.

Морально-етичні проблеми професійної діяльності працівника міліції (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
149 3911
Скачать документ

Морально-етичні проблеми професійної діяльності працівника міліції. (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
305 2474
Скачать документ

Реферат на тему

Морально-етичні проблеми професійної діяльності працівника міліції.

План.

1. Мораль як соціальний феномен.

2. Структура і функції моралі.

3. Специфіка і структура професійної етики працівника міліції. Моральний
зміст правоохоронної діяльності.

Література

1. Мораль як соціальний феномен.

Життя сучасного суспільства являє собою складне багатовекторне явище,
яке відображає різноманітні потреби та інтереси соціальних,
національних, політичних, професійних, вікових та інших груп людей, що
пронизують всі сфери їх існування. В цьому процесі мораль є важливим
універсальним регулятором взаємовідносин між ним і фактором людяного
духовно-особистісного розвитку. Загальний характер моральної регуляції,
не виключає наявність в ній правової специфіки, що відображає
особливості того, чи іншого виду діяльності людей. Але перш ніж
приступити до визначення цих особливостей, тобто – до обґрунтування
необхідності з’ясування питання про професійну мораль треба визначитись
стосовно того, що ж саме розуміють люди під цим поняттям.

Мораль (з латинською – моральний, – норов) є одним з способів
нормативного регулювання поведінки людини в суспільства. Вона
представляє собою систему принципів і норм, що визначають характер
відношень між людьми у відношенні з прийнятим в даному суспільства
розумінням добра і зла, справедливого і несправедливого, гідного і
негідного. Виконання вимог моралі забезпечується силою духовного впливу,
суспільною думкою, внутрішнім переконанням, совістю людини, громадським
осудом.

Особливістю моралі є те, що вона регулює поведінку і свідомість людей в
усіх сферах життя (виробництво, побут, сім’я, міжособові, міжгрупові та
інші стосунки). Мораль поширюється також і на міждержавні (політичні)
відносини. Моральні принципи мають загальне значення, охоплюють всіх
людей, закріплюють основи культури їх взаємовідносин в довгому процесі
історичного розвитку суспільства.

Будь-який вчинок, поведінка людини може мати різне значення (правове,
політичне, естетичне, релігійне), але його моральний бік, моральний
зміст оцінюють однаково. Моральні норми повсякденно відтворюються в
суспільстві силою традиції, владою загальновизнаної дисципліни,
громадською думкою. Їх виконання контролюється всіма членами суспільства

Відповідальність в моралі має духовний, ідеальний характер (осуд чи
схвалення вчинків) виступає в формі моральних оцінок, які людина повинна
усвідомити, внутрішньо сприйняти і згідно з цим спрямовувати свою
поведінку. Така оцінка повинна відповідати загальним принципам і нормам,
загальним поняттям про належне, гідне, чесне і т.д.

Мораль залежить від умов людського буття, суспільних потреб людини, але
визначається рівнем суспільної та індивідуальної свідомості. Поряд з
іншими формами регулювання поведінки людини в суспільства мораль
забезпечує узгодженість діяльності багатьох індивідів, перетворюючи її в
сукупну масову діяльність, що підлягає певним соціальним законам.

Тому визначаючи зміст моралі, можна стверджувати, що до неї відносяться:
звички, традиції, звичаї, поведінка людини, моральні норми, оцінки,
принципи, ідеали, цінності, відносини між людьми.

Мораль – це система поглядів, уявлень, норм і оцінок, що регулюють
поведінку людини; це форма суспільної свідомості людини, один з типів її
світогляду; це духовна нормативно-регулятивна система забезпечуючи
узгодженість діяльності людей в усіх її сферах. І, нарешті, мораль, це
об’єкт вивчення філософської науки, яка має назву “Етика”. Тому предмет
етики – закономірності функціонування і розвитку моралі як регулятивної
системи. Суть моралі, як і будь-якого явище, неможливо пояснити і
зрозуміти, не з’ясувавши як вона виникла, які її джерела. Відомо, що
мораль, як правило формується стихійно, в процесі праці, яка вимагає
спільних колективних зусиль в умовах родового суспільства, а її
виникнення пов’язане із суспільними потребами:

– в регулюванні відносин членів колективу до праці;

– в регулюванні сімейно-шлюбних відносин;

– у зміцненні соціальної єдності роду.

В колективі виникають такі перші моральні норми, як обов’язковість праці
для кожного, дисципліна, порядок, рівний розподіл продуктів праці і т.д.

В сімейно-шлюбних відносинах формуються свої норми, заборони, які
регулюють відносини між статями, батьками і дітьми, старшими і
молодшими. Ці норми закріплювались у вигляді звичаїв, традицій,
ритуалів, які були головною регулятивною силою моральних відносин.

Кожному суспільстві притаманні свої власні особливості розвитку і
розуміння моралі (яке суспільство така й мораль), бо вона завжди
опосередковано відображає реальні зміни в ньому.

До основних історичних типів моралі відносяться:

1) мораль первісного суспільства;

2) релігійна мораль притаманна феодальному середньовічному суспільству;

3) мораль епохи Відродження, яка була пов’язана з секуляризацією
суспільства і носила антропоцентричний характер;

4) буржуазна мораль – пов’язана з розвитком товарно-грошових відносин і
приватної власності;

5) комуністична (соціалістична мораль) – що базувалася на тезах Маркса
про заперечення приватної власності, відмирання держави про тільки
революційний шлях розвитку суспільства, класову боротьбу, диктатуру
пролетаріату, відкидання права;

6) сучасний тип моралі – (постсоціалістичний) – який для нашого
суспільства пов’язаний з розвитком ринкових відносин (в економіці),
розбудовою правової держави, виникненням громадянського суспільства (в
політиці).

Цю мораль називають ще перехідною, бо для неї зберігають своє значення
деякі норми і принципи соціалістичних відносин (бо більшість громадян
України виховувалися як особистості ще при пануванні комуністичної
ідеології), але активно з’являються, затверджуються, розвиваються нові
моральні цінності, ідеали та орієнтири, що носять загальнолюдський
характер. Тому, на нашу думку, цей тип моралі вірно було б назвати –
правова мораль, чи мораль правового суспільства.

Типологізацію моралі можна також провести і по “горизонтальному”
принципу, бо в усіх розвинутих (цивілізованих) типах суспільства вони
(ці типи) існують і активно розвиваються. До них належать:
загальнолюдська, національна, державна, групова, професійна, вікова,
статева та індивідуальна мораль.

Все це дає підстави стверджувати, що мораль це складне явище духовного
життя суспільства, яке носить універсальний характер, пронизує всі види
відношень в які вступають люди в процесі своєї життєдіяльності.

Слова “мораль”, “етика” сприймаються в наш час неоднозначно. З одного
боку, ми начебто розуміємо, що без моралі жити не можна, з іншого –
моральне легко набуває у нас присмаку набридлого, нещирого на кшталт
“морального кодексу будівника комунізму”, “морально-трудового
виховання”, “моральної стійкості”.

Одвічні пошуки й проблеми людської душі, що називають моральними, – це,
звісно, важливо і цікаво для кожного. Порядна людина має рахуватися з
вимогами моралі. Проте, хіба ми не бачимо, як раз у раз святкує життєві
перемоги той, хто здатний через ці вимоги переступити? Що за порядність
на голодний шлунок? Може моральність – це привілей тих, хто має
достаток? А може мета моралі в тому, щоб здобути цей достаток,
звільняючи себе і своїх близьких від злиденності, несумісних з людською
гідністю?

Ставлячи ці запитання, ми вже занурюємося в царину етики, в роздуми про
людську моральність, про її критерії і сутність, структура і функції.

2. Структура і функції моралі.

Більш повне уявлення про сутність моралі дає аналіз ї структури та
функцій.

В структурі моралі можна виділити три основні елементи: моральна
діяльність, моральні відносини, моральна свідомість. Основою моралі є
моральна діяльність людей.

Структуру моральної діяльності, як і будь-якої людської діяльності,
складають мета, засоби і результат. Кожна діяльність має свою конкретну
мету (людина планує, передбачає) і разом з тим, завжди присутній
моральний мотив (в ім’я чого здійснюється дана справа: в ім’я добра,
справедливості, інших моральних цілей чи містить злий умисел). Ця
сторона передбачає моральний зміст мети.

В будь-якій предметній діяльності можуть використовуватись прийняті чи
не прийняті з точки зору досягнення мети – засоби. Наприклад, в
діяльності працівників міліції при проведенні допиту, який переслідує
гуманну ціль, можуть використовуватися як гуманні так і негуманні
засоби: погроза, психологічний тиск, насильство. Ця сторона передбачає
моральний зміст засобів діяльності.

Так само як мету і засоби, предметна діяльність і результат (зроблено те
і те) зі своїми ранніми чи пізніми, позитивними чи негативними
наслідками, які можуть сприяти досягненню морального ідеалу або ж
навпаки. Такий один з аспектів моральної характеристики людської
діяльності.

Інший моральний аспект діяльності зв’язаний з тим, що в будь-якій
людській діяльності між її учасниками складаються специфічні моральні
відносини (колективістські, формальні чи неформальні, гуманні чи
індивідуалістичні). І в решті решт, відношення людини до своєї праці
може бути як добросовісним, сумлінним, так і недбалим, формальним.

Розглянуті вище аспекти і складають зміст поняття “моральна діяльність”.
Таким чином, моральна діяльність виступає як сторона, аспект, якісна
ознака людської діяльності в будь-якій її сфері і матеріальній, і
політичній, і правовій, побутовій і т.п., оскільки останні продиктовані
моральними мотивами (почуття обов’язку, устремління до добра,
справедливістю до реалізації суспільних ідеалів), можуть бути піддані
моральній оцінці.

Другим структурним елементом (блоком) моралі є моральні відносини – дві
сторони одного історичного процесу. Моральні відносини формуються в
процесі моральної діяльності, є її продуктом і разом з тим виступають її
умовою, через які здійснюється ця діяльність.

Моральні відносини існують у вигляді сукупності тих залежностей і
зв’язків, в які вступають люди в процесі моральної діяльності. В них
відображається об’єктивний соціальний інтерес суспільства, класу, групи,
колективу, особистості. Вони закріплюють на практиці зразки поведінки і
виступають як єдина, внутрішньо організована, взаємно підлегла і
зв’язана сукупність норм, заборон, існують як певна система. Кожний
індивід, незалежно від своєї волі і бажання з необхідністю включений в
сферу моральних установок.

Однією з важливих особливостей моральних відносин є їх універсальність.
Остання виявляється в тому, що вона пронизує всі сфери життя і
діяльності людей.

В залежності від об’єкту моральні відносини можна класифікувати на такі
види: моральні відносини суспільства і особистості; особистості і
особистості; особистості до самої себе; особистості до людства.

За ознакою універсальності і сфер моральні відносини можна класифікувати
на: відношення до праці і стосунки з людьми в процесі праці; відносини в
суспільно-політичній діяльності; в правовій, науковій, педагогічній,
сімейно-побутовій і т.д.

Вся система моральних відносин є необхідною умовою і засобом морального
розвитку особистості. Включаючись в ці відносини, індивід осягає розумом
моральний зміст діяльності суспільства, класу, групи, своєї діяльності,
освоює суспільно вироблений моральний досвід і робить його своїм.
Останній закріплюється в суб’єктивній моральній свідомості, моральних
потребах, почуттях, нормах, ідеалах, які виступають внутрішнім стимулом
його власної діяльності і поведінки. Багатство і розмаїття моральних
відношень в які включена особа, визначають багатство і розмаїття її
моральної культури.

Моральні відносини – це завжди значимі взаємовідносини людей, той
ціннісний каркас їх зв’язків, який закріплений в натурі людей, визначає
їх самопочуття, розуміння сенсу і значимість буття, канали морального
спілкування, регуляції поведінки і передачі морального досвіду. (Для
хірургічного лікування рана, яку наніс злочинець, і виробнича травма –
однакові. Але з точки зору моралі, рана, яку наніс злочинець, виражає
свідоме посягання на життя і гідність іншої особи. Саме ця дія має
аморальне значення, вимагає морального засудження, а юридично
кваліфікується як злочин).

Будь-який вчинок людини, в якому проявляється певне моральне відношення,
об’єктивно набуває значення позитивної чи негативної цінності чи їх
суперечливого поєднання.

Зі змінами матеріальних, соціально-економічних умов життєдіяльності
людини проходить і зміна тих цінностей, які були закріплені в духовній
культурі суспільства, в прийнятих в ньому моральних відносинах. Зникають
старі і з’являються нові цінності змінюється їх взаємна підлеглість –
одні висуваються на перший план, інші усуваються на другий. Разом зі
змінами моральних відносин людей в суспільстві змінюється їх моральна
свідомість.

Третім елементом (блоком) загальної структури моралі є моральна
свідомість. Як специфічна форма суспільної свідомості, вона зароджується
в процесі діяльності, безпосередньо відображає моральну практику, а
через неї економічний базис і інші надбудовні відносини.

Моральна свідомість – це система поглядів, ідей, уявлень про належну
поведінку, яка відповідає соціальним інтересам. В моральній свідомості
суб’єкта отримує своє відображення система принципів і норм, які
визначають межі вільних дій, вчинків людини у відповідності з їх
моральною цінністю.

Моральна свідомість накопичує моральний досвід людства, систематизує
його і створює шаблони для стереотипної поведінки, яка цілком ефективні
для звичайних моральних ситуацій. Для вирішення проблемних конфліктних
ситуацій моральна свідомість відпрацьовує творчі елементи – розум і
моральну інтуїцію. Моральна свідомість виступає як складна програма,
сформована на раціональному рівні, шляхом логічного міркування і в той
же час володіє творчою властивістю до вирішення проблемних ситуацій і
моральних протиріч, коли не спрацьовує розумовий шаблон і виникає
потреба в пошуку нового рішення. Діалективність морального мислення
особи обумовлена і її світоглядними позиціями. Тому в рішенні
конфліктної ситуації моральна свідомість особи проявляє свою
світоглядно-методологічну сутність.

Моральна свідомість, яка є ідеальною, включає в себе емоційно-почуттєвий
і раціональний рівні відображення моральної практики. Перший проявляє
себе через систему моральних почуттів і соціально-психологічних
механізмів суспільної свідомості в цілому, другий – через систему
раціонально сформованих понять, тверджень, кодексів поведінки. Обидва
рівні об’єднують нормативно-оціночні властивості моральної свідомості.

Емоційно-чуттєвий і раціональний компоненти свідомості суб’єкта
знаходяться в нерозривній єдності, але вирішальна роль в моральному
житті належить, безумовно, переконанням, які формуються під впливом
соціального середовища та виховання. Моральні переконання об’єднують
почуття і розум, надають стійкості поведінці, твердості характеру,
визначають загальну спрямованість поведінки суб’єкта.

Моральні почуття досить різноманітні і становлять складну систему. До
них відносяться:

– почуття патріотизму і любові до Батьківщини, почуття обов’язку,
відповідальності перед суспільством, колективом у справедливості;

– престижно-статусні почуття, пов’язані з потребою самоствердження
(почуття власної гідності, честі і совісті, гордості і сорому, власної
правоти провини, задоволення собою і каяття, самовиправдання і
самозвинувачення і т.д.);

– альтруїстичні почуття (бажання допомогти іншому, співчуття,
підбадьорити людину в важливі хвилини, чутливість та ін.), тобто
почуття, які зігрівають спілкування внутрішнім теплом безкорисливого
добра;

– комунікативні почуття, які виникають на основі задоволення потреб
спілкуванні (симпатія, довіра, повага, приязнь).

Всі ці почуття закріплюють стійкі соціальні зв’язки суспільного життя і
міжособових відносин. Ядром моральних почуттів є почуття совісті,
обов’язку, честі і гідності.

Роль моральних почуттів в житті людей і суспільства надзвичайно важлива:
по-перше, вони є чуттєво-емоційною формою пізнання і оцінки вчинків, дій
і поведінки людей з позицій суспільно вироблених норм і ідеалів,
виражають їх позитивну чи негативну моральну цінність, тим самим і
ставлення до них самої людини; по-друге, в даній якості моральні почуття
виступають сильним засобом регуляції стосунків між людьми, людьми з
різними соціальними спільнотами : суспільством, нацією, класом,
колективом, сім’єю; і є засобом гармонізації індивідуального і
суспільного в поведінці людей; по-третє, суспільно значимі норми,
принципи інтуїтивно перетворюються у внутрішні переконання людини.
Останні визначають активну спрямованість відношення людини до світу,
вибір характеру своєї поведінки, виступають мотивом власної творчої
активності. Висока соціальна значимість моральних почуттів полягає і в
тому, що вони активізують творчі зусилля людини в різних сферах її
життя, діяльності. Нарешті, вчетверте, моральне почуття є не тільки
засобом регуляції, гармонізації суспільних відносин, але і засобом
самоствердження людини, розкриття її потенційних творчих здібностей, її
всебічного розвитку, її внутрішнього світу. Ось чому формування
моральних почуттів у кожної людини, а також у працівників міліції, є
одним з важливих завдань морального виховання.

Позитивним моральним почуттям протистоять негативні, тобто егоїстичні
почуття, такі як заздрість, себелюбство, боязкість, недовіра, душевна
черствість, байдужість. По суті вони є аморальними почуттями, оскільки
позбавлені головної ознаки моральності – усвідомлення необхідності
сприяти зміцненню соціальних зв’язків. У працівників міліції ці почуття
можуть бути виражені відсутністю професіоналізму, вони є джерелом не
тільки аморального ставлення до людей, але й протиправних,
антисоціальних дій і вчинків.

На раціональному рівні моральна свідомість виступає у вигляді особливого
роду питань що мають нормативно-цілісний зміст моральних норм, моральних
принципів і ідеалів.

Моральні норми – це найбільш прості форми моральних вимог, які
ставляться перед кожною людиною. В них закріплений морально-оціночний
досвід людей. Інтереси суспільства і кожної людини. Вони орієнтовані на
підтримання суспільного життя і діяльності людей, суспільства в цілому.
Моральні норми дозволяють, з одного боку – зробити правильний вибір дій
і вчинків в типових ситуаціях, а з іншого – здійснюють оцінку і контроль
за цими діями, і, відповідно, за допомогою суспільної думки регулюють
поведінку людей.

Розрізняють позитивні і негативні норми моралі. Перші з них визначають
необхідну лінію поведінки, вимагають вчиняти певні дії (бути чесним,
поступитися місцем старшому). Інше забороняють деякі дії, обмежують
вибір вчинку: (не заздри, не ображай людину). Разом з тим одна і та ж
думка може бути висловлена і в формі заборони і в формі позитивної
вимоги одночасно: “не обманюй” і “будь чесним” і т.д.

ooooooooooonooaaaaaaoaaaaa

u-x :&c&oe&D’h(p*O+Література: 1. Букреев В.И., Римская И.Н. Этика права: от истоков этики права к мировоззрению: учебное пособие. – М., 1998. Булденко К.А. Профессиональная этика и эстетическая культура сотрудников ОВД. – Хабаровск, 1993. Загальна теорія держави і права: Підручник для студентів ВНЗ і факультетів// за заг. ред. Цвіка М.В., Ткаченка В.Д., Петришина О.В. – Х., 2002. Мехед Т.Г., Шегов А.В. Профессиональная этика сотрудников ОВД: Курс лекций. – М., 1991. Милицейская этика и проблемы нравственного воспитания сотрудников ОВД: Межвузовский сборник научных трудов // Отв. Ред. Ибрагимов М.М. – 1991. Притика Д. Етика і проблеми корупції // Право України. – 2000. - № 6.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Реферат на тему:

Морально-етичні проблеми професійної діяльності працівника міліції.

План.

Мораль як соціальний феномен.

Структура і функції моралі.

Специфіка і структура професійної етики працівника міліції. Моральний
зміст правоохоронної діяльності.

Життя сучасного суспільства являє собою складне багатовекторне явище,
яке відображає різноманітні потреби та інтереси соціальних,
національних, політичних, професійних, вікових та інших груп людей, що
пронизують всі сфери їх існування. В цьому процесі мораль є важливим
універсальним регулятором взаємовідносин між ним і фактором людяного
духовно-особистісного розвитку. Загальний характер моральної регуляції,
не виключає наявність в ній правової специфіки, що відображає
особливості того, чи іншого виду діяльності людей. Але перш ніж
приступити до визначення цих особливостей, тобто – до обґрунтування
необхідності з’ясування питання про професійну мораль треба визначитись
стосовно того, що ж саме розуміють люди під цим поняттям.

Мораль (з латинською – моральний, – норов) є одним з способів
нормативного регулювання поведінки людини в суспільства. Вона
представляє собою систему принципів і норм, що визначають характер
відношень між людьми у відношенні з прийнятим в даному суспільства
розумінням добра і зла, справедливого і несправедливого, гідного і
негідного. Виконання вимог моралі забезпечується силою духовного впливу,
суспільною думкою, внутрішнім переконанням, совістю людини, громадським
осудом.

Особливістю моралі є те, що вона регулює поведінку і свідомість людей в
усіх сферах життя (виробництво, побут, сім’я, міжособові, міжгрупові та
інші стосунки). Мораль поширюється також і на міждержавні (політичні)
відносини. Моральні принципи мають загальне значення, охоплюють всіх
людей, закріплюють основи культури їх взаємовідносин в довгому процесі
історичного розвитку суспільства.

Будь-який вчинок, поведінка людини може мати різне значення (правове,
політичне, естетичне, релігійне), але його моральний бік, моральний
зміст оцінюють однаково. Моральні норми повсякденно відтворюються в
суспільстві силою традиції, владою загальновизнаної дисципліни,
громадською думкою. Їх виконання контролюється всіма членами суспільства

Відповідальність в моралі має духовний, ідеальний характер (осуд чи
схвалення вчинків) виступає в формі моральних оцінок, які людина повинна
усвідомити, внутрішньо сприйняти і згідно з цим спрямовувати свою
поведінку. Така оцінка повинна відповідати загальним принципам і нормам,
загальним поняттям про належне, гідне, чесне і т.д.

Мораль залежить від умов людського буття, суспільних потреб людини, але
визначається рівнем суспільної та індивідуальної свідомості. Поряд з
іншими формами регулювання поведінки людини в суспільства мораль
забезпечує узгодженість діяльності багатьох індивідів, перетворюючи її в
сукупну масову діяльність, що підлягає певним соціальним законам.

Тому визначаючи зміст моралі, можна стверджувати, що до неї відносяться:
звички, традиції, звичаї, поведінка людини, моральні норми, оцінки,
принципи, ідеали, цінності, відносини між людьми.

Мораль – це система поглядів, уявлень, норм і оцінок, що регулюють
поведінку людини; це форма суспільної свідомості людини, один з типів її
світогляду; це духовна нормативно-регулятивна система забезпечуючи
узгодженість діяльності людей в усіх її сферах. І, нарешті, мораль, це
об’єкт вивчення філософської науки, яка має назву “Етика”. Тому предмет
етики – закономірності функціонування і розвитку моралі як регулятивної
системи. Суть моралі, як і будь-якого явище, неможливо пояснити і
зрозуміти, не з’ясувавши як вона виникла, які її джерела. Відомо, що
мораль, як правило формується стихійно, в процесі праці, яка вимагає
спільних колективних зусиль в умовах родового суспільства, а її
виникнення пов’язане із суспільними потребами:

– в регулюванні відносин членів колективу до праці;

– в регулюванні сімейно-шлюбних відносин;

– у зміцненні соціальної єдності роду.

В колективі виникають такі перші моральні норми, як обов’язковість праці
для кожного, дисципліна, порядок, рівний розподіл продуктів праці і т.д.

В сімейно-шлюбних відносинах формуються свої норми, заборони, які
регулюють відносини між статями, батьками і дітьми, старшими і
молодшими. Ці норми закріплювались у вигляді звичаїв, традицій,
ритуалів, які були головною регулятивною силою моральних відносин.

Кожному суспільстві притаманні свої власні особливості розвитку і
розуміння моралі (яке суспільство така й мораль), бо вона завжди
опосередковано відображає реальні зміни в ньому.

До основних історичних типів моралі відносяться:

1) мораль первісного суспільства;

2) релігійна мораль притаманна феодальному середньовічному суспільству;

3) мораль епохи Відродження, яка була пов’язана з секуляризацією
суспільства і носила антропоцентричний характер;

4) буржуазна мораль – пов’язана з розвитком товарно-грошових відносин і
приватної власності;

5) комуністична (соціалістична мораль) – що базувалася на тезах Маркса
про заперечення приватної власності, відмирання держави про тільки
революційний шлях розвитку суспільства, класову боротьбу, диктатуру
пролетаріату, відкидання права;

6) сучасний тип моралі – (постсоціалістичний) – який для нашого
суспільства пов’язаний з розвитком ринкових відносин (в економіці),
розбудовою правової держави, виникненням громадянського суспільства (в
політиці).

Цю мораль називають ще перехідною, бо для неї зберігають своє значення
деякі норми і принципи соціалістичних відносин (бо більшість громадян
України виховувалися як особистості ще при пануванні комуністичної
ідеології), але активно з’являються, затверджуються, розвиваються нові
моральні цінності, ідеали та орієнтири, що носять загальнолюдський
характер. Тому, на нашу думку, цей тип моралі вірно було б назвати –
правова мораль, чи мораль правового суспільства.

Типологізацію моралі можна також провести і по “горизонтальному”
принципу, бо в усіх розвинутих (цивілізованих) типах суспільства вони
(ці типи) існують і активно розвиваються. До них належать:
загальнолюдська, національна, державна, групова, професійна, вікова,
статева та індивідуальна мораль.

Все це дає підстави стверджувати, що мораль це складне явище духовного
життя суспільства, яке носить універсальний характер, пронизує всі види
відношень в які вступають люди в процесі своєї життєдіяльності.

Слова “мораль”, “етика” сприймаються в наш час неоднозначно. З одного
боку, ми начебто розуміємо, що без моралі жити не можна, з іншого –
моральне легко набуває у нас присмаку набридлого, нещирого на кшталт
“морального кодексу будівника комунізму”, “морально-трудового
виховання”, “моральної стійкості”.

Одвічні пошуки й проблеми людської душі, що називають моральними, – це,
звісно, важливо і цікаво для кожного. Порядна людина має рахуватися з
вимогами моралі. Проте, хіба ми не бачимо, як раз у раз святкує життєві
перемоги той, хто здатний через ці вимоги переступити? Що за порядність
на голодний шлунок? Може моральність – це привілей тих, хто має
достаток? А може мета моралі в тому, щоб здобути цей достаток,
звільняючи себе і своїх близьких від злиденності, несумісних з людською
гідністю?

Ставлячи ці запитання, ми вже занурюємося в царину етики, в роздуми про
людську моральність, про її критерії і сутність, структура і функції.

Більш повне уявлення про сутність моралі дає аналіз ї структури та
функцій.

В структурі моралі можна виділити три основні елементи: моральна
діяльність, моральні відносини, моральна свідомість. Основою моралі є
моральна діяльність людей.

Структуру моральної діяльності, як і будь-якої людської діяльності,
складають мета, засоби і результат. Кожна діяльність має свою конкретну
мету (людина планує, передбачає) і разом з тим, завжди присутній
моральний мотив (в ім’я чого здійснюється дана справа: в ім’я добра,
справедливості, інших моральних цілей чи містить злий умисел). Ця
сторона передбачає моральний зміст мети.

В будь-якій предметній діяльності можуть використовуватись прийняті чи
не прийняті з точки зору досягнення мети – засоби. Наприклад, в
діяльності працівників міліції при проведенні допиту, який переслідує
гуманну ціль, можуть використовуватися як гуманні так і негуманні
засоби: погроза, психологічний тиск, насильство. Ця сторона передбачає
моральний зміст засобів діяльності.

Так само як мету і засоби, предметна діяльність і результат (зроблено те
і те) зі своїми ранніми чи пізніми, позитивними чи негативними
наслідками, які можуть сприяти досягненню морального ідеалу або ж
навпаки. Такий один з аспектів моральної характеристики людської
діяльності.

Інший моральний аспект діяльності зв’язаний з тим, що в будь-якій
людській діяльності між її учасниками складаються специфічні моральні
відносини (колективістські, формальні чи неформальні, гуманні чи
індивідуалістичні). І в решті решт, відношення людини до своєї праці
може бути як добросовісним, сумлінним, так і недбалим, формальним.

Розглянуті вище аспекти і складають зміст поняття “моральна діяльність”.
Таким чином, моральна діяльність виступає як сторона, аспект, якісна
ознака людської діяльності в будь-якій її сфері і матеріальній, і
політичній, і правовій, побутовій і т.п., оскільки останні продиктовані
моральними мотивами (почуття обов’язку, устремління до добра,
справедливістю до реалізації суспільних ідеалів), можуть бути піддані
моральній оцінці.

Другим структурним елементом (блоком) моралі є моральні відносини – дві
сторони одного історичного процесу. Моральні відносини формуються в
процесі моральної діяльності, є її продуктом і разом з тим виступають її
умовою, через які здійснюється ця діяльність.

Моральні відносини існують у вигляді сукупності тих залежностей і
зв’язків, в які вступають люди в процесі моральної діяльності. В них
відображається об’єктивний соціальний інтерес суспільства, класу, групи,
колективу, особистості. Вони закріплюють на практиці зразки поведінки і
виступають як єдина, внутрішньо організована, взаємно підлегла і
зв’язана сукупність норм, заборон, існують як певна система. Кожний
індивід, незалежно від своєї волі і бажання з необхідністю включений в
сферу моральних установок.

Однією з важливих особливостей моральних відносин є їх універсальність.
Остання виявляється в тому, що вона пронизує всі сфери життя і
діяльності людей.

В залежності від об’єкту моральні відносини можна класифікувати на такі
види: моральні відносини суспільства і особистості; особистості і
особистості; особистості до самої себе; особистості до людства.

За ознакою універсальності і сфер моральні відносини можна класифікувати
на: відношення до праці і стосунки з людьми в процесі праці; відносини в
суспільно-політичній діяльності; в правовій, науковій, педагогічній,
сімейно-побутовій і т.д.

Вся система моральних відносин є необхідною умовою і засобом морального
розвитку особистості. Включаючись в ці відносини, індивід осягає розумом
моральний зміст діяльності суспільства, класу, групи, своєї діяльності,
освоює суспільно вироблений моральний досвід і робить його своїм.
Останній закріплюється в суб’єктивній моральній свідомості, моральних
потребах, почуттях, нормах, ідеалах, які виступають внутрішнім стимулом
його власної діяльності і поведінки. Багатство і розмаїття моральних
відношень в які включена особа, визначають багатство і розмаїття її
моральної культури.

Моральні відносини – це завжди значимі взаємовідносини людей, той
ціннісний каркас їх зв’язків, який закріплений в натурі людей, визначає
їх самопочуття, розуміння сенсу і значимість буття, канали морального
спілкування, регуляції поведінки і передачі морального досвіду. (Для
хірургічного лікування рана, яку наніс злочинець, і виробнича травма –
однакові. Але з точки зору моралі, рана, яку наніс злочинець, виражає
свідоме посягання на життя і гідність іншої особи. Саме ця дія має
аморальне значення, вимагає морального засудження, а юридично
кваліфікується як злочин).

Будь-який вчинок людини, в якому проявляється певне моральне відношення,
об’єктивно набуває значення позитивної чи негативної цінності чи їх
суперечливого поєднання.

Зі змінами матеріальних, соціально-економічних умов життєдіяльності
людини проходить і зміна тих цінностей, які були закріплені в духовній
культурі суспільства, в прийнятих в ньому моральних відносинах. Зникають
старі і з’являються нові цінності змінюється їх взаємна підлеглість –
одні висуваються на перший план, інші усуваються на другий. Разом зі
змінами моральних відносин людей в суспільстві змінюється їх моральна
свідомість.

Третім елементом (блоком) загальної структури моралі є моральна
свідомість. Як специфічна форма суспільної свідомості, вона зароджується
в процесі діяльності, безпосередньо відображає моральну практику, а
через неї економічний базис і інші надбудовні відносини.

Моральна свідомість – це система поглядів, ідей, уявлень про належну
поведінку, яка відповідає соціальним інтересам. В моральній свідомості
суб’єкта отримує своє відображення система принципів і норм, які
визначають межі вільних дій, вчинків людини у відповідності з їх
моральною цінністю.

Моральна свідомість накопичує моральний досвід людства, систематизує
його і створює шаблони для стереотипної поведінки, яка цілком ефективні
для звичайних моральних ситуацій. Для вирішення проблемних конфліктних
ситуацій моральна свідомість відпрацьовує творчі елементи – розум і
моральну інтуїцію. Моральна свідомість виступає як складна програма,
сформована на раціональному рівні, шляхом логічного міркування і в той
же час володіє творчою властивістю до вирішення проблемних ситуацій і
моральних протиріч, коли не спрацьовує розумовий шаблон і виникає
потреба в пошуку нового рішення. Діалективність морального мислення
особи обумовлена і її світоглядними позиціями. Тому в рішенні
конфліктної ситуації моральна свідомість особи проявляє свою
світоглядно-методологічну сутність.

Моральна свідомість, яка є ідеальною, включає в себе емоційно-почуттєвий
і раціональний рівні відображення моральної практики. Перший проявляє
себе через систему моральних почуттів і соціально-психологічних
механізмів суспільної свідомості в цілому, другий – через систему
раціонально сформованих понять, тверджень, кодексів поведінки. Обидва
рівні об’єднують нормативно-оціночні властивості моральної свідомості.

Емоційно-чуттєвий і раціональний компоненти свідомості суб’єкта
знаходяться в нерозривній єдності, але вирішальна роль в моральному
житті належить, безумовно, переконанням, які формуються під впливом
соціального середовища та виховання. Моральні переконання об’єднують
почуття і розум, надають стійкості поведінці, твердості характеру,
визначають загальну спрямованість поведінки суб’єкта.

Моральні почуття досить різноманітні і становлять складну систему. До
них відносяться:

– почуття патріотизму і любові до Батьківщини, почуття обов’язку,
відповідальності перед суспільством, колективом у справедливості;

– престижно-статусні почуття, пов’язані з потребою самоствердження
(почуття власної гідності, честі і совісті, гордості і сорому, власної
правоти провини, задоволення собою і каяття, самовиправдання і
самозвинувачення і т.д.);

– альтруїстичні почуття (бажання допомогти іншому, співчуття,
підбадьорити людину в важливі хвилини, чутливість та ін.), тобто
почуття, які зігрівають спілкування внутрішнім теплом безкорисливого
добра;

– комунікативні почуття, які виникають на основі задоволення потреб
спілкуванні (симпатія, довіра, повага, приязнь).

Всі ці почуття закріплюють стійкі соціальні зв’язки суспільного життя і
міжособових відносин. Ядром моральних почуттів є почуття совісті,
обов’язку, честі і гідності.

Роль моральних почуттів в житті людей і суспільства надзвичайно важлива:
по-перше, вони є чуттєво-емоційною формою пізнання і оцінки вчинків, дій
і поведінки людей з позицій суспільно вироблених норм і ідеалів,
виражають їх позитивну чи негативну моральну цінність, тим самим і
ставлення до них самої людини; по-друге, в даній якості моральні почуття
виступають сильним засобом регуляції стосунків між людьми, людьми з
різними соціальними спільнотами : суспільством, нацією, класом,
колективом, сім’єю; і є засобом гармонізації індивідуального і
суспільного в поведінці людей; по-третє, суспільно значимі норми,
принципи інтуїтивно перетворюються у внутрішні переконання людини.
Останні визначають активну спрямованість відношення людини до світу,
вибір характеру своєї поведінки, виступають мотивом власної творчої
активності. Висока соціальна значимість моральних почуттів полягає і в
тому, що вони активізують творчі зусилля людини в різних сферах її
життя, діяльності. Нарешті, вчетверте, моральне почуття є не тільки
засобом регуляції, гармонізації суспільних відносин, але і засобом
самоствердження людини, розкриття її потенційних творчих здібностей, її
всебічного розвитку, її внутрішнього світу. Ось чому формування
моральних почуттів у кожної людини, а також у працівників міліції, є
одним з важливих завдань морального виховання.

Позитивним моральним почуттям протистоять негативні, тобто егоїстичні
почуття, такі як заздрість, себелюбство, боязкість, недовіра, душевна
черствість, байдужість. По суті вони є аморальними почуттями, оскільки
позбавлені головної ознаки моральності – усвідомлення необхідності
сприяти зміцненню соціальних зв’язків. У працівників міліції ці почуття
можуть бути виражені відсутністю професіоналізму, вони є джерелом не
тільки аморального ставлення до людей, але й протиправних,
антисоціальних дій і вчинків.

На раціональному рівні моральна свідомість виступає у вигляді особливого
роду питань що мають нормативно-цілісний зміст моральних норм, моральних
принципів і ідеалів.

Моральні норми – це найбільш прості форми моральних вимог, які
ставляться перед кожною людиною. В них закріплений морально-оціночний
досвід людей. Інтереси суспільства і кожної людини. Вони орієнтовані на
підтримання суспільного життя і діяльності людей, суспільства в цілому.
Моральні норми дозволяють, з одного боку – зробити правильний вибір дій
і вчинків в типових ситуаціях, а з іншого – здійснюють оцінку і контроль
за цими діями, і, відповідно, за допомогою суспільної думки регулюють
поведінку людей.

Розрізняють позитивні і негативні норми моралі. Перші з них визначають
необхідну лінію поведінки, вимагають вчиняти певні дії (бути чесним,
поступитися місцем старшому). Інше забороняють деякі дії, обмежують
вибір вчинку: (не заздри, не ображай людину). Разом з тим одна і та ж
думка може бути висловлена і в формі заборони і в формі позитивної
вимоги одночасно: “не обманюй” і “будь чесним” і т.д.

Норми моралі як і моральні почуття, є універсальними регуляторами
поведінки. Одні із них регулюють ставлення людини до себе, інші – до
інших людей різних поколінь, статі, віку, а ще інші – до середовища
(природи, культури, праці).

Функції норм моралі досить різноманітні. Вони використовуються
суспільством як засоби регламентації, підтримки, забезпечення, опіки,
контролювання, регуляції зв’язків і відношень соціальних груп, спільнот
в соціальній структурі, як засоби включення людини в соціальну
структуру. Головне укладається в тому, що вони забезпечують нормальну
життєдіяльність суспільства і особистості, впливають на моральну
поведінку через її самосвідомість, самооцінку, мотиви і установки.

Перетворення норм моралі із зовнішнього фактору в самосвідомість –
процес складний, але виключно важливий. Здійснюється він не тільки через
систему морального виховання, але і активного включення людини у всі
сфери суспільної діяльності.

Більш складною формою моральної свідомості в порівнянні з нормами, є
принципи моралі, які представляють собою більш узагальнений вираз вимог
моралі.

Саме моральні принципи складають серцевину моралі, визначають її гуманну
спрямованість.

На відміну від норм моралі, які визначають тактику поведінки в
конкретних життєвих ситуаціях, принципи моралі визначають узагальнену
соціальну орієнтацію, стратегію поведінки, є своєрідною програмою
діяльності. Найважливішими принципами моралі є гуманізм, справедливість,
законність. Якщо норми моралі не мають беззастережного смислу і при
певних умовах відступ від них не тільки допустимий, але й необхідний
(наприклад, вимога говорити правду не означає, що треба видавати секрети
ворогу), то принципи є безумовними моральними вимогами, слідування яким
обов’язково у всіх випадках життя.

Найбільш широкою і узагальненою формою моральної свідомості є моральний
ідеал. Моральний ідеал – це поняття моральної свідомості в якому
моральні вимоги, які ставляться перед людьми, виражені у вигляді образу
морально-досконалої особи, уявлення про особистість яка ввібрала в себе
всі найбільш високі моральні якості.

Моральний ідеал відображає як наявне – об’єктивно існуючі моральні
відносини, так і майбутнє – об’єктивну необхідність їх подальшого
розвитку. В цьому плані моральний ідеал – це санкціоноване суспільством
або іншим об’єктом моралі уявлення про найдосконаліші моральні
відносини, яке відображає прогресивні тенденції морального розвитку в їх
спрямованості в майбутнє.

Вчинок – не стільки одномоментний акт, скільки процес дій. Моральні
відносини створюють конфліктну ситуацію: після оцінки її людина приймає
рішення, керуючись певними мотивами; вибравши засіб вона здійснює

Вольовий акт. Цей результат мимоволі оцінюється іншими і викликає
відповідну дію, що знову означає спілкування. Така роль вчинку як
“зв’язуючої ланки” в системі моральної свідомості і відносин.

Моральний вчинок в свою чергу складається з ряду елементів: власне дія,
попередня йому діяльність моральної свідомості – спонукання, мотив,
намір, вибір рішення; наступна діяльність моральної свідомості –
самооцінка людиною свого вчинку і відношення до його оцінки з боку
оточуючих.

Особливістю існування, функціонування, розвитку та співвідношення трьох
основних елементів моралі – моральної діяльності, моральних відносин та
моральної свідомості є те, що майже ніколи не існує повного співпадіння
між ними. Ці елементи постійно знаходяться у стані розвитку і протиріч,
навіть, в рамках кожного з цих елементів постійно відтворюються ці
діалектичні протиріччя, наприклад, в моральній діяльності – між метою,
засобами і результатами; в моральних відносинах – між відношення людини
до себе і до інших, до представників своєї власної соціальної чи
професійної групи та інших; в моральній свідомості – між її нормами та
ідеалами.

Функції моралі являють собою синтез і призначення її основних елементів
(почуттів, норм, принципів, понять, ідеалів).

В сучасній літературі в якості основних виділяють пізнавальну,
ціннісно-орієнтуючу, регулятивну, виховну функції моралі:

1. гносеологічна (пізнавальна) функція моралі полягає в тому, що мораль
відображає спеціальній соціальний об’єкт – взаємовідносини людей, які
проявляються в моральних почуттях, нормах, принципах, поглядах, оцінках.
Вона надає індивіду знання цінностей, значимість існуючих суспільних
відносин. Істинність чи хибність моральних цінностей визначається
людською практикою, соціальним досвідом людей;

2. ціннісно-орієнтуюча функція моралі зв’язана з оцінкою існуючих
моральних відносин крізь призму потреб суспільства, окремих груп,
індивіда. Її суть в тому, будь-яка система моральних норм, принципів і
ідеалів становить собою сукупність цінностей, які служать орієнтирами
діяльності суспільства і особи. Індивід, опановуючи систему цінностей,
вироблену суспільством, формує свої погляди і переконання, які служать
для нього засобами орієнтації;

3. регулятивна функція – основна функція моралі. Мораль регулює,
направляє в певне русло відносини між людьми (ставлення людини до
людини, сім’ї, групи, суспільства). Безпосереднім внутрішнім регулятором
поведінки є почуття (почуття обов’язку, совісті), зовнішнім – норми.
Важливу роль в цьому процесі відіграють принципи і ідеали. Але на
відміну від почуттів і норм, які визначають поведінку в конкретних,
типових ситуаціях, принципи і ідеали надають загальну спрямованість
поведінці, не індивідуалізуючи її до типових конкретних ситуацій;

4. виховна функція полягає в тому, що конкретизуючи в собі моральний
досвід людства, мораль транслює його зміст в надбання кожного нового
покоління людей. Зміст морального виховання і полягає в тому, перш за
все, що людина, вступаючи в життя, повинна сприймати загальнолюдські
моральні цінності як свої, виступати за їх утворення і примноження.

Такі основні положення теорії етики про її структуру і функції.

Якщо термін “мораль” латинського походження, то “етика” походить від
давньогрецького слова “етос” – місцеперебування, спільне помешкання. В
ІУ столітті до нашої ери Аристотель позначив прикметником “етичний” клас
людських добро чинностей – доброчинностей характеру на відміну від добро
чинностей розуму – діаноетичних. Аристотель створив поняття “етика” для
позначення науки, що вивчає доброчинності. Таким чином етика як наука
існує понад 20-ти століть.

В сучасному розумінні етика – філософська наука, що вивчає мораль як
одну з найважливіших сторін життєдіяльності людини і суспільства. Якщо
мораль являє собою об’єктивно існуюче специфічне явище суспільного
життя, то етика як наука вивчає мораль, її сутність, природу, структуру,
закономірності виникнення і розвитку, місце в системі інших суспільних
відносин, теоретично обґрунтовує певну моральну систему.

Сутність професійної діяльності правоохоронних органів України
безпосередньо виявляється в їх назві: це забезпечення особистої безпеки
громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів, запобігання і
припинення правопорушень, охорона і забезпечення громадського порядку
(Закон України “Про міліцію”, ст.2). А всі інші функції – виявлення і
розкриття злочинів, захист власності, участь у поданні соціальної та
правової допомоги громадянам та інші, є елементами цього важливого
обов’язку. Правоохоронні органи — це елемент владних структур держави –
який повинний бути гарантією права і законності як системи соціальних
норм і відношень, що забезпечують нормальну життєдіяльність нашого
суспільства.

Основними методами професійної діяльності правоохоронних органів України
як визначають нормативні документи, є переконання, профілактика
правопорушень, роз’яснювальна робота і, як виняток, примусові санкції,
застосування спеціальних засобів і вогнепальної зброї, затримання, які
можуть також приймати форму прямого насилля.

І тут зразу ж виникає питання: чи може примус і, навіть, пряме насилля
бути моральним? Чим його можна виправдати? І взагалі – чи можна його
виправдовувати? Дискусії з цього приводу в нашій країні та й в усьому
світі тривають безперервно.

Сьогодні доведено, що примусові методи необхідні на даному рівні
розвитку суспільства. Питання полягає в тому, в яких рамках вони можуть
бути застосовані і до кого? Безперечно, що основним критерієм цуього
застосування є Закон. Саме через правові відносини, наявність
розвинутого правового поля, дійсно, здійснюється державою та її органами
певний примус (економічного, політичного, правового і т.д. характеру),
обґрунтовується його застосування і обмеження такого застосування і
рамках службових повноважень і функцій органів держави. Саме це слугує
яскравою ілюстрацією до тези про існування діалектичних протиріч в
моралі. Стосовно моральної діяльності це виглядає таким чином: мета –
правопорядок, засоби – переконання і примусу, результат – розбудова
правової держави.

Природно, що працівники міліції постійно задають собі питання про
справедливість тих чи інших своїх вчинків і дій. І дійсним фахівцем
своєї справи стає той, хто оцінює свої дії не тільки з точки зору
закону, а й по честі, по совісті.

Людина живе не тільки хлібом, а насамперед прагне правди, свободи,
совісті, честі і моральності.

Ті якості, які традиційно вважаються моральними і невід’ємною стороною
службової діяльності співробітника правоохоронних органів, показником
його професійної майстерності, рівня морального і культурного розвитку.

Як зазначається в Кодексі честі працівника органів внутрішніх справ
України, діючому з 1991 року, “Народ України, надавши широкі
повноваження співробітникам ОВС у сфері охорони правопорядку, вправі
вимагати від них чесного і сумлінного виконання посадових обов’язків на
основі високого професіоналізму, чуйного ставлення до конституційних
прав і свобод громадян незалежної України.

Працівник органів внутрішніх справ повсякденно втручається в складні
сфери людських взаємовідносин, виступає в ролі арбітра в конфліктних
ситуаціях, що зачіпають долі багатьох людей. Як представник державної
влади він не може бути необ’єктивним, грубим, недоброзичливим,
безтактним. Обов’язкова якість працівника – тримати себе коректно, з
гідністю, притаманною правоохоронцю. Його основний обов’язок полягає в
служінні суспільству, захисті життя і майна громадян, сприянні повазі до
всіх законодавчих акті держави”.

Специфікою роботи ОВС є постійні психологічні і фізичні навантаження.
Але це суспільно необхідна і почесна справа, яка вимагає від кожного
працівника високих загальнолюдських та професійних якостей.

Сьогодні державна служба в Україні на відміну від підприємництва не
приносить якихось особливих дивідендів її представникам. Держава
перебуває в стані перманентної економічної кризи, хоча й останнім часом,
намітилися певні позитивні зміни на макроекономічному рівні, які, на
жаль, пересічний громадянин на собі не відчуває. Але усвідомлення того,
що суспільство надало ті владні повноваження, високий престиж державної
служби, визначений законом, повинні компенсувати певні матеріальні
втрати. Повага суспільства до людей в формі – важливий критерій
духовного і морального здоров’я суспільства, могутності і стабільності
держави.

Головною метою професійної діяльності ОВС є служіння закону. Треба
пам’ятати, що закон не самоціль, він існує в ім’я суспільного блага, але
тільки в тому разі, якщо усвідомлюється суспільством як втілення
справедливості, як прояв вищого морального початку, що забезпечує
нормальне життя. Як що ж громадяни вважають, що закон несправедливий,
нелюдський, його виконання призводить до протилежного
суспільно-дестабілізуючого ефекту. Проявляється це в тому, що не так вже
й мало співробітників правоохоронних органів виконують свої обов’язки
бездумно, не бачать за буквою закону живих людей. Таке виконання
службових обов’язків викликає незадоволення законами, вороже ставлення
до політики держави з боку населення.

Працівник правоохоронних органів постійно перебуває в сфері морального
впливу суспільства та своєї службової структури. З одного боку, він
постійно відчуває виховний вплив суспільства, що формує його особистість
у відповідності з принципами суспільної моралі, а з іншого, сам він
своєю діяльністю здійснює виховний вплив на громадян – позитивний, якщо
виконання ним вимог закону служить справі соціальної справедливості і
усвідомлюється громадянами як суто моральне, негативний – якщо його
діяльність сприймається громадянами як несправедлива і тим самим
аморальна.

Ось та основа, на якій ґрунтується виховна робота в ОВС. Вона носить
багатоаспектний характер, але моральне виховання, в яке органічно
вплетене виховання почуття патріотизму, колективізму, почуття соціальної
справедливості, поваги до людей, є головною формою виховної роботи як
керівників підрозділів так і співробітників служб виховання і роботи з
особовим складом, службових колективів МВС. Вимоги в цій сфері роботи
ОВС закріплені в цілій низці нормативних документів практично з самого
початку їх діяльності. В них, зокрема, зазначається, що працівник
міліції повинен уважно відноситись до людей, підкреслено, що грубість,
хамство, безтактність, черствість, перевищення службових повноважень,
зловживання ними, хабарництво, корупція несумісні з перебуванням на
службі в органах внутрішніх справ. В будь-який ситуації працівник
повинен поводити себе культурно, коректно, чесно, справедливо, з
гідністю притаманною правоохоронцю.

Ця сторона діяльності ОВС знаходить відображення у відповідних
документах. Зокрема у програмі “Міліція і народ – партнери”, у
“Концепції розвитку системи МВС України”, схваленою урядом 24 квітня
1996 р.

Особливо посилилася увага керівництва МВС по морально-виховних аспектах
правоохоронної діяльності в останні роки, що знайшло своє відображення в
ряді наказів. Зокрема Наказі МВС №322 від 29 квітня 2001 р. “Про
невідкладні заходи щодо підвищення рівня загальної та професійної
культури поведінки працівників ОВС”. Про це свідчить і прийняття
колегією МВС України 5 жовтня 2000 р. “Етичного кодексу працівника
органів внутрішніх справ України”, який визначає моральні обов’язки і
етичні норми поведінки, що стали основою загальних вимог до професійних
якостей кожного співробітника.

Норми і принципи, що закладені в ньому, відображають аксіоми
загальнолюдської моралі, міжнародні стандарти “Кодексу поведінки
посадових осіб по підтриманню правопорядку”, “Декларації про поліцію
Ради Європи”, “основ етичних норм співробітників міліції (поліції)
держав учасниць СНД”, якими керуються співробітники правоохоронних
органів країн світового співтовариства.

Незалежно від особистих політичних поглядів і прихилень кожен, хто
носить погони, повинен бути прибічником політики, яку влада впроваджує
через закон. Він служить закону, захищає його.

Повага до закону – це явище, що формується в процесі розвитку суспільних
відносин, правової культури суспільства. Про повагу до закону, політики,
вчені, юристи наголошують з моменту його зародження. На жаль, в нашому
суспільстві, спостерігається інша тенденція – ігнорування закону на
будь-яких рівнях (правовий нігілізм). І це природно для перехідного
суспільства, яке поступово звільняється від обійм тоталітарної
ідеології, основною тезою якої були гасла, що “диктатура пролетаріату” –
це влада, необмежена ніякими законами”, “вже в недалекому світлому
майбутньому держава відімре”. А значить правова система відійде в
історію, стане непотрібною. То навіщо ж вивчати і знати закони? Тому
сьогодні проблема знання законів і виховання громадян України в дусі до
їх поваги – є однією з найактуальніших.

Робота в системі правоохоронних органів виховує сильні, стійкі,
благородні риси характеру у співробітників. На відміну від людини, яка
може дозволити собі “не помічати нічого поганого”, чи обмежитися
внутрішнім обуренням, працівник міліції при будь-яких обставинах
виступає у двобій із злом, оскільки службові обов’язки органічно злиті у
нього з моральними вимогами, життєвими ідеалами, які можна сформувати як
““законність, обов’язок, честь». Не можна забувати, що співробітники
часто діють у складних, іноді, екстремальних ситуаціях, що вимагають від
них особистої хоробрості, мужності, відданості службі, готовності надати
допомогу людям. Досвід показує, що будь-які теоретичні положення
перетворюються в особисті переконання, в життєву позицію людини тільки в
процесі діяльності, в ході виконання своїх обов’язків. Ця практична
діяльність відіграє пересічну роль в формуванні моральних підвалин, і
характерів співробітників, що, великою мірою, сприяє їх впливу на людей.

Вимушені, на жаль, констатувати, що сьогодні престиж правоохоронних
органів явно недостатній. Це ускладнює налагодження ефективної взаємодії
з іншими державними органами, суспільними інститутами, населенням у
справі укріплення основ державності, економічного зростання, культури,
правопорядку, протидії злочинності.

Основні фактори, що знижують авторитет міліції сьогодні, полягають у
явно недостатньому матеріальному забезпеченні її діяльності (останніми
роками на 1\4 від необхідних потреб), недосконалість системи підбору
кадрів на службу та професійної підготовки, а звідси – велика плинність
кадрів, малий досвід роботи (у майже половини працівників до трьох
років), відсутність належних професійних навичок та вмінь, низький
рівень культури спілкування, як з громадянами, так і з колегами,
бюрократизм, корупція, використання службового положення у корисливих
цілях, власних інтересах, поган побутові умови у багатьох співробітників
та членів їх сімей і неможливість їх покращення. Для подолання такого
стану речей, саме життя вимагає від всіх нас створити правові.
Матеріальні, моральні та інші стимули забезпечення законослухняної
поведінки громадян, підтримки тих суспільних інститутів, діяльність яких
спрямована на духовно-моральне правове виховання особи.

Моральна сутність служіння працівників міліції людині, суспільству і
державі – один з найважливіших чинників виховання у громадян поважного
ставлення до закону.

Література:

1. Букреев В.И., Римская И.Н. Этика права: от истоков этики права к
мировоззрению: учебное пособие. – М., 1998.

Булденко К.А. Профессиональная этика и эстетическая культура сотрудников
ОВД. – Хабаровск, 1993.

Загальна теорія держави і права: Підручник для студентів ВНЗ і
факультетів// за заг. ред. Цвіка М.В., Ткаченка В.Д., Петришина О.В. –
Х., 2002.

Мехед Т.Г., Шегов А.В. Профессиональная этика сотрудников ОВД: Курс
лекций. – М., 1991.

Милицейская этика и проблемы нравственного воспитания сотрудников ОВД:
Межвузовский сборник научных трудов // Отв. Ред. Ибрагимов М.М. – 1991.

Притика Д. Етика і проблеми корупції // Право України. – 2000. – № 6.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020