Реферат на тему:
Економічне і соціально-політичне становище Аргентини у міжвоєнний період
На кінець Першої світової війни Аргентина була аграрною країною з
високорозвинутим сільським господарством. Землею володіли, в основному,
латифундисти та іноземні компанії. Більшість селян не мали землі і
змушені були її орендувати. Число батраків на селі постійно зростало.
Використовуючи природні умови, естенсьеро (власники великих пасовищ)
постійно збільшували поголів’я великої рогатої худоби. На 1922 р. воно
досягло 37 млн. голів. Експорт Аргентини на 98% складався з
сільгосппродуктів. Це надзвичайно посилило залежність Аргентини від
світового ринку.
Після війни експорт сільгосппродуктів скоротився з 615 млн. доларів до
49 млн. доларів. В економіці Аргентини панував англійський капітал, що
контролював залізниці, телеграфний і телефонний зв’язок, комунальне
господарство міст, м’ясохолодобійні та ін. Спроби США потіснити
англійський капітал в Аргентині не дали вагомого результату через те, що
Аргентина і США були конкурентами по деяких продуктах, а Англія була
основним покупцем аргентинської сільгосппродукції.
Промисловий розвиток Аргентини дещо пожвавився в роки Першої світової
війни, з’явились текстильні, скляні, електротехнічні, хімічні та інші
підприємства. Можна навіть говорити про випередження Аргентиною у
промисловому розвитку інших латиноамериканських країн. Зауважимо, що 2/3
усіх її підприємств і транспорт належали іноземному капіталу. До того ж
наплив іноземних промислових товарів зростав. Це вело до закриття
аргентинських заводів і фабрик, які не витримували конкуренції.
Наслідком цього було зростання безробіття, цінна сільгосппродукти (в
середньому на 150-200%), на одяг та предмети домашнього вжитку – майже в
3 рази.
Президентом країни у 1916-1922 рр. був І. Ірігойєн – один із засновників
Радикальної партії і незмінний її лідер упродовж двох десятиріч. Він
захищав інтереси національної буржуазії, заохочував розвиток
промисловості, намагався обмежити привілеї латифундистів, а також по
можливості обмежити діяльність іноземних монополій. Профспілки отримали
право на свою діяльність, була заборонена робота в недільні дні. В
опозиції до Ірігойєна знаходилась Консервативна партія, яка представляла
інтереси латифундистів, католицької верхівки і воєнних.
Серед робітничого класу, 30% якого складали емігранти з Європи і країн
Латинської Америки, були поширені анархо-синдикалістські ідеї. Вимоги
“повалення буржуазії” вживалися з закликами до класового співробітництва
і угод з підприємцями. Профспілки об’єднували до 100 тис. робітників.
У листопаді 1918 р. в Буенос-Айресі почався страйк 2,500 робітників
металургійного заводу, який належав англійській фірмі. Страйкарі
вимагали 8-годинного робочого дня, підвищення зарплати. Страйк тривав
понад 2 місяці. 7 січня 1919 р. господарі заводу викликали військо і
кінну поліцію, які під час зіткнень з робітниками вбили 6 чоловік і 30
поранили. Після цього почався загальний страйк робітників столиці.
9 січня під час похорону загиблих робітників, в якому взяли участь понад
200 тис. чол., на похоронну процесію напали війська і поліція. Було
вбито і поранено ще сотні чоловік. Робітники почали громити арсенал,
будувати барикади. Урядові сили почали погроми в робітничих кварталах,
приміщень профспілок. Криваві бої робітників з урядовими силами тривали
до 15 січня. За ці дні загинуло більше 1500 робітників. В Аргентині було
оголошено стан облоги. Цей тиждень відомий в історії під назвою
“кривавого” або “трагічного” тижня. Робітники в цих битвах потерпіли
поразку.
Страйковий рух не спадав. У січні 1919 р. страйкувало понад 80 тис.
залізничників, моряків. Сільгоспробітники підпалювали склади зерна і
продуктів харчування. Селяни отримали 8 млн. га землі. На хвилі
піднесення страйкового руху в грудні 1920 р. була утворена Комуністична
партія Аргентини, яку очолили В.Кадовілья і Р. Гіольді.
Внутрішня політика Ірігойєна ставала все більше правою. Були закриті
приміщення робітничих організацій, сотні людей було арештовано. У
відповідь на з’їзді профспілок було прийнято рішення про їх об’єднання в
єдину профспілку. Однак реалізувати цю ідею так і не вдалося. Окремі
категорії профспілок (муніципальних працівників, кравців та ін.) не
увійшли до об’єднаної профспілки.
У квітні 1922 р. президентом Аргентини був обраний М. Альвеар, лідер
правих радикалів. Між ним і Ірогейєном виникли суперечки, які призвели
до розколу Радикальної партії. Прибічники Альвеара виступили проти
персональної диктатури Ірогейєна. Економічний курс Альвеара був
зорієнтований на заохочення національного виробництва. У зовнішній
політиці Альвеар пішов на ще більше зближення з Англією, знизив мита на
англійські промислові товари, підтримав Англію в її протистоянні з США
на панамериканській конференції в Сант-Яго (1928 р.).
У 1928 р. в Аргентині відбулися президентські вибори. Перемогу здобув
Ірігойєн. Він, навпаки, орієнтувався на США, хоч робив деякі кроки по
обмеженню їх експансії. Аргентина відмовила американській нафтовій
компанії “Стандарт Ойл” в одержанні нафтових концесій Патагонії, а в
1930 р. Конгрес прийняв закон про націоналізацію нафтової промисловості.
Аргентина різко виступила на панамериканській конференції в Гавані (1928
р.) проти високих митних зборів на сільгосппродукти в США.
З СРСР Аргентина не бажала встановлювати дипломатичні відносини. Лише в
1926 р. був покладений початок торговельним відносинам обох країн.
У січні 1928 р. в Аргентині загострилася економічна криза. Різко
знизився вивіз пшениці і інших зернових продуктів, скоротилася зовнішня
торгівля, державний борг зріс у 3 рази. Розорення дрібної буржуазії
набуло загрозливих розмірів, у такій же мірі росло безробіття. Зарплата
робітників знизилась на 20%.
Робітничий клас Аргентини чинив опір монополіям. Страйки харчовиків,
портовиків, мебельників та інших категорій трудящих переростали в
загальні страйки і політичні страйки. У березні 1930 р. через страйк
залізничників був паралізований залізничний рух у країні. Страйки мали
місце в таких провінціях, як Кордова, Санта-Фе, Тукуман та ін.
Уряд Ірігойєна пішов на поступки. Було введено 8-годинний робочий день,
прийнято закон про мінімум зарплати. Невдоволення реакційних сил такими
діями Ірігойєна наростало.
6 вересня 1930 р. генерал Х. Урібуру здійснив державний переворот і
встановив диктатуру. Він взяв курс на придушення робітничого руху, ввів
стан облоги, розпустив парламент, вислав за межі країни Ірігойєна.
Компартія та інші організації робітничого класу пішли у підпілля. Тисячі
людей були вислані на Вогняну Землю. Усі партії були розпущені. На
основі партії консерваторів була створена національно-демократична
партія. США надали диктатору Урібуру велику позику після того, як він
заявив, що не буде націоналізовувати нафтову промисловість.
У 1931 р. на президентських виборах переміг генерал А. Хусто (правий
радикал), який керував Аргентиною до 1938р. Внутрішньополітичний курс
залишався без змін. Репресії проти лівих організацій не тільки не
припинилися, але і посилились і доповнились політичними вбивствами.
У зовнішній політиці Хусто пробував обмежити експансію США, уладнати з
Англією проблему закупівлі м’яса. У 1933 р. ця проблема була вирішена,
85% аргентинського м’яса закупляла Англія.
У середині 30-х років в Аргентині розгорнулась боротьба за утворення
Національного фронту – з боку правих сил. і Народного фронту – з боку
лівих сил. Саме в цей час в Аргентині з’явились фашистські організації
(серед німецьких емігрантів в першу чергу), у т. ч. “Цивільний легіон”.
В 1935 р. уряд Хусто уклав з урядами Бразилії і Уругваю
“антикомуністичний Пакт”.
У 1936 р. відбулися вибори до парламенту. Перемогу здобули ліві партії,
що сприяло зростанню авторитету лозунгу Народного фронту в країні. На
першотравневому мітингу в 1938 р. одночасно виступали демократи, ліві
радикали, соціалісти та комуністи, які заявляли про рішимість вести
боротьбу проти фашизму, за демократичні свободи. Однак події в Іспанії
лякали прибічників буржуазної демократії в Аргентині можливістю виходу
за рамки буржуазної держави. Народний фронт не був створений. Соціалісти
і ліві радикали відхилили пропозицію комуністів про єдність дій у
боротьбі проти монополій.
На президентських виборах у 1938 р. ліві сили виступали роз’єднано.
Президентом Аргентини був обраний Ортіс (1938-1940 рр.), колишній
директор американської фірми “Уніон телефонік”. Він знизив тарифи на
американські промислові товари, сприяв росту американських
капіталовкладень в економіку Аргентини. Політична ситуація в Аргентині
дещо пом’якшала, репресії зменшились.
Напередодні Другої світової війни різко посилилось економічне
проникнення держав “Осі” в Аргентину. Багато банків і великих
підприємств в Аргентині опинилися в руках держав “Осі”. Економічна
експансія поєднувалась з експансією ідеологічною і політичною. Саме цим
слід пояснювати доброзичливу позицію уряду Ортіса до фашистського блоку
в роки Другої світової війни, хоч офіційно було заявлено про
нейтралітет.
Література:
Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е.изд –М., 1987 611с.
Вторая мировая воина в воспоминаниях. –М., 1990. 551с.
Говард М. Большая стратегия. Август 1942 – сентябрь 1943. –М., 1980. 464
с.
Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. –М., 1990. Т.1-2.
Грушевский М.С. На порозі нової України. –К., 1991. 120 с.
Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. –М., 1981.
Т.1-2.
Ефимов Г.К. Устав ООН: инструмент мира. –М., 1986. 131с.
Иллюхин Р.М. Лига Наций 1919-1939. –М., 1962.
История внешней политики СССР 1917-1966. –М.,1986. Т.2. 691с.
История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. –М.,
1987. Т.1-2.
Крылов С.Б. История создания ООН. –М., 1960. 343 с.
Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. –М., 1957. Т.1-2.
Локарнская конференция 1925г. Документы –М., 1959. 511с.
Майский И. М Воспоминания советского дипломата 1925-1945. –М., 1987.
711с.
Алатри П. Происхождение фашизма –М., 1961. 461с.
Брандт В. Воспоминания –М., 1981. 521с.
Вебер А.Б. Классовая борьба и капитализм. Рабочее и профсоюзное движения
XX в. –М., 1991. 391с.
Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского –М.,
1991. 391с.
Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX – 70-е годы XX ст. Статистика
391с.
Идеология международной социал-демократии в период между двумя мировыми
войнами –М., 1984. 296с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
