.

Україна і світове господарство. Зовнішні економічні зв\’язки України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
4 5673
Скачать документ

Реферат на тему:

Україна і світове господарство. Зовнішні економічні зв’язки України

Жодна з держав світу в сучасних умовах не може існувати відокремлено
від інших країн та бути ізольованою від тих процесів, які відбуваються в
регіоні або частині світу, де вона знаходиться. Країни, їх національні
господарства взаємодіють між собою у виробничій, економічній,
політичній, військовій, культурній, гуманітарній, екологічній та інших
сферах. Для реалізації цих відносин між країнами встановлюються
дипломатичні стосунки, укладаються угоди, договори, що регулюють різні
напрямки співробітництва. Країни прагнуть брати участь у міжнародних
глобальних організаціях (Організації Об’єднаних Націй — ООН,
Міжнародному валютному фонді — МВФ, Світовій організації торгівлі — СОТ
та ін.), створюють міждержавні регіональні організації — економічні
(наприклад, Європейський Союз — ЄС), військово-політичні (Організація
Північноатлантичного договору — НАТО) тощо.

Численні міжнародні зв’язки об’єднують країни світу в тісну систему —
світове співтовариство, а їхні національні економіки — у світове
господарство. Світове господарство — це сукупність взаємодіючих
національних господарств країн світу, яка функціонує на основі
міжнародного поділу праці. Найважливішу роль в об’єднанні країн у
світову господарську систему відіграють міжнародні економічні зв’язки.
Вони виражаються рухом товарів, послуг, капіталів, робочої сили,
інформації між країнами, регіонами й частинами світу.

Національні господарства взаємодіють у системі світового господарства за
законами міжнародного географічного поділу праці. Географічний поділ
праці проявляється:

а) у формуванні господарської спеціалізації територій, тобто виробництві
певної продукції, призначеної для вивозу на інші території. При Цьому за
певними територіями “закріплюються” ті галузі спеціалізації, Для яких
тут існують найкращі природні та соціально-економічні умови; б) у
товарному обміні між територіями результатами господарської діяльності —
вивезенні продукції галузей спеціалізації і ввезенні продукції інших
галузей. При цьому завозиться продукція, виробництво якої на даній
території або взагалі неможливе (у зв’язку з її природними
особливостями), або недостатнє для власних потреб, або ж недоцільне
(обходиться дорожче, ніж ввезення з інших територій).

Географічний поділ праці може бути міжрайонним (між окремими територіями
в межах однієї держави) і міжнародним (між окремими державами).
Господарську спеціалізацію територій визначають як готова продукція
(наприклад, автомобілі), так і її частини (деталі, вузли, агрегати),
окрім цього сировина й напівфабрикати (залізна руда, кокс, чавун, сталь
тощо). Галузями спеціалізації територій можуть бути галузі матеріального
виробництва (промисловості, сільського й лісового господарства,
рибальства), а також послуги виробничого й невиробничого характеру
(ремонтні, будівельні, інженерні, транспортні, комунікаційні, фінансові,
науково-технічні, рекламні, інформаційні, страхові, туристичні тощо).

Отже, міжнародний поділ праці полягає у спеціалізації окремих країн на
виробництві певних видів готової продукції, її частин, а також послуг і
в подальшому товарному обміні ними на світових ринках. “Обличчя” країни
у міжнародному поділі праці визначають галузі міжнародної спеціалізації,
продукція яких значною мірою зорієнтована на експорт (вивезення в інші
країни).

Основні чинники міжнародного поділу праці:

1) географічне положення країн. Наприклад, приморські країни
спеціалізуються на морському рибальстві, приморські “вузлові” країни —
на обслуговуванні світової морської торгівлі (Сінгапур, Кіпр, Панама,
Греція), внутрішньоконтинентальні європейські країни — на міжнародних
транзитних перевезеннях сухопутним транспортом;

2) природно-ресурсна база. Визначає спеціалізацію країн на галузях
добувної промисловості, сільського і лісового господарства,
лікувально-санаторного господарства, відпочинку і туризму;

3) соціально-економічні умови. Різноманітні галузі спеціалізації
формуються під впливом історичних особливостей розвитку країн,
національних і релігійних традицій населення, наявності масових або
кваліфікованих трудових ресурсів, нагромадження капіталів,
науково-технічного прогресу, впровадження нових технологій тощо.

Міжнародні економічні відносини проявляються в різних формах.
Найдавнішою і найбільш розвиненою з них є міждержавна, або зовнішня,
торгівля товарами. Зовнішню торгівлю конкретної країни за певний
проміжок часу (наприклад, за рік) характеризують такі показники: експорт
(вивіз товарів), імпорт (ввіз товарів), зовнішньоторговельний обіг (сума
вартості експорту та імпорту), торговий баланс (співвідношення вартості
експорту та імпорту), сальдо торгівлі (різниця між вартістю експорту та
імпорту). Якщо вартість експорту перевищує вартість імпорту, то сальдо
активне, якщо ж перша поступається другій — сальдо пасивне.

Такі ж характеристики застосовують і до зовнішньої торгівлі послугами. Є
й інші форми міжнародних економічних відносин:

кредитно-фінансові відносини — надання позик і кредитів, експорт та
імпорт капіталу;

науково-технічне співробітництво — обмін науково-технічною інформацією,
технічними, комерційними і виробничими знаннями та досвідом (т. зв.
“ноу-хау”); торгівля патентами й ліцензіями; обмін новітніми
технологіями; підготовка спеціалістів за рубежем; здійснення спільних
наукових розробок і проектів (наприклад, у сфері дослідження космосу,
охорони навколишнього середовища, охорони здоров’я);

спільне підприємництво — створення підприємств, об’єднань, організацій
на основі вкладання іноземного капіталу для спільного виробництва й
збуту продукції, надання послуг тощо.

За часів СРСР господарство України було залучене до системи міжнародних
економічних відносин. Однак зовнішньоекономічні зв’язки українських
підприємств і організацій поширювалися, здебільшого, на колишні
соціалістичні країни і ряд країн, що розвиваються. З початку 90-х років
XX ст. Україна поступово входить у світове господарство як повноправний
учасник. Розширюється коло зовнішньоекономічних партнерів,
урізноманітнюються форми зв’язків з ними.

Найбільш розвиненою формою таких зв’язків є зовнішня торгівля товарами,
її обсяги упродовж певного часу зростали і в 1997 р. досягли 31,3млрд.
дол., при цьому експорт товарів поступався імпорту. Однак у подальші
роки зовнішньоторговельний обіг дещо скоротився, а сальдо торгівлі
вперше стало активним (див. табл. 5). Пасивний баланс зовнішньої
торгівлі формувався внаслідок значного імпорту паливних ресурсів — нафти
і природного газу. Він негативно впливає на розвиток економіки України,
бо скорочує й без того обмежені валютні резерви держави.

У міжнародному поділі праці Україна виділяється, насамперед,
сировинними, капітале- та матеріаломісткими галузями (добувна
промисловість, сільське господарство та галузі, що розвиваються на їх
базі), а тому структура її експорту недосконала — понад 4/5 в ній
складають сировинні товари та продукція первинної переробки.

Основу експорту складають чорні метали та вироби з них (прокат, труби),
на які припадає понад 44% валютних надходжень від експорту, продукція
хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості (азотні добрива,
продукти неорганічної хімії), мінеральні продукти (залізна і марганцева
руда, концентрати, вугілля, цемент і будівельні матеріали, сіль та ін.),
сільськогосподарські та продовольчі товари (цукор і вироби з нього,
зерно, олія, м’ясо, молоко і молокопродукти та ін.). Експорт машин,
устаткування і транспортних засобів складає менше 13% від загального
його обсягу.

Основу імпортних надходжень становлять мінеральні продукти (майже 47%),
насамперед паливо (природний газ, вугілля, нафта та продукти її
перегонки), машини, устаткування і транспортні засоби. В Україну
завозиться також продукція хімічної, фармацевтичної, харчової і легкої,
деревообробної і целюлозно-паперової галузей.

Зовнішньоторговельними партнерами України є приблизно 190 країн і
територій. Майже половина всього обсягу експортно-імпортних операцій
припадає на країни колишнього СРСР, насамперед Росію, яка є основним
партнером у зовнішній торгівлі, а також Туркменистан, Білорусь, Молдову
і Казахстан. Серед інших країн найбільше операцій здійснюється з
Німеччиною, США, Туреччиною, Італією, Польщею, Словаччиною, Угорщиною.

Помітне місце у міжнародній торгівлі України займає торгівля послугами:
у 2000 р. їх експорт склав 3,5 млрд. дол., а імпорт — 1,4 млрд. дол.
Найбільша питома вага серед послуг, які надавалися Україною іншим
країнам, — транспортних послуг (фрахт морських суден, транзит через її
територію нафти, газу, інших вантажів, пасажирів), послуг зв’язку,
різних ділових, професійних та технічних послуг.

Кредитно-фінансові відносини. Україна, як держава з перехідним типом
господарської системи, потребує значного фінансового забезпечення
економічних реформ. З цією метою країна співпрацює з міжнародними
валютними і кредитно-фінансовими організаціями — Міжнародним валютним
фондом (МВФ), Світовим банком (СБ), Європейським банком реконструкції і
розвитку (ЄБРР). Крім цього вона отримує позики і кредити від
центральних і комерційних банків економічно розвинених країн —
Німеччини, США, Італії, Франції, Японії та ін. В результаті формується
державний борг України зовнішнім кредиторам, тому важливим завданням
уряду є вміле його обслуговування.

У системі міжнародних кредитно-фінансових відносин дуже велике значення
для країни має ввіз і вивіз капіталів. Україна виступає здебільшого
імпортером капіталів, оскільки її можливості вкладати їх в економіку
інших країн надзвичайно обмежені. Найбільш ефективними є прямі іноземні
інвестиції в українську економіку, тобто вкладання закордонними
компаніями, підприємствами, банками тощо капіталів у грошовій або
товарній формі в конкретні галузі економіки, створення за їх участю
високорентабельних спільних підприємств та організацій, які працюють на
прибуток. Серед найбільших інвесторів України — США, Німеччина,
Великобританія, Нідерланди, Росія, Південна Корея, Кіпр, Швейцарія.
Найпривабливішими галузями української економіки для іноземних
капіталовкладників є харчова промисловість, торгівля, машинобудування і
металообробка. Однак обсяги прямих іноземних інвестицій в Україну поки
що незначні: при загальній потребі не менше 40 млрд. дол. в економіку
країни наразі вкладено 3,3 млрд. дол. закордонних інвестицій.
Потенційних зарубіжних партнерів відлякує економічна й соціальна
нестабільність у країні, відсутність стійкого інвестиційного
законодавства, корупція серед державних чиновників тощо.

За участю іноземного капіталу в Україні створюються спільні
підприємства, які характеризуються різною величиною статутного фонду,
кількістю зайнятих працівників, профілем діяльності тощо.

Досить розвиненою і перспективною формою зовнішньоекономічної діяльності
підприємств нашої країни є кооперування виробництва, що поширене
здебільшого в машинобудуванні. Міждержавне кооперування — це
встановлення тісних зв’язків між підприємствами різних країн, що спільно
виготовляють певну продукцію. Такі великі комплекси, як Південний
машинобудівний завод у Дніпропетровську (випуск ракетоносіїв),
Запорізький завод авіадвигунів “Мотор-Січ” чи Київський авіаційний завод
ім. О. Антонова, мають численні виробничі зв’язки із партнерами з країн
колишнього СРСР, насамперед, російськими підприємствами. Між ними
налагоджується кооперування і в науково-технічній сфері.

В цілому Україна має значні перспективи розвитку різних форм
міжнародного науково-технічного співробітництва: від підготовки
зарубіжних спеціалістів у вищих навчальних закладах до участі у спільній
зі США, Росією та Норвегією програмі “Морський старт” (запуск космічних
кораблів з океану на базі українських ракетоносіїв “Зеніт”).

Виїзд громадян України за її межі з метою відпочинку чи заробітку, як і
в’їзд на її територію громадян інших країн з цією ж метою,
супроводжується міждержавними валютно-фінансовими потоками, тому
міждержавний рух туристів і робочої сили також належить до
зовнішньоекономічних зв’язків. Щорічно українські курорти, будинки
відпочинку, туристичні бази, дитячі табори, а також власники приватних
будинків приймають сотні тисяч відпочиваючих із країн колишнього СРСР,
насамперед Росії й Білорусі. Найбільше їх приваблюють
Чорноморсько-Азовське узбережжя, особливо Південний берег Криму, а також
Карпати. Через низький рівень обслуговування притік іноземних туристів в
Україну із-за меж колишнього СРСР надзвичайно низький. Здебільшого
громадяни цих країн здійснюють ділові поїздки в Україну. Натомість
зростає кількість українських громадян, які відпочивають у країнах
Середземномор’я (Туреччина, Кіпр, Іспанія, Франція, Італія), країнах
Середньої Європи, Америки.

Останнім часом Україна стала значним постачальником робочої сили в
Росію, постсоціалістичні країни Центральної Європи (Польщу, Чехію),
економічно розвинені країни Південної і Західної Європи (Італію,
Іспанію, Португалію, Грецію, Німеччину, Великобританію та ін.). Як
трудові мігранти, немало громадян України потрапляють в Ізраїль, США,
Канаду, Аргентину, Австралію тощо. За офіційними даними за межами країни
на заробітках перебуває понад 5 мільйонів українців: багато з них
нелегально і без гарантованого робочого місця.

Масова трудова еміграція з України є в наш час надзвичайно болісним і
суперечливим явищем. З однієї сторони, вона до певної міри розв’язує
проблему безробіття в Україні, приносить грошові надходження в країну. З
іншого — заробітчанство за кордоном нерідко нівечить долі людей, піддає
ризику їх здоров’я і навіть життя.

З України виїжджає працездатне населення, значна частина якого є
висококваліфікованими спеціалістами. Докорінно змінити цю ситуацію може
розвиток вітчизняної економіки, підняття рівня доходів населення.

Ставши учасником міжнародного поділу праці, Україна прагне зайняти в
ньому гідне місце, розвивати з іншими країнами взаємовигідні партнерські
стосунки, активніше інтегруватися у світове господарство. Одним з
основних завдань зовнішньоекономічної діяльності країни є входження у
глобальні та регіональні валютно-фінансові й торговельно-економічні
організації. Україна вже є членом Міжнародного валютного фонду,
Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку, а також
подала заявку на вступ до Світової організації торгівлі (СОТ). Участь у
ній дає можливість бути рівноправним партнером на світових ринках
товарів і послуг. Однак нерозвинутість ринкових механізмів української
економіки поки що гальмує входження країни в СОТ. Перспективними
напрямками регіонального економічного співробітництва України є східний
(країни колишнього СРСР), південний (країни Причорноморського регіону) і
західний (країни Центральної і Західної Європи). Міждержавні
торговельно-економічні об’єднання в регіонах створюються для активізації
зовнішньоекономічних зв’язків між їх учасниками. Це відбувається в
результаті зняття митних перешкод на шляху руху товарів і послуг,
формування зон вільної торгівлі тощо.

Після розпаду СРСР усі колишні радянські республіки, крім Естонії,
Латвії та Литви, сформували Співдружність Незалежних Держав (СНД). У її
рамках країни намагалися відновити втрачені і налагодити нові економічні
зв’язки, однак на принципово новій, рівноправній, основі. З цією метою у
1993 р. ряд держав підписали Договір про Економічний союз країн СНД,
відповідно до якого пропонувалося формування єдиного економічного
простору, де б міждержавні відносини будувалися на ринкових засадах.

Однак через численні протиріччя в економічних інтересах різних країн СНД
створення такого простору поки що проблематичне. Україна в 1994 р.
увійшла до Економічного союзу країн СНД на правах т. зв. асоційованого
члена, тобто зі згодою брати участь лише в тих проектах Економічного
союзу, які не обмежують її прав.

Окремі країни на території колишнього СРСР об’єднуються в менші
регіональні угруповання, як, наприклад, Євразійський економічний союз —
ЄврАзЕС (митний союз п’яти країн: Росії, Білорусі, Казахстану,
Киргизстану, Таджикистану) чи ГУУАМ. Остання організація, до якої
входять Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан і Молдова, офіційно
створена у 2001 р. Економічне й науково-технічне співробітництво між
країнами, заради якого створювалось дане угруповання, ще не набуло
належного рівня. Одним із перспективних завдань ГУУАМ є також спільні
дії щодо створення Євразійського транспортного коридору, в т. ч. для
перекачування нафти із Прикаспійського регіону в країни Європи.

Україна стала також одним з ініціаторів формування Організації
Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), до якого входять 11
країн Причорномор’я і прилеглих регіонів (Росія, Грузія, Вірменія,
Туреччина, Греція, Болгарія, Румунія, Молдова та ін.). Створюється
спільний банк країн ОЧЕС, однак поки що вагомих проектів регіонального
співробітництва в рамках даної організації не було.

Надзвичайно важливе значення для України має західний (європейський)
напрямок зовнішньоекономічної діяльності. Тут існує найбільш розвинене
міждержавне інтеграційне угруповання світу — Європейський союз (ЄС),
який на даний час об’єднує 15 країн Західної Європи. Серед кандидатів,
що найближчим часом можуть увійти до складу ЄС, — сусіди України
(Польща, Угорщина й Словаччина) та країни Балтії, тобто колишні
соціалістичні країни, що досягли найбільших успіхів у ринковому
реформуванні економіки.

Україна зацікавлена у зміцненні зв’язків з ЄС і навіть у вступі до
нього, однак це — віддалена у часі перспектива. Наразі Україна
співпрацює з Європейським союзом на основі спеціальної угоди про
партнерство.

Значного поширення в Європі набуває прикордонне співробітництво. Країни
ЄС набули значного досвіду у формуванні т. зв. єврорегіонів— відносно
невеликих територій, де активно взаємодіють
адміністративно-територіальні одиниці двох-трьох суміжних країн. Країни
Центрально-Східної Європи, в т.ч. Україна, також прагнуть використати
переваги прикордонного співробітництва. Окремі області і райони України
залучені в єврорегіони “Карпатський” (спільно з
адміністративно-територіальними одиницями Польщі, Угорщини, Румунії та
Словаччини), “Західний Буг” (спільно з білоруськими і польськими
територіями), “Нижній Дунай” і “Верхній Прут” (разом з прилеглими
районами Молдови і Румунії). Діяльність зазначених єврорегіонів
зосереджена здебільшого на розробці проектів співробітництва, а не на їх
реалізації.

Таким чином, національне господарство України поки що недостатньо
залучене до регіонального економічного співробітництва.
Зовнішньоекономічна діяльність України базується на двосторонніх
міждержавних угодах і договорах, укладених як із сусідніми, так і з
більш віддаленими країнами.

Література:

Аксіоми для нащадків. Українські імена в світовій науці.-Л.-1991.

Гійом Лаеассер Боплан. Опис України, або областей Королівства
Польського, розташованих між кордоном Московії і
Трансильванії…-К.-1990.

Географічна Енциклопедія України.-К.:УРЕ, 1991.-Т.1-3.

Жупанський Я. І. Історія географії в Україні.-ЛьвівгСвіт.-1997.

Кубійович В. Географія України і сумежних земель.-Л.-1926.

Развитие географической науки в Украинской ССР.-К.:Наукова думка.-1990.

Руденко В.П. Професор Антін Синявський -географії.-К.-1996.

Сучасні географічні проблеми Української РСР.-К.-1990.

Український історико-географічний збірник.-1971, вип.1 .-1972, вип.2.

Шаблійо.І. Володимир Кубійович.-Париж-Львів-т. 1-2.-1996.

Шаблій О.І. Степан Рудницький.- Львів.-Мюнхен.-1993.

Шаблій О.І. Професор Опанас Ващенко. – Львів. – 2002.

Шаблій О.І. Доктор географії Олена Степанів. – Львів. – 2003.

Шаблій О.І. Основи суспільної географії. – Львів. – 2003.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020