Пошукова робота
Матеріальна і фінансова основа місцевого самоврядування
Питання про створення гарантій стабільності матеріальної бази та
місцевих бюджетів є надзвичайно важливими, оскільки без їх вирішення
самоврядні територіальні громади не в змозі виконувати свої функції та
повноваження.
Слід знати будову бюджетної системи та принципи бюджетного устрою
України, чинні міжбюджетні взаємовідносини, які є також інструментом
організації влади і місцевого самоврядування, основні законодавчі акти
про функціонування фінансово-бюджетної системи місцевого самоврядування
на сучасному етапі.
Важлива також інформація про повноваження самоврядних територіальних
громад села, селища щодо своєї власності та їхньої участі у
фінансово-кредитних та виробничих відносинах зі створення та
функціонування соціально-економічної інфраструктури території.
3.1. Бюджетна система України
Для виконання своїх функцій держава повинна мати достатні грошові фонди.
Ці фонди формуються шляхом перерозподілу валового внутрішнього продукту
(ВВП)- Головним засобом, через який держава здійснює розподіл і
перерозподіл (ВВП), є Державний бюджет.
Бюджетний устрій України визначається закріпленим Конституцією України
державним ладом України та її адміністративно-територіальним поділом.
Бюджетну систему України утворюють Державний бюджет України,
республіканський бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети.
Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи
України, становить зведений бюджет держави. Бюджет Автономної Республіки
Крим об’єднує республіканський бюджет, бюджети районів і міст
республіканського підпорядкування півострова. До місцевих бюджетів
належать обласні, міські, районні у містах, селищні та сільські бюджети.
Бюджет області об’єднує обласний бюджет та бюджети районів І міст
обласного підпорядкування. До складу бюджету району входять районний
бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські
бюджети. Селищні та сільські бюджети створюються за рішенням районних чи
міських рад за наявності необхідної фінансової бази.
Бюджет міста, яке мас районний поділ, об’єднує міський бюджет та бюджети
районів, що входять до його складу. У разі, коли міській чи районній у
місті раді адміністративно підпорядковані інші міста, селища чи сільські
населені пункти, то їхні бюджети об’єднуються в бюджеті міста або в
бюджеті району в місті.
3.1.1. Принципи бюджетного устрою України
Бюджетний устрій нашої держави ґрунтується на принципах єдності,
повноти, достовірності, гласності і прозорості, наочності та
самостійності
усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України:
принцип єдності передбачає існування єдиного рахунку доходів і витрат
кожної із ланок бюджетної системи;
принцип повноти полягає у відображенні в бюджеті всіх доходів та
видатків;
принцип достовірності вимагає формування бюджету згідно з науково
обгрунтованими та реальними показниками;
принцип гласності та прозорості полягає в обов’язковому відкритому
обговоренні бюджетів на засіданнях відповідних органів місцевого
самоврядування, повному й обов’язковому оприлюдненні рішень про всі види
бюджетів;
принцип наочності передбачає обов’язкове відображення показників бюджету
в повному взаємозв’язку із загальноекономічними показниками в нашій
державі та за її межами шляхом використання всіх можливих результатів
порівняльного аналізу, визначення темпів та пропорцій
соціально-економічного розвитку;
принцип самостійності забезпечується наявністю власних доходних джерел
поновлення бюджетів з одночасним правом визначення напрямів їх
використання відповідно до існуючих потреб у межах чинного законодавства
за обов’язкового врахування загальнодержавних інтересів.
3.1.2. Міжбюджетні відносини
Під час визначення порядку розподілу доходів та видатків між окремими
ланками бюджетної системи обов’язково слід врахувати два основні
принципи:
збалансованість кожного бюджету, незалежно від обсягу закріплених за ним
джерел доходів і забезпеченість фінансування заходів
соціально-економічного розвитку всіх без винятку
адміністративно-територіальних одиниць, чи їх складників;
створення умов для ініціювання зацікавленості місцевих органів
самоврядування у збільшенні бюджетних ресурсів та виконання встановлених
планом надходжень як місцевих так і загальнодержавних платежів на своїй
території, а також для запобігання можливості виникнення касових
розривів. Модель міжбюджетних взаємовідносин у будь-якій державі
базується на існуючому державному та територіальному устроєві.
Міжбюджетні взаємовідносини є інструментом розподілу компетенції між
«центром» та територіями. В Україні до них належать такі основні
елементи, як закріплені та регульовані доходи, субвенції, субсидії,
бюджетні позички, міжбюджетні взаєморозрахунки.
3.2. Фінанси органів місцевого самоврядування
Головною ланкою фінансів органів місцевого самоврядування є їх бюджет (з
англійської budget, що значить торба, гаманець), тобто затверджений на
певний період часу розпис доходів та витрат самоврядної територіальної
громади у грошовому вираженні.
Місцевий бюджет забезпечує фінансування заходів соціально-економічного
розвитку відповідної території або окремого населеного пункту (села,
селища), що здійснюється органами державної виконавчої влади та
місцевого самоврядування відповідного рівня.
Функціонування фінансово-бюджетної системи місцевого самоврядування
регламентується Конституцією України, законодавством України, зокрема
Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про бюджетну
систему України», «Про Державний бюджет України на наступний (поточний)
рік».
Матеріальна і фінансова основа місцевого самоврядування конкретизується
розділом III Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», де в
ст. 61 цього Закону сказано, що органи місцевого самоврядування в селах,
селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно
розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети.
Доходи місцевих бюджетів відповідно до ст. 63 Закону України «Про
місцеве самоврядування в Україні» формуються за рахунок власних джерел,
визначених чинним законодавством на основі закріплених ним
загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язкових платежів
(дивись рис. 3.2 Додатку).
Видатки бюджетів сільської, селищної ради визначаються прийнятими
рішеннями і ст. 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в
Україні». Вона, зокрема, передбачає, що сільські, селищні ради та їх
виконавчі комітети самостійно розпоряджаються коштами, визначають
напрями їх використання, забезпечуючи їх цільове спрямування. У
видатковій частині бюджетів сільських і селищних рад окремо визначаються
видатки поточного бюджету та бюджету розвитку. Кошти поточного бюджету
спрямовуються на поточне фінансування установ і закладів сільської,
селищної ради і не належать до бюджету розвитку. Кошти бюджету розвитку
спрямовуються на реалізацію програм соціально-економічного розвитку
території села, селища, а також фінансування субвенцій та інших
видатків, пов’язаних з розширеним відтворенням (дивись рис. 3.3
Додатку).
3.2.1. Участь держави та рад вищого адміністративного рівня у
формуванні місцевих бюджетів
Конституція України (ст. 142), Закон України «Про місцеве самоврядування
в Україні» (ст. 62) передбачають, що держава бере участь у формуванні
доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве
самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли
внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою. З цією
метою держава встановлює об’єкти оподаткування, ставки податків та інших
обов’язкових платежів, види податків, зборів, їх поділ на
загальнодержавні та місцеві.
Верховна Рада України під час прийняття Державного бюджету на кожен
поточний рік визначає пріоритети бюджетного фінансування. Зокрема,
починаючи з 1998 року, у Законі про бюджет на поточний рік
встановлюються захищені статті видатків на такі цілі: оплату праці
працівників бюджетних установ (у тому числі оплату праці під погашення
заборгованості з неї за минулі роки), придбання медикаментів та
перев’язувальних матеріалів, забезпечення продуктами харчування,
витрати, пов’язані із соціальним захистом та соціальним страхуванням
(пенсії, допомоги, стипендії), повернення заощаджень громадянам, видатки
місцевих бюджетів. У Законі про Державний бюджет на 1999 рік передбачено
(ст. 19), що фінансування витрат відповідно до захищених статей
здійснюється в першочерговому порядку. У разі наявності заборгованості з
пенсій, що фінансується з Державного бюджету, заробітної платні
працівників бюджетних установ, стипендій, допомог сім’ям з дітьми 90
відсотків надходжень до відповідних бюджетів спрямовується на її
покриття до повного погашення цієї заборгованості. Крім цього, ст. 47
цього ж Закону зобов’язує обласні, районні, міські, селищні, сільські
ради під час затвердження відповідних бюджетів забезпечити в повному
обсязі потреби в асигнуваннях на проведення розрахунків за електричну І
теплову енергію та природний газ, які споживаються бюджетними установами
на їхніх територіях.
Мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі нормативів
бюджетної забезпеченості на одного жителя держави, що встановлюються
Верховною Радою України.
До доходів місцевих бюджетів рад нижчого рівня можуть бути внесені
дотації, субсидії та субвенції, які надаються з державного або місцевих
бюджетів рад вищого адміністративного рівня. Надання дотацій і субвенцій
селищним, сільським радам регламентується Законом України «Про бюджетну
систему України» в редакції 1995 р. (ст.ст. 12-15). Цей самий Закон
визначає також і певний механізм контролю за використанням наданих
субвенцій. Так, згідно зі ст. 38 цього Закону органи державної
виконавчої влади, виконавчі органи місцевого самоврядування вищого рівня
здійснюють нагляд за дотриманням вимог законодавства, рішень органів
влади вищого рівня з питань виконання бюджету відповідними виконавчими
органами місцевого самоврядування нижчого рівня. У разі невитрачення у
встановлений термін або використання не за цільовим призначення
субвенцій, виділених бюджетові нижчого територіального рівня,
фінансування припиняється, а надані кошти підлягають поверненню до
бюджету, з якого їх було отримано. Практика субсидіювання місцевих
бюджетів досить поширена в Україні, що зумовлено недостатнім фінансовим
забезпеченням окремих територіальних громад за рахунок наявних
надходжень від податків, місцевих зборів та від прибутку підприємств
комунальної власності.
3.2.2. Місцеві податки і збори
Питання формування місцевих бюджетів, зокрема на рівні села, селища,
отримало вирішення в Законі України «Про місцеве самоврядування в
Україні» ст. 69 (дивись рис. 3.8. Додатку), у Декреті Кабінету1
Міністрів України «Про місцеві податки і збори» від 20 травня 1973 року
Із змінами на 2 лютого 1999 року, а їхні граничні розміри та ставки
місцевих податків і зборів зазначені ст. 15 Закону України «Про
оподаткування».
Згідного з чинним законодавством до місцевих податків належать:
податок з реклами – від 0,2 до 0,5 відсотків вартості реклами;
комунальний податок – до 10 відсотків річного фонду зарплатні, виходячи
з розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян.
До місцевих зборів (обов’язкових платежів) належать:
готельний збір – до 20 відсотків вартості найманого житла (без
додаткових послуг);
збір за припаркування автотранспорту – до 3 відсотків неоподаткованого
мінімуму доходів громадян;
ринковий збір – до 20 відсотків мінімуму заробітної платні громадян і
3-х – для юридичних осіб;
збір за видачу ордера ма квартиру – до ЗО відсотків неоподаткованого
мінімуму доходів громадян;
курортний збір – до 10 відсотків вартості неоподаткованого мінімуму
доходів громадян;
збір за участь на бігах на іподромі – до 3-х неоподаткованих мінімумів
доходів громадян;
збір за виграш на бігах на іподромі – до 6 відсотків суми виграшу;
збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі – до 5
відсотків надбавки суми доплати за участь у грі;
збір за право використання місцевої символіки – до 0,1 відсотка вартості
доходу, отриманого з використанням символіки;
збір на право проведення кіно – і телезнімання – не більше від фактичних
витрат на знімання;
збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей
– до 0,1 відсотка від заявлених сум;
збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що
прямує за кордон – встановлює обласна рада;
збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг –
до 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян за постійної торгівлі і
1-го на день – за одноразову торгівлю;
збір з власників собак – до 10 відсотків неоподаткованого мінімуму
доходів громадян щороку з громадян-власників, які проживають у будинках
державного і громадського житлового фонду та приватизованих квартирах.
Місцеві податки і збори (обов’язкові платежі), механізми здійснення та
порядок їх сплати встановлюють сільські, селищні ради відповідно до
наведеного переліку і в межах граничних розмірів ставок, встановлених
Законами України, окрім збору за проїзд по території прикордонних
областей автотранспортних засобів, що прямують за кордон, який
встановлюється обласними радами. При цьому такі податки і збори
(обов’язкові платежі), як комунальний податок, збір за припаркування
автотранспорту, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір
за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг і збір
з власників собак є обов’язковими для встановлення місцевими радами за
наявності об’єктів оподаткування або умов, з якими пов’язане
запровадження цих податків і зборів. Законами України закріплена
обов’язковість лише тих податків та зборів, які ними і передбачені.
Будь-які нові податки та збори можуть вводитися лише шляхом внесення
змін І доповнень до законодавства.
Місцеві ради самостійно визначають порядок сплати місцевих податків І
зборів, зокрема терміни сплати платежів, а також терміни подання звітів
до податкової адміністрації.
3.2.3. Фінансові ресурси підприємств, установ та організацій комунальної
власності
Однією зі складових частин фінансів органів місцевого самоврядування є
фінансові ресурси підприємств, установ, організацій, які є власністю цих
органів. В Україні органи місцевого самоврядування отримали право мати
свою власність на початку 90-х років. Така форма власності згідно із
законодавством отримала назву комунальної.
У зв’язку з тим, що суб’єктами права комунальної власності в Україні є
місцеві ради відповідних адміністративно-територіальних одиниць, існують
різновиди комунальної власності: комунальна власність областей, міст,
районів, районів у містах, сіл і селищ.
Закон України «Про власність» визначає комунальну власність як одну Із
форм державної власності. Таким чином підприємства, що перебувають У
комунальній власності відповідних адміністративно-територіальних
одиниць, мають правовий статус державних комунальних підприємств.
У зарубіжних країнах, які мають сталі традиції місцевого самоврядування,
підприємства, установи, організації, що належать місцевій владі, мають
дещо інший правовий статус. їх майно І фінанси перебувають у
муніципальній (корпораційній) власності територіальних колективів
громадян відповідних адміністративно-територіальних одиниць і, таким
чином, відокремлені від майна і фінансів органів державної влади.
Зміцнення місцевого самоврядування в Україні потребує запровадження
муніципальної форми власності і відокремлення фінансів місцевих органів
влади від Державних фінансів.
Фінанси підприємств комунальної власності функціонують на основі
загального законодавства, яке регламентує діяльність усіх господарських
структур в економіці України. Використання фінансових ресурсів
підприємств комунальної власності має свої особливості. їх прибуток
розподіляється у співвідношенні, визначеному відповідними місцевими
радами Згідно зі статутами цих підприємств, що затверджуються місцевими
радами, «ким вони підпорядковані.
Прибуток підприємств комунальної власності підлягає оподаткуванню.
Згідно із Законом «Про бюджетну систему України» сто відсотків податку
на прибуток цих підприємств зараховується до бюджету місцевої ради того
рівня, якому вони належать. Місцеві ради можуть надавати пільги або
цілком звільняти від оподаткування підприємства комунальної форми
власності у тій частині, у якій ці податки зараховуються до відповідних
місцевих бюджетів.
3.2.4. Позабюджетні кошти органів місцевого самоврядування
Органи місцевого самоврядування мають право формувати позабюджетні та
цільові фонди (ст. 68 Закону України «Про місцеве самоврядування в
Україні», рис. 3.7 Додатку). До цих фондів входять:
додаткові доходи та зекономлені кошти, отримані в результаті успішного
виконання певних організаційних заходів розв’язку соціально-економічних
проблем територіальної громади;
добровільні внески та пожертви підприємств, установ й організацій,
окремих громадян;
доходи від випуску місцевих позик та проведення місцевих аукціонів та
грошово-речових лотерей;
доходи від розпродажу майна ліквідованих, підприємств комунальної
власності або надання його в оренду;
оплата за реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності;
інші позабюджетні кошти.
З фондів соціального розвитку підприємств, установ і організацій усіх
форм власності пропорційно виділяються певні суми коштів на соціальний
розвиток міських житлових масивів, сіл та селищ, на території яких
проживає відповідна кількість їхніх працівників. Окрім того, до
позабюджетних фондів місцевого самоврядування належать:
частина орендної плати за землю;
частини штрафів та платежів за забруднення довкілля, нераціональне
використання природних ресурсів або утилізацію відходів на території
самоврядної громади, а також інші платежі за порушення законодавства про
охорону довкілля, санітарних норм і правил;
штрафи за адміністративні порушення, що вчинені на території самоврядної
громади;
доходи від продажу населенню квартир та будинків із фонду комунальної
власності. Органи місцевого самоврядування отримані вищеназваним шляхом
кошти розміщують на спеціальних рахунках установ банків України та
витрачають їх на свій розсуд відповідно до положень про ці кошти, що
затверджуються сільською, селищною радою.
3.2.5. Валютні фонди місцевого самоврядування
Відповідно до ст. 68 Закону України «Про місцеве самоврядування в
Україні» (дивись рис. 3.7 Додатку) органи місцевого самоврядування мають
право мати валютні кошти. Ці кошти формуються за рахунок:
доходів від власної зовнішньоекономічної діяльності;
надходжень від реалізації товарів, робіт та послуг іноземним юридичним
та фізичним особам, які виконуються підприємствами, установами й
організаціями комунальної власності;
добровільних внесків та пожертв юридичних осіб і окремих громадян;
інших не заборонених чинним законодавством джерел.
Порядок формування та використання валютних коштів місцевого
самоврядування визначається положенням про ці кошти, яке затверджується
відповідною місцевою владою. Кошти валютних фондів розміщують на
спеціальних валютних рахунках установ банків і вилученню не підлягають.
3.2.6. Фінансові ресурси органів самоорганізації населення
Фінансові ресурси органів самоорганізації населення утворюються за
рахунок передачі частини відповідних фінансових ресурсів місцевої ради,
яка дозволила створення цих органів, та за рахунок доходів від
господарської діяльності створених ними підприємств з виконання робіт та
надання послуг, пов’язаних із задоволенням соціально-культурних,
господарських та побутових потреб населення, добровільних внесків та
пожертв.
Відповідно до ч. 2 ст. 69 Закону України «Про місцеве самоврядування в
Україні» за рішенням зборів громадян за місцем їх проживання можуть
запроваджуватися також місцеві збори на засадах добровільного
самооподаткування, яке є формою залучення коштів населення для
фінансування разових цільових заходів соціально-побутового характеру
відповідної території.
Органи самоорганізації населення самостійно використовують наявні у їх
розпорядженні фінансові ресурси відповідно до мети своєї діяльності і
мають право відкривати в установах банків рахунки для грошових операцій.
3.3. Формування бюджету самоврядної територіальної громади
Складання проекту місцевого бюджету є одним із головних етапів
бюджетного процесу, оскільки від його первинного формування залежить
подальше правильне виконання, раціональне та ефективне використання
коштів, зміцнення матеріальної бази соціально-культурних установ
територіальної громади.
Складання обласних І районних бюджетів здійснюють обласні, районні
фінансові відділи відповідних державних адміністрацій. При цьому вони
розробляють пропозиції про розміри відрахувань від загальнодержавних
податків і доходів та розміри лімітованих видатків для розроблення
проектів бюджетів, зокрема сіл та селищ. Після отримання цих пропозицій
виконкоми сільських, селищних рад розглядають розрахункові баланси
доходів та видатків, проекти планів і кошторисів видатків, надані
підвідомчими цим виконавчим комітетам підприємствами та господарськими
організаціями і на основі повного аналізу наявних відомостей складають
проект бюджету територіальної громади. Проекти місцевих бюджетів на
наступний рік, як правило, мають бути подані на розгляд відповідних
органів місцевого самоврядування не пізніше 25 грудня поточного року.
У проектах рішень виконкомів сільських, селищних рад про проект бюджету
на наступний рік слід передбачити:
встановлення сільського, селищного бюджету в загальній сумі як доходів
(з конкретизацією усіх доходних джерел), так і в загальній сумі видатків
(з виділенням асигнувань на фінансування місцевої промисловості,
житлово-комунального господарства та благоустрою території, на соціальне
забезпечення жителів територіальної громади, на утримання сільського,
селищного органу місцевого самоврядування та його виконавчого комітету);
визначення розміру оборотної касової готівки; ^ затвердження
поквартального розподілу доходів та видатків зі всіх наявних підрозділів
бюджетної класифікації;
затвердження фондів заробітної платні працівників спискового та
неспискового складу в розрізі господарських установ;
затвердження кошторисів спеціальних коштів по установах та організаціях,
що перебувають на фінансуванні відповідних бюджетів села чи селища.
Виконкоми місцевих рад розглядають проекти сільських, селищних бюджетів,
складені на основі показників цих бюджетів, передбачених у Державному
бюджеті України та вищих місцевих бюджетах, та приймають рішення про
відповідні бюджети на наступний рік.
Попередні проекти бюджетів сіл та селищ для подання у вищі органи не
складають, а загальні суми доходів та видатків щодо кожного з них
вносять до проектів вищих бюджетів, а їхні розміри визначають у
пропорціях щодо відрахувань від загальнодержавних податків та
лімітованих видатків.58
Слід зауважити, що фінансування бюджетних установ, що перебувають на
сільському, селищному бюджеті здійснюється за рахунок коштів цих
бюджетів і проводиться відповідно до затверджених для них загальних
кошторисів видатків. Кошториси видатків складаються цими установами, а
потім розглядаються та затверджуються головами виконкомів сільських та
селищних рад. Кошториси видатків за необхідності можуть розглядатись у
присутності керівників відповідних установ.
Проекти місцевих бюджетів попередньо розглядають постійні комісії
місцевих органів самоврядування.
Районні та обласні ради відповідно до ст. 61 Закону України «Про місцеве
самоврядування в Україні» затверджують районні та обласні бюджети, які
формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між
територіальними громадами або для виконання спільних проектів, та з
коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для
реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм,
контролюють їх виконання.
Сільські та селищні ради затверджують свої бюджети у загальній сумі
доходів, з виділенням усіх доходних джерел, та в загальній сумі
видатків, з виокремленням асигнувань на фінансування підвідомчого
господарства, благоустрою території, освітньо-оздоровчих заходів,
соціального захисту, на утримання відповідних органів місцевого
самоврядування та іх виконавчих органів, а також розмірів оборотної
касової готівки. Органи місцевого самоврядування під час затвердження
бюджетів можуть збільшувати загальні суми доходів та видатків без зміни
розмірів відрахувань від загальнодержавних податків та зборів. Ці
збільшення можна реалізувати лише за рахунок доходів, додатково
виявлених під час складання та затвердження бюджету, а також за рахунок
перевищення доходів над видатками, що утворились у результаті виконання
бюджету за попередній рік.
Кошти обласного бюджету, передані державою у вигляді дотацій, субвенцій,
зараховуються до реальних бюджетів і розподіляються районними радами між
місцевими бюджетами у розмірах, необхідних для формування доходних
частин не нижче мінімальних розмірів місцевих бюджетів, визначених
законом, а також використовуються для фінансування з районного бюджету
спільних проектів територіальних громад.
У тому разі, якщо в ході виконання бюджету села, селища орган місцевого
самоврядування вищого рівня або ж його виконавчий комітет прийняли
рішення, що спричиняє зменшення доходів або збільшення видатків їхнього
бюджету, збалансованість бюджету відповідно до цих внесених змін повинна
забезпечуватись тим органом, який прийняв це рішення. Органи місцевого
самоврядування нижчого рівня (та їх виконавчі комітети) мають право не
приймати до виконання подібні рішення органів місцевого самоврядування
вищого рівня, якщо ці рішення фінансово не забезпечені.
На жаль, мусимо констатувати, що на сьогодні в бюджетній системі України
існує пострадянська вертикаль, тобто фактично «бюджет спускають з гори».
На рис. 3.1 зображено спрощену схему переміщень бюджетних ресурсів в
Україні. У ст. 4 (ч. VIII) Закону України «Про бюджетну систему України»
встановлено, що «при складанні і виконанні своїх бюджетів відповідні
органи враховують загальнодержавні інтереси». У зв’язку з цим виникають
проблеми і протиріччя щодо надходження до бюджету місцевої ради,
наприклад, оплати за землю. Вищезгаданий закон та Закон України «Про
плату за землю» (ст. 20) передбачають, що платежі за землю зараховуються
на спеціальні бюджетні рахунки бюджетів сільської, селищної рад, на
території яких розміщені земельні ділянки, але не вказують, повністю чи
частково. Ч. II ст. 21 Закону України «Про плату за землю» встановлює,
що обласні ради в межах зазначених відрахувань можуть встановлювати
нормативи централізації коштів від земельного податку на спеціальних
бюджетних рахунках районів і міст (зауважте, не згадуються селища і
села), у підпорядкуванні яких перебуває район. Крім цього, у Законах
України про Державний бюджет, які приймаються на кожен
фінансово-господарський рік, встановлюються неоднакові умови надходжень
і використання оплати на землю, що відповідно відображається в
обласному, районному, міському, селищному та сільських бюджетах. З цієї
причини покажемо, як це питання вирішено в Законі України «Про Державний
бюджет України на 1999 рік» та в рішенні Львівської обласної ради «Про
обласний бюджет Львівської області на 1999 рік». Зокрема, ст. 5 Закону
України «Про Державний бюджет України на 1999 рік» передбачає, що до
бюджетів областей разом з частиною встановлених по областях відрахувань
від загальнодержавних податків, зборів (обов’язкових платежів) також
зараховуються місцеві податки і збори, оплата за землю, податок з
власників транспортних засобів та інших машин і механізмів, податок на
промисел тощо. Далі, ст. 13 цього Закону встановлено, «що надходження
Рис. 3.1. Спрощена схема формування бюджетів в Україні
плати за землю та податку з власників транспортних засобів та інших
самохідних машин і механізмів не мають цільового характеру та
використовуються у порядку, затвердженому відповідною радою».
Рішенням, зокрема, Львівської обласної ради про бюджет на 1999 рік
відповідно визначено нормативи відрахувань від загальнодержавних
податків і зборів до бюджетів міст обласного підпорядкування та районів
області. Також передбачено, що до бюджетів міст і районів у 1999 році
зараховуються: місцеві податки і збори; 90 відсотків оплати за землю;
податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів тощо. Доведено до всіх районних органів місцевого
самоврядування, що в розрахункових показниках бюджетів районів на 1999
рік передбачено видатки на будівництво, реконструкцію, ремонт і
утримання доріг загального користування, а також на докорінне покращення
земель. Також встановлено, що 10 відсотків оплати за землю надходить до
обласного бюджету. Такого типу трактування нормативних актів існує в
більшості областей нашої держави.
Зауважмо, що на практиці під час формування і прийняття районних
бюджетів 90 відсотків надходжень оплати за землю між сільськими і
селищними радами розподіляється в різних пропорціях, оскільки в районах
можуть бути дотаційні місцеві ради. Тому інтереси сільської, селищної
ради в районі можуть бути реалізовані через обґрунтовані пропозиції до
районного бюджету, тісну співпрацю з районною державною адміністрацією,
яка забезпечує підготовку проекту бюджету, через депутатів районної
ради, які проживають на території ради і зобов’язані захищати інтереси
відповідної територіальної громади (ці обставини слід враховувати під
час їх обрання).
Додатково одержані в процесі виконання місцевих бюджетів суми
перевищення доходів над видатками, що утворилися в результаті збільшення
надходжень до бюджету чи економії У видатках, вилученню не підлягають,
крім випадків, передбачених законам. Рішення про використання таких
коштів приймається сільською, селищною радами (ст. 65 Закону України
«Про місцеве самоврядування в Україні»).
На завершення розгляду питання формування бюджету села, селища,
зауважимо таке. Питання децентралізації відносин державного та місцевих
бюджетів, які передбачали передачу на місцевий рівень значних коштів та
створення механізму, який обмежував би втручання в їх розподіл
центральних органів, поки що не вирішені. Не встановлено механізму
стягнення коштів з Державного бюджету України в разі виникнення
заборгованості перед місцевими бюджетами. Верховною Радою України час
від часу приймаються закони про надання пільг численним категоріям
громадян, фінансування яких покладається не на Державний бюджет України,
який перебуває в підпорядкуванні самої Верховної Ради України, а на
місцеві бюджети, якими ці видатки не передбачались та і є для них
непосильними.
Текст Конституції України в частині питань, пов’язаних з місцевим
самоврядуванням, зокрема чинним Законом України «Про місцеве
самоврядування в Україні», має ряд неоднозначних відповідей. Так,
Конституція не подає відповіді на питання, чи можуть мати власне
фінансування самоврядні органи (ст. 95). Частина четверта ст. 61 Закону
України «Про місцеве самоврядування в Україні» декларує, що
самостійність місцевих бюджетів визначається «закріпленими за ними на
стабільній основі законом загальнодержавними доходами», що суперечать
частинам першій, третій ст. 142 Конституції України щодо самостійності
місцевих бюджетів, незалежних джерел формування їх доходів. Цим самим
вимогам Конституції не відповідають також положення частини першої ст.
62 (а саме третє речення), частини першої та шостої ст. 63. Згідно з
Конституцією України обласний бюджет має формуватись із коштів
державного бюджету з цільовим призначенням «для їх відповідного
розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних
проектів із коштів місцевих бюджетів населених пунктів для реалізації
спільних соціально-економічних І культурних програм» (ст. 343
Конституції). Виходячи із цих особливостей (частина 2 ст. 143
Конституції) бюджети територіальних громад (міст, селищ, сіл) можуть
формуватись від певних податків загалом або частин окремих
загальнодержавних податків. Усі інші загальнодержавні податки мають
формуватись на державному рівні і вже із нього повертатись на обласний
рівень для подальшого розподілу між районами та містами обласного
підпорядкування. Ні Верховна Рада, ні обласні (районні) ради не мали
права встановлювати нормативи відрахувань від загальнодержавних податків
на обласний, районний чи міський рівень. Ці кошти повинні мати певну
величину, яка достатня для виконання органами самоврядування делегованих
їм державою повноважень (наприклад, для забезпечення безкоштовного
лікування населення, задекларованого Конституцією України). Розв’язання
цих та інших питань передбачено в новій редакції Закону України «Про
бюджетну систему України», проекті Закону України «Про місцеві, обласні
та районні бюджети», інших законодавчих актах.
3.4. Повноваження територіальної громади села, селища щодо власності
Відповідно до ст. 142 Конституції України матеріальною і фінансовою
основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи
місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності
територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також
об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних
і обласних рад.
3.4.1. Управління комунальним майном
Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через органи
місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній
власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного
розвитку і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та
ліквідовують комунальні підприємства, організації та установи, а також
здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують Інші питання місцевого
значення, віднесені законом до їхньої компетенції (ст. 143 Конституції
України). Право комунальної власності в Законі України «Про місцеве
самоврядування в Україні» (ст. 60) визначається як право територіальної
громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і
розпоряджатися на свій розсуд у своїх інтересах майном, що належить їй,
як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування (дивись
рис. 3.1 Додатку). Від імені та в інтересах територіальних громад права
суб’єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. 16
Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), Ст. 35 Закону
України «Про власність» встановлює, що об’єктами права комунальної
власності є майно, яке забезпечує діяльність відповідних рад і утворених
ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об’єкти
житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти,
культури, охорони здоров’я, торгівлі, побутового обслуговування; майно
підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв’язку та
інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним
підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне
для забезпечення економічного І соціального розвитку відповідної
території.
Комунальна установа (підприємство, організація) відповідає за свої
зобов’язання майном і коштами, що є в її розпорядженні. За їх
недостатності відповідальність за її зобов’язання несе відповідна
місцева влада.
Відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами,
організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних
територіальних громад, а також з їх керівниками, будуються на засадах
підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності цим органам. На
своїх засіданнях сільська, селищна рада з питань майна комунальної
власності приймає рішення щодо його відчуження (продажу), затверджує
перелік об’єктів, які підлягають і не підлягають приватизації, про
придбання приватизованого майна, про створення, ліквідацію,
реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій.
Доходи від відчуження об’єктів права комунальної власності зараховуються
до сільського, селищного бюджету і спрямовуються на фінансування
заходів, передбачених у ньому. Рада також приймає рішення про надання
згоди на передачу об’єктів з державної у комунальну власність та про
передачу об’єктів у державну власність. Питання передачі регламентується
Законом України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної
власності» і Положенням про порядок передачі об’єктів права державної
власності І Порядком подання та розгляду пропозицій щодо передачі
об’єктів з комунальної у державну власність та утворення і роботи
комісії з питань передачі об’єктів у державну власність, затверджених
постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня І998 p., № 1482.
Даючи згоду на передачу об’єктів, рада повинна керуватися не лише
доцільністю, але і тим, щоб майнові міркування, операції з об’єктами
права комунальної власності не ослаблювали економічних основ місцевого
самоврядування, не зменшували обсягів та не погіршували умов надання
послуг населенню цієї території. Частина 9 ст.60 Закону України «Про
місцеве самоврядування в Україні» надає сільським, селищним радам право
не лише вносити пропозиції про передачу або продаж та переважне
придбання в комунальну власність відповідних територіальних громад
об’єктів, що належать до державної та інших форм власності, якщо вони
мають важливе значення для забезпечення комунально-побутових та
соціально-культурних потреб мешканців територіальних громад, а також
мати певні об’єкти комунальної власності за межами села, селища.
Виконавчі органи сільських, селищних рад мають право заслуховувати звіти
про роботу керівників підприємств, установ та організацій комунальної
власності територіальних громад. Сільський, селищний голова призначає на
посади та звільняє з посад у встановленому порядку керівників цих
підприємств, установ і організацій.
Відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами
та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних
територіальних громад, відповідно до ст. 18 Закону України «Про місцеве
самоврядування в Україні» будуються на договірній І податковій основі та
на засадах підконтрольності в межах повноважень, наданих органам
самоврядування Законом. З питань, віднесених до компетенції органів
місцевого самоврядування, на їх вимогу підприємства, установи та
організації, що не перебувають у комунальній власності відповідних
територіальних громад, є підзвітними.
3.4.2. Право власності на землю та регулювання земельних відносин
Як уже зазначалося, матеріальною фінансовою основою місцевого
самоврядування є також земля, природні ресурси, що є у власності
територіальної громади села, селища, (ст. 142 Конституції України, ч. З,
ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Згідно зі ст. 4. Земельного кодексу України сільські, селищні ради є
суб’єктами права власності на землі в межах їхніх територій, за винятком
земель загальнодержавної власності. Ст. 9 Земельного кодексу України
передбачає, що до повноважень сільських і селищних рад у галузі
регулювання земельних відносин на їх території належить:
передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, у
тому числі на умовах оренди у порядку, встановленому ст.ст. 17 і 19
цього Кодексу;
реєстрація права власності, прав користування землею і договорів на
оренду землі;
вилучення (викуп) земель;
справляння оплати за землю;
ведення земельно-кадастрової документації;
погодження проектів землеустрою;
здійснення державного контролю за використанням і охороною земель,
додержанням земельного законодавства;
сприяння створенню екологічно чистого середовища;
припинення права власності або користування земельною ділянкою чи її
частиною;
видача висновків про надання або вилучення земельних ділянок;
погодження будівництва житлових, виробничих, культурно-побутових та
Інших будівель і споруд на земельних ділянках, які перебувають у
власності або користуванні;
вирішення земельних спорів у межах своєї компетенції;
вирішення інших питань у галузі земельних відносин у межах своєї
компетенції.
Слід конкретніше розглянути механізми вирішення цих та інших питань із
галузі землекористування, з якими має справу сільський, селищний голова,
відповідні ради та їхні виконавчі комітети.
Так, Земельним кодексом України (ст. 6) визначено, що земельні ділянки
передаються лише громадянам України на праві приватної власності на
землю для таких цілей:
ведення селянського (фермерського) господарства;
ведення особистого підсобного господарства;
будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель
(присадибна ділянка);
садівництва;
дачного та гаражного будівництва.
Окрім того, згідно з цією ж статтею, громадяни України набувають права
власності на земельні ділянки у разі:
одержання їх у спадщину;
одержання частки землі у спільному майні подружжя;
актів купівлі-продажу, дарування та обміну.
Отже, цією статтею вперше вводиться право купівлі-продажу земельної
ділянки, тобто земельна ділянка може виступати вже як суб’єкт ринкової
діяльності.
Ст. 6 «Земельного кодексу України» передбачається передача у власність
землі для ведення селянського (фермерського) господарства в межах
середньої земельної частки. Цією ж статтею визначено, що земля колишнім
її власникам не повертається, а також те, що іноземцям та особам без
громадянства не може передаватися право власності на земельні ділянки.
Земельним кодексом України (ст. 6) передбачено способи користування
землею. Користування землею може бути постійним, тобто без наперед
визначеного терміну, або тимчасовим, тобто короткотерміновим – до 3-х
років, і довготерміновим – від
3-х до 25-ти років. У постійне користування земельні ділянки надаються
місцевими радами Із земель, що перебувають у державній власності, лише
громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства,
особистого підсобного господарства.
У тимчасове користування земля надається сільськими, селищними радам із
тих земель, що перебувають у державній власності, для городництва,
сінокосіння, випасання худоби або ведення селянського (фермерського)
господарства. Окрім цього, ця ж стаття передбачає, що земельні ділянки в
тимчасове користування можуть надаватися із земель колективної та
приватної власності за договором, який реєструється у відповідній
сільській чи селищній раді, на території якої розташована ця ділянка. Ті
громадяни, які виявили бажання оформити законодавчо право на землю,
звертаються до відповідної ради із заявою про передачу їм земельних
ділянок у приватну власність згідно з цільовим призначенням. Відповідні
сільські, селищні ради розглядають цю заяву, і якщо вона не порушує:
ст. 56 «Земельного кодексу України», тобто розмір земельної ділянки для
ведення особистого підсобного господарства не перевищує 0,6 га;
ст. 57 «Земельного кодексу України», тобто розмір земельної ділянки для
садівництва не перевищує 0,12 га і громадянин не має у власності інших
ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства або ведення
особистого підсобного господарства;
ст. 67 «Земельного кодексу України», тобто розмір земельної ділянки для
будівництва та обслуговування житлових будинків не перевищує:
а) у селах – 0,25 га;
б) у селищах – 0,15 га, а для членів сільськогосподарських підприємств –
0,25 га і при цьому розміри земельних ділянок, які виділяються для
дачного будівництва, не перевищують 0,1 га, а для будівництва
індивідуальних гаражів – 0,01 га, виносять своє рішення про передання
відповідних земельних ділянок у приватну власність. Під час передачі у
приватну власність земельних ділянок, які розташовані на землях запасу,
сільська, селищна рада може це робити безоплатно або за оплату (ст. 17
Земельного кодексу України).
Після винесення рішення відповідної ради громадянам проставляється у
громадянських паспортах позначка згідно з Декретом Кабінету Міністрів
України від 26.12.1992 р. за № 15-92 «Про приватизацію земельних
ділянок».
Готові державні акти передають для реєстрації у відповідній книзі
реєстрації тієї сільської, селищної ради, яка приймала рішення про
передачу землі у власність або користування, їх підписують сільський,
селищний голова та землевпорядник. Оформлений таким чином акт видається
громадянинові, після чого він стає власником і приступає до цільового
використання земельної ділянки.
Слід відзначити , що громадяни, які внесені до списків на отримання
середньої земельної частки (паю) і мають сертифікат, можуть набути права
власності на цю середню земельну частку (пай) в порядку відведення
земельної ділянки (Указ Президента України «Про порядок паювання
земель…», 6, стор. 158-160). Для цього громадянинові необхідно
звернутися до відповідної місцевої ради, яка дає своє клопотання до
райдержадміністрацїї про виділення паю в натурі, а райдержадміністрація,
своєю чергою, видає розпорядження про надання дозволу на складання
проекту відведення земельної частки (паю) в натурі.
Є випадки, коли землю може бути надано для несільськогосподарських, а
інших потреб (будівництва підприємств, офісів, об’єктів сфери послуг
тощо). У такому разі вона вилучається із сільськогосподарського
користування. Цьому питанню законодавство України приділяє особливу
увагу. Найповніше воно висвітлене в «Земельному кодексі України» (2, ст.
19, стор. 16; ст. 21, стор. 17; ст. 34, стор. 23-24), а також в
«Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання
державних актів…» (5, стор. 16, пункт 1.10). Підприємство, установа,
організація та громадяни, зацікавлені в одержанні таких земельних
ділянок, звертаються з відповідним клопотанням (громадяни із заявою) до
місцевої ради, яка має право надавати земельні ділянки. До клопотання
додаються: копія генерального плану будівництва або інші графічні
матеріали, що обґрунтовують розмір необхідної для відведення площі,
титульний список або довідка про фінансування будівництва, інші
нормативні матеріали.
Підприємства, установи й організації, зацікавлені у вилученні (викупі)
земельних ділянок, зобов’язані до початку проектування попередньо
погодити із власниками землі, землекористувачами та місцевими радами, а
також спеціально уповноваженими на те органами державного управління з
охорони і використання земель місце розташування майбутнього об’єкта,
розмір земельної ділянки та умови ЇЇ вилучення (викупу) з урахуванням
комплексного плану розвитку території. Вибір земельних ділянок для
розміщення об’єктів проводить замовник у встановленому порядку.
Попереднє погодження місць розташування об’єктів та розмірів земельних
ділянок та умов їх відведення проводять сільські, селищні ради, які
мають право вилучати ці землі.
Відповідна місцева рада розглядає у місячний термін клопотання та дає
підприємству, установі, організації дозвіл на підготовку матеріалів
попереднього погодження місця розташування об’єкта. Зацікавлена сторона
погоджує найбільш доцільне місце розташування об’єкта, розміри ділянки
та умови її вилучення (викупу) із власником землі або землекористувачем,
районним (міським) землевпорядником, природоохоронним і санітарним
органами, органом архітектури, іншими зацікавленими органами. Комісія
складає акт вибору земельної ділянки, а державні органи подають свої
висновки.
Якщо планується відводити сільськогосподарські угіддя або заліснені
території, то попередньо проводять визначення сільськогосподарських чи
лісогосподарських втрат, у разі відведення вже забудованих земель,
виконують розрахунок збитків землекористувача., що підлягають
відшкодуванню. У разі відведення земельної ділянки під кар’єр, додається
гірничовідвідний акт та ліцензія на гірничі роботи. Готуються також
картографічні матеріали із нанесеним об’єктом відведення. Усі ці
матеріали надходять в обласне управління земельних ресурсів, яке готує
свої висновки. Відповідно всі ці матеріали подають до сільської,
селищної ради, яка розглядає їх, дає рішення про затвердження матеріалів
попереднього погодження місця розташування того об’єкта, під який має
право вилучати земельну ділянку, та про надання дозволу на
проектно-пошукові роботи. Якщо попереднє погодження місця розташування
об’єкта проводить міська чи обласна рада, тоді сільська, селищна рада
готують свої висновки. Коли ж розташування об’єкта погоджується
Верховною Радою України, висновки подаються обласними радами до Кабінету
Міністрів України, який подає свої пропозиції до Верховної Ради України.
Після того як матеріали попереднього погодження затверджені, складається
проект відведення земель, який, крім топогеодезичних матеріалів, містить
матеріали проектно-пошукових робіт, детальний проект об’єкта та проект
рекультивації території Коли матеріали проекту відведення готові, вони
надходять саме до тієї ради, до компетенції якої належить право надання
земельної ділянки Рада здійснює вилучення ділянки в попереднього
землекористувача затверджує проект її відведення та приймає рішення про
надання цієї ділянки новому землекористувачеві в постійне користування
Зацікавлена сторона, після позитивного рішення, замовляє в державних
землевпорядних органах або організаціях, які мають відповідну ліцензію,
виготовлення Державного Акту на право постійного користування землею Ці
роботи оформляються технічним звітом про виконані проектно-пошукові
роботи на встановлення зовнішніх меж землекористування для підготовки та
видачі Державного Акту на право постійного користування землею (10, стор
201-231) Після виготовлення технічного звіту оформляється сам Державний
Акт на землю на право постійного користування, який реєструється тією
сільською, селищною радою, яка приймала рішення про надання земельної
ділянки
Якщо приватною особою були раніше викуплені будівлі і не відбулося зміни
цільового призначення землі, згідно з Указом Президента України від 19
01 1999 р № 32/99 ця особа може викупити ділянку, яка закріплена за
об’єктом, у приватну власність Оформляється проект відведення землі, де,
крім інших матеріалів, додається акт оцінки землі, документи, які
підтверджують сплату вартості самої земельної ділянки
До технічного звіту про виконані проектно-пошукові роботи на
встановлення зовнішніх меж землеволодіння для підготовки та видачі
Державного Акту на право приватної власності на землю долучають рішення
місцевої ради про затвердження матеріалів інвентаризації земель
Припинення права колективної та приватної власності на землю і права
користування земельною ділянкою здійснюється за рішенням сільської,
селищної ради відповідно до ст. ст. 27-34 Земельного кодексу України
Основними умовами при цьому є добровільна відмова, закінчення терміну,
на який було надано земельну ділянку, вилучення земель для державних
потреб тощо Припинення права власності на землю здійснюється за рішенням
сільської, селищної ради, а в разі незгоди власника (землекористувача) –
у судовому порядку Виконавчі органи сільських, селищних рад відповідно
до ст. 33 Закону про місцеве самоврядування здійснюють власні
повноваження щодо підготовки і внесення на розгляд рад пропозицій
відносно землеустрою, встановлення ставки земельного податку, вилучення,
а також надання під забудову та інших потреб земель, справляння оплати
за землю тощо
З делегованих повноважень вони здійснюють
контроль за дотриманням земельного законодавства, охороною земель,
природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворення
лісів,
реєстрацію суб’єктів права власності і землекористування,
організацію і ведення земельно-кадастрової документації,
розв’язання земельних спорів у порядку, встановленому законом,
погодження проектів землеустрою,
здійснення контролю за виконанням проектів і схем землеустрою, проектів
внутрішньогосподарського землеустрою
3.5. Участь сільських, селищних рад у фінансово-кредитних та виробничих
відносинах
Згідно зі ст 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»
виконавчі органи місцевих рад мають широкі повноваження в галузі
бюджету, фінансів та цін, серед яких є власні (або самоврядні)
повноваження та делеговані Ст 70 ж Закону (дивись мал 3 9 Додатку) надає
право місцевим радам, їхнім виконавчим органам у межах законодавства
створювати комунальні банки, інші фінансово-кредитні установи, виступати
гарантами кредитів підприємств своєї комунальної власності, розміщувати
належні їм кошти в банкових установах інших суб’єктів права власності,
отримувати відсотки від їхніх доходів відповідно до чинного
законодавства з наступним зарахуванням їх до дохідної частини
відповідного місцевого бюджету, отримувати позички з інших бюджетів на
покриття тимчасових касових розривів, отримувати банківські кредити,
випускати місцеві позики та інші цінні папери
Без погодження з органами місцевої влади вищого рівня сільські, селищні
ради мають право створювати за своєю участю підприємства, перетворювати
їх в акціонерні, брати участь на пайових засадах у створенні та
експлуатації спільних підприємств Вони погоджують із власниками питання
про зарахування до місцевого господарства, передачу або продаж у
комунальну власність підприємств або інших об’єктів, які їм не належать,
але відіграють важливу роль у забезпеченні інфраструктури певної
території Органи місцевого самоврядування укладають угоди на виконання
відповідних робіт або послуг на своїй території з підприємствами,
установами та організаціями, які не перебувають у їх комунальній
власності, підприємницькими структурами, окремими громадянами. Вони
визначають, формують і розміщують на договірних засадах замовлення для
підприємств, установ та організацій, незалежно від їхньої
підпорядкованості та форм власності, на виконання робіт виробничого
характеру та надання послуг населенню. На основі угод можна надавати в
тимчасову оренду суб’єктам некомунальної власності вільні виробничі
потужності, обладнання, приміщення.
У галузі будівництва сільські, селищні ради організовують підготовку,
затверджують проекти планування та забудови населених пунктів, об’єктів
місцевої господарської інфраструктури, контролюють їх виконання, крім
того здійснюють власним коштом та на паритетних засадах будівництво та
ремонт житлових будинків, об’єктів комунального господарства,
соціально-культурного призначення, комунікацій, шляхів та доріг, які їм
належать. Вони мають право залучати інші підприємства на основі
фінансових угод та договорів про творчу співпрацю до участі в розвитку
виробничих потужностей підприємств будівничого профілю, а також у
створенні на цих умовах спеціалізованих підприємств і організацій для
виконання робіт з реконструкції та технічного переоснащення підприємств
місцевої промисловості, будівництва очисних, утилізаційних та
каналізаційних споруд, водогонів, будівництва, ремонту та утримання
шляхів місцевого значення, виступаючи при цьому генеральним замовником
на будівництво об’єктів соціальної, культурної та виробничої
інфраструктури.
ЛІТЕРАТУРА
1. Конституція України, прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28
червня 1996 року.- Київ1. Вид-во, «Просвіта», 1996. – 42 с.
2. 18 липня 1963 року. Закон Української РСР «Про затвердження
Цивільного кодексу Української РСР».
3. 2 липня 1968 року. Закон Української РСР «Про сільську Раду народних
депутатів Української РСР».
4. 2 липня 1968 року. Закон Української РСР «Про селищну Раду народних
депутатів Української РСР».
5. 15 липня 1971 року. Закон Української РСР «Про районну Раду народних
депутатів Української РСР».
6. 15 липня 1971 року. Закон Української РСР «Про міську, районну в
місті Раду народних депутатів Української РСР».
7. 31 жовтня 1980 року. Закон Української РСР «Про обласну Раду народних
депутатів Української РСР».
8. 5 грудня 1990 року. Закон Української РСР «Про бюджетну систему
Української РСР».
9. 7 грудня 1990 року. Закон Української РСР «Про місцеві Ради народних
депутатів Української РСР та місцеве самоврядування».
10. 7 лютого 1991 року. Закон України «Про власність».
11. 25 червня 1991 року. Закон України «Про охорону навколишнього
природного середовища».
12. 25 червня 1991 року. Закон України «Про систему оподаткування»
(стара редакція).
13. 26 березня 1992 року. Закон України «Про місцеві ради народних
депутатів та місцеве регіональне самоврядування».
14. З липня 1992 року. Закон України «Про плату за землю».
15. 26 жовтня 1992 року. Закон України «Про охорону атмосферного
повітря».
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
