Реферат на тему:
Англія в ХІІІ – ХV століттях. Створення в Англії станової монархії
Англійський парламент.
У ХІІІ ст. в Англії склалась сильна центральна влада, яку підтримували
рицарі, міста і вільні селяни. Королі намагалися зберегти рівновагу сил,
що склалася в країні.
У час правління Іоанна Безземельного (1199 – 1216 рр.), молодшого сина
Генріха ІІ, відбулось порушення рівноваги.
Король вів невдалу війну проти Франції. На неї витрачалось багато
коштів. Англія втратила Нормандію, Анжу, Турень, частину Пуату. Це
викликало невдоволення в країні. Посилилась опозиція баронів проти
короля, до якої примкнули нижчі верстви феодалів і городяни Лондона,
невдоволені великими податками.
А тут ще стався конфлікт короля з папою Іннокентієм ІІІ через
призначення архієпископа Кентерберійського і папа відлучив короля від
церкви, заборонив проводити богослужіння по всій країні. Наляканий
король визнав себе васалом і зобов‘язався виплачувати папі щорічно 1000
марок сріблом (“денарій св. Петра”).
Влітку 1215 р. вибухнуло повстання, яке очолили барони. Іоан
Безземельний змушений був піти на поступки і підписати документ з 63
статей, що одержав назву Великої хартії вольностей. Це була по-суті
конституція феодальної монархії. Найбільше були відображені інтереси
баронів, менше – рицарів і городян. Король обіцяв не порушувати
привілеїв і не брати плати з феодалів. Був підтверджений склад Великої
ради королівтва, в який входили, в основному, барони і прелати. Тільки
із згоди цієї ради король міг одержати кошти.
Церква зберігала свободу виборів і право апеляції до папи. Цей документ
підтверджував і привілеї баронів. У ст. 34 відмінялось право рицарів і
фрігольдерів передавати свої судові претензії у королівський суд. Тепер
їх судити повинен був лише сеньйор. Це посилювало баронів і послаблювало
королів. Баронів же могли судити лише рівні їм пери. Значить
королівський суд втрачав своє колишнє значення.
Ст. 61 передбачала заколот баронів проти короля, якщо він не виконував
хартію. І це було б законно, як і феодальна війна проти короля.
Словом, цей документ обмежував владу короля. Прогресивне значення мали
статті щодо міст і торгівлі, бо там підтверджувались дані раніше
вольності і привілеї, зокрема, Лондона. Встановлювалась єдність мір,
ваги, право вільного пересування по суші й морі. Хартія надавала право
іноземним купцям вільно в‘їжджати в Англію і торгувати тут. Англійським
купцям це було невигідно, бо вони не витримували конкуренції.
Вільні люди (фрігольдери) одержали захист від зловживань королівських
чиновників, від надмірних штрафів. Селяни одержували недоторканість їх
фрігольдів. Про вілланів говорила лише стаття 20-а, що забороняла
забирати знаряддя праці по суду.
Велика хартія вольностей забезпечувала інтереси великих баронів, але
разом з тим мала прогресивне значення, бо виражала прагнення всього
панівного класу. Крім того вона містила гарантії прав особистості,
правда вони поширювались лише на вільних людей, але були записані ще в
ХІІІ ст.!
Іоанн Безземельний не збирався її виконувати і барони почали готуватися
до війни. Але у 1216 р. Іоанн помер, а регенти при малолітньому королі
Генріху ІІІ підтвердили хартію.
Коли Генріх ІІІ став дорослим, виникла нова політична криза. Щоб бути
незалежним від англійських баронів, він роздавав землі французам, що
були у почті його дружини-француженки. Міста були незадоволені
податками.
Приводом для виступу баронів стало те, що король зажадав від баронів
третину їх прибутків, щоб його син Генріх завоював сицилійську корону.
Озброєні барони з‘явились у палаці і зажадали видалення французів і
проведення реорм. У 1258 р. барони зібрались в Оксфорді на з‘їзд,
названий “шаленим парламентом”, і виробили нову конституцію “Оксфордські
провізії”, що стверджувала режим баронської олігархії в країні. Вся
влада передавалась 15-ти баронам, без згоди яких король не міг прийняти
жодного рішення.
Була створена ще одна комісія з 24 чоловік, якій було доручено провести
дальші політичні реформи. Пізніше ця комісія повинна була зменшитись до
12 чоловік.
Почалась чистка держапарату і зміщення чиновників. В кожному графстві
було виділено по 4 рицарі, які приймали скарги і проводили слідство.
Тепер шерифів король мав право назначати по представленню баронів. Але
останні переслідували свої інтереси і рицарі почали вимагати права
контролювати шерифів. Ці вимоги були сформульовані в документі під
назвою “Вестмінстерські провізії”, який був представлений у 1259 р.
общиною бакалаврів Англії (так називали зброєносців, які готувалися
стати рицарями). Частина баронів підтримала рицарів і “Вестмінстерські
провізії були прийняті”. Чотири рицарі графства одержали право обирати
шерифа і контролювати його.
Після цього почалась громадянська війна (1263 – 1267 рр.). Рицарство і
городянпи розкололись на два табори: одні – за короля, другі – за
опозицію, яку очолив Симон де Монфор. Лондон прислав Симону де Монфору
15 тис. чол. ополчення.
У битві при Льюісі у 1264 р. Симон де Монфор завдав поразки Генріхові
ІІІ. Король та його син опинились у полоні. Граф де Монфор 15 місяців
був фактично диктатором Англії. На початку 1265 р. він скликав раду
королівства, на котру окрім баронів та єпископів були запрошені по два
рицарі від кожного графства і по два представники від кожного з міст. Це
й був перший англійський пардамент.
Громадянська війна продовжувалася. На боротьбу піднялись широкі верстви
селян і дрібних міських ремісників. Селяни громили помістя прихильників
короля, забирали общинні угіддя у поміщиків, відмовлялися нести
повинності. Розмах руху заставив баронів шукати угоди з королем.
Прихильники Симона де Монфора покинули його і він загинув у битві з
королівськими військами при Івшимі.
Але парламент не зник. Король Едуард І (1272 –1307 рр.), потребуючи
коштів і, не бажаючи опозиції, скликав його і просив дозволу на збір
податків.
У кінці ХІІІ ст. парламентський лад в Англії утвердився. У 1295 р.
Едуард І скликав т.з. “взірцевий парламент”, на який були запрошені крім
васалів короля, по два рицарі від графства і по два представники від
кожного міста чи порту.
Англійський парламент надав монархії нову форму – станову. Уже Едуард І
використав парламент для противаги баронам. При встановленні
податкообкладання король спирався на рицарство і міську верхівку. Але
така практика встановилась не відразу. Едуард І пробував ігнорувати
парламент, що відразу викликало конфлікт. У 1297 р. він змушений був
видати закон “Підтвердження хартії”, де офіційно стверджувалось право
парламенту затверджувати податки. У ХІУ ст. крім затвердження податків
парламент набув права видавати біллі (закони). Палата лордів стала вищим
судом по політичних питаннях, по злочинах чиновників.
Із 1343 р. парламент поділився на дву палати – палату лордів і палату
общин. В палаті лордів засідали великі світські феодали і духовні
(архієпископи, аббати). Їх король запрошував особистими листами. Нижня
палата – палата общин складалась з рицарів – представників графств: мала
переваги над палатою лордів.
Міські низи і селяни в парламенті не були представлені. Тому парламент
нерідко приймав і антиселянські і антиробітничі закони. Але в цілому
створення цього органу є великим прогресом. Він не тільки зміцнював
монархію, але й регламентував її.
Англія в ХІV – ХV ст.
У ХІV ст. в Англії великий крок вперед зробили товарно-грошові
відносини. Це вело до ліквідації панщинно-кріпосницької системи.
У дрібних і середніх манорах, де було мало землі і кріпаків, з ринком
були зв‘язані і селяни, і поміщики. Це вело до комутації ренти, тобто до
заміни панщини і натурального оброку грошовими повинностями. Крім того,
в таких манорах застосовувалася наймана праця малоземельних коттерів.
Англійський крупний манор розпадався. Лорди здавали землю в оренду і
самі не вели господарства, а лише одержували грошову ренту. Панщина
майже зникла. Коммутація у пройшла південно-західній Англії і в центрі,
а на південному сході була слабою.
Старе господарство – манор – розкладалося. Селяни ставали вільними і
могли залишати свої наділи, йти в місто.
Коммутація була вигідна багатим селянам, а біднота від неї відмовлялась,
бо не могла виручити гроші для сплати оброку.
У 1348 р. – епідемія чуми – “Чорна смерть”. Третина населення вимерла.
Виникла нестача робочих рук. Особливо складно довелось дрібним феодалам,
що раніше використовували найману працю.
Едуард ІІІ (1327 – 1377 рр.) у 1349 р. видав ордонанс, що зобов‘язував
кожного чоловіка чи жінку у віці від 12 до 60 років, що немають землі і
роботи, найматися до тих, хто запорпонує їм роботу за плату, як до
“чорної смерті”. Винних кидали у в‘язницю і випікали тавро. Штрафом
карали і наймачів, які платили більш високу заробітну плату. Великі
феодали знову почали відновлювати панщину (сеньйоріальна реакція).
Все це посилило невдоволення низів. А останньою каплею стало введення
поголовного податку, викликаного Столітньою війною. Ним обкладався кожен
житель, старший від 14 років. Це було дуже важко для багатодітних сімей
селян. Введення поголового податку спричилось до повстання 1381 р.
Другою причиною повстання була боротьба за реформу католицької церкви.
Вона вже у ХІІІ ст. надто обмежувала королів і вони прагнули
незалежності від пап. Окрім того, духівництво не сплачувало податків.
Городяни також вимагали спрощення і здешевлення церковних обрядів,
звільнення церкви від папської влади. Для селян важкою була церковна
десятина. Таким чином, майже всі верстви втягнулись у боротьбу за
реформу церкви.
У середині ХІУ ст. професор Оксфордського університету Джон Вікліф
виступив з програмою реформи. Він спостовував вчення католицької церкви
про верховенство пап над світською владою і доводив, що король залежить
лише від бога. Вікліф виступав проти обрядів і догматів католицизму,
вимагав окуляризації церковних багатств. Він переклав Біблію на
англійську мову, зробив її доступною для всіх.
У 1370 р. король Едуард ІІІ відмовився оплачувати щорічний внесок папі.
Англійська церква стала поступово звільнятися від папського впливу і
перетворюватись у національну.
Лоларди. Виступ Вікліфа, вимога спростити і здешевити церкву сприяли
пропаганді ідей соціальної рівності, її вели послідовники Вікліфа, знані
під іменем лолардів. Найбільш популярним з них був Джон Болл –
проповідник, що виступав і проти католицької церкви, і проти всього
феодального ладу.
Джон Болл закликав до соціальної рівності.
У 1381 р. почалося повстання в графстві Ессекс; потім перекинулось на
Кент, Сеффолк, Норфолк. Згодом воно охопило 25 графств з 40. У Кенті
селяни звільнили з в‘язниці Джона Болла, що став одним із вождів
повстання. А головним керівником став сільський ремісник Уот Тайлер,
який добре знав військову справу. Під його керівництвом селяни двома
загонами рушили до Лондона, зайняли Лондонський міст і 3 дні були
господарями в місті: стратили наближених короля, спалили їх палати,
розгромили в‘язниці, спалили архів.
14 червня у передмісті Лондона Майл-Енді повсталі зустрілися з королем і
зажадали: всі повинні бути звільнені від залежності, щоб не було жодного
віллана і дати амністію повсталим і свободу торгівлі без мита і землю
здавати селянам виключно за гроші і не більше 4 пенсів за акр.
Це вираз інтересів заможних селян, що мали зв‘язок з ринком. Ця програма
вимагала відміни кріпацтва, але не виступала проти феодалізму.
Король обіцяв виконати цю програму і селяни почали покидати Лондон. Але
кентці залишилися, щоб передати королю нову петицію. Король мусить
з‘явитись на другу зустріч у Смітфілд. Вимоги Смітфілдської програми
більш радикальні: ліси і вода повинні стати загальними, щоб всі могли
полювати і рибалити; права сеньйорів – скасувати. Всі повинні бути
рівними, крім короля. Забрати майно церковних осіб і поділити між
селянами. В Англії повинен бути один єпископ і один прелат.
Це була радикальна пограма бідноти, спрямована на рівність. Король
згодився, але під час зустрічі мером Лондона був смертельно поранений
Уот Тайлер. Позбавлені керівництва селяни були витіснені з міста.
Почались каральні експедиції. Але селянські хвилювання тривали ще кілька
років.
Все ж повстання мало великі наслідки. Вілланство в ХІV ст. майже зникло
в Англії. Панщина була ліквідована, податки зменшені, робітниче
законодавство пом‘якшено.
Селянство почало ділитися на дві основні юридичні категорії –
копігольдерів і фригольдерів. Копігольдери (що володіли землею за копією
або випискою з протоколу маноріального суду) були особисто вільні і
платили лорду невисоку фіксовану ренту. Фрігольдери ж були абсолютно
вільними особисто, могли користуватись королівським судом, копігольдери
не могли брати участі у виборах до парламенту.
Разом з тим йшло розшарування селян. Одні скуповували землі, інші
поповнювали ряди арендарів.
Йшла боротьба й між дворянством. Воно поділялось на старе (що змушене
було давати свої землі в оренду) і нове (що вело господарство по-новому.
Старе дворянство хотіло поповнити свої багатства за рахунок воєнної
здобичі і державної казни. Нові дворяни скуповували землі і здавали їх у
короткотермінову оренду, яку часто підвищували. Вони розширювали посівні
площі, торгували, використовували найману працю. Своїх синів посилали в
міста вчитись ремеслу і торгівлі. По становищу нове дворянство було
близьким до буржуазії міст.
Отож, при дворі йшла боротьба за владу між старим і новим дворянством.
В Англії розвиваються ремесла, торгівля. На заході ростуть нові міста,
старі занепадають. Але залишається в силі і кустарне ремесло. Сільські
кустарі виготовляли грубі сукна, які відправляли на доробку у Фландрію
та Флоренцію. Виникала розсіяна мануфактура.
Сталися зміни і в торгівлі. Ганзейські купці втрачають свою роль. Була
створена компанія англійських купців (“купці-авантюристи”). Вони
захопили в свої руки торгівлю через Ла-Манш і в Північному морі, а потім
їх кораблі почали ходити в усі країни Європи. Вони витіснили Ганзу.
У 1393 р. династію Плантагенетів змінила династія Ланкастерів. Вона
поновила війну з Францією, але невдачі підірвали її авторитет. В Англії
почалась феодальна анархія і великі феодали почали будувати замки,
оточили себе васалами, стали тиснути на короля. Консервативне дворянство
втрачало економічну роль і хотіло надолужити її в політиці. Феодальні
війни, смути підривали господарство. Війна з Францією була програна,
Англія не одержала нових земель і феодальна аристократія взялася за
переділ володінь в самій Англії. Почалась міжусобна війна Червоної і
Білої троянд. Червона була в гербі Ланкастерів, а біла – в гербі
Йоркської династії, що теж претендувала на престол.
Невдачі у війні, зловживання феодалів привели до повстання у 1450 р. у
графстві Кент. Його очолив Джек Кед, васал герцога Йоркського. Це було
селянське повстання, але керували ним рицарі. Як і у 1381 р. повсталі
увійшли в Лондон і висунули ряд вимог: позбутися поганих радників
короля, впорядкувати міське самоврядування, обмежити лордів, відмінити
робітниче законодавство. Повсталі підтримували і Йоркську династію.
Уряд згодився на вимоги, але, коли повсталі пішли з Лондона, королівські
війська напали і розгромили їх. Джек Кед був поранений і схоплений.
Помер по дорозі у Лондон.
У війні Білої і Червоної троянд успіх був перемінним. У 1460 р. Річард
Йоркський був убитий, а голова його в паперовій короні була виставлена у
стінах Йорка. Але у 1461 р. були розбиті війська Ланкастерів біля
Тоутопа. Син Річарда Едуард взяв Лондон і став королем. Генріх ІХ
Ланкастер був кинутий у Тауер, де й убитий. Ланкастери намагались
створити коаліцію, але вона була розбита. Едуард ІV повернув собі
престол.
Цікавою особою був граф Уорвік, який переходив з одного табору в інший,
зо що його називали “виробником королів”.
Едуард ІУ спирався на нове дворянство, сприяв розвитку флоту, торгівлі.
Він лише раз звертався до парламенту – щоб він йому надав до кінця життя
право збирати мито. У міст Едуард збирав великі кошти для подарунків,
робив у них позики, які ніколи не повертав. Після смерті Едуарда його
брат Річард убив двох своїх племінників і захопив престол. Це і його
політика відштовхнула його союзників, чим скористались Ланкастери. У
1485 р. Річард загинув у битві при Босварті. Королем знову став
Ланкастер – Генріх, по матері Тюдор. Він почав носити ім‘я Генріх VІІ,
одружився з дочкою Едуарда ІУ Єлизаветою. В одному гербі об‘єдналися
біла і червона троянди, війна закінчилась. Старі феодальні барони
перебили одне одного і монархія стала абсолютною. Нове дворянство було
зацікаавлене в сильній королівській владі.
У ХІV ст. в Англії складаються умови для формування англійської нації. У
ХІV – ХV ст. склалась англійська літературна мова. А до того було три
мови: король і знать розмовляли французькою, нею ж велося судочинство.
Основна маса населення розмовляла англійською, а книги писали латиною.
Нею ж навчали в університетах.
Уже в 1362 р. Едуард ІІІ постановив, щоб суд працював на англійській
мові, бо “французька дуже маловідома”. У ІІ пол. ХІV ст. з‘являються
літературні твори англійською – ця мова стала літературною.
Список літератури:
Взаимосвязь социальных отношений и идеологии в средневековой Европе. –
М., 1983.
Всемирная история. – М., 1957.
Господстующий класс феодальной Европы. – М., 1989.
Гутнова Е.В. Классовая борьба и общественное сознание крестьянства в
средневековой Западной Европе (ХІ – ХV ст.). – М., 1984.
Европа в средние века: экономика, политика, культура / Сб. статей к
80-летию академика Сказкина С.Д. – М., 1972.
Идейно-политическая борьба в средневековом обществе. – М., 1984.
История крестьянства в Европе. Эпоха феодализма. В 3-х томах. – Т. І-ІІ.
– М., 1985, 1986.
Классы и сословия средневекового общества / Под ред. Удальцовой. – М.,
1988.
Проблемы развития феодальной собственности на землю. – М., 1979.
Самаркин В.В. Историческая география Западной Европы в средние века. –
М., 1976.
Феодальная рента и крестьянские движения в Западной Европе ХІІІ – ХV вв.
– М., 1985.
История средних веков / Под ред. С.П. Карпова. – М., 2000. – Т. 1.
История средних веков / Под ред. С.П. Карпова. – М., 2000. – Т. 2.
Влась и политическая культура в средневековой Европе. – М., 1992.
Европейское дворянство ХVІ – ХVІІ вв.: границы сословия. – М., 1997.
Средневековая Европа глазами современников и историков: Книга для чтения
в шести частях. – М., 1994. – Ч. ІV – V.
История средних веков. Европа. – Минск, 2000.
Кардини Ф. Истоки средневекового ріцарства. – М., 2000.
Политические структуры эпохи феодализма в Западной Европе (VІ – ХVІІ
вв.). – Ленинград, 1990.
Мировая культура. Средневековье. – М.: Алтейа, 1996.
Контамин Ф. Война в серние века. – СП (б): Ювента, 2001.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
