Реферат на тему:
Чисельність населення, природний приріст та міграції. Трудові ресурси і
зайнятість населення
Точні дані про чисельність мешканців країни дають загальні переписи
населення, які проводяться більш_менш регулярно. Таких переписів на
території України було проведено 8 (див. рис. 1). Крім цього ведеться
поточний облік населення станом на початок (1 січня) чи середину (1
липня) кожного року.
Згідно з останнім переписом, проведеним у незалежній Україні, її
населення станом на 5 грудня 2001 р. становило 48 416 тис. осіб. За
людністю Україна займає шосте місце в Європі та 24-е у світі. Зміни
чисельності населення та його територіальний розподіл відображає
демографічна ситуація.
Найбільші зміни чисельності населення України відбулися у XX ст. На його
початку (1913 р.) в сучасних межах України проживало 35,2 млн. осіб.
Значних втрат населення зазнало у першій половині XX ст. — під час
Першої світової і громадянської воєн, колективізації сільського
господарства, репресій, штучних голодоморів, Другої світової війни. За
приблизними підрахунками Україна втратила близько 20 млн. осіб.
У післявоєнний період відбувався приплив в Україну людей з інших
республік колишнього Союзу РСР, але він все одно був меншим за масову
міграцію молоді на новобудови Сибіру, Далекого Сходу, цілинні землі
Казахстану та ін. Довоєнного рівня людності (40,6 млн. осіб) держава
досягла тільки в 1956 р. Чисельність населення у другій половині XX ст.
поступово збільшувалась переважно за рахунок природного приросту.
Природний приріст населення — це різниця між кількістю людей, які
народилися, і тими, що померли. Показники природного приросту постійно
змінюються. Тривалий час Україна мала розширений тип відтворення
населення (високі показники народжуваності, спочатку високі, а потім
поступово нижчі показники смертності, високий природний приріст). В
останній чверті XX ст. природний приріст різко скоротився, і країна
отримала звужене відтворення населення (низький рівень народжуваності,
значно вища смертність, від’ємний природний приріст).
Найбільшою чисельність населення в Україні була на початку 1993 р. (52,2
млн. осіб), але пізніше вона почала знижуватися, спочатку на 200 — 300
тис. осіб щорічно, а тепер — на 400 — 500 тис. осіб і більше. Процес
скорочення чисельності населення називається депопуляцією. Україна, що
мала до 1929 р. одні з найвищих показників народжуваності і природного
приросту населення в Європі, тепер має найнижчі їх значення: за
народжуваністю (7,8%о) — передостаннє (останнє — в Латвії — 7,5%о), за
природним приростом (—7,0%о) — останнє місце.
Це зумовлено багатьма чинниками, найважливішими з яких є зниження рівня
і якості життя людей у період економічної кризи, ускладнення
геоекологічної ситуації після аварії на Чорнобильській АЕС в усіх
регіонах країни, старіння населення, збільшення показників розлучень і
зменшення показників укладання шлюбів. В останні роки одним із
найголовніших чинників є масовий відтік молоді за межі країни, передусім
міграція жінок.
Народжуваність продовжує знижуватись, вона вже опустилась нижче від
рівня, достатнього для заміщення поколінь. Смертність збільшилась серед
усіх вікових груп; основні причини цього — серцево-судинні хвороби,
новоутворення, нещасні випадки і травми, самогубства. Досить високий
рівень дитячої смертності — 12,5 дітей на 1000 народжених, що у 1,5 —
2,5 раза вище, ніж у європейських країнах.
Процеси депопуляції населення спочатку охопили сільську місцевість, а
тепер уже й міста. В Україні є сотні сіл, в яких упродовж року не
народжується жодної дитини. Природний приріст сільського населення став
від’ємним ще у 1985 р., а тепер він становить -9,3%о (2000р.). У містах
цей показник -5,9%о, загалом на кожну тисячу осіб в Україні народжується
на 7 чоловік менше, ніж помирає.
Показники природного руху населення мають значні відмінності у регіонах
України. Найбільші природні втрати населення спостерігаються у північних
і східних областях (природний приріст у Чернігівській області — -12,1%о,
в Луганській— -11,7%о, Донецькій — -10,9%о та ін.), дещо менші — у
центральних, найменші — у західних (Закарпатській — -0,4%о, Львівській —
-3,3%о).
Старіння населення характерне для всіх європейських держав, але висока
частка старих людей там досягається високою тривалістю життя, а в
Україні — за рахунок зменшення кількості дітей. Середня тривалість життя
людей в Україні становить 68 років, зокрема, жінок — 73 роки, а
чоловіків — 63 роки. Це набагато нижчий показник, ніж у розвинених
країнах світу (в Японії— 83 роки, США і Німеччині — 75 років).
Погіршення усіх демографічних показників, особливо значне природне
скорочення населення, свідчить про демографічну катастрофу в Україні.
Міграція населення Чисельність населення в Україні змінюється також під
впливом міграцій — переселення людей зі зміною місця проживання. Вони
бувають внутрішні і зовнішні. Внутрішні міграції — це рух населення між
різними регіонами всередині країни. Вони не впливають на загальну
чисельність населення країни, а тільки на його розподіл між регіонами.
Зовнішні міграції (за межі держави) поділяються на еміграцію (виїзд),
імміграцію (в’їзд) і рееміграцію (повернення людей на свою батьківщину).
Міграції в Україні мають від’ємне сальдо. Це означає, що кількість
людей, які виїжджають з неї, більша, ніж тих, які приїжджають. Тільки у
2000 р. різниця між вибулими і прибулими становила 46 тис. осіб.
Еміграція має переважно соціально-економічні причини, її ще називають
заробітчанською. У пошуках кращих заробітків люди виїжджають, передусім,
у країни Південної та Центральної Європи, в Росію, Ізраїль, США та інші
країни світу. Значна кількість людей виїжджає нелегально. За 1991 — 1999
рр. кількість емігрантів перевищила 2млн. осіб. Виїзд населення з
України — проблема, яка у майбутньому може стати загрозою формуванню
продуктивних сил, а також посилить негативні аспекти демографічної
ситуації. Внаслідок того, що виїжджають люди молодого та середнього
віку, в країні знижуються показники народжуваності. Цьому сприяє також
еміграція жінок та дівчат.
Серед тих, хто виїжджає з України, значний відсоток людей з вищою
освітою (в 1995 р. — 24%), серед них багато людей з науковим ступенем.
Це свідчить про відтік з України високопрофесійних кадрів, т. зв.
“міграцію умів”.
Серед іммігрантів переважають люди, які народились в Україні, але
тривалий час жили і працювали в різних регіонах Росії та інших
республіках колишнього СРСР. їх називають репатріантами. Значно
зменшилися за останнє десятиріччя XX ст. внутрішні міграції населення,
оскільки високий рівень безробіття, який охопив усі регіони України, не
сприяє переміщенню населення між ними. Помітно сповільнились обсяги
міграції людей із сільської місцевості в міста, що були досить значними
у 80 — 90-их роках XX ст.
Трудові ресурси і зайнятість населення
Населення виконує дві важливі функції: З одного боку, воно є виробником
матеріальних благ і послуг, творцем суспільного національного продукту,
з іншого споживачем матеріальних і духовних благ. Найбільш активною його
частиною є трудові ресурси. Це — населення працездатного віку (чоловіки
віком 16 — 59 років, жінки — 16 — 54 роки включно), крім інвалідів І і
II груп, а також люди пенсійного віку і підлітки, які працюють. В
Україні трудові ресурси становлять майже 30 млн. осіб, в їх структурі
переважають працездатні люди — 57% (2000 р.).
Все ширше в науковій літературі та на практиці застосовується термін
“економічно активне населення”. Ним позначають працездатне населення,
яке упродовж певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для
виробництва товарів і послуг. До складу цього населення входять люди,
зайняті господарською діяльністю, що приносить прибуток (у т. ч.
пенсіонери) та безробітні люди, які хочуть працювати.
Економічно неактивне населення — це люди, які знаходяться на утриманні
держави або окремих осіб. Сюди належать особи, які зайняті у домашньому
господарстві чи навчаються, безробітні, що не шукають роботи і не
бажають працевлаштуватись, а також пенсіонери, не зайняті господарською
діяльністю.
Економічно активне населення становить в Україні 22,6 млн. осіб (2000
р.), а економічно неактивне — 13,7 млн. осіб. Значну частку серед осіб
останньої групи займають студенти, які з часом перейдуть у групу
економічно активного населення.
Рівень зайнятості населення в Україні зайнятість населення постійно
знижується (в умовах економічної кризи у 2000 р. він становив 62,0%).
Змінилась також структура зайнятості: якщо в 1990 р. все населення
працювало в галузях державної економіки, то вже у 2000 р. — понад 3,2
млн. осіб — в інших сферах, передусім у ринковій інфраструктурі.
Неоднакові темпи скорочення працівників у різних галузях господарства
вплинули на структуру зайнятості. Частка працівників сфери матеріального
виробництва зменшилась із 60% у 1990 р. до 46% у 2000 р. За останнє
десятиліття збільшення працівників відбувалося тільки у сфері
управління.
Співвідношення між попитом і пропозицією на трудові ресурси Утворює
ринок праці. Тепер на ньому попит набагато менший за пропозицію,
внаслідок чого збільшується кількість безробітних людей.
Література:
Аксіоми для нащадків. Українські імена в світовій науці.-Л.-1991.
Гійом Лаеассер Боплан. Опис України, або областей Королівства
Польського, розташованих між кордоном Московії і
Трансильванії…-К.-1990.
Географічна Енциклопедія України.-К.:УРЕ, 1991.-Т.1-3.
Жупанський Я. І. Історія географії в Україні.-ЛьвівгСвіт.-1997.
Кубійович В. Географія України і сумежних земель.-Л.-1926.
Развитие географической науки в Украинской ССР.-К.:Наукова думка.-1990.
Руденко В.П. Професор Антін Синявський -географії.-К.-1996.
Сучасні географічні проблеми Української РСР.-К.-1990.
Український історико-географічний збірник.-1971, вип.1 .-1972, вип.2.
Шаблійо.І. Володимир Кубійович.-Париж-Львів-т. 1-2.-1996.
Шаблій О.І. Степан Рудницький.- Львів.-Мюнхен.-1993.
Шаблій О.І. Професор Опанас Ващенко. – Львів. – 2002.
Шаблій О.І. Доктор географії Олена Степанів. – Львів. – 2003.
Шаблій О.І. Основи суспільної географії. – Львів. – 2003.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
