UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75850
останнє поновлення: 2016-12-08
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваІсторико-культурний зміст Постмодернізму (реферат)
Авторdimich
РозділКультура, культурологія, етика, естетика
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2578
Скачало1002
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Історико-культурний зміст Постмодернізму

 

Отже, три названих філософи незалежно один від одного одностайні в

тому, що в Європі сформувалася нова популяція людей, впевнених у

можливості будувати свої культури без опори на традицію, відмова від

якої почалася задовго до нашого віку. Епоха Нового часу породила людей,

що відмовилися від Бога, що і зафіксував Ф. Ніцше в своєму знаменитому

афоризмі «Бог помер». М. Хайдеггер згодом не погодиться з таким

твердженням: Бог не вмер. Він сховався від людей, і вони самі не зможуть

тепер знайти до нього дороги. Пустельність і незатишність світу без

Бога-опори була на певний час закамуфльована вірою в могутність розуму.

XX століття оголосило йому «хрестовий похід». Так, поступово,

європейське людство спочатку відмовилося слідувати античній традиції, що

бере початок від Парменіда, згідно якої людина мала опору в об'єктивному

Абсолюті, тотожному Логосові, космічному Розумові, а потім, поставивши

на місце Бога людський розум і віру в нього, відмовилося і від нього.

«Наше учнівство в греків скінчилися: греки не класики, — так оцінив цю

ситуацію Ортега, — вони просто архаїчні — архаїчні і звичайно ж...

завжди прекрасні. Цим вони особливо цікаві для нас. Вони перестають бути

нашими педагогами і стають нашими друзями. Давайте станемо розмовляти з

ними, станемо розходитися з ними в самому основному».

 

Основне — це проблеми буття, субстанції, розуму. Обговоримо питання,

пов'язані зі зміною відношення до розуму. В культурі Нового часу можна

виділити два способи його розгляду: перший виходить з визнання його як

основи людської життєдіяльності: розумові приписуються законодавчі

функції, що і визначає специфіку культури модерну в Новий час. Другий

спосіб відношення до нього прямо протилежний: законодавчому розумові

перестають довіряти, його критикують. Простір культури, в якому

розгорнулася критика розуму, і є простір постмодерну.

 

Постмодерністські претензії до розуму проявилися насамперед у філософії

постмодерну, що відмовилася від послуг законодавчого розуму на користь

розуму інтерпретативного. Законодавчий розум знайшов свої права в Європі

ще в XVII ст. (Декарт, Бекон і ін.). Свою переможну ходу він почав з

пошуків основ пізнавальної діяльності, що гарантують відкриття істини,

незалежної від соціальних і культурних впливів. Законодавчий розум

базувався на припущенні існування якогось стійкого загального змісту, не

виведеного з емпіричного, кінцевого буття світу речей, і розробив метод

його збагнення, названий науковим, а після Гегеля і Маркса «науковий»

стало синонімом «діалектичний». Диктуючи умови пошуку істини,

законодавчий розум вимагав визнавати істинним тільки те, що відповідало

критеріям наукового методу. Розум судив (схвалював або відкидав) все, що

відбувається в культурі, обґрунтовуючи це своє право наявністю вічних,

незмінних законів мислення. Відмежувавшись від повсякденного мислення,

він взяв на себе його критику і виправлення, оголосив, що він покликаний

запобігати помилкам в думках і вчинках людей. Очевидно, що піднятися на

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ