Реферат на тему:
Фінансові інструменти міжнародного ринку
Основними сегментами євроринку є ринки єврокредитів, єврооблігацій,
євроакцій та ринки похідних інструментів.
Кредити, що надаються банками на євроринку, мають коротко-, середньо- та
довгостроковий характер. Середньо- та довгострокові єврокредити
надаються переважно в рамках банківських синдикатів чи пулів. Якщо це
кредити великого обсягу, що мають довгостроковий характер, вони
організуються, як правило, в рамках консорціуме, що об’єднує кілька
банків під керівництвом банка-менеджера. Такі кредити часто мають форму
ролл-оверних (револьверних) кредитів. Для зменшення ризиків кредити
надаються під плаваючу процентну ставку, яка переглядається раз на
квартал або раз на півроку.
Ринок єврооблігацій виник у Лондоні в результаті лібералізації
британського валютного контролю. Цьому сприяло також жорстке регулювання
ринку облігацій у США, різниця в процентних ставках на американському
ринку та євроринку і, як наслідок, переорієнтація емітентів облігацій на
євроринок. Дещо пізніше виник ринок коротко- і середньострокових
євровекселів, основними учасниками якого стали великі міжнародні банки,
здійснюючи емісію євровекселів та забезпечуючи їх обіг на вторинному
ринку.
Єврооблігації надають доступ емітентам на міжнародний фінансовий ринок і
являють собою боргові зобов’язання позичальника, який отримав
довгострокову позику (5—15 років) у будь-якій з евровалют. Як правило,
вони є цінним папером на пред’явника. Єврооблігації пономіновані в
евровалют! і придбаваються інвесторами в евровалюті. Обсяг емісії
єврооблігацій становить від сотень тисяч до мільярдів доларів.
Емітентами облігацій на міжнародному ринку виступають окремі країни,
органи місцевого самоврядування, фінансові інститути, корпорації, банки
тощо. У випадку, коли позичальником на міжнародному ринку виступає та чи
інша країна, її кредитний рейтинг встановлюється міжнародними
рейтинговими агентствами на основі рейтингів економічного, політичного
ризику та ризику переказу. Відповідно до кредитного рейтингу і
рекомендацій андерайтера встановлюються процентні ставки по боргових
зобов’язаннях країни-емітента. Рейтинги довгострокових зобов’язань
країн-позичальників на початок 1998 p., розроблені агентством “Moody’s”,
наведено в табл. 21.1.
Таблиця 21.1. Рейтинги довгострокових зобов’язань країн-позичальників
Емісія та розміщення єврооблігацій здійснюються андерайтинго-вими
синдикатами, що складаються переважно з кількох євробанків або інших
фінансово-кредитних інститутів чи брокерських фірм. Андерайтинговий
синдикат проводить роботу з потенційними інвесторами і бере на себе
зобов’язання щодо розміщення емісії на ринку. Комісійні, отримані
андерайтерами від проведення підписки на євроринку, як правило, менші
від комісійних, отриманих на національних ринках.
Більша частина облігацій, що перебувають в обігу на євроринку, мають
фіксований купон. Крім облігацій з фіксованим купоном на євроринку
емітуються облігації з плаваючим купоном, конвертовані облігації,
облігації з правом придбання акцій визначених корпорацій. Процентний
дохід по боргових зобов’язаннях з плаваючим купоном визначається на
євроринку на основі відповідних ставок LIBOR і переглядається раз на 6
міс.
Вторинні ринки єврооблігацій сконцентровані в Європі в Лондоні,
Люксембурзі, Франкфурті-на-Майні, інших містах. Розрахунки за
єврооблігаціями здійснюються через дві основні депозитарно-кліри-гові
системи: Euroclear і CEDEL. Клірингова палата CEDEL, учасниками якої
виступають 120 банків, була створена в 1968 р. в Брюсселі. Клірингова
палата Euroclear (Центр поставки єврооблігацій) налічує 94 акціонерів —
комерційних банків. Ринок єврооблігацій саморегулюється професіоналами
Асоціації дилерів з міжнародних облігацій.
Єврооблігації є одним із видів боргових зобов’язань, що купуються за
валюту, яка не збігається з валютою країни емітента таких облігацій.
Іншим видом подібних зобов’язань є іноземні облігації, що емітуються
нерезидентами на національних ринках різних країн згідно із
законодавством цих країн і розміщуються серед резидентів за національну
валюту.
За механізмом функціонування ринки іноземних та єврооблігацій мають
багато спільного. Основними країнами, де емітуються іноземні облігації,
є СІЛА, Японія, Швейцарія та Велика Британія.
Євроринок акцій виник у 1980 р. Поява і розвиток цього ринку пов’язані з
бажанням інвесторів формувати портфель акцій на міжнародному ринку, з
необхідністю для корпорацій шукати нові джерела формування власного
капіталу, з потребою залучення іноземних інвесторів для участі в
приватизації підприємств. Євроакції розміщуються на ринку банківськими
синдикатами, котируються в міжнародних фінансових центрах і продаються
за евровалюту.
Підприємство, що розміщує на євроринку частку або весь обсяг емісії,
отримує кошти в евровалюта. Залежно від умов емісії та відповідного
законодавства акції підприємства після цього можуть котируватися як на
національному ринку емітента, так і на ринках інших країн. Крім
євроакцій на міжнародному ринку перебувають в обігу іноземні акції, які
за механізмом випуску та обігу подібні до іноземних облігацій. Іноземні
акції розміщуються або котируються на фондовому ринку іноземної держави
або лише продаються на організованих ринках іноземних держав, а
котируються тільки в країні випуску.
Серед мотивів, якими керуються корпорації при розміщенні акцій на ринках
різних країн, основну роль відіграють:
• легкість залучення капіталу;
• менша вартість капіталу, ніж на національному ринку;
• можливість залучити нових інвесторів та диверсифікувати їх базу;
• можливість освоїти нові ринки збуту;
• присутність на ринку країни додаткового розміщення акцій дочірньої або
материнської компанії;
• популяризація імені корпорації на міжнародному ринку.
Багато корпорацій, у тому числі американські, практикують розміщення
частки емісії акцій на євроринку. Європейські корпорації розміщують
частину своїх акцій на ринку США. При цьому частину акцій, що
розміщується у такий спосіб, називають траншем на Євроринку або
американським траншем. (“Tranche” — французький термін, що означає
відокремлену частку випуску фінансового активу). Існують також
корпорації, що намагаються збільшити свій капітал за рахунок розміщення
акцій відразу в кількох країнах. При цьому серед іноземних інвесторів
може бути розміщено більше половини акцій і не втрачено контрольний
пакет акцій, оскільки розміщуються не голосуючі акції.
Похідні фінансові інструменти, — свопи, опціони, форварди та ф’ючерси —
з’явились на євроринку в 70-х роках і стали органічним доповненням до
основних фінансових інструментів євроринку. Вони дали змогу учасникам
ринку ефективніше управляти фінансовими ризиками, робити фінансове
посередництво на міжнародному ринку більш безпечним. Вони дали змогу як
позичальникам, так і кредиторам захиститись від процентного та валютного
ризиків, використати арбітражні можливості євроринків, а при сприятливій
кон’юнктурі ринку реалізувати спекулятивні стратегії.
Рекомендована література
1. Боринець СЛ. Міжнародні валютно-фінансові відносини. — К., 1999.
2. Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые
отношения: Пер. с фр. — М., 1994.
3. Фінансові звіти ЄБРР за 1997—1998 роки.
4. Хэррис ДМ. Международные финансы: Пер. с англ. — М., 1996.
5. Roy С. Smith, Ingo Walter. Global banking. — New York, Oxford: Oxford
University Press, 1997.
6. Sercu R. Uppal. International financial markets and the firm. —
London: Chapman & Hall, 1995.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
