Реферат на тему:
Якість як складова конкурентоспроможності товарів.
ПЛАН
Фактори та рівні якості товарів.
Проблеми підтримання якості продукції у ринкових умовах.
Стандартизація і сертифікація продукції.
Ключові поняття теми:
якість товару;
корисність;
сертифікація;
стандартизація.
Рекомендована література: 1; 2; 8; 11; 17; 30; 31; 39; 47; 54.
Фактори та рівні якості товарів.
Конкурентний ринок дає змогу покупцям із двох однакових товарів вибрати
дешевший, а за умови однакової ціни – якісніший. Якість є найважливішою
характеристикою товару, а оцінка якості споживачами – вагомим стимулом
удосконалювання пропозиції виробників.
Сукупність об’єктивних особливостей, які виявляються під час створення і
використання товару, визначають його властивості. Властивості товару,
задовольняючи споживачів, називають споживчими. Якість товару – це
сукупність характеристик і властивостей товару, які зумовлюють його
здатність задовольняти конкретні потреби в залежності від свого
призначення.
Існує чотири рівня якості залежно від ступеня задоволення потреб
споживачів:
відповідність стандарту – якість оцінюється як відповідність вимогам
документів на виготовлення продукції (стандарт, технічні умови);
відповідність використанню – товар повинен задовольняти не тільки вимоги
стандартів, але й користуватися попитом на ринку;
відповідність фактичним потребам ринку – виконання потреб покупців про
високу якість та низьку ціну;
відповідність прихованим потребам ринку – перевага товару за рахунок
додаткових споживчих властивостей, які мали прихований характер.
Можливість товару або послуги задовольняти обумовлені або передбачувані
потреби визначається за допомогою оцінювання їх якості. Оцінювання
якості передбачає вибір системи показників, визначення їх числових
значень і зіставлення із аналогічними показниками, узятими за базу
порівняння. Відносну характеристику якості товару, що є результатом
порівняння його показників із відповідними значеннями базових
показників, називають рівнем якості.
Показники якості визначаються наступними параметрами:
функціональними – це використання основної функції, універсальність та
виконання допоміжних функцій;
надійність товару – властивість товару виконувати задані функції,
зберігає значення експлуатаційних показників у межах визначеного часу;
ергономічні властивості – властивості, які характеризують зручність і
комфорт в експлуатації товару;
естетичні властивості – можливість товару виражати культурне значення
(мода, стиль, форма товару, оригінальність);
гігієнічні властивості та безпека вживання товару – вплив товару на
зовнішнє середовище та організм людини.
Дослідження факторів якості товару дозволили об’єднати їх у наступні
групи:
фактори, які впливають на якість:
якість сировини, матеріалів, комплектуючих виробів;
конструкція виробу;
якість технологічних процесів виготовлення товару;
нормативно-технічна документація.
фактори, які стимулюють якість товару:
економічна доцільність і ефективність виробництва;
матеріальна зацікавленість робітників;
державне регулювання виробництва якісної продукції
3. фактори, які зберігають якість товару:
3.1. упаковка;
3.2. маркування;
3.3. умови транспортування;
3.4. зберігання;
3.5. реалізація;
3.6. експлуатація.
Рівень якості може бути абсолютним і відносним. Абсолютний рівень – це
рівень конкретного товару без його порівняння з аналогом або яким-небудь
іншим товаром. Відносний рівень якості – це рівень якості конкретного
товару в порівнянні зі зразком, аналогом або ідеальним товаром.
Чим вищий рівень якості товару, тим вищою є його конкурентоспроможність.
Технічний рівень якості визначається за допомогою спеціальної системи
показників якості. Під такими розуміють кількісну характеристику
властивостей товару, що виявляється за певних умов його створення,
експлуатації або споживання. Розрізняють одиничні і комплексні показники
якості. Одиничний показник характеризує одну із властивостей,
визначаючих якість продукції. За допомогою комплексного показника
відразу оцінюють декілька властивостей продукції.
На практиці найчастіше використовують одиничні показники якості,
об’єднані у групи:
1. Показники призначення – це показники, що свідчать про спроможність
товару виконувати своє призначення – швидкість, продуктивність,
тривалість робочого циклу, потужність тощо.
2. Показники надійності – відображають ступінь безвідмовності,
довговічності, ремонтопридатності, пристосованість до тривалого
збереження. Під надійністю в більшості випадків розуміють спроможність
товару безвідмовно зберігати свої споживчі властивості протягом
передбаченого терміну експлуатації. Надійність узагальнено виражається
через показник тривалості безвідмовної роботи.
3. Ергономічні показники характеризують товар у системі “людина-машина”
і враховують його пристосованість до антропометричних, біохімічних,
фізіологічних і інженерно-психологічних особливостей людини, які
виявляються у виробничих умовах.
4. Естетичні показники характеризують зовнішній вигляд товару, його
виразність, своєрідність, гармонійність, цілісність, колірну гаму,
відповідність середовищу, стилю і моді.
5. Патентно-правові показники характеризують наявність у товарі
винаходів, захищених авторськими посвідченнями і патентами, наявність
патентної чистоти.
6. Екологічні показники характеризують ступінь шкідливого впливу товару
на навколишнє середовище і здоров’я людини.
7. Економічні показники відбивають ступінь економічної доцільності
виробництва і використання товару.
Розрізняють наступні методи визначення якості:
Об’єктивний метод означає оцінку рівня якості за допомогою стендових
випробувань і приладових вимірів.
Органолептичний метод базується на використанні органів почуттів людини
– слуху, зору, смаку, нюхання тощо.
Диференційований метод припускає оцінку рівня якості одиничних виробів
із відповідними виробами-еталонами.
Комплексний метод базується на розрахунку інтегрального показника
узагальненого рівня якості, тобто одержують загальну оцінку якості одним
числом. Цей метод передбачає послідовний аналіз простих і складних
властивостей товару й оцінювання міри впливу кожної з них на загальний
рівень якості.
Якість продукції визначається як технічним рівнем самої продукції, так і
якістю її виготовлення. Рівень якості в експлуатації або споживанні
товару – це результат співвідношення двох показників – технічного рівня
і якості виготовлення продукції. Для покупців якість у споживанні
отожнюється із витратами на придбання і використання товару
(профілактика, ремонт, енерговитрати). У цілому параметри якості з точки
зору споживача є такими:
експлуатація – основні хараактеристики товару або послуги;
особливості – додаткові характеристики;
відповідність – наскільки добре відповідає товар очікуванням споживачів;
термін служби – корисне життя товару;
відчувана якість – непряма оцінка якості;
післяпродажне обслуговування – опрацювання скарг або контроль
задоволення споживача.
2. Проблеми підтримання якості продукції у ринкових умовах
Система якості охоплює всі стадії життєвого циклу товару, який у
міжнародних стандартах ISO 9004 подається як петля якості із включенням
таких елементів:
Маркетинг, пошуки і вивчення ринку;
Проектування і (або) розробка технічних вимог; розробка товару;
Матеріально-технічне постачання;
Підготовка і розробка виробничих процесів;
Виробництво;
Контроль, проведення випробувань і обслуговування;
Упаковка і збереження;
Реалізація і розподіл товару;
Монтаж і експлуатація;
Технічна допомога в обслуговуванні;
Утилізація після використання;
Маркетинг, пошук і вивчення ринку.
Аналіз елементів петлі якості показує, що управління якістю починається
і закінчується маркетингом. Отже, маркетинг грає важливу роль у системі
якості. Виходячи з цього на етапі підготовки виробництва служба
маркетингу підприємства повинна:
аналізувати потреби покупців (дійсні і передбачувані) і займатися
розробкою планів виробництва нових товарів;
подавати свої пропозиції щодо нових товарів із врахуванням перспективних
показників якості;
розробляти пропозиції стосовно методів випробувань нових товарів і
проведення дослідницьких робіт;
вивчати особливості експлуатації конкретних товарів;
спілкуватися із споживачами при виборі конкретного нового товару, а
також при проведенні досліджень;
працювати за каталогами, інструкціями із експлуатації, посібниками із
ремонту й обслуговування;
приймати участь у рішенні проблем, пов’язаних із забезпечення якості;
керуватися у своїй діяльності перспективними планами реалізації
продукції;
організовувати навчання і підготовку торгового персоналу фірми і
дилерів, працівників служби сервісу;
вести переговори з представниками фірм, зацікавлених у закупівлях нових
виробів.
На етапі забезпечення якості в процесі реалізації товару всі
співробітники фірми, зайняті в сфері торгівлі і системі розподілу,
повинні навчатися методам управління якістю. При цьому служба маркетингу
вирішує наступні завдання:
вивчення вимог споживача і задоволення їх шдяхом пропозиції відповідних
товарів;
участь у рішенні проблем, пов’язаних із технічним обслуговуванням та
експлуатацією;
виявлення причин, що спонукають покупця до придбання конкретних товарів;
контроль за станом товарів при збереженні і реалізації із метою
виявлення можливого погіршення їх якісних характеристик;
аналіз причин появи браку, виявленого у процесі підготовки до продажу і
самого продажу;
дотримання термінів постачання і недопущення їх порушень, що негативно
позначається на споживачах;
рішення проблем, пов’язаних із маркіруванням, упакуванням,
транспортуванням і збереженням.
На етапі забезпечення якості після реалізації товарів, служба
маркетингу:
здійснює контроль за реалізацією нових товарів і аналізує одержану
інформацію;
встановлює прийнятні гарантійні терміни;
вступає в контакт із замовниками і посередниками;
контролює ефективність діяльності пунктів обслуговування, служби
сервісу, рівень їх фахової підготовки;
уточнює інструкції по експлуатації й обслуговуванню;
забезпечує постачання необхідних комплектуючих деталей і устаткування
для обслуговування;
постійно аналізує ступінь задоволення потреб споживачів.
Існує тісний зв’язок між якістю товарів і послуг, задоволенням споживача
і рівнем прибутку компанії. Діяльність маркетологів допомагає компанії
визначити і надати високоякісні товари і послуги цільову споживачу за
кількома напрямками:
основний обов’язок – правильне визначення потреб і вимог покупців;
необхідність правильного донесення очікувань та вимог споживачів до
творців продукту;
контроль правильного і своєчасного оформлення і виконання замовлень;
перевірка одержання споживачами необхідних інструкцій і технічної
допомоги у використанні продукту;
відповідальність за підтримку зв’язків із споживачами і після продажу
товарів;
акумулювання ідей споживачів по поліпшенню продукції й обслуговування і
донесення до відповідних відділів компанії.
Стандартизація і сертифікація продукції.
Після другої світової війни у всьому світі поширюються процеси контролю
якості, починаючи від розробки і виготовлення товару до періоду
експлуатації замовників. Розвивається концепція систем якості і
стандартизації процесів, пов’язаних із забезпечення якості. З’являються
зовнішні стандарти якості у відношенні споживач-постачальник, вводиться
практика аудиторських перевірок якості із боку споживача, починається
загальне спрямування на стандартизацію.
Стандартизація – це сукупність дій і заходів, які мають своїм наслідком
відсутність відхилень і варіативності у виробах, послугах або процесах;
засіб забезпечення сумісності, взаємозамінності, уніфікації, типізації,
надійності техніки й інформаційних систем, норм безпеки й екологічних
вимог, єдності характеристик і властивостей якості продукції, робіт,
процесів і послуг.
Вплив стандартизації на поліпшення якості продукції реалізується, в
основному, через комплексну розробку стандартів на сировину, матеріали,
напівфабрикати, комплектуючі, устаткування, оснастку і готову продукцію,
встановлення стандартів технологічних вимог і показників якості, єдиних
мметодів випробувань і засобів контролю.
Стандартний товар виробляється великими партіями ідентичних виробів.
Стандартні послуги означають, що кожний споживач або оброблюваний виріб
одержить абсолютно і принципово однаковий сервіс. Стандартизація має
низку переваг і недоліків.
Перевагою стандартизації вважають взаємозалежність частин виробів і, як
наслідок, зменшення вартості виробництва, збільшення продуктивності,
спрощення і здешевлення зміни або ремонту у порівнянні з нестандартними,
унікальними виробами, скорочення витрат і на проектування. Перевагою
стандартизації також є скорочення часу і витрат на навчання персоналу та
скорочення термінів проектування виробів. Більш упорядкованими стають
виробничі графіки, процеси управління ресурсами виробництва,
матеріально-технічне постачання і бухгалтерія.
Головним недоліком стандартизації є скорочення розмаїтості, обмеження
числа споживачів, яким адресовано товар, що посилює маркетингові ризики
виробника і заохочує конкурентів до диференційованої пропозиції. Вадою
стандартизації вважається вірогідність передчасного заморожування
(стандартизації) товару виробником в період недосконалості та його
протистояння модифікації та інноваціям.
Стандарт – нормативний документ, розроблений на основі угоди більшості
зацікавлених сторін і прийнятий визнаним органом або затверджений
підприємством. У ньому встановлюються для загального і багатократного
використання правила, загальні принципи, характеристики, вимоги і
методи, що стосуються визначених об’єктів стандартизації; він
спрямований на досягнення оптимального ступеня упорядкування у певній
сфері, галузі. За допомогою стандартів забезпечуються єдність і
слушність винаходів, взаємозамінність деталей і вузлів, полегшується
вибір оптимального розмірного ряду і добір найкращих зразків,
організація спеціалізованого виробництва, зменшуються витрати і
скорочуються терміни освоєння нових товарів.
Об’єкт стандартизації – продукція, послуги, процеси, що мають
перспективу багатократного відтворення і використання.
В Україні існує така система стандартів:
1. Міжнародні стандарти ISO серії 9000, в яких наведені найбільш жорсткі
вимоги щодо якості товарів. Використовуються для сертифікації виробів,
експортованих в інші країни і реалізованих на світовому ринку.
2. Державні стандарти України встановлюються на вироби загального
машинобудівного застосування, продукцію міжгалузевого призначення,
продукцію для населення і народного господарства,
організаційно-методичні й загально-технічні об’єкти (науково-технічна
термінологія, класифікація і кодування інформації), елементи
народногосподарських об’єктів державного значення (траспорт, зв’язок,
енергосистеми, оборона, навколишнє середовище), методи випробувань. Ці
стандарти носять обов’язковий і рекомендований характер. До обов’язкових
відносяться такі, що забезпечують безпечність товарів для життя і
здоров’я громадян.
3. Галузеві стандарти розробляють на товари при відсутності державних
стандартів України. Такі стандарти також розробляються при необхідності
встановлення вимог, перевищуючих, або таких, що доповнюють державні
стандарти.
4. Стандарти науково-технічних і інженерних товариств встановлюють при
необхідності поширення результатів фундаментальних і прикладних
досліджень. Використовують добровільно.
5. Технічні умови містять вимоги, регулюючі відносини між постачальником
і споживачем товарів. Вони регламентують норми і вимоги щодо якості
товарів, для яких державні або галузеві стандарти не розроблені і котрі
виготовляються за замовленням окремих підприємств, а також для нових
товарів.
6. Стандарти підприємств є категорією умовних стандартів, без правової
основи. Вони розробляються підприємствами за власною ініціативою з метою
конкретизації вимог до товарів і виробництва. Такі стандарти
використовуються для створення внутрішньої системи управління якістю
продукції і праці.
Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 року
№ 46 – 93 “Про стандартизацію і сертифікацію” нормативні документи зі
стандартизації поділяються на такі категорії:
державні стандарти України – ДСТУ;
галузеві стандарти України – ГСТУ;
стандарти науково-технічних і інженерних товарниств і спілок України –
СТТУ;
стандарти підприємств – СТП;
технічні умови України – ТУУ.
Найпрогресивнішими на сьогодні є стандарти якості ISO серії 9000.
Міжнародна організація по стандартизації (ISO) у Женеві поставила своєю
метою введення загальних стандартів якості в усьому світі. У 19880 році
був сформований технічний комітет у зв’язку зі створенням європейського
економічного простору, а також для координації існуючих програм якості і
створення єдиної концепції. Робота цього комітету призвела до розробки
стандартів ISO 9000, вихідним пуктом яких стали стандарти
Великобританії. Стандарти ISO 9000 найбільш точні стандарти якості і
відносяться до системи якості для розробки дизайну, виробництва,
установки й обслуговування; стандарти ISO 9002 і 9003 – це похідні ISO
9001. ISO 9002 відносяться до виробництва й установки, а ISO 9003
пов’язані з остаточним тестуванням і перевіркою; стандарти ISO 9004
пов’язані з розвитком загальної системи якості.
Стандарти ISO 9000 вимагають, щоб кожне підприємство вирішувало три
головні завдання в сфері якості:
Досягнення і підтримка якості продукції і послуг на рівні, що забезпечує
постійне задоволення встановлених або передбачуваних вимог споживачів;
Забезпечення керівництву впевненості у досягненні і підтримці необхідної
якості заданого рівня;
Забезпечення споживачу впевненості у досягненні задекларованої якості
пропонованої продукції. Забезпечення впевненості означає
взаємопогоджувані вимоги надання доказів.
Таблиця 3.1.
Узагальнена характеристика моделей забезпечення якості
Модель для забезпечення якості Етапи забезпечення якості Обов’язки
виробника Характеристики продукції
ISO 9001 Проектування, розроб ка, виробництво, оста точний контроль і ви
пробування, монтаж і обслуговування Показати свою спро можність виконати
ви моги на всіх етапах забезпечення якості Вперше розроблюва на або
модернізована продукція
ISO 9002 Виробництво, остаточ ний контроль і випро бування, монтаж і
обслуговування Довести свою спро можність виконати вимоги на етапах ви
робництва, монтажу, обслуговування Продукція, вироблена за виправданими
про ектом або техноло гією
ISO 9003 Остаточний контроль і випробування про дукції Довести свою спро
можність виконати вимоги в частині оста точного контролю і випробувань
Серійна продукція, що виправдала себе
Сертифікація – це сукупність дій і процедур із метою підтвердження за
допомогою сертифіката відповідності або знака відповідності того, що
продукт або послуга відповідає визначеним стандартам або технічним
умовам.
В залежності від того, хто її проводить, сертифікація буває трьох видів:
самосертифікація (проводиться власне виготовлювачем);
сертифікація, здійснювана споживачем;
сертифікація, проведена третьою стороною (спеціалізованою організацією,
незалежною від виготовлювача або споживача). Найбільшою довірою в
міжнародній і вітчизняній практиці користується сертифікація третьою
стороною.
Сертифікація носить добровільний і обов’язковий характер. В останньому
випадку вона пов’язана, як правило, з безпекою, охороною здоров’я і
захистом навколишнього середовища. Статус сертифікації залежить від
статусу стандартів, на відповідність яким вона провадиться.
Найпрестижнішою вважається сертифікація за міжнародними стандартами ISO
9000. Процес одержання сертифіката якості ISO 9000 включає проведення
аудиторської перевірки якості раз у 6 місяців, що здійснюється
експертом, уповноваженим Міжнародною організацією стандартів.
Сертифікат є документом, що засвідчує відповідність виробу вимогам
визначених стандартів. Сертифікована система якості підприємства
дозволяє йому розширювати коло надійних партнерів і підвищувати
конкурентоспроможність своїх товарів. Сертифікація позитивно
позначається на репутації підприємства.
Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію і
сертифікацію” (1993 р.) в Україні створена система сертифікації
продукції УкрСЕПРО, функціонування котрої спрямовано на забезпечення
належного рівня якості товарів. Управління системою сертифікації
продукції здійснює Держстандарт України, що має мережу територіальних
органів сертифікації, випробувальні лабораторії. З 1 липня 1994 р. в
Україні введена обов’язкова сертифікація для значної частини товарів і
послуг за затвердженим переліком. Це продукти харчуваня, ліки,
медтехніка, миючі засоби та інше.
Рекомендована література
Закон України “Про захист прав споживачів” , 1991 р.
Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності” , 1992 р.
Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, 1994 р.
Закон України “Про охорону прав на промислові зразки”, 1994 р.
Постанова КМУ “Порядок зайняття підприємницькою діяльністю і правила
торговельного обслуговування населення” від 08.02.1995 р.
Ансофф И. Стратегическое управление: Сокр. пер. с англ. – М.: Экономика,
1998. – 519 с.
7. Афанасьєв М.П. Маркетинг: стратегия и практика фирмы. – М.: АО
“Финстатинформ”, 1995 . – 112 с.
8. Балабанова Л.В. Оптовая торговля: маркетинг и коммерция. – М.:
Экономика, 1990. – 206 с.
9. Баззел Р., Кокс Д., Браун Р. Информация и риск в маркетинге: Пер. с
англ.; Под ред. М.Р.Ефимовой. – М.: Финстатинформ, 1993. – 96 с.
10. Баркан Д.И. Маркетинг для всех: беседы для начинающих. – СПб.:
Культинформпрес, 1991. – 256 с.
11. Баширов И.Х. и др. Маркетинг потребительских товаров. – Донецк: ООО
“Доминанта”, 1995. – 303 с.
12. Бланк И.А. Торговый менеджмент. – К.: УФИМБ, 1997. – 408 с.
13. Бурлаков А.Н., Голик С.С., Чаюн Т.И. Стратегический маркетинг. –
Винница, 1991. – 60 с.
14. Васильева Н.Э., Козлова Л.И. Формирование цены в рыночных условиях.
– М.: АО “Бизнес-школа” и “Интел-Синтез”, 1995. – 65 с.
15. Виноградова С.Н., Голик С.С. Рыночная экономика – Среда
функционирования маркетинга: Учеб. пособие “Основы маркетинга”. – Ч.1. –
Гомель: ВКШ ГКИ, 1991. – 48 с.
16. Виноградова С.Н., Сыцко В.Е. Проблемы жизненного цикла товара.
Комплексное изучение потребителя и его поведение на рынке: Учеб. пособие
“Основы маркетинга”. – Ч.4. – Гомель: ВКШ ГКИ, 1991. – 48 с.
17. Герасимчук В.Г. Маркетинг: теорія і практика: Навч.посібник. – К.:
Вища шк., 1995. – 327 с.
18. Герчикова В.Г. Маркетинг: теорія і практика: Навч. посіб. – К.: Вища
шк., 1995. – 327 с.
19. Голик С.С., Ортинська В.В., Мельникович О.М. Основи маркетингових
досліджень ринку: Навч. посіб.- К.: Київ. держ. торг.-екон. ун-т, 1995.
– 66 с.
20. Голубков Е.П. и др. Маркетинг: выбор лучшего решения. – М.:
Экономика, 1993. – 222 с.
21. Дайан А., Букурель Ф.И. и др. Академия рынка: Маркетинг: Пер. с фр.
– М.: Экономика, 1993. – 572 с.
22. Демидов В.Е. Почему именно ФОСС ТИС: – М.: Легпромиздат. 1990. – 48
с.
23. Дихтль Е., Хершген Х. Практический маркетинг: Пер. с нем. – М.:
Высш. шк., 1995. – 255 с.
24. Ділова гра “Оцінка конкурентоспроможності товару” з використанням
комп’ютерних технологій для студентів спеціальності 7.050108 “Маркетинг”
усіх форм навчання / Укл. Н.Б. Ткаченко. – К.: Київ. держ. торг.-екон.
ун-т, 1999. – 17 с.
25. Доценко А.П., Осокина В.Д. Рынок и его механизм: Учеб.-метод.
пособие. – К.: МЗУУП, 1993. – 100 с.
26. Еферин В.П., Мотин В.В. Оценка конкурентоспособности при
маркетинговых исследованиях. – М.: Изд-во Домодедово, 1993. – 93 с.
27. Забродина К., Лебедева З. Штриховой код: анфас и профиль // Коммерч.
вестник. – № 8. – С. 15-17.
28. Завьялов П.С., Демидов В.Е. Формула успеха: маркетинг (сто вопросов
– сто ответов о том, как эффективнее действовать на внешнем рынке). –
М.: Междунар. отношения, 1991. – 416 с.
29. Как продать ваш товар на внешнем рынке: Справочник / Отв. ред.
Б.А.Савинов. – М.: Мысль, 1990. – 364 с.
30. Кардаш В.Я. Маркетингова товарна політика: Навч. посібник. – К.:
КНЕУ, 1997. – 156 с.
31. Кардаш В.Я. Маркетингова товарна політика: Підручник. – К.: КНЕУ,
2001. – 240 с.
32. Кардаш В.Я. Товарна інноваційна політика: Навч. посібник. – К.:
КНЕУ, 1999. – 124 с.
33. Ковалев А.И., Войленко В.В. Маркетинговый анализ. – М.: Центр
экономики и маркетинга, 1996. – 176 с.
34. Коммерческое товароведение и экспертиза: Учеб. пособие для вузов /
Под. ред. Г.А. Васильева и Н.А. Нагапетьянца. – М.: Банки и биржи,
ЮНИТИ, 1997. – 135 с.
35. Корольков И.И., Голик С.С., Прахар Ю. Маркетинг: Учеб. пособие. –
К.: Киев. торг.-экон. ин-т, 1990. – 149 с.
36. Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1990. –
640 с.
37. Ламбен Ж.Ж. Стратегический маркетинг. Европейская перспектива: Пер.
с фр. – СПб.: Наука, 1996. – 589 с.
38. Маркетинг: Учебник / А.Н.Романов, Ю.Ю.Корлючов, С.А.Красильников и
др.; Под ред. А.Н.Романова. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995. – 560 с.
39. Маркетинг – теория и практика: Сб. информ. материалов. – К.:
Укр.НИИНТИ, 1991. – 140 с.
40. Маркетингова товарна політика: Опорний конспект лекцій / Укл.
Н.Б.Ткаченко. – К. Київ. держ. торг.-екон. ун-т, 1999. – 98 с.
41. Моисеев М.К., Анискин Ю.П. Современное предприятие:
конкурентоспособность, маркетинг, обновление. – М.: Внешторгиздат, 1993.
– 302 с.
42. Моррис Робин. Маркетинг: ситуации и примеры: Пер. с англ.; Под ред.
Н.Д. Эрнашвилли. – М.: Банки и биржи, 1994. – 207 с.
43. Невзлин Л.Б. “Паблик Рилэйшнз” – кому это нужно? Основы учебного
курса. – М.: Экономика, 1992. – 222 с.
44. Ноздрева Р.Б., Цыгичко Л.И. Маркетинг: как побеждать на рынке. – М.:
Финансы и статистика, 1991. – 204 с.
45. Норіцина Н.І. Маркетингова товарна політика. Навч. посібник. – К.:
НАУ, 2002. – с. 217
46.Основы управления качеством: Учеб.пособие/С.К.Фомичев,
А.А.Старостина, Н.И.Скрябина. – К.: МАУП, 2000. – 196 с.
47. Парсяк В.М., Рогов Г.К. Маркетинговые исследования. – К.: Наук.
думка, 1995. – 145 с.
48. Пешкова Е.П. Маркетинговый анализ в деятельности фирмы. – М.:
“Ось-89”, 1996. – 136 с.
49. Полторак В.А. Маркетингові дослідження: методи та технології. –
Дніпропетровськ: Арт-Прес, 1998. – 136 с.
50. Роджерс Л. Маркетинг в малом бизнесе: Пер. с англ.; Под ред. Л.Г.
Зайцева, 1996. – 80 с.
51. Савельєв Є.В. Маркетинг нового продукту: Навч. посіб. – К.: Вища
шк., 1994. – 116 с.
52. Современный маркетинг / В.Е. Хруцкий, И.В. Корнева, Е.Э. Автухова.
Под ред. В.Е. Хруцкого. – М.: Финансы и статистика, 1991. – 256 с.
53. Ткаченко Н.Б. Маркетингова товарна політика: Навч.посіб. – К.: Київ.
держ. торг.-екон. ун-т, 2000. – 140 с.
54. Швальбе Х. Практика маркетинга для малых и средних предприятий. –
М., 1995. – 285 с.
55. Шканова О.М. Маркетингова товарна політика: Навч. посіб.
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
