Реферат на тему:
Загальна характеристика темпераменту
ПЛАН
1. Поняття про темперамент. Історія розвитку вчення про темперамент.
2. Фізіологічні основи темпераменту.
3. Типи темпераменту і їх характеристика.
4. Проблема мінливості темпераменту.
5. Роль темпераменту в діяльності людини.
6. Властивості темпераменту та особливості виховання і навчання учнів.
1. Поняття про темперамент. Історія розвитку вчення про темперамент.
Щоденні спостереження за людьми показують, що одні люди збуджуються
сильно, діють енергійно, пристрасно, інші – слабко, неенергійно. Одні
відзначаються врівноваженістю поведінки, діють стримано, не виявляють
різко назовні своїх почуттів, інші ж при аналогічних обставинах одразу
спалахують, діють порив часто, нервуються. Є люди, які легко переходять
від одних життєвих умов до інших, легко пристосовуються до змінених умов
життя; інші ж цю зміну переживають дуже гостро і з великими труднощами
пристосовуються до нових умов.
Ці особливості людей виявляються в їх розумовій та практичній
діяльності, причому виявляються досить рано: вже немовлята з різною
активністю реагують на зовнішні подразники, характеризуються більшою чи
меншою збудливістю. З віком ці особливості ускладнюються й певним чином
змінюються, та все ж продовжують досить стійко характеризувати індивіда.
Вразлива й легко ранима людина часто залишається такою до старості.
Такі індивідуальні особливості, що виявляються в динамічних проявах
психіки людини отримали назву “темперамент”.
Темперамент (від латинського tempero – змішую в належному
співвідношенні)
– індивідуальні особливості людини, що виявляються в певній її
збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості і швидкості перебігу
її психічної діяльності. (Г.С. Костюк).
– індивідуальна , природно обумовлена сукупність динамічних проявів
психіки.
Темперамент – одне з найдавніших й найпопулярніших понять психології.
Проте, на думку В.Русалова, “навряд чи є ще одне таке фундаментальне
поняття, яке було б усім так добре зрозуміле на рівні здорового глузду,
але фактично було б так мало вивчене, незважаючи на численні
публікації”. В історії психології відомо кілька теорій, що пояснюють
природу темпераменту.
1. Гуморальна теорія, якій уже понад ХХV століть (від латинського humor
— волога) пов’язує темперамент з особливостями внутрішнього середовища
організму.
Перші відомі нам спроби пояснити індивідуальні відмінності людей
здійснив відомий давньогрецький лікар Гіппократ (V ст. до н. ери). Він
вважав, що стан організму залежить від певного співвідношення рідин, які
є в організмі – кров, лімфа, жовч. Пропорція, в якій змішуються ці
рідини називають “красис”. Пізніше римські лікарі позначили це поняття
лат. temperamentum, що означає “необхідне співвідношення частин” >
термін темперамент.
Далі римський лікар та послідовник Гіппократа Гален дійшов висновку, що
ці відмінності зумовлені різним співвідношенням основних видів рідин в
організмі. Якщо переважає кров – людина – сангвінік (sanguis – кров),
слиз – флегматик (phlegma – слиз), жовта жовч ( сhole – жовч) – холерик,
чорна жовч – меланхолік (melaina chole). Ця теорія дістала назву
гуморальної теорії темпераменту Гіппократа – Галена і довгий час була
провідною. До середини XVII ст. всі дослідники вбачали
анатомо-фізіологічні основи темпераменту в будові та функціонуванні
кровоносної системи. Так, німецький філософ Кант вважав, що природною
основою темпераменту є індивідуальні особливості хімічного складу крові.
Близькі до такої точки зору ідеї російського педагога, анатома і лікаря
П. Лесгафта (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.), який розробив теорію, в якій
основою темпераменту є особливості системи кровообігу (товщина стінок,
діаметр просвіту кровоносних судин, будова і форма серця). Діаметр і
товщина стінок визначають швидкість і силу кровообігу, а від цього
залежить швидкість обміну речовин, і в підсумку – індивідуальна
характеристика темпераменту як міри збудження організму та тривалості
реакцій.
2. Соматичні теорії. (гр. soma – тіло) пов’язували якості темпераменту
із будовою тіла.Французький лікар Клод Сіго (20 рр. ХХ ст.) створив
типологію, за якою кожній системі організму відповідає певне зовнішнє
середовище, що впливає на цю систему: повітря – джерело дихальних
реакцій, їжа – реакцій травлення, фізичне середовище – моторних реакцій,
соціальне середовище – мозкових реакцій. Переважання певної системи
призводить до специфічних реакцій індивіда на зміни навколишнього
середовища, тобто кожному типу будови тіла відповідають певні
особливості темпераменту. Виходячи з цього, К. Сіго вирізнив чотири
основних типи будови тіла та, відповідно, темпераменту: дихальний,
травний, мускульний та мозковий.
Е. Кречмер у 1921 р. у своїй праці “Будова тіла та характер”
стверджував, що “люди з певним типом будови тіла мають певні психічні
особливості та схильність до психічних захворювань”. Кречмер
стверджував, що у здорових людей існує залежність між будовою тіла та
психічними якостями і визначав три типи темпераменту, що залежать від
типу будови тіла.
1) лептосоматик (leptos – слабкий) – тендітна будова, високий зріст,
витягнуте обличчя, довгий ніс – тип темпераменту шизотимік;
2) пікнік (pyknos – товстий) – велика кількість жирової тканини,
надмірна повнота, малий або середній зріст, великий живіт, кругла голова
– тип темпераменту циклотимік;
3) атлетик (athlon – боротьба) – розвинена мускулатура, міцна будова
тіла, високий або середній зріст, широкі плечі, вузькі стегна, випуклі
кістки обличчя – тип темпераменту іксотимік;
4) диспластик (dys – погано; plastos – сформований) – будова безформна,
неправильна. Можливі різні деформації тіла. Тип темпераменту змішаний
або не визначається зовсім.
У 40-і рр. 20 ст. У. Шелдон визначив якості темпераменту залежно від
переважання функцій певних органів тіла:
1) вісцеротонія (viscera – нутрощі) – вісцеротоніки;
2) соматотонія (soma – тіло) – соматотоніки;
3) церебротонія (cerebrum – мозок) – церебротоніки;
4) змішаний тип.
3.Нервова теорія І.П.Павлова.
Основа темпераменту – властивості центральної нервової системи,
врівноваженість і рухливість процесів збудження і гальмування. Поєднання
цих властивостей створює певний тип нервової системи, який обумовлює і
тип темпераменту, тобто індивідуальні особливості протікання психічних
процесів. Дослідження властивостей нервової системи, здійснені в межах
нервової теорії темпераменту, довели складність їх структури, зумовлену
багатоаспектністю роботи мозку.
Криза нервової теорії зумовила появу у середині ХХ ст. конституційної
теорії темпераменту.
4. Конституційна теорія темпераменту – своєрідний синтез попередніх
підходів до вивчення природи темпераменту. (Василевський, Русалов,
Стреляу).
Згідно з цією теорією, темперамент ґрунтується на роботі цілісного
організму в сукупності його біохімічного, соматичного і нейродинамічного
рівнів. Серед них властивості нервової системи є характеристикою
найвищого рівня і тому вони найщільніше пов’язані з властивостями
темпераменту. Принаймі вплив на властивості обмінних процесів організму
опосередковується впливом нервової системи.
Загалом ж, темперамент базується не на властивостях нервової системи
самих по собі, а на властивостях багаторівневої конституції організму
людини, закріпленої в її спадковому апараті.
Проте ця теорія має більше гіпотетичний характер, що пояснюється
труднощами дослідження різних рівнів функціювання організму та переходів
між ними у їх відношенні до властивостей темпераменту.
Таким чином, протягом історії проблема темпераменту вивчалася в межах
гуморальної, соматичної, нервової та конституційної теорій. Кожна з них
бере за основу темпераменту ті чи інші властивості організму.
Очевидно, що природні передумови темпераменту існують. Серед них
властивості нервової системи безпосередньо стосуються темпераменту і
визначають стійкість його виявів. Тому, щоб ознайомитись із
фізіологічними основами темпераменту, ми докладніше розглянемо вчення
І.П. Павлова.
2. Фізіологічні основи темпераменту.
І.П.Павлов та його співробітники, вивчаючи умовно-рефлексні реакції
собак, звернули увагу на індивідуальні відмінності в їхній поведінці, що
проявляються насамперед у швидкості й точності утворення умовних
реакцій, їхній інтенсивності. В результаті тривалих досліджень було
встановлено, що в основі індивідуальних відмінностей лежать фізіологічні
властивості нервових процесів:
• сила збудження і гальмування;
• рухливість цих процесів;
• врівноваженість збудження і гальмування.
Послідовники й учні І.П.Павлова зазначили, що найбільш значимим
відкриттям І.П.Павлова було не вчення про темперамент чи другу сигнальну
систему, а відкриття ним загальних властивостей нервових процесів –
збудження і гальмування.
1. Сила нервових процесів визначає працездатність нервової системи.
Відсили збудливого і гальмівного процесу залежить працездатність клітин
кори великих півкуль, їх витривалість. Сила нервових процесів
виявляється насамперед у функціональній витривалості, тобто здатності
витримувати тривалі або короткочасні ,але сильні збудження.
Оточуючий світ постійно спричиняє нашій нервовій системі багаточислені
впливи; часто потрібно довго виконувати важку роботу, в житті
зустрічаються подразники великої сили, що вимагають значного нервового
напруження. Від сили збудження і гальмування залежить яке навантаження
може витримати нервова система.
2. Врівноваженість нервових процесів – це баланс між процесами збудження
і гальмування. Не завжди сила збудливого і гальмівного процесів
відповідають одна одній. Нерідко гальмівний процес відстає по силі від
процесу збудження, і тоді збудження великої сили не може повністю
врівноважитись гальмуванням. Протилежною властивістю є неврівноваженість
нервових процесів.
3. Рухливість процесів збудження і гальмування – швидкість зміни
збудження і гальмування. Оточуючий світ постійно змінюється і ці зміни
часто бувають різкими і несподіваними. Нервові процеси повинні
“встигати” за ними. Рухливість нервових процесів виявляється в здатності
змінювати поведінку залежно від умов, швидко переходити від однієї дії
до іншої, від пасивного до активного стану чи навпаки. Протилежною
рухливості є інертність нервових процесів. Нервова система інертніша
тоді, коли потребує більше часу чи зусиль для переходу від одного
процесу до іншого.
Але, як показали дослідження Павлова, особливості вищої нервової
діяльності обумовлені не однією із властивостей, а завжди їх сукупністю,
поєднанням у певних співвідношеннях. Три властивості нервової системи
можуть створювати різні поєднання. Таким чином , Павловим була створена
класифікація основних типів вищої нервової діяльності (ВНД).В залежності
від сили нервових процесів Павлов поділив собак на сильних і слабких.
1. Слабкі тварини складають один тип. У представників такого типу
слабкими є обидва процеси — збудження і гальмування. Такі собаки
метушливі, безперервно оглядаються, або навпаки, завмирають у якійсь
позі. Тривалі або сильні подразники викликають у них швидке виснаження.
Тварини слабкого типу розрізняються між собою й іншими властивостями
нервової системи (крім сили), але на тлі загальної слабкості нервових
процесів ці відмінності не мають істотного значення.
Отже, слабка, чутлива, легко гальмівна нервова система є типом ВНД –
слабким.
2. Сильний тип поділяється на врівноважений і неврівноважений.
Сильна неврівноважена нервова система виражається в швидкій зміні
настрою, поведінки: дуже сильний збудливий процес і відносно слабке
гальмування. Оскільки збудливий процес не врівноважується гальмівним, то
при дуже великому нервовому навантаженні часто буває нервовий зрив.
Індивід з таким поєднанням властивостей нервової системи відноситься до
нестримного типу (за визначенням І.П.Павлова).
3. Сильні врівноважені, в свою чергу поділяються на рухливий та інертний
типи – в залежності від того, швидко чи повільно відбувається зміна
нервових процесів.
Таким чином, три властивості нервової системи в класифікації І.П.Павлова
в різних поєднаннях дали чотири типи ВНД.
Порівнюючи типи нервової системи з традиційною, класичною типологією
Гіппократа – Галена, російський фізіолог співвідносить тип ВНД з типом
темпераменту таким чином:
1) слабка нервова система – слабкий тип – меланхолік;
2) сильна, неврівноважена нервова система – нестримний тип – холерик;
3) сильна врівноважена рухлива нервова система – живий (жвавий) тип –
сангвінік;
4) сильна врівноважена інертна система – інертний, спокійний тип –
флегматик.
Отже, той чи інший тип ВНД складає фізіологічну основу темпераменту. ТИП
сильний слабкий (меланхолік)
врівноважений неврівноважений (нестримний) холерик
рухливий інертний (жвавий) (інертний) сангвінік флегматик
Вчення Павлова про індивідуальні відмінності динамічної сторони психіки
дало поштовх до подальших досліджень в цій галузі. Наприкінці 50-х років
20 ст. були проведені лабораторні дослідження під керівництвом
Б.М.Теплова, В.Д.Небиліцина, В.С.Мерліна, які доповнили типологію
І.П.Павлова новими елементами. Було розроблено багато прийомів
дослідження нервової системи людини, які дали змогу глибше зрозуміти
роль індивідуальних особливостей темпераменту в діяльності людини,
визначити додаткові властивості нервових процесів. В даний час в
психології розрізняють наступні властивості темпераменту:
1) лабільність – швидкість виникнення та протікання збудження і
гальмування;
2) сенситивність ( підвищена чутливість) – визначається тим, яка сила
впливу необхідна, щоб викликати в людини реакцію. (Якщо у однієї людини
ступінь незадоволення потреби не помічається, то в іншого – та ж сама
ступінь викликає страждання – другий має більшу сенситивність)
3) реактивність (емоційність) – сила емоційної реакції на зовнішні та
внутрішні подразники; інтенсивність реагування індивіда на зміни
ситуації життя. Основний показник – час, що минає від події до початку
відповідної поведінки. Високо реактивні особи імпульсивні, низько
реактивні – розважливі і помірковані.
4) Активність (резистентність) – характеризується тим, наскільки людина
активна під час подолання перешкод, здатна чинити опір несприятливим
умовам, що гальмують діяльність. Найбільш яскраво ця якість темпераменту
виявляється у протидії опору стресу, у відсутності зниження
функціонального рівня діяльності при сильному нервовому напруженні.
Загалом активність і реактивність перебувають в обернено пропорційному
співвідношенні – чим більш активною є людина, тим вона менш реактивна.
5) Темп реакцій – протікання психічних процесів та реакцій; Показником є
швидкість переробки інформації, що впливає органи чуттів, час
розв’язання мислитель них задач, протікання мнемічних процесів.
6) Пластичність – ригідність. Перша властивість характеризується
гнучкістю, легкістю пристосування до нових умов. Людина з ригідними
властивостями важко пристосовується, характеризується інертністю,
нечутливістю до зміни умов.
7) Екстраверсія – інтроверсія характеризує спрямованість особистості на
довкілля або на себе. Екстраверт – спрямований на оточуючих людей,
предмети, події. Інтроверт – фіксація особистості на собі, на своїх
переживаннях та думках, схильність до самоаналізу, замкненість.
8) Емоційна збудливість – характеризується тим, якої сили потрібен
вплив, щоб викликати емоційну реакцію. Вказує на швидкість виникнення і
перебігу реакцій. Емоційно нестійкі, збудливі люди відгукуються навіть
на слабкі впливи оточуючого середовища, тоді як емоційно стійкі – тільки
на сильні.
3. Типи темпераменту та їх характеристика.
Тип вищої нервової діяльності – поняття фізіологічне, а темперамент
психологічне. Темперамент є психологічним проявом комплексу властивостей
ВНД. Темперамент – це динамічна характеристика діяльності, що
виражається не стільки в її кінцевому результаті, скільки в особливостях
її здійснення. Розглянемо докладніше, як властивості нервової системи
впливають на особливості темпераменту та як це виявляється у діяльності
та поведінці людей з певним типом темпераменту. І. Холеричний тип
темпераменту.
1. Умовні (позитивні) рефлекси утворюються легко, відзначаються точністю
іміцністю (залишаються стійкими при різноманітних умовах). Гальмівні
рефлекси виробляються з труднощами. Зустріч двох протилежних процесів
призводять до зриву нервової діяльності з боку гальмування –
відмовляються працювати.
2. Характерна циклічність у діяльності і поведінці. Це пояснюється
неврівноваженістю ВНД, що виявляється у переважанні збудливого процесу і
недостатку гальмування
+ неврівноваженість кіркової і підкіркової діяльності (підкіркова
діяльність не завжди регулюється корою). Неврівноваженість ВНД
+ неврівноваженість підкіркової і кіркової діяльності
> циклічність у діяльності і поведінці.
3. Характеризується підвищеною збудливістю і емоційною реактивністю.
Холерик буває запальним, нетерплячим, різким у стосунках, прямолінійним,
може довгий час невтомно працювати. Але прояви холеричного темпераменту
залежать від спрямованості особистості; можуть по різному виявлятися в
життєвих обставинах. У людей з серйозними позитивними інтересами
емоційність та запальність знаходять свій вияв в ініціативних,
енергійних та принципових діях. Там, де немає таких інтересів, підвищена
збудливість може виявлятися в афективних переживаннях, роздратованості
та нестриманості.
4. Вольові дії дуже поривчасті, якщо холерику цікаво, він здатний до
високої концентрації уваги, але виявляє недостатню здатність до
переключення.
5. За спрямованістю – екстраверт, любить бути в центрі уваги, але в
спілкуванні непоступливий, прагне, щоб усе було так, як він хоче. Має
організаторські здібності.
6. Жвава міміка, виразна жестикуляція, часто швидкий темп мовлення. ІІ.
Сангвінічний тип темпераменту.
1. Умовні рефлекси (як позитивні, так і гальмівні) утворюються легко,
виявляються міцними і точними. Сангвініки легко збуджуються і так само
легко гальмують свої дії, бажання. Швидке та легке утворення нових
тимчасових нервових зв’язків сприяє легкій переробці інформації та
рухливість динамічного стереотипу.
2. Завдяки пластичності, сангвініки дуже легко пристосовуються до нових
умов життя, швидко знаходять контакт у стосунках з оточуючими людьми, у
колі незнайомих людей почувають себе вільно, відрізняються товариськістю
Серед товаришів веселі, життєрадісні, охоче беруть на себе
організаторські обов’язки.
3. Характерна підвищена реактивність: сангвініки голосно сміються та
бурхливо сердяться.
4. Безумовні рефлекси повністю регулюються у сангвініків функціонально
сильною корою. Коркові реакції у сангвініків інтенсивні і звичайно
відповідні силі подразників. Характерною для сангвініків є оптимальна
взаємодія кори і підкірки, внаслідок чого вони легко контролюють свої
емоції відповідно до вимог середовища. Настрій – здебільшого
оптимістичний. Почуття виникають легко, і так само легко змінюються.
5. Гнучкість розумової діяльності дозволяє швидко схоплювати все нове,
легко переключати увагу, засвоювати нові навички. Добре розвинене
почуття гумору.
6. Риси сангвінічного темпераменту по-різному виявляються залежно від
спрямованості діяльності людини: за відсутності серйозних глибоких
інтересів у житті сангвініки можуть бути поверховими та легковажними.
ІІІ. Флегматичний тип темпераменту.
1.Умовні рефлекси утворюються дещо повільніше, ніж у сангвініка, але
також є стійкими. Реакції оптимально пристосовані до сили умовних
подразників, тобто флегматики адекватно реагують на впливи середовища:
слабкі подразники викликають слабку, сильні – сильну реакцію, але через
свою інертність вони часто не встигають реагувати на швидкі зміни
середовища. Б.М. Теплов: “Інертність нервової системи – це і малі
показники швидкості в її роботі, і високі показники міцності окремих
зв’язків та їх систем.”
2. Нормальна взаємодія між кірковими і підкірковими процесами дає
можливість флегматикам затримувати і регулювати безумовні рефлекси і
емоції. Тому, у своїй поведінці, рухах, розмові, вони повільні та
спокійні. При зустрічах з труднощами вони підвищують свою активність і
усілякими способами намагаються подолати перешкоди.
3. Почуття у флегматиків виникають повільніше, ніж у сангвініків і
холериків, але відзначаються силою, тривалістю і водночас стриманістю у
своїх зовнішніх проявах, слабкою експресивністю. В звичайних умовах
флегматики спокійні, рівні у відносинах з людьми, рідко “виходять з
себе”, не схильний до афектів, в міру товариський, не люблять марно
базікати. Вони відзначаються великим терпінням і самовладанням, завдяки
чому досягають високої продуктивності своєї роботи.
4. Флегматики точно дотримуються виробленого розпорядку життя, і тому
ніщо не може відвернути їх від основної діяльності. Вони працюють
зосереджено, наполегливо, вирізняються посидючістю. Увага – стійка, але
спостерігаються труднощі із переключенням уваги.
5. За спрямованістю флегматики – інтроверти, тому важко сходяться з
людьми, не мають потреби в нових знайомствах. Разом з тим їм властиві
товариськість, рівне ставлення до інших людей.
4. Меланхолічний тип темпераменту.
1. Слабкість як збудливого, так і гальмівного процесів означає, що
умовні рефлекси є нестійкими і від зміни оточення легко гальмуються.
2. Реакції на подразники часто бувають неадекватні. У меланхоліків
особливо послаблене внутрішнє гальмування з переважанням зовнішнього
гальмування, отже, їм властиве легке відхилення уваги, низька комплексна
реактивність, недовгочасне зосередження на об’єктах діяльності.
Будь-який сильний вплив з боку оточуючих викликає у меланхоліка застійні
гальмівні процеси.
3. Меланхоліки дуже вразливі люди, схильні до астенічних емоцій. Почуття
їхні вирізняються повільністю перебігу, стійкістю та слабкою
експресивністю. Це люди з чутливою натурою.
4. Характерним є пасивно – захисний рефлекс, рефлекс природної
обережності. Тому вони бувають надміру сором’язливими, замкненими,
боязкими, нерішучими.
5. У звичному, спокійному, позитивно налаштованому середовищі
меланхоліки почувають себе добре, виявляються прекрасними працівниками і
успішно виконують життєві та робочі завдання.
6. За спрямованістю меланхоліки – інтроверти, що поєднується із низькою
пластичністю, тому вони важко переживають зміну життєвого оточення,
потрапляючи в нові умови життя, дуже розгублюються. Не люблять нових
знайомств і галасливих компаній, спрямовані на свої внутрішні
переживання.
Описані типи темпераменту у чистому вигляді рідко трапляються у житті. У
більшості людей поєднуються риси різних темпераментів, тоді слід
говорити про змішаний тип темпераменту.
4. Проблема мінливості темпераменту.
Тип нервової системи є сукупністю вроджених функціональних особливостей.
Він є найбільш сталою характеристикою вищої нервової діяльності і в
цілому навряд чи може бути змінений. Проте і ця характеристика зазнає
змін під впливом зміни умов існування, тобто під впливом оточуючого
середовища загалом. В лабораторіях І.П.Павлова було експериментально
доведено, що прояви основних властивостей нервової системи можуть
змінюватися під впливом умов життя. Так, наприклад, у сильного
неврівноваженого типу, у якого збудливий процес не балансується з
гальмівним, можна шляхом тривалого тренування домогтися збільшення сили
процесу гальмування. Внаслідок цього змінюються особливості поведінки.
Залежно від вроджених властивостей нервової системи і умов життя
виникають варіації типів поведінки. Так, можна поділяти, наприклад,
холериків на декілька груп:
1) сильних неврівноважених, де неврівноваженість незначна, гальмівний
процес менший за збудливий;
2) сильних, дуже неврівноважених;
3) сильних, неврівноважених, у яких сильний збудливий процес, а
гальмівний – зовсім слабкий. У лабораторіях І.П.Павлова проводили
експеримент. Брали один поніс щенят (тобто з однаковими вродженими
властивостями) і ділили його на дві групи. Першу групу тримали від
самого народження в клітці, а друга – розвивалась на волі. Коли щенята
виросли, виявилось, що тварини, які знаходились в клітці – боягузливі,
гальмуються при незначних змінах середовища, а ті, що росли на волі –
тримають себе вільно. Пояснюється це тим, що рефлекс природної
обережності, який має тимчасовий характер і за сприятливих умов зникає,
замінюючись дослідницьким рефлексом, в інших, несприятливих умовах,
залишається і заважає тварині правильно орієнтуватись у середовищі.
Таким чином, було доведено, що умови життя значною мірою впливають на
формування типологічних особливостей поведінки тварин. Зміна проявів
темпераменту під впливом життєвих умов і виховання особливо виразно
виявляється у людини. В процесі життя кожної людини у неї утворюється
величезна кількість позитивних і негативних умовних рефлексів, що
призводить до певної зміни функціональних властивостей мозку. Внаслідок
цього з віком людини зазнає і тип її нервової системи. Цим пояснюється,
зокрема, наявність численних проміжних типологічних особливостей, або
варіацій і градацій типів нервової системи. Природжені особливості
нервової системи людини не виступають в її житті в “чистому” вигляді.
Вони завжди проявляються через складні системи тимчасових нервових
зв’язків, які утворюються в процесі життя кожної людини. І.П.Павлов:
“Характер поведінки людини і тварини обумовлений не тільки природженими
властивостями нервової системи, але й тими впливами, які здійснювались й
постійно здійснюються на організм під час його індивідуального
існування, тобто залежить від постійного виховання або навчання в самому
широкому розумінні цих слів. “Тут виявляється пластичність нервової
системи, особливо властива людині. Таким чином, виявляючи природній тип
нервової системи, треба зважати на всі ті впливи, під якими перебував з
дня народження і тепер перебуває даний організм. Наприклад: відсутність
витримки у людини, невміння володіти собою ще не свідчить про
неврівноваженість її нервової системи. Вона може бути наслідком того, що
в цієї людини не сформовані як слід гальмівні умовні рефлекси, не
виховані певні вольові якості. Отже, завдяки пластичності нервової
системи створюються величезні можливості для виховання і формування
потрібного типу поведінки незалежно від типу темпераменту.
5. Роль темпераменту в діяльності людини.
Успішність діяльності безпосередньо не залежить від темпераменту,
оскільки в цьому разі йшлося б про “кращий” або “гірший” (тобто
психологічно недоцільний) темперамент. Потрібно усвідомити, що
відмінності в темпераменті – це відмінності не за рівнем можливостей
психіки, а за своєрідністю її проявів. Кожний тип темпераменту має свої
позитивні та негативні сторони, які виявляються в діяльності. Особливо
показово це виступає на прикладі порівняння діяльності людей із сильною
і слабкою нервовою системою. Спеціальні дослідження встановили, що
слабкість типу виражає не тільки недолік сили збудливого і гальмівного,
але й пов’язану із ним високу чутливість, реактивність, а сильна нервова
характеризується низькою чутливістю, що забезпечує їх приблизно рівний
пристосувальний ефект. Наприклад: У досліджуваних заздалегідь визначали
тип ВНД і давали завдання виконувати арифметичні обчислення “про себе”
протягом 40 хвилин. В ході виконання цього завдання виявили
закономірності: учні “слабкого” типу на початковому етапі розв’язали
більше задач, а з 35 хвилин продуктивність діяльності зменшувалась (що
пояснюється підвищеною реактивністю), а учням “сильного типу” необхідний
був час, щоб включитись у роботу, але вони могли виконувати завдання
довше, не знижуючи продуктивності. Зрештою, і ті, й інші виконали майже
однаковий обсяг роботи. Ці дані засвідчують, що властивості нервової
системи впливають на діяльність не прямо, а опосередковано – через
індивідуальний стиль діяльності. Індивідуальний стиль діяльності –
характерна для даного індивіда сукупність способів, що забезпечують
успішність виконання певної дії. Для прикладу, інертність нервових
процесів має як негативні сторони – повільність протікання нервових
процесів, повільне переключання, так і позитивні сторони – тривалість
збереження, стійкість психічних процесів. Наприклад: продуктивність
праці ткаль – багатоверстатниць безпосередньо не залежить від таких
властивостей, як рухливість та інертність. Проте “рухливі” ткалі
прагнуть якомога швидше впоратися із виконавчою частиною діяльності, що
вдається за рахунок їхньої пластичності. “Інертні” ж роблять все, щоб
позбавитися нерівномірності в роботі, а тому більше уваги приділяють
підготовчій частині (перевіряють роботу верстатів, чергують там, де може
статись обрив нитки), які компенсують притаманну їм ригідність. Тобто
індивідуальний стиль діяльності залежить не лише від властивостей
нервової системи, а й від властивостей темпераменту. Ймовірно, що їх
носій, оволодіваючи професійною діяльності, мимовільно обирає відповідні
їм способи виконання дій. Таким чином, в більшості професій риси
темпераменту, надаючи своєрідності процесу діяльності, не впливають на
її кінцеву продуктивність. Недоліки темпераменту можуть компенсуватися
спеціальною підготовкою, вольовими зусиллями та оволодінням особливими
способами виконання дій. Психологи, які вивчали індивідуальний стиль
діяльності (В.С.Мерлін, Е.А.Климов), показали, що він не виникає у
людини відразу і стихійно. Індивідуальний стиль діяльності виробляється
та відшліфовується, коли людина активно шукає прийомів та засобів, що
допоможуть досягти найкращих результатів. Таким чином індивідуальний
стиль діяльності має компенсаторне значення: врівноважує (компенсує)
властивості індивіда з вимогами його професії. Але є коло професій,
якими неможливо оволодіти лише за рахунок індивідуального стилю
діяльності, в яких від властивостей темпераменту може залежати не лише
хід виконання, але й, у певній мірі, і результат. У тих галузях
професійної діяльності, де висуваються досить жорсткі вимоги до темпу чи
інтенсивності дій( їх ще називають екстремальними професіями),
індивідуальні особливості динамічних проявів психіки можуть стати
фактором, що впливає на придатність до діяльності. Наприклад: для
оволодіння навичками жонглювання, потрібна така властивість нервової
діяльності, як рухливість, тому жонглерами не можуть стати носії
інертної нервової системи. Ще більше значення має лабільність: лабільні
особи навчаються жонглювати удвічі – утричі швидше за рухливих.
Наприкінці першого курсу “інертні” учні циркового училища жонглювали
лише трьома – чотирма предметами, тоді як лабільні п’ятьма – сімома.
Отже, є коло професій, якими неможливо успішно оволодіти лише за рахунок
індивідуального стилю діяльності. Очевидно, що такі властивості
темпераменту, як висока тривожність, ригідність, емоційність, низький
тип реакцій, не сприятимуть успішності екстремальної діяльності, якою є
праця диспетчера аеропорту, залізниці, льотчика – випробувача,
космонавта, рятівника, пожежника. Тут потрібна професійна придатність –
сукупність певних властивостей темпераменту індивіда які зумовлюють
успішність складної професійної діяльності. В цьому випадку доцільно
застосовувати професійний відбір – спеціальну процедуру визначення
професійної придатності, яка здійснюється на підставі психологічної
діагностики властивостей темпераменту. Таким чином, йдеться не про
абсолютну, а про відносну рівноцінність властивостей темпераменту
стосовно відповідних для цього умов діяльності.
VІ. Властивості темпераменту та особливості виховання і навчання дітей.
Особливості різних темпераментів у дітей проявляються, починаючи з
раннього віку. В ході індивідуального розвитку прояви ці ускладнюються
залежно від того, як відбувається в процесі виховання утворення
тимчасових нервових зв’язків, їх систем, вироблення гальмівних
механізмів. Процес їх утворення залежить від природжених особливостей
нервової системи кожної дитини. Індивідуальні особливості динаміки вищої
нервової діяльності виявляються і в школярів кожного віку. Завдання
вчителя полягає в тому, що враховувати ці особливості, допомагати
переборювати негативні сторони темпераменту, виробляти риси, які б
компенсували їх. Розглянемо, які властивості нервової системи в значній
мірі впливають на процес навчання та виховання дітей.
1. Утворення тимчасових зв’язків .Умовні рефлекси у холериків і
сангвініків утворюються легко, швидко і залишаються стійкими; у
флегматиків і меланхоліків – повільно внаслідок недостатньої рухливості
коркових процесів. Це потребує індивідуального підходу у визначенні часу
на засвоєння того чи іншого навчального матеріалу.
2. Швидкість утворення та переробки динамічних стереотипів (відносно
стійка система тимчасових нервових зв’язків).У холериків навички та
звички утворюються легко, але зміна їх відбувається складно.
Неврівноважені діти потребують більше часу, щоб встановилась нова
рівновага між збудливими і гальмівними процесами, новий динамічний
стереотип. Груба, категорична заборона займатися будь-якою улюбленою
справою, може призвести до зриву нервової діяльності. Меланхоліки
характеризуються слабкістю нервових процесів. Такі учні тяжко переносять
зустрічі збудливих і гальмівних процесів, тобто пристосовуються до нових
умов; потребують спокійного, вільного від сильних подразників оточення,
поступового переходу до інших видів діяльності та іноді спеціальних
методів впливу. У флегматиків динамічні стереотипи утворюються дещо
повільніше, ніж у сангвініка, але залишаються стійкими (не руйнуються)
протягом тривалого періоду. Кожний тип темпераменту може виявляти себе
як в позитивних, так і в негативних психологічних рисах. Позитивними є:
активність, енергійність, пристрасність холерика; рухливість, жвавість,
емоційність сангвініка; спокій, стриманість, неквапливість флегматика;
глибина і стійкість почуттів меланхоліка. Негативними є: нестриманість,
різкість, афективність холерика; нестійкість, легковажність,
поверховість сангвініка; повільність, байдужість, млявість флегматика;
замкненість, сором’язливість меланхоліка. Отже, одні й ті ж самі вихідні
дані темпераменту не визначають того, у що вони розвинуться – в переваги
чи недоліки. Тому завдання вчителя – не переробити один тип темпераменту
в інший (це й неможливо), а шляхом систематичної роботи сприяти розвитку
позитивних сторін кожного темпераменту і одночасно допомагати
звільнятися від тих негативних моментів, які можуть бути пов’язані з
даним темпераментом. Темперамент кожної дитини формується під постійним
впливом зовнішніх умов її життя і виховання. Залежно від характеру
зовнішніх впливів тимчасові нервові зв’язки, що утворюються при цьому, в
одних випадках можуть маскувати природні риси типу, в інших змінювати їх
або закріплювати. Це говорить про те, що при кожному типі темпераменту
можна розвинути, сформувати суспільно – корисні властивості особистості.
Але конкретні способи їх формування істотно залежать від основних рис
типу їх темпераменту. Тому на них треба зважати в індивідуальному
підході до учнів в процесі їх навчання і виховання, в керівництві
формуванням їх характеру!
Література
1. Белоус В.В. Темперамент и деятельность: Учебное пособие. – Пятигорск,
1990.
2. Гилева О.Б., Бочарова Т.В. Влияние социальных условий на структуру
темперамента // Вопросы психологии. – 2000 — № 4 – с. 73 – 75.
3. Гільбух Ю.З. Темперамент і пізнавальні здібності школяра:
Діагностика, педагогіка. К., 1992.
4. Небылицын В.Д. Проблемы психологии индивидуальности. М., 2000.
5. Стреляу Я. Роль темперамента в психическом развитии. – М., 1982.
6. Теплов Б.М. Психология и психофизиология индивидуальных различий.
Избранные психологические труды. М., 1998.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
