Реферат на тему:
Відкриття другого фронту. Звільнення народів Західної Європи від
німецьких окупантів
На початку 1944 р. США і Англія вели інтенсивну підготовку до
вторгнення на континентальну Західну Європу. Американський генерал Д.
Ейзенхауер 16 січня був призначений на посаду командуючого об’єднаними
силами. Головна мета вторгнення була визначена так: “спільно з іншими
Об’єднаними націями здійснити операції, які мали забезпечити вихід до
серця Німеччини і знищення її збройних сил”.
В основу реалізації цього завдання було покладено план висадки на
узбережжі Нормандії і півострова Бретань, накопичити там необхідні сили
і матеріальні ресурси, прорвати оборону німецьких військ і переслідуючи
їх, вийти на кордон Німеччини (це відстань приблизно 500 км). І лише
після цього розпочати вторгнення в Німеччину і звільнити від фашистів
усю Німеччину.
До складу експедиційних військ входили американські, англійські,
канадські військові з’єднання. За 21 день до вторгнення союзних військ
на континент тактична авіація почала наносити бомбові удари по
аеродромам противника в радіусі до 200 км. від запланованого району
висадки десанту. Було зруйновано чимало мостів, тунелів на шосейних і
залізничних дорогах.
З 17 квітня Д. Ейзенхауер поставив завдання знищити німецьку авіацію. З
свого боку авіація союзників з 4 січня 1944р. почала доставку зброї,
боєприпасів загонам Руху Опору в країнах Західної Європи.
Військово-морський флот базувався в Англії і був розділений на 7 груп.
Він мав забезпечити доставку штурмових дивізій десанту.
Вогневу підтримку висадки і дій на березі штурмових дивізій повинні були
забезпечити спеціальні групи кораблів, а також реактивні установки,
танки. Перед ними було поставлене завдання нейтралізувати оборону
німецьких військ ще до початку висадки десанту.
4-7 липня були визначені датою вторгнення. Довжина фронту була в 100 км,
а загальна глибина – 40-80 км. Тривалість висадки – 20 днів.
Середньодобовий темп просування союзних військ визначався в 4 км для
американських і 2 км для англійських військ. Кількість десантних військ,
виділених для висадки і закріплення на плацдармі, нараховувала 11-18
тис. чол. Перевага англо-американських військ над німецькими була
значною.
Німецьке командування чітко уявляло небезпеку, яка загрожувала Німеччині
в разі вдалого вторгнення англійських і американських військ у Францію.
Гітлер у директиві № 51 від 3 листопада 1943 р. визнавав, що не
ліквідувавши небезпеку на Сході, Німеччині загрожує “ще більша небезпека
на Заході”. У зв’язку з цим у січні 1944 р. було на 10 дивізій збільшено
число німецьких військ у Західній Європі. Загальна чисельність німецьких
військ в Західній Європі на 1 листопада 1943 р. складала 1млн. 708 тис.
чол. Перед ними було поставлене завдання не допустити висадки у Франції
англо-американських військ, ліквідувати їх спроби десантуватися максимум
за декілька годин. Гітлер вважав, що від успіху німецьких військ у цій
операції буде залежати “кінцевий результат війни”.
Керівництво німецькими військами було доручено фельдмаршалу Роммелю.
Підготовлений ним кінцевий план носив оборонний характер, у результаті
чого війська союзників попросту мали бути скинені в море. Реальних сил
для забезпечення такого результату у німців не було. Все більше і більше
військових частин зимою 1944 р. знімались із Західного фронту і
відправлялись на Східний фронт.
Німецьке командування вважало, що висадка англо-американських військ
відбудеться північніше Сени. Відповідно там було створене сильне воєнне
угрупування. І менш захищеною залишалася Нормандія, яку Англія і США
вибрали для висадки морського десанту.
Особливу увагу німецьке командування приділяло обороні портів Франції,
Бельгії і Голландії, особливо Антверпена, Дюнкерка, Гавра та ін.
Конкретні завдання були поставлені перед надводним і підводним воєнним
флотом Німеччини. Будівництво інженерних військових споруд, яке почалось
ще в 1942 р. не було завершено і в 1944 р.
Після виходу Італії з війни значна частина її території була окупована
німцями. Влада Муссоліні там була формальною. Союзники прийняли рішення
очистити Італію від німецьких військ, щоб розвинути наступ на Австрію.
12 січня 1944 р. почався наступ американських військ в районі Анці
(південніше Риму). Висадка відбулась без особливих утруднень, але за
кілька днів німецьке командування виділило додаткові військові сили і
зупинило наступ союзників. Однак союзники змогли перейти в наступ і
звільнили від німців Кас сіно, а 25 травня 1944 р. вони увійшли в Рим.
6 червня 1944 р. союзні армії почали воєнні дії у Північно-Західній
Франції. Другий фронт в Європі був відкритий. 5 червня 1056 літаків
союзників почали наносити удари по оборонних німецьких цілях на
французькому березі. Операція в Нормандії почалась з висадки повітряного
десанту. Їх дії підтримувала корабельна артилерія.
Під прикриттям авіації та артилерії кораблі ВМФ союзників пройшли через
Ла-Манш до берегів Нормандії. До речі, німецьке командування ще 4 червня
через стійку непогоду зробило висновок, що “велике вторгнення не
передбачається”. Втрати обох сторін під час висадки десанту були, в
основному, у ВМФ.
На 12 червня усі захоплені плацдарми були об’єднані в один, який
тягнувся на 80 км по фронту і 10-17 км у глибину. На цей час уже було
десантовано 326547 чол., 5486 бойових і транспортних машин і значну
кількість вантажів для забезпечення військ. По дну Ла-Манша з Англії був
прокладений бензопровід.
Операцією керували генерали Бредлі і Демпсі. Штурм м. Шербурга
продовжувався 8 днів. Зачистка півострова Катантен від німців була
завершена 1 липня. Шербург став важливим портом для американських
військ. Наступним впало м. Канни. Канадці втратили там 3600 солдатів і
офіцерів.
Німецьке командування, ведучи оборонні бої в Нормандії, ввело в дію
“зброю помсти” – літаки – снаряди ФАУ-1 і ракети – ФАУ-2.
Англійці не раз бомбардували ракетні площадки і заводи німців. Німці
використовували цю зброю, в основному, для ракетного обстрілу Лондона.
Всього до Лондона долетіло 2400 ракет. 5500 чол. було вбито і 16 тис.
чол. отримали поранення.
Експедиційні сили США і Англії переважали сили німців у 2,5 рази в
людях, у 2,7 рази в танках і в 22 рази по авіації. 25 червня союзні
війська почали наступ. Важкі бомбардувальники, які не відзначались
точністю влучення, часто кидали бомби на американські позиції. У
результаті однієї із таких помилок загинув генерал Л. Макнейєр.
Командувачем американської армії був генерал Б. Монтгомері.
До 6 серпня американські війська при підтримці загонів французьких сил
Опору оволоділи півостровом Бретань. 7 серпня німецькі війська перейшли
в контрнаступ і відтіснили американців на 15 км. 25 серпня
американо-англійські війська вийшли на рубіж рік Сени і Лаури. Одночасно
загони Опору, які нараховували до 500 тис. чол., звільнили Тулузу, Ліон.
Кульмінаційним пунктом боротьби стало повстання в Парижі, яке почалось
19 серпня 1944 р. У рядах повсталих було 35 тис. чол. До них приєдналась
поліція, яка нараховувала 50 тис. чол. У сукупності це було значно
більше німецького гарнізону. Повсталі зайняли мерію, громадські будови.
На допомогу повсталим на прохання де Голя американці направили до Парижа
дві бронетанкові дивізії.
25 серпня почався заключний штурм пунктів, де знаходились оточені німці.
Увечері того ж дня німці капітулювали.
Після звільнення Парижа почались бойові дії на півдні Франції. У числі
звільнених міст були Марсель, Тулон, Гренобль. Це сталося упродовж кінця
серпня – початку вересня 1944 р.
Головним результатом відкриття Другого фронту союзних армій було
звільнення Франції і Бельгії. При цьому німці втратили 400 тис. чол. і
1300 танків. Союзні армії з 6 червня до 11 вересня втратили 40 тис.
вбитими із 2,1 млн. учасників операції “Оверлорд”.
На Квебекській конференції У. Черчілль і Ф. Рузвельт обговорювали
питання вторгнення на територію Німеччини, завершення звільнення Італії
і виходу на Балкани.
17 вересня 1944 р. почались бойові дії в Голландії і Рурській області.
Співвідношення сил було на користь союзників. На 26 вересня союзні
війська просунулись на 80 км. і були зупинені німецькими військами. 23
листопада американські війська вступили у Страсбург. Невдовзі увесь
Північний Ельзас був очищений від німецьких військ. Німці активізували
обстріл ракетами-снарядами Антверпена, Льєжа
Значну допомогу союзним військам у виконанні ними визвольної місії надав
Рух Опору у Франції, Бельгії, Нідерландах. В цілому, у Західній Європі
обстановка для союзників залишалась складною. Вони мали деякий успіх у
бойових діях у Центральній Італії, але змушені були витримувати
контрнаступ німецьких військ в Арденнах і Ельзасі. Гітлер запланував і
розпочав наступ своїх військ з метою створити для союзників “новий
Дюнкерк” і заставити їх піти на укладення миру. Конкретно ставилось
завдання розгромити американські і англійські сили на північному сході
від лінії Антверпен-Брюссель-Бастонь.
16 грудня 1944 р. німецькі війська почали наступ. Через 3 дні вони
просунулись вперед на 30-40 км. 25 грудня наступ німецьких військ через
стомленість і втрати солдатів, припинився. 31 грудня почався наступ
німецьких військ в Ельзасі.
У. Черчілль звернувся до Сталіна з проханням розпочати у січні 1945 р.
крупний воєнний наступ на фронті Вісли. Сталін вирішив надати допомогу
союзникам. Наступ, який планувався на 20 січня, був перенесений на 12
січня від Балтійського моря до Балкан. Німецькі війська були відкинуті
далеко на Захід. “Другий Дюнкерк” для англійців та американців не
відбувся. Німецька армія потерпіла поразку в Арденнах.
Німецькі фашисти вчинили страшні злочини проти народів окупованих країн.
Їх мета полягала у фізичному знищенні народів, слов’янських особливо.
Місцями масового знищення людей стали концентраційні табори, у т. ч.
Дахау, Заксенхаузен, Бухенвальд, Равенсбрюк, Флосенбюрг, Освенцім,
Люблін і багато інших. Важка фізична праця, голод, тортури і, в
кінцевому рахунку, смерть більшості із них були сутністю життя людей у
концтаборах. В історію концтабори увійшли під назвою “табори смерті”.
Сотні тисяч дітей у віці від грудної дитини і до 16 років були також
знищені в концтаборах.
Звільнення країн Східної Європи від німецької окупації здійснила Червона
Армія. Оскільки ця проблема є предметом історії слов’янських народів, ми
лише зауважимо, що попри те, що СРСР мав свої плани щодо їх майбутнього
державного устрою, для східнослов’янських народів у тій
конкретно-історичній обстановці то було реальним порятунком їх від
знищення фашистськими окупантами. Радянські війська поклали кінець їх
стражданням і жертвам. Тому-то слов’янські народи зустрічали Червону
армію як визволительку і надавали їй усіляку допомогу.
Якими були економічні можливості держав антигітлерівської коаліції на
завершальному етапі війни? Промислове виробництво в США виросло
порівняно з 1938 р. на 40%. В 1944 р. в США було виплавлено 81,3 млн. т
сталі, видобуто 619,8 млн. т вугілля, вироблено електроенергії 279,5
млрд. кВт год. На потреби війни США витратили 315,2 млрд. доларів У 1944
р. США випустили 96,4 тис. літаків, збудували кораблі водомісткістю
26043 тис. т, Число безробітних зменшилось до 700 тис. чол.
На президентських виборах 1944 р. Ф. Рузвельт в четвертий раз здобув
перемогу. 12 квітня 1945 р. Ф. Рузвельт помер. Антигітлерівська коаліція
понесла велику втрату. Віце-президент Г. Трумен замінив Ф. Рузвельта на
посаді президента США. Він виступив за твердий курс у відносинах з СРСР.
Становище англійської економіки не було таким стабільним, як
американської. Нестача сировини і людських ресурсів стримували її
зростання.
Промисловість Канади продовжувала швидко розвиватися, її промислова
продукція на 1945 р. виросла в 2,5 рази порівняно з 1939 р. Вона давала
для країн антигітлерівської коаліції в 1944 р. 94% нікелю, 75% азбесту,
32% алюмінію. Канада поставляла Англії 72% необхідного їй бекону, 52%
пшениці, 35% рибних консервів та ін. Окрім того, економіка Канади за
роки війни випустила 15 тис. літаків, 50 тис. танків, бронемашин, 4 тис.
воєнних кораблів. Цю продукцію вона постачала в Англію і Радянський
Союз.
Радянський Союз усі промислові потужності спрямував для забезпечення
фронту необхідною продукцією. У 1943 р. наступив перелом у випуску
воєнної продукції і по кількості і по якості. У 1944 р. виробництво
воєнної продукції в СРСР зросло порівняно з 1940 р. більш ніж у три
рази. Воєнні витрати складали 52,2% проти 59,5% у 1943 р.
У 1944 р. на роботу в промисловість і будівництво було залучено більше 1
млн. чол. Всього в народному господарстві у 1945 р. працювало 28,3 млн.
чол. Більше половини із них були жінки. Поступово відроджувалось
сільське господарство, транспорт, промисловість у районах, звільнених
від німецької окупації.
На початок 1945 р. воєнно-політична обстановка в Європі суттєво
змінилася. Наближався час перемоги антигітлерівської коаліції держав.
Проблеми післявоєнного устрою висувались на перший план. Нова зустріч
глав держав антигітлерівської коаліції була вкрай необхідна.
Місцем конференції була обрана Ялта. Цій події передували візит 14
грудня 1944 р. в Москву посла Гарримана. Міністр фінансів США Г.
Моргентау. направив у Білий дім проект плану, згідно якого СРСР
надавався кредит у 10 млрд. доларів при 2% річних зі строком виплати у
35 років.
У. Черчілль займав далеко не дружню позицію щодо СРСР. Його більше
турбувала доля Балкан, країн Східної Європи.
Ялтинська конференція голів урядів СРСР, США, Англії відбулась з 4 по 11
лютого 1945 р. Головним на ній було німецьке питання. Після поглибленого
аналізу стану Німеччини і можливостей союзників було узгоджено нанести
удар по Німеччині зі Сходу, Заходу, Півночі і Півдня. Воєнні дії мали
бути припинені тільки після повної капітуляції Німеччини.
Кінцевим у цьому відношенні мала бути окупація Німеччини союзними
арміями. Штаб Головного командування мав знаходитися в Берліні.
Передбачалось і Франції виділити зону окупації.
Особливо було обумовлено, що в плани союзників не входить знищення
німецького народу. Мв бути знищений лише фашизм. Німеччина мала
виплатити репарації натурою у формі поставок обладнання, верстатів,
акцій підприємств; щорічних поставок німецької продукції і використання
праці німців.
Декларація про звільнену Європу передбачала погоджену політику держав і
їх дії у вирішенні економічних, політичних проблем Європи на
демократичних принципах. При цьому особливо наголошено на необхідності
знищення залишків фашизму і створення власних демократичних органів.
Брались під захист громадяни, які мали бути репатрійовані з Німеччини.
Учасники конференції всебічно розглянули польське і югославське питання:
кордони, склади урядів, політична перспектива розвитку цих країн.
Одне із засідань конференції було присвячено створенню Організації
Об’єднаних Націй (ООН). Основну роль у ній мали відігравати США, СРСР,
Англія. Було запропоновано виступити фундаторами ООН Україні і
Білорусії.
Перше засідання ООН мало відбутися 25 квітня 1945 р. в Сан-Фран-циско.
Структура і процедура голосування також були узгоджені учасниками
конференції. Передбачалось 5 постійних членів Ради Безпеки, їх консенсус
при голосуванні.
Окремим питанням було розгляд можливості вступу СРСР у війну проти
Японії. Радянський Союз підтвердив попередню домовленість у Тегерані,
уточнивши при цьому політичні умови вступу у війну: повернення
Курильських островів і Південного Сахаліну, збереження статусу
Монгольської Народної Республіки.
Рішення Кримської конференції сприяли зміцненню антигітлерівської
коаліції держав на заключному етапі війни і прискорили перемогу над
Німеччиною. Конференція відбувалась в атмосфері взаєморозуміння і
співпраці. На той час ще не були помітні “тріщини” в антигітлерівській
коаліції. На найближчу перспективу вони були приречені до спільних дій.
Література:
Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е.изд –М., 1987 611с.
Вторая мировая воина в воспоминаниях. –М., 1990. 551с.
Говард М. Большая стратегия. Август 1942 – сентябрь 1943. –М., 1980. 464
с.
Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. –М., 1990. Т.1-2.
Грушевский М.С. На порозі нової України. –К., 1991. 120 с.
Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. –М., 1981.
Т.1-2.
Ефимов Г.К. Устав ООН: инструмент мира. –М., 1986. 131с.
Иллюхин Р.М. Лига Наций 1919-1939. –М., 1962.
История внешней политики СССР 1917-1966. –М.,1986. Т.2. 691с.
История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. –М.,
1987. Т.1-2.
Крылов С.Б. История создания ООН. –М., 1960. 343 с.
Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. –М., 1957. Т.1-2.
Локарнская конференция 1925г. Документы –М., 1959. 511с.
Майский И. М Воспоминания советского дипломата 1925-1945. –М., 1987.
711с.
Алатри П. Происхождение фашизма –М., 1961. 461с.
Брандт В. Воспоминания –М., 1981. 521с.
Вебер А.Б. Классовая борьба и капитализм. Рабочее и профсоюзное движения
XX в. –М., 1991. 391с.
Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского –М.,
1991. 391с.
Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX – 70-е годы XX ст. Статистика
391с.
Идеология международной социал-демократии в период между двумя мировыми
войнами –М., 1984. 296с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
