UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75850
останнє поновлення: 2016-12-08
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваСпіввідношення політики і моралі як регуляторів суспільного життя (реферат)
Авторdimich
РозділПолітологія, політика, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось3810
Скачало418
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Співвідношення політики і моралі як регуляторів суспільного життя.

 

Проблемами оптимальної взаємодії політики і моралі на різних етапах

розвитку суспільно-політичного життя переймалися філософи та історики,

соціологи й політологи. З огляду на необхідність досягнення гармонійної

взаємодії між політикою і мораллю важливе значення має з'ясування

причин, що зумовили розрив між ними, аналіз форм взаємодії

практично-політичної діяльності людей із загальнолюдською мораллю,

єдність яких забезпечує гуманістичне регулювання співвідношення цілей та

засобів у політиці.

 

Політика і мораль взаємодіють як форми суспільної свідомості й практики.

Етичні поняття — добро, справедливість, чесність, порядність — не лише

характеризують політичну діяльність влади, держави, партії чи політика,

вони або підтримують, морально санкціонують і стимулюють цю діяльність,

або засуджують, блокують.

 

Політика, яка не має належної підтримки з боку моралі, приречена на

поразку. Безчесний політик, безсоромний політикан, для якого понад усе

егоїстичні інтереси — тимчасова персона на політичній арені. Втім, як це

часто трапляється, він поступається місцем іншому політикану. Політик,

який виражає соціальні сподівання людей, керується ними, отримує тривалу

підтримку громадськості.

 

Проблема співвідношення політики і моралі — одна з центральних у

політичній та етичній теоріях. Вона була сформульована ще у

філософсько-політичних трактатах давньогрецьких мислителів, які вже тоді

виявили її складність і неоднозначність.

 

Згідно з етико-політичним вченням давньокитайського мислителя Конфуція

політична державна влада є відлунням вічних законів неба, носієм яких є

правитель. Тому головним принципом політичної та моральної поведінки є

сповідування “кожному належне”: “...цар має бути царем,

міністр—міністром, батько—батьком, син—сином”. На думку іншого

китайського мислителя Лао Цзи, життя людей не визначається волею неба, а

розвивається природним шляхом — дао. Природний закон справедливості має

перемогти, людина повинна вірити в це і підкорятися йому. Вчення

давньокитайських мудреців сутністю морального обов'язку вважали

необхідність дотримуватися належного.

 

Полеміку щодо співвідношення політики і моралі продовжили класики

античної філософії — Геракліт, Демокріт, Платон, Аристотель.

 

В етико-політичній доктрині Геракліта домінують аристократичні,

антидемократичні схильності. Але він вважав неприпустимою тиранію,

виступав за додержання законів: “Народ повинен боротися за закон, як за

свої стіни”.

 

Демокріт тлумачив сутність політичного життя і політичної етики з

позиції демократії, яку він вважав найвищою цінністю. Підкорення окремої

людини інтересам держави — її моральний обов'язок, у цьому полягає суть

суспільної справедливості. Правитель, який володарює над іншими, повинен

насамперед навчитися володарювати над самим собою. Демокріт доводив, що

джерело моралі в душі людини, імпульси якої мають контролюватися

розумом.

 

Характерним для концепції Платона й Аристотеля е положення про

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ