.

Економічне і соціально-політичне становище Мексики у міжвоєнний період (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3517
Скачать документ

Реферат на тему:

Економічне і соціально-політичне становище Мексики у міжвоєнний період

Мексика не брала участі в Першій світовій війні. У ці роки в Мексиці
відбувалась буржуазно-демократична революція. Її наслідком було
утвердження в 1917 р. найдемократичнішої конституції на
латиноамериканському континенті. За державою було закріплено право на
всі природні ресурси країни – землю, надра, води, ліси. Права іноземців
на користування ними були обмежені.

Досить радикально передбачалось вирішення аграрного питання шляхом
часткової експропріації латифундій і поділу їх серед селян. Було
запроваджено 8-годинний робочий день, демократичні права і свободи
громадян.

Реалізація основних положень конституції наштовхувалась на опір як
місцевої, так і іноземної буржуазії. Уряд В. Карранси не поспішав
здійснювати аграрну реформу. На 1919 р. 2 млн.750 тис. селян були
безземельними. Селяни вели партизанську війну за свої права, за землю.
Лідерами повстанців були Ф. Вілья і Е. Сапата. у 1923 р. вони були вбиті
урядовими силами.

Робітничий рух Мексики не вирізнявся ні масовістю, ні організованістю.
За вплив на робітничий рух вели боротьбу анархо-синдикалісти, реформісти
і марксисти.

Уряд В. Карранси, який прийшов до влади внаслідок революції, намагався
трохи обмежити діяльність іноземного капіталу в Мексиці: були збільшені
податки нафтопромисловців, здійснено перереєстрацію іноземних володінь.
Навіть ось такі досить обмежені заходи уряду на захист національних
інтересів викликали невдоволення у монополістів США. У 1920 р.
напередодні парламентських виборів у Мексиці стався державний переворот.
Його здійснив генерал Обрегон. Змовники заявляли, що вони будуть більш
рішуче, ніж В. Карранса захищати національні інтереси Мексики, висловили
намір створити велику і процвітаючу Мексику. В. Карранса був вбитий. У
столицю Мехіко вступила армія повстанців. Новий уряд очолив генерал
Обрегон. У країні утверджувався режим революційного каудільїзму
(необмеженої влади). Обрегон проголосив про намір утвердити рівність
праці і капіталу, інколи допомагав робітникам у суперечках з
підприємцями.

Іноземні держави не визнавали уряд Обрегона, чинили на нього тиск шляхом
скорочення видобутку нафти, срібла. Це призвело до різкого збільшення
безробіття, голоду, дорожнечі.

Робітники намагались самі налагодити виробництво на шахтах. Селяни
захоплювали землю у латифундистів. Проти них уряд Обрегона чинив
репресії. Разом з тим, селянам уряд пішов на поступки, передавши їм за
1921-1923 рр. 600 тис. га землі в постійне користування. Ще більше землі
вони одержали в тимчасове користування.

Національна буржуазія підтримувала аграрну реформу Обрегона, оскільки це
послаблювало політичні позиції латифундистів і відкривало простір
швидкого розвитку капіталізму в сільському господарстві.

У відносинах з США уряд Обрегона пішов на поступки і дав згоду на
компенсацію за конфісковану в американців під час революції землю,
заявив про недоторканість іноземної приватної власності на території
Мексики. 31 серпня 1923 р. уряд США відновив дипломатичні відносини з
Мексикою, за ними послідували й інші капіталістичні країни (окрім
Англії).

У роки економічної стабілізації посилився приплив американських
інвестицій в економіку Мексики. Їх загальна сума перевищила 1,5 млрд.
доларів. У нафтовій промисловості їх частка досягла 60% (частка
мексиканського капіталу складала 1%). У зовнішній торгівлі понад 70%
торгового обігу Мексики припадало на частку США.

У 1924 р. уряд Обрегона встановив дипломатичні відносини з СРСР. Того ж
року відбулися президентські вибори. Президентом Мексики був обраний
генерал Е. Кальєс (соціаліст). У 1925 р. мексиканський Конгрес прийняв
закон, який обмежував право власності на надра в Мексиці 50 роками.
Американські та англійські нафтові компанії відповіли на це рішення
Конгресу згортанням видобутку нафти в Мексиці.

Заодно з американськими та англійськими монополіями виступили
латифундисти і католицька церква Мексики. Справа в тому, що латифундисти
“потерпіли” від земельної реформи, а церква – від обмеження її впливу на
громадське життя (у 1926 р. її позбавили права політичної і майнової
діяльності). Католицька церква оголосила уряду Е. Кальєса бойкот,
організувала страйк священиків, бойкот театрів, кіно, світських шкіл.
Нею були створені воєнізовані загони “Віва Крісто Рей!”. На додачу до
цього в 1927 р. генерали Гомеш і Сердано підняли антиурядовий заколот.

Е. Кальєс пішов на згортання аграрної реформи. Селяни не змирились з
такими діями уряду, і в ряді штатів, у т. ч. в Мехіко, Мічоакан,
Сінолоа, Сінора та ін. підняли повстання. Для придушення повстання селян
Е. Кальєс направив військо. Уряд Е. Кальєса став на шлях утисків і
робітників, прийняв закон про заборону страйків.

У стосунках зі США уряд Кальєса постійно йшов на поступки. У грудні 1927
р. Конгрес Мексики прийняв закон, згідно з яким концесії, отримані до 1
травня 1917 р. не підлягали націоналізації. Був скасований закон і про
обмеження строку дії концесій 50 роками. Після цього налагодились
відносини і з католицькою церквою. Це був перший крок вправо уряду
Кальєса. Справа в тому, що колишні революціонери уже стали великими
власниками (Кальєс, який до обрання президентом був сільським вчителем,
також став великим власником).

Такі дії уряду Кальєса в питаннях зовнішньої і внутрішньої політики
викликали в країні загострення політичної обстановки. На чолі
радикальних елементів став генерал Обрегон. 1 липня 1928 р. Обрегон був
обраний президентом Мексики. Через два тижні він був вбитий
фанатиком-католиком, щоб “встановити в Мексиці царство Христа”.

Виконуючим обв’язки президента став П. Хіль. У березні 1929 р. почався
заколот 44 генералів на чолі з генералом Ескарбоно, підтриманий
англійцями і католицькою церквою. Заколот підтримали 18 тис. солдатів із
54 тис. армії Мексики. Озброєні селянські загони допомогли вірним
президенту військам придушити заколот. Це змусило США внести деякі
корективи в ставлення до Мексики. Вони також сприяли придушенню заколоту
(посилення позицій Англії в Мексиці для них було небажаним). Відтепер
Мексика опинилась у повній зовнішньополітичній залежності від США.

Після придушення заколоту генералів президент Хіль заборонив
Комуністичну партію Мексики, роззброїв партизанські загони, а католицька
церква після трьохрічної перерви отримала право богослужіння в костелах
і викладання релігії у школах. Загони “Кристерос” перестали існувати.

Світова економічна криза для Мексики через її залежність від іноземного
капіталу була досить обтяжливою. Безробітних у Мексиці було не менше 1
млн. чол. Фінансова криза, дефіцит зовнішньоторгового балансу, зростання
податків – все це було в Мексиці і мексиканці це відчули на собі досить
боляче.

Е.Кальєс, не займаючи ніяких державних посад, здійснював вирішальний
вплив на внутрішню і зовнішню політику, проголосив себе “верховним
вождем революції”.

Уряд Рубіо став на шлях залучення іноземних капіталів, заборонив
страйки, дозволив латифундистам відбирати землю у селян, яку вони
одержали згідно аграрної реформи. Уряд Родрігеса (з 1932 р.), як і
попередні уряди Мексики направляв військо для придушення селянських
повстань у штати Оахака, Пуебло, Дуранто, що виникали на захист своєї
землі.

Вихід Мексики з економічної кризи супроводжувався радикалізацією у
вирішенні внутрішніх проблем. Національно-революційна партія (створена
Е. Кальєсом у 1929 р.) і її ліве крило на чолі з ветераном мексиканської
революції Л. Карденесом в 1933 р. розробила “шестирічний план”, який
передбачав наділення селян землею, піднесення економічного і технічного
рівня землеробства, створення кооперативів і ін.

Ось цей “шестирічний план” став виборчою платформою генерала Л.
Карденеса, який став президентом у грудні 1934 р. Уряд Карденеса одразу
ж приступив до реалізації передвиборчої програми, аграрної реформи
зокрема. Були відновлені демократичні свободи, право на страйки,
легалізована Компартія та ін. Е. Кальєс виступив проти прогресивних
реформ Л. Карденеса. У 1934 р. підняв заколот проти Карденеса, але
зазнав поразки і був висланий з Мексики в США.

Л. Карденес реформував національно-революційну партію в партію
мексиканської революції, залучивши до неї масові робітничі і селянські
організації. Це була партія соціалістичної орієнтації. Аграрна реформа
здійснювалась по всій країні. За період з 1934-1938 рр. селяни отримали
ще 17 млн. га землі (в основному це були землі іноземних компаній). У
руках латифундистів ще зоставалось 80 млн. га землі.

23 червня 1937 р. уряд Карденеса націоналізував залізниці, що належали
іноземним компаніям, а в грудні 1937 р. арбітражний суд Мексики,
розглянувши скаргу робітників нафтової промисловості, прийняв рішення
про підвищення річного фонду зарплати на 26 млн. песо (приблизно такого
збільшення зарплати і вимагала профспілка нафтовиків). Підприємці
звернулись із скаргою до Верховного суду. 1 березня 1938 р. Верховний
суд Мексики визнав рішення арбітражного суду правильним. Однак нафтові
компанії не збирались виконувати рішення Верховного суду Мексики.

За таких умов уряд Карденеса оголосив 18 березня 1938 р. про
націоналізацію нафтової промисловості. 17 англійських та американських
компаній стали власністю Мексики. Компанії відмовились визнати законним
рішення уряду Мексики. Уряди США і Англії з свого боку ввели економічні
санкції проти Мексики, наклали ембарго на закупку мексиканського срібла,
почався бойкот мексиканської нафти. У відповідь уряд Карденеса розірвав
дипломатичні відносини з Англією.

Антиімперіалістичні дії уряду Карденеса були активно підтримані народом
Мексики. 23 березня 1938 р. в Мехіко відбулась 250-тисячна демонстрація
на підтримку свого уряду. У ній взяли участь озброєні загони робітників.
Спроба реакційних сил на чолі з генералом Серільо восени 1938 р.
повалити уряд Карденеса потерпіла поразку. Заколотники були розгромлені.

Внаслідок антиімперіалістичних заходів Карденеса позиції іноземних
компаній у Мексиці були підірвані і було укріплено національний
суверенітет. Складною для Мексики проблемою залишалась зовнішня
фінансова заборгованість, залежність від світового капіталістичного
ринку.

Література:

Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е.изд –М., 1987 611с.

Вторая мировая воина в воспоминаниях. –М., 1990. 551с.

Говард М. Большая стратегия. Август 1942 – сентябрь 1943. –М., 1980. 464
с.

Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. –М., 1990. Т.1-2.

Грушевский М.С. На порозі нової України. –К., 1991. 120 с.

Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. –М., 1981.
Т.1-2.

Ефимов Г.К. Устав ООН: инструмент мира. –М., 1986. 131с.

Иллюхин Р.М. Лига Наций 1919-1939. –М., 1962.

История внешней политики СССР 1917-1966. –М.,1986. Т.2. 691с.

История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. –М.,
1987. Т.1-2.

Крылов С.Б. История создания ООН. –М., 1960. 343 с.

Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. –М., 1957. Т.1-2.

Локарнская конференция 1925г. Документы –М., 1959. 511с.

Майский И. М Воспоминания советского дипломата 1925-1945. –М., 1987.
711с.

Алатри П. Происхождение фашизма –М., 1961. 461с.

Брандт В. Воспоминания –М., 1981. 521с.

Вебер А.Б. Классовая борьба и капитализм. Рабочее и профсоюзное движения
XX в. –М., 1991. 391с.

Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского –М.,
1991. 391с.

Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX – 70-е годы XX ст. Статистика
391с.

Идеология международной социал-демократии в период между двумя мировыми
войнами –М., 1984. 296с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020