваних та некерованих наслідків для долі країни. В Україні, з
огляду на попередній аналіз, ще мало підстав для утвердження справжньої
політичної та економічної інтеграції в Європі, окрім переймання
зовнішніх атрибутів, основаних на ідеологічно вивірених та
маніпулятивних підходах. Та й самі європейські політичні та
військово-політичні структури переживають нелегкі часи, тому й ця
обставина повинна бути пересторогою від поспішних кроків. Сьогодні
Україна стикається з небезпекою “стратегічної маргіналізації” та
перетворення її в об’єкт зовнішньої політики інших країн.
Такий стан речей змушує керівництво обирати для тимчасового виживання
одну з найслабкіших стратегій, що полягає у примітивному балансуванні
між основними політичними векторами. Ця політика є пасивною (а не
активною, наступальною, агресивною, варіативною), а отже, ресурс її
обмежений. Зазначена невиразність негативно впливає й на українських
громадян, порушує їхню самоідентифікацію, сприяє погіршенню самопочуття
та розмиванню образу держави (особливо у молодого покоління), яка
починає мислитися як непотрібний елемент у системі політичних
інститутів.
Заявивши останнім часом про безальтернативність європейського вибору, ми
тим самим ставимо розвиток країни у глухий кут, відкидаючи інші можливі
варіанти. Зрозуміло, що заявлена позиція є демонстрацією “втечі” від
Росії. Але ставка на одну з сторін, тобто у даному випадку на Захід, у
політичному плані та з огляду на безпеку, веде до програшу в обох
напрямках.
Потрібно усвідомити, що на одинадцятому році існування незалежної
України на Заході не існує одностайного розуміння її місця та ролі в
європейській системі безпеки після закінчення “холодної війни”. Україна
не є членом Західно-Європейського або Європейського Союзу і, як вважають
західні аналітики, навряд чи приєднається до них у найближчому
майбутньому. Разом з тим наша держава продовжує перебувати у значній
економічній залежності від РФ. Економічний та політичний тиск Росії, з
огляду на пасивну позицію України, призводитиме до обмеженого вибору
конкретних рішень Україною, у тому числі й у сфері безпеки.
Тому намагання за всяку ціну увійти у військово-політичний простір
Заходу з невідворотністю буде вступати в суперечність з таким
зовнішньополітичним імперативом України, як збереження партнерських
відносин з Росією. Вихід з такого становища повинен здійснюватися не
лише зовнішньо-, але й внутрішньополітичними засобами. До того ж
потрібно активніше використовувати такий потужний резерв, як
геополітичне розташування України.
З огляду на все, входження України у європейський простір навряд чи
відбудеться самотужки, без втрати суверенітету або й територіальної
фрагментації. До того ж українське питання неодмінно враховуватиме
проблему відносин Росії та Заходу. Тож, як це не парадоксально звучить,
в Європу Україна може потрапити швидше через Росію. Це означатиме й
зміну визначального американського впливу на аналогічний російський. Але
у такій взаємодії, політичній активності, виваженості у діях Україна
здатна зайняти дуже важливе місце. Вона може стати сполучною ланкою між
Росією та Європою, отримавши у такий спосіб потужний пакет економічних
та військово-політичних дивідендів.
Відомо, що Росія – власник потужного ядерного потенціалу (від якого
Україна необдумано позбавилася) і, на думку американських стратегів, є
країною, що володіє повною сукупністю засобів для знищення Америки15.
Гадається, що у плані альтернативного рішення щодо забезпечення
національної безпеки України не слід відкидати військового союзу з
Росією16 (Білоруссю) та створення на цій підставі єдиного оборонного
комплексу. В його основу мають бути покладені міждержавні домовленості,
а не військова структура, що диктувала б свої умови (як НАТО). Україна б
цим посилила позиції Росії, що було б неабияким важливим фактором у
зміцненні власного статусу та впливу як всередині об’єднання, так і в
зовнішньополітичній сфері17. До того ж зникає необхідність переведення
всіє військової структури та техніки на нові стандарти, оскільки ще
збережені інтеграційні зв’язки з ВПК, в літако- та ракетобудуванні й у
ряді інших галузей. Не варто ігнорувати й історичні, культурні,
конфесійні та інші зв’язки між двома народами, знання справ в Україні
російськими бізнесменами (і навпаки), які можуть краще за західних
прорахувати можливі ризики при реалізації інвестиційних програм тощо.
Зрозуміло, що такі кроки не знайдуть порозуміння з боку США та їхніх
сателітів. Та все ж обирати шлях розвитку необхідно, поклавши в основу
те, наскільки це корисно для України, її національних інтересів та
забезпечення безпеки.
Сьогодні Сполучені Штати зайняті близькосхідними проблемами,
далекосхідною політикою щодо суперечностей “двох Китаїв”, корейським
питанням, необхідністю збереження альянсу з Японією, яка все
прискіпливіше задивляється у бік східного ринку тощо. Тому сьогодні
американцям важко розраховувати на значну допомогу своїх європейських
союзників у вирішенні цих питань. І те, що вони висувають пропозиції про
укладання своєрідного пакту, за яким європейці взяли б на себе частину
витрат по підтриманню стабільності в регіонах, де можуть бути зачеплені
їхні інтереси (переважно Близький Схід), свідчить про обмеженість
ресурсів США. Окрім того, ряд країн Європи та Росія висловлюють
зацікавленість у радикальному скороченні американського впливу на
європейські справи. Здається, що для нашої держави настав слушний
момент, який вона може використати у плані розглянутих вище проблем.
Інакше кажучи, Україна об’єктивно знаходиться у рамках геоекономічних
просторів Росії та Європи18, внутрішня динаміка яких реально спрямована
на їхнє зближення. Така структура має значні шанси згодом стати
елементом глобальної континентальної (євразійської) геоекономічної (а
тому і геополітичної) мегаструктури, де Україна спроможна набути ознак
суб’єкта світових політичних процесів.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
