.

Державні органи влади в Україні. Вищий представницький орган державної влади (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 8118
Скачать документ

Реферат на тему:

Державні органи влади в Україні. Вищий представницький орган державної
влади

Вищим представницьким і законодавчим органом в Україні є Верховна Рада
(парламент). Вона правомочна вирішувати будь-які питання державного
життя, крім тих, що вирішуються виключно всеукраїнським референдумом або
віднесені відповідно до Конституції України до компетенції органів
виконавчої чи судової влади.

Верховна Рада приймає закони; затверджує державний бюджет; визначає
основи внутрішньої і зовнішньої політики; затверджує загальнодержавні
програми економічного, науково-технічного, соціального,
національно-культурного розвитку, охорони довкілля. Вона затверджує
перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають
приватизації; визначає правові основи вилучення об’єктів права приватної
власності; здійснює контроль за діяльністю Президента, призначає його
вибори і усуває з посади в порядку імпічменту; здійснює контроль за
діяльністю Кабінету Міністрів.

Верховна Рада призначає на посади голови та інших членів Рахункової
палати, голови Національного банку за поданням Президента, половину
складу Ради Національного банку, половину складу Національної ради з
питань телебачення і радіомовлення. Надає згоду на призначення на посади
та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного
комітету, Голови Фонду державного майна, Голови Державного комітету
телебачення і радіомовлення.

Верховна Рада надає згоду на призначення Президентом України на посаду
Генерального прокурора і висловлює йому недовіру, що має наслідком його
відставку з посади; призначає третину складу Конституційного Суду;
обирає суддів безстроково; достроково припиняє повноваження Верховної
Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного
Суду про порушення нею Конституції або законів України.

Верховна Рада утворює і ліквідує райони, встановлює і змінює межі
районів і міст; призначає чергові і позачергові вибори до органів
місцевого самоврядування, надає згоду на укладення міжнародних договорів
і денонсує міжнародні договори України та ін.

Парламент України складається із 450 народних депутатів, які обираються
на 4 роки і здійснюють свої повноваження на постійній основі. Особа,
обрана народним депутатом України, не може мати іншого
представительського мандата: не може бути обрана до будь-якого іншого
представницького органу — сільського, міського, районного та ін.
Народний депутат має виконувати свої обов’язки парламентаря на постійній
основі. Йому заборонена робота на останньому (до обрання народним
депутатом України) або будь-якому іншому місці роботи. Чинним
законодавством передбачена можливість тільки наукової, викладацької або
творчої діяльності під час, вільний від виконання службових обов’язків
парламентаря.

Верховна Рада призначає на посаду Уповноваженого Верховної Ради України
з прав людини, заслуховує його щорічні доповіді про стан дотримання та
захисту прав і свобод в Україні. Інститут парламентського уповноваженого
з питань прав людини відомий під загальною назвою омбудсмана[1] (див. §
«Соціально-правовий механізм забезпечення прав людини»).

Верховна Рада обирає із свого складу Голову Верховної Ради, Першого
заступника і заступника Голови Верховної Ради.

Парламент України працює сесійно. Його сесії складаються із пленарних
засідань, на яких приймаються рішення, а також із засідань комітетів,
постійних і тимчасових комісій, що готують і попередньо розглядають
питання.

Порядок роботи Верховної Ради встановлюється Конституцією України (див.
розділ IV) і Регламентом від 27.07.94.

Глава держави

Глава держави — Президент, який є гарантом державного суверенітету,
територіальної цілісності України, додержання її Конституції, прав і
свобод людини і громадянина. Він структурно не входить до жодної з гілок
влади (законодавчої, виконавчої, судової), проте має компетенцію в сфері
виконавчої влади. Для частини вихідних від нього нормативних актів
потрібна контрасигнація (скріплення підписом) Прем’єр-міністра і
міністра, відповідального за акт і його виконання[2].

Відповідно до Конституції України Президент у межах своєї компетенції
має право видавати укази і розпорядження, які є обов’язковими для
виконання на всій території України. Президент скасовує акти Кабінету
Міністрів України та акти Ради Міністрів Автономної Республіки Крим;
призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції; проголошує
всеукраїнський референдум за народною ініціативою; підписує закони,
прийняті Верховною Радою. Для цих рішень Президента не потрібно
контрасигнації з боку Прем’єр-міністра і відповідних міністрів, тобто
Президент приймає ці рішення на власний розсуд, без будь-якої згоди або
подання. Дані повноваження свідчать про функціонально своєрідне єднання
Президента зі сферою виконавчої влади.

Президент є Верховним Главнокомандувачем Збройних Сил, очолює Раду
національної безпеки і оборони. Призначає за згодою Верховної Ради
Прем’єр-міністра, а за поданням Прем’єр-міністра — членів Кабінету
Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а
також голів місцевих державних адміністрацій.

Призначає Генерального прокурора за згодою Верховної Ради, половину
складу Ради Національного банку, Національної ради з питань телебачення
і радіомовлення. Призначає на посади і звільняє з посад за згодою
Верховної Ради Голову Антимонопольного комітету, Голову Фонду державного
майна, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення; за
поданням Прем’єр-міністра утворює, реорганізує і ліквідує міністерства
та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів,
передбачених на утримання органів виконавчої влади, та ін.

Президент представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює
керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та
укладає міжнародні договори України; приймає рішення про визнання
іноземних держав; призначає глав дипломатичних представництв України в
інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі грамоти
дипломатичних представників іноземних держав та ін.

Повноваження Президента припиняються достроково у разі:

– відставки;

– неможливості виконувати повноваження за станом здоров’я;

– усунення з поста в порядку імпічменту;

– смерті.

Президент обирається громадянами України на основі загального, рівного і
прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років
(одна й та сама особа — не більше ніж два строки підряд). Президентом
може бути обраний громадянин України, який досяг 35 років, має право
голосу, проживає в Україні протягом 10 останніх перед днем виборів років
та володіє державною мовою.

Вищий виконавчий орган влади

Вищим виконавчим органом є уряд — Кабінет Міністрів. Кабінет Міністрів —
своєрідний штаб з організації виконавчо-розпорядчої діяльності всіх
органів виконавчої влади. Його очолює Прем’єр-міністр, який
призначається Президентом за згодою більше ніж половини від
конституційного складу Верховної Ради. Персональний склад уряду
призначається Президентом за поданням Прем’єр-міністра. Уряд складається
з Прем’єр-міністра, Першого віце-прем’єр-міністра, трьох
віце-прем’єр-міністрів, міністрів. Кабінет Міністрів України
відповідальний перед Президентом, підконтрольний і підзвітний Верховній
Раді у визначених межах.

Особливість української моделі організації виконавчої влади полягає в
тому, що: повноваження, які має виконувати голова виконавчої влади,
поділені між Президентом і Кабінетом Міністрів; самостійні владні
повноваження у Прем’єр-міністра відсутні. Роль Прем’єр-міністра
зводиться до формування програми діяльності уряду (затверджує Верховна
Рада) і керівництва Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів об’єднує і спрямовує роботу міністерств, інших
підвідомчих йому органів. Він забезпечує державний суверенітет і
економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої
політики держави, виконання Конституції України, її законів, актів
Президента. Він також забезпечує проведення фінансової, цінової,
інвестиційної і податкової політики; політики у сфері праці і зайнятості
населення, соціального захисту, освіти, науки, культури, охорони
природи, екологічної безпеки і природокористування.

До його функцій входять розробка і здійснення загальнодержавних програм
економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку;
забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності; здійснення
управління об’єктами державної власності відповідно до закону; розробка
проекту Закону про Державний бюджет і забезпечення його виконання після
прийняття Верховною Радою; здійснення заходів щодо забезпечення
обороноздатності і національної безпеки України, суспільного порядку,
боротьби зі злочинністю; організація і забезпечення здійснення
зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи та ін.

Кабінет Міністрів уживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини
і громадянина.

Акти Кабінету Міністрів (постанови і розпорядження) підписує
Прем’єр-міністр.

Кожне міністерство є центральним органом виконавчої влади, підвідомчим
Кабінету Міністрів. Воно здійснює управління відповідним
народногосподарським комплексом або розробку пропозицій щодо
соціально-економічного розвитку України, формує економічний механізм їх
здійснення. До компетенції міністерства входить узагальнення практики
застосування законодавства з підвідомчих йому питань, організація
виконання актів законодавства, здійснення систематичного контролю над їх
реалізацією.

Серед інших центральних органів виконавчої влади важлива роль
приділяється державним комітетам. Завдання державного комітету дещо
схожі до завдань міністерства — здійснення державного управління у
певній, здебільшого невеличкій, галузі господарства, керівництво
підпорядкованими йому об’єктами. Компетенція їх, як правило, вужче, ніж
у міністерств.

Представницькі органи влади на місцях

В Автономній Республіці Крим представницький орган влади — Верховна Рада
Автономної Республіки Крим (100 депутатів, обраних на 4 роки; Голова
Верховної Ради, перший заступник і заступники, голови постійних комісій
здійснюють свої повноваження на постійній основі).

Верховна Рада правомочна вирішувати питання автономно-республіканського
життя Криму, крім тих, що вирішуються Верховною Радою України,
всеукраїнським і місцевим кримсько-республіканським референдумами або
віднесені відповідно до Конституції України і Конституції Автономної
Республіки Крим до компетенції органів виконавчої вищої і місцевої або
судової влади.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим приймає Конституцію автономії,
яка затверджується Автономної Верховної Радою України[3]. Вона призначає
вибори депутатів, підтверджує склад її виборчої комісії, організує
місцеві референдуми. До її функцій належить затвердження бюджету
Автономної Республіки Крим, програми автономії з питань
соціально-економічного і культурного розвитку, раціонального
природокористування, охорони довкілля відповідно до загальнодержавних
програм. Вона визначає статус місцевостей як курортів, установлює зони
санітарної охорони курортів, бере участь у розробці державних програм
повернення депортованих народів, ініціює введення надзвичайного стану і
встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в Автономній
Республіці Крим або в окремих її місцевостях та ін.

Законами України Верховній Раді Автономної Республіки Крим можуть бути
делеговані також інші повноваження. Відповідно до ст. З Конституції
Автономної Республіки Крим її Верховна Рада здійснює представницькі,
нормотворчі, контрольні функції та повноваження в межах своєї
компетенції.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах своїх повноважень
приймає рішення і постанови, що є обов’язковими для виконання в межах
території автономії.

Питання, з яких здійснює нормативне регулювання Автономна Республіка
Крим, позначені в Конституції України (ст. 137) і Конституції Автономної
Республіки Крим 1999 р. (ст. 18). З мотивів невідповідності
нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим
Конституції України Президент може зупинити дію цих нормативно-правових
актів з одночасним зверненням до Конституційного Суду щодо їх
конституційності.

За наявності висновку Конституційного Суду про порушення Верховною Радою
Автономної Республіки Крим Конституції або законів України її
повноваження достроково припиняються Верховною Радою і призначаються
позачергові вибори до Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

У межах адміністративно-територіальних одиниць (областей, районів, міст,
районів у містах, селищ, сіл) представницькі органи влади діють:

— органи місцевого самоврядування — Ради.

До складу України входять такі області: Вінницька, Волинська,
Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька,
Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська,
Миколаївська, Одеська, Полтавська, Ровенська, Сумська, Тернопільська,
Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька,
Чернігівська, а також міста Київ і Севастополь із спеціальним -статусом,
який визначається законами України.

Органами місцевого самоврядування, які представляють загальні інтереси
територіальних громад (спільнот) сіл, селищ і міст, є районні та обласні
ради. Питання організації районів у містах належать до компетенції
міських рад.

Обласні і районні ради затверджують програми соціально-економічного і
культурного розвитку відповідно районів і областей; затверджують бюджети
області та району тощо. Голова районної і голова обласної ради
обираються відповідною радою і очолюють виконавчий апарат ради.

До складу сільської, селищної, міської ради входять депутати, що
обираються жителями села, селища, міста на основі загального, рівного,
прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 4 роки.
На такий саме строк обираються голови сільської, селищної, міської ради,
що очолюють виконавчий комітет ради і головують на його засіданнях.

Як представницький орган, міські ради здійснюють свої повноваження на
сесіях, на яких розглядаються питання, віднесені законодавством до їх
ведення. Рішення міських (міст районного підпорядкування) рад, що
суперечать законодавству або прийняті з порушенням передбаченої законом
процедури, скасує рада вищого рівня, а рішення міських (міст обласного і
загальнодержавного підпорядкування) рад — Верховна Рада України. У
випадках, передбачених законодавством України, повноваження міської ради
можуть бути достроково припинені Верховною Радою.

Звертаємо увагу на те, що органам місцевого самоврядування можуть
надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади, що
забезпечується державним фінансуванням і передачею їм відповідних
об’єктів державної власності. З питань здійснення переданих повноважень
органи місцевого самоврядування є підконтрольними відповідним органам
виконавчої влади (про місцеве самоврядування див. у § «Управління в
адміністративно-територіальних одиницях. Місцеве самоврядування»).

Виконавчі органи влади на місцях

В Автономній Республіці Крим державне управління здійснюється
Представництвом Президента України[4], Радою Міністрів,

утворюваною Верховною Радою Автономної Республіки Крим, міністерствами,
районними державними адміністраціями, що

входять до єдиної системи виконавчої влади України.

Уряд Автономної Республіки Крим — Рада Міністрів: управляє майном, що
належить Автономній Республіці Крим; розробляє і виконує бюджет
Автономної Республіки Крим; розробляє і реалізує програми Автономної
Республіки Крим із питань соціально-економічного і культурного розвитку,
раціонального природокористування, охорони довкілля; забезпечує права і
свободи громадян, національну злагоду, охорону правопорядку і громадську
безпеку; забезпечує функціонування і розвиток державної і національних
мов і культури в Автономній Республіці Крим; охорону і використання
пам’ятників історії; бере участь у розробці і реалізації державних
програм повернення депортованих народів та ін.

У адміністративно-територіальних одиницях (областях, районах, містах
Києві і Севастополі) державне управління здійснюють:

— місцеві державні адміністрації на чолі з головами, які призначаються
на посаду Президентом за поданням Кабінету Міністрів, їх головне
призначення — захищати права і законні інтереси громадян і держави,
забезпечувати соціально-економічний розвиток територій і реалізацію
державної політики у визначених державою сферах управління (управління
внутрішніми справами, державною безпекою, юстицією здійснюють обласні
органи цих міністерств).

Голови місцевих державних адміністрацій формують їх склад. Вони
підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня,
відповідають при здійсненні своїх повноважень перед Президентом і
Кабінетом Міністрів. У частині повноважень, делегованих їм відповідними
районними або обласними радами, місцеві адміністрації їм підзвітні і
підконтрольні.

Обласна або районна рада може висловити недовіру голові місцевої
державної адміністрації, що потребує від Президента ухвалення рішення і
подання обґрунтованої відповіді. Якщо ж недовіра виражена 2/3
депутатського складу відповідної ради, то за рішенням Президента має
бути відставка голови місцевої державної адміністрації (ст. 118
Конституції України).

На відповідній території місцеві державні адміністрації забезпечують
виконання Конституції і законів України, актів Президента, постанов і
розпоряджень Кабінету Міністрів, інших органів виконавчої влади. Вони
зобов’язані також забезпечувати законність і правопорядок; дотримання
прав і свобод громадян; виконання державних і регіональних програм
соціально-економічного і культурного розвитку, програм охорони довкілля;
підготовку і виконання обласних і районних бюджетів тощо.

Рішення глав місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції
та законам України, іншим законодавчим актам, можуть бути скасовані
Президентом або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Таким чином, органи виконавчої влади — суцільна система. Це така
взаємозалежність органів, у якій усі складові частини є взаємозалежними
і одночасно складають самостійні підсистеми органів із своїми
особливостями завдань, організаційної структури, функцій, повноважень, з
повною автономією окремого органу.

Судові органи влади

Вищі — Конституційний суд, Верховний Суд, Виший арбітражний суд,
Військова колегія Верховного Суду в Збройних Силах.

Конституційний Суд є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.
Він вирішує питання про відповідність Конституції законів та інших
правових актів Верховної Ради; актів Президента; актів Кабінету
Міністрів; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Ці
питання розглядаються у зв’язку зі зверненнями:

– Президента;

– 45-ти і більше народних депутатів України;

– Верховної Ради України;

– Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

– Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Заперечення
конституційності закону становить сутність конституційної скарги.

Конституційний Суд дає офіційне тлумачення Конституції і законів
України. Рішення Конституційного Суду із зазначених питань є
обов’язковими для виконання на території України, остаточними і не
можуть бути оскаржені. Законодавець не має права видавати
законоположення, які Конституційний Суд визнав невідповідними
Конституції.

Конституційний Суд за зверненням Президента чи Кабінету Міністрів дає
висновок про відповідність Конституції України чинних або внесених на
розгляд Верховної Ради міжнародних договорів.

Конституційний Суд має межі своїх повноважень. Він не повинен підміняти
законодавця, улагоджувати політичні конфлікти, що виходять за правові
рамки. До його повноважень не належать питання законності актів органів
державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і органів
місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції
судів загальної юрисдикції.

Конституційний Суд складається з 18 суддів, що призначаються в
однаковому кількісному співвідношенні (по 6 суддів) відповідно
Президентом, Верховною Радою, з’їздом судів України на строк 10 років.

Голова Конституційного Суду обирається на спеціальному пленарному
засіданні Конституційного суду із складу суддів Конституційного Суду
шляхом таємного голосування на трирічний строк без права його
продовження.

Суддею Конституційного Суду може бути громадянин України, який на день
призначення досяг 40 років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за
фахом не менш як 10 років, проживає в Україні протягом останніх 20 років
і володіє українською мовою.

Повноваження Конституційного Суду визначені Конституцією України (розділ
XII) і Законом України від 16 жовтня 1996 р. «Про Конституційний Суд
України».

Верховний Суд є найвищим судовим органом у системі судів загальної
юрисдикції. Він очолює загальну судову систему і здійснює вищий судовий
контроль і нагляд за судовою діяльністю всіх загальних судів. Верховний
Суд має право переглянути будь-яке рішення нижчих судів, уповноважений
розглянути і вирішити кримінальні і цивільні питання особливої
складності і винятковості. Вироки та інші рішення Верховного Суду є
остаточними, їх перегляд можливий тільки в порядку нагляду Пленумом
Верховного Суду — найвищою судовою інстанцією держави.

Голова Верховного Суду обирається на посаду шляхом таємного голосування
Пленумом Верховного Суду.

Вищий арбітражний суд є вищим судовим органом у системі судів
спеціальної — господарської юрисдикції. Він очолює систему арбітражних
судів; контролює і наглядає за судовою діяльністю арбітражних судів, які
здійснюють правосуддя в господарських відносинах (вирішення
господарських спорів, що виникають між підприємствами, установами,
організаціями при укладанні господарських договорів, їх розірванні і
виконанні; спорів між цими суб’єктами з приводу визнання права власності
на майно, вимоги вилучення його з чужого незаконного володіння та ін.;
вирішення спорів, що виникають у сфері управління, які не відповідають
законодавству і порушують права та інтереси юридичних осіб, які
охороняються законом).

Повноваження Вищого арбітражного суду, а також арбітражного суду
Автономної Республіки Крим, обласних арбітражних судів визначені Законом
України від 4 червня 1991 р. «Про арбітражний суд».

Вищим органом для військових судів є Військова колегія Верховного Суду
України. Військові суди регіонів — Південного, Західного, Центрального і
Військово-Морських сил — дорівнюються до загальних судів обласного
рівня. У місцях дислокації військ діють військові суди гарнізонів, які
фактично дорівнюються до районних, міських судів. Усього в Україні
функціонує 120 військових судів.

Відповідно до Закону України «Про судоустрій» військові суди здійснюють
правосуддя в Збройних Силах та інших військових формуваннях, які
створюються Верховною Радою і Президентом України. Вони також здійснюють
правосуддя відносно до військовозобов’язаних під час проходження ними
зборів. Діяльність військових судів спрямована на охорону від будь-яких
посягань на безпеку країни, боєздатність її Збройних Сил та інших
військових формувань; захист прав і законних інтересів військових
частин, установ і організацій.

Місцеві суди — Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласний
(Київський і Севастопольський міський) суд, міжрайонні (окружні),
районні міські народні суди; військові суди в Збройних Силах України
(гарнізонні, регіональні, Військово-Морських сил); арбітражний суд
Автономної Республіки Крим та обласні арбітражні суди.

Місцеві загальні суди здійснюють правосуддя шляхом розгляду і вирішення
цивільних, кримінальних, адміністративних справ. До компетенції
загальних судів також належить розгляд скарг громадян на рішення і дії
виконавчих органів та їх посадових осіб, якщо вони, на думку скаржника,
порушують його права, свободи або законні інтереси.

Загальні суди відрізняються за інстанціями:

— суд першої інстанції — суд, який розглядає будь-яку справу і вирішує
її своїм вироком (у кримінальних справах), рішенням (у цивільних
справах) або постановою (у адміністративних справах або скаргах);

— суд другої інстанції, або касаційний, — суд, який перевіряє за скаргою
(касаційною) зацікавлених учасників судового розгляду або за протестом
(касаційним) прокурора правильність вирішення справи судом першої
інстанції, якщо його рішення не набрало законної сили.

Судом першої інстанції може бути будь-який суд — від районного до
Верховного Суду; судом другої інстанції (касаційним) є обласні суди
стосовно рішень, винесених районними (міськими) і окружними судами;
Верховний Суд — стосовно рішень, винесених обласними і рівними до них
судами.

Судді обіймають посаду безстрокова, за винятком тих, хто призначається
на посаду вперше. Перше призначення на посаду професійного судді строком
на 5 років здійснюється Президентом. Усі інші судді, крім суддів
Конституційного Суду, обираються Верховною Радою безстроково.

На посаду судді кваліфікаційна комісія суддів може рекомендувати
громадянина України не молодше 25 років, який має вищу юридичну освіту і
стаж роботи у галузі права не менше ніж три роки, проживає в Україні не
менше ніж 10 років і володіє українською мовою.

Професійні судді не можуть належати до політичних партій і профспілок,
брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати мандат депутата,
обіймати інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім
наукової, викладацької, творчої.

Судді без згоди Верховної Ради не можуть бути затримані або заарештовані
до винесення обвинувального вироку судом.

Правоохоронні та контрольно-наглядові органи

Правоохоронні органи — органи прокуратури, внутрішніх справ, служби
безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи
державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби,
рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, що здійснюють
правозастосовні та правоохоронні функції.

Правоохоронна діяльність визначається правоохоронною функцією держави,
здійснюється в рамках правоохоронних відносин, повинна відповідати їх
принципам.

Державно-владна діяльність правоохоронних органів виражається в тому, що
вони як частина механізму держави мають компетенцію розглядати різного
роду юридичних справ і спираються на можливість застосування державного
примусу.

Правоохоронна діяльність за своєю структурою поділяється на:

• запобігання виникненню умов і причин суспільне небезпечного явища;

• припинення процесу їх розвитку;

• ліквідацію наслідків.

Прокуратура — специфічний орган державного управління, наділений
правоохоронними і контрольно-наглядовими функціями.

На прокуратуру України покладаються завдання:

— підтримання державного обвинувачення в суді;

– представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках,
визначених законом;

– нагляд за додержанням законів органами, що здійснюють
оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

– нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у
кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового
характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Прокуратура України здійснює нагляд за додержанням законів у діяльності
Служби безпеки України та органів внутрішніх справ (центральний орган —
Міністерство внутрішніх справ України)[5].

Відповідно до Конституції України розроблена Концепція реформування
прокуратури. Конституція залишає за прокуратурою функції:

— підтримання державного обвинувачення і представництво інтересів
громадянина і держави в суді;

— нагляд за оперативно-розшуковою діяльністю, слідством, дізнанням,
додержанням кримінально-виконавчого законодавства.

Структура прокуратури: Генеральна прокуратура України, прокуратура
Автономної Республіки Крим, прокуратура областей і районів (міст). Є
окремі підрозділи прокуратури — на транспорті, у водних басейнах,
виправно-трудових закладах; військова прокуратура — у Збройних Силах і
Військове-Морському флоті України.

Генеральний прокурор, який очолює прокуратуру, призначається Президентом
за згодою Верховної Ради строком на 5 років і звільняється з посади
Президентом. Верховна Рада може висловити недовіру прокурору України, що
має наслідком його відставку з посади.

Всі нижчестоячі прокурори призначаються Генеральним прокурором також
строком на 5 років. Прокурорами і слідчими прокуратури можуть бути
призначені тільки громадяни України, що мають вищу юридичну освіту,
необхідні ділові і моральні якості і досягли встановленого законом віку
(для прокурорів району міста — не менше ніж 25 років).

Служба безпеки України — державний правоохоронний орган спеціального
призначення. Його завдання — захист незалежності України, її
конституційного ладу, територіальної цілісності та обороноздатності від
розвідувально-підривної діяльності служб іноземних держав, а усередині
країни — від підривної діяльності з боку злочинних організацій, груп
людей або навіть окремих осіб; боротьба з організованою злочинністю,
мафією, корупцією, що створюють загрозу життєво важливим інтересам
України.

Систему Служби безпеки України становлять Центральне управління,
підпорядковані йому регіональні органи, Служба безпеки Автономної
Республіки Крим, органи військової контррозвідки, військові формування,
а також навчальні науково-дослідні та інші установи. Центральне
управління Служби безпеки України видає положення, накази,
розпорядження, інструкції, дає вказівки, обов’язкові для виконання в
системі Служби безпеки України.

Найчисленніша ланка правоохоронних органів — органи МВС України (див. §
«Роль органів внутрішніх справ у механізмі правової держави»).

До недержавних правоохоронних органів належать адвокатури, адвокатські
компанії, недержавні розшукові, охоронні і деякі інші установи
відповідного призначення. Недержавні організації створюються для охорони
приватних, групових інтересів, а не для охорони публічних інтересів. У
цьому полягає їхня відмінність. Проте всі вони покликані служити
інтересам особи та суспільства.

Важливою ланкою контрольно-наглядових органів держави є державні
інспекції (адміністрації).

Державні служби (інспекції, адміністрації) — санітарні, податкові,
протипожежні та ін. — спеціальні державні органи. Вони покликані
здійснювати функції контролю і нагляду за дотриманням підприємствами,
організаціями, установами, посадовими особами і громадянами окремих
установлених відповідними правовими актами правил: санітарних,
податкових, протипожежних, ветеринарних та ін.

Наприклад, державна податкова адміністрація здійснює функцію контролю і
нагляду за своєчасною подачею податкових декларацій юридичними і
фізичними особами (громадянами), які за законом повинні сплачувати
податки.

Роль органів внутрішніх справ у механізмі правової держави

Органи внутрішніх справ — правоохоронні органи виконавчої влади, що
складаються з галузевих служб: міліції, слідчого апарату, внутрішніх
військ, кримінально-виконавчих установ. Їм відведена відповідальна роль
у механізмі правової держави. Вони беруть участь у здійсненні внутрішніх
і зовнішніх функцій держави — проводять діяльність із захисту економіки
і навколишнього середовища від злочинних посягань (податкова міліція,
екологічна міліція), стоять на стражі законності і правопорядку (ДАІ,
патрульно-постова служба та ін.), співробітничають на міжнародному рівні
з забезпечення світового порядку (ІНТЕРПОЛ), мають на меті захист і
охорону прав і свобод людини.

Окремі служби органів внутрішніх справ (міліція, виправно-трудові
установи) наділені функціями дізнання, які вони здійснюють у межах вимог
кримінально-процесуального закону.

Одна з особливостей органів внутрішніх справ — наявність повноважень
щодо проведення попереднього розслідування (спеціальний слідчий апарат).

Органи внутрішніх справ мають широкий діапазон
адміністративно-наглядових функцій — забезпечення громадського порядку,
паспортного режиму, правил дозвільної системи та ін.

Основні завдання органів внутрішніх справ:

1) захист прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від
протиправних посягань, охорона громадського порядку і забезпечення
громадської безпеки;

2) боротьба зі злочинністю;

3) запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і розслідування,
розшук осіб, що вчинили злочин, вжиття заходів для усунення причин і
умов, що сприяють вчиненню правопорушень;

4) забезпечення виконання кримінальних покарань, участь у ресоціалізації
засуджених;

5) забезпечення безпеки дорожнього руху і пожежної безпеки;

6) охорона і захист державних об’єктів, майна усіх видів власності.

Міліція — складова частина системи органів внутрішніх справ, які
здійснюють виконавчу державну владу в сфері охорони громадського
порядку.

До структури міліції входять: кримінальна міліція, міліція громадської
безпеки, транспортна міліція, державна автомобільна інспекція, міліція
охорони, спеціальна міліція.

Функції міліції:

— адміністративна — виконавчо-розпорядча діяльність її апаратів, служб
і підрозділів з організації і здійснення охорони громадського порядку і
громадської безпеки в межах повноважень, визначених законом. Керуючись
адміністративним законодавством, працівники міліції вступають у
адміністративно-правові відносини з підприємствами, установами,
організаціями, їх посадовими особами і громадянами;

— профілактична — запобігання злочинам та іншим правопорушенням,
виявлення причин і умов, що їх породжують, усунення їх. Практично всі
підрозділи міліції здійснюють профілактичні заходи. Цим пояснюється
використання ними державно-владних повноважень примусового характеру в
більшій мірі, ніж іншими органами виконавчої влади;

— оперативно-розшукова — виявлення інформації про правопорушення, що
готуються або вже вчинені; про осіб, що ухиляються від органів
розслідування або відбування кримінального покарання та ін.;

— кримінально-процесуальна — розгляд заяв і повідомлень про вчинені
злочини, провадження дізнання і попереднього слідства у кримінальних
питаннях про злочини, розслідування яких покладено законом на органи
внутрішніх справ;

— виконавча — виконання в межах своєї компетенції адміністративних
стягнень і кримінальних покарань (засудження осіб до виправно-трудових
робіт без позбавлення волі та ін.);

— охоронна — охорона на договірних засадах майна усіх видів власності
юридичних і фізичних осіб, Як державний озброєний орган виконавчої влади
міліція покликана захищати життя, здоров’я, права і свободи громадян,
власність, навколишнє природне середовище, інтереси суспільства і
держави від протиправних посягань. Жодні виняткові обставини або
вказівки посадових осіб не можуть бути підставою для будь-яких
незаконних дій або бездіяльності міліції. Вказівки співробітників
міліції, зроблені в межах службових повноважень як представників влади,
обов’язкові для всіх громадян і посадових осіб. Стаття 20 Закону України
«Про міліцію» гласить: «Законні вимоги працівників міліції є
обов’язковими для виконання громадянами і посадовими особами».

Міністерство внутрішніх справ є своєрідним організуючим і регулюючим
центром системи органів внутрішніх справ України. Міністерство
внутрішніх справ очолює Міністр, який призначається відповідно до
Конституції України і несе персональну відповідальність за виконання
покладених на міністерство завдань і здійснення ним своїх функцій,
визначає міру відповідальності заступників Міністра, керівників
підрозділів міністерства.

Середньою ланкою виступають обласні управління внутрішніх справ і
Міністерство внутрішніх справ Автономної Республіки Крим. Правовий стан
Міністерства внутрішніх справ Автономної Республіки Крим дещо
відрізняється від обласних управлінь внутрішніх справ. Зокрема,
відповідно до ст. 7 Закону України «Про міліцію» його голова є
заступником Міністра внутрішніх справ, який призначається на посаду і
звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра
внутрішніх справ. Що стосується завдань і повноважень органів внутрішніх
справ Автономної Республіки Крим, то вони майже не відрізняються від
завдань і повноважень обласного управління органів внутрішніх справ.

Обласні органи внутрішніх справ реалізують свої повноваження через
відділи (галузеві служби) і через нижчі ланки — міські і районні відділи
(управління) внутрішніх справ. Районні і міські відділи внутрішніх справ
— основна ланка системи Міністерства внутрішніх справ України.

Податкова міліція здійснює контроль за додержанням податкового
законодавства, виконує оперативно-пошукову, кримінально-процесуальну та
охоронну функції.

Міністерство юстиції та Вища рада юстиції

Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади,
який створює Президент України з метою організації здійснення державної
правової політики[6].

Завдання Міністерства юстиції полягають у:

1) розробці проектів законів, їх змін і доповнень до них; проведенні
роботи із систематизації законодавства і підготовки пропозицій щодо його
кодификації;

2) забезпеченні організаційної діяльності судів без втручання в судову
діяльність (проведення перепідготовки і підвищення кваліфікації судових
працівників та ін.);

3) керівництві нотаріатом, судово-експертними установами, загальному
керівництві органів реєстрації актів громадянського стану та адвокатури;

4) організації правового навчання населення;

5) реєстрації політичних партій, інших об’єднань громадян на території
України, контролі за додержанням ними своїх статутів;

6) державній реєстрації нормативних актів інших міністерств і
центральних відомств виконавчої влади, органів державного управління і
контролю, які стосуються прав та інтересів громадян;

7) здійсненні (у встановленому порядку) міжнародних зв’язків з правових
питань та ін.

Ця діяльність зосереджена в п’ятьох департаментах:

1) правової політики;

2) проектування нормативних актів;

3) юридичних послуг;

4) судового;

5) міжнародного права і міжнародного співробітництва.

В областях при державній адміністрації є управління юстиції, які
виконують свої завдання на місцевому рівні і підпорядковуються
безпосередньо Міністерству юстиції. Головне управління юстиції Криму
також підпорядковується безпосередньо Міністерству юстиції України.

Міністерство юстиції у межах своєї компетенції на підставі і у виконання
чинного законодавства видає накази, організує і перевіряє їх виконання.
В необхідних випадках разом із іншими органами державного управління і
громадськими об’єднаннями воно приймає спільні акти стосовно
міжгалузевого управління.

Міністерство юстиції розробляє концепції державної правової політики і
правових реформ; організує і координує діяльність, пов’язану з
підготовкою проектів законів, кодексів; проводить їх експертизу на
предмет відповідності Конституції України і вимогам законопроектної
техніки; здійснює експертизу нормативних актів обласних Рад народних
депутатів, а також Київської та Севастопольської міських Рад, що
стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян. Воно забезпечує
реалізацію державної політики щодо державної таємниці, контроль за її
збереженням у центральному апараті міністерства і підпорядкованих йому
органах, установах, організаціях; узагальнює практику застосування
законодавства, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства;
організовує виконання актів законодавства та ін.

Відповідно до ст. 131 Конституції в Україні засновано Вищу раду юстиції,
яка складається із 20 членів, котрі призначаються: Верховною Радою — 3
члени; Президентом — 3 члени; з’їздом суддів — 3 члени; з’їздом
представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ —
3 члени; всеукраїнською конференцією працівників прокуратури — 2 члени.
Крім того, до складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова
Верховного Суду, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор.

Вища рада юстиції — це вищий наглядовий (за адміністративною і
дисциплінарною стороною діяльності суддів і прокурорів) орган в Україні.

До відання Вищої ради юстиції належать:

• внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення
їх з посад;

• прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо
несумісності;

• здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного суду
України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення
про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та
місцевих судів, а також прокурорів.

[1] Назва даного інституту походить зі Швеції (1809 p.), англійською
звучить як «омбудсмен».

[2] Докладніше про контрасигнацію див. § «Поняття підзаконного
нормативно-правового акта Підзаконний нормативний акт центральних
органів держави».

[3] Конституція Автономної Республіки Крим прийнята на другій сесії
Автономної Республіки Крим 21 жовтня 1998 р. Затверджена Законом України
від 23 грудня 1998 р «Про затвердження Конституції Автономної Республіки
Крим», відповідно до якого набула чинності з дня її опублікування —
12.01.99.

[4] Див.: ст. 139 Конституції України і п. 4 ст. 5 Конституції
Автономної Республіки Крим.

[5] Загальний нагляд прокуратури за законністю здійснюється лише в
деяких країнах (крім України, у В’єтнамі, Китаї, Росії та ін.). У
більшості країн її завдання обмежується розслідуванням певного роду
злочинів, порушенням обвинувачення і підтриманням його в суді. Однак
загальною тенденцією останніх десятиліть стало розширення функцій
прокуратури, додання їй контрольних функцій (наприклад, у Сальвадорі,
Колумбії та ін.).

[6] Міністерство юстиції України діє на підставі Положення про
Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента України
від 18. вересня 1996 р.

Література

1. Абрамов А.И. “Слово о законе и благодати” киевского митрополита
Илариона как русская историософская реакция на
христианско-идеологическую экспансию Византии // Идейно-философское
наследие Иллариона Киевского. — М., 1986. — 4.2. — 42-54.

2. Автобіографія Івана Франка // Культура. — 1926. — 4.4-9. — С.42-54.

3. Актуальні проблеми суспільно-політичного розвитку України. — Львів,
1992.-118 с.

4. Андрусяк М. Генеза й характер галицького русофільства ХІХ-ХХ ст. —
Прага, 1941.-19 с.

5. Андрусяк Т.Г. Шлях до свободи (Михайло Драгоманов про права людини).
— Львів, 1998.-189 с.

6. Апанович О. Українсько-російський договір 1654 року. Міфи і
реальність.—К., 1994.—96 с.

7. Барка В. Правда Кобзаря. — Нью-Йорк, 1961. — 289 с.

8. Бачинський Ю. Большевицька революція і Українці. Критичні замітки. —
Берлін, 1925.—48с.

9. Бачинський Ю. Україна irredenta. — Берлін, 1924. — 237 с.

10. Бегей І. Юліан Бачинський: соціал-демократ і державник. — К., 2001.
— 256 с.

11. Бегей І.І. Політичні інститути суспільства в теоретичній спадщині
Юліана Бачинського. — Львів, 1999. — 67 с.

12. Бегей І.І. Юліан Бачинський: з життєпису, політичної та наукової
діяльності. —Львів, 1998. —51с.

13. Білецький Л. Руська Правда й історія її тексту / за.ред. Юрія Книша.
— Вінніпег, 1993.- 166 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020