ПОШУКОВА РОБОТА
на тему:
Нервова система. Центральна нервова система Нервова система
Живій речовині притаманна здатність сприймати зміни навколишнього
середовища і відповідати на них пристосувальними реакціями, які
відбуваються у всіх вищих тварин і людини завдяки існуванню у них
нервової системи (systema nervosum). Нервова система регулює
взаємовідносини органів та систем органів між собою, а також усього
організму з навколишнім середовищем. Розглядаючи взаємовідносини людини
з навколишнім середовищем, слід пам’ятати, що людина е суспільною
істотою, яка не тільки безперервно пристосовується до навколишнього
середовища, а й у процесі колективної праці активно діє на неї,
переробляє її для своїх потреб.
Порівняльно-анатомічними дослідженнями доведено, що нервова система
поступово ускладнюється і найвищого розвитку досягає у людини.
Для того щоб правильно зрозуміти структуру та функцію нервової’ системи,
треба зробити короткий огляд її онтогенезу. Нервова система зародка
утворюється на ранніх етапах його розитку з ектодерми. Це ще раз
доводить, що нервова система існує і розвивається для того, щоб сприяти
взаємовідносинам між організмом та зовнішнім середовищем. Нервова
система закладається у вигляді потовщення ектодерми, що розміщується
вздовж серединної лінії спинної поверхні зародка.
З його потовщення поступово формується нервова трубка, на головному
кінці якої (у зародка людини на перших двох місяцях розвитку)
утворюються три мозкові пухирі, а саме: передній, середній та задній.
Потім передній і задній пухирі поділяються на дві частини і таким чином
утворюється п’ять пухирів, з яких розвиваються різні відділи мозку.
Передній пухир перетворюється на два: кінцевий мозок (telencephalon) та
проміжний мозок (diencephalon); із середнього утворюється середній мозок
(mesen-cephalon); із заднього пухиря — задній мозок (metencephalon); та
довгастий мозок (myelencephalon).
Одночасно з формуванням мозкових пухирів мозкова трубка тричі
згинається. Один згин опуклістю обернений догори (на рівні середнього
мозку), другий — униз (приблизно посередині ромбоподібного мозку), а
третій — розміщується нижче від другого на межі між майбутнім головним
та спинним мозком. Частина мозкової трубки, що розміщується нижче від
третього згину, перетворюється на спинний мозок, а її порожнина — на
центральний канал спинного мозку.
Із кінцевого мозку розвиваються дві півкулі великого мозку (його
називають так на відміну від мозочка — малого мозку), в товщі яких
розміщуються бічні шлуночки — залишки порожнини кінцевого мозкового
пухиря.
Із стінок другого пухиря формуються структури, які відносять до
проміжного мозку, а саме: зоровий горб, підзоровогорбова,
надзоровогорбова та зазоро-вогорбова частини, а також третій шлуночок,
який з’єднується з бічними і є залишком порожнини другого мозкового
пухиря.
Із стінок третього пухиря формуються складові частини середнього мозку,
а саме: ніжки мозку, покришка та криша середнього мозку і водопровід
мозку, що є залишком порожнини цього пухиря.
Із стінок четвертого пухиря утворюються міст та мозочок, а порожнина
пухиря перетворюється на четвертий шлуночок. Усі ці структури об’єднують
поняттям задній мозок. Третій та четвертий шлуночки сполучаються між
собою з допомогою водопроводу мозку.
Стінки п’ятого пухиря перетворюються на довгастий мозок, а його
порожнина частково редукується, а частково формує четвертий шлуночок.
Залежно від походження, будови та функції у розглянутих частинах
головного мозку розрізняють стовбурову частину, або стовбур, та плащ. До
стовбурової частини відносять похідні другого — п’ятого мозкових
пухирів. Вони мовби продовжують спинний мозок і дещо нагадують його за
будовою. Частини мозку, що розвинулися з першого пухиря і прикривають
мозковий стовбур, називають плащем. Цей поділ пояснюють
порівняльно-анатомічні дослідження, які доводять, що мозковий стовбур є
філогенетично більш давнім утвором, ніж плащ.
На сучасному рівні розвитку неврології — науки про нервову систему, її
будову та функції — нервову систему поділяють на центральну та
периферичну systema nervosum centrale et periphericum; Рис. 1). До
центральної нервової системи відносять головний та спинний мозок, а
периферична складається з дванадцяти черепних та тридцяти одного
спинномозкового нерва. Виділяють також автономну нервову систему
(systema nervosum autonomicum), що складається з симпатичної та
парасимпатичної частин. Автономна нервова система, як і центральна, має
центральні та периферичні відділи.
Рис. 1. Загальний вигляд нервової системи (вигляд ззаду):
1 — діафрагмальний нерв; 2 — плечове сплетення; 3 — міжреберні нерви; 4
— пахвовий нерв; 5 — м’язово-шкірний нерв; 6 — променевий нерв; 7 —
серединний нерв; 8 — ліктьовий нерв; 9 — поперекове сплетення; 10 —
крижове сплетення; 11 — сідничний нерв; 12 — загальний малогомілковий
нерв; 13 — великогомілковий нерв; 14 — шийне сплетення.
Рис. 2. Спинний мозок (вигляд спереду). Справа показані сплетення
спинномозкових нервів, зліва — симпатичний стовбур: Ш — шийні сегменти;
Г — грудні сегменти; П — поперекові сегменти; К — крижові сегменти
спинного мозку.
Центральна Нервова Система
Спинний мозок. За традицією вивчення центральної нервової системи
починають з розгляду структур спинного мозку (medulla spinalis; Рис. 2).
Цей утвір розміщується в хребтовому каналі, за формою нагадує
циліндричне тіло, дещо сплющене у передньозадньому напрямі, у чоловіків
44—45 см, а у жінок 41—42 см завдовжки (що залежить від різної довжини
тіла). Діаметр спинного мозку в середньому дорівнює 8—10 мм, за винятком
двох відділів, а саме: шийного та попереково-крижового потовщень, що
знаходяться відповідно на рівні нижніх чотирьох шийних та І грудного
сегментів і середніх поперекових сегментів. Ці потовщення утворилися
внаслідок того, що від цих ділянок відходять нерви верхніх та нижніх
кінцівок.
Маса спинного мозку дорослої людини дорівнює приблизно 35— 40 г. Верхня
частина спинного мозку продовжується у стовбурову частину головного
мозку, а межею між ними є площина, проведена по верхньому краю тіла І
хребця. Нижня частина спинного мозку не доходить до кінця хребтового
каналу і у дорослої людини закінчується на рівні І або II поперекового
хребця мозковим конусом, від якого вниз тягнеться тонка кінцева нитка.
Вздовж передньої та задньої поверхонь мозку тягнуться передня серединна
щілина та задня серединна борозна, які поділяють його на дві симетричні
половини. Вздовж бічних поверхонь спинного мозку проходять передня та
задня бічні борозни, а в шийному та верхньогрудному відділах між ними
лежить задня проміжна борозна. З передньої бічної борозни із речовини
мозку виходять пучки рухових нервових волокон, що утворюють передній
руховий корінець. У задню бічну борозну входять пучки чутливих нервових
волокон, які складають задній чутливий корінець. Біля міжхребцевого
отвору корінці утворюють стовбур спинномозкового нерва. В цьому місці на
задньому корінці є потовщення — спинномозковий вузол (ganglion
spina-1е), який являє собою скупчення чутливих нейронів, їхні дендрити
закінчуються рецепторами, а нейрити (аксони) складають задні корінці.
Спинний мозок дорослої людини (на відміну від багатьох ссавців)
закінчується на рівні І—II поперекових хребців. У зв’язку з цим
міжхребцеві отвори поперекового, крижового та куприкового відділів
знаходяться нижче від місця входу та виходу корінців, і тому вони
спускаються вниз навколо кінцевої нитки і утворюють кінський хвіст. Цей
факт має велике практичне значення тому, що при проколі хребтового
каналу голку слід вводити обов’язково нижче від II поперекового хребця.
На поперечному розрізі спинного мозку (Рис. 3) навіть неозброєним оком
можна побачити, що він складається із сірої та білої речовини. Сіра
речовина у формі метелика розміщена навколо центрального каналу, а по її
периферії бачимо білу речовину. Сіра речовина (substantia grisea)
складається з тіл нейроцитів, а біла (substantia alba) — з їхніх
відростків, аксонів та дендритів. У кожній половині сірої речовини
відмічають передній та задній виступи, які називають переднім та заднім
рогами (cornu ventrale s. anterius et dorsale s. posterius). Крім того,
в нижній частині шийного відділу, в грудному та верхній частині
поперекового відділів є бічний ріг (cornu laterale). Якщо розрізати
спинний мозок уздовж, то можна побачити, що роги сірої речовини
утворюють сірі стовпи (передній, задній та бічні).
Рис. 3. Поперечний розріз спинного мозку і утворення спинно-мозкового
нерва (схема): 1 — спинний мозок; 2 — передній ріг сірої речовини; З —
задній ріг сірої речовини; 4 — бічний ріг сірої речовини; 5 —
центральний канал; 6 — щілина серединна передня; 7 — спинний корінець
спинномозкового нерва; 8 — черевний корінець спинномозкового нерва; 9 —
спинномозковий вузол.
У передніх рогах розміщуються групи нейроцитів, аксони яких утворюють
передні, або рухові, корінці. В задніх рогах є групи невеликих чутливих
клітин, що сприймають різні види чуттів. До цих нейроцитів підходять,
утворюючи синапси, відростки клітин спинномозкового вузла. Нейроцити у
бічних рогах входять до складу симпатичної частини автономної нервової
системи, відростки їх виходять із спинного мозку в складі передніх
корінців та іннервують різні внутрішні органи. Крім вищезгаданих
нейроцитів у сірій речовині є багато інших з короткими нейритами, що не
виходять за її межі. Це вставні нейрони, які зв’язують між собою чутливі
та рухові нейрони і є частиною рефлекторної дуги.
Біла речовина спинного мозку складається з трьох груп нейритів, а саме:
волокон, що з’єднують різні ділянки спинного мозку; рухових та чутливих
волокон. Нейрити, що з’єднують різні ділянки спинного мозку, відносять
до його власного апарату. Порівняльно-анатомічними дослідженнями
доведено, що власний апарат спинного мозку є дуже давнім філогенетичним
утвором і тому зберігає сегментарну будову.
Нервовий сегмент (segmentum medulla spinalis) — це поперечний відрізок
спинного мозку, що виник з одного невротома і складається з
горизонтального шару білої та сірої речовини, переднього та заднього
корінців і спинномозкових вузлів (правого і лівого). Розрізняють
тридцять один сегмент, які за топографією поділяють на 8 шийних, 12
грудних, 5 поперекових, 5 крижових та 1 куприковий. У межах нервового
сегмента замикається найпростіша рефлекторна дуга (Рис. 4).
Рухові та чутливі волокна зв’язують спинний мозок з головним, і тому їх
об’єднують в апарат двосторонніх зв’язків. На етапах еволюції він виник
пізніше, ніж власний апарат спинного мозку, оскільки пізніше виник
головний мозок.
Нервові волокна білої речовини утворюють передній, бічний та задній
канатики спинного мозку. Передній канатик (iuniculus ventralis
s.anterior) розміщується між передньою серединною щілиною та передньою
бічною борозною. Він утворений нейритами, що передають нервові імпульси
від вищих центрів до нижчих і формують такі нервові шляхи: передній
пірамідний, або кірково-спинномозковий: переддверно-спинномозковий,
передній спинномозковозоровогорбовий тощо (Рис. 5).
Бічний канатик (Iuniculus lateralis) розміщується між передньою та
задньою бічними борознами. Він складається з нейритів, що проводять
імпульси у двох напрямах — від вищих центрів до нижчих і навпаки. До
шляхів, що проводять нервові імпульси від центру на периферію, відносять
такі: бічний кірково-спинномозковий, червоно-спинномозковий,
спинно-сітчастий тощо.
Рис. 4. Рефлекторна дуга спинного мозку (схема):
1 — передній пірамідальний шлях; 2 — аксон чутливого нейрона; 3 —
власний пучок: 4 — спинний корінець; 5 — спинномозковий вузол; 6 —
черевний корінець; 7 — аксон рухового нейрона; 8 — периферичний
відросток чутливого нейрона: 9 — нервово-сухожильне веретено; 10 —
сухожилок; 11 — нервово-м’язові закінчення; 12 — м’яз; 13 — власне ядро:
14 — вставний нейрон.
Задній канат (funiculus dorsalis s. posterior) розміщується між задньою
серединною та задньою бічною борознами. В ньому проходять відростки
чутливих клітин спинномозкових вузлів, що утворюють ніжний та
клиноподібний пучки (Рис. 6).
Головний мозок (encephalon) розміщується в порожнині черепа. За формою
головний мозок дорослої людини нагадує або кулю, або еліпсоїд. Його
поздовжній розмір дорівнює 170—180 мм, а поперечний — 140 мм. Маса мозку
дорослої людини коливається в значних межах. Цей факт давав і дає змогу
псевдовченим вважати, що від маси мозку залежать розумові здібності
людини, тобто, чим більша маса мозку, тим інтелектуальніша людина і
навпаки.
Дослідженнями прогресивних учених, у тому числі і вітчизняних (Д. М.
Зернов, В. М. Бехтерев та ін.), доведено, що абсолютна маса головного
мозку не може бути показником інтелектуального розвитку людини. Маса
мозку у чоловіків у середньому дорівнює 1360 г, а в жінок — 1227 г.
Спостереження психіатрів та патологоанатомів довели, що тільки маса
мозку менша за 900 г пов’язана з порушенням психічної діяльності людини.
З історії людства відомо багато видатних людей, маса мозку яких була
значно вища або нижча від середніх розмірів. Так, маса мозку І. С.
Тургенева — 2012 г, Дж. Байрона — 2238 г, О. Кромвеля — 2000 г, Ж. Кюв’е
— 1881 г, Ф. Шіллера — 1871 г, Ю. Лібіха — 1325 г, А. Франса — 1017 г.
Тепер вважають, що інтелектуальні особливості людини залежать не стільки
від структурних особливостей головного мозку, скільки від функціональних
особливостей нейроцитів та їхньої фізіологічної активності.
Рис. 5. Низхідні (рухові) проекційні шляхи:
1 — пірамідні шляхи; 2 — перехрестя пірамід; 3 — бічний пірамідний шлях;
4 — передній пірамідний шлях; 5 — посегментне перехрестя волокон
переднього пірамідного шляху в спинному мозку; 6 — черевні (рухомі)
корінці спинномозкового нерва; 7 — поперечні волокна моста; 8 —
кірково-мостові шляхи. Рис. 6. Висхідні (чутливі) проекційні нервові
шляхи:
1 — зоровий горб; 2 — розтин моста; 3, 8, 9 — центральні відростки
других нейронів чутливих шляхів; 4 — розтин довгастого мозку; 5 —
центральні відростки перших нейронів чутливого шляху; 6 —
псевдоуніполярні клітини спинномозкового вузла; 7 — чутливі клітини
заднього рога спинного мозку; 10 — чутливі клітини зорового горба; Я —
центральні відростки третіх нейронів чутливого шляху
(зоровогорбово-кірковий пучок)
Довгастий мозок. Вивчення головного мозку починають із стовбурової
частини. Спинний мозок продовжується у стовбур головного мозку, а саме у
довгастий мозок (medulla oblongata), який своїм зовнішнім виглядом
нагадує спинний мозок.
За формою довгастий мозок схожий на конус, основа якого обернена вперед
та вгору (до моста). По передній поверхні довгастого мозку проходить
передня серединна щілина, що е продовженням передньої серединної борозни
спинного мозку. Вздовж цієї борозни містяться два підвищення — піраміди,
які складаються з відростків нейроцитів, що з’єднують великі півкулі із
спинним мозком. Піраміди поступово потоншуються і на межі із спинним
мозком утворюють перехрестя пірамід. Назовні від пірамід розміщуються
еліпсоподібні підвищення — оливи, побудовані із скупчення нейроцитів.
Вважають, що вони утворюють ядро, яке разом з мозочком зв’язане з
переддверно-завитковим органом. Бічні частини довгастого мозку займають
бічні канатики, які є продовженням бічних та частково задніх канатиків
спинного мозку. На рівні середини олив бічні канатики розходяться і
утворюють нижні краї ромбоподібної ямки і переходять у нижні мозочкові
ніжки.
Довгастий мозок складається із сірої та білої речовини, однак сіра
речовина розміщена тут не так правильно, як у спинному мозку. Основні її
скупчення знаходяться у дні ромбоподібної ямки — це рухові ядра останніх
черепних нервів. Ядро під’язикового нерва має довжину 10—12 мм і
утворене великими нейроцитами, нейрити яких виходять з мозку між оливою
та пірамідою (12—15 корінців) і складають стовбур нерва.
Ядро додаткового нерва міститься у нижньому відділі довгастого мозку.
Нейрити його клітин виходять з мозку між оливою та бічними канатиками
(3—6 корінців) і утворюють стовбур нерва.
Рухове ядро блукаючого нерва має довжину близько 10 мм. Нейрити, що з
нього виходять, утворюють 12—15 корінців, які розміщуються вище від
корінців додаткового нерва.
Відростки нервових клітин рухових ядер язикоглоткового нерва утворюють
5—6 корінців, що виходять з речовини мозку поряд з корінцями блукаючого
нерва, дозовні та дозаду від оливи.
Якщо провести аналогію із спинним мозком, то рухові ядра збігаються із
скупченнями клітин передніх рогів.
Вузли, аналогічні спинномозковим вузлам (нагадаємо, що там є чутливі
клітини), лежать поза речовиною головного мозку, недалеко від місця
входу в нього чутливих корінців черепних нервів.
Нейроцити довгастого мозку, з якими утворюють синапси нейрити чутливих
клітин і які збігаються з клітинами задніх рогів спинного мозку, також
розміщуються в дні ромбоподібної ямки, але назовні від рухових, і
утворюють чутливі ядра черепних нервів. Це ядра блукаючого,
язикоглоткового та переддверно-завиткового нервів. Таке розміщення
чутливих і рухових ядер у дні ромбоподібної ямки відповідає скупченню
сірої речовини задніх і передніх рогів спинного мозку (якщо уявити
спинний мозок розрізаним по задній серединній борозні до центрального
каналу і розгорнутим).
Біла речовина довгастого мозку складається з нейритів чутливих та
рухових нейроцитів, які утворюють висхідні та низхідні провідні шляхи.
Це спинномозковий шлях трійчастого нерва, оливо-мозочковий шлях,
спинно-оливний та оливо-спинномозковий шляхи і деякі інші.
Вище та спереду від довгастого мозку лежить міст (pons), що також є
частиною мозкового стовбура і має довжину 25—ЗО мм. Його передньонижня
поверхня опукла, білого кольору і складається з поперечно розміщених
волокон, що занурюються в товщу мозочка і утворюють середні ніжки. По
серединній лінії передньо-нижньої поверхні моста проходить серединна
борозна. Між мостом, довгастим мозком та мозочком розміщується
мостомозочковий трикутник, де проходять корінці лицевого, приміжного та
переддверно-завиткового нервів. Якщо зробити поперечний зріз моста, то
можна побачити, що він побудований із сірої та білої речовини, причому
біла речовина сконцентрована в передній частині, а сіра — в задній
частині моста, або його покришці. Між передньою і задньою частинами
лежить пучок поперечних волокон — трапецієподібне тіло.
Нейроцити моста утворюють дві групи ядер, а саме: власні ядра, що
розміщуються в його передній частині, та ядра черепних нервів, які
лежать між білою речовиною задньої частини.
В ядрах моста закінчуються кірково-мостові шляхи. Крім того, нейрити
клітин цих ядер формують поперечні волокна моста, що складають середні
ніжки мозочка і утворюють синапси з нейритами його півкуль.
Ядро відвідного нерва має довгасту форму і довжину 2,5—3,2 мм,
побудоване з великих рухових нейроцитів, нейрити яких біля заднього краю
моста утворюють корінець відвідного нерва.
Ядро лицевого нерва овальної форми, має довжину 2—6 мм і складається з
рухових нейроцитів. їхні нейрити всередині моста утворюють коліно
лицевого нерва, яке розміщується навколо ядра відвідного нерва. Корінець
лицевого нерва виходить із мозку в место-мозочковому трикутнику.
Рухове ядро трійчастого нерва утворене великими нейроцитами і має
довжину 3,5—4,2 мм. Нейрити цих клітин виходять з мозку у складі
рухового корінця трійчастого нерва.
Крім рухових ядер у задній частині мозку розміщуються парасимпатичні
ядра лицевого нерва, чутливі ядра трійчастого та
перед-дверно-завиткового нервів та деякі інші.
Відомо, що четвертий шлуночок (ventriculus quartus) є похідним заднього
мозкового пухиря. У зв’язку з цим його порожнина з’єднується з
центральним каналом спинного мозку і водопроводом середнього мозку. За
формою шлуночок порівнюють з наметом, в якому розрізняють дно, бічні
стінки та покрівлю.
Дно шлуночка утворює ромбоподібна ямка (fossa rhomboidea; Рис. 7),
обмежена верхніми та нижніми ніжками мозочка і частинами задніх
поверхонь моста та довгастого мозку. Поверхня ЇЇ нерівна, що залежить
від утворів, які знаходяться під нею. Вздовж серединної лінії ямки
проходить серединна борозна, з обох боків якої лежать два серединні
підвищення, їхня нижня частина має форму трикутника. В її товщі лежить
ядро під’язикового нерва. Під дном ромбоподібної ямки лежать ядра V—XII
черепних нервів. Бічні кути ромбоподібної ямки продовжуються в бічні
закутки четвертого шлуночка. Покрівля шлуночка складається з верхнього
та нижнього мозкових парусів. По серединній лінії нижнього мозкового
паруса знаходиться серединний отвір четвертого шлуночка. Крім цього
отвору є ще два бічні, які розміщуються в бічних закутках. Згадані
отвори з’єднують порожнину четвертого шлуночка з підпавутин-ною
порожниною головного мозку. В порожнині четвертого шлуночка міститься
його судинне сплетення (plexus choroideus ventriculi quarti). Вважають,
що судинне сплетення продукує спинномозкову рідину.
Мозочок (cerebellum; Рис. 8) раніше називали малим мозком, він міститься
ззаду довгастого мозку і моста. Над ним нависають потиличні частки
великого мозку, від яких він відмежовується мозочковим наметом — утвором
твердої оболонки головного мозку. Мозочок зв’язаний з довгастим і
середнім мозком, а також з мостом. Маса його майже 150 г.
Мозочок має дуже складну будову, але для зручності вивчення його
поділяють на три частини, а саме: на дві півкулі та черв’як. Черв’як
(vermis cerebelli) за походженням більш давній утвір, ніж півкулі
(hemispherium cerebelli). Вважають, що в мозочку сконцентровані центри
несвідомої координації рухів тіла та рівноваги, крім того, він підтримує
тонус м’язів і виконує деякі інші функції.
Поверхня півкуль мозочка та черв’яка вкрита різними за глибиною
щілинами, які поділяють їх на значну кількість часток та часточок. Серед
часток найбільшими є передня, задня та жмутково-вузликова.
Якщо зробити поздовжні та поперечні розрізи мозочка, то можна побачити,
що основна маса сірої речовини покриває його ззовні, утворюючи кору
(cortex cerebelli). Біла речовина розміщується під сірою і на розрізі
нагадує розгалужене дерево, тому цю фігуру називають деревом життя
мозочка. Кора мозочка складається з трьох шарів клітин, а саме:
зовнішнього, або молекулярного, шару грушоподібних нейронів та
зернистого. Усередині півкуль також є сіра речовина, яка утворює різного
розміру та форми ядра мозочка — зубчасте, кулясте, коркоподібне та ядро
вершини.
Рис. 7. Ромбоподібна ямка:
1 — верхні та нижні горбики покришки середнього мозку; 2 — блоковий
нерв; 3 — ромбоподібна ямка; 4 — проміжний нерв; 5 — горбок
клиноподібного ядра; 6 — клиноподібний пучок; 7 — горбок стрункого ядра;
8 — стрункий пучок; 9 — задня серединна борозна; 10 — задня проміжна
борозна; 11 — задня бічна борозна; 12 — судинне сплетення четвертого
шлуночка; 13 — нижня ніжка мозочка, 14 — середня ніжка мозочка 15 —
верхня ніжка мозочка; 16 — верхній мозковий парус; VII — XI — вихід
черепних нервів. Рис. 8. Мозочок та стовбур мозку:
1 — стовп склепіння; 2 — головка хвостатого ядра; 3 — шишкоподібне тіло;
4 — верхній горбок; 5 — нижній горбок; 6 — мозочково-червоноядерний
шлях; 7 — ядра мозочка; 8 — черв’як мозочка; 9 — зубчасте ядро мозочка;
10 — верхня мозочкова ніжка; 11 — верхній мозковий парус; 12 — вуздечка
верхнього мозкового паруса; ІЗ — зоровий горб; 14 — третій шлуночок.
Вище вже згадувались верхня, середня та нижня ніжки мозочка, в яких
проходять нервові волокна, що зв’язують мозочок з іншими відділами
головного мозку. Тут проходять мозочково-червоноядерний,
мозочково-зоровогорбовий та оливо-мозочковий шляхи, передній і задній
спинномозково-мозочкові шляхи тощо.
Середній мозок. Продовженням заднього мозку є середній мозок
(mesencephalon), який поділяють на ніжки мозку, покрив та покришку
середнього мозку.
Ніжки мозку (pedunculi cerebri) утворюють нижню частину середнього мозку
і складаються з поздовжньо розміщених нервових волокон. Ніжки
розходяться під гострим кутом і занурюються в речовину півкуль великого
мозку. Між ніжками міститься міжніжкова ямка, затягнута тонкою
перетинкою з великою кількістю невеликих отворів для кровоносних судин.
Внаслідок цього її називають міжніжковою, або задньою пронизаною,
речовиною. На присередній поверхні ніжки є борозна, в якій проходить
корінець окорухового нерва.
Покришка середнього мозку (tectum mesencephali) розміщена на його задній
поверхні (щоб її побачити, необхідно зрізати півкулі великого мозку).
Поверхневу частину покришки називають простинкою покришки. На її
поверхні є два верхні та два нижні горбки. У зв’язку з такою будовою цю
частину середнього мозку раніше називали чотиригорбковим тілом. Кожен з
горбків продовжується у відповідні ручки горбків — верхні та нижні.
Ручки продовжуються у проміжний мозок. Верхні ручки переходять у бічне,
нижні — у присереднє колінчасті тіла.
Порожниною середнього мозку є водопровід мозку (aqueductus cerebri)
близько 2 см завдовжки. Він з’єднує четвертий шлуночок з третім.
Мікроскопічне дослідження ніжки мозку виявляє своєрідне розміщення її
компонентів. Так, між основою ніжки мозку та її верхньою частиною є
чорна речовина, клітини якої містять меланін. Вважають, що вона
координує акти жування та ковтання. Основа ніжки складається з волокон
рухових клітин, а саме: кірково-спинномозкових кірково-ядерних,
кірково-мостових та деяких інших. У верхній частині ніжок, або покриві,
між волокнами лежать ядра сірої речовини, зокрема червоне ядро та кілька
ядер покриву.
Сіра речовина покришки середнього мозку утворює ядро нижнього горбика та
сірий шар верхнього горбика. До сірих шарів верхнього горбика підходять
волокна зорового нерва. Отже, сірі шари являють собою первинні зорові
рефлекторні центри. Волокна клітин цих шарів спускаються до рухових ядер
довгастого та спинного мозку і формують покришко-спинномозковий та
покришко-бульбарний шляхи, які здійснюють зорові орієнтовні рефлекси —
рухи тулуба і очних яблук на світлові подразнення.
До ядра нижнього горбика підходять волокна від ядер
перед-дверно-завиткового нерва, тому їх відносять до первинних слухових
рефлекторних центрів. Від клітин ядер нижнього горбика відходять
відростки, які разом з відростками клітин верхнього горбика у складі
покришко-спинномозкового та покришко-бульбарного шляхів підходять до
ядер довгастого і спинного мозку і здійснюють орієнтовні звукові
рефлекси — рухи тулуба і голови у напрямі звуку.
Проміжний мозок. Спереду від середнього мозку розташований проміжний
мозок (diencephajon), структури якого виникають з другого мозкового
пухиря і утворюють кінцевий відділ мозкового стовбура. Залежно від
структури та функції проміжний мозок поділяють на епіталамус, задній
таламус, метаталамус, передній таламус та гіпоталамус. Порожниною
проміжного мозку є третій шлуночок.
До гіпоталамуса (hypothalamus), або підзоровогорбової ділянки, відносять
передзорове поле, зорове перехрестя, зоровий шлях, сосочкові тіла, сірий
горб, лійку та нейрогіпофіз.
Зорове перехрестя (chiasma opticum) складається із волокон зорових
нервів і має вигляд чотирикутної пластинки, її задні кути продовжуються
в зорові шляхи (tracti optici), що огинають ніжки мозку, і закінчуються
в бічних колінчастих тілах, подушці та верхньому горбику покришки
середнього мозку. Всі ці структури відносять до підкоркових зорових
центрів.
Сосочкові тіла (corpora mamillaria) розміщені позаду від сірого горба
між ніжками мозку. Усередині цих тіл лежать скупчення сірої речовини —
присередні та бічні ядра сосочкових тіл. Відростки клітин, що входять до
складу їх, формують сосочкозоровогорбовий і сосочкопокривний пучки.
Сірий горб (tuber cinereum) лежить між зоровим перехрестям та
сосочковими тілами. Це утвір сірого кольору, верхівка якого поступово
потоншується і переходить у лійки (infundibulum) до якої прикріплюється
гіпофіз. Основа лійки бере участь у формуванні дна третього шлуночка.
Сіра речовина підзоровогорбової ділянки утворює близько тридцяти ядер,
які відносять до підкіркових центрів, що регулюють діяльність автономної
нервової системи, безпроточних залоз, обмін речовин та виконують деякі
інші функції.
Найважливіші функціональні структури проміжного мозку входять до складу
спинного зорового горба (thalamus dorsalis). Він складається з двох
утворів майже яйцеподібної форми, їхня верхня поверхня опукла,
присередня — рівна, а бічні та нижні зливаються з речовиною півкуль
великого мозку. Ці утвори раніше називали горбами. У передній частині
верхньої поверхні горба знаходиться передній горбок зорового горба, а
задній потовщений кінець зорового горба називають подушкою. Зовнішній
край верхньої поверхні стикається із смугастим тілом. Присередня
поверхня горба утворює бічну стінку третього шлуночка. На її межі з
верхньою поверхнею проходить мозкова смуга, що продовжується в трикутник
повідця, який відносять до структур надзоровогорбової ділянки.
Вивчення мікроскопічної будови спинного зорового горба показує, що його
сіра речовина концентрується в передніх, присередніх та бічних ядрах.
Доведено, що спинний зоровий горб є колектором чутливих шляхів, по яких
у кору півкуль великого мозку надходять імпульси від різних рецепторів.
Метаталамус (metathalamus), або зазоровогорбова ділянка, складається з
присереднього та бічного колінчастих тіл. Присереднє колінчасте тіло
розташоване між верхнім горбком покришки середнього мозку і подушкою.
Вважають, що це тіло є підкірковим центром слухового шляху. Бічне
колінчасте тіло менше за розмірами, ніж присереднє, розміщується під
подушкою. Відомо, що воно виконує функцію підкіркового центру зорового
шляху.
Епіталамус (epithalamus), або надзоровогорбова ділянка, складається з
повідців, спайки повідців та шишкоподібного тіла. Посередині спайки
повідців знаходиться яйцеподібної форми шишкоподібне тіло завбільшки з
горошину.
Шишкоподібне тіло та гіпофіз відносять до залоз внутрішньої секреції,
тому їх і описано в цьому розділі.
Третій шлуночок (ventriculus tertius) є залишком другого мозкового
пухиря і порожниною проміжного мозку. Він має вигляд вертикальної
щілини, що знаходиться між присередніми поверхнями спинних зорових
горбів, і з’єднується ззаду із водопроводом мозку, а спереду — з бічними
шлуночками. Нижня стінка шлуночка утворена, як уже зазначалося основою
сірого горба, зоровим перехрестям, передніми частинами ніжок мозку та
задньою пронизаною речовиною. Верхня стінка шлуночка утворена судинною
основою, що прикріплюється до мозкової смужки спинного зорового горба.
Передня стінка третього шлуночка утворена тонкою кінцевою пластинкою та
стовпцями склепіння, а задня — задньою мозковою спайкою та спайкою
повідців.
Закінчуючи вивчення структур стовбура мозку, необхідно розглянути ще
одну, а саме: сітчастий утвір, або ретикулярну формацію (formatio
reticularis). Це сукупність клітин та волокон з численними зв’язками між
клітинами. Сітчастий утвір простягається від довгастого до проміжного
мозку, хоча деякі дослідники вважають, що в спинному мозку також є
утвори, які можна віднести до ретикулярної формації. Функція сітчастого
утвору остаточно не з’ясована. Вважають, що тут знаходяться центри, які
контролюють діяльність серцево-судинної та дихальної систем, а також
активують функції великого мозку.
Кінцевий мозок. До структур кінцевого мозку (telencephalon), що
розвиваються із стінок першого мозкового пухиря, відносять великий мозок
(cerebrum), до складу якого входять півкулі великого мозку, мозолисте
тіло, склепіння, нюховий мозок та бічні шлуночки.
Кінцевий мозок за будовою та функцією є найскладнішою частиною
центральної нервової системи. В ньому сконцентровані центри, що
здійснюють вищу нервову діяльність і керують різними відділами стовбура
мозку та спинного мозку. Цей факт підтверджують порівняльно-анатомічні
дослідження, які довели, що в процесі еволюції хребетних тварин та
людини їхній кінцевий мозок весь час удосконалюється як морфологічно,
так і функціонально.
На кожній з півкуль великого мозку (hernispherium cerebralis)
розрізняють верхній, присередній та бічні краї, які відмежовують
верхньобічну, присередню та нижню поверхні (рис. 150, 151). Між
півкулями розміщується поздовжня щілина великого мозку, а між півкулями
великого мозку та мозочком — поперечна щілина. Верх ньобічна поверхня
півкуль опукла і обернена до внутрішньої поверхні склепіння черепа,
нижня поверхня кожної півкулі прилягає до внутрішньої поверхні передньої
і середньої черепних ямок та до намету мозочка, а присередні поверхні —
одна до одної.
Поверхні півкуль великого мозку поділяються борознами (sul-сіcerebri)
різної глибини та довжини на закрутки та частки великого мозку. Кожна з
півкуль складається з лобової, тім’яної, вискової, потиличної та
острівкової часток. Усі ці нерівності значно збільшують загальну
поверхню півкуль. Це має величезне значення, оскільки іззовні півкулі
вкриті тонким шаром сірої речовини, що утворює кору великого мозку,
(cortex cerebri). Товщина кори коливається від 2 до 4 мм, а кількість
нейроцитів досягає 14 млрд.
Рис. 150. Верхньобічна поверхня головного мозку:
1 — центральна борозна; 2 — бічна борозна; 3 — передцентральна борозна;
4 — верхня лобова борозна; 5 — нижня лобова борозна; 6 — зацентральна
борозна; 7 — внутрішньо-тім’яна борозна; 8 — верхня вискова борозна; 9 —
нижня вискова борозна; 10 — міст; 11 — довгастий мозок; 12 — мозочок.
Рис. 151. Присередня поверхня півкулі головного мозку.
1 — лобова частина; 2 — прозора перегородка; 3 — мозолисте тіло; 4 —
поясна закрутка; 5 — потилична частка; 6 — порожнина четвертого
шлуночка; 7 — мозочок; 8 — довгастий мозок; 9 — ніжка великого мозку; 10
— гіпофіз.
Мікроскопічне кора побудована з шести шарів різних за формою та функцією
нейроцитів (уперше цей факт відзначив у 1874 р. професор Київського
університету В. О. Бец). Вивчаючи півкулі великого мозку, розглядають їх
нейроцитоархітектоніку — будову та взаємовідношення тіл нейроцитів;
мієлоархітектоніку — будову та взаємовідношення нервових волокон;
гліоархітектоніку — будову та взаємовідношення гліоцитів між собою та
нейроцитами, а також ангіоархітектоніку кори — розміщення між її
структурами кровоносних судин.
Кора півкуль великого мозку в основному складається з шести шарів, або
пластинок клітин, які відрізняються одна від одної головним чином за
формою. Зовнішній шар кори утворюють горизонтальні нейроцити, відростки
яких переплітаються між собою. Цей шар називають молекулярною
пластинкою. Другий шар клітин, або зовнішня зерниста пластинка — це два
типи клітин: зернисті та малі пірамідальні нейроцити. Основну масу
клітин цього шару складають зернисті нейроцити, що за формою нагадують
зернятка (звідси і назва цього шару). Третій шар клітин, або
пірамідальна пластинка,— це великі, середні та малі пірамідальні
нейроцити. Четвертий шар, або внутрішня зерниста пластинка, складається
з малих зернистих та зірчастих нейроцитів. П’ятий шар, або ган-гліонарна
пластинка, побудований з гігантопі рамі дальних нейроцитів (клітини
Беца). І нарешті, багатоформна пластинка, що межує з білою речовиною
півкуль, до складу якої входять багатоформні, трикутні та
веретеноподібні нейроцити.
Співвідношення товщини шарів кори, структура і функція її клітин у
різних людей мають індивідуальні особливості.
Під сірою речовиною кори півкуль великого мозку розміщується біла
речовина, що складається з волокон, які йдуть у різних напрямах. Так,
деякі волокна зв’язують між собою клітини однієї півкулі, а інші
зв’язують півкулі між собою або з іншими структурами центральної
нервової системи.
Детальне вивчення нейроцитоархітектоніки та мієлоархітектоніки кори
показало, що її різні ділянки мають неоднакове функціональне значення і
виконують певні специфічні функції. У зв’язку з цим кору півкуль
великого мозку поділяють на окремі зони, або поля. Різні дослідники
налічують неоднакову кількість таких полів.
Зараз існує поділ кори більш ніж на 200 специфічних зон. Видатний
вітчизняний учений-фізіолог І. П. Павлов назвав ці зони аналізаторами,
або, точніше, мозковими кінцями аналізаторів зовнішніх та внутрішніх
подразнень. До найважливіших аналізаторів відносять руховий, слуховий,
зоровий, нюховий та деякі інші.
Нюховий мозок. До складу нюхового мозку (rhinencephalon) відносять
нюхову цибулину, нюховий шлях, нюховий трикутник, передню пронизану
речовину та деякі інші структури.
Вважають, що складові частини нюхового мозку виконують функції нюхового
аналізатора, а також синтезують деякі емоційні реакції, зокрема реакції
уродженої поведінки —- захисні, статеві тощо.
Мозолисте тіло (corpus callosum) побудоване з волокон, що з’єднують
однакові ділянки кори різних півкуль великого мозку. В ньому розрізняють
передню частину, що загинається вниз, або коліно мозолистого тіла,
середню найтоншу частину, або валик, та потовщену задню частину, або
подушку мозолистого тіла. Ці частини можна побачити, якщо зробити
поздовжній розріз між півкулями великого мозку. Пучки волокон
мозолистого тіла продовжуються в півкулі великого мозку, дугоподібно
зігнуті і утворюють променистість мозолистого тіла.
Склепіння. Під мозолистим тілом міститься склепіння (fornix), що
складається з тіла, розміщеного в середній частині склепіння, а також
стовпців та ніжок. Стовпці відходять від тіла склепіння вперед та вниз,
а ніжки — назад та вниз. Між ніжками склепіння та подушкою мозолистого
тіла є волокна, які утворюють спайку склепіння.
Базальні ядра. Між білою речовиною півкуль лежать скупчення сірої
речовини, які називають базальними ядрами (nuclei basales), або ядрами
основи. Вони тісно пов’язані з проміжним мозком і становлять смугасте
тіло, огорожу та мигдалеподібне тіло.
Смугасте тіло (corpus striatum) під час ембріогенезу становить одну сіру
масу, яка потім поділяється на хвостате та сочевицеподібне ядра.
Хвостате ядро лежить вище та більш присередньо, ніж сочевицеподібне, і
бере участь в утворенні стінок бічного шлуночка. Його передня частина
потовщена, це — головка, середня, дещо зігнута частина — тіло, що
переходить у хвіст ядра.
Між хвостатим та сочевицеподібним ядрами є прошарок білої речовини, який
називають внутрішньою капсулою. Вона складається з передньої та задньої
ніжок і коліна. Це одна з важливих частин мозку, оскільки крізь неї
проходять волокна від кори до різних утворів нервової системи. Тут
проходять кірково-спинномозкові, кірково-червоноядерні,
кірково-зоровогорбові та інші волокна.
Сочевицеподібне ядро на фронтальному розрізі нагадує клин, верхівка
якого обернена присередньо, а основа — вбік. На цьому ж розрізі видно,
що ядро присередньою і бічною мозковими пластинками поділене на частини,
які мають назви лушпини та блідої кулі.
Порівняльно-анатомічними та ембріологічними дослідженнями доведено, що
бліда куля філогенетичне є більш давнім утвором, ніж лушпина і хвостате
ядро. У зв’язку з цими особливостями бліду
кулю виділяють в окрему морфологічну одиницю, а хвостате та
сочевицеподібне ядра об’єднують у стріопалідарну систему. Вважають, що
вона регулює теплообмін та обмін вуглеводів.
Огорожа (claustrum) — пластинка сірої речовини, що розміщується біля
острівкової частки та лушпини і відділяється від них зовнішньою та
внутрішньою капсулами.
Мигдалеподібне тіло (corpus amygdaloideum) розміщується між білою
речовиною вискової частки. Вважають, що воно є підкірковим нюховим
центром.
Бічні шлуночки (ventriculi laterales) розміщуються в товщі півкуль
великого мозку і є залишком порожнини І мозкового пухиря (рис. 152). У
кожному шлуночку розрізняють центральну частину, а також передній,
задній та нижній роги. Верхня, бічна та нижня стінки шлуночків товсті,
оскільки утворені всією масою півкуль, а присередня стінка дуже тонка.
Центральна частина бічного шлуночка на розрізі має трикутну форму, її
верхня стінка утворена мозолистим тілом, бічна — хвостом хвостатого
ядра, а нижня — тілом склепіння.
Передній ріг на розрізі нагадує вузьку щілину, її верхня та нижня стінки
утворені білою мозковою речовиною, бічна — головкою хвостатого ядра, а
присередня — прозорою перетинкою та початком склепіння.
Задній ріг також має форму щілини. Його верхня та бічна стінки утворені
волокнами мозолистого тіла, а присередня — пташиною шпорою.
Нижній ріг — найвужча частина бічного шлуночка, розміщується у висковій
частці півкуль великого мозку. Бічна та верхня стінки утворені
мозолистим тілом, а нижня і присередня — ногою морського коника. У
порожнині шлуночка є судинне сплетення, що продукує спинномозкову
рідину.
Оболонки мозку. З самого раннього періоду свого розвитку утвори
майбутньої центральної нервової системи оточені мезенхімою, з якої
утворюються м’яка оболонка, що безпосередньо прилягає до речовини мозку,
та тверда зовнішня оболонка. На дальших етапах розвитку первинна м’яка
оболонка диференціюється у м’яку оболонку головного та спинного мозку, в
товщі якої проходить велика кількість судин, і безсудинну —• павутинну
оболонку. Первинна зовнішня тверда оболонка перетворюється на тверду
оболонку головного і спинного мозку.
Тверда оболонка спинного мозку (dura mater spinalis) з усіх боків оточує
спинний мозок. Своєю верхньою частиною вона зрощується з краями
потиличного отвору, а її нижня частина поступово звужується і
закінчується на рівні II—III крижових хребців ниткою твердої оболонки,
що прикріплюється до куприка. Між оболонкою та хребцями знаходиться
ешдуральний простір, заповнений жировою тканиною.
Під твердою оболонкою спинного мозку лежить його павутинна оболонка
(arachnoidea spinalis). Між твердою оболонкою та павутинною знаходиться
субдуральний простір.
М’яка оболонка спинного мозку (ріа mater spinalis) безпосередньо
прилягає до спинного мозку, її поверхня вкрита ендотеліоци-тами, що
продукують спинномозкову рідину, яка циркулює в під-павутинному, або
субарахноїдальному, просторі. Між павутинною і м’якою оболонками у
фронтальній площині розміщуються зубчасті зв’язки, що укріплюють спинний
мозок і не дозволяють йому витягуватися в довжину.
Рис. 152. Бічні шлуночки великого мозку:
1 — мозолисте тіло (відрізане); 2 — передній ріг бічного шлуночка; 3 —
головка хвостатого ядра; 4 — судинне сплетення бічного шлуночка; 5 —
подушка мозолистого тіла; 6 — пташина шпора; 7 — ніжка склепіння; 8 —
задній ріг бічного шлуночка; 9 — зоровий горб; 10 — нижній ріг бічного
шлуночка; 11 — тіло склепіння; 12 — пластинка прозорої перегородки; 13 —
порожнина прозорої перегородки. Рис. 153. Тверда оболонка головного
мозку та її пазухи:
1 — серп мозку; 2 — верхня стрілова пазуха; 3 — нижня стрілова пазуха; 4
— лійка; 5 — внутрішня сонна артерія; 6 — зоровий нерв; 7 — півнячий
гребінь; 8 — діафрагма сідла; 9 — спинка сідла; 10 — печериста пазуха;
11 — сигмоподібна пазуха; 12 — намет мозочка; 13 — поперечна пазуха; 14
— стік пазух; 15 — пряма пазуха; 16 — вирізка намету; 17 — велика вена
мозку; 18 — верхні вени мозку.
Тверда оболонка головного мозку (dura mater encephali) вистеляє черепну
порожнину і щільно зрощується з кістками, утворюючи їхнє окістя. Вона
складається із зовнішньої та внутрішньої пластинок, має велику кількість
судин та нервів. Між нею та павутинною оболонкою, як і між відповідними
оболонками спинного мозку, є субдуральний простір.
Від твердої оболонки відходять кілька відростків, що проходять між
окремими частинами мозку і запобігають струсу та зміщенню їх. До цих
відростків відносять мозковий серп, мозочковий намет та мозочковий серп.
Мозковий серп розміщується в сагітальній площині між півкулями великого
мозку. Намет мозочка розміщений у горизонтальній площині і відділяє
півкулі великого мозку від мозочка. Він прикріплюється до верхніх країв
кам’янистих частин вискових кісток та до потиличної кістки.
Тверда оболонка головного мозку в деяких місцях розщеплюється і утворює
вузькі, трикутної форми порожнини — пазухи твердої мозкової оболонки
(рис. 153).
Павутинна оболонка головного мозку (arachnoidea encephali), як і
відповідна оболонка спинного мозку, відділяється від твердої оболонки
субдуральним простором. Від павутинної оболонки до м’якої відходять
численні пучки. Павутинна оболонка проходить над борознами, щілинами та
різними заглибленнями мозку і утворює підпавутинні цистерни (cisternae
subarachnoideales). Найбільшими з них є мозочково-довгаста, що
розташована між заднім краєм мозочка та довгастим мозком, міжніжкова —
між ніжками мозку та деякі інші. Біля потиличного отвору підпавутинний
простір головного мозку продовжується у підпавутинний простір спинного
мозку.
М’яка оболонка головного мозку (ріа mater encephali) щільно прилягає до
поверхні мозку. В її товщі проходять кровоносні судини та судинні
сплетення.
Спинномозкова рідина (liquor cerebrospinalis) міститься у під-павутинних
просторах головного та спинного мозку і в шлуночках мозку. Вважають, що
вона продукується судинними сплетеннями шлуночків мозку та клітинами
ендотелію павутинної і м’якої оболонок головного та спинного мозку.
Питання про відтік цієї рідини із підпавутинного простору поки що
остаточно не з’ясоване. Гадають, що відтік здійснюється крізь спеціальні
утвори павутинної оболонки та по піхвах нервів, в які продовжуються
оболонки мозку.
Список використаної літератури
Очкуренко О.М., Федотов О.В. Анатомія людини: Навч. посібник. – 2-ге
вид., – К.: Вища шк., 1992.
Свиридов О.І. «Анатомія людини» – Київ, Вища школа, 2001.
Гаврилов Л.Ф., Татаринов В.Г. Анатомия: Учебник. – К., 1985.
М.Р.Сапин, Г.Л.Билич “Анатомия человека” книга 2 “Внутренние органы.
Системы обеспечения (эндокринная, сосудистая, иммунная, нервная
системы)”. – Москва, Оникс-Альянс-В, 1999 г.
Р.Д.Синельников “Атлас анатомии человека” том III “Учение о нервной
системе, органах чувств и органах внутренней секреции” издательство
“Медицина”. – М., 1968 год.
Паталогическая анатомия. Струков А.И., Серов В.В., Москва, «Медицина»,
1995 г.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
