.

Сучасна інфляція: суть, причини та особливості. Типи інфляції (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 7516
Скачать документ

Реферат на тему:

Сучасна інфляція: суть, причини та особливості. Типи інфляції

Інфляція – багатогранний, складний процес, який чітко відображає всі
основні проблеми й суперечності економіки. Найбільш очевидно вона
проявляє себе в систематичному переповненні каналів грошового обігу
масою надлишкових грошей, що веде до їх знецінення та додаткового
перерозподілу національного доходу й національного багатства на шкоду
більшості населення. Залежно від сили згубної дії на економіку
розрізняють інфляцію: повзучу, галопуючу і гіперінфляцію.

Повзуча інфляція – така інфляція, що досягає щорічно не більше
одноцифрового числа (наприклад, 5%) і проявляється у постійному
зростанні цін. За повзучої інфляції безгосподарність і марнотратство,
некомпетентність та економічна неграмотність керівництва країни
покриваються за рахунок народу.

Деякі економісти у нас і за кордоном вважають, що повзуча інфляція до 5%
на рік не є серйозною загрозою, бо має такі позитивні наслідки, які
абсолютно переважають негативні. До того ж вона піддається контролю,
може бути регульована, за умов ринкової економіки непомітне зростання
цін є важливим важелем збалансування попиту та пропонування. З цим
умовно можна погодитися, бо повзуча інфляція і справді не спричинює
швидкоплинних і виразних негативних явищ в економічному житті. Водночас
вона здатна виступати дійовим фактором збалансування грошово-фінансових
і матеріально-речових ресурсів, прискорення технічного переозброєння
виробництва, стимулює товаровиробників постійно дбати про зниження
матеріалоємності і затрат живої праці. Проте вказані переваги повзучої
інфляції можна досягти лише за умов вільного ринку, конкуренції й
підтримання рівноваги попиту – пропонування.

Галопуюча інфляція – це така інфляція, яка набуває розміру двозначного
числа щорічно. Вона супроводжується стрімким, стрибкоподібним
підвищенням цін, охоплює всі сфери господарського життя й викликає
серйозні негативні наслідки в економіці та соціальній сфері. Зростання
індексів галопуючої інфляції практично не кероване і набуває хронічного
характеру.

Гіперінфляція – надвисока і вкрай небезпечна інфляція, що, як правило,
веде до економічного паралічу, провокування гострих соціальних
конфліктів та непередбачених катаклізмів, На передній план діяльності
уряду висувається емісійна діяльність, потужність друкарського верстата.
За умов гіперінфляції гроші починають втрачати свої функції, падає їх
роль в економіці, відбувається натуралізація господарських зв’язків на
основі бартерного обміну, порушується механізм дії фінансів і кредиту,
розвиваються інші стихійні процеси в економіці.

Оскільки у комплексі інфляційного процесу в різні часи й періоди окремі
фактори цього складного процесу проявляють себе неоднаково, то в
багатьох країнах визначення типу інфляції робиться на основі визначення
провідного з них. Залежно від цього розрізняють такі типи інфляції:
інфляція грошової маси, інфляція зростання доходів, інфляція зростання
матеріальних затрат виробництва, структурна інфляція, інфляція
прибутків, інфляція податків, бюджетна інфляція, кредитна інфляція.

Якщо друкарському процесу немає меж, то соціальні межі інфляції вкрай
тривожні, тому що вони спираються на відому закономірність, згідно з
якою збільшення кількості грошей в обігу в 4-5 разів порівняно з
товарною масою означає, що держава вже вичерпала себе і на черзі
непередбачені соціальні потрясіння.

Гіперінфляція неминуче веде до ще більшого скорочення промислового
виробництва і падіння життєвого рівня населення. Загальні ознаки
інфляції

Найпершою ознакою переповнення каналів грошового обігу масою надлишкових
грошей та їх знецінення стало зростання цін. Воно може здійснюватися
приховано чи стрибко подібно. При цьому адміністративне підвищення цін
так і не усунуло дефіциту товарів, не врівноважило попит і пропонування,
бо для формування цін рівноваги за умов збереження сильних позицій
адміністративно-командною системою не було простору. Таке підвищення
цін, скорочуючи споживання товарів, не підвищувало і рівня їх
виробництва, тому що переважали потужніші стимули: монополізм,
незахищеність споживача і диктат виробників. Друга ознака інфляційного
процесу – дефіцитність на товарному ринку, спустошення ринку товарів
народного споживання. Третьою ознакою посилення інфляційного процесу є
знецінення грошової одиниці.

Конкретним проявом ознаки посилення інфляційного процесу також стало
формування лажа на золото. Лаж – це підвищення ринкової ціни золота,
вираженої в паперових грошах порівняно з кількістю знаків, які
номінально представляють дану кількість золота. Наприклад, у роки першої
світової війни 10-рублева золота монета продавалася за 16-17 паперових
рублів.

Зворотна сторона лажа на золото – дизажіо паперових грошей, тобто
падіння їх курсу в золоті нижче від номіналу. Це найбільше проявляється
в запровадженні кількох курсів валюти – офіційного, комерційного,
спеціального, тепер ще й курсу аукціонів. Дуже болючою ознакою
інфляційного процесу є неухильне підвищення курсів іноземних валют і
падіння курсу національної валюти. Економічна думка про інфляцію

Інфляція властива багатьом країнам. Бурхливого розвитку вона набула в
20-гі роки. Вже тоді ряд учених (Л. Крінцман, В. Базаров, В. Новожилов
та ін.) шукали засоби протидії інфляції, їх зусиллями було розроблено
модель початкового циклу інфляційного процесу. Як бачимо, зображена
схема є замкненою; вона сама себе відтворює в розширених масштабах. Адже
нові нестачі товарів підштовхують адміністративно-командну систему
впроваджувати нові жорсткі методи регулювання, картки, купони, вдаватися
до обмежень грошової маси в обігу, здійснювати грошові реформи та ін.
Водночас такі адміністративні дії збільшують розрив між регульованими
цінами та цінами чорного ринку, породжують гігантські спекулятивні угоди
в тіньовій економіці, остаточно розвалюють ринок товарів народного
споживання і викликають нові адміністративні заходи, від яких дефіцит
засобів життя не ліквідується, а купівельна сила карбованця падає.

Свого часу В. Базаров сформулював закон грошової емісії, згідно з яким
темп інфляції знаходиться в квадратній залежності від емісії паперових
грошей.

Звичайно, в ті ж 20-ті роки були й ненаукові концепції інфляції.
Зокрема, Є. Преображенський виходив з того, що грошова політика держави
визначається її класовими інтересами. Тому жодних економічних законів
грошового обігу, емісії грошей не потрібно дотримуватися. Ще більш
вульгарно таку “концепцію” потім використав Сталін для ліквідації
досягнень ринкової економіки непу. Величезні наукові традиції в аналізі
закономірностей інфляційного процесу нагромадили західні економісти.
Основні положення їхніх теорій інфляції такі:

1. Інфляція виникає внаслідок загального підвищення цін на товари,
спричиненого будь-якими факторами. “Будь-який період, протягом якого
рівень цін підвищився… є період інфляції”, – писав американський
економіст Л. Клейн. Аналогічних підходів дотримувалися Б. Хансен, Е.
Там, Е. Дене та ін.

Проте ототожнювати інфляцію з будь-яким підвищенням цін не можна, тому
що це означає відрив інфляції від паперо-грошового обігу. Підвищення цін
можливе і при золотовалютному обігу, але це не допускає можливості
інфляції, більше того, суперечить законам грошового обігу. Зростання цін
можливе також без інфляції при зниженні вартості благородних металів,
підвищенні цін монополіями, переважанні попиту над пропонуванням в силу
зміни кон’юнктури ринку і при циклічних коливаннях виробництва.

” „”?#Ae)†,?/A6i7(B///////////eeeeeeeeeeeeeeee

атрибутом цієї фази циклу, але вона властива саме паперо-грошовому
обігу. Необхідно додати також, що жодного надлишкового попиту у нас нині
немає. Хіба особисте споживання, яке так різко знизилося подальшим
розвитком інфляційного процесу, здатне викликати інфляцію?

3. Існували також визначення інфляції як процесу надмірного зростання
будь-чого: цін, зарплати, доходів, податків, позик, інвестицій та ін.
Щодо розширення виробництва взагалі пропонувалося здійснити ряд
фінансово-економічних заходів, які привели б до новітніх структурних
зрушень і зниження темпів економічного зростання.

Механізм функціонування інфляційного процесу, його регулювання та
наслідки

Розвиток інфляційного процесу, як правило, проходить два етапи. На
першому з них темпи знецінення паперових грошей відстають від темпів
зростання паперової маси, дезорганізуючий вплив інфляції на виробництво,
торгівлю, кредит і грошовий обіг ще не вповні виявляється. Тимчасово
навіть може створюватися специфічно висока кон’юнктура, основою якої
насправді є інфляція. Це пояснюється, з одного боку, зростанням товарної
маси, внаслідок чого частина додаткових паперових грошей заміщує в
каналах обігу необхідну кількість повноцінних паперів, а з іншого –
необхідністю задовольнити потребу в готівкових грошах, тому що вже
починає скорочуватися обсяг кредиту й уповільнюється швидкість обертання
середньогрошової маси.

Таким чином, на першому етапі розвитку інфляційного процесу його згубна
дія ще не повною мірою проявляється. Економіка та фінансова система ще
мають ряд резервів, ефективних засобів регулювання, тому є можливість не
тільки обмежувати негативні наслідки інфляції, а й приховувати її, коли
потрібно – приглушувати, направляти на досягнення певних політичних
цілей.

На другому (вищому) етапі свого розвитку інфляційний процес різко
прискорюється, темпи зростання суспільного виробництва починають
відставати від знецінення паперових грошей, а інфляційне переповнення
каналів грошового обігу стає вже очевидним. Таке випередження темпів
збільшення паперогрошової маси спричинюється, по-перше, занепадом
виробництва, зростаючим відставанням у науково-технічному прогресі,
уповільненням підвищення, а потім і зниженням суспільної продуктивності
праці; по-друге, зменшенням товарообігу, зумовленого зниженням якості та
скороченням асортименту товарів, які тепер виробники почали поділяти на
“вигідні” й “невигідні”, скороченням закупок імпортних товарів;
по-третє, зростанням дефіцитності товарів; по-четверте, від’ємним
платіжним балансом країни, коли збитки від зовнішньоекономічної
діяльності вже не покривалися потоком доходів.

Світовий досвід країн ринкової економіки знає два основних способи
регулювання інфляційного процесу: кейнсіанський і монетаристський.
Кейнсіанський метод передбачає розширення впливу держави на економіку,
підвищення її регулюючої ролі в кредитно-відсотковій політиці, а
монетаристський, проти якого виступають усі прихильники унітарної
держави, – впровадження таких дій, як самоусунення держави з
економічного життя, відмова від дотацій на соціальні та інші потреби.
Звичайно, в країнах, де такі дотації не мають істотного значення,
монетаристські дії дають значний позитивний ефект. Однак очевидно, що
застосування цього методу у нас нині неможливо, бо неможливо раптово
припинити субсидії на культуру, сільське господарство чи багатодітним
сім’ям.

Отже, про пряме запозичення того чи іншого методу нашою економікою не
йдеться. Водночас деякі елементи цих напрямів, зокрема встановлення
економічно обґрунтованої ставки відсотків за кредит, регулювання
зайнятості, валютного та грошового обігу, необхідно негайно використати.

Кредитна політика держави має бути обов’язково вигідною як для боржника,
так і для кредитора, щоб забезпечити останньому кошти на покриття витрат
і дотацій, прибуток для вдосконалення матеріально-технічної бази
кредитного закладу. Економічно обґрунтована ставка кредиту негайно дала
б позитивні результати, тому що підвищення плати за кредит на кожен
відсоток, як свідчить світовий досвід, веде до зменшення кількості
грошей в обігу відповідно на 4%, а грошей – готівки на руках громадян
-на 2%. Ще сильніший ефект у здійсненні контролю над інфляцією дало б
встановлення норми відсотка вищого інфляційного індексу на 2-4%.

В Україні, щоб оволодіти ситуацією в грошовому обігу та кредитуванні,
необхідно в найкоротший час вдатися до регулювання обсягу сукупної
грошової маси, застосувавши для цього такі спеціальні інструменти та
методи: резервні вимоги, тобто норматив депонування частини вкладів
комерційних банків на безвідсоткових рахунках Національного банку
України (він становить 15% статутного фонду комерційного банку); квоти і
форми рефінансування банків; гнучку відсоткову політику; нормативи
ліквідних коштів комерційних банків та обов’язкових інвестицій у
державні папери тощо.

Змінюючи нормативи резервів та ставки операцій рефінансування,
Національний банк зможе збільшувати (зменшувати) величину ліквідності
комерційних банків і тим активно впливати на інфляційний процес. При
цьому основою регулювання грошової системи України має стати насамперед
ліквідація штучного поділу готівкового й безготівкового обігу та перехід
до цивілізованого регулювання сукупного грошового обігу. Гривня мусить
мати однакову купівельну силу в будь-якій формі і в будь-яких операціях.
Світова практика свідчить, що для цього потрібно зняти всі
необґрунтовані обмеження з безготівкових платежів та розрахунків і
паралельно ввести граничні межі загального зростання грошової маси в
обігу.

Виходячи з нинішнього стану грошового обігу в Україні, Національному
банку варто терміново розробити надзвичайну програму розвитку
безготівкових платежів і водночас можливого обмеження питомої ваги
готівки, яка найбільше піддається інфляційному знеціненню. Напевно,
доречним були б також запровадження “електронних грошей”, карток
споживача, обмеження максимальних готівкових платежів, формування такої
відсоткової політики, коли зберігання готівки поза банком стає
невигідним. Чіткішим має бути розмежування сфері діяльності
Національного банку та державного бюджету; без цього грошова система
будь-якої країни ніколи не стане безінфляційною. Необхідно законодавче
заборонити пряме фінансування державного бюджету з коштів Національного
банку, а також купівлю за його кошти державних облігацій Міністерства
фінансів, тому що це рівнозначно емісії, порушує нормальне регулювання
грошового обігу й неухильно веде до інфляції.

Виникнувши не за часів незалежності України, інфляція настільки
деформувала всі фази відтворення сукупного суспільного продукту, що нині
стала найнебезпечнішою загрозою для збереження державності. Будучи
наслідком багатофакторного процесу, вона може бути приборкана лише в
результаті оперативного застосування взаємоузгодженого комплексу заходів
в усіх сферах господарського і суспільного життя.

Література:

Васюта О.А. Проблеми екологічної стратегії України в контексті
глобального розвитку. – Тернопіль, 2001. – С.311-338.

Галеева Г.А. Экологическое воспитание: проблемы, решения // Город,
природа, человек. – М., 1982. – С.41-74.

Киселев Н.Н. Мировоззрение и экология. – К., 1990. – С.117-160.

Кочергин А.Н., Марков Ю.Г., Васильев Н.Г. Экологическое знание и
сознание. – Новосибирск, 1987. – С. 176-200.

Крисаченко B.C. Екологічна культура. – К., 1996. – С.47-55.

Маркович Д. Социальная экология. – М., 1991. – С.154-161.

Моисеев Н.Н. Человек и ноосфера. – М., 1990. – С.247-268.

Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в
Україні в 2001 році. – К., 2003. – С.158-161.

Платонов Г.В. Диалектика взаимодействия общества и природы. – М., 1989.
– С.168-177.

Соціальна екологія: Навч. посіб. / За ред. Л.П.Царика. -Тернопіль, 2002.
– С.166-172.

Социально-философские проблемы экологии / И.В.Огородник, Н.Н.Киселев,
В.С.Крысаченко, И.Н.Стогний. Под. ред. И.В.Огородника. – К., 1989. –
С.225-239.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020