.

Економічна та соціальна політика держави (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1187 9996
Скачать документ

Реферат на тему:

Економічна та соціальна політика держави

ПЛАН

1. Сутність і цілі економічної політики держави

2. Сучасна економічна політика України: проблеми та стратегія розвитку

3. Сутність і специфіка соціальної політики

4. Основні напрямки і особливості сучасної соціальної політики України

1. Сутність і цілі економічної політики держави

Під економічною політикою розуміють взаємопов’язану систему
довгострокових і поточних цілей економічного розвитку, що визначені
державою, комплекс відповідних державних рішень та заходів, спрямованих
на досягнення цих цілей з використанням державної влади в сфері
економіки.

В політичному значенні економічна політика – це діяльність політичних
суб’єктів (держави, політичних партій, рухів тощо) щодо вироблення і
реалізації системи практичних заходів з метою впливу на економічний стан
суспільства.

Сферою економічної політики є взаємодія економіки і політики.

Суб’єктами економічної політики виступають політична влада, різні
політичні структури, недержавні союзи, об’єднання, система лобіювання.

Об’єктом економічної політики є економічна система в цілому або окремі
її ланки.

Структура економічної політики:

1. Структурна політика.

2. Фінансово-кредитна політика.

3. Інвестиційна політика.

4. Соціальна політика.

5. Зовнішньо-економічна політика.

6. Науково–технічна політика.

7. Податкова політика.

8. Бюджетна політика.

Призначення економічної політики держави – сприяти природному
еволюційному економічному розвитку, запобігати зловживанням економічною
владою з боку окремих осіб, груп, підприємств, а також кризовим явищам в
економіці.

Залежно від конкретних обставин, цілі економічної політики можуть і
повинні змінюватись, гнучко реагувати на фактичний стан економіки, її
проблеми та протиріччя. Можна сформулювати кілька загальних бажаних
цілей економічної політики в ринковій економічній системі:

– економічне зростання:

– ефективна зайнятість:

– стабільний рівень цін;

– зростання економічної ефективності;

– захист і підтримка принципів економічної свободи;

– соціальна безпека і стабільність.

2. Сучасна економічна політика України: проблеми та стратегія розвитку

У процесі трансформації політичної та економічної систем в Україні
триває пошук ефективної моделі розвитку економіки. Очевидно, що нова
економічна система не може бути “чистим” капіталізмом, який переважав
усередині XIX ст. Тим більше що в розвинених країнах домінують змішані
суспільства. У них взаємодіють ринок як засіб підвищення ефективності
економіки і система коригування ринку як засіб досягнення оптимально
справедливого розподілу доходів через структуру соціального
законодавства.

Eкoнoмiчнa політика України на початку XXI ст. має своєю головною метою
перехід до соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Риси сучасного економічного становища України:

§ величезна заборгованість держави, окремих галузей і підприємств
країнам близького і далекого зарубіжжя;

§ відставання сектора економіки, який виробляє товари, від сектора
економіки, який їх споживає;

§ паливно-енергетична залежність від Росії;

§ занадто сильний контроль економіки з боку українського уряду, що має
ефект придушення того її сектора, що виробляє товар;

§ криміналізація стосунків між державним апаратом і бізнесом,
розподілення між кланами найприбутковіших секторів економіки України;

§ Україна занадто відірвана від світової економіки.

Основними завданнями української держави в галузі економіки є:

– реформування електроенергетичного сектора;

– надання людям економічної свободи;

– зміцнення інституційних структур національної економіки;

– стабілізація національної валюти;

– створення умов для подолання кризи виробництва і для підвищення його
конкурентноспроможності;

– розвиток аграрного сектора економіки, перетворення землі в товар і
набуття нею реальної вартості;

– утвердження відкритого типу економіки, забезпечення прозорості
економічних процесів;

– входження України у світовий економічний простір;

– захист вітчизняного товаровиробника шляхом створення фінансового,
кредитного та податкового механізмів, які стимулюють виробництво;

– створення української економіки як самодостатньої системи;

– перехід відносин між суб’єктами господарювання з бартерних принципів
на грошовий (товарно-грошовий);

– легалізація “тіньових” капіталів і виробництв, “тіньової” економіки і
відносин;

– інтенсифікація процесів приватизації, особливо в аграрному секторі;

– посилення боротьби з економічною злочинністю, корупцією;

– переведення економіки у ліберальне русло.

Реалізація економічної політики в Україні передбачає використання таких
методів впливу держави на економіку, як:

§ регулювання і планування пропорцій;

§ державні замовлення;

§ цільові програми;

§ політика доходів;

§ вирівнювання економічних потенціалів і життєвих умов різних регіонів.

Модель економічного розвитку України передбачає поетапне здійснення
цілеспрямованої, науково обґрунтованої програми виходу з кризи шляхом
поєднання регулюючого впливу державних органів на економіку і
запровадження ринкових відносин. Ключовим чинником у створенні
економічної сфери, сприятливої для підприємницької діяльності, є
держава, яка, не втручаючись у діяльність приватних підприємств,
управляє ринком і підтримує його, стримує негативні тенденції через
відповідні юридичні важелі — програми оподаткування, монетарну політику.
Держава покликана дбати про поєднання приватних і суспільних інтересів.

Здійснюючи стратегію виходу з економічної кризи, важливо брати до уваги,
що перехід суспільства від тоталітарного устрою до демократичного не
відбувається за кілька років. Економіка України потребує суттєвих
структурних змін, а це неможливо без формування механізму відтворення
цілісної національної економіки (за роки незалежності так і не вдалося
його сформувати). Тому потрібні всебічно обґрунтована концепція
економічних реформ, відповідні управлінські структури, професійно
підготовлені кадри, які б досконало володіли механізмами перетворення
сучасної економіки. У ситуації, коли першочерговим завданням є
розв’язання проблем модернізації економіки і прискорення темпів розвитку
країни, існує спокуса встановити авторитарний режим.

Та застосування авторитарних методів управління матиме лише тимчасовий
успіх. А формування соціальне орієнтованої економіки неможливе без
утвердження демократичної, соціальної, правової держави.

З огляду на реалії й особливості суспільного життя в Україні,
становлення та розвиток її політичної системи характеризуватимуть такі
параметри:

– подальший розвиток і вдосконалення політичних відносин шляхом
відкриття максимального простору для самоуправління суспільства на всіх
рівнях його соціально-політичної організації;

– побудова справді демократичної, соціальної, правової держави з
ефективно діючим парламентом, професійним висококваліфікованим урядом,
незалежними судовими органами;

– формування інститутів громадянського суспільства як співтовариства
вільних людей і їх самодіяльних організацій, політичних партій, рухів,
профспілок, кооперативів, асоціацій;

– розвиток політичної свідомості та політичної культури суспільства й
особистості як на загальнодержавному, так і на побутовому рівні;

– забезпечення необхідних умов для вільного розвитку нації загалом і
кожного етносу зокрема, формування та підвищення національної свідомості
й самосвідомості, національної культури;

– удосконалення діяльності ЗМІ, підвищення їх ролі ,в регулюванні
політичних відносин, управлінні суспільством, формуванні політичної
свідомості та політичної культури суспільства і кожного громадянина;

– своєчасне самооновлення політичної системи з урахуванням внутрішнього
та міжнародного становища України (постійна самоадаптація).

Гармонізація політичної системи українського іуспільства разом з
ефективними економічними перетвореннями покликані забезпечити політичну
та економічну безпеку держави, високий життєвий рівень її громадян.

3. Сутність і специфіка соціальної політики

Соціальна політика – це діяльність держави та її інститутів, органів
місцевого самоврядування, вітчизняних і зарубіжних підприємств, установ
усіх форм власності, їх об’єднань і асоціацій, громадських і приватних
фондів, громадських і релігійних організацій, громадян щодо розвитку й
управління соціальною сферою, щодо збалансування розвитку суспільства,
забезпечення стабільності державного правління, соціального захисту
населення, створення сприятливих умов для існування індивідів і
соціальних спільнот.

Головною метою соціальної політики є подолання соціальної напруги,
досягнення рівноваги, стабільності, цілісності, консолідації, злагоди й
динамізму суспільства.

Завдання соціальної політики:

– забезпечення ефективного розвитку соціальної сфери, соціального
простору життєдіяльності;

– здійснення заходів щодо задоволення зростаючих матеріальних і духовних
потреб членів суспільства;

– врегулювання процесів соціальної диференціації суспільством;

– підняття суспільного добробуту на рівень загальноприйнятих стандартів.

Найважливіщий принцип соціальної політики – управління інтересами та
через інтереси людей.

Рівні соціальної політики:

– загальнодержавний (врахування інтересів всього суспільства);

– регіональний (інтереси адміністративної одиниці);

– місцевий (інтереси міста, району, підприємства тощо);

– локальний (допомога і підтримка громадянам, що постраждали від
стихійного лиха).

4. Основні напрями і особливості сучасної соціальної політики України

Здійснення економічних реформ при відсутності обґрунтованої економічної
політики та розвиненої ринкової інфраструктури за умов руйнації
економічних зв’язків призвело до кризового соціального стану
суспільства. Розпад фінансової системи і гіперінфляція в першій половині
90-х pp. XX ст., відродження “тіньової” економіки породили такі украй
негативні наслідки у соціальній сфері:

• зниження рівня життя значної частини населення;

• значну частку прихованого безробіття;

• різку поляризацію населення за рівнем доходу;

• майже повну ліквідацію відповідності між результатами й оплатою праці
між секторами економіки і сферами економічної діяльності;

• посилення неформальних суспільне нерегульованих методів вирішення
економічних і соціальних питань, розвиток корупції;

• формування маргінальних груп населення, готових до суспільне
деструктивних дій.

Нерозв’язанім соціальних проблем викликає негативні соціальні явища, які
стримують і деформують розвиток суспільства, унеможливлюють повноцінну
участь громадян у всіх сферах суспільного життя.

Сьогодні Україна стоїть перед необхідністю:

• відміни системи субсидованого житлового фонду та комунальних послуг і
підвищення видатків на комунальні послуги;

• раціоналізації і спрощення існуючої системи пільг;

• зменшення видатків на розподіл і доставку допомоги з метою підвищення
рентабельності системи;

• впровадження цільового спрямування витрат на допомогу тим, хто її
найбільше потребує, зокрема на пільги для дітей та пенсіонерів з низьким
рівнем доходів;

• реформи пенсійного забезпечення;

• переходу від державного фінансування охорони здоров’я до його
здійснення переважно на страхових засадах,

• підвищення межі пенсійного віку;

• відміни вікових пільг;

• обмеження прав на пільги:

• ліквідації прихованого безробіття тощо.

Важливими проблемами соціальної політики України є:

§ визначення шляху суттєвого підвищення вартості національної робочої
сили;

§ поєднання політики економічного зростання з активною і сильною
соціальною політикою;

§ підвищення платоспроможного попиту населення;

§ посилення мотивації праці;

§ зайнятість населення.

Література:

Бебик В. M. Базові засади політології: історія, теорія, методологія,
практика: [Монографія]. – К., 2000.

Білоус А. Політико-правові системи: світ і Україна. – К.,1997.

Бодуен Ж. Вступ до політології. – К., 1995.

Брегеда А. Ю. Політологія : Навч.-метод, посібник для самост. вивч.
дисц. – К., 1999.

Базар І. M. Політична етнологія як наука : історія, теорія, методологія,
праксеологія.- К., 1994.

Гаєвський Б. Українська політологія. – К., 1995.

Гаєвський Б. Філософія політики. – К., 1993.

Гальчинський А. Кінець тоталітарного соціалізму, а що далі ? – К., 1996.

Гелей С., Рутар С. Основи політології. -Львів, 1996.

Гелей С.Д., Рутар С.М. Основи політології. Навч. посібник. – К., 1999.

Пірен M.I. Етнополітика. – К., 1997.

Потульницький В. Історія української політології. – К., 1992.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020