Реферат на тему:
Геронтологія як наука про старість і старіння
ПЛАН
Основні поняття геронтології.
Загальні закономірності й теорії старіння.
Види старіння.
Історія розвитку геронтології як науки.
Геронтологія – (з грец. мови геронтос – старіння і логос – наука) – це
наука про старість і старіння, що вивчає процеси старіння із
загальнобіологічних позицій, а також досліджує суть старості та вплив її
приходу на людину і суспільство.
Необхідно чітко розрізняти поняття старіння і старість.
Старість – закономірно наступаючий заключний період вікового
індивідуального розвитку.
Старіння – це руйнівний процес, що призводить до зниження фізіологічних
функцій організму. Старіння представляє собою постійно розвиваючі і
незворотні зміни структур і функцій живої системи. Старіння – це перш за
все функція часу, його не можна зупинити. Старість і смерть – неминучі.
Основні поняття геронтології – вік, старіння, старість, довголіття,
безсмертя – відображають людські уявлення про життєві процеси,
об’єктивні закони життя, а також сильне бажання жити довго.
Закономірності – це стійкі, повторювані, об’єктивно існуючі суттєві
зв’язки у даному явищі.
Старіння пов’язане зі змінами, що проходять на всіх рівнях організації
життєвої матерії.
Закономірні вікові зміни організму називають гомеорезом. Визначення
гомеореза дозволяє прогнозувати темп старіння – природний, прихований чи
повільний.
Існує дві традиційні точки зору на причини розвитку старіння
(закономірності):
1. Старіння – генетично запрограмований процес, результат закономірної
реалізації програми, закладеної у генетичному апараті.
2. Старіння – результат руйнування організму, викликаний різними
факторами, дія яких повторюється і накопичується на протязі всього
життя.
У даний час є більш як 200 різних теорій процесу старіння.
На думку болгарського геронтолога Г. Стойнева, найбільш близькі до
істини теорії і концепції, які представляють старіння як біосоціальні
явища, на динаміку яких впливають генетичні, соціальні, економічні
фактори.
По суті, кожна із вказаних характеристик старіння є функцією часу, що
представляє конкретний вид і форму хронопатології інволюційного процесу.
Види старіння:
Природнє (фізіологічне, нормальне) старіння характеризується визначеним
типом і послідовністю вікових змін, що відповідають біологічним,
адаптаційно-регулятивним можливостям даної людської популяції.
Сповільнене (ретардіроване) старіння відмічається більш повільним,
темпом вікових змін. Проявом цього типу старіння є феномен довголіття.
Передчасне (патологічне, прискорене) старіння характеризується раннім
розвитком вікових змін чи більш вираженим їх проявом в цей чи інший
віковий період.
Їх розвиток.
Феномен старіння цікавив людей дуже давно. Міфи і легенди про вічну
молодість, довголіття і безсмертя супроводжували людство на протязі
всієї історії. З впевненістю можна сказати, що вчення про старість бере
свій початок з моменту виникнення медицини.
Основоположник американської геронтології – лікар І. Нашер вважав, що
старість є хвороба, перед якою медицина безсила. Під його керівництвом у
1912 р. в Нью-Йорку було створено перше наукове товариство.
Основоположником радянської геронтології вважають О. О. Богомольця. У
1938 році під його керівництвом була проведена одна із перших в світі
наукових конференцій, присвячених проблемам старіння і довголіття.
Свій вклад у вивчення проблем геронтології і активного довголіття внесли
З. Г. Френкель, В.І. Нікітін, І. А. Аршавський, І. В. Давидовський, О.
В. Нагорний. та ін.
Література
Давыдовский И.В. Геронтология. – М., 1966
Медицинские и социальные проблемы в геронтологии. – М., 1996
Комфорт А. Биология старения. – М., 1987
Руководство по геронтологии. – М., 1990
Популярная энциклопедия пожилого человека. – Самара, 1996
Холостова Е.И. Социальная работа с пожилыми людьми: Учебное пособие. –
М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К», – 2002. –
296с.Яцемирская Р.С., Беленькая И.Г. Социальная геронтология. – М., 1999
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter