Реферат
на тему:
Штукатурення фасадів
ШТУКАТУРЕННЯ ФАСАДІВ ЗВИЧАЙНИМИ РОЗЧИНАМИ
ВИДИ ДЕКОРАТИВНИХ ШТУКАТУРОК І РОЗЧИНИ ДЛЯ ЇХ ВИКОНАННЯ
ІНСТРУМЕНТИ ДЛЯ ВИКОНАННЯ ДЕКОРАТИВНИХ ШТУКАТУРОК
ВИКОНАННЯ КОЛЬОРОВОЇ ВАПНЯНО-ПІЩАНОЇ ШТУКАТУРКИ
ВИКОНАННЯ ТЕРАЗИТОВОЇ ШТУКАТУРКИ
ВИКОНАННЯ КАМ’ЯНОЇ ШТУКАТУРКИ
ШТУКАТУРЕННЯ ФАСАДІВ ЗВИЧАЙНИМИ РОЗЧИНАМИ
Фасади будівель штукатурять звичайними розчинами (цементні, вапняні,
цементно-вапняні) або декоративними. Фасад, обштукатурений звичайним
розчином, у подальшому фарбують. Незалежно від того, який розчин буде
застосовуватись для штукатурення, поверхню фасаду підготовлюють і
провішують. Штукатурити фасад будівлі починають зверху. До початку робіт
вздовж фасаду встановлюють суцільне риштування, здебільшого
збірно-розбірного типу з металевими опорами й іншими елементами
кріплення. Після закріплення риштування і перевірки його стійкості
приступають до виконання робіт.
Підготовку поверхні фасаду під штукатурення, залежно від матеріалу стін,
виконують так само, як і під час підготовки внутрішніх поверхонь (див. §
19).
Підготовлену поверхню провішують, користуючись виском масою 1—2 кг, з
довжиною шнура на висоту будівлі. У високих будівлях провішують
послідовно на висоту 2—3 поверхів. Під час провішування встановлюють
марки і маяки з того ж розчину, яким будуть штукатурити фасад або
створювати підготовчий шар при декоративних штукатурках. Відстань між
маяками має бути трохи меншою за довжину правила або півтерка, якими
будуть розрівнювати розчин.
Одночасно з вертикальним провішуванням фасаду провішують вертикальність
кутів будівлі, пілястрів, вертикальних кромок віконних прорізів.
Провішуючи вертикальність прорізів виском 3 (Рис. 1), вибирають потрібну
товщину майбутнього штукатурного шару на бокових зовнішніх укосах і
встановлюють відповідні марки 1. Ці марки в подальшому будуть служити
орієнтиром під час штукатурення укосів.
Після цього за допомогою горизонтально натягнутого шнура 4 встановлюють
марки на верхньому боці прорізу 2 і зовнішньому краї підвіконника.
Одночасно перевіряють горизонтальність карнизів, пасків, прямолінійних
сандриків, підвіконників та інших витягнутих архітектурних деталей.
Після встановлення на фасаді марок і маяків його починають штукатурити.
Штукатурять фасад так само, як внутрішні поверхні, послідовно наносячи
шари оббризку, ґрунту і накривки вручну або механізованим способом (крім
накривки). Всі архітектурні елементи фасаду виконують за допомогою
шаблонів після створення на поверхні підготовчого шару штукатурки.
Рис. 1. Схема провішування віконних прорізів фасаду:
1 — марки на вертикальному боці прорізу; 2 — марки на верхньому боці
прорізу; 3 — висок; 4 — горизонтально натягнутий шнур
Рис. 2. Витягування вінцевого карниза по сітчастому каркасу:
а — положення шаблона на стіні; б — положення шаблона на кутах будівлі;
1 — верхня напрямна рейка; 2 – шаблон; 3 — сітчастий каркас; 4 — стіна;
5 — нижня напрямна рейка; 6— підтримуючий кронштейн
Як приклад, розглянемо підготовчі роботи для витягування вінцевого
карниза на фасаді (Рис. 2, а). У даному випадку карниз буде виконуватись
по попередньо встановленому металевому каркасу 3. Спочатку у
відповідності з висотою і виносом майбутнього карниза виготовляють
шаблон і за його висотою навішують напрямні рейки, по яких він буде
пересуватись. Верхню напрямну рейку 1 фіксують на потрібній відстані від
стіни за допомогою консольне висунутих планок, які закріплюють на
верхній площині стіни 4. Нижню напрямну рейку 5 прибивають на стіні у
відповідності з розміром шаблона.
На кутах стіни будівлі (Рис. 2, б) нижня напрямна рейка має виступати з
площини стіни на довжину, що дорівнює довжині горизонтальної опорної
дошки шаблона 2. Верхня напрямна рейка має виступати так, щоб профільна
дошка шаблона могла спиратись на неї при витягуванні верхнього облома
тяги. Техніка витягування карниза описана в § 29. Слід враховувати, що
до складу розчинів для обштукатурення фасаду гіпс не входить, тому час,
потрібний для виконання витягнутих архітектурних деталей, збільшується.
Після обштукатурення верхньої горизонтальної захватки фасаду верхній
ярус риштувань розбирають і переходять на другу захватку. Цоколь
штукатурять після повного опорядження стін. Для штукатурення цоколя слід
застосовувати лише цементні розчини складу: 1:3 або 1:4.
Як вже було сказано, фасад, поштукатурений звичайним розчином, в
подальшому фарбують. Проте це не єдиний спосіб оздоблення фасаду. Після
штукатурення на всій площі фасаду або на окремих ділянках його створюють
фактуру набризком або, виконуючи русти, розмічають його на декоративні
камені правильної форми.
ВИДИ ДЕКОРАТИВНИХ ШТУКАТУРОК І РОЗЧИНИ ДЛЯ ЇХ ВИКОНАННЯ
Залежно від складу розчину або способу обробки декоративного шару
декоративні штукатурки поділяють на кольорові вапняно-піщані, теразитові
та кам’яні.
Для виконання кольорової вапняно-піщаної штукатурки застосовують
вапняний розчин, до якого додають 0,1 частину білого цементу від маси
вапняного тіста і лугостійкі пігменти до заданого кольору, але не більше
7 % від маси цементу. Заповнювачем в розчинах здебільшого служить білий
кварцевий пісок з розміром зерен не більше 1 мм. Лише для набризку можна
застосовувати пісок з більшим розміром зерен (до 2 мм). Щоб надати
опоряджувальному шару блиску, до розчину додають подрібнену слюду.
Склад кольорового вапняно-піщаного розчину
(у частинах за об’ємом)
Цемент білий …………………………… 0,1
Вапняне тісто …………………………….. 1
Пісок кварцевий …………………………3
Пігмент (% маси цементу) ………2—7
Спосіб приготування. Спочатку змішують сипкі матеріали: цемент, пігмент
і пісок. Окремо розводять водою вапняне тісто, одержане вапняне молоко
виливають у перегарцьовану суміш і перемішують її.
Якщо декоративний розчин має бути білого кольору, пігменти до нього не
додають.
Для виконання теразитової штукатурки централізовано на заводах
виробляють суху суміш з білого цементу, вапна-пушонки, кварцевого піску,
мармурової крихти, слюди і пігментів. Суміш надходить на будівництво у
паперових або поліетиленових мішках з відповідним маркіруванням, яке
вказує розмір зерен заповнювачів: дрібний, середній і великий. В
залежності від цього опоряджувальний шар буде різної фактури. На
робочому місці суміш розводять водою, після чого застосовують для
штукатурення. Безумовно, теразитову суміш можна приготувати і на
робочому місці. У табл. 10 подано рецептуру деяких теразитових сумішей.
Таблиця 10. Склади теразитових сухих сумішей (частин за об’ємом)
Матеріал Колір
Білий Жовтий Коричневий Темно-сірий
Цемент білий 1 1,5 1,5 1
Вапно-пушонка 3 4 3 1,2
Пісок кварцевий — 9 11 2
Мармурова крихта 6 4 — 2
Мармурове борошно 1,5 1 — —
Слюда (частин за об’ємом це-
менту) 0,5 0,5 0,5 0,25
Пігменти (% маси всієї суміші) — 2 0,5 0,3
(вохра) (умбра) (пероксид марганцю)
Кам’яні декоративні штукатурки виконують цементними розчинами,
заповнювачем в яких служить крихта гірських порід (граніту, мармуру,
слюди тощо). Іноді до розчину для надання йому пластичності додають
10—20 % вапняного тіста. Колір штукатурці надають не тільки пігменти, а
й заповнювач. У табл. 11 подано склади розчинів для кам’яних штукатурок.
Таблиця 11. Склади розчинів для кам’яних штукатурок
Матеріал Колір
Білий Жовтий Червоний Сірий
Портландцемент, марка не нижче 400 1 1 1 1
Вапняне тісто 0,2 0,15 0,1 0,1
Мармурова крихта
Мармурове борошно 3
0,1 3
0,05 3
— —
—
Гранітна крихта
Слюда (від об’єму цементу)
Пігмент (від об’єму цементу) —
0,1 —
0,1
3—5 —
0,1
5—10 3
0,1
1—5
(вохра) (сурик залізний) (пероксид марганцю)
ІНСТРУМЕНТИ ДЛЯ ВИКОНАННЯ ДЕКОРАТИВНИХ ШТУКАТУРОК
Всі роботи, пов’язані з підготовкою фасаду до штукатурення, нанесення і
обробки підготовчого шару штукатурки виконують традиційними
інструментами, які вам добре відомі. Проте для нанесення і обробки
декоративних опоряджувальних шарів штукатурки застосовують спеціальний
інструмент і пристрої.
Рис. 3. Інструменти для нанесення декоративного розчину на поверхню і
його опорядження: а — лопатки (кельми); б — відрізачка
Лопатки (кельми) різні за розміром і формою полотна (рис. 9, а)
застосовують для нанесення декоративного розчину на поверхню і його
опорядження. Для прорізування і очистки прорізаних рустів в
декоративному шарі штукатурки застосовують відрізачку спеціальної форми
(Рис. 3, б).
Для створення додаткової шорсткості на підготовчому шарі під декоративну
штукатурку застосовують подряпки (Рис. 4).
Для виконання рустів у пластичному шарі вапняно-піскової штукатурки
застосовують рустовки, розшивки та інші інструменти.
Рис. 4. Подряпки для створення борозен у пластичному шарі штукатурки
Рис. 5. Інструменти і пристрої для виконання рустів:
а — рустовка; б — розшивка; в — розшивка зі змінними лезами; г — лінійка
Рис. 6. Пристрої для циклювання опоряджувального шару декоративної
штукатурки:
а — циклі; б — цикля-подряпка; є — цвяхова щітка
Найпростішу рустовку подано на Рис. 5, а. Вона складається з дерев’яного
бруска, на одному з кінців якого закріплено вигнуту металеву пластинку.
Для виконання увігнутих рустів на шарі декоративної штукатурки
застосовують розшивку (Рис. 5, б), яку під час роботи пересувають вздовж
металевої лінійки з прорізом посередині (Рис. 5, г). Довжина лінійки 1
м. З цією ж метою застосовують розшивку із змінними лезами (Рис. 5, в),
що дає змогу виконувати русти різної ширини і профілю. Змінне робоче
лезо цієї рустовки закріплюється на держаку спеціальним гвинтом.
Для циклювання, тобто подряпування опоряджувального шару декоративної
штукатурки, застосовують металеві циклі (Рис. 6, а) або подряпку-циклю
(Рис. 6, б). Подряпка-цикля складається з дерев’яної основи розміром
120х 180 мм, на нижній площині якої рядами закріплено металеві зубці, а
зверху — ручку. З цією ж метою застосовують цвяхову щітку (Рис. 6, в).
Для виконання поглиблених рисунків в пластичному шарі декоративної
штукатурки застосовують штамповки (Рис. 7). Робоча частина штамповки з
різним рисунком може бути виконана з металу, пластмаси й інших твердих
матеріалів.
Рис. 7. Штамповка
ВИКОНАННЯ КОЛЬОРОВОЇ ВАПНЯНО-ПІЩАНОЇ ШТУКАТУРКИ
Декоративна штукатурка складається з таких шарів: підготовчого (оббризк
і грунт), котрий виконується звичайним розчином, і опоряджувального
(накривки), який виконують декоративним кольоровим розчином. Товщина
декоративного шару штукатурки залежить від вибраного виду опорядження
(рустовка, рваний камінь тощо) і зернистості заповнювачів, що входять до
складу розчину. Товщина накривного декоративного шару може бути від 6 до
25 мм, а то й більше.
На підготовлену поверхню фасаду в необхідній послідовності наносять
підготовчий шар штукатурки (грунт) і розрівнюють його. Після цього на
всій поверхні, користуючись подряпкою, надряпують хвилеподібні
горизонтальні або похилі взаємно перпендикулярні борозни глибиною до 5
мм на відстані 20—30 мм одна від одної (Рис. 8). Це робиться для кращого
зчеплення грунту з накривним опоряджувальним шаром. Через 2—З год всю
поверхню змочують водою. Коли розчин повністю затвердне, поверхню
поливають струменем води зі шланга по 3— 5 разів на добу, протягом 5—7
днів. Коли підготовчий шар штукатурки витримано потрібний строк, можна
наносити декоративний розчин. Штукатурять фасад попередньо вибраними
ділянками так, щоб ділянка знаходилась у межах вертикальних і
горизонтальних архітектурних елементів фасаду (пілястрів, пасків,
карнизів тощо). Така ділянка має бути поштукатурена за один прийом. Це
робиться для того, щоб на місцях стику не було вертикальних або
горизонтальних смуг від кольорової води з розчину, яка буде заходити на
вже висохлу ділянку поверхні, зафарбовуючи її.
Декоративний шар штукатурки наносять у 2—3 прийоми, залежно від його
товщини, за допомогою звичайної штукатурної кельми або лопаток (див.
Рис. 3). Спочатку наносять перший декоративний шар оббризку, який не
розрівнюють, а витримують 1—2 год, щоб він частково затужавів. Після
цього наносять наступні шари розчину, які розрівнюють і ущільнюють
півтерками або правилами. Якщо декоративна штукатурка має бути рівною,
то поштукатурену поверхню затирають терками або згладжують гладилками.
Для надання штукатурці міцності поверхню протягом 6—8 днів змочують
водою.
Рис. 8. Шар штукатурки, підготовлений для нанесення накривного
декоративного шару
Рис. 9. Опорядження декоративного шару штукатурки у пластичному шарі:
а — валиком; б — штамповкою
Для створення рисунка або рельєфної фактури, схожої на камінь, зовнішній
шар кольорової вапняно-піщаної штукатурки обробляють у пластичному чи
напівтвердому стані або наносять набризк.
Для створення рисунка опоряджувальний шар штукатурки зразу ж після його
нанесення і розрівнювання, тобто коли розчин знаходиться ще у
пластичному стані, обробляють рельєфними валиками або штампами. Працюючи
з валиком (Рис. 9, а), до поверхні прикладають рейку або півтерок і
пересувають валик вздовж них, як по напрямній. При цьому необхідно
слідкувати за тим, щоб тиск на валик весь час був однаковим. Обробляючи
поверхню штамповками, на ній здебільшого виконують рисунок у вигляді
рельєфного фриза (Рис. 9, б). Якщо штамповка не має певного рисунка
(див. Рис. 7), то нею можна оздобити всю поверхню під рельєфний камінь.
Щоб валики і штамповки під час роботи не забивались розчином, їх
періодично змащують мильною водою, гасово-стеариновою сумішшю тощо.
Коли опоряджувальний шар декоративної штукатурки частково затвердне,
його можна циклювати, тобто надряпувати циклями. Після циклювання
опоряджена поверхня набирає шорсткості або штрихової фактури і стає
подібною до природного каменю. Крім того, опоряджена таким чином
поверхня стає блискучою за рахунок того, що зерна кварцевого піску і
слюди під час циклювання очищаються від плівки цементу і їхній блиск
відновлюється. Цю роботу можна виконувати на всій поверхні або на
окремих її ділянках, котрі розбивають на камені (Рис. 10). Кожен
прямокутник каменю циклюють окремо, пересуваючи циклю на сумісних
каменях у взаємно перпендикулярних напрямках.
Рис. 10. Поверхня розбита на камені і опорядженна циклями
І нарешті, найбільш поширений спосіб оздоблення кольорової
вапняно-піщаної штукатурки це набризк. Набризк можна виконувати з
віника, жорсткої малярної чи щетинної одежної щітки, через сітку.
Набризком можна опорядити поверхню, поштукатурену не тільки кольоровим,
а й звичайним розчином.
При набризку на опоряджувальний шар штукатурки наносять кольоровий
розчин у вигляді бризок. Розчин для набризку має бути більшої рухомості.
Виконуючи набризк, віник або щітку змочують у розчині і, наблизившись до
поверхні, ударяють ними по металевій або дерев’яній паличці (Рис. 11,
а). При цьому на поверхні створюється своєрідна рельєфна фактура, так
звана «шуба». Під час роботи паличку слід весь час тримати на однаковій
відстані від поверхні і набризкувати суміш однаковими рухами щітки.
Глибина рельєфу набризку залежить від густоти розчину: чим густіше
розчин, тим рельєф фактури буде глибшим, грубішим і навпаки.
Виконуючи набризк з одежної щітки (Рис. 11, б), її змочують у розчині,
наближують до поверхні і проводять по ній дерев’яну паличку рухом на
себе. При цьому пружна волосінь щітки буде відкидати краплини розчину на
поверхню. У процесі роботи щітку необхідно весь час тримати на однаковій
відстані від поверхні.
Рис. 11. Способи нанесення набризку:
а — з віника; б — з щетинної щітки
Рис. 12. Виконання набризку через сітку
Для набризкування розчину можна використати сітку, через яку його
накидають кельмою (Рис. 12). Розмір отворів сітки вибирають залежно від
вибраної грубини фактури. Чим більший розмір отворів сітки, тим грубіша
фактура буде створюватись на поверхні. Сітку здебільшого застосовують з
розмірами отворів від 2,5×2,5 до 10*10 мм. Накидають розчин через сітку
рівномірними рухами лопатки з сокола або безпосередньо з ящика.
Набризкувати розчин на поверхню можна механізованим способом,
користуючись пневматичною форсункою. У цьому випадку форсунку слід
спочатку відрегулювати так, щоб на поверхні створювалась фактура така,
яка нам потрібна. Застосування форсунок для набризку прискорює роботу і
можливе лише при великих обсягах робіт.
ВИКОНАННЯ ТЕРАЗИТОВОЇ ШТУКАТУРКИ
Підготовчий шар штукатурки до нанесення теразитового розчину повинен
бути підготовлений так, як про це написано у § 42. Декоративний шар
теразитової штукатурки наносять на поверхню за 2—3 рази. Спочатку на
підготовлений грунт наносять об-бризк з рідкого теразитового розчину.
Через 1—2 год, коли нанесений розчин почне тверднути, наносять наступні
шари штукатурки і зразу ж розрівнюють і ущільнюють їх ударами півтерка
або правила. Іноді, при застосуванні розчину з дрібним заповнювачем,
опоряджувальний шар затирають терками або згладжують гладилками.
Для створення дрібнозернистої рельєфної фактури, подібної до каменю,
опоряджувальний шар штукатурки циклюють. До циклювання приступають через
3—6 год після нанесення і обробки останнього шару розчину. Для
циклювання застосовують циклю, вибрану залежно від потрібної грубини
фактури, або
цвяхову щітку. Працюючи з циклею, штукатур пересуває її по прямих
горизонтальних або вертикальних лініях так, щоб вона плавно і рівномірно
пересувалась по поверхні. За циклею не повинні залишатись глибокі
подряпини і западини у шарі розчину. Циклю слід весь час пересувати в
тому самому напрямку. Коли вся поверхня поцикльована, її за допомогою
щітки або просяного віника очищають від пилу і зернин заповнювача, що
відшарувався від поверхні під час циклювання. Після цього опоряджену
поверхню протягом З—4 днів змочують водою по 3—6 разів на день.
Крупнозернисту фактуру теразитової штукатурки одержують, застосовуючи
суміш з більшою зернистістю (2,5—5 мм) заповнювача. При цьому
опоряджувальний шар штукатурки не циклюють, а обробляють бучардою,
троянкою й іншим ударним інструментом. Слід пам’ятати, що цей спосіб
можна застосовувати лише у тому разі, якщо ви впевнені, що підготовчий
шар штукатурки міцний, а опоряджувальний повністю затвердів. Працюючи з
ударним інструментом, потрібно вибрати таку силу удару, щоб фактура на
всій оброблювальній поверхні утворювалась однакова. Після закінчення
цієї роботи поверхню очищають від пилу.
ВИКОНАННЯ КАМ’ЯНОЇ ШТУКАТУРКИ
Кам’яна штукатурка найбільш міцна, довговічна і декоративніша за всі
інші види декоративних штукатурок. За рахунок того, що в розчині
кам’яної штукатурки основним заповнювачем є дрібняк декоративних
гірських порід (мармуру, граніту, лабрадориту тощо), декоративний шар
штукатурки після обробки виглядає як природний камінь. Щоб надати
поверхні ще більшої виразності, кам’яну штукатурку здебільшого виконують
у вигляді каменів прямокутної форми, розміщених горизонтальними рядами з
перекриттям вертикальних швів так, як це роблять під час кладки штучного
каміння муляри. Між каменями роблять так звані русти — це заглибини
різного профілю, що оперізують камінь (Рис. 13). Кам’яною штукатуркою
опоряджують цоколі і 1—2 поверхи багатоповерхових будинків.
Підготовчий шар під кам’яну штукатурку повинен бути підготовленим так
само, як і під інші види декоративних штукатурок. Кольоровий розчин
наносять лопаткою у 2—3 шари, витримуючи певний проміжок часу перед
нанесенням наступного шару. Кожний наступний декоративний шар розчину,
крім першого, розрівнюють і ущільнюють півтерками. Якщо поверхня буде
опоряджуватись рустами, то їх виконують зразу ж по пластичному розчину.
Русти можна виконувати різними способами. Це залежить від складності
їхнього профілю (див. Рис. 13). Прості русти трикутної, прямокутної,
напівкруглої форми набивають лінійкою, прорізають пилкою чи роблять,
користуючись рейками, відповідної форми. Русти складного профілю
виконують за допомогою профільних рейок або витягують шаблонами як
прямолінійні витягнуті архітектурні деталі.
,
Рис. 13. Профілі рустів: .
а — трикутний; б — прямокутний; в — півциркульний; г — складний
Рис. 14. Форми декоративних каменів
Декоративні камені (Рис. 14) за формою, розміром і фактурою можуть бути
різними. Розмір каменю вибирають залежно від величини будівлі і площини,
яку розмічають на камені. Слід пам’ятати, що розмір каменю залежить
також від глибини і розміру його рельєфу. Якщо ми хочемо опорядити
зовнішню площину каменю під дрібну фактуру (набризк, штрихи, борозни),
то розмір каменю в цьому випадку не має суттєвого значення. Такими
способами можна опоряджувати камінь будь-якого розміру. Якщо є бажання
опорядити частину фасаду будівлі під рване каміння, то у цьому випадку
розмір каменю повинен бути значно більшим.
Спочатку поштукатурену поверхню розмічають у відповідності до вибраного
розміру каменю. Користуючись шнуром, натертим сухим пігментом (краще
крейдою), і лінійкою на поверхню наносять лінії, по яких у подальшому
будуть зроблені русти.
Рис. 15. Способи виконання рустів:
а — у пластичному стані розчину —лінійкою; б — у затверділому шарі
штукатурки — пилкою; 1 — металева лінійка; 2 — молоток; 3 — пилка; 4 —
рейка
Для набивання рустів виготовляють дві металеві лінійки, товщина яких
повинна відповідати ширині майбутнього русту. Одну лінійку роблять
завдовжки 50—60 см, а довжина другої повинна відповідати довжині
вертикального русту. Спочатку набивають горизонтальні русти (Рис.
15,.а). Притиснувши довгу лінійку до лінії горизонтального русту,
вдаряють по ній молотком так, щоб вона заглибилась у штукатурний шар на
вибрану нами глибину русту (5—15мм). Потім, трохи посунувши лінійку
вздовж русту, обережно виймають її так, щоб не пошкодити його кромок.
Коли горизонтальні русти на певну відстань зроблені, так само набивають
вертикальні, користуючись короткою лінійкою. Місця, де русти мають
дефекти, особливо це буває там, де вони стикуються, підправляють
відрізачкою.
Для виконання більш широких рустів простого профілю і рустів складного
профілю з кількома обломами, користуються дерев’яними рейками
відповідного профілю. Рейки заготовляють заздалегідь у кількості, яка б
забезпечила виконання робіт на вибраній ділянці поверхні. Вони повинні
бути добре обструганими, гладенькими. Перед тим як рейки будуть
застосовуватись в роботі, їх змащують масною мінеральною сумішшю
(мастилом). Залежно від глибини русту рейки встановлюють у підготовчому
або опоряджувальному шарі штукатурки, але обов’язково тоді, коли розчин,
нанесений на поверхню, ще не втратив пластичності. Розмітивши поверхню,
спочатку послідовно встановлюють перший нижній ряд рейок, закріплюючи їх
по боках розчином, який накидають лопаткою. Потім встановлюють
вертикальні коротки рейки, які перекривають другим поздовжнім рядом
рейок і так далі. Необхідно слідкувати за тим, щоб вертикальна рейка
ніде не розміщувалась на стику двох кусків горизонтальних рейок.
порушувати профілю русту.
Поштукатурену поверхню з розбивкою на камені або без неї витримують 6—8
діб, периодично змочуючи водою. В перший день поверхню змочують водою
3—4 рази, а в наступні — 5—6 разів на день. Потім штукатурний шар має
висихати ще не менше двох діб, після чого його можна обробляти ударними
інструментами.
Одним із способів виконання рустів є такий, за яким русти прорізують
пилкою в повністю затверділому шарі штукатурки. Для цього від дворучної
пилки відрізають кусок завдовжки 30— 40 см. Зверху нього закріплюють
дерев’яну ручку, а зубці розводять відповідно до ширини русту. Приклавши
лінійку до лінії розмітки на поверхні штукатурки, пересувають вздовж неї
пилку, як по напрямній, пропилюючи руст (Рис. 15, б). Коли робота
завершена, поверхню очищають від пилу.
Остаточно обробляють кам’яну штукатурку різними інструментами: бучардою,
троянкою, скарпелем, зубилом тощо.
Для створення дрібної фактури поверхні її обробляють бучардою. Працюючи
бучардою, штукатур короткими легкими рівномірними ударами насікає
верхній шар штукатурки. При цьому руйнується тонкий шар розчину, який
обволікав кам’яну крихту, і вона починає виглядати на поверхні в
натуральному вигляді з власним кольором і блиском.
Працюючи троянкою або зубилом, інструмент тримають в лівій руці під
кутом 45° до рівня поверхні і злегка вдаряють по ньому молотком. При
цьому на поверхні буде створюватись бо-розчаста фактура подібна до
тесаного каменю. Користуючись тим чи іншим інструментом, змінюючи
напрямок насічки, глибину фактури, поверхню можна опорядити «під шубу»,
штриховкою, борознами, під рваний, тесаний камінь тощо (Рис. 16).
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Алексеев В. В. Штукатур.— М.: Стройиздат, 1987.— 48 с.
Кокин А. Д., Вершинина О. С, Каптельцева Т. М. и др. Отделочные работы в
строительстве.— М.: Стройиздат, 1987.— 656 с.
Ливанский А. М. Организация поточного производства отделочных работ.—
К.: Будівельник, 1988.— 118 с.
Максимова О. М., С тесин М. С, Тищенко И. И. Машины для отделочных
работ.— М.: Стройиздат, 1984.— 224 с.
Мещанинов А. В. Отделочные работы в монолитном домостроении.— Л.,
Стройиздат, 1989.— 273 с.
Мещанинов А. В., Пугачев Б. И., Евдокимов В. А. Оборудование, оснастка и
средства малой механизации для отделочных работ.— Л.: Стройиздат, 1989.—
240 с.
Трухан В. Г. Передвижные штукатурные и малярные станции.— М.: Высшая
школа, 1989.— 152 с.
Рис. 16
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
