.

Основні історичні віхи пізнання політичних явищ (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
234 1760
Скачать документ

Реферат на тему:

Основні історичні віхи пізнання політичних явищ

Вивчення будь-якої науки передбачає опанування насамперед історії її
виникнення, становлення і розвитку. Стосовно політології це особливо
важливо з огляду на те, що вона має тривалу історію і як наука про один
із найважливіших видів людської діяльності — політику — відіграє велику
роль у житті суспільства. Знання історії політичної думки сприяє кращому
розумінню як минулих і сучасних політичних ідей і теорій, так і
реального змісту сучасних політичних процесів, закономірностей і
тенденцій їх розвитку.

Звичайно, спроба повно викласти в одній главі більш ніж двотисячолітню
багатоманітну історію світової політичної думки була б намаганням
осягнути неосяжне. Тож доводиться зупинитися лише на основних віхах цієї
історії, основних її ідеях і постатях.

Зародження політичних ідей та їх розвиток у Стародавньому світі

Зародження політичної думки пов’язується з тим ступенем суспільного

розвитку, коли виникає приватна власність на засоби виробництва,
відбувається соціальне розшарування суспільства, утворюється
державність. Саме проблеми держави і права, владних відносин у
суспільстві були й залишаються в центрі політичної думки.

Політичні ідеї у країнах Стародавнього Сходу

Перші більш-менш чітко виражені ідеї про різні форми організованого
державного існування і розвитку суспільства з’явились у країнах
Стародавнього Сходу ще в II тисячолітті до н. є. Політичні ідеї і
погляди у стародавніх китайців, індусів, вавилонян, персів, євреїв
спочатку мали релігійно-міфологічний характер. У XI— VIII ст. до н. є.
простежується тенденція переходу від релігійно-міфологічних уявлень про
державу і право до більш-менш раціонального їх сприйняття. Цей перехід
виявився, зокрема, у вченнях Конфуція і Мо Цзи в Китаї, Будди — в Індії,
Заратустри — в Персії, проповідях єврейських пророків.

Фундаментальну роль в історії політичної думки Китаю, всього
Стародавнього Сходу відіграло вчення Конфуція (551—479 рр. до н. є.).
Погляди Конфуція викладено у книзі «Луньюй» («Бесіди і судження»),
складеній його учнями. Протягом багатьох віків ця книга справляла
значний вплив на світогляд і спосіб життя китайців.

Конфуцій розвивав патріархально-патерналістську концепцію держави,
відповідно до якої держава виступає як велика сім’я. Влада правителя в
державі є такою, як влада батька в сім’ї, а відносини правителів і
підданих нагадують сімейні відносини, де молодші залежать від старших.
Правитель (імператор) є «сином неба», його влада має божественне
походження. Однак сам імператор не є Богом, і його влада залишається
божественною доти, доки він править «розумно», наслідуючи шлях, вказаний
Богом. Цим самим Конфуцій висував важливу вимогу дотримання в державному
управлінні моральних принципів.

Будучи прихильником ненасильницьких методів правління, Конфуцій закликав
правителів, чиновників і підданих будувати свої взаємовідносини на
засадах доброчесності. Дотримання правителями вимог доброчесності
відіграє вирішальну роль і визначає панування норм моралі у поведінці
підданих. Основна доброчесність підданих полягає у відданості правителю,
слухняності й повазі до всіх «старших».

Тим самим заперечуються не лише насильницькі методи правління, а й
боротьба підданих проти правителів. Конфуцій був противником будь-якого
насильства і вважав, що забезпечення суспільного порядку має
здійснюватися не шляхом насильства, а через удосконалення самої людини,
дотримання доброчесності.

Доброчесність у тлумаченні Конфуція виступає як широкий комплекс
етико-правових норм і принципів, до якого входять правила ритуалу,
людинолюбство, піклування про людей, шанобливе ставлення до батьків,
відданість правителю, відчуття обов’язку тощо. Важливою умовою
дотримання цих доброчесностей є «виправлення імен» — суворе й чітке
визначення обов’язків кожного члена суспільства. Кожному треба дати
відповідне йому «ім’я», тобто так позначити місце й ранг у соціальній
системі, щоб правитель був правителем, чиновник — чиновником, підданий —
підданим, батько — батьком, син — сином та ін.

Регулювання політичних відносин за допомогою вимог доброчесності у
вченні Конфуція різко протиставляється управлінню на основі законів.
Негативне ставлення мислителя до законів зумовлено їх традиційно
каральним значенням, зв’язком із жорстокими покараннями. Щоправда,
Конфуцій не заперечував повністю значення законодавства, однак відводив
йому допоміжну роль, висуваючи на переданій план у регулюванні
суспільних відносин вимоги доброчесності.

Невдовзі після свого виникнення конфуціанство стало найвпливовішою
течією етичної і політичної думки в Китаї, зберігає своє значення й
понині.

На відміну від Конфуція, який виступав із позицій аристократії,
обґрунтовуючи природність і необхідність поділу суспільства на
правителів і підданих, «старших» і «молодших», інший давньокитайський
мислитель — Мо Цзи (479—400 рр. до н. є.), засновник моїзму, розвивав
ідею природної рівності всіх людей і обґрунтовував договірну концепцію
виникнення держави, в основі якої лежить ідея належності верховної влади
народу.

чив традиційне поняття «воля неба», яка виявляється в тому, що «небо»
дотримується всезагальної любові і приносить усім користь. Ця
всезагальність «неба», Що відіграє в моїзмі роль зразка й моделі для
людських стосунків, містить визнання рівності всіх людей.

Наслідувати небесний зразок означає шанувати мудрість як основу
управління, а важливим моментом такого мудрого управління є вміле
поєднання настанов з покараннями. Мо Цзи вважав, що влада має
використовувати не насильство й покарання, а й моральні форми впливу на
людей.

Мо Цзи висунув ідею договірного походження держави та управління. У
давнину, вважав він, не було управління й покарання, кожний мав власне
розуміння справедливості, й тому у відносинах між людьми панувала
ворожнеча. Зрозумівши, що причиною безладу й хаосу в суспільстві є
відсутність старшинства та управління, люди обрали найбільш доброчесну і
мудру людину правителем, зробили її «сином неба», який покликаний
створювати єдиний зразок справедливості в суспільстві й забезпечувати у
ньому порядок.

Ідея єдиної для всіх справедливості і єдиної законодавчої влади була
спрямована у Мо Цзи проти свавілля чиновників, які, встановлюючи свої
порядки, вдавалися до насильства й жорстоких покарань. Важливе місце у
його вченні посідає вимога врахування інтересів простого народу в
управлінні державою. Він рішуче виступав за звільнення низів суспільства
від гніту, страждань та убозтва. Бідність Мо Цзи вважав джерелом
безпорядків у державі.

Ідея необхідності дотримання законів в управлінні державою знайшла свій
усебічний розвиток у вченні, яке дістало назву «легізм» (від лат. legis
— закон). Найвідомішим теоретиком легізму та одним із засновників школи
«законників» був китайський мислитель Шан Ян (390— 338 рр. до н. є.) —
правитель області Шан. Він виступив з обгрунтуванням управління, яке
спирається на закони й суворі покарання.

Критикуючи поширені та впливові на той час конфущанські уявлення про
управління на основі старих звичаїв і ритуалів, традиційної етики тощо,
Шан Ян стверджував, що організація державного управління має
грунтува¬тися не на традиції і ритуалі, а на основі єдиних, чітко
визначених законів — «фа» (звідси китайська назва цієї школи — «фацзя»),
які спираються на суворі покарання. Закони, а не особисті бажання чи
свавілля правителів мусять лежати в основі державного управління.

Уявлення легістів про жорстокі закони як основний засіб управління тісно
пов’язані з їхнім розумінням відносин між державною владою і населенням
як антагоністичних за своєю природою. Концепція державного управління
Шан Яна пройнята ворожістю до простих людей, низькою оцінкою їхніх
вчинків і переконань, певністю, що лише за допомогою жорстоких законів
народ можна тримати в покорі. Цей ідеал «законницької» держави заперечує
законодавче встановлення будь-яких прав підданих і сприймає закон лише
як засіб державного управління в інтересах правителів. Крім Шан Яна,
легістські погляди поділяли й розвивали багато інших відомих
представників школи фацзя. Всіх їх об’єднує обгрунтування необхідності
жорстоких законів як засобу управління. В цілому на початок II ст. до н.
є. офіційна державна ідеологія у Стародавньому Китаї поєднувала в собі
властивості як легізму, так і конфуціанства, що відіграло значну роль у
подальшому розвитку держави і права в цій країні.

Рекомендована література

Александров Н. Д., Сулимое В. Е.

О некоторых методологических основах политологии // Социально-полит,
науки. 1991. №3.

Алексеева Т. А. Предмет политической философии // Полит, исследования.
1992.

№3.

Бодуен Ж. Вступ до політології. К., 1995.

Бойме К. Сравнение в политической науке // Социально-полит, науки. 1992.

№2.

Бутенко А. П. Политология как наука и как учебная дисциплина в
современной России // Социально-полит, журн. 1993. № 9—10.

Гаджиев К. С. Опыт введения в политологию. Концептуальный и политический
аспект // Полит, исследования. 1992. № 1—2.

Гареев Э. С, Дорожкин Ю. Н., Штейнгарт Р. 3. О политологии и ее
преподавании в вузе // Социально-полит.науки. 1991. № 7.

Ильин М. В., Коваль Б. И. Что есть политика и что — наука о политике
(опыт нетради¬ционного обзора) // Полит, исследования. 1991. № 4.

Становлення та розвиток політичних ідей

Ильин М. В., Мельвиль А. Ю., Федоров Ю. Е. Основные категории
политической науки (раздел учебного пособия) // Полит, исследования.
1996. № 4.

Истон Д. Новая революция в политической науке // Социально-полит, журн.
1993. № 8.

Краснов Б. И. Политология как наука и учебная дисциплина //
Социально-полит, журн. 1995. № 1.

Малыхин А., Чернышев В. Наука о политике // Социально-полит, науки.
1991. № 1. Марченко М. Н. На пути становления политической науки в СССР
// Социально-полит, науки. 1991. № 3.

Панарин А. С. Философия политики. М., 1996.

Политика как научная дисциплина по Д. Хелду // Полит, иссле¬дования.
1991. № 5. Рогачев С. Я. Предмет политологии и ее место в системе
социальных наук // Государство и право. 1993. № 5.

Рудич Ф. М. Политология: теоретический и прикладной контекст //
Социально-полит, журн. 1996. № 5.

Федун Л. А. О предмете и методе политологии // Социально-полит, науки.
1991. № 3.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020