.

Сучасні етнічні та етнополітичні процеси (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
413 5910
Скачать документ

Реферат на тему:

Сучасні етнічні та етнополітичні процеси

”Модернізація – це процес соціальних змін, за допомогою яких менш
розвинуті суспільства набувають рис, притаманних більш розвинутим
суспільствам “.

Джеймс Коулмен

“Етнічний ренесанс – це спроби віднайти й зберегти своє етнічне минуле і
водночас трансформувати його у дещо сучасне, побудувати новий тип життя
на стародавніх підвалинах, створити нову людину, сформувати нове
суспільство через відродження старої етнічної ідентичності та зберегти
кільця у ланцюгу поколінь “.

Ентоні Сміт

“Сьогодні жоден тип суспільства чи політичної системи не мас імунітету
від зростаючого тиску політизованих етнічних домагань з їх можливими
легітимаційними та делегітимаційними наслідками “.

Джозеф Ротшильд

“Нації не довічні, вони можуть бути сформовані й людська воля та зусилля
відіграють важливу роль у цьому процесі”.

Ентоні Сміт

“Інтеграція – це процес, у ході якого частини або елементи суспільства
включаються в активну і координовану згоду із способом життя, діяльністю
та цілями домінуючої в суспільстві етногрупи “.

Річард Шермергорн

Багатоманітність і взаємовплив процесів суспільного розвитку. Сутність і
характер процесу глобалізації

У сучасному світі відбувається безліч взаємопов’язаних процесів, які
суттєво впливають на етнополітичну сферу людського буття. Деякі з них,
скажімо, індустріалізація чи урбанізація, досить відомі. Проте, є чимало
процесів, сутність і наслідки яких в силу багатьох обставин маловідомі у
пострадянських країнах. До них, на наш погляд, слід віднести , перш за
все, процеси глобалізації та модернізації. З огляду на те, що ці процеси
справляють величезний вплив на всі етнічні та етно-політичні процеси
(Див. схеми №11,12), зробимо хоча б коротенький, стислий їх аналіз.

Одразу ж відзначимо, що назва процесу глобалізації походить від
англійських слів “globe” – земна куля, “global” – світовий, всесвітній
та “to globalize”, “globalization” — поширюватись по всій планеті,
набувати всесвітнього характеру. В широкий науковий обіг всю цю
термінологію ще у 60-х роках XX ст. ввели такі відомі теоретики
Римського клубу, як Е.Ласло, Д.Медоуз, М.Месарович, А.Печчеїтаін.1 Отже,
є всі підстави вважати їх і засновниками концепції глобалізму, яка, на
погляд автора, вже перетворилась на метатеорію. Проте, завершеного,
загальновизнаного визначення терміну “глобалізація” до цього часу ще не
вироблено.

Однак, існує достатня кількість загалом прийнятних визначень.
“Глобалізація, – пише американський політолог Ентоні Гіденс, – це
розширення світових соціальних зв’язків, котрі з’єднують віддалені
регіони таким чином, що місцеві події розвиваються під впливом подій,
які відбуваються за багато миль від них”.

2 “Глобалізація, – також слушно зауважує інший американський політолог і
соціолог Девід Гелд, – означає щонайменше два різних феномени. По-перше,
вона передбачає, що політична, економічна і соціальна діяльність стає
всесвітньою за своїми наслідками. 1, по-друге, вона означає, що
відбулося посилення взаємодії та взаємозв’язків всередині держав і
суспільств та між ними самими”.

3 На думку одного з найбільш відомих фахівців з проблем глобалізації
Рональда Робертсона, яку варто взяти до уваги, глобалізація – це
історичний процес посилення контактів між різними частинами світу, який
призводить до зростаючої схожості й однаковості в житті народів
планети.4 Звичайно, є й інші точки зору.

Загалом, у визначенні терміну “глобалізація” можна виділити чотири
основних підходи.

По-перше, тлумачення глобалізації як процесу зміцнення зв’язків між
найвіддаленішими куточками планети.

По-друге, глобалізація визначається як процес поширення по всій планеті
єдиних, спільних для всього людства технологій, культури, ідей,
ціннісних орієнтацій, способу життя, поведінки тощо.

По-третє, під глобалізацією мається на увазі виникнення спільних для
світового співтовариства проблем, зокрема, економічних, політичних,
мілітарних, екологічних та ін. Нарешті, глобалізація трактується як
процес зростання спільних вселюдських інтересів у всіх сферах людського
буття, породжуваних збільшенням взаємозв’язків та взаємозалежності країн
і народів.

Зроблений нами аналіз проблем зародження глобалізації показує, що її
започаткували Іспанія, Голландія та Англія ще у XVI ст. її перша хвиля
поступово поширилась на всю Західну Європу, перекинулась на Північну
Америку і частково торкнулась Південної Америки та Азії. Друга хвиля
глобалізації, яку можна датувати 50-80 роками XX ст., прокотилась
країнами Азії й Африки. Нарешті, третя, сучасна хвиля глобалізації з
кінця 80-х років буквально “накрила” посттоталітарні країни.

Основні типи глобалізації

Глобалізацію, на наш погляд, можна поділити на фінансово-економічну,
технологічну, політичну, культурну, ідеологічну, етнополітичну тощо.
Фінансово-економічна глобалізація призводить до розвитку в усьому світі
ринкової економіки, посилення міжнародного поділу праці, зростання
транснаціональних корпорацій, створення широко розгалуженої системи
міжнародних банків і фондів, перетворення долара на міжнародну валюту та
ін.

Все це, на думку автора, призводить до того, що політика “опори на
власні сили”, економічного ізоляціонізму й автаркії не просто не
вигідна, а шкідлива і майже неможлива річ. Недарма відомий західний
економіст Ричард О’Брайен твердить про “кінець географії”. В своїй
нещодавно виданій книжці “Кінець географії” він, зокрема, досить
переконливо доводить, що фінансово-економічна глобалізація ставить під
сумнів функціонування і навіть існування замкнених національних держав з
точки зору їх економічної й монетарної політики. А останнє, на його
думку, і провіщає “початок кінця географії”. Тут залишається лише
додати, що фінансово-економічна глобалізація створює матеріальну базу
для всіх інших форм глобалізації.

Під культурного глобалізацією мається на увазі процес виникнення і
поширення т.ів. “світової культури”. Варто звернути увагу на те, що в
поняття “світова культура” часом вкладається різний зміст. Одна група
західних фахівців вбачає в ній таку культуру, яка вбирає в себе й
інтегрує найкращі надбання всіх культур світу, котрі колись існували й
існують сьогодні. Інша група вчених під “світовою культурою” має на
увазі т.зв. “масову культуру”, “культуру масового вжитку”, ”споживацьку
культуру” тощо. Більше того, на їх думку, “світова культура” – це
виключно західна культура, а її поширення – це глобалізація західної
культури або “вестернізація” /від англ. слова “western” – західний /. На
підтвердження цієї’ точки зору наводяться такі незаперечні факти, як те,
що сьогодні молодь всього світу дивиться американські фільми, вивчає
англійську мову, захоплюється рок-музикою і т. ін.

Тут варто зазначити, що деякі західні вчені, зокрема, американський
політолог Девід Гелд, вважають “вестернізацією” не лише культурну, а й
всі інші форми глобалізації, тобто глобалізацію взагалі.7 Ця точка зору
заслуговує на увагу, адже сьогодні світ заполонили ідеї, культура,
політичні цінності і т. ін. переважно європейського походження. Хоча
слід зауважити, що до них додалось чимало й такого, що є
північноамериканського та/чи японського походження.

Згідно із західними концепціями, політична глобалізація забезпечила і
забезпечує поширення по всьому світу таких політичних цінностей як
розподіл влади, парламентаризм, політичний плюралізм, багатопартійність,
пошанування міжнародного права, пріоритет прав людини, захист
національних меншин та багатьох інших.

Відбувається, а точніше, мабуть, завершується ідеологічна глобалізація,
тобто поширення по всій планеті якихось певних ідей. На думку багатьох
західних науковців, до якої приєднується і автор, після банкрутства
комунізму і припинення “холодної війни” чи не єдиною пануючою в світі
ідеологією стає лібералізм, його теорії, концепції та ідеї. Доречним
буде нагадати, що саме це – остаточна перемога ліберальної ідеї над
комуністичною, фашистською, консервативною та всіма іншими, а також її
поширення по всьому світу – мав на увазі всесвітньо відомий
американський вчений Френсіс Фукуяма, коли провіщав/до речі,
запозиченими у Гсгеля словами / про “кінець історії “.

Слід особливо підкреслити, що, по-перше, процес глобшіізації впливає не
лише на окремі країни, етнонаціональні спільноти чи їх культури. Він
справляє вирішальний вплив на цілі континенти і цивілізації.
Підтвердження тому – послаблення й занепад таких колись впливових і
могутніх цивілізацій, як індійська, китайська, мусульманська та інші,
однією з причин чого, поза всякий сумнів, була “вестернізація”.

По-друге, процес глобалізації збільшує взаємозв’язок і взаємозалежність
всіх країн та етнонаціональних спільнот, “спресовує” світ у єдине ціле,
перетворює всю планету на “світове село” / “global village”

По-третє, глобалізація, як і будь-який інший історичний процес,
розвивається асиметрично /тобто з різною швидкістю і глибиною у різних
регіонах і країнах /, має досить складний і суперечливий характер й може
призводити, особливо в етнополітичній сфері, до непередбачених, а часом
і діаметрально протилежних наслідків.

За нашим переконанням, сьогодні існують всі підстави говорити про
етнополітичну глобалізацію, як одну із відносно нових і виключно
важливих форм глобалізації.

Вперше висуваючи концепцію етнополітичної глобалізації, автор пропонує
наступне її визначення: етнополі-тична глобалізація – це історичний
об’єктивний процес розповсюдження по всій земній кулі етнічних,
національних та етнополі-тичних ідей і концепцій, піднесення етнічного
ренесансу, посилення політизації етнічності, вибуху націоналізму та
етніцизму, поглиблення етнополітичної дезінтеграції та інтеграції тощо.

Зміст і головні риси процесу модернізації

Ще одним загальноцивілізаційним процесом, який справляє величезний вплив
на етнічну сферу є процес модернізації. Його назва походить від
англійських слів “modern” – сучасний, “modernity” – сучасність, сучасний
характер, а також “to modernize” – оновлювати, осучаснювати, надавати
сучасного характеру тощо. У західній науковій літературі “модернізація”
тлумачиться як процес оновлення, осучаснен-ня та вдоскон&тення всіх сфер
суспільного життя, зокрема, економічного, соціального, політичного,
духовного тощо.

“Модернізація, – відзначає відомий англійський дослідник Джеймс Коулмен,
– це сучасний поширений термін для давнього процесу – процесу соціальних
змін, за допомогою яких менш розвинуті суспільства набувають рис,
притаманних більш розвинутим суспільствам”.

Поділяючи цю точку зору, К.Дойч додає: “Модернізація означає, що народ
дійсно присвячує себе і значною мірою свої думки, почуття та дії новим,
сучасним зразкам поведінки”.11

Загалом, за цілком коректним твердженням багатьох західних вчених
/К.Дойч, С.Гантінгтон, Т.Парсонс, Ч.Тіллі та інші /, модернізація – це
процес переходу від досить стабільного т.зв. “традиційного”,
“аграрного”, “доіндустріального суспільства” до “індустріального
суспільства”, яке характеризується нестабільністю і досить швидкими
змінами.

? ? TO o о першої групи можна включити найменш розвинуті або традиційні суспільства, які характеризуються затратною економікою, недорозвиненістю, бідністю, соціальною нерівшетю, відносною стабільністю та авторитарними політичними режимами. Другу групу складають індустріально розвинуті або модернізовані суспільства, в яких панує ринкова економіка, відбувається її постійне зростання, масове збагачення, зменшення соціальної нерівності, встановлюється політична демократія, мають місце швидкі зміни і зрушення у всіх сферах суспільного життя. До третьої групи входять суспільства, які займають проміжне становище і які переходять до т.зв. "суспільства, що модернізується". В цих суспільствах відбувається урбанізація, індустріалізація та суттєве економічне зростання, народжуються нові політичні інститути й цінності, новий спосіб життя і водночас швидко занепадає традиційний соціальний порядок. Спираючись на роботи західних вчених, автор дійшов висновку, що модернізація - це постійний і безперервний процес, який має всесвітній характер. Величезні хвилі цього процесу, подібно до океанських хвиль, час від часу накочуються і прокочуються планетою, континентами та окремими країнами, змінюючи, часто до невпізнання, їх обличчя. На нашу думку, таких хвиль було три. Щоправда, їм передували й їх супроводжували дещо менші хвилі, на зразок морських, які хоча і не призводили до епохальних змін, але запобігали застою у розвитку суспільства. Першу велику хвилю модернізації викликала промислова революція XVI-XVII століть в Англії. Саме вона започаткувала процес переходу "традиційного", "аграрного" суспільства до "індустріального". Другу хвилю збудила технологічна революція, яка сприяла переходу "індустріального" суспільства до "постіндустріального". Ця хвиля охоплює період приблизно з середини 50-х до кінця 70-х років XX ст. Вона розпочалась у США та деяких інших індустріально розвинутих країнах Західної Європи. Сьогодні на планету, і перш за все, на ту її частину, яку становлять високо розвинуті правові демократичні суспільства, накочується третя велика хвиля модернізації, котра викликана кібернетичною революцією. Вона веде до т.зв. "інформаційного" суспільства і супроводжується величезними й ще до кінця не усвідомленими змінами в житті кожної держави, етнонаціональної спільноти і людства у цілому. Для того, щоб якось розрізняти етапи модернізації, автор пропонує назвати перехід від "індустріального" до "постіндустріального" суспільства- "печлмодернізацією", а перехід від "постіндустріального" до "інформаційного" суспільства - "пост - постмодернізацією". Отже, у нас є всі підстави стверджувати, що модернізація відноситься до загальноцивілізаційних процесів, тобто до процесів ,які розпочавшись в якійсь країні /країнах/ виявляють тенденцію ставати загально значущими та поширюватись на інші країни і континенти. Відомо, що у різних країнах внаслідок неоднакового рівня їх розвитку виникають різні умови й можливості пристосування до цих процесів. Проте, і ці можливості в багатьох випадках використовуються по-різному. Тут слід акцентувати увагу на тому, що одні країни намагаються якомога швидше й повніше вписатись у зазначені процеси, інші зволікають із приєднанням і пристосуванням до них, треті взагалі силкуються відгородитись від впливів будь-яких загальноцивілізаційних процесів тощо. Однак, небажання чи нездатність зрозуміти сутність і характер цих процесів, неспроможність знайти шляхи й методи їх творчого врахування і пристосування можуть негативно позначитись надані нації та країни, призвести до втрати орієнтирів історичного розвитку, застою, глибокої кризи, дестабілізації суспільного життя і навіть катастрофи. Доцільним буде підкреслити, що будь-який процес соціальних змін має цілу низку характерних рис. Основними з них, на думку відомого американського соціолога Джона Машіоніса, із яким не можна не погодитись, є чотири наступних: 1/"соціальні зміни є універсальними, хоча їх рівень буває різним"; 2/ "соціальні зміни інколи бувають нав-мисними, але часто незапланованими"; 3/ "соціальні зміни часто викликають суперечності, вони завойовують прихильників і опонентів"; 4/ "соціальні зміни мають різні наслідки: добрі й погані, швидко минаючі і довготривалі. Основні типи модернізації Слід особливо підкреслити, що модернізація, як процес соціальних змін, оновлення суспільства і пошуків ефективних відповідей на виклики часу, може носити випереджаючий, вчасний або запізнілий характер. Під випереджаючою модернізацією автор має на увазі такі зміни у суспільстві, які щойно народжуються і, не дивлячись на свою об'єктивність, доцільність та значимість, не поширюються на інші країни і континенти, оскільки в них ще просто не виникли сприятливі для цих змін умови. Коротко кажучи, це така модернізація, яка дещо випереджає час. Така модернізація колись мала місце в Англії, потім відбувалась у США, а останніми роками вона має місце в Японії. Випереджаюча модернізація нагадує невелику хвилю, яка біжить попереду величезної океанської хвилі й хоча сама не призводить до змін, але нібито прокладає шлях і провіщає про наближення хвилі океанської. Вчасна модернізація, на наш погляд,- це ті зрушення й інновації в суспільному житті, які відбуваються одночасно у багатьох країнах світу, мають природний характер і призводять до величезних перетворень епохального характеру. Прикладом тут може служити процес модернізації, який відбувається сьогодні у Західній Європі та Північній Америці. Запізніла чи наздоганяюча модернізація, на думку автора, це ті зміни, що починаються в якихось країнах чи регіонах вже після того, як вони відбулися у багатьох інших. Саме такий характер має модернізація, котра проходить сьогодні у посттоталітарних державах, у тому числі й в Україні. Подобається це кому чи ні, але схоже, що ці країни "приречені" на довічну наздоганяючу модернізацію. Адже, завершивши перехід від традиційного суспільства до індустріального, вони змушені здійснювати перехід до постіндустріального, а по його завершенні знов наздоганяти ті країни і регіони, де до того часу вже буде побудоване інформаційне суспільство... Інакше говорячи, посттоталітарним суспільствам доведеться завершувати модернізацію, а потім проходити через постмодернізацію та пост-постмодернізацію. За швидкістю свого розвитку процес модернізації, за переконанням автора, може бути природним, що само собою зрозуміло і не потребує роз'яснень, а також уповільненим та прискореним. Уповільнена модернізація відбувається у тих країнах і регіонах, політичні еліти і частина населення яких намагаються загальмувати або навіть перешкодити змінам у суспільстві. Саме такими були процеси модернізації у колишніх соціалістичних країнах. Прискорена модернізація може відбуватись там і тоді, де і коли в ній зацікавлені правлячі кола й народ якоїсь країни / регіону / та світове співтовариство, і для її розвитку виникають сприятливі внутрішні й зовнішні умови. Варто наголосити, що сьогодні існують певні надії на те, що постто-талітарні країни ще зможуть якось вписатись у сучасні світові процеси, пристосуватись до провідних загальноцивілізаційних тенденцій. Але здійснення цієї мрії, схоже, слід шукати на шляхах прискореної модернізації. Тим більш, що для її проведення, на наш погляд, склались сприятливі умови. По-перше, зникли головні перешкоди на шляху прискореної модернізації: розвалилась колишня радянська імперія та збанкрутував тоталітарний режим. По-друге, людство вже набуло чималого досвіду здійснення модернізації. По-третє, не викликає особливих сумнівів готовність Заходу надати посттоталітарним країнам певну допомогу. По-четверте, зростання реінтеграційних процесів на теренах колишнього СРСР та поступове входження пострадянських держав, зокрема України, до співтовариства модернізованих країн тощо. Нагадаємо, що на запізнілий характер суспільного розвитку України й Росії та необхідність його подолання не раз вказували вітчизняні мислителі. Зокрема, М.Костомаров писав про "вікову запізнілість" розвитку цілого племені слов янського і пропонував шляхи її подолання. З одного боку, це "власний розвиток при допомозі інших споріднених націй", а з іншого, "всім разом братньою родиною" брати участь "у сфері освіченості людства". Віддаючи належне достатній коректності західних концепцій модернізації, не можна не вказати і на їх загальну ваду. Остання, на наш погляд, полягає у тому, що західні вчені акцентують свою увагу виключно на дослідженні технологічної, економічної, соціальної та політичної модернізації і майже не торкаються модернізації етнополітичної. Але ж аналіз етнополітичної сфери людського буття переконливо свідчить, що і тут процес модернізації йде повною ходою, приводячи до змін справді епохального характеру. Вперше ставлячи питання про необхідність виокремлення етнополітичної модернізації та про нагальну потребу її спеціального і всебічного вивчення, автор визначає її як об'єктивний, історично зумовлений процес пошуку народами багатонаціональних та поліетніч-них держав адекватних і оптимальних відповідей на виклики часу, а також оновлення і осучаснення ними форм, характеру і змісту своїх держав, державних утворень та міждержавних об'єднань. Свідченням і безпосередніми проявами етнополітичної модернізації є: - остаточне зникнення імперій; - дезінтеграція багатонаціональних країн; - формування політичних націй; - перетворення централізованих унітарних держав на децентралізовані; - народження нових національних держав; - зростаюче втілення у життя принципів етнічного плюралізму, багатокультурності, автономізації та регіоналізації; - поступове, але невпинне зростання кількості федеративних держав та конфедеративних міждержавних утворень тощо. Підсумовуючи наведене, ще раз підкреслимо виключно складний і вкрай суперечливий характер як самих процесів глобалізації та модернізації, так і їх впливів на всі інші етнічні та етнополітичні процеси. Література: Васюта О.А. Проблеми екологічної стратегії України в контексті глобального розвитку. - Тернопіль, 2001. - С.311-338. Галеева Г.А. Экологическое воспитание: проблемы, решения // Город, природа, человек. - М., 1982. - С.41-74. Киселев Н.Н. Мировоззрение и экология. - К., 1990. - С.117-160. Кочергин А.Н., Марков Ю.Г., Васильев Н.Г. Экологическое знание и сознание. - Новосибирск, 1987. - С. 176-200. Крисаченко B.C. Екологічна культура. - К., 1996. - С.47-55. Маркович Д. Социальная экология. - М., 1991. - С.154-161. Моисеев Н.Н. Человек и ноосфера. - М., 1990. - С.247-268. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні в 2001 році. - К., 2003. - С.158-161. Платонов Г.В. Диалектика взаимодействия общества и природы. - М., 1989. - С.168-177. Соціальна екологія: Навч. посіб. / За ред. Л.П.Царика. -Тернопіль, 2002. - С.166-172. Социально-философские проблемы экологии / И.В.Огородник, Н.Н.Киселев, В.С.Крысаченко, И.Н.Стогний. Под. ред. И.В.Огородника. - К., 1989. - С.225-239.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020