Реферат на тему:
Емоції і почуття
ПЛАН
1. Поняття про емоції і почуття.
2. Фізіологічне підґрунтя емоцій і почуттів.
3. Вираження емоцій і почуттів.
4. Форми переживання емоцій і почуттів.
5. Вищі почуття.
1. Поняття про емоції і почуття
Діяльність людини, її поведінка завжди викликають позитивне або
негативне ставлення до неї. Ставлення до дійсності відображається в
мозку й переживається як задоволення або незадоволення, радість, сум,
гнів, сором. Такі переживання називають емоціями, почуттями.
Емоції і почуття здійснюють сигнальну та регулювальну функції,
спонукають людину до знань, праці, вчинків або стримують її.
Людські емоції і почуття найяскравіше виражають духовні запити і
прагнення людини, її ставлення до дійсності. К.Д. Ушинський писав, що
“ні слова, ні думки, навіть вчинки наші не виражають так ясно нас самих
і наше ставлення до світу, як наші почування”.
Емоції і почуття органічно пов’язані між собою, але за своїм змістом і
формою переживання вони не тотожні.
Емоція – це загальна активна форма переживання організмом своєї
життєдіяльності. Розрізняють прості та складні емоції. Переживання
задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю – це прості емоції. Вони
властиві і людям, і тваринам. Прості емоції в людському житті
перетворилися на складні емоції і почуття. Характерною ознакою складних
емоцій є те, що вони виникають у результаті усвідомлення об’єкта, що
викликав їх, розуміння їхнього життєвого значення, наприклад переживання
задоволення при сприйманні музики, пейзажу.
Почуття – це специфічні людські, узагальнені переживання ставлення до
людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні
або негативні емоції – радість, любов, гордість або сум, гнів, сором
тощо.
Емоції і почуття характеризуються своєю якістю та полярністю, активністю
та інтенсивністю.
В якості почуття виявляється ставлення особистості до праці, подій,
інших людей, до самої себе. За якістю переживань відрізняють одні емоції
і почуття від інших, наприклад радість від гніву, сорому, обурення,
любові тощо.
Емоціям і почуттям властива полярність. Вона виявляється в тому, що
кожна емоція, кожне почуття за різних обставин можуть виявлятися
протилежно: “радість – горе “, “любов- ненависть”, “симпатія –
антипатія”, “задоволення – незадоволення”. Полярні переживання мають
явно виражений позитивний або негативний відтінок. Умови життя та
діяльності викликають почуття різного рівня активності. Розрізняють
стенічні емоції і почуття – ті, що посилюють активність, спонукають до
діяльності, та астенічні – ті, що пригнічують людину, послаблюють її
активність, демобілізують.
Залежно від індивідуальних особливостей особистості, її стану і
ставлення до ситуації та об’єктів, що викликають переживання, емоції і
почуття виявляються більш або менш інтенсивно, бувають довготривалими
або короткочасними.
Характерною особливістю емоцій і почуттів є те, щовони захоплюють
особистість загалом. Здійснюючи майже блискавичну інтеграцію, тобто
об’єднання в єдине ціле всіх функпіи організму, емоції сигналізують про
корисні або шкідливі впливи на організм, завдяки цьому вони мають
універсальне значення для життя організму. Охоплюючи всі різновиди
переживань людини – від глибоко травмуючих страждань до високих форм
радості та соціального відчуття життя, – емоції стають як позитивним
чинником у життєдіяльності, підносячи активність організму, так і
негативним, пригнічуючи всі його функції. Встановлено, що емоції, а саме
довготривалі негативні емоції (страх, переживання болю тощо), відіграють
вирішальну роль у розвитку так знаних неврогенних захворювань, вважає
відомий фізіолог П.К.Анохін.
Природа емоцій і почуттів органічно пов’язана з потребами. Потреба як
нужда в чомусь завжди супроводжується позитивними або негативними
переживаннями в різноманітних їх варіаціях. Характер їх переживання
зумовлюється ставленням особистості до потреб, обставин, які сприяють
або не сприяють їх задоволенню.
Потреби людини і тварин відрізняються за своїм змістом, інтенсивністю та
способом їх задоволення, а це зумовлює відмінність в емоціях людей і
тварин, навіть у таких, які є спільними для людей та тварин – гнів,
страх, радість, сум тощо. Людські емоції докорінно змінилися в процесі
історичного розвитку людини, вони олюднилися, набули своєрідних
особливостей. Голод, наприклад, переживається людиною не так, як
твариною. Людина залежно від обставин може стримувати свій голод,
відмовлятися від їжі.
У людини як суспільної істоти виникли вищі, духовні потреби, а з ними й
вищі почуття – моральні, естетичні, пізнавальні, які не властиві
тварині. Тваринні емоції залишилися на рівні інстинктивних форм
життєдіяльності. Почуття сорому, вказував Ч.Дарвін, властиве лише
людині. Емоції та почуття людини взаємно пов’язані з її діяльністю:
діяльність викликає різноманітні переживання у зв’язку зі ставленням до
неї та успіхами у виконанні, а емоції і почуття, в свою чергу,
стимулюють людину до діяльності, наснажують її, стають внутрішньою
спонукою, її мотивами. Почуття збагачують життя людини. Ідеї без
почуттів – холодні, “світять, та не гріють”, позбавлені життєвості та
енергії, не здатні перейти в діло. Переконаність у чомусь без почуттів
неможлива.
2. Фізіологічне підґрунтя емоцій і почуттів
Емоції і почуття являють собою складну реакцію організму, в якій беруть
участь майже всі відділи нервової системи. Природа емоцій і почуттів, як
і всіх інших психічних процесів, є рефлекторною. Фізіологічним
механізмом емоцій як таких є діяльність підкоркових нервових центрів –
гіпоталамусу, лімбічної системи, ретикулярної формації. Але кора великих
півкуль головного мозку відіграє провідну роль у проявах емоцій і
почуттів, здійснюючи регулювальну функцію стосовно підкоркових процесів,
спрямовуючи їхню діяльність відповідно до усвідомлення людиною своїх
переживань.
Між корою та підкорковими центрами нервової системи постійно
відбувається взаємодія. Підкорка, вважав І.П.Павлов, справляє позитивний
вплив на кору великих півкуль як джерело їхньої сили, тонізує кору
мозку, надсилаючи до неї потужні потоки подразнень. Кора регулює
збудження, що йдуть з підкорки, і під її дією одні з цих збуджень
реалізуються в діяльності та поведінці, а інші гальмуються залежно від
обставин і станів особистості. Підтримка або порушення стійкості
нервових зв’язків викликають різноманітні емоції і почуття.
Згідно з І.П.Павловим, однією з фізіологічних підвалин почуттів є
динамічні стереотипи, тобто утворені за життя системи тимчасових
нервових зв’язків. Тут виникають почуття важкості та легкості,
бадьорості та стомленості, задоволення і прикрості, радості, торжества і
відчаю тощо. Мені здасться, що часто такі почуття при зміні звичайного
способу життя, при припиненні звичайних занять, при втраті близьких
людей… мають своє фізіологічне підґрунтя значною мірою в зміні, в
порушенні старого динамічного стереотипу й у складності становлення
нового” (І.П.Павлов).
У виникненні та перебігу почуттів велику роль відіграє друга сигнальна
система в її взаємодії з першою. Слово змінює наші настрої, викликає
захоплення, глибокі переживання. Кращим показником цього є почуття, що
викликаються поетичними творами. Усвідомлюючи ситуацію, що викликає
певні почуття та самі почуття, ми можемо зменшити силу переживання,
стримувати, регулювати їх, але зовнішнє вираження емоцій, внутрішній
емоційний і почуттєвий стан при цьому зберігаються.
3. Вираження емоцій і почуттів
Переживання емоційних станів – радості, любові, дружби, симпатії,
прихильності або болю, суму, страху, ненависті, презирства, огиди тощо –
завжди супроводжуються відповідними зовнішніми або внутрішніми виразами.
Емоції з гіпоталамусу розповсюджуються на всі ефекторні органи.
Достатньо виникнути емоційному збудженню, як негайно включається весь
організм в його вираження. Зовнішні вирази емоцій та почуттів
виявляються в рухах, позах, у руховій та вокальній міміці, інтонаціях
мовлення, рухах очей тощо. Внутрішня або вісцеральна і вираженість
переживань яскраво виявляється в серцебитті, диханні кров’яному тиску,
змінах в ендокринних залозах, органах травлення та виділення. Ця
вираженість буває астенічною або стенічною, тобто виявляється в
пригніченні або збудженні.
Зовнішнє або експресивне вираження емоцій і почуттів помітне навіть у
немовлят. Але воно ще мало диференційоване. З досвідом, особливо із
засвоєнням дитиною мовлення, експресивне вираження емоцій і почуттів
набуває різноманітних відтінків. Багатство їх настільки велике, що в
мові існують близько 5000-6000 слів, якими переважно передаються ті чи
інші переживання. З досвідом і розвитком мовлення дитина поступово
оволодіває експресивними виразами, певною мірою стримує їх, але це не
значить, що цим самим гальмується емоція. П.К. Анохін вважає, що у таких
випадках пригнічуються лише ті чи інші периферійні компоненти емоцій –
рухи, міміка, сама ж емоція, раз вона виникла, неминуче розповсюджується
на інші, головним чином на вісцеральні компоненти. Проте формування
витриманості у дітей позитиво позначається на їхній життєдіяльності та
стосунках у колективі.
З оволодінням експресивними способами виразу емоцій і почуттів
формується здатність сприймати й розуміти різноманітні форми та відтінки
виразу переживань, уміння їх розпізнавати.
Разом з цим розвивається уміння користуватися ними з метою впливати на
інших. Ця здатність необхідна для артиста, а особливо для педагога,
який, розпізнавши завдяки спостережливості внутрішні стани та
переживання учня, може керувати ними, впливати на них з виховною метою
власними експресивно виявленими почуттями.
Залежно від обставин і стану організму, його підготовленості до
переживань, емоції і почуття можуть бути виражені по-різному. Почуття
страху, наприклад, може викликати або астенічну реакцію – скутість, шок,
або ж реакцію стенічну. Горе може викликати апатію, бездіяльність,
розгубленість або відповідні енергійні дії.
Форми та інтенсивність виявлення емоцій і почуттів значною мірою
залежать від вихованості, рівня культури особистості, традицій та
звичаїв. Це особливо позначається на вираженості їх зовнішніми засобами
– мімічними та пантомімічними рухами, жестами. Внутрішнє ж їх вираження
(серцебиття, дихання, дія ендокринної системи) відбувається відносно
незалежно від соціальних чинників.
4. Форми переживаная емоцій і почуттів
Емоційні стани та форми їх виявлення детермінуються переважно
соціальними чинниками, але не можна ігнорувати у з’ясуванні їхньої
природи й деяких приводжених особливостей людини. Багатство емоційних
станів виявляється у формі настроїв афсктів, стресів, фрустрацій,
пристрастей.
Настрій – це загальний емоційний стан, який своєрідно забарвлює напевний
час діяльність людини, характеризує її життєвий тонус. Розрізняють
позитивні настрої, які виявляються у бадьорості, та негативні, які
пригнічують, демобілізують, викликають пасивність. Настрій – це такий
загальний емоційний стан, який виразно не спрямований на щось конкретне.
Причини настроїв – найрізноманітніші; непідготовленість до діяльності,
страх перед очікуваною невдачею, хворобливі стани, і приємні звістки
тощо. Особливе місце серед причин, що викликають настрої, посідає
марновірство. Віра в прикмети, особливо негативні, викликає пасивність,
страх, розладнує психічну діяльність особистості. Міра піддатливості
настроям має індивідуальний характер. Особи, яким властиве самовладання,
не піддаються настрою, не занепадають духом навіть у тих випадках, коли
для цього є якісь підстави, а, навпаки, борються з труднощами. Легкодухі
швидко піддаються настроям. Вони потребують підтримки колективу.
Афекти – це сильне, короткочасне збудження, що виникає раптово,
оволодіває людиною такою мірою, що вона втрачає здатність контролювати
свої дії та вчинки. Прикладом афектів може бути несподіване переживання
– сильна радість, вибух гніву, страх. У стані афекту порушується
саморегуляція організму, яка здійснюється ендокринною системою,
діяльність внутрішніх органів, послаблюються гальмівні процеси кори
великих півкуль головного мозку. І.П.Павлов, аналізуючи афектний стан,
зазначав, що людина в стані афекту, що перевищує гальмівну функцію кори,
говорить і робить те, чого вона не дозволяє собі у спокійному стані і
про що шкодує, коли мине афект. Особливо різко виявляється афективний
стан при сп’янінні, за якого гальмівні процеси значно послаблюються.
Афекти викликаються несподіваними гострими життєвими ситуаціями, в які
потрапляє людина. Афект, як і настрій, залежить певною мірою від
індивідуальних особливостей людини – її темпераменту, характеру,
вихованості. Афективні люди часто-густо спалахують без будь-яких для
цього причин. Афекти викликають глибокі зміни в психічному житті людини,
виснажують її. Людина, виховавши в собі здатність контролювати себе,
володіти своїми рухами, може контролювати свої афективні реакції. Разом
з тим усім людям більшою чи меншою мірою властиве афективне життя, без
якого вони, як слушно зауважила Л.І.Божович, перетворилися б на
пасивних, байдужих істот.
Стрес де в чому нагадує афект. Він, як і афект, виникає за напружених
умов життя та діяльності, у небезпечних ситуаціях, що виявляються
несподівано й потребують негайних заходів. У стресовому стані поведінка
значною мірою дезорганізується, спостерігаються безладні рухи, порушення
мовлення, помилки в переключенні уваги, у сприйманні, пам’яті та
мисленні, виявляються неадекватні емоції. Лише тверді вміння та навички
в стресовому стані можуть залишатися без змін. Практика показує, що
висока ідейність, дисциплінованість, організованість та самовладання
запобігають дезорганізації поведінки за умов стресу.
Фрустрація являє собою своєрідний емоційний стан, характерною ознакою
якого є дезорганізація свідомості та діяльності в стані безнадійності,
втрати перспективи. М.Д.Левітов називає такі різновиди фрустрації, як
агресивність, діяльність за інерцією, депресивні стани, характерними для
яких є сум, невпевненість, безсилля, відчай. Фрустрація виникає у
результаті конфліктів особистості з іншими, особливо в колективі, в
якому людина не дістає підтримки, співчутливого ставлення. Негативна
соціальна оцінка людини, яка заторкує її особистісно – її значущі
стосунки, загрожує престижу, людській гідності, – спричиняє стан
фрустрації. Він виникає у людей з підвищеною збудливістю, з недостатньо
розвиненими гальмівними процесами, у невихованих, розбещених дітей.
Пристрасті – це сильні, стійкі, довготривалі почуття, які захоплюють
людину, володіють нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень
особистості в одному напрямі, в зосередженні їх на одній меті.
Пристрасть – це суттєва сила людини, що енергійно прагне до свого
предмета. Вона породжує неослабну енергію в прагненні до мети.
Пристрасть виявляється в найрізноманітніших сферах людського життя та
діяльності – в праці, навчанні, науці, спорті, мистецтві. Вона має
вибірковий характер і виявляється не лише в емоційній, а й у
пізнавальній, вольовій сферах, у наполегливості.
Пристрасті бувають позитивні та негативні. Навіть позитивна пристрасть,
якщо вона заважає діяльності, навчанню, стає негативною. Коли учень,
захоплюючись читанням або спортом, пропускає уроки, недосипає, то саме
по собі читання книжок з позитивного перетворюється на негативне.
Пристрасть до алкоголю, куріння тощо згубно позначається на праці та
житті людини.
Позитивні пристрасті – захоплення працею, навчанням – є тією силою
особистості, яка породжує велику енергію в діяльності, сприяє
продуктивності праці. І.П.Павлов закликав молодь бути пристрасною в
роботі та наукових шуканнях. “Пам’ятайте, – писав він, – що наука
вимагає від людини великого напруження і великої пристрасті”.
5. Вищі почуття
В емоційній сфері людини особливе місце посідають вищі почуття. Вони
являють собою відображення переживань ставлення до явищ соціальної
дійсності. За змістом вищі почуття поділяють на моральні, естетичні,
інтелектуальні та праксичні почуття. Рівень духовного розвитку людини
оцінюють за тим, якою мірою їй властиві ці почуття. У вищих почуттях
яскраво виявляються їх інтелектуальні, емоційні та вольові компоненти.
Вищі почуття є не лише особистим переживанням, а й засобом виховного
впливу на інших.
Моральні почуття – це почуття, в яких виявляється стійке ставлення
людини до суспільних подій, до інших людей, до самої себе. Їх джерелом є
спільне життя людей, їх взаємини, боротьба за досягнення суспільних
цілей. Моральні почуття людини сформувались у суспільно-історичному
житті людей, в процесі їх спілкування і стали важливим засобом оцінки
вчинків і поведінки, регулювання взаємин особистості.
Естетичні почуття – це чуття краси в явищах природи, в праці, в гармонії
барв, звуків, рухів і форм. Гармонійна злагодженість в об’єктах цілого
та частин, ритм, консонанс, симетрія викликають почуття приємного,
насолоду, яка глибоко переживається та вшляхетнює душу. Ці почуття
викликають твори мистецтва. Не тільки в мисленні, а й почуттями людина
утверджує себе в предметному світі.
Залежно від рівня загальної та мистецької культури люди по різному
відгукуються на красу. Одні глибоко переживають гармонійно виражені ритм
і риму, переходи та взаємопереходи між кольорами, звуками, формами та
рухами, інші не відчувають цієї гармонії й захоплюються грубими, різкими
звуками, безладними рухами, випадковими поєднаннями кольорів.
Естетичні почуття тісно пов’язані з моральними почуттями. Вони
вшляхетнюють особистість, надихають її високими прагненнями, утримують
від негативних вчинків. Отже, естетичні почуття є істотними чинниками у
формуванні моральною обличчя людини.
Вищі рівні розвитку естетичного почуття виявляються в почуттях високого,
піднесеного, трагічного, комічного, гумору. Ці різновиди естетичних
почуттів органічно пов’язані з моральними почуттями і є важливим засобом
їх формування.
Праксичні почуття – це переживання людиною свого ставлення до
діяльності. Людина відгукується на різні види діяльності – трудову,
навчальну, спортивну. Це виявляється в захопленні, в задоволенні
діяльністю, в творчому підході, в радості від успіхів або в
незадоволенні, в байдужому ставленні до неї. Праксичні почуття виникають
у діяльності. Яскраве уявлення про зміст і форми діяльності, її процес і
результат, громадську цінність – головна передумова виникнення й
розвитку праксичних почуттів.
Праксичні почуття розвиваються або згасають залежно від організації та
умов діяльності. Вони особливо успішно розвиваються і стають стійкими
тоді, коли діяльність імпонує інтересам, нахилам і здібностям людини,
коли в діяльності виявляються елементи творчості, розвиваються
перспективи її розвитку.
Праксичні почуття стають багатшими, якщо поєднуються з моральними
почуттями. Праця як справа честі, гуманістичне ставлення до діяльності
роблять праксичні почуття важливим чинником боротьби за високу
продуктивність та якість праці.
Інтелектуальні почуття являють собою емоційний відгомін ставлення
особистості до пізнавальної діяльності в широкому розумінні. Ці почуття
виявляються в допитливості, чутті нового, здивуванні, упевненості або
сумніві. Інтелектуальні почуття яскраво виявляються в пізнавальних
інтересах, любові до знань, навчальних і наукових уподобаннях.
Пізнавальні почуття залежно від умов життя, навчання та виховання мають
різні рівні свого розвитку. Такими його рівнями є цікавість,
допитливість, цілеспрямований, стійкий інтерес до певної галузі знань,
захоплення пізнавальною діяльністю. Пізнавальні почуття своїм механізмом
мають природжений орієнтувальний рефлекс, але його зміст цілком залежить
від навчання, виховання, навколишньої дійсності умов життя.
Формалізована структура змісту теми
Психологічна функція почуттів: емоційне переживання ставлення суб’єкта
до об’єктивної дійсності.
Фізіологічний механізм почуттів: взаємодія підкоркових центрів з корою
великих півкуль головного мозку при їх провідній ролі
Література
Психологія / За ред. Г.С.Костюка. – Київ: Радянська школа, 1968.
Общая психология / Под ред. А.В.Петровского. – М.: Просвещение, 1977. І
Немов Р.С. Психология. – М.: Просвещение, 1995.
Бреслав Г.М. Проблеми змоциональной регуляции общения у до-школьников //
Вопросы психологии. – 1984. – № 3.
Вартанян Г.А., Петров Е.С. Эмоции и поведение. – Л., 1989.
Вилюнас В.К. Психология эмоциональных явлений. – М., 1976.
Додонов Б.И. В мире змоций. – Киев: Политиздат Украины, 1987.
Изард К.Е. Эмоции человека. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980.
Макаренко Ю.А, Системная организация змоционального поведения. – М.,
1980.
Ольшанникова А.Е. Эмоции и воспитание. – М., 1983.
Психология эмоций: Тексты. – М.: ИзД-во Моск. ун-та, 1984.
Симонов П.В. Потребностно-мотивационная теория эмоций // Вопросы
психологии. – 1982. – № 6.
Якобсон П.М. Психология чувств. – М.: Изд-во Моск. ун-та,1980.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
